В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Всесвітліші та всечесніші отці!
Дорогі у Христі брати та сестри!
Христос Рождається!
Упродовж оцих радісних святкових днів ми в різний спосіб звеличуємо подію Христового Різдва, яке сталось вже понад дві тисячі років тому. Проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сяяти скрізь віки аж до нас, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. Відколи Світло Христової Істини просвітило українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості, якою люди переспівують Євангельські оповіді. Ці народні гімни звеличують свято, нагадують нам про його зміст, а також повчають, закликаючи нас вчинити свої серця яслами для Божого Дитятка, зігріти їх любов’ю і милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас.
У колядках переспівуємо Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про ясла, які приймають величного Царя. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним дитятком, щоб кожен з нас зміг його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зіркою, прийшли поклонитись Божому Синові та принесли йому дари.
Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть – пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Степана, що загинув, бо свідчив про Того, кого відкинули „будівничі” Ізраїля. Але його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла – над темрявою, істини – над оманою.
Варто наголосити, що празник святого Первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, щоб віддати своє життя за всіх людей, показати євангельських шлях життя до спасіння. А святий Стефан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, чинить для Бога те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі.
Життя святого Стефана – свідчення справжнього християнського життя, від якого часто не відчуває божественної радості більшість сучасних людей. Він проповідував Бога словом, щохвилинним своїм життям, підкріплюючи істинність своєї постави знаменнями і чудесами. Великому божественному успіху його проповіді спротивились своєю ненавистю єврейські законовчителі, гріховними пристрастями закриті на справжнього, відкритого Христом Бога. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії святий Стефан демаскує усю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих Ним пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували.
Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це результат не миттєвої реакції, а багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерті. Завдяки цим чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж зректися свого Спасителя. Його побили камінням на смерть, а він не нарікав і навіть молився за своїх мучителів, бо був свідомий, за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. Христос не забарився нагородити того, хто з любові до Нього віддав своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, яка, згідно з Писанням, була немов сон, стала переходом у блаженство перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: "Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам.
Сьогодні звертаємо увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва усіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Івана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого Воплоченого Бога. Євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому „Домі Хліба” Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людожерливого „ірода” – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й кожну боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, „бо з нами Бог!”.
Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши від схвалення цього вбивства до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Церква-Мати сьогодні запрошує й кожного з нас стати духовними учнями святого первомученика і архидиякона Стефана, подаючи нам його як приклад того, наскільки важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб берегти Його в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків.
Навіть незважаючи на згадку про мучеництво Стефана (яке насправді є не поразкою, а духовною перемогою), весь цикл різдвяних свят є таким світлим та радісним. Вони нагадують нам, часто зневіреним та розчарованим, про історичну подію, яка є завдатком нашого спасення, свідченням любові Бога, Який забажав замешкати поміж нас, бути з нами. Тож задумаймося над правдивим сенсом наших колядок, повірмо Євангелію, яке вони переповідають, пам’ятаймо про наше покликання свідчити про Христа не тільки зараз, колядками, але постійно – нашим щоденним життям. Через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, Який дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, над якою Церква заохочує нас постійно розважати та її свідчити. Будьмо вдячні Богові, Який привів нас до правдивої Церкви – божественно-людської спільноти мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих Української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь.
