Проповідь на Квітну неділю (2022)

Дух Святий, що навчив апостолів говорити іншими чужими мовами,Той і єврейським невинним дітям повелів кликати: Осанна!Благодать Святого Духа нас сьогодні зібрала, і всі ми, взявши Хрест Твій,кличемо: Благословенний, Хто йде в ім'я Господнє! Осанна на висотах!(Стихира на Литії) Слава Icyсу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю перед Світлим празником Воскресіння Христового, Церква святкує подію торжественного входу Христа в місто Єрусалим. Євангельська розповідь відкриває нам велич і славу нашого Господа. Сьогодні Він, сповняючи старозавітне пророцтво, сідає на ослине жереб’я, засвідчуючи, що є тим Месією, на Якого чекало все людство, і входить у святе місто Єрусалим (пор. Зах. 9, 9). Квітна Неділя, або Славний в’їзд Ісуса в Єрусалим − це один із найрадісніших днів Його земного життя, упродовж якого Він уникав почитання і слави, що належали Йому як Божому Синові, але наприкінці Своєї земної місії, перед самими страстями Христос тріумфально в’їжджає в Єрусалим. Він добровільно наближається до мук і смерти, як Сам запевняє, кажучи: «Я бо кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати...» (Йо. 10, 17−18). У Витанії чимало людей стали свідками того, як Ісус воскресив із мертвих Лазаря. Чутка про це розійшлася по всій Юдеї та за її межами. І це не дивно, бо якби сьогодні з'явився чоловік, який міг би зцілювати різноманітні недуги, перед якими медицина безсила, то до нього була би прикована неабияка увага. Багато було переможців в історії людства, чимало талановитих лікарів побороли важкі хвороби, численні полководці здолали сильні армії, але «Переможцем смерти» є лише Ісус Христос − Він є, був і буде нашим Спасителем і Господом. Воскресити мертвого, і то вже по декількох днях, − це був надзвичайний доказ, що Чудотворець, Який воскресив Лазаря, має владу над смертю. Чогось подібного дотепер не бачив ніхто. Народ вірив, що це є найбільшим свідченням про Месію. І тому не дивно, що люд, який звідусіль зібрався в Єрусалимі для святкування старозавітної Пасхи, зворушений тим, що сталося, вийшов вітати Чудотворця з Назарета, виголошуючи: «Осанна!», це транслітерація єврейського слова, що означає «Спаси нас Господи, Тебе благаємо!» (пор. Пс. 118, 25), «Благословенний Той, Хто йде в ім'я Господнє …!» Сповнені радости, люди кидали Йому під ноги пальмове віття, стелили одежу. Перед в'їздом у місто Ісус плаче над майбутньою долею Єрусалима: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима» (Лк. 19, 42), а в іншому місці каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, я бажав зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчаток, та ти цього не захотів» (Мт. 23, 37). Ісус іде до міста, з якого вже не буде вороття, у ньому вже дзвенять срібняки, як підла заплата за зраду. У цьому місті ранній півень звістить про слабкість Петра і слабкість кожної людини, кожного з нас. Народ у Єрусалимі вітав Христа, але Господь знав, що скоро ці ж люди будуть домагатися Його смерти, а «Осанна!» зміниться на «Розіпни Його, розіпни!» Коли фарисеї вимагали, щоб Він змусив людей, які тріумфально супроводжували Його на шляху до Єрусалима, замовкнути, Ісус відповів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40). І це сталося під час Його хресної смерти, коли «земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились» (Мт. 27, 51−53). Коли приглянемося ближче до нашого особистого життя, то зауважимо, що ми також через наші молитви, самопожертви та інші добрі вчинки віддаємо славу Божому Синові. Та іноді наше сумління закидає нам нестійкість, упадки − наше «Розіпни Його, розіпни!» Можливо, історія Єрусалима нічого нас не вчить? Очевидно, що як для юдеїв, так і для нас існує тільки дві можливості − прийняти Христа або Його відкинути. Про це говорить сам Христос: «Хто не зо мною, той проти мене» (Лк. 11, 23). Засадничо ми вибираємо Христа, хоча свідомі своєї слабкости, своїх гріховних упадків, та попри все, Божа любов не перестає закликати нас приходити до Нього, а Він подасть нам ізцілення, облегшить тягар нашої втоми (Мт. 11, 28−30). До Світлого празника Христової Пасхи Церква готує нас сорокаденним Великим постом. Це особливий час для каяття, духовного подвигу та переосмислення життєвих орієнтирів. Упродовж Страсного тижня, який ще перед нами, очищуючись покаянням, співстраждаємо із Христом Розп’ятим, Який перетерпів наругу і хресну смерть, відкупивши нас від гріха і смерти. Цьогоріч період духовного приготування до найбільшого християнського свята є дуже скорботним для українського народу. Мільйони наших братів і сестер вражені смертоносним жалом широкомасштабної збройної агресії московії, від якої наш народ потерпає і нині, втрачаючи життя, оселі, рідних і близьких та несучи на собі рани війни. Щодня агресор забирає життя й калічить мирних людей та воїнів, спричинює величезні руйнування… У тих, хто потерпає від жахіть війни, розпізнаваймо страждаючий лик Христа, Який сходить на Голготу. Нехай джерелом утіхи для них стане світло третього дня Христового Воскресіння, що виявлятиметься через конкретні знаки нашої солідарности й людського братерства. Виконуючи нову заповідь любови Бога та ближнього, ми приготовляємо собі достойне місце в Царстві Божому. Морок смерти московії не може знищити нашої пасхальної ходи − ні духовної, ні національної. Світло Христового Воскресіння, яке засяяло майже дві тисячі років тому, продовжує і нині просвітлювати кожну людину, допомагаючи долати пітьму відчаю та безнадії. У ці сумні часи Євангельська Благовість пригадує та запевняє нас у неминучій переміні скорботних сліз Христових учнів, які були свідками Його страждань і смерти, на сльози радости від споглядання тріумфу Його славного Воскресіння: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21). Свідомість того, що Господь не лише бачить наше страждання, але й несе його на Собі, додає нам наснаги та мужности долати нечувані випробування, з якими зіткнувся наш народ останніми роками й місяцями. Нас також надихають слова многостраждального Йова: «Я знаю – Захисник мій живе, і останнім він устане над порохом. Позбавлений навіть шкіри, я встану; і в моїм тілі побачу Бога» (Йова 19, 25−27). І сам Божественний Спаситель благовістує нам обітницю нашого спасіння: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в мене, якщо й помре, оживе» (Йо. 11, 25). Дорогі у Христі! Цього року відзначаємо 35-ту річницю Грушівського чуда Пресвятої Богородиці. У квітні 1987 р. Б. Мати Божа допомогла нам перебороти рабський страх, розбудити в серцях найглибші духовні почуття й тугу за Богом. У часи панування богоненависного більшовицького режиму звістка про це явління пролунала як проблиск світла, яке не змогла заглушити брехлива агітація та штучні перепони. Ця подія стала Благовіщенням нашої релігійної та національної свободи, бо минуло декілька років, і безбожний режим упав, а наша Церква й Держава воскресли. Молімося, щоб Пресвята Богородиця й нині Своїм молитовним заступництвом допомогла розігнати густі хмари війни і тривоги, які огорнули Україну. Благаймо Її, щоб прийняла під Свою особливу опіку наших хоробрих воїнів − захисників України, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося, працюймо й борімося за свободу та незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу! Нехай Господь учинить наш народ непереможним і нездоланним проти всякої ворожої пропаганди й нападу та дарує перемогу над супротивником на землі, на морі і в повітрі заради Імени Свого! Незабаром великодні дзвони сповістять нам радісну благовість, яка надає глибинного змісту людському життю. Це незбагненне таїнство завжди загріває нас і наповнює непохитною вірою та надією в Його Божу справедливість. Зелені галузки, які сьогодні тримаємо в руках, промовляють до нас, щоб наше довір’я до Христа було правдивим і щирим, без фарисейської дискусії, чистим у намірах і тривалим у вчинках, особливо в ці важкі часи війни проти агресора-московита. Шість днів перед Пасхою прийшов Ісус у Витанію, щоб покликати до життя померлого Лазаря і проповідувати воскресіння. Шість днів перед світлим празником празників зібрала нас Свята Церква, щоб і ми, ведені Святим Духом, співали, як єврейські діти: Благословенний Ти, що маєш багато щедрот, помилуй нас у цей важкий час боротьби! Нехай Святий Дух буде плідним у наших серцях і в нашому житті! Нехай ці галузки, які принесемо до своїх домівок, стануть для нас, як для праведного Ноя, символом вічного життя, яке зможемо осягнути через нашу відповідь на Боже покликання, реалізовуючи його згідно з Божою волею у щоденному житті! Щиро закликаю всіх якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоб через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного тижня приготувати свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню «Осанна!» Воскреслому Христові, Який обезсилив диявола і поборов смерть, Який гряде, щоб зцілити рани українського народу, перемінити смуток на радість, зміцнити наше звитяжне воїнство, щоб воскресла Соборна Українська Держава. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. +Ярослав м. Дрогобич,17 квітня 2022 року Божого Детальніше...

Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2022)

«Радуйся благодатна, Господь з тобою…!» (Лк. 1, 28). Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні – одне з найбільших свят літургійного року. Літургійні священнодійства цього дня мисленно переносять нас у світлицю, у якій Архангел Гавриїл через Пречисту Діву Марію приносить світові благу вість про народження Спасителя світу. Тому Церква називає сьогоднішнє свято «главизною нашого спасіння». Архангел Гавриїл вітає Марію з Назарету настільки піднесеними словами, що вони лякають Її: «Радуйся благодатна, Господь з тобою…!» (Лк. 1, 28). Вперше звучить на землі месіанська радість. «Господь з тобою!» – Бог є з тією, яку вибрав з людського роду на матір Еммануїла – «Бога з нами». Отець посилає свого Сина як спасителя світу, і відтепер Бог завжди буде з людством, щоб спасти його. Марія є живою і конкретною запорукою цієї спасительної присутності Бога у світі. «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову…» (Лк.1,38). Ці слова Марії з Назарету сповнюють наше серце радістю, коли роздумуємо про те, як Слово Боже сталося одним із нас За словом євангелиста Йоана Богослова: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого(пор. Йо. 1,14). Сьогоднішнє свято є наповнене як марійським, так і христологічним змістом. Марія висловлює свою згоду перед Архангелом Гавриїлом, який Їй благовістує величне покликання. Зі спілкування між Марією й Архангелом Гавриїлом відкриваються перед нами й інші основні істини, як-от: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька. (…) Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (пор. Лк.1,31-32.35). Ці слова вказують на прихід того, хто походить від Адама і з родоводу Авраама і Давида (пор. Мт.1,1-17; Лк.3,23-28). Він походить з родоводу божественних обітниць, але, приходячи у світ, не потребує людського батьківства, а, навпаки, приходить з родоводу непорочної віри. Вся Трійця є присутньою в цьому задумі, як звіщає це Архангел: Ісус є Спасителем і «Сином Всевишнього», «Сином Божим». Під час розмови Марії з Архангелом присутній Отець, який оберігає Марію. Присутнім є і Святий Дух, який сходить на Неї, щоб вона зачала Сина Божого. Надзвичайно витончено і детально розважає над цим уривком Євангелії від Луки святий Амвросій Медіоланський. Він навчає, що того дня вперше відбулося одкровення Святого Духа, ба більше, й увірувано в Нього: «почула і повірила» (пор. Лк.1, 38). Архангел Гавриїл просить Марію дати свою згоду на прихід Слова у світ. Всі очікування на сповнення обітниць минулих століть зосереджується в цьому моменті: від нього залежить спасіння людини. Святий Бернард, коментуючи подію Благовіщення, в захопленні висловлюється, звертаючись до Марії: «Увесь світ чекає, лежачи біля твоїх ніг; не дарма так, бо від уст твоїх залежить розрада скорботних, спокута в'язнів, звільнення засуджених, ба більше, порятунок всіх синів Адама, всього його роду. Поспіши, Маріє, з відповіддю». У Святі Благовіщення Пречиста Діва Марія постає перед нами як смиренна слугиня Господня, яка поручає саму себе Богові, дозволяючи, щоб Господь Бог вчинив над нею згідно зі своїм спасенним словом, відповідно до своєї спасенної волі. І таким чином Марія з Назарету дає початок здійсненню у світі Божого плану порятунку, визволення від зла і дарування спасіння не лише власному народові, а й усьому людському родові. Під час хресних страждань нашого Спасителя Богородиця за Його дорученням стала Матір’ю для всіх християн (пор. Йо.19,25-27). Як у створенні світу Єва стала матір’ю всіх людей, так Пресвята Діва Марія у відкупленні тановому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою в Божого Сина Ісуса Христа та благодаттю дарів Його спасіння. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62). Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Ми з особливою силою відчуваємо, що Пречиста Богоматір вислуховує тих, хто з вірою і любов’ю до Неї прибігає, допомагає всім нам і своєю материнською любов'ю покриває всі наші печалі й випробування. Пресвята Богородиця, стоячи перед престолом Божим, заступається за нас. Значення Її в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас». Немає такої людини, яку не почула б Богоматір, немає такої молитви, яка залишилася б не вислухана Нею. «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не допомогла», – співаємо в нашому побожному народному гімні. Звертаючись до Богородиці, отримуємо тілесні зцілення або духовні дари. Божа Матір завжди перебуває з нами і завжди допомагає нам у важкі хвилини життя, захищає нас від ворогів видимих і невидимих. Вже минуло більше місяця від нової повномасштабної хвилі страшної війни московії проти мирного українського народу. Україна встояла, молиться і бореться, переживаючи випробування і страждання, яких наш народ не зазнавав від часу Другої світової війни. В цих випробуваннях у нашому житті ми потребуємо Божої допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тож неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів – захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила війну в Україні та поступ зла у світі. Ми молимо Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі, і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирається наш народ. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми прохаємо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги нашим воїнам, пораненим. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії московії. Тож, як Її улюблені діти, віддаймо самих себе, наших рідних і близьких, увесь наш народ і все людство під материнську опіку Пресвятої Богородиці, а через Неї – в обійми люблячого нас Небесного Отця. Робімо це з великим упованням і беззастережною вірою в те, що завдяки заслугам Господа нашого Ісуса Христа і за могутнім заступництвом Пресвятої Богородиці Отець Небесний зішле спасенну благодать Святого Духа на нас усіх і обновить нас своєю милосердною любов'ю. Молімося до Богоматері «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 7 квітня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь у четверту неділя Великого посту (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангельському читанні Ісус Христос адресує нам дуже важливе життєве повчання, коли говорить батькові хворого юнака: «Все можливе тому, хто вірує». Тим самим наш Спаситель підкреслює необхідність віри для духовного життя у Бозі і з Богом, тому що без неї немає зв’язку з єдиним джерелом життя і духовної сили – з Господом. Протягом століть у деяких людей склалось розуміння віри, яке часто не відповідає її сутності. Слово віра позначає різні речі. Її первинна суть – довір’я, вторинна – вірність... Віра – пізнання Бога через безнастанне та необмежене довір’я до Його Особи і вірність до Нього, завдяки чому ми спроможні сказати що-небудь про Господа. Для нас важливим є таке правильне розуміння і наповненість цього слова. Віра – спрямування людського довір’я не до чогось, а до Когось. Як приклад віри до Особи, у Святому Письмі змальований Авраам – батько всіх віруючих, котрий виражає свою вірність не до того, що Бог говорить, а до Того, Хто говорить (пор. Буття 12, 1). Під вірою патріарха розуміємо необмежене, повне, спокійне довір’я до Господа, Його Особи. Сам Христос запитує апостолів у сенсі віри: «Що ви думаєте про Мене?» - отже, не про Його слова чи вчення, а про Нього особисто. Те, що мільйони людей вважають християнське світосприйняття найбільш переконливим і вірять у це, не є вірою, доки немає зустрічі з Богом, особистого молитовного зв’язку з Ним на рівні власної гідності, душі, розуму і тіла. Отже, під вірою слід розуміти довір’я, вірність передусім до Особи Бога, Живого Господа, і лише згодом – до тез чи правд, які Всевишнім були об’явлені. Коли ми повністю й безмежно довіримося Йому, тоді, як харизму, отримаємо незмінну переконаність у навчанні про Бога, нас і світ, яке походить від Пресвятої Трійці. Щодо віри як Христової науки, то митрополит Андрей Шептицький у пастирському посланні під назвою «Правдива віра» ототожнює віру з «Божим Провідником». Він називає її «святою вірою», тобто наукою, «яку приніс нам Христос із неба на цей світ, - яку лишив між людьми, щоб за її поміччю показати їм дорогу до Отця, Сина і Св. Духа». «Божого Провідника» можна знайти там, де «... він із наказу та волі Ісуса Христа знаходиться, - у Святій Церкві». Тут Митрополит має на увазі глибокодуховний, внутрішньонасичений, споконвічний обряд, благочестя, сукупність ритуальних дій, які становлять адекватну людську відповідь Богові під час Богослужінь. Ця відповідь породжує досвід душевної віри: «Свята віра – то наче ланцюг, що в’яже християнина з Богом і до Нього його тягне. Цей ланцюг тримається розуму, а він держиться ланцюга через те, що знає Божу науку». Бачимо, що Митрополит Андрей вказує на важливість укріплення і постійного плекання цієї душевної віри. Першим середником укріплення віри є безпосереднє звернення до Бога з просьбою, щоб Він скріпив нашу віру. Йдеться про щиру і витривалу молитву. Адже протягом нашого життя ми часто досвідчуємо ситуацію св. Петра, котрий йшов по морю, але в певному моменті, побачивши довкола себе розбурхані хвилі, затратив з очей Господа і почав потопати. Так і нам, коли відчуваємо, що життєві обставини поглинають нас, затоплюючи в морі сумнівів і страху, треба молитовно кликати разом з Петром: «Господи, рятуй мене; Господи, поможи моєму невірству, укріпи мою віру!» Саме молитва не лише укріпляє віру, але також охороняє її тоді, коли диявол намагається засіяти у нашому серці зневіру і сумніви. В житіях святих часто зустрічаємо описи подібних спокус і випробувань у вірі. Це часто називається «темрявою віри», коли людина посеред сумніву, тривоги і збентеження останніми зусиллями волі кличе з глибини душі: «Боже мій, я вірю, що Ти є, всупереч всьому тому, що бачу і досвідчую довкола, вірю, що Ти живий і дієш в моєму житті і не допустиш, щоб я загинув в морі розпуки і зневіри». І другий середник укріплення віри, можливо найбільш діяльний, – це переконання на власному досвіді щодо правдивості того, в що віруємо. Завдяки частій, уважній та зосередженій молитві у Святому Дусі досвідчуємо особисту зустріч із Богом. Таке пережиття Його діяння у власному житті є не лише необхідною умовою зростання у вірі, але також і свідченням про цю віру іншим. Святе Писання постійно звертає увагу на особисте досвідне переконання. Апостол Тома повірив, бо сам «діткнув» ран Спасителя і переконався, що Він – не примара і не галюцинація. Учень повірив своєму досвідові. Ми не маємо можливості фізичного контакту з Богом, але можемо торкнутися Його в духовний спосіб: пережити особисту зустріч з ним у зосередженій молитві і в життєвих випробуваннях та терпінні, досвідчити Його силу і Його мир, через низпослання яких Господь навідується до нас у всі часи і обставини. Таке пізнання Христа веде нас до духовного бажання всецілого єднання з Ним аж до замешкання Його в нашому серці через доторкання до Нього у Пресвятій Євхаристії. Через її прийняття ми покликані «спробувати і побачити, який добрий Господь», отримуючи благодать для уподібнення до нашого Спасителя. Адже Він тут є реально присутній, а не лише символічно! Також Савло, пізніший апостол Павло, теж молитовно досвідчив особистої зустрічі з Христом, і то неодноразово. Це були глибоко-містичні пережиття, які спершу навернули Савла з дороги гріха, а потім укріпили його для відважного визнання Ісуса Христа серед євреїв і поган. Молитовно-таїнственна зустріч з Спасителем зумовила дуже сильний вплив на нього, і ніщо вже не могло захитати чи знеохотити його віру – ані насмішки, ані каменування, ані смерть. Усе це надихнуло апостола незабутньо сказати для всіх нас: «Віра – впевненість у речах невидимих» (Євр. 11, 1) Подібне трапилося і з сліпородженим (пор. Йо. 9,1-41). Пережите духовне і фізичне оздоровлення, тобто особистий молитовний досвід, викликали в колишньому незрячому віру в Сина Божого, і якої ніхто не міг зламати: ані родина, ані оточення, ані навіть засліплені духовні провідники єврейського народу. Однак, повстає ряд запитань: як можна пережити таке досвідчення зустрічі з Богом? Як можна набратися досвіду близькості Бога і правдивості віри? На ці запитання дає відповідь сам Христос: «Моя наука – не моя, а Того, Хто послав Мене. Якщо хтось бажає Його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи Я промовляю сам від себе» (Йо. 7, 16-17). Тобто, щоб пересвідчитися на власному досвіді у достовірності науки, яку містить слово Боже і яку навчає нас Церква, немає іншого способу, як лише почати жити цією наукою, впроваджуючи її принципи в своє життя. Святе Письмо – це не підручник з психології чи біології, це книга Життя, і щоб переконатися у правдивості віри, треба почати жити цією наукою віри. Якщо нам радять певний курс лікування, то, звичайно, можна прийняти ці поради на віру, але щоб вона була ще міцнішою, треба самому впровадити ці ради у життя. Коли зробимо цей крок назустріч Господеві, то немає сумніву, що Бог уділить нам великого світла на пізнання ще глибше правд віри, і цей досвід буде неначе цемент, який скріплятиме і гартуватиме нашу віру. Щодо цього Ісаак Сирін говорить так: «За збереження заповідей розум удостоюється благодаті таїнственного споглядання і одкровення духовного знання». Не забуваймо також, що ми віруємо, спираючись на авторитет Самого Бога, Який об’являється, і Який не може ні помилятися, ні «ввести нас в оману». Віра – людська чеснота, що означає насамперед особисте пригорнення до Бога, визнання усієї Правди, Яку Він об’явив. Добре й праведно повністю довіритись Господу й абсолютно вірити в те, що Всевишній говорить. Вірі властиве бажання віруючого краще знати Того, на Кого він поклав своє довір’я, і краще зрозуміти, що було об’явлено.Справді, об’явлені Господом правди можуть видатися незрозумілими для людського розуму й досвіду, проте, як стверджує святий Тома Аквінський: «Впевненість, яку дає Боже світло, є більшою від тієї, яку дає світло природного розуму». Звершення Євхаристії – це час таїнственного приходу Господа до свого вибраного народу в Божий храм. А цикл молитов Божественної Літургії та решти богослужінь Церкви – унікальна можливість для нас так необхідної для нас розмови з Богом, під час якої можемо висловити наші найглибші прагнення, які пов’язані з нашою вірою. Благаймо Господа, щоб Він укріпив нас своєю благодаттю, щоб ми могли не лише самі через віру щораз сильніше єднатися з Ним, але також, щоб зуміли відважно давати свідоцтво нашої віри в нашому оточенні. Дорогі брати і сестри. Нова фаза загарбницької війни, яку 24 лютого розв’язала московія проти України для багатьох людей по всьому світі стала справжнім шоком, а для нас українців великим горем. Україна мужньо борониться проти лютого ворога вже більше місяця. Вона попри всі реалістичні прогнози жива, хоч страшно поранена і стікає кров’ю своїх синів і дочок. Кров, яка особливо кличе до неба про порятунок – це кров невинних діточок, яких вже вбито більше сотні. Зараз дуже важко обчислити кількість жертв, але без сумніву мова йде про десятки тисяч людей, які ще зовсім недавно працювали вчилися, виховували дітей мріяли. Кожного дня ми бачимо зруйновані школи, лікарні, дитячі садочки, музеї, церкви, житлові будинки. Мільйони біженців рятують своє життя у відносно безпечних регіонах Україні та закордоном, а інші мільйони в обложених вже майже зруйнованих містах і понищених селах плекають надію на порятунок. В цей період Великого посту, покладімо всю нашу надію на Господа нашого Ісуса Христа, Котрий «поніс наші немочі і наші болі та Його ранами ми зцілені (пор. Іс. 53,4-5). Перед своїми стражданнями і смертю на хресті, наш Господь підбадьорював Своїх учнів щодо страху і замішання: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16,33). Тому уклінно благаємо Господа нашого Ісуса Христа, щоб прийняв під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захистив свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини. Вчини Господи наш народ силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його всюди і завжди проти ворогів його укріпи. Благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками заради Імені Твого, на землі, на морі і в повітрі. На заступників перед Тобою ми прикликаємо сьогодні Твою Пресвяту Матір, як Неустанну поміч і Покров, всіх святих нашого народу, мучеників й ісповідників нашої святої Церкви та всіх святих і подвижників, яких видала українська земля. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! 3 квітня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Триває наша великопосна мандрівка до світлого празника Христового Воскресіння. У третю неділю Великого Посту, яку називаємо Хрестопоклонною, свята Мати Церква пропонує нам споглядати та покланятися живоносному древу Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до мети – Христової Пасхи. Сьогодні Животворящий Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор.Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов, можемо змінити себе і світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, Який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення, любові і спасіння. Вже минуло кілька тижнів від початку широкомасштабної російської збройної агресії супроти України. Зараз наш народ переживає свою Голготу, яку спричинив нам каїн–московит, щоб перешкодити нам осягнути духовну і національну мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. Щодня агресор забирає життя та калічить мирних людей та воїнів, спричинює масштабні руйнування наших міст і сіл. Потерпають мільйони людей, втративши домівку, рідних і близьких. Нова і широкомасштабна російська військова агресія супроти України продовжує серію агресивних і жорстоких дій супроти українців, і нинішній світ нарешті починає усвідомлювати, що московитський режим загрожує не лише українському народові, але й цілому світові. Лише один Господь знає скільки часу триватимуть ці страждання нашого народу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння – духовного і національного. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм звитяжним військом відстоює свою свободу. Нині нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій «хрест» і слідувати за Ним з покорою та довірою до Бога (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Глибокі богословським змістом піснеспіви і моління, та й взагалі особлива покаянна атмосфера Великого посту, вчать нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу, в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб долати зло в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», - каже апостол Павло (пор. І Кор 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо сьогодні, під час війни, пам’ятаючи, що сила Божа здійснюється в упованні на Господа. Хрест є не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, війну, смерть. Чому існують ці випробування? - Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо на власні очі вмираючих дітей, коли спостерігаємо, як гинуть невинні люди внаслідок агресивних політичних інтриг каїна-московита. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас несправедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли оклевечують нас, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших родичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у «раю» людського серця – мого власного серця, або моїх рідних, або ж зовсім незнайомих мені людей. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто годують одне одного стражданнями своїх гріхів, страждання є наслідком гріха. Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те. щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (Бут 3, 15). Христос поборює наші страждання і терпіння, приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, але є включеними в спасенний план Бога. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). У зв’язку з новою фазою російсько-української війни, 25 березня 2022 р.Б., Папа Римський Франциск здійснив урочистий Акт посвяти людства, а особливо Росії та України, Непорочному Серцю Марії. Святіший Отець так пояснив значення цього жесту: «Це має бути жестом Вселенської Церкви, яка в цю трагічну хвилину підносить до Бога, за посередництвом своєї і нашої Матері, крик болю тих, хто страждає і благає припинити насильство та довіряє майбутнє людства Цариці миру». Позаяк Пресвята Богородиця беручи участь у драмі біля Хреста Ісуса є вся пронизана великим стражданням. Бо ж це не тільки присутність Матері біля Сина, що помирає, але це також і свідчення віри і надії в Того, Хто, здається, втратив все. Мати вибрала свідомо слідувати за своїм Сином до моменту найбільшого болю; на відміну від учнів, які розбіглися, Вона йшла аж до Розп'яття, щоб виявити свою повну посвяту, свою віру і свою любов. Сьогодні до цього Її страждання приєднується український народ, особливо українські діти, матері, літні люди які гинуть від бомб, розстрілів, від голоду, спраги та холоду, в темряві та  постійному страху. Цю війну як геноцид каїна – московита, не можна пояснити, бо життя людини святе для нас усіх, і вбивати безборонне невинне людське життя є великим гріхом святотацтва, отже, це не що інше, як дія антихриста і ним опанованих біснуватих слуг. Тому неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Нехай Господь вчинить наш народ непереможним і від всякої ворожої пропаганди та нападу нездоланним та дарує перемогу над супротивниками на землі, на морі і в повітрі. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! + Ярослав 27 березня 2022 року Божого,м. Дрогобич Проповідь у Хрестопоклонну неділю   Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати  і сестри!   Триває наша великопосна мандрівка до світлого празника Христового Воскресіння. У третю неділю Великого Посту, яку називаємо Хрестопоклонною, свята Мати Церква пропонує нам споглядати та покланятися живоносному древу Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до мети – Христової Пасхи. Сьогодні Животворящий Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор.Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов, можемо змінити себе і світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, Який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення, любові і спасіння. Вже минуло кілька тижнів від початку широкомасштабної російської збройної агресії супроти України. Зараз наш народ переживає свою Голготу, яку спричинив нам каїн–московит, щоб перешкодити нам осягнути духовну і національну мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. Щодня агресор забирає життя та калічить мирних людей та воїнів, спричинює масштабні руйнування наших міст і сіл. Потерпають мільйони людей, втративши домівку, рідних і близьких. Нова і широкомасштабна російська військова агресія супроти України продовжує серію агресивних і жорстоких дій супроти українців, і нинішній світ нарешті починає усвідомлювати, що московитський режим загрожує не лише українському народові, але й цілому світові. Лише один Господь знає скільки часу триватимуть ці страждання нашого народу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння – духовного і національного. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм звитяжним військом відстоює свою свободу. Нині нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій «хрест» і слідувати за Ним з покорою та довірою до Бога (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Глибокі богословським змістом піснеспіви і моління, та й взагалі особлива покаянна атмосфера Великого посту, вчать нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу, в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб долати зло в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», - каже апостол Павло (пор. І Кор 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо сьогодні, під час війни, пам’ятаючи, що сила Божа здійснюється в упованні на Господа. Хрест є не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, війну, смерть. Чому існують ці випробування? - Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо на власні очі вмираючих дітей, коли спостерігаємо, як гинуть невинні люди внаслідок агресивних політичних інтриг каїна-московита. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас несправедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли оклевечують нас, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших родичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у «раю» людського серця – мого власного серця, або моїх рідних, або ж зовсім незнайомих мені людей. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто годують одне одного стражданнями своїх гріхів, страждання є наслідком гріха. Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те. щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (Бут 3, 15). Христос поборює наші страждання і терпіння, приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, але є включеними в спасенний план Бога. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). У зв’язку з новою фазою російсько-української війни, 25 березня 2022 р.Б., Папа Римський Франциск здійснив урочистий Акт посвяти людства, а особливо Росії та України, Непорочному Серцю Марії. Святіший Отець так пояснив значення цього жесту: «Це має бути жестом Вселенської Церкви, яка в цю трагічну хвилину підносить до Бога, за посередництвом своєї і нашої Матері, крик болю тих, хто страждає і благає припинити насильство та довіряє майбутнє людства Цариці миру». Позаяк Пресвята Богородиця беручи участь у драмі біля Хреста Ісуса є вся пронизана великим стражданням. Бо ж це не тільки присутність Матері біля Сина, що помирає, але це також і свідчення віри і надії в Того, Хто, здається, втратив все. Мати вибрала свідомо слідувати за своїм Сином до моменту найбільшого болю; на відміну від учнів, які розбіглися, Вона йшла аж до Розп'яття, щоб виявити свою повну посвяту, свою віру і свою любов. Сьогодні до цього Її страждання приєднується український народ, особливо українські діти, матері, літні люди які гинуть від бомб, розстрілів, від голоду, спраги та холоду, в темряві та  постійному страху. Цю війну як геноцид каїна – московита, не можна пояснити, бо життя людини святе для нас усіх, і вбивати безборонне невинне людське життя є великим гріхом святотацтва, отже, це не що інше, як дія антихриста і ним опанованих біснуватих слуг. Тому неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Нехай Господь вчинить наш народ непереможним і від всякої ворожої пропаганди та нападу нездоланним та дарує перемогу над супротивниками на землі, на морі і в повітрі. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! Детальніше...