- Преосвященний владико Ярославе, що, передусім, Ви плануєте усталити, а що змінити у єпархії, ставши на престол правлячого архиєрея?
У Святому Письмі є гарні слова, котрі, як мені видається, мав би засвоїти не тільки кожен церковний служитель, але й усі християни без винятку. Апостол Павло у першому Посланні до Коринтян говорить: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (І Кор. 3, 6-7).
Приступаю до нового служіння у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, котра, звичайно, є новою. Вона була створена щойно у 1994 р., хоч історично є спадкоємницею древньої Перемиської єпархії. Моїм попередником, котрий тут звершував архипастирське служіння, був преосвященний владика Юліян Вороновський. Тому, використовуючи щойно процитовані біблійні слова, можна сказати, що владика Юліян «посадив», а моїм завданням буде «поливати». Свідомий того, що маю виконувати не якусь власну місію, а місію, доручену мені Церквою, Христом. Впевнений, що, використовуючи Ваші слова, щось «усталювати» чи «змінювати» можна і потрібно, беручи до уваги ті завдання, котрі перед нами сьогодні ставить наша Українська Греко-Католицька Церква. Ті цілі, які вона бажає осягнути, стосуються насамперед святості вірних, їх побожного християнського життя, євангельської проповіді. Все це сприяє духовному зростанню вірних у Бозі. Якщо саме таким буде душпастирське служіння на території нашої єпархії, то зможемо сказати, що Бог його «зростив», що це справді Боже діло... Старатимусь якнайкраще звершувати це Боже діло.
- Будучи в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії єпископом близько п'яти років, Ви добре ознайомлені з тутешнім церковним життям. Якими надбаннями може поділитися наша єпархія з іншими і досвід кого, на Вашу думку, можна було б перейняти для її ще кращого процвітання?
Справді, я непогано знаю стан справ у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії... Тут я народився, тут, по-суті, починалось моє священиче служіння. Звичайно, потім, з Божого Провидіння, я бував у різних містах і країнах, але з тих перших часів свого душпастирювання особливо добре пам'ятаю Самбірський, Старосамбірський райони, м. Дрогобич та інші,.. де мені доводилось робити свої перші священичі кроки в момент виходу нашої Церкви з підпілля. Згодом знову повернувся в нашу єпархію у 2005 р. і виконував тут служіння протосинкела, єпископа-помічника, єпископа-коад'ютора... Звичайно, це дозволило мені пізнати її багатогранніше. Водночас попередні свої служіння тут я виконував під керівництвом єпархіального єпископа – нашого дорогого владики Юліяна. Тепер перебираю від нього уряд і відповідальність за всю Самбірсько-Дрогобицьку єпархію і, мабуть, зможу вже повніше розкрити її особливості. На сьогодні можу сказати, що у нашій єпархії великі перспективи для праці на благо Церкви і народу.
Стосовно передавання чи ділення власним досвідом, то, звичайно, що це матиме місце. Я вже мав нагоду спілкуватися з іншими єпархіальними єпископами як член Синоду єпископів нашої Церкви. З цього спілкування та, зрештою, й відвідин, безумовно складається певне уявлення про те, що можна запозичити для власної єпархії. Але я думаю, що ми маємо насамперед відштовхуватися від того потенціалу і можливостей, які є у нас. Ми в чомусь неповторні й унікальні, бо й наші вірні, наші терени є унікальними по відношенню до вірних і теренів інших єпархій. Треба просто ефективно розвивати все це в дусі викликів і завдань, які ставить перед нами Церква. Тоді інші єпархії, побачивши наші позитивні душпастирські ініціативи і напрацювання, зможуть вирішити: чи буде їм корисно щось собі запозичити.
Звичайно, вже зараз можу окреслити те, на що зверну особливу увагу. Ще владика Юліян, як говорить апостол Павло, «посадив» те, що я «підливатиму». Ось кілька прикладів. Ми знаходимося в Карпатському краї, наші терени багаті прекрасними місцями для туризму, оздоровлення: Трускавець, Східниця, Сколе, Славськ... У нас є кілька чудотворних Богородичних місць, наприклад, Самбір, Грушів, Биличі й інші. Усе це приваблює до нас людей не тільки з України, але й з інших держав. Думаю, що це є прекрасною нагодою для євангелізації: нам потрібно знайти можливість донести Христа тому, хто до нас приїжджає і, можливо, ще ніколи не чув про Нього; також це нагода для супроводу у вірі тих, хто шукає глибшого духовного життя. Маємо Духовну семінарію, Катехитичний інститут – їх треба підтримувати та розвивати, бо, думаю, без добре освічених і глибоко духовних священиків та катехитів у сучасному світі проповідувати Христа надзвичайно складно. Крім того, слід розвивати парохіяльні суботні та недільні школи, вивчати можливості створення загальноосвітніх церковних шкіл... Думаю, що слід продовжити і розвинути позитивні напрацювання у душпастирстві молоді не тільки на деканальному та єпархіальному, але й на парохіяльному рівнях... Вважаю, що треба активніше працювати над академічним, медичним, військовим, в'язничним капеланством. У нашій єпархії непогано розвинуте соціальне служіння... Насамкінець, скажу: не варто зупинятись над тим, що маємо, потрібно творити нові методи душпастирювання та розвивати і покращувати ті, що вже у нас існують.
- Як буде виглядати ситуація в єпархії за 10-20 років, на Вашу думку? Чи в майбутньому буде створено дві єпархії - Самбірську і Дрогобицьку - чи залишиться одна?
У нашій Церкві сьогодні багато говориться про стратегічне бачення життя і діяльності на кілька років вперед. Це дуже добре! Синод єпископів УГКЦ прийняв програму розвитку і діяльності нашої Церкви під назвою «Жива парохія – місце зустрічі з живим Христом». Усі напрями життя і діяльності УГКЦ – освіта, катехизація, праця з молоддю, мирянами тощо – знайшли спільний знаменник: побудова «живої парохії». Ця програма розрахована на 10 наступних років. Тому, думаю, нам, на єпархіальному рівні, також не варто заглядати аж занадто вперед. Будемо більш конкретними і виконуватимемо ті завдання, які наша Церква поставила перед собою на цих 10 років. А вони – непрості, але, водночас, дуже важливі. Тому й я робитиму усе, щоб на теренах нашої єпархії кожна парохія стала «живою». Що це означає – детально описано у згаданій мною програмі, тому не хочу повторюватись. До цього заохочуватиму й усіх вірних. Духовенство, монашество і миряни – кожен покликаний зробити свій внесок у розбудову «живої парохії».
Що ж стосується поділу Самбірсько-Дрогобицької єпархії, то треба пам'ятати, що будь-які церковні структури творяться чи видозмінюються для того, щоб якнайефективніше відповідати душпастирським потребам. Вважаю, що на даний час ситуація у нашій єпархії є такою, що її не варто розділяти з цілого ряду причин. Проте такі питання не залежать від мене: ми маємо Главу і Синод єпископів УГКЦ, котрі у праві приймати відповідні рішення.
Розмовляла Іванна Рижан
суспільно-релігійний часопис «Наш Собор»
- "Жити під обстрілами, спати на землі, їсти, що дадуть, - це не так вже й складно, якщо розумієш, навіщо це робиш", - Священик Тарас Коцюба
- Отець Андрій Нагірняк: Ми як церква дякуємо вкотре сьогодні Карітас-Дрогобич, що він рішуче звершує служіння Боже
- о. Михайло Коліщак: «Війна закінчиться, коли вороги відчують, що ми єдині»
- о. Тарас Гарасимчук: «Шематизм - найкращий подарунок до церковних ювілеїв»
- Владика-номінат Григорій (Комар): «Формація майбутніх священиків завжди буде для Церкви надзвичайно важливою справою, адже від її якості залежить успіх церковної місії»
