«Це Син мій улюблений… Його слухайте»
(Мт. 17, 5)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. Земне життя нашого Спасителя добігало до завершення. Зближався час Його страстей і смерті на Голгофі, а разом з тим і випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загальноприйнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Апостоли також були під впливом таких уявлень, а тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований, розп'ятий…
Тому Христос скріплював віру своїх учнів. Необхідно було явити учням Свою славу — ту славу, яку Він мав у Небесного Отця перед сотворенням світу. Ту славу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також у сьогоднішньому євангельському читання дізнаємось про неї: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8). На думку святого Йоана Дамаскина, Ісус Христос узяв саме цих трьох, а не інших апостолів, тому, що Петро, який прилюдно визнав Христове Божество, мав почути потвердження цього визнання і від Небесного Отця; Яків мав стати першим єпископом Єрусалиму і першим з апостолів віддати життя за Христа; Йоан був улюбленим учнем Ісуса.
Дякуймо Богові за те, що «дав нам привілей називати його Отцем». В Старому Заповіті знаходимо об’явлення Божого батьківства, однак, лише Ісус був тим, хто навчив нас взивати «Отче наш», бо саме в Христі Ісусі стаємо дітьми Божими. Як чуємо в сьогоднішньому євангельському уривку, Ісус преобразився перед Петром, Яковом і Іваном (пор. Мт.17,2). Через заслону людської природи об’явився Син Божий, «Світло від світла». І було це підтверджено голосом з неба (пор. Мт.17,5). Бог Отець сам вказує на Ісуса, Сина свого, як «Вибраного» (пор. Лк.9,35), не лише під час хрещення в Йордані, але і під час Преображення. На горі Тавор, подібно як і над Йорданом, залунав голос Отця: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт.17,5). Коли Ісус втілився в лоно Марії Діви, то стався нашим братом, а ми всі, в Христі, стаємо «дітьми – синами та дочками в Сині», тому Бог влив в нас духа усиновлення (пор. Рим.8,15). Ця велика істина вимагає від нас конкретної відповіді вірою і життям.
Преображення Господнє має глибокий богословський задум: воно вказує на життя вічне, яке перебуває поза нашим історичним і циклічним часом. Ця подія говорить нам про царство слави, преображення світу. Свідчення апостола Петра: «Господи, добре нам тут бути», – вказує на Царство Боже, яке прийшло в силі на землю на мить. Апостол Петро прагнув затримати його, але воно цьому світу не належить, тому й зникло, хоча й було в ньому. Тільки у другому приході Господа у славі Царство Боже прийде та існуватиме вічно, а на Таворі його чудесне видіння було хвилеве. Таким чином Преображення виявляє вільну волю Ісуса Христа до страждання, до входу в Єрусалим для хресної смерті.
На Таворі заговорив апостол Петро й каже до Ісуса: «Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсеєві один та Іллі один» (пор. Мк.9,5). Тоді і залунав голос: «Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!» (Мк. 9,7). Це незвикле об’явлення Божого синівства Ісуса тривало досить коротко. Коли апостоли підвели свої очі, то не бачили вже нікого іншого, лише Ісуса: «А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих», - описує євангелист Марко (Мк.9,9). Так ми чуємо разом з апостолами передречення воскресіння з мертвих. Чуємо про це разом з учнями, вирушаючи з ними в Єрусалим, де станемо учасниками терпіння і смерті Господа, що є ключовими подіями в історії спасіння людства.
Ісус є не лише найвидатнішою особистістю людської історії, але й Сином Божим, є Еммануїлом, Богом-з-нами і Божественним приятелем, Який має слова життя вічного. Він є світлом в темряві. Ісус є нашою радістю, бо ж знаємо, як Він любить кожного з нас. Апостол Павло в Посланні до Римлян пише так: «Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас … Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас» (Рим.8,31-34). Ніколи, але особливо в хвилинах розгубленості і неспокою, коли життя і сам світ валиться, не забувайте про Христові слова: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт.11,28-30).
На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!». Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, а також повнота любові Бога до людини. Послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але й ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою; йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою; слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо. 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям; слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо. 6, 63).
У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт. 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом», — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7- 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу й осліп» (пор. Дії 22, 10).
Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати, піднестися, віддалитись від буденності. Завдяки прямій поставі людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання і готовності сповняти волю Божу.
Преображення Господнє належить до одних з найбільш подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам Тим, Ким справді був - Богом. Тому й пише Євангелист Йоан: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Йо. 1.14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що тим, хто слідуватиме за Ним на Голготу, їм на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя – з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини – стриміти до звершеного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра.
Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо і Христос осяюється славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва, приватна чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Добра й уважна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння.
Дорогі у Христі, наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ.
Сьогодні, коли святкуємо 85 річницю храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина.
Погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленькими та непридатними до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали смачними. Під дією молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення. Стараймося, аби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення, ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства.
Також просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. Молімся за наших воїнів захисників, усіх тих які зараз, жертвують власним життям боронячи нашу Батьківщину. Просімо, щоб Господь укріпив нашу віру у наших щоденних випробуваннях. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
+ Ярослав
19 серпня 2023 року Божого,
с. Унятичі, Лішнянського д-ту
- У Прокатедральному соборі відсвяткували храмове свято Покрова Пресвятої Богородиці
- Проповідь з нагоди свята Покрову Пресвятої Богородиці (2024)
- Владика Ярослав Приріз привітав усіх воїнів із Днем захисників та захисниць України [відео]
- Владика Ярослав освятив стінопис храму Різдва св. Івана Хрестителя в м. Дрогобич [фото]
- Проповідь на чотирнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)