SDE
Ярослав Приріз

Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці

16 жовтня 2013
Діва сьогодні предстоїть у храміта з хорами святих невидимо за нас молиться Богу.Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли ж з пророками радуються, бо за нас благає Богородиця споконвічного Бога(Богородичний) Дорогі в Христі! Кожного разу, збираючись у храмі на Літургію, ми, християни, переживаємо глибоку духовну реальність, коли в спільній молитві до Всевишнього єднається Небесна і Земна Церква. Сьогодні ж ми по-особливому переживаємо це, бо зібрались у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. Це свято, у якому споминаємо ту історичну подію, коли літургійне молитовне єднання небесної і земної Церкви людина була удостоєна побачити фізичними очима. У 10-му ст., у Константинополі, як розповідає нам церковна традиція, святий Андрій Юродивий під час молитви у храмі, піднявши очі до неба, побачив що Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих, ступає повітрям над вірними, що молитовно благали про заступництво перед ворогами, які напали на місто. Богородиця молилася довгий час, а потім підійшла до престолу, зняла з Себе сяюче покривало, яке носила на Пречистій Своїй голові, й розпростерла його над молільниками. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано. Образ Покрови Пресвятої Богородиці, яким Вона покрила всіх людей у церкві – це образ Її заступництва за нас, грішних і безпомічних. Цей жест Покрови – заступництва Пресвятої Богородиці – не є винятковий, це не далека історична подія, а щоденна реальність, яку переживають вірні християни. Покров Божої Матері є виразом її любові до людського роду. Це її заступництво, завдяки якому прощаються наші гріхи, лікуються наші болі і печалі. Завдяки Покрову наша слабка, немічна молитва скріплюється її заступництвом і доноситься до Божого Престолу. Часто у нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Люблячий Господь обдаровує нас Своєю опікою і, за словами Псалмоспівця, посилає Ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога наша не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. (90, 12). Але найбільшим благодіянням Божим є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. Богородиця стала Матір’ю для всіх християн, за дорученням нашого Спасителя під час Його хресних страждань. Як при сотворенні Єва стала матір’ю всіх людей, так і Діва Марія при відкупленні і новому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою та благодаттю. Богородиця споріднена з нашим людським єством і знає всю нашу неміч і нашу потребу. Вона милостива і співстраждає з нами, бо сама у своєму житті перетерпіла болі і скорботи. Господь обдарував Її, Благодатну, силою, аби вона допомагала нам. І Пресвята Діва чує наші молитви, бо постійно перебуває серед нас, як Матір Божа і Матір наша. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона як любляча Матір і Небесна Покровителька просить за нас у Свого Сина. Вона піклується про своїх дітей і молиться за них, Вона супроводжує своїм заступництвом кожну християнську душу. Покров Богородиці завжди розпростертий над нами, християнами. Коли переглянемо історію християнства, то переконаємось у правдивості цього. Не може людська пам’ять згадати всі ті благодіяння, які явила Божа Матір людському роду впродовж двох тисяч років, неспроможний людський розум оспівати і звеличити належним чином нашу небесну Заступницю. На українських землях Божа Матір завжди шанувалася особливо, в Її честь будувались величаві храми, появлялись чудотворні ікони Її прослави, поставали відпустові чудотворні місця... В самому Константинополі свято Покрови сьогодні не святкується так яскраво і так урочисто, як це робимо ми. Наш народ пропустив через своє серце і свідомість того, що колись сталося у Візантії, бо по-особливому відчув, наскільки Небесна Цариця близька до кожної людини. Ми будували і будуємо на честь Пресвятої Богородиці величні храми. І сьогодні ми молимося в одному з таких храмів, висловлюючи тим самим віру в близькість Цариці Небесної, в Її заступництво за наш народ, за наш край, за нашу Церкву. Дорогі браття і сестри! Крім молитовного спомину Покрову Пресвятої Богородиці, сьогодні ми також зібрались у цьому величному Соборі з приводу ще кількох винятково урочистих подій – святкування Року Христової віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та 20-ти років відновлення нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Під час святкування цих визначних подій хочеться підкреслити унікальність вашої Покровської парафії і величного не лише в нашій єпархії, але й загалом в нашій Церкві та у всій Україні нашого Покровського прокатедрального собору. Адже серед вас, вольових духовно-патріотичних самбірчан, відбувається завершальний етап у святкуванні цих подій, своєрідний ювілейний акорд. Згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це подяка Богові за усі люблячі та щедрі сприяння, які від Нього отримав вибраний і боголюбивий народ. Давньоєврейське слово «йовель», від якого власне й походить так часто вживане нами слово «ювілей», означає «рік свободи». Завершальне святкування в стінах цього собору цих трьох ювілеїв під час святкової Божественної Літургії через заступництво нашої Небесної Матері, прославленої у чудотворній Самбірській іконі, просімо у милостивого Господа вилити ріки своєї благодаті і милості на Церкву нашу, на народ наш, на Україну…   Сьогоднішнє ювілейне святкування, нагадує нам про народження у вірі кожного з нас через наших предків-русинів. Саме вони 1025 років тому пережили його як хрещення, як народження нових людей, християн і народу в вірі, якими сьогодні є і ми. Тоді держава Київської Русі постала як світ вільної людини, народу, який народився більше ніж тисячу років тому під час Хрещення в Дніпрі-Славутичі. Тому для нас Київ – другий Єрусалим, а Дніпро – другий Йордан. З Києва, з Хрещатика, з вод Дніпра світло Христової віри поширювалося по всій Україні-Русі й поза її межами.   За допомогою християнської релігії ми, як нація, набули тих чеснот, які стали надійними підвалинами для успішної розбудови суспільного життя. Розуміння дару людського життя і його вартості загалом, почуття лагідності й доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливості, здатність стійко переносити труднощі, відмова панувати над іншими, побожність – всі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу. Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. В складних історичних обставинах ці прикмети допомагали нам вистояти у випробуваннях і вийти з них переможцями. Тому зараз маємо пам’ятати, що коли ми будемо вірними послідовниками своїх предків, притримуватимемося своїх хресних обітниць, залишатимемося послідовними та впевненими у своїй Христовій вірі, справді переконаними у її благодатності, то зможемо відстоювати свої права, захищати всіх, хто потребує допомоги, бути добрими господарями на своїй рідній землі і не піддаватися легко чужим впливам. З’єднаймося сьогодні і назавжди за допомогою нашої віри із живим та вічним Богом, просвітімося Ним, станьмо Його світлом, носіями Божественного проміння! Свідчім нашу віру в наших родинах, на місці праці та всім людям які є поруч нас. Чуваймо, підживлюймо і постійно розпалюймо це світло віри у собі через активне церковне життя. Хай нам повсякчас допомагає у цьому богоугодному ділі Пресвята Богоматір через святкування Її благодатного празника  – Покров, ревно благаймо Її, щоб Вона продовжувала милостиво заступатись за нас. Сьогоднішній величний Богородичний празник пов’язує нас із ще однією, унікальною лише для нас подією – 20-річчям відновленої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Недаремно на гербі нашої єпархії на небесному тлі зображена Оранта - Пресвята Богородиця. Вона є Матір’ю Христової Церкви та Покровителькою нашої місцевої Церкви – Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Піднесені вгору руки Оранти символізують заступництво та молитву Небесної Церкви за Земну. Радіймо, що  маємо таку небесну Покровительку і просімо її, щоб не припиняла заступатися за нас. Дорогі в Христі! Нехай ці завершальні святкування з нагоди Року віри та 1025-ліття хрещення Русі – України, з нагоди 20-річчя Самбірсько-Дрогобицької єпархії, стануть для всіх віруючих в Христа справжньою нагодою низпослання Божої сили на наше життя і прохання в ньому. Вдивляймося сьогодні молитовно в Богородицю, Яка випереджує нас своєю вірою та супроводжує, як “незахідна зоря” на наших життєвих дорогах. Просімо, щоб вона допомагала нам з дедалі більшою посвятою жити нашим покликанням Божих дітей, Христових учнів, живих членів Його Тіла – Церкви. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав Самбір14 жовтня 2013 року Божого Детальніше...

Слово владики Ярослава на початок навчального 2013/14 року Божого

03 вересня 2013
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Сердечно вітаю у цьому Божому храмі всечесне духовенство, керівників навчальних закладів, професорів, викладачів, семінаристів, студентів і школярів, а також їх рідних і близьких. Дозвольте мені передусім привітати тих семінаристів і студентів, хто тільки розпочинає свій шлях у новому для себе навчальному закладі. Вітаю й тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовного виховання, приступає до свого нового року студій. Сьогодні тут, під склепінням храму, зібрались і ті, що вчаться, і ті, що навчають, але всі ми тут є рівними, бо стоїмо перед кафедрою Божественного Вчителя – Ісуса Христа, Який промовляє до нас через Слово Боже. У сьогоднішньому євангельському читанні ми стаємо свідками розпачливого горя батька, який просить допомоги в Христа через недугу власного сина. Його дитина не могла володіти собою, не могла самостійно прийти і просити про уздоровлення, бо зла сила керувала всіма її діями і кидала «в огонь і воду» (пор. Мт. 17,15). У цьому уривку йде мова про одержимість злим духом, в яку людина може потрапити через схильність до важких гріхів. Це гріховні пристрасті кидають людину у різні крайнощі, подібно як євангельського біснуватого часто кидало у вогонь і воду. Ми можемо втішати себе думкою, що це нас не стосується. Проте маємо бути пильними, щоб через власну легковажність не потрапити у подібну ситуацію. Не повинні обманювати себе, бо через гордість, захланність, нечистоту, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство й інші гріхи ми потрапляємо під владу того ж самого злого духа, який оволодів молодим юнаком. Як нам боротися з духовною одержимістю, гріхом і пристрастю? На найнеобхідніші засоби вказує нам сьогодні Сам Христос: "Коли матимете віру ... нічого не буде для вас неможливого», «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (пор. Мт.17,20-21). Що ж таке віра, в чому вона полягає? Віра – це не просто переконання або впевненість в Божому існуванні; це не знання про Бога, тому її не можна виміряти кількістю прочитаних книг. Апостол Яків застерігає нас перед таким спрощеним віруванням: „Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять" (Як.2,19). Віра – це, насамперед, довір'я до Бога, це пізнання Христа, пам'ять про Нього, життя в Його присутності. Вірити – це настійливо шукати зустрічі з Господом, переступаючи через свою зневіру та розчарування. Господь у сьогоднішньому Євангелії порівнює віру до «зерна гірчиці» (пор. Мт.17,20), яке дуже дрібне і, щоб принести плід, потребує уваги, зусиль, терпеливої праці... Саме молитвою віра зростає, а постом мужніє. Проте прямувати шляхом посту означає не тільки бути поміркованим у їжі. Мова йде і про піст духовний, тобто відмову, або радше унезалежненість від усього того, що нас поневолює, що нас приваблює у грісі... Молитва ж полягає у тому, щоб ми, скинувши з себе ланцюги наших залежностей, стояли перед Богом, вслухаючись всім нашим єством у Його присутність, Його животворче слово, відповідаючи Йому: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову» (пор. Лк.1,38). «Віра без діл не приносить плоду», - каже апостол Яків (Як.2,20). Плід же приносить вона, коли творимо діла милосердя для всіх потребуючих; коли захищаємо переслідуваних; коли є чесними і боремось за правду; коли ми не байдужі до тих, хто біля нас, коли усвідомлюємо свою відповідальність за свою Батьківщину. Саме така віра, скріплена молитвою, постом і вчинками, здатна на чудо, як каже Господь: «...скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (пор. Мт. 17,20). Ось таку науку подає нам Божественний Учитель через сьогоднішнє євангельське читання. Він є для нас Педагогом. Він є тим, кого мають слухати всі: учні, батьки і вчителі. Тому, хочу коротко звернутися до всіх Вас. Прошу батьків і викладачів, взоруватись на нашого Небесного Педагога. Не біймося наслідувати Його у виховній і викладацькій діяльності. Завданням педагогів є не так збагатити дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, Церкву і державу. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «цілісною людиною» і «цілісним Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше вподібнитися до Нього. Що ж означає бути «цілісною людиною», сформуватися на «взір Христа»? Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними дисциплінами... Одночасно не повинні забувати про виховання духа людини, тобто її відкритості на Бога. Без релігійної складової навчання і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінним. Що ж стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, неповносправністю... Не маємо морального права вчинити злочин духовного каліцтва, нехтуючи духовно-релігійним вихованням! Неможливо говорити про добру освіту, якщо не буде в ній справжньої моралі, котра ґрунтується на віковічних християнських цінностях. Вслухаймося в слова Христа, котрий закликає нас не перешкоджати дітям приходити до Нього (пор. Мат.19,14; Мр.10,14). Дорогі вихованці, будьте сумлінними учнями, бо Ваше навчання – це Ваш найбільший вклад у ваше особисте життя. Серед теперішніх школярів і студентів стоять майбутні великі вчені, жертовні лікарі, вправні керівники і урядовці, розумні вчителі, гречні продавці, вправні слюсарі, люблячі батьки та матері... Знання потрібно здобувати постійною клопіткою працею. Шануйте час, навчаючись, використовуйте кожну хвилину, готуючись до іспитів і заліків, одночасно пам'ятаючи, що найважливіший екзамен – це той, який «складатимемо» на порозі вічності. Тому наслідуймо приклад євангельського юнака, котрий сумлінно виконував Божі заповіді і шукав глибшого духовного життя, запитуючи Христа: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (пор. Лк. 18,18). Здобуваючи знання, ми розвиваємо свої таланти, вчимось з досвіду багатьох людей, формуємося як особистість, готуємось до ефективнішого застосування наших обдарувань і здібностей, талантів і чеснот... Бажаю всім школярам, студентам і семінаристам на цьому шляху підкорити нові вершини знань. Але справжньою вашою ціллю мало б бути не просто здобуття знань, а прямування до мудрості, яка є одним з семи дарів Святого Духа. Знання це ще не мудрість. Завдяки навчанню ми здатні розвинути наш розум і вміння, але це ніяк не означатиме, що таким чином стаємо мудрими. Мудрість – це дар Святого Духа. Наш інтелектуальний розвиток лише дозволяє його якнайкраще використовувати. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх та на початку цього навчального року складаю якнайщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Бажаю, щоб Боже благословення завжди перебувало з усіма, хто трудиться на ниві просвіти! Закликаю до терпеливості й наполегливості в опануванні знаннями, вдосконаленні себе, бо і землероб, засіваючи поле, покладає надію на Бога, доглядає посіяне, смиренно чекаючи, коли Господь благословить урожай. Нехай Божа благодать зміцнює Ваші сили та подає натхнення. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Детальніше...

Проповідь на празник Успення Пресвятої Богородиці у Самборі

30 серпня 2013
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та Всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Дорогі прочани! Сьогодні ми молитовно споминаємо одну з подій в житті Богородиці – її Успення. Це одне з найбільших свят у нашому літургійному циклі, по-суті – це останнє велике свято, яким завершується церковний рік. Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерті, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження празника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. В цей величний празник з благодаті Божої зібралися ми сьогодні тут, у Самборі, біля чудотворної ікони Богоматері, у цей Рік віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та маємо добру нагоду, щоб споглядати приклад віри Пресвятої Діви Марії та осмислити її особу. Успення Богоматері – таїнственна подія, як і таїнственним було й усе Її життя, про яке не так багато знаємо з Євангелія й апостольських писань. Про останні дні її земного життя дізнаємось зі Святого Переданння, яке знайшло своє відображення у богослужбових текстах. Однак із цих скромних відомостей із Біблії і церковного Передання, через які довідуємося про неї, можемо почерпнути багато чого натхненного й корисного кожен для своєї життєвої ситуації й свого рівня духовного життя. Отож церковна традиція розповідає нам, що після Вознесіння Ісуса Христа Богородиця проживала у Єрусалимі під опікою святого апостола Івана Богослова. Свідками її мирного переходу з земного життя стали апостоли, які, крім апостола Томи, були зібрані в Єрусалимі. Тіло Богоматері вони при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли до гробу в Гетсиманії, де спочили її батьки і праведний Йосип. Коли на третій день після поховання прийшов апостол Тома і захотів бачити її гріб, то тіла Богородиці в гробниці вже не було. Всі зрозуміли, що Вона воскресла та з тілом і душею була взята на небо. Так чудесним способом завершилися дні земного життя Пречистої Діви Марії, через яку реалізувалися і завершилися усі довгі приготування до приходу Месії. Основою свого життя Богородиця поклала віру в Бога, прийнявши Його як Того, Хто є дорогою, правдою та життям. Впродовж усього свого життя вона залишається вповні вірна задумам свого Небесного Отця, виразивши свою довіру до Нього словами: «Ось, я Господня слугиня» (Лк. 1, 38). Добре знаємо про «бурі» та випробування, які загартовували та поглиблювали віру Богоматері впродовж усього її життя, аж до Успіння, що його сьогодні згадуємо. Віра, яку Марія покладала в своєму Сині, від самого початку не ґрунтувалась на чудесах, але на цілковитому довір'ї Богу, Його Волі, і Його Слову, яке цю Волю об'являє. Згадаймо, що в Кані Галилейській Богомати вірить та закликає інших повірити своєму Сину, ще перед тим, як Він вчинив щось незвичайне і чудесне. Тому ця віра, яка не шукала видимих підтверджень, а завжди була задоволена лише тим, «щоб робити лише те, що Він скаже», – вистояла навіть на Голготі. Тому Марія є для нас та усієї Церкви учителькою віри, світильником, який веде нас до Її сина Ісуса Христа. Марію можна назвати Матір'ю Довіри, бо Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде так, як Ти хочеш». У неї ця згода з Божою волею тривала все життя, і так має бути в кожного з нас. Суттю християнства є постійне промовляння до Бог: «Нехай буде воля твоя». І над зростанням і поглибленням віри в нашому житті Пресвята Богородиця невидимо трудиться, ніби випереджує нас, бо йде перед нами «на прощу віри», скріплює наші добрі наміри, допомагає щоб вони увінчалися ділами та довірою до Бога. Випереджаючи нас у вірі, Марія вказує нам шлях віри, що усе, з чим ми маємо зіткнутися, вона вже колись пройшла та пережила. Наслідуймо й ми віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне». Пронісши свою довіру до Бога через скрутні обставини життя, Богородиця навіть на Голготі залишилась Йому вірною. Тому під хрестом Матір Божа стає Матір'ю Церкви. У Євангелії знаходимо наступні слова: «Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: "Ось Матір твоя"». (Йо 19, 26-27). Звертаючись до Марії не «Мати», а «жінко», Ісус звертає увагу не на кровні узи, що єднають Його з Марією, але вказує на факт, що від цієї пори Вона буде Матір'ю учня, а він її сином. Марія є Матір'ю учнів, а вони є її дітьми. Вона знайде своїх дітей не серед найближчих родичів, але серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір'я Богу, серед тих, які будуть тривати з Ісусом аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Всі вони покликані побачити в Марії свою Матір, бо взірцем для них має бути її віра – віра незалежна від знаків і чудес. До такої віри виховує Вона своїх дітей. Слова: «Ось Матір Твоя!» – означають, що Ісус прагнув пробудити в своїх учнях любов і довір'я до Марії, закликаючи визнати Її своєю Матір'ю – Матір'ю кожного, хто вірить. Хоч Пренепорочна Діва не уникла смерті, ми віримо, що Вона не залишила світу, але й навіть після свого Успіння залишається живою, бо до життя її повернув Той, «хто в утробу вселився приснодівственну». У документах ІІ Ватиканського Собору щодо цього знаходимо невимовну потіху: «Материнство Марії триває безперервно, починаючи від тієї згоди, що її вона дала в Благовіщенні й яку потвердила без вагання під хрестом, та триватиме аж до вічного удосконалення всіх вибраних. Бо, взята на небо, вона не занехаяла цього спасительного завдання, але його продовжує різнорідним своїм заступництвом у виєднуванні нам дарів вічного спасіння. Своєю материнською Любов'ю дбає про братів Сина свого, що знаходяться ще на шляху та в різних небезпеках і журбах, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Догматична Конституція про Церкву, 62). Як Матір Бога, Пречиста Діва Марія є Матір'ю кожного з нас, яка ніколи не покидає своїх дитей у скруті, ніколи не відвернеться від них у скорботі. Наш час сповнений нещасть, негараздів, страждань і скорботи. Ми так потребуємо допомоги... Знаємо, що найкраща, найцінніша допомога приходить до нас від Господа. Тому ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо Заступницю – Пресвяту Марію, нашу Матір, котра невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Тому сьогодні перед чудотворною іконою тут у Самборі молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, благе, спасаюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 28 серпня 2013 року Божогом. Самбір  Детальніше...

Привітальне слово учасникам конференції "Християнське виховання - то справа любові"

25 серпня 2013
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Мені сьогодні надзвичайно приємно вітати у нашому Центрі душпастирства молоді учасників науково-практичної конференції про християнське виховання молоді. Це справді важливий захід, адже питання молодіжного виховання є постійно актуальним. Змінюються часи, змінюються обставини, змінюються виклики..., тому маємо бути завжди готовими до того, щоб в цих мінливих умовах якнайкраще підготувати наших молодих людей до самостійного життя. Ось чому я радо поблагословив задум п. Любові Войтко, Голови нашої Єпархіальної Комісії у справах освіти і виховання, організувати подібний захід. У своєму вступному слові хотів би поділитись з Вами буквально з двома думками, які, сподіваюсь, стануть Вам у пригоді під час Вашої роботи. По-перше, знаю, що тут зібралися особи, які мають безпосереднє відношення до освіти і виховання - педагоги. Часто певні терміни стали для нас настільки звичними, що ми мало замислюємось над їх значенням. Думаю, що слово «педагог» надає прекрасний напрямок для розуміння того, чим же ж мали бути наші освіта і виховання. З грец. παιδαγογ дослівно означає «провідник дитини». Це відкриває для нас дуже широке поле для роздумів. Проте за браком часу скажу тільки наступне. Думаю, що завданням наших педагогів є не так збагатити наших дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, державу, світ, Церкву. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «досконалою людиною» і «досконалим Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше уподібнитися до Нього. Без Христа людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе – того, що вона передусім покликана осягнути подобу Первообразу через життя у Христі та з'єднання з Ним. Завданням педагога і є довести молоду людину до Христа. Я розумію, що ці слова можуть здатися надто абстрактними. Дехто може звернути увагу на те, що у ситуації відділеності Церкви і школи, яка зафіксована законодавством, ці слова є навіть нездійсненними на практиці. Тому хочу поділитись з Вами досвідом спілкування з одним єпископом, уродженцем Словаччини, постсоціалістичної країни, до-речі, як і ми. Він, здається мені, слушно зауважив, що оскільки батьки є громадянами держави і сплачують податки, на які, зокрема, утримуються і школи, то вони мають повне право вимагати, щоб їхні діти виховувались у школі так, як вони цього бажають. Це стосується і релігійного виховання. Чому такий підхід вдалося реалізувати в інших постсоціалістичних країнах, а в християнській Україні, яка у цьому році на державному рівні відсвяткувала 1025-ту річницю Володимирового Хрещення, позитивні, хоч і надто несміливі і повільні, зрушення в цьому напрямку згортаються? Маю на увазі вилучення з інваріантної складової предметів загальноосвітніх навчальних закладів предмету "Християнська етика". Друга думка, на яку мені хочеться звернути увагу є наступною. Вище було сказано, що завданням педагога було б виховати «цілісну людину». Що таке «цілісна людина»? Що означає для християнина сформуватися на «взір Христа». Звичайно, що відповідь на ці запитання вимагає багато часу, а тому я зупинюся тільки на одному аспекті. Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Проте мені здається, що зараз на 22 річниці незалежності ми все-ще не визволилися від цієї матеріалістичної ідеології у наших школах. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними предметами; але ми все-таки мало уваги у наших школах звертаємо на дух людини, тобто на її відкритість на Бога. Без релігійної складової освіта і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінною. Що стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, каліцтвом... Напевне, кожен погодиться з тим, що штучно перешкоджати розвитку якогось життєво важливого органу (руки, ноги) є просто злочином. Але ж впродовж багатьох років ми штучно перешкоджаємо розвитку людського духа! Думаю, що давно вже наступив той час, щоб змінити ситуацію. Нам слід зробити все, щоб наша молодь не залишалася «духовними карликами». Сподіваюсь, що ця конференція сприятиме позитивним зрушенням у цьому напрямку. Св.Атаназій Великий називає людину «словесною істотою». Її «словесність» полягає в тому, що вона наділена Творцем логосом – здатністю пізнавати Бога. Важко вести мову про інтегральний розвиток людини, яка має інтелектуальний, розумний характер, - без розвитку цієї «словесності». Якщо не пізнавати Бога, не роздумувати щодня над Його Словом і не поучатись в Його законі, що є природнім для людини і до чого кличе нас наша істота, то ми нагадуватимемо безсловесних нерозумних істот. Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Якщо не закорінити наш ум в світі божественному, то він покинутий сам-на-сам впаде у світ дочасний, заведе нас на манівці принад. Погляньмо на історичні приклади: коли людина віддаляється від Бога, то у суспільстві панує моральний безлад. Дорогі учасники конференції! Більшовицька влада багато зусиль вклала у те, щоб знищити в нашому народі віру, історію, культуру, національну пам'ять, ідентичність особи. Настав час, щоб змінити ситуацію. Думаю, що це можна зробити, зробивши основою національного відродження - християнське виховання. В час моральної кризи суспільства з безліччю проблем (насильство, жорстокість, споживацтво, матеріалізм) - лише духовність допоможе людині стати Людиною (з великої літери). У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Немає доброї людини як особи, сім'янина, громадянина без стійких моральних основ. Віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться. Сподіваюся, що сьогоднішня конференція допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для практичного втілення основ християнського виховання української молоді. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції! Нехай Господь благословить Вас на плідну працю! Детальніше...

Проповідь на свято св. Володимира Великого

29 липня 2013
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Щороку, 28 липня, коли святкуємо пам'ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли мало місце Володимирове Хрещення Руси-України. Також і наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким: він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя. Цього року увесь український світ святкує 1025-літню річницю цієї знаменної події, яка відбулася завдяки нашому рівноапостольному князю, а тому й переживаємо цей день по-особливому. Якщо поглянемо в глиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Давнє передання каже нам, що першим апостолом на Київській Русі був св. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя на українській землі, і його мощі ще до сьогодні знаходяться у Києві, в Печерській Лаврі. Також його мощі в історії нашої Церкви відіграли дуже важливе значення, бо, власне, цими мощами благословляли Київських митрополитів. В ІХ ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам'ять. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перли». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа» (пор. тропар дня), св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного і жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково сьогоднішній тропар називає його «другим Павлом». Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов внаслідок своїх духовних пошуків. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій... Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди Духа — багатьох святих і праведників. Тому у цей Рік віри, який ми відзначаємо у цілій Католицькій Церкві, приклад св. Володимира Великого є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми б не були, яке б соціальне становище не займали, якими б матеріальними статками не володіли, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, чужоложить, краде... Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство. Дорогі в Христі! Св. Володимир Великий не був священнослужителем, а проте як багато він зробив для Церкви і народу. Його у церковній традиції називаємо рівноапостольним князем, бо він своєю ревною проповіддю Христової віри уподібнився апостолам, дбаючи про поширення християнства. Тому його особа має бути джерелом натхнення особливо для наших мирян – і звичайних громадян, і для тих кому люди довіри владу – владоможців. Він ніби кличе нас повторити його духовний подвиг: наслідувати у своєму житті Христа, віддзеркалювати християнські чесноти і, як апостоли, проповідувати Євангеліє. Святкуючи сьогодні, дорогі в Христі, пам'ять цього великого святого нашого народу, просвітителя і хрестителя, постійного заступника перед Богом, наслідуймо його у своєму житті та вчинках. Пізнаваймо нашу християнську віру, зростаймо в ній, долаймо все суєтне, гріховне і житейське, а будуймо своє життя згідно з Христовим Євангелієм. Це вимагатиме від нас зусиль, але маємо у цьому гідного помічника і заступника перед Божим престолом – св. Володимира. Молімо всеблагого Бога, аби Він молитвами цього нашого просвітителя допомагав нам на цьому шляху духовного вдосконалення та посилав свої щедрі благодаті. Св. Рівноапостольний князю Володимире Великий, Христителю України, моли Бога за нас грішних і за весь український народ. Амінь. + Ярослав с. Спас, Старосамбірщина28 липня 2013 року Божого  Детальніше...

Проповідь на Неділю всіх святих українського народу

23 липня 2013
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П'ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн. По-особливому маємо пережити оце свято всіх святих українського народу у цей рік, коли відзначаємо 1025 літ відтоді, коли проміння Христової віри через Володимирове Хрещення осяяло наші землю і наш народ прийняв християнську віру, нову свідомість, новий сенс та мету життя, новий внутрішній душевний стан. Бо ми знаємо, що саме завдяки цій події засіяне зерно Христового Євангелія проросло могутнім деревом, гілки якого прикрашені численними плодами святості. Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібенників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви... Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було багато, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію. Святі української землі, пам'ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг - віру зберегли» (ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: "Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі... Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости" (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу! Дорогі у Христі, ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш», - читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: "Це ж саме воля Божа — святість ваша" (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі.... Тому, дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов'язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 21 липня 2013 року Божого с. Либохора, Сколівський р-н Детальніше...

Проповідь на Божественній літургії під час загальноєпархіальної Прощі до с. Билич

30 червня 2013
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри! Вітаю усіх Вас тут, у стіп цього чудотворного джерела, до котрого ми сьогодні прибули з ближчих і дальших куточків нашої єпархії, а також із інших міст і сіл України. У цей Рік віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та з нагоди 20-ти років відновлення нашої єпархії, на цьому особливому місці почитання Пресвятої Богородиці маємо добру нагоду осмислити і саму особу Пресвятої Діви, і приклад віри, який вона нам подає. «Радуйся, осново віри непохитна ...», - співаємо ми у Акафісті до Богоматері (пор. Ікоси 2 та 4). Непохитна, глибока віра Пресвятої Діви Марії і настільки ж глибоке Її смирення, поєднане з любов'ю до Бога і відданістю Його Святій волі, стали благодатною Нивою, в надрах якої за дією Св. Духа зродився Благословенний – Богочоловік Ісус Христос, Агнець Божий, що взяв на Себе гріхи всього світу. Ця правда віри є справді вищою від будь-якого слова і розуміння. Все це – заради нашої можливості у святості, богоподібності і вічної щасливості кожного з нас. Сьогодні пригадуємо собі слова Папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері. Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона віровчительна для кожного з нас передусім тим, що завжди чує слово Свого Божественного Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Вірою у Благовіщенні Діва Марія у покорі своєї побожності прийняла слово ангела про те, що вона стане Матір'ю Бога: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (пор. Лк. 1, 38). Так вона вчить усіх нас, з повною довірою приймати Божий задум щодо себе та, не вагаючись, ступати на шлях, який Господь нам вказує. Хтось може запитати: «Як повірити від усієї душі? Як скріпити свою слабку віру?» на ці запитання нам дає відповідь Богородиця: вона увірувала, що зачне і народить Спасителя, через благовість ангела. Для нас таким ангелом-благовісником є свята Церква. Слухаймо її, а не нашіптувань лукавих лжепроповідників і «вовків в овечих шкурах», які намагаються звести людей з правдивої дороги спасіння. Відвідуючи Єлизавету, Богородиця заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто Йому довіряє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм...» (пор. Лк. 1, 46−55). Так вона вчить нас бути вдячними Богові, за всі величні діла, які Він вчинив у нашому особистому житті і у житті нашого народу. Кожна людина, як і Марія, покликана величати, прославляти Бога за ті дива, які вона бачить навколо себе. Кожен з нас може заспівати "Магніфікат" Богу за ті дивні діла, котрі Він учинив щодо нашої Української Греко-Католицької Церкви і народу. В кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття Бог «згадав» про катакомбну Церкву - тоді, коли, здавалося б, усі вже забули про її існування; Він «виявив потугу рамени свого» і «скинув з престолів» тих, хто переслідував її; Він «пригорнув» її і «наситив благами», отож сьогодні Церква впевнено стоїть у Господі і з надією дивиться у майбутнє ... Тому сьогодні, святкуючи 20-ти ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, яка є свідком і плодом воскресіння УГКЦ, ми маємо всі підстави промовити разом з Дівою Марією: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі і Спасі моїм»! Матір Божа привела у світ Єдинородного Сина Божого, залишаючись Дівою. І цей факт є ніби «каменем спотикання» для людського розуму та певним «індикатором», який перевіряє, якою є наша християнська віра, чи щирою є наша набожність до неї. Так вона вчить нас, що немає нічого неможливого для того, хто вірить у Всемогутність Творця неба і землі. Пречиста Діва довірилась своєму опікунові Йосифу, який отримав від Бога об'явлення про необхідність втікати з Новонародженим Ісусом до Єгипту, щоб вберегтись від переслідування Ірода (пор. Мт. 2, 13−15). Цим Вона, ще з найдавніших часів вважалася у Священному Переданні образом Матері-Церкви, і вчить нас бути послушними церковному проводові, адже Йосиф як її опікун вважався у церковній традиції взірцем для єпископа. Тією ж вірою Богородиця прямувала за Господом, вслухалася у Його слово і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (пор. Лк.2,19; 2,51). Так вона показує нам, що маємо будувати своє життя і вчинки на Божому Слові, читаючи його в наших домівках та вслухаючись у нього на богослужіннях у храмі. Вірою при хресті на Голготі Вона прийняла слово Свого Розп'ятого Сина: «Жінко, ось син твій» а до апостола Івана, «Ось матір твоя» (пор. Лк.19, 26-27), і стала матір'ю людського роду, тому впродовж багатьох століть люди не соромляться прибігати до неї зі своїми труднощами і болями і, як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла, чи у горю чи в недолі цього земного життя». Вірою Богомати відчула смак плодів Ісусового воскресіння і передала їх Дванадцятьом Апостолам, зібраним разом з Нею у світлиці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді. 1, 14; 2, 1−4). Тому й ми сьогодні, у перший тиждень по П'ятидесятниці зібралися на цьому чудотворному місці на Божественній літургії у Биличах, щоб скріпитися її вірою та «побачити світло істинне, прийняти Духа Небесного, знайти віру істинну, нероздільній Тройці поклонитися, бо Вона спасла нас", як співатимемо після Причастя, Євхаристійного Тіла і Крові Христових. Наслідуймо й ми цю віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую від усього мого серця, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне, увійду у радість Господа мого». Наслідуючи віру Богородиці, яку вона проповідувала не так словом і проповіддю, як ділами, поступками та вчинками, - поступаймо як Вона. Власним життям свідчімо про Бога. Кожен на своєму місці – на навчанні, чи на роботі, вдома чи на вулиці – будьмо живими взірцями християнської віри, щоб поглянувши на нас й інші були заохочені ступити на шлях слідування за Христом. А сьогодні на цьому чудотворному місці у Биличах молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. 30 червня 2013 року Божого + Ярослав Детальніше...

Слово з нагоди освячення єпархіального центру «Карітас»

28 червня 2013
«Встань та іди, віра твоя спасла тебе»(Лк.17,19) Високопреосвященний Архієпископе Томас Едвард Апостольський Нунцію, Преосвященний Владико Богдане, всесвітліші і всечесніші отці, вельмишановний міський голово, представники місцевої влади, дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! У цьому році ми святкуємо 1025-річний ювілей Володимирового Хрещення Руси-України. Українська Греко-Католицька Церква впродовж трьох років готувалася до цієї події. Перший рік був присвячений значенню Божого Слова. У 2012 році темою нашої уваги були Святі Таїнства в житті християнина, а у 2013 – соціальне служіння Христової Церкви. Тобто, наша Церква пропонує кожній людині пройти шлях від почутого Божого Слова - через Таїнства - до зрілої відповіді, тобто зрілого прийняття відповідальності за ближніх. Христос, коли зцілює недужих, промовляє: «Встань та іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк.17,19). Ці слова допомагають усвідомити важливість віри для осіб, які під тягарем страждань і хвороб наближаються до Господа. У зустрічі з Ним вони мають реальний досвід того, що той, хто вірить, ніколи не самотній! Бог через Свого Сина ніколи не залишає нас наодинці з нашими тривогами і стражданнями, Він завжди з нами і допомагає нам їх переносити, хоче зцілити глибину наших сердець. Той, хто в стражданні та хворобі кличе Господа, може бути впевнений, що Його любов ніколи не залишить і що любов Церкви, яка є продовженням у часі спасенного діла Христа, ніколи не підведе. Ці слова - «Встань та іди, віра твоя спасла тебе» - звучать дуже актуально в цьому Році віри. Тому хочу закликати усіх заново відкрити для себе міць і красу віри, щоб поглибити її та свідчити про неї у щоденному житті. Прагну заохотити хворих і терплячих, щоб завжди знаходили безпечний якір у вірі, що живиться слуханням Божого Слова, особистою молитвою і таїнствами. У цей Рік віри, який ми відзначаємо спільно з усією Католицькою Церквою, маємо пам'ятати, що наша християнська віра повинна бути чинною в ділах любові і милосердя. Про це нам нагадує Апостол Яків, кажучи: „Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва" (Як. 2,26). Християнин практично виражає свою віру через соціальне служіння. Ставлення до потребуючих є найкращим дзеркалом нашої духовної зрілості, бо тільки очима віри можемо розпізнати у нашому ближньому лик Христа. З цієї нагоди я хотів би оновити свою духовну близькість з усіма хворими та немічними і запевнити, що Церкві дуже близькі Ваші страждання. Приймаючи з щирістю і з любов'ю кожне людське життя, вона наслідує приклад Христа, який схилявся над матеріальними і духовними хворобами людини, аби лікувати їх. Головним завданням Церкви, безумовно, є проповідь Царства Божого, «але якраз саме це проповідування має бути процесом зцілення: щоб перев'язати рани зламаних сердець (Іс. 61, 1)», відповідно до місії, покладеної на учнів Ісуса (пор. Лк. 9, 1–2, Мт. 10, 1; 5–14, Mк. 6, 7–13). Зв'язок між фізичним здоров'ям та відновленням зраненої душі допомагає нам краще зрозуміти «таїнства зцілення». Якщо говорити про українське суспільство загалом, то не можна сказати, що соціальна діяльність не є в такому стані, що може нас задовільняти. Маємо все ще є багато прогалин, які слід заповнити. Маємо подбати про захист тих верств населення, які є незахищеними та потребують соціальної опіки. Щойно ми звершили Чин освячення цього дому, який буде використовувати «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Термін «Карітас» з латинської означає «любов милосердна». Таким чином ми освятили дім, в якому перебуватиме «любов милосердна». І не просто перебуватиме, а діятиме. Тому це має бути тим місцем, в якому християнська віра має реалізовуватися на практиці. Сподіваюсь, що цей дім стане тим гостинним двором, куди добрий самарянин привів хворого, якого знайшов при дорозі (пор. Лк.10,34). Це та євангельська купіль Витезда, при якій лежало багато «недужих, сліпих, кривих, усохлих», очікуючи на зцілення (Йо.5,2). У цей Рік соціального служіння хочу подякувати всім благодійникам, які підтримують служіння хворим та потребуючим. Саме слово «благодійність» означає – «чинити благі, тобто добрі діла». Вона є притаманною кожній людині, а свідомому християнину тим більше. Неможливо бути добрим християнином і не бути благодійним, не чинити добрі діла. Християнин, який зростає у своєму духовному житті, не може закриватися сам у собі, а повинен цими дарами ділитися з тими, що його оточують, з потребуючими. Коли людина відчуває доброту Бога, то жертвує собою, служить іншим і не очікує за це винагороди. Тому маємо виховувати свідомих людей. Це є завданням не тільки Церкви, але й суспільства. Маємо гарні приклади цього у нашій історії. Згадаймо св. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, митрополита Андрея (Шептицького)... Як багато вони зробили у соціальній сфері! Тому висловлюю вдячність усім, хто у ХХІ ст.. продовжує цю благородну справу наших великих предків. Дякую усім нашим жертводавцям і доброчинцям, які складають свою євангельську лепту, не раз далеко не з надміру, але тому, що бажають скласти реальну допомогу своїм ближнім. Висловлюю вдячність українським благодійникам і нашим друзям з європейських допомогових фондів. Без Вашої допомоги, дорогі в Христі, нам було б дуже важко провадити соціальну діяльність і, зокрема, збудувати цей дім. Ми щиро вдячні Вам за все, і нехай Всемилостивий Господь, Який знає імена кожного, щедро винагородить Вас. Бог, «багатий милосердям» (Еф.2, 4), чекає своїх дітей, шукає їх, йде до них. Цей дім також чекатиме тих, хто потребує допомоги, шукатиме їх. Ті, хто тут працюватимуть підуть до них. Св. Августин каже: «Бог зцілює всі твої слабкості. Будуть зцілені всі твої слабкості, не бійся... Лише дозволь Йому тебе вилікувати, не відштовхуй Його руки» (Пояснення псалма 102, 5). Сподіваюсь, що рука допомоги, яка простягатиметься з цього дому, сягне кожного потребуючого. Хотілося б, що кожен тут знайшов не тільки допомогу в матеріальних потребах і фізичних стражданнях, але й через віру – духовне зцілення. Амінь Детальніше...

Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

24 червня 2013
Ваша Святосте Патріарше Святославе, Високопреосвященний Архієпископе Томас Едвард Апостольський Нунцію, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всесвітліші і преподобні отці, преподобні сестри, вельмишановні представники влади області, районів і міст, дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! У цей день, другий по П'ятидесятниці, Святий Дух зібрав нас у древньому граді Дрогобичі з кількох нагод. Сьогодні наша Церква – Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому карпатському краї, святкує 1025-ту річницю Хрещення Руси-України Св. Володимиром Великим. Ми благодаримо Господа за дар Хрещення, завдяки якому наш український народ зблизився з іншими європейськими народами, встановивши єдину християнську родину братів і сестер у Христі. Сьогодні ми благодаримо Бога й за дар християнської віри, бо до цього по-особливому закликає нас Церква у цьому Році віри, який відзначаємо у всьому католицькому світі. Маємо ще одну добру нагоду для благодарення: наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія святкує 20 років від заснування. Символічно, що ми святкуємо цю річницю у Празник П'ятидесятниці, який є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця, творить та скріплює й нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. Сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можемо сміливо сказати, що нам з Вами, дорогі в Христі, спільними зусиллями вдалось зробити дуже багато. Тому дозвольте мені сьогодні промовити слова вдячності. Своє «благодарення» Господеві, який всі ці роки являв на наших землях «величні діла Божі», ми вже сказали цією Божественною Літургією, принісши йому наш скромний «Добрий дар» - Євхаристійну молитву. Дякую Главі й Отцеві та членам Синоду нашої Церкви, які у 1993 р. створили Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію, доручивши опікуватись нею блаженної пам'яті владиці Юліану. Сьогодні тут серед нас присутні: Блаженніший Патріарх Святослав, Львівський Митрополит Ігор (Возняк), Митрополит Володимир (Війтишин) з Івано-Франківська, Митрополит Василь (Семенюк) з Тернополя, Владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду УГКЦ з Києва, Владика Михаїл (Колтун) зі Сокаля-Жовкви, Владика Василь (Івасюк) з Одеси, Владика Тарас (Сеньків) зі Стрия, Владика Димитрій (Григорак) з Бучача, Владика Йосафат (Говера) з Луцька, Владика Йосиф (Мілян) з Києва, Владика Леон (Малий) Львівська Архиєпархія РКЦ. Дорогі владики, я дякую Вам за Вашу присутність тут серед нас, за те, що погодились розділити радість наших святкувань. Дякую за підтримку впродовж усіх цих років. Прошу й надалі підтримувати нас, насамперед молитовно. Вірю, що тут невидимо присутній з нами на молитві й перший архієрей нашої єпархії владика Юліан (Вороновський), який переставився до Господа у лютому цього року. Своїм архипастирським служінням владика поєднав покоління вірних нашої Церкви часів переслідування і часів відродження. Ми благодаримо Господа за дар його життя, за його молитву, служіння і самопожертву, завдяки яким Самбірсько-Дрогобицька єпархія впродовж перших 18 років успішно сповняла Христову місію освячення і спасіння. Особливу подяку сьогодні складаю на руки Блаженнішого Святослава, Глави й Отця нашої Церкви, та Високопреосвященного Архиєпископа Томаса Галіксона, Апостольського Нунція в Україні. Ви, наш Патріарше, своїм енергійним служінням заохочуєте нас до активного душпастирювання, щоб ми спільними зусиллями розбудовували наш Патріархат і так наповнювали реальним змістом високу ідею ваших Попередників. Для Вас, Блаженнійший, ми вимолюємо щедрих Божих благодатей, щоб Святий Дух через Ваше служіння явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних Божих діл» (Ді. 2, 11). В особі Високопреосвященного владики Томаса хочу подякувати Папі Римському Франциску. Прошу Вас, дорогий владико, передайте Святійшому Отцеві Франциску наші слова вдячності за ту підтримку, яку надавав і продовжує надавати Римський Апостольський Престіл нашій Єпархії. Ми її дуже цінуємо та сподіваємось, що наші вірні, які ревно сповнюють Христову Заповідь «Щоб усі були одно», й надалі відчуватимуть щиру батьківську опіку Слуги слуг Божих і Церкви, що «предстоїть в любові». Як Христовий пастир, якому доручено провід Самбірсько-Дрогобицькою Єпархією, звертаюсь сьогодні зі словом подяки до наших мирян, монашества та духовенства. Дорогі в Христі, саме завдяки Вашим трудам за ці двадцять років наша Церква постала з руїн, в яких вона перебувала після довгих років поневолення атеїстичним режимом. Це завдяки Вам відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь Христа лунає там, де ще якихось 20 років тому її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... Дякуючи Вам, дорогі мої співбраття у священстві й молю Господа, аби Він по всі дні Вашого життя наповнював Вас своєю божественною любов'ю, кріпив своїм Тілом та Кров'ю, промовляв з Вашої душі Словом життя вічного. Чуваймо над скарбом нашої християнської віри, порученим нам Церквою, та передаваймо його сучасному світу. Дорогі брати і сестри у монашестві, що ревно й жертовно служите Богові та Церкві в нашій Єпархії! Ваше свідчення і жертва є дорогоцінним скарбом, на якому росте і розвивається наша Церква. Я вдячний Вам за це та сподіваюсь на дальшу співпрацю у здійсненні нашого важливого служіння. Вітаю Вас, дорогі миряни, як священний Божий Люд української землі, як парості Христового виноградника у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії. Я щиро вдячний за вашу любов і відданість рідній Церкві. Саме завдяки Вашому подвигу і вірності наша Церква встояла, коли Христові Вороги різними способами намагалися її знищити, а згодом виходила з катакомб, квітла і розвивалася. Бажаю усім не тільки не втрачати тієї ревності у вірі та наполегливості, з якою ми розбудовували наше релігійне та національно-культурне життя, а ще наполегливіше працювати, щоб бути справжніми синами і дочками своєї Церкви та народу! Хочу подякувати також представникам влади, які присутні на цій спільній молитві. Господь пам'ятає про те, що Ви робите для Його народу. Я ж сподіваюся на нашу плідну співпрацю задля добра українського народу, що проживає на цих теренах. Нехай Господь дарує вам мудрість і силу, щоб сповняти свої обов'язки служіння самовіддано і чесно, пам'ятаючи слова Христа: «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Дякую усім нашим жертводавцям і доброчинцям, які впродовж цих 20-ти років підтримували Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію. Зокрема, висловлюємо вдячність нашим друзям з допомогових фондів Німеччини, які сьогодні спільно з нами благодарять Господа. Без Вашої допомоги, дорогі в Христі, нам було б дуже важко піднімати та розвивати Христову Церкву у цьому карпатському краю. Ми щиро вдячні Вам за все, і нехай Всемилостивий Господь, Який знає імена кожного, щедро винагородить Вас. Насамкінець хочу сердечно подякувати всім, хто допоміг організувати нашу сьогоднішню молитву зустріч. Дорогі у Христі, подякувавши Господеві за шлях, який ми спільно пройшли впродовж цих 20-ти років, хочу запросити всіх у подальшу мандрівку з Господом. Напрям нашого земного паломництва вказує наша Матір Церква, «яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників; живе передання Володимирового Хрещення, подвиги Антонія і Теодосія Печерських, змагання Йосифа Рутського і жертву Йосафата Кунцевича». У цій мандрівці віри скріплюймося прикладом наших Архипастирів: навчанням Андрея (Шептицького), стражданням Йосифа (Сліпого), терпеливістю Мирослава-Івана (Любачівського), смиренням Блаженнішого Любомира, енергійністю Патріарха Святослава. На цьому шляху робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, аби український народ, об'єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай супроводжує нас у цій подорожі «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа». Амінь. м. Дрогобич 24 червня 2013 року Божого + Ярослав Детальніше...

Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»

22 червня 2013
2013 рік Божий є знаковим для Самбірсько-Дрогобицької єпархії – їй виповнюється 20 років. Більше того, цей рік є також ювілейним і для її єпарха – владики Ярослава (Приріза). 30 березня єпископ відсвяткував 50-літній ювілей життя, а 4 грудня мине 25 років з часу єрейських свячень владики Ярослава, які він отримав у часи підпілля з рук преосвященного Михаїла (Сабриги). Нещодавно з владикою Ярославом поспілкувалась журналіст газети "Експрес" – Юлія Курій. В інтерв'ю виданню єпископ розповів про те, як Господь покликав його до священичого служіння, а також про тих, від кого він навчався християнських чеснот. Перші роки служіння молодого єромонаха припали на часи, коли УГКЦ готувалась до виходу з підпілля. Отож у розмові архиєрей розповідає про те, як формувались молоді священнослужителі УГКЦ у цей час, а також які перепони створювала радянська влада, щоб перешкодити діяльності УГКЦ. Як учасник Постійного Синоду єпископів УГКЦ владика Ярослав ділиться своїми думками щодо сьогодення та майбутнього Української Греко-Католицької Церкви. Зокрема, єпископ розповідає про програму розвитку й діяльності УГКЦ на найближчі 10 років – "Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом" та її значення у прямуванні УГКЦ до патріаршого устрою. Наприкінці інтерв'ю єпископ відповідає на запитання, які речі у житті він вважає найважливішими. Владика Ярослав ділиться про те, як проводить свій день, а також як часто має можливість бачитись зі своєю родиною. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 7 з 12
^ Догори