SDE
Ярослав Приріз

Проповідь владики Ярослава в Навечір'я Різдва Христового (2016)

07 січня 2016
Дорогі у Христі! Сьогодні, беручи участь у богослужіннях Церкви Христової ми входимо у завершальний етап підготовки до невимовного Таїнства, надзвичайної події, яка вже чекає на кожного з нас - Різдва Христового. Господь і Бог наш, Котрий не має меж, Котрого ніщо не здатне обмежити, входить у світові межі, у наш час і простір, у володіння смерті. З повноти несотвореного життя Він обмежує Себе рамками гріховного світу; будучи вічним, народжується в часі, щоб в цьому світі - вузькому, тісному, відірваному гріхом від Бога -  перебувати зі своїм улюбленим творінням – людством. Він прагне ушляхетнити людство, дарувати силу і святість кожному, хто прагне повноцінного та справжнього життя. Велич славного Божого Приходу полягає не лише в тому, що Спаситель сходить  на землю, але й тому, що своїм Різдвом Він підносить землю до неба. Христос знижується до рівня людини, щоб саму людину піднести, обновити,  уподібнити до себе, зробити мешканцем неба. Як сказав Атаназій Великий: Бог став людиною, щоб людина стала богоносною. Христос стає одним із нас, щоби  всіх з’єднати в одну Христову родину, коли всі ми, за словами апостола Павла, стаємо дітьми Божими та маємо право називати тепер Бога своїм Батьком. Чудесне упокорення Всемогутнього Бога спонукає кожне чисте та відкрите серце в цих днях збагнути, що причиною Божественного сходження на землю є безмірна та всеохоплююча Любов. Люблячим є наш Бог, Котрий воістину «цілий світ любов’ю спас». Сьогодні вічний Бог народиться в часі, і почнеться земний шлях нашого Господа; сьогодні нам об’явиться жертовна, хресна божественна Любов. Весь життєвий шлях нашого Господа є нічим іншим, як виконанням заповіді про любов, яка не знає ні меж, ні перепон;любов, котра кличе віддати своє життя за друзів своїх. Ось про що говорить нам життя Христове, ось що нам сьогодні відкриває Різдво, на порозі якого ми з вами стоїмо. В цьому приході з небес нам відкривається Бог навіть більш таємничий, ніж Господь небесний, недосяжний для людського розуму, тому що в цьому беззахисному, тендітному Немовляткові, якого ми можемо бачити, прихована вся повнота невидимого, недосяжного, вічного Бога. Маючи можливість доторкнутися до народженого у Вифлеємі Маляти через участь у сьогоднішній і завтрашній Євхаристії, ми з трепетом пізнаємо, що Він – правдивий Бог, Котрий став правдивою Людиною, щоб запропонувати нам святість життя, його природність і такий плин, яким Творець неба і землі його задумав і створив. Стоячи на порозі Різдва Христового, кожен з нас має щиро себе запитати: «Що для мене особисто означає це свято? Чи має для мене значення прихід та життя Бога у моєму житті? Чи надихає воно мене на здобуття святості, максимальної подібності до Христа?  Часто внаслідок численних клопотів і тривог, забуваємо, що Христове Різдво є не тільки подією, що відбулася понад два тисячоліття тому. Воно відбувається тут і тепер, у нашому з вами часі. Християнство не є релігією минулого, а живою та динамічною дійсністю для людей, що спасаються; для людей, котрі шукають Бога, його святості, подібності до Нього, а не товариства до гріха і зла у будь-якому їх прояві. Дорогі брати і сестри! Зустрічаючи день Різдва Христового, очистімо своє серце від зла, постараймося стати перед Господом твердими у вірі. Хто щиро любить Христа, нехай світліше прикрасить себе виконанням Його заповідей, щоб, бачачи нашу істинну віру, Господь радувався разом з нами. Очистімо сумління, освятімо дух - і в чистоті та непорочності зустріньмо народження Бога – Слова. Повернімось до того, хто біля нас, з любов’ю. Чи зможемо ми перед лицем Божого воплочення по-іншому поставитись до людей, ніж Сам Бог, Котрий став Людиною? Він дає нам нову заповідь - любити і друзів, і ворогів такою любов’ю, яку має Отець до свого створіння; такою любов’ю, яку явив Господь на хресті, тобто жертвенною любов’ю, котра виражається у максимі «покладати життя своє за друзів своїх». А це означає визнавати друзями тих, хто тебе другом не вважає, жити для них, а якщо потрібно, то і померти заради них. Схиляючись у молитві перед Богом у Рік Божого милосердя, віддаю Господу кожну християнську душу, щоби ці різдвяні святкування для всіх нас стали справжнім духовним відродженням. Молимося особливо за тих, хто захищає мир – за наших воїнів, які святкуватимуть Різдво Христове в холодних окопах на лінії фронту. Молимося і благовістуємо Христовий мир тим, хто далеко від рідного дому і не відчуває родинного тепла, що є природним контекстом святкування Різдва Христового. Сьогодні особливо бажаю, щоби всі ми понесли отой правдивий дух різдвяного святкування до своїх родин, сусідів, близьких та знайомих, а особливо до тих, хто почувається самотнім, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від холоду й голоду. Бажаю усім, щоб у цих днях якнайповніше користализі щедрих Божих ласк, активно беручи участь з цілими родинами у різдвяних відправах Христової Церкви. На завершення зичу усім, щоб це велике і радісне свято Різдва Христового стало для нас джерелом християнської віри, надії та любові. Нехай кожен з нас, як пастушки у Вифлеємі, почує та переживе у своєму серці привітальні слова Господнього ангела: «Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість...». Христове Різдво – це свято  великої радості, бо Бог не залишив нас, немічних людей, на поталу долі, але послав Свого Єдинородного Сина, який «прийшов днесь із небес, щоб спасти  люд свій весь і утішив всіх». А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога та Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! Амінь. + Ярослав м. Дрогобич6 січня 2016 року Божого Детальніше...

Слово владики Ярослава в Неділю перед Різдвом (2016)

04 січня 2016
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Цими днями свята Церква поступово готує нас до великого празника літургійного року – Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Це приготування розпочали ми з Вами ще місяць тому, передріздвяним постом – Пилипівкою. Сьогоднішній день також є черговим етапом нашого введення в святкування Христового Різдва… Ще минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї Неділі перед Різдвом згадуємо пам’ять Святих Отців. Апостольське читання яке щойно ми почули пригадує нам про віру старозавітних праведників (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).   У сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (Мт. 1,1-25.) ми чуємо довгий список імен родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства. Сьогодні, наприклад, чули ми ім’я Авраама, чоловіка, що жив вірою в Бога і завершується цей довгий перелік в особі Йосифа, чоловіка, що також був ведений вірою. Почався цей родовід із простого чоловіка пастуха, був піднесений до царської величі та завершився згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому родоводі ми зустрічаємо праведних людей і грішників, тихих і покірних, а також із середовища знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх був перешкодою до збереження єдності із Богом, і тоді Бог відвертався від народу, але, коли народ каявся, виявляв своє навернення то Бог і надалі продовжував благословляти своїх вірних. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт – це була угода вірності між Богом і Божим народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягаря гріха: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо їх схильність до зла перемагає добро. Цю людську трагедію Святий Апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є криком усього людства, яке усвідомлює свою немiч у боротьбі з грiхом i смертю. Тому найкращі представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i донині будується спасiння свiту. Ось чому у сьогоднішньому Апостолі читаємо свідчення про цю віру великих Отців Старого Завіту, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин. В сьогоднішньому євангельському читанні чуємо родовід Ісуса Христа. В ньому згадуються імена, уважно вслухаючись в які, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. Так і сьогодні в нашому суспільно-політичному житті в Україні і світі. Нам може здаватись, що зло вже заполонило все і добру ніколи не вдасться перемогти. Проте, навчені Біблією, маємо пам’ятати, що тріумф зла – тимчасовий, примарний і локальний, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця і Він нас благословлятиме у всіх наших добрих справах! Старозавітній щлях вірності Бога своїй обітниці, даній людському родові, завершився народженням Христа. Таким чином розпочинається нова епоха, яку ми називаємо Новим заповітом. Це початок нового духовного родоводу - не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа! Новий заповіт – це не скасування старого, а його сповнення. Вірність між Богом і людиною і надалі має велику силу і поширюється тепер на всіх, хто прийме цю вірність через Ісуса Христа. Ісус приходить до людей, щоб здійснилась більша єдність між Богом і людиною. Саме Він в собі поєднав одну і другу природу і Боже з людським з’єдналось. Саме Він розширив рамки вибраного народу і вийшов за межі єврейської нації, щоб усі, хто увірують, отримали спасіння. Саме про це ми згадуємо щороку і щороку дякуємо за цей прихід нашого Спасителя.  З нами Бог! Він народився і замешкав між нами! Чи може бути більший вияв Його близькості? Однак ми стаємо свідками присутності Живого Бога в нашому житті частіше ніж раз на рік. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і діяльності: де навчаємось, працюємо, живемо, тощо… По-особливому переживаючи Божу присутність під час різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» (Од. 3.20-21). Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,3 січня 2016 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2016)

25 грудня 2015
Христос народжується – славте!Христос із небес – зустрічайте!Христос на землі – бадьоріться!(Ірмос І пісні канону Різдва Христового) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Сьогодні, як і дві тисячі років тому, вифлеємська зоря, що осяяла шлях мудрецям, знову привела нас під склепіння Божого храму, щоб вклонитися Богонемовляті. Ми стаємо свідками великого дива: Син Божий «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком» (Символ віри). Нині воплотився Той, на кого навіть ангели небесні не сміють споглядати, але тремтять і схиляють свій погляд. «Бог Предвічний народився», став одним із нас - не в славі, а в немочі, знедолений і вразливий. «Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (пор. Іс. 9,5) постає перед нами в образі безпомічного Божого Дитятка. Цар Небесний приходить у світ як друг принижених і захисник стражденних. Нині всемилосердний Бог благословляє нам новий рік своєї благості. Тому ми, усвідомлюючи цей великий Божий дар, цього урочистого дня виголошуємо: «Нова радість стала, яка не бувала!». «Радіймо, улюблені, Спаситель наш нині рождається! - казав святий папа Лев Великий. - Не повинно бути місця суму там, де народжуються Життя, яке, знищивши страх перед смертю, дарує нам радість володіння обіцяною вічністю. Ніхто не є відлучений від співучасті в цьому торжестві, адже привід для радості є спільним для всіх... Нехай же ликує святий, бо наближається до слави. Нехай радіє грішник, бо йому дарується прощення. Нехай веселиться язичник, бо його кличуть до життя» (Слово на Різдво Христове). Цього року, як і минулого, на наші різдвяні святкування падає тінь смутку і тривоги. Світ і наша Вітчизна сповнені війни, насильства, хвороб, бідності, підступу та зневіри... Цими днями наші думки линуть до тих наших рідних і близьких, які перебувають далеко від нас, до тих, хто захищає мир і спокій наших домівок. Ми згадуємо і тих, хто через війну і ворожу окупацію на Сході й Півдні України не може вповні відчути радість Христового Різдва. Ми огортаємо нашою любов’ю і всіх переселенців, яких російська агресія змусила шукати притулку далеко від своїх домів. «Як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени», - каже апостол Павло (І Кор. 12, 26). Тому ми співчуваємо всім, хто терпить труднощі й випробування, і сподіваємося, що наша духовна близькість із ними та молитовне святкування різдвяної радості внесуть веселість у їх життя. Нехай ця наша підтримка виявляється не тільки в почуттях і словах, а й у милосерді та ділах, у чистій вірі і любові до Бога та ближніх. Нині до нас, як до вифлеємських пастухів, лунають слова ангела Господнього: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість» (Лк. 2, 10). Ці слова були промовлені не тільки до пастухів, а через євангельську благовість линуть до кожної людини. Не біймося, бо «Слово стало тілом» (Ів. 1, 14). Не біймося, бо Бог прийшов, щоб бути серед людей, щоб більше не було прірви між Богом і людиною. Не біймося, бо з нами Бог, який дарує нам надію і впевненість. Що більшою є пітьма, то сильніше ми відчуваємо потребу світла. Різдво Христове принесло нам незбагненну звістку: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9, 1). Попри всі свої старання ворог людського роду розгулом зла і гріха не може заглушити ангельську пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). У ці важкі дні Господь промовляє до нас: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів. 14, 27). Український народ гостро відчуває потребу миру, особливо тепер, коли сили зла намагаються не тільки розтерзати нашу Вітчизну військовою агресією, а й посіяти смуту й зневіру, внести розбрат і протистояння в нашому суспільстві. Христос приніс на землю мир, тому ми, християни, маємо жити в мирі, однодумності у вірі й християнській любові, як брати і сестри в Христі. Справжній мир дає тільки Господь: знайдемо цей мир тільки простуючи за вифлеємською зорею на зустріч з Христом. Цей Христовий мир знищує гріховні пристрасті і мирські тривоги, перемагає ворожнечу та підносить нас до Царства Божого. Тільки осягнувши його у своєму серці, можемо встояти під час різних життєвих випробувань і нести примирення, преображаючи світ вірою, правдою, чистотою і любов'ю. Дорогі у Христі! Наслідуючи Папу Франциска, Українська Греко-Католицька Церква проголосила 2016 рік Роком Божого Милосердя. Це особлива нагода для отримання надзвичайних Божих благодатей, зцілення ран душі й тіла, але також це час для того, щоб виявити нашу вдячність Богові за Його милості та об’явити своїм ближнім обличчя і присутність милостивого Господа в цьому світі через конкретні діла милосердя щодо душі і щодо тіла в щоденному житті. Молитовно бажаю, щоб кожний із нас глибоко пережив різдвяну звістку в радості та надії. Віддаймося святій Божій волі, довірмося Його милосердю. Нехай Новий 2016 рік Божий стане доброю нагодою для нашого духовного і морального оновлення, початком нового життя в Христі Ісусі. Нехай милосердний Бог благословить нас усіх своїм небесним благословенням і надасть нам свою всесильну допомогу провадити земне життя в мирі й добробуті, у надії на вічне спасіння. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога та Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІТЕ ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у день Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2015 року Божого АУДІОЗАПИС Детальніше...

Слово з нагоди відкриття Ювілейного року Божого Милосердя в Катедральному храмі

12 грудня 2015
Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк 6, 36). Улюблені в Христі! Сьогодні разом з усією Вселенською Церквою входимо в благодатний час особливого Святого року. З 8 грудня 2015 р.Б. до 26 листопада 2016 р.Б. у Католицькій Церкві триває Ювілейний рік Божого милосердя, який Святіший Отець проголосив буллою MisericordiaeVultus, щоб глибше застановитися над темою милосердя; над тим, хто є джерелом милосердя; знайти способи, як творити милосердя в сучасній культурі. Цей Ювілейний рік особливий тим, що акцент ставиться не тільки на його святкуванні в основній базиліці Риму, але й у Помісних церквах. Важливим елементом його святкування є відкриття святих дверей у базиліці Святого Петра в Римі, а також в інших храмах по всьому світу, що має стати «видимим знаком сопричастя цілої Церкви».   Поняття ювілейного року бере початок ще в старозавітній єврейській традиції (євр. «йовел» - ювілейний рік). Кожні 50 років в ізраїльському народі був рік для відпочинку поля, щоб зробити його більш плідним для наступного врожаю. У цей рік також звільняли невільників, а продані з необхідності землі мали бути повернуті їх власникам (див. Лев. 25,8-17, 23-25). Соціальне значення ювілейного року полягало в тому, щоб відновити рівність всіх синів Ізраїля у правах спадкоємного володіння землею. Це було відновленням рівності між різними прошарками народу. У ювілейний рік закликалося виявити милосердя передусім до тих, хто опинився у скрутному становищі. Християнська Церква перейняла цю старозавітню традицію і надала більш духовне значення святкуванню ювілейного року: загальне прощення, відновлення зв’язку з Богом і з ближнім. Тому це завжди можливість поглиблення віри, віднова духа та християнського свідчення. Перший ювілейний рік був встановлений у 1300 р. папою Боніфацієм VIII. Є ювілеї звичайні (кожні 25 років), а є надзвичайні, як оцей, що відбувається через 15 років після закінчення попереднього (2000 р.Б.). У центрі цього Ювілейного року є Бог як милосердний Отець, який запрошує всіх повернутися до Нього. Цей ювілей повинен стати справді моментом зустрічі з Божим милосердям, яке надихає на чесноту милосердя у повсякденному житті християнина. Гасло разом з логотипом синтезовано пояснюють значення цього Ювілейного року. У девізі «Милосердні як Отець» пропонується пережити милосердя на прикладі Небесного Отця, який закликає не судити, не засуджувати, але прощати і дарувати любов. Логотип являє собою богословський синтез теми милосердя, що відтворює дуже знаковий і дорогий для ранньої Церкви іконописний образ. На логотипі зображено Сина Божого, який як Добрий Пастир бере на плечі заблукану людину. Таким чином Син Божий, бере на себе людську природу, тілесність людини, виносить людину з ночі гріха і смерті, і це робить з любов’ю, щоб її преобразити. Його око є спільне з оком людини, котру він несе. Христос дивиться оком Адама, а Адам – оком Христа. Кожна людина таким чином відкриває у Христі нового Адама, бачачи у Його погляді любов Отця. Для відкриття ювілейного року в Римі Святіший отець Франциск забажав привезти нашу українську чудотворну ікону «Милосердя двері», яка зберігається у соборі Преображення ГНІХ в м. Ярославі, у Перемишльсько-Варшавській архиєпархії УГКЦ в Польщі. Ярославська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Милосердя двері» за дорученням святого Папи Івана Павла ІІ була коронована в 1996 році тодішнім Префектом Конгрегації Східних Церков кардиналом Акілле Сільвестріні. Ця ікона також буде офіційною іконою Року Божого милосердя в УГКЦ. На іконі Богородиця вказує на Христа, який прийшов, щоб вповні об’явити милосердя Отця. Він є нашим Добрим Пастирем, що дбає про нас, шукає за нами, коли заблукаємо. Богородиця, вказуючи на Христа, є дверима до Його милосердя, які вона нам відкриває кожного разу, коли звертаємося до неї. Щоб бути здатними творити милосердя, ми повинні перш за все вслухатися у Слово Боже, розважати над тим, що є милосердя, щоб практикувати його як чесноту власного життя. Милосердя у Святому Письмі – ключове слово на означення діяння Божого щодо нас. Даючи Мойсею Закон на Синаї, Бог об’являє себе як Бог милосердний: «І пройшов Господь перед ним, промовляючи: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи,…» (Вих. 34,6-7). Прикметники кваліфікують діяння Боже, яке на противагу людському не є імпульсивним, гарячковим, але повільним і уважним, багатим на співчуття. Бог виявляє свою всемогутність у милосерді і прощенні. Провина і покарання повинні бути еквівалентні у людському розумінні, але в Бога є інше співвідношення між милосердям і покаранням. Його доброта, любов і милосердя долають будь-які мислимі обмеження. Милосердя і справедливість не взаємопротирічать собі, але є двома вимірами однієї реальності, яка розвивається, щоб досягти своєї вершини у повноті любові. Справедливість – віддати кожному, що йому належить. Милосердя - це відношення Бога до грішника, Який дає йому нову можливість до покаяння. Те, що Бог бажає від людини – насамперед усвідомлення і визнання свого гріха і щирого покаяння. Бог, навіть коли карає, є добрим Отцем і завжди бажає добра для своїх дітей. Звідси рефрен, який багаторазово повторюється на сторінках Святого Письма: «Повіки Його милосердя». У псалмі 136 ця фраза повторюється у кожному вірші, оспівуючи величні діла Божі. Навіть Ісус перед своїми стражданнями молився цей псалом. Отже милосердя Боже триває повіки і не обмежується тільки земним життям людини. Після того як Бог об’явив своє ім’я Мойсею (Вих. 34,6), Він не перестав виявляти в історії свою Божу природу, кульмінацією чого стало Воплочення Сина Божого. Ісус з Назарету своїм, словом, вчинками, цілою своєю особою виявив милосердя Бога. Христос є уособленням милосердя Отця, живою іконою Отця «багатого милосердям» (Еф. 2,4). Усі вчинки і чуда Ісуса були зроблені як вияв Його любові і милосердя до людини. Особливо на це звертає увагу євангелист Лука, котрий найбільше у своєму Євангелії акцентує лагідність і милосердя Христа. Свою діяльність Христос розпочинає словами пророка Ісаї: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, щоб проповідувати рік Господнього змилування (Лк.4,18-19). Насправді земне життя Ісуса Христа було посвяченим піклуванню про тих, які мають потребу у милосерді, співчутті й допомозі… У дискусії з фарисеями Христос нагадує їм слова пророка Ісаї: «Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9,13), таким чином вказуючи на їхню втрату відчуття зв’язку з Богом у виконанні релігійних культів чи приписів Закону. Саме постава милосердя дає можливість віднайти цей живий зв'язок у спілкуванні з Богом. Христос вказує, що речі найважливіші в законі: справедливість, милосердя і віра (Мт 23,23). У своєму навчанні Христос подає нам приклад милосердя у притчах про загублену вівцю, загублену драхму і блудного сина. Оздоровленого геразинського біснуватого Ісус закликає свідчити про Боже милосердя: «Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою» (Мк. 5,19). Цілу місію Христа, Його смерть і воскресіння можна розглядати як сповнення задуму Отця у Його любові до людей: «Син спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит 3,5). Милосердя Боже є умовою нашого спасіння. Святі Отці Церкви неодноразово підкреслюють велич Божого милосердя. Так Св. Василій Великий каже: «Якщо б можна було перерахувати безліч Божих щедрот та зміряти величину Божого милосердя у відношенні до величини й сили гріхів, то треба було б впасти у розпач. Але це певне, що хоч можна зміряти й перерахувати навіть найбільші гріхи, то неможливо зміряти Божого милосердя та порахувати Його щедрот. Тому пора не на розпуку, а на пізнання Божого милосердя, на визнання та осуд гріхів, прощення яких дається у крові Христа». А Св. Йоан Золотоустий стверджує: «Для Божого милосердя немає міри і не можна висловити Його доброти. Твоя злоба має міру, але в лікуванні нема міри. Твоя злоба, яка б вона не була, це злоба людська, а Божа любов до людей невимовна, тож надійся, що вона переможе твою злобу». Боже милосердя, яке виявилося упродовж історії спасіння, ми покликані наново пережити у цей особливий час Ювілейного року, відкривши для себе глибину милосердя Небесного Отця. Бог не перестає упродовж віків виявляти багатство свого милосердя, не обмежується тим, щоб заявляти про свою любов, але робить її видимою, відчутною. Милосердя Боже – це Його постава щодо нас. Бог бажає нашого добра і бажає бачити нас щасливими, повними радості. Милосердя є джерелом радості і миру. Це шлях, який поєднує Бога і людину, тому що відкриває серце для надії бути любленим завжди, незважаючи на обмеження наших гріхів. Милосердя Боже може перемінювати серця, тому ми по-особливому переживаємо його у таїнстві Покаяння. Ювілейний рік це не лише відкриття дверей Церкви, але й відкриття очей і дверей серця до потреб ближнього. Як любить Отець, так люблять і діти. Як є милосердний Отець так і ми покликані бути милосердними щодо інших. Для кращого розуміння фрази з Євангелії від Луки «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк.6,36), варто звернутися до паралельного місця у Євангелиста Матея, у якого читаємо: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48). Ідеал святості і досконалості, до якого закликає Христос своїх послідовників, конкретизується у ділах милосердя, що є найбільшими виявами любові. Нас судитимуть по тому, що ми вчинили для ближнього (пор. Мт. 25, 31-46). Суд Божий буде завжди у світлі Його милосердя, «бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд» (Як 2,13). Відкрити двері - означає уподібнитися до самарянина, творячи діла милосердя для душі і тіла ближнього. Церква у цей момент великих епохальних змін є покликана більш виразно вказувати на знаки присутності і близькості Бога. Це для того, щоб розбудити у нас здатність дивитися глибше. Для Церкви це час віднайти сенс місії, яку їй довірив Господь у день Пасхи: бути знаком і інструментом милосердя Отця (пор. Йо 20,21-23). Бути благовісниками милосердя, що виявляється насамперед у ділах. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7). Це блаженство у цей Ювілейний рік звучить по-особливому. Щоб відкрити і зробити плідним Боже милосердя, ми покликані утішити кожну людину, яку зустрічаємо на нашому життєвому шляху. Святий рік має зберегти живим бажання зібрати багато знаків піклування, які Бог виявляє до світу, а особливо до тих, що страждають, є покинуті і без надії бути прощеними і любленими Отцем. Цей Ювілейний рік дає нам можливість побачити і відчути близькість Бога, бути переміненими Його милосердям, щоб і самим стати свідками милосердя. Це сприятливий час, щоб гоїти рани, не втомлюватися шукати тих, які є в очікуванні. Чинити діла милосердя означає ділитися пережитим Божим милосердям з нашими ближніми. Скільки ситуацій непевності і страждання переживають люди сьогодні. Як багато тих, кого хочуть позбавити гідності. Важливо не звикнути до страждання ближніх, не бути індиферентними. Мати Божого милосердя нехай відкриє наші духовні очі, щоб ми зрозуміли завдання, до якого є покликані і пережити цей ювілей у плідному свідченні віри. 12 грудня 2015 року Божогом. Дрогобич, Катедральний храм + Ярослав Детальніше...

Декрет про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення

12 грудня 2015
Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!  ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.    Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,  проголошуємо  з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.           Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,  затверджуємо  «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.  Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!     владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії                   Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!     ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.       Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,   проголошуємо   з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.            Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,   затверджуємо   «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.   Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!              владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький         митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії   Детальніше...

Молитва за захисників України у свято Покрова Пресвятої Богородиці

09 жовтня 2015
Всесвітлішим, преподобним та всечеснішим отцям-священнослужителям Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі співбраття у священстві! У свято Покрови Пресвятої Богородиці українці відзначають День захисника України. Особливої актуальності це свято набирає у цей нелегкий період історії нашої держави, коли наш народ потерпає від військової агресії північного сусіда у східних областях нашої держави. В зв’язку з цим доручаю 14 жовтня 2015 р.Б. провести молитву за живих та полеглих захисників України. Зокрема: Під час проповіді у світлі євангельських слів «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо.15,13) прошу наголосити на важливості служіння воїна-захисника та важливості його підтримки, особливо молитовної. До Сугубої єктенії під час Божественної літургії слід додати наступне прохання:«Ще молимось Господу Богу нашому, щоб милосердно споглянув на слуг своїх – воїнів-захисників Української держави, покривав їх своєю переможною десницею, зберіг від смертоносної рани і всякої недуги душевної і тілесної, охоронив від журби, лиха, гніву і недолі та дарував здоров’я з довголіттям, промовмо всі: скоро вислухай і милостиво помилуй».         3. Після Божественної Літургії слід звершити панахиду за загиблих захисників України, особливо за тих, що загинули у визвольній боротьбі нашого народу та внаслідок теперішньої збройної російської агресії на Сході нашої держави. Благословення Господнє на Вас! владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Слово з нагоди 150-ліття з дня народження митрополита Андрея Шептицького

30 липня 2015
Слава Ісусу Христу!  «Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, а всім тим, що з любов’ю чекали на його появу». Дорогі у Христі! Цими словами з ІІ Послання до Тимотея (ІІ Тим. 4,7-8) апостол Павло підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі. Цим висловом Великого апостола народів можна узагальнити життя й працю його не менш великого наступника – Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який жертовно посвятив себе спасінню душ та поширенню Царства Божого на землі. 1 листопада 2014 р.Б. виповнилось 70 років з дня переставлення Митрополита Андрея (Шептицького). З цієї нагоди Глава і Священний Синод  нашої Церкви проголосили «Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького)», котрий завершиться в 2015 році Божому, в якому ми святкуємо 150-ліття від дня його народження. Митрополит Кир Андрей (Шептицький) - ієрарх, обрій ідей і намірів якого виходив далеко поза межі його Митрополії, яка охоплювала Західну частину України. Він мав найбільший вплив серед Східніх Католицьких Церков впродовж першої половини ХХ століття. Життю митрополита присвячують наукові праці, збірники документів та матеріалів; численні конференції висвітлюють його багатогранну діяльність... Висока та всебічна освіта, як і виняткові обдарування серця, розуму й волі, спричинили, що Митрополит Андрей був одночасно справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом… Свого часу Святіший Отець Пій ХІІ, так писав про Митрополита Андрея: «Оглядаючи високі і світлі вершини історії Української Церкви, ми не можемо обійти мовчанкою славетного Митрополита Андрея Шептицького, який, працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли численні фонди матеріальної підтримки для біднішого населення» (Енцикліка Orientales omnes («Всьому Сходові»), 1945). Та все ж не слід забувати,  що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і недивно, що дух святості, який променів від цього великого  Архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду  слухати  слово Боже з його уст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше в його житті. Був він не тільки людиною незвичайних людських якостей, але й надзвичайних християнських чеснот, тому владика Іван (Бучко), Апостольський Візитатор Українців у Західній Європі, 28 січня 1955 року розпочав беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея (Шептицького). Український народ вважає Митрополита Андрея мужем, якого Боже Провидіння послало йому в час його змагань, на початку за скромні автономні права, опісля за власну незалежну Українську державу. Тоді народ ще раз змінив ім’я ченцеві, назвавши його своїм Мойсеєм, покликаним на те, щоб його вивести з дому неволі на свободу. Митрополит Андрей своєю всебічною і невсипучою працею піднімав український народ до рівня зрілості і гідності бути самостійним державним народом. Він зробив для українського народу все те, чого не зміг зробити ніхто інший. Перед світом український народ мав у величній особі Митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника - князя української Церкви і провідника українського народу. Хай ця велична Постать і сьогодні служить нам достойним прикладом і натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. + Ярослав 28 липня 2015 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на свято св. Володимира Великого

28 липня 2015
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Щороку, 28 липня, коли святкуємо пам’ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли мало місце Володимирове Хрещення Руси-України. Наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким: він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя. Цього року увесь український світ святкує 1000-літню річницю переставлення св.. Володимира, тому й переживаємо цей день по-особливому. Якщо поглянемо в глиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Легенда розповідає, що першим апостолом на землях нашої держави був св. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя у Криму, і його мощі ще до сьогодні знаходяться  у Києві, в Печерській Лаврі. В ІХ-му ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св.. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам’ять. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті – Христовій вірі. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перли». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа» (пор. Тропар дня), св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного та жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково сьогоднішній тропар називає його «другим Павлом». Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов завдяки своїм духовним пошукам. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій… Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди духа — багатьох святих і праведників. Тому у цей ювілейний день – 1000 річницю переставлення рівноапостольного Володимира - його приклад є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми б не були, яке б соціальне становище не займали, якими б матеріальними статками не володіли, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, чужоложить, краде... Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство. Дорогі в Христі! Св. Володимир Великий не був священнослужителем, а проте як багато він зробив для Церкви і народу. Його у церковній традиції називаємо рівноапостольним князем, бо він своєю ревною проповіддю Христової віри уподібнився до апостолів, дбаючи про поширення християнства. Тому його особа має бути джерелом натхнення особливо для наших мирян – і звичайних громадян, і для тих кому люди довірили владу – владоможців. Він ніби кличе нас повторити його духовний подвиг: наслідувати у своєму житті Христа, віддзеркалювати християнські чесноти і, як апостоли, проповідувати Євангеліє. Святкуючи сьогодні пам’ять цього великого святого нашого народу, просвітителя і хрестителя, постійного заступника перед Богом, долаймо все суєтне, гріховне і житейське, а будуймо своє життя згідно з Христовим Євангелієм, наслідуймо Св. Володимира Великого у своєму житті та вчинках. Це вимагатиме від нас зусиль, але маємо у цьому гідного помічника і заступника перед Божим престолом – св. Володимира. Молімо всеблагого Бога, аби Він молитвами цього нашого просвітителя допомагав нам на цьому шляху духовного вдосконалення та посилав свої щедрі благодаті. Св. Рівноапостольний князю Володимире Великий, Христителю України, моли Бога за нас грішних і за весь український народ. Амінь. Детальніше...

Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)

22 червня 2015
«Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг.Тепер же приготований мені вінок справедливости,що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя» ІІ Тим. 4,7-8. Дорогі у Христі! Цими словами апостола народів, якими він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі, можна узагальнити життя й працю Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького). Він був не тільки людиною вийняткових якостей, але й надзвичайних чеснот, тому Кир Іван Бучко (+1974) розпочав 28 січня 1955 року беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея. Вступаючи у Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького), який за задумом Глави і Синоду Єпископів УГКЦ розпочався 1 листопада 2014 р.Б., коли ми споминали 70 років з дня переставлення великого Митрополита, завершиться в цьому, 2015 році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо добру нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування. Митрополит Андрей був ієрархом, що мав найбільший вплив на католицькому Сході впродовж першої половини ХХ століття, бо його діяльність та наміри виходили далеко поза межі Галицької Митрополії на Заході України. Митрополит дбав про українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старається про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку і власну церковну ієрархію. Тому саме йому маємо завдячувати, що УГКЦ сьогодні є не тільки українською, але глобальною Церквою, яка присутня в цілому світі – в Західній Європі, Північній і Південній Америці, Росії, Казахстані, Австралії… Нелегко охарактеризувати таку велику особистість, висвітлити всі грані її діяльності. Богослов’я, освіта, душпастирство, відродження монашества, подвижницька праця задля єдності Церкви, оновлення літургійно-обрядового життя, меценатство і доброчинна діяльність у суспільстві – все це далеко неповний перелік сфер зацікавлень Великого Митрополита. З численних Пастирських Послань, Звернень, листів митрополита вимальовується образ душпастиря, богослова, вченого-соціолога, великого Батька, якого пізніше наш народ назве своїм Мойсеєм. Святіший Отець Папа Пій ХІІ (1876 – 1958) писав, що Митрополит Андрей «працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення»[1]. Дослідники життя і творчості Андрея Шептицького констатують, що він був одночасно «справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; надхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом».[2] Водночас не можна забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Усе його життя зводилося до однієї глибокої основи – духовності. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні».[3] Вивчаючи пастирські послання та душпастирську діяльність митрополита Андрея (Шептицького) можемо зрозуміти, що його духовність не абстрактна, а, якщо так можна висловитись, дуже «соціальна». Охоплюючи різні сфери людського життя і діяльності, митрополит аж ніяк не зраджує харизмі свого архиєрейського служіння. Навпаки, він наголошує: “Такої мови Ви певно не сподівалися від мене. Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут, чи просвіту? Ні! Я справді не  лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько”.[4] З огляду на величезне значення діяльності митрополита Андрея (Шептицького) український народ вважає його своїм великим Учителем та Добродієм, а також молиться за його якнайшвидшу прославу серед святих. На закінчення хочу навести слова Блаженнішого Любомира, які хоч і промовлені з нагоди 65 річниці смерті Великого Митрополита, проте не втрачають своєї актуальності сьогодні: «Слуга Божий Андрей промовляє до нас і в нинішні непрості часи. Нас приваблюватимуть нові геополітичні союзи і жахатимуть старі форми рабства, спокушатимуть блага сучасного світу й насторожуватимуть рецидиви давніх утопій. Але хай дух наш вознесеться понад цими буремними хвилями, щоб ми, як і наш великий Митрополит, незмінно бачили гавань Христового спасіння».[5] [1] Енцикліка папи Пія ХІІ Orientales omnes (1945). [2] І. Гриньох, Слуга Божий Андрей-Благовісник Єдности, Мюнхен, 1961, с. 5. [3] Лист митрополита Андрея (Шептицького) до української інтеліґенції (1909)//Твори Слуги Божого Митр. Андрея Шептицького. Торонто, 1965, с. 191. [4]ЦДІАЛ, ф. Бібл., інв. № 781. Перше слово Пастиря.- Львів 1935, с. 4. [5] Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого) (8 грудня 2009). Детальніше...

Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі

05 червня 2015
Слава Ісусу Христу! Вельмишановні представники дипломатичного корпусу Європейських країн, представники місцевої влади, запрошені гості, пані і панове! Мені сьогодні надзвичайно приємно взяти участь у святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі. Особлива подяка за це Генеральному Консульству Республіки Польща у Львові і особисто п. Ярославу Дрозду, завдяки якому нашому місту випала нагода приймати поважних гостей з Європейського Союзу. Думаю, що ця визначна подія допоможе країнам Європейського Союзу та Україні краще пізнати одне одного. Кажу «Європейський Союз», бо думаю, що в нікого з тут присутніх немає сумнівів у тому, що Україна – це Європа. А тому Україні нема потреби пізнавати Європу. Ще з сивої давнини наші пращури підтримували тісні зв’язки з країнами Західньої Європи. Згадаймо, Ярослава Мудрого, якого називали «тестем Європи»; Анну Ярославівну - прабабцю майже 30 французьких королів; Юрія Дрогобича-Котермака – відомого діяча східноєвропейського Відродження, ректора Болонського університету та професора Краківського університету; Пилипа Орлика – автора першої конституції; Івана Франка – мислителя, письменника, поета, науковця, філософа, великого громадянин, надзвичайна постать нашої культури і духовності; Соломію Крушельницьку – «Вагнерівську примадонну» XX століття… І це – далеко не повний перелік… Тому сьогодні у нас є чергова нагода поспілкуватись як друзі і вкотре пригадати, що маємо спільне європейське коріння. Для нас, українців, дрогобичан, це також нагода подякувати нашим партнерам з країн Західньої Європи за підтримку нашого народу і держави, особливо у ці непрості часи, коли ми болісно переживаємо криваву російську агресію, яка хоч і відбувається далеко в Криму та на Сході України, проте її відлуння відчуває кожна українська родина, в тому числі й дрогобичани, які ховають полеглих героїв або вболівають за здоров’я поранених (як, наприклад, в ці останні тижні, коли ми переживаємо за важкопоранену дрогобичанку медика Ірину Іванюш). Нам потрібна підтримка наших європейських друзів, але ми як народ, який здавна відзначається гостинністю, й самі готові щось запропонувати країнам Європейського Союзу. Зараз, після кількох десятиліть панування атеїстичного комуністичного режиму, ми переживаємо часи духовного відродження. Оглядаючись в нашу недалеку історію, ми, українці, добре розуміємо, наскільки небезпечним для людини є втратити духовні орієнтири. Німим свідком цього в Дрогобичі є тюрма на Стрийській, яку ми сьогодні відвідаємо і де комуністами-безбожниками були жахливо вбиті сотні свідомих українців. Агресор нищив нас фізично, проте він намагався знищити також нашу духовність – нам забороняли вірити в Бога, відвідувати храми, навіть носити хрестики чи релігійні зображення... Зараз ми свідомі того, що змогли пережити ці жахіття завдяки своїм глибоким християнським корінням. До нас доходять тривожні вістки про те, що в Західній Європі вихолощуються традиційні загальнолюдські цінності, побудовані на принципах християнської моралі. Це нас не може не тривожити, навіть тому, що цим спекулюють наші північні сусіди, які таким чином навіть намагаються виправдати свої імперські дії. Тому в цій ситуації хочемо поділитись з Вами, дорогі наші друзі з західноєвропейських країн, своїм безцінним досвідом. Міцне коріння забезпечує дерево перед різними бурями - міцні християнські корені збережуть й Європу (в тому числі й Україну) перед різноманітними викликами сучасності. Про це варто пам’ятати. Ще раз вітаю всіх присутніх і як єпископ УГКЦ – Церкви мучеників запрошую спільними зусиллями розбудовувати Європу на тих християнських фундаментах, на яких вона поставала. Нехай допомагає нам у цьому Господь. + Ярослав 5 червня 2015 року Божого м. Дрогобич Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 7 з 14
^ Догори