SDE

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) на тему соціального служіння Церкви

19 червня 2012
Друк E-mail

- Преосвященіший Владико, якою, на Вашу думку, має бути благодійність в Україні, та яким бачите її основний розвиток?

- Думаю, що для правильної відповіді на це запитання слід замислитись над сенсом благодійності взагалі. Саме слово «благодійність» означає – «чинити благі, тобто добрі діла». В основі благодійності лежить природній і Божий закон, а тому вона є притаманною кожній людині, а свідомому християнину тим більше. Що я маю на увазі? Неможливо бути добрим християнином і не бути благодійним, не чинити добрі діла. Християнин, який зростає у своєму духовному житті, воцерковлюючись через Св. Таїнства, доходить до свідомості, що він отримав і продовжує отримувати великі дари від Бога. Якщо він прагне зростати у Бозі, то не може закриватися сам у собі, а повинен цими дарами ділитися з тими, що його оточують, з потребуючими. Тільки відчувши силу від спілкування з Повнотою Добра, тобто Богом, можна бути по справжньому добродійним. Коли людина відчуває оцю доброту Бога, то жертвує собою, служить іншим і не очікує за це винагороди. В іншому випадку, без цього духовного виміру, благодійність буде простим спонсорством – людина ніколи не зрозуміє сенсу євангельського принципу «нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (пор. Мт.6,3) і завжди шукатиме нагоди через якийсь добрий вчинок прорекламувати себе.

Зрозуміло, що за таких умов нам слід робити все, щоб виховувати свідомих, воцерковлених християн. Це є завданням не тільки Церкви, але й родини, школи й інших виховних закладів. Маємо гарні приклади цього у нашій історії. Згадаймо св. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, митрополита Андрея (Шептицького)... Як багато вони зробили у соціальній сфері!

Якщо говорити про українське суспільство загалом, то не можна сказати, що соціальна діяльність є в задовільному стані. З боку держави на сьогоднішній день в цій сфері є все ще є багато прогалин. Тому і на законодавчому рівні, і на рівні практичної реалізації законів слід дбати про захист тих верств населення, які є незахищеними та потребують соціального захисту та опіки.

- Власне, 2013 рік проголошений в УГКЦ Роком соціального служіння. Яким Ви бачите цей рік?

- Церква, присвячуючи окремі роки окремій застанові над чимось, нагадує своїм вірним і цілому українському суспільству про важливість певних координат, критеріїв діяльності людини, які повинні бути невід'ємними частинами її життя. У 2013 році ми святкуватимемо 1025-річний ювілей Хрещення України. Щоб він був для вірних нашої Церкви справді духовним святом, ми впродовж трьох років готуємося до цієї події. Перший рік був присвячений значенню Божого Слова. У 2012 році темою нашої уваги є Святі Таїнства в житті християнина, а у 2013 – соціальне служіння Христової Церкви. Тобто, наша Церква пропонує кожній людині пройти шлях від почутого Божого Слова - через Таїнства - до зрілої відповіді, тобто зрілого прийняття відповідальності за ближніх.

Надіюся, що з нагоди Року соціального служіння будуть проведені різні заходи, спрямовані на служіння спільноті, людям потребуючим, адже зрілий християнин повинен служити, ділитися тим досвідом, який він набув у слуханні Слова, у прийнятті Таїнств. Стаючи зрілою людиною, він стає повноцінним членом і Церкви, і суспільства.

- Як оцінюєте ефективність діяльності «Карітасу» СДЄ в рамках розвитку благодійності та соціального служіння?

- Я дуже радий, що в нашій Єпархії якраз ця ділянка соціальної діяльності досить добре розвинута. Я вважаю, що перед «Карітасом» і соціальною комісією нашої Єпархії відкривається широкий спектр роботи. Особливим чином я б відзначив діяльність Всецерковного Реабілітаційного Центру «Назарет». Також мені дуже приємно, що на сьогоднішній день наш «Карітас» охоплює і людей похилого віку, і людей з фізичними вадами, і дітей трудових мігрантів... Я багато разів відвідував різні підрозділи «Карітасу», бачив працю, наприклад, з неповносправними дітьми. Це вражає. Це важка, але дуже потрібна праця, тому я радий, що «Карітас» нею займається.

- Преосвященіший Владико, Ви згадали про Реабілітаційний Центр «Назарет». Як Ви ставитеся до цієї ділянки роботи «Карітасу»?

- Я, як Єпископ, поставив собі за мету відбудовувати не тільки історичні цінності - храми, пам'ятки культури, але й відновити людину, яка знищена якимись антихристиянськими ідеологіями або стоїть на межі деградації через наркотичну чи алкогольну залежність. Яку радість переживаємо, коли можна цій людині допомогти!

Говорячи про «Назарет», думаю, що ця спільнота є одним з найбільш важливих напрямків діяльності Карітасу. Я зустрічався з людьми, які проходили реабілітацію в «Назареті», і вони визнавали, що завдяки цьому центру їм вдалося повернутися з шляху деградації, маргінального життя. Маємо приклади, коли люди вже скористались такою допомогою, вийшли з труднощів і сьогодні є повноцінними членами суспільства. Зараз ці реабілітовані своїм власним прикладом показують, що є вихід навіть з таких складних ситуацій.

Тому мене дуже тішать успіхи в цій ділянці. Сподіваюся, що надалі вона тільки розвиватиметься.

- Що б Ви зараз хотіли побажати реабілітантам, які перебувають в «Назареті», а також їхнім сім'ям та близьким?

- Хотілося б підтримати їх та сказати наступне: максимально старайтеся довіритися Богові і, в довірі до Бога та співпрацюючи з людьми, які вам допомагають, старайтеся виходити з цього стану узалежнення. Знаю, що це непросто. Треба багато зусиль, щоб вилікувати свої болючі рани, але досвід говорить про те, що, якщо людина робить зусилля, робить кроки, хоч і малі, то це веде до великих успіхів. Про це можна зробити висновок з розповідей колишніх реабілітантів, людей, які вилікувалися з недуги алкоголізму чи наркоманії. Варто прислухатися навіть до таких простих висловів: «Якщо хтось зміг – то чому я не зможу?!». Адже чеснота – приваблива, вона манить вирватися з тенет узалежнення, щоб стати вільною людиною. Хотілося б підтримати вас на дусі і сказати, що біля вас є люди, які наполегливо та самовіддано працюють, бо хочуть вам допомогти. Тому будьте певні, що ви не є самотні в цій своїй біді та нужді. Повірте, що ви спроможні вийти з цієї хвороби, з цих ран свого життя, в яких опинилися. В довірі до Бога повірте самі в себе та в свої сили!

Членам сім'ї і друзям хотілося б наголосити, що ніколи не можна перекреслити людину. Ми можемо говорити про якісь труднощі, людські пороки, які є негативні, недобрі, але в християнському розумінні ніколи не можна перекреслювати людину, яка завжди здатна піднятися, відродитися, переобразитися наново. Ми це бачимо на Голготі. Розбійник на хресті кається, і просить: «Згадай мене, Господи, в своєму Царстві», і стає першим членом Божого царства, адже Бог відповідає: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю». Це говорить про те, що ніколи не можна категорично засуджувати людину, але робити все можливе для її порятунку. Важливо також ставити собі запитання – чи я все зробив, щоб цій людині допомогти? Чи я все зробив, щоб ця людина стала інакшою? Слід разом творити таку атмосферу, щоб ці люди могли якнайшвидше повернутися до повноцінного життя в спільноті.

- «Карітас» провадить осередок для безпритульних осіб «Наша хата». Як Ви ставитеся до цієї роботи, адже держава на даний час недостатньо робить для вирішенням цієї проблеми?

- Дуже добре, що «Карітас» цим займається і йде назустріч людям, які стали самотними та безпритульними. Проте, я вважаю, що це є також певним викликом для суспільства, для держави, яка мала б дбати про ці речі. Людина має бути захищена з боку своїх ближніх, суспільства, держави, тому слід говорити про співпрацю з державними службами в цьому напрямку, проведення певних спільних проектів для ефективнішої допомоги безпритульним людям.

- Незважаючи на складне економічне становище в Україні, та й у цілому світі, знаходяться люди – волонтери, жертводавці, які допомагають «Карітасу» СДЄ. Що б Ви хотіли їм сказати?

- Ці люди - волонтери, доброчинці, благодійники – є особами, які своїми діями та життям демонструють, що є дуже зрілими і відповідальними. Це - глибоке служіння і хай Бог благословить цих людей та їхню працю! І нехай таких свідомих людей буде якнайбільше. Я вдячний за таких відданих осіб, які готові відкликатися на потреби людини.

Ми знаємо з Євангелія, що Господь братиме до уваги під час Страшного суду: «Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (пор. Мт.25, 35-36). Господь питає не так про віру, як про те, чи наша віра є діяльною, наскільки ми служимо вірою іншим. Служіння іншій людині - це певний виклик.

- З наступного року вперше буде впроваджена збірка для потреб «Карітасу». Як, на Вашу думку, це сприймуть священики та вірні нашої Єпархії?

- Збірки необхідні для того, щоб підтримувати благодійну діяльність «Карітасу», яка тільки тоді буде справді ефективною, активно розвиватися і приносити плоди своєї діяльності, коли матиме постійну підтримку нашої церковної спільноти. Думаю, що в цьому не мало б бути ніяких особливих проблем – інакше це суперечило б сенсу християнства. Людей треба вчити благодійності. Вони мають розуміти, що навколо них є багато потребуючих людей, і що є така організація як «Карітас», яка цілеспрямовано займається благодійною діяльністю.

Вже давно є рішення нашого Синоду про те, що на благодійну діяльність варто отримувати якість пожертви від наших вірних. Таким чином, маючи таку фінансову підтримку, можна було б ще краще організовувати підтримку потребуючих.

Правда, думаю, що особливо на початках певні труднощі будуть. Треба розуміти, що зараз через економічну кризу матеріальний стан людей є важким, у кожній парафії є багато потребуючих і душпастирі зобов'язані допомагати в межах спільноти тим людям. Проте я вір'ю в чуйне серце нашого українського народу, а тому переконаний, що це синодальне рішення вдасться успішно реалізувати.

- Знаємо, що «Карітас» проводить різні заходи та акції: прощі неповносправних осіб, родин трудових мігрантів... Як, на Вашу думку, можна привернути більше уваги людей до таких акцій?

- Думаю, що про подібні акції варто повідомляти громадкість. Наприклад, знаю, що багато батьків соромилися своїх дітей з вадами розвитку, вони були наодинці зі своїми клопотами, труднощами, викликами. Згодом вони почали об'єднуватися у спільноти при єпархіальному «Карітасі», такі як наприклад центр «Дивовижні долоні» для молоді з вадами розвитку. Це дало їм змогу ділитися своїми труднощами, своїм хрестом, і їм ставало легше.

Треба пам'ятати, що люди з особливими потребами своїм прикладом можуть повчити здорових людей, адже часто ми не цінуємо свій стан, своє здоров'я – ті дари, які Господь нам дарує. Ось чому важливо представляти таку соціальну діяльність «Карітасу» у ЗМІ - в Інтернеті, на шпальтах газет, на радіо і телебаченні.

- На завершення нашої розмови, що б Ви хотіли побажати усім тим, що потребують допомоги, а також тим, хто буде читати це інтерв'ю?

- Тим людям, які опинилися перед різними викликами свого життя, мені хотілося б побажати, щоб вони не тратили надії на Христа. Христос є основою нашого життя. І кожна людина, незалежно від обставин, повинна завжди мати перед очима Христа, який приходить в людське життя, Христа, який є не тільки історичною особою, але близьким для кожної людини. Це додасть сили пережити труднощі, подивитися іншими очима на скрутну ситуацію, в якій опинилася людина.

Усіх читачів я заохочую по можливості ставати активними членами благодійних організацій та спільнот або, принаймні, допомагати у їхній діяльності.

Нехай Господь благословить Вас усіх!

Розмовляла Наталія ЯЦИК

Теми: інтерв'ю, Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
^ Догори