Дух Святий, що навчив апостолів говорити іншими чужими мовами,
Той і єврейським невинним дітям повелів кликати: Осанна!
Благодать Святого Духа нас сьогодні зібрала, і всі ми, взявши Хрест Твій,
кличемо: Благословенний, Хто йде в ім'я Господнє! Осанна на висотах!
Стихира на Литії
Слава Icyсу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні, у неділю перед Світлим празником Воскресіння Христового, Церква святкує подію торжественного входу Христа в місто Єрусалим. Євангельська розповідь відкриває нам велич і славу нашого Господа. Сьогодні Він, сповняючи старозавітне пророцтво, сідає на ослине жереб’я, засвідчуючи, що є тим Месією, на Якого чекало все людство, і входить у святе місто Єрусалим (пор. Зах. 9, 9).
Квітна Неділя, або Славний в’їзд Ісуса в Єрусалим − це один із найрадісніших днів Його земного життя, упродовж якого Він уникав почитання і слави, що належали Йому як Божому Синові, але наприкінці Своєї земної місії, перед самими страстями Христос тріумфально в’їжджає в Єрусалим. Він добровільно наближається до мук і смерти, як Сам запевняє, кажучи: «Я бо кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати...» (Йо. 10, 17−18).
У Витанії чимало людей стали свідками того, як Ісус воскресив із мертвих Лазаря. Чутка про це розійшлася по всій Юдеї та за її межами. І це не дивно, бо якби сьогодні з'явився чоловік, який міг би зцілювати різноманітні недуги, перед якими медицина безсила, то до нього була би прикована неабияка увага. Багато було переможців в історії людства, чимало талановитих лікарів побороли важкі хвороби, численні полководці здолали сильні армії, але «Переможцем смерти» є лише Ісус Христос − Він є, був і буде нашим Спасителем і Господом.
Воскресити мертвого, і то вже по декількох днях, − це був надзвичайний доказ, що Чудотворець, Який воскресив Лазаря, має владу над смертю. Чогось подібного дотепер не бачив ніхто. Народ вірив, що це є найбільшим свідченням про Месію. І тому не дивно, що люд, який звідусіль зібрався в Єрусалимі для святкування старозавітної Пасхи, зворушений тим, що сталося, вийшов вітати Чудотворця з Назарета, виголошуючи: «Осанна!», це транслітерація єврейського слова, що означає «Спаси нас Господи, Тебе благаємо!» (пор. Пс. 118, 25), «Благословенний Той, Хто йде в ім'я Господнє …!» Сповнені радости, люди кидали Йому під ноги пальмове віття, стелили одежу.
Перед в'їздом у місто Ісус плаче над майбутньою долею Єрусалима: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима» (Лк. 19, 42), а в іншому місці каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, я бажав зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчаток, та ти цього не захотів» (Мт. 23, 37). Ісус іде до міста, з якого вже не буде вороття, у ньому вже дзвенять срібняки, як підла заплата за зраду. У цьому місті ранній півень звістить про слабкість Петра і слабкість кожної людини, кожного з нас.
Народ у Єрусалимі вітав Христа, але Господь знав, що скоро ці ж люди будуть домагатися Його смерти, а «Осанна!» зміниться на «Розіпни Його, розіпни!» Коли фарисеї вимагали, щоб Він змусив людей, які тріумфально супроводжували Його на шляху до Єрусалима, замовкнути, Ісус відповів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 40). І це сталося під час Його хресної смерти, коли «земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з'явились» (Мт. 27, 51−53).
Коли приглянемося ближче до нашого особистого життя, то зауважимо, що ми також через наші молитви, самопожертви та інші добрі вчинки віддаємо славу Божому Синові. Та іноді наше сумління закидає нам нестійкість, упадки − наше «Розіпни Його, розіпни!» Можливо, історія Єрусалима нічого нас не вчить? Очевидно, що як для юдеїв, так і для нас існує тільки дві можливості − прийняти Христа або Його відкинути. Про це говорить сам Христос: «Хто не зо мною, той проти мене» (Лк. 11, 23). Засадничо ми вибираємо Христа, хоча свідомі своєї слабкости, своїх гріховних упадків, та попри все, Божа любов не перестає закликати нас приходити до Нього, а Він подасть нам ізцілення, облегшить тягар нашої втоми (Мт. 11, 28−30).
До Світлого празника Христової Пасхи Церква готує нас сорокаденним Великим постом. Це особливий час для каяття, духовного подвигу та переосмислення життєвих орієнтирів. Упродовж Страсного тижня, який ще перед нами, очищуючись покаянням, співстраждаємо із Христом Розп’ятим, Який перетерпів наругу і хресну смерть, відкупивши нас від гріха і смерти. Також і цього року період духовного приготування до найбільшого християнського свята є дуже скорботним для українського народу. Мільйони наших братів і сестер вражені смертоносним жалом широкомасштабної збройної агресії московії, від якої наш народ потерпає і нині, втрачаючи життя, оселі, рідних і близьких та несучи на собі рани війни. Щодня агресор забирає життя й калічить мирних людей та воїнів, спричинює величезні руйнування… У тих, хто потерпає від жахіть війни, розпізнаваймо страждаючий лик Христа, Який сходить на Голготу. Нехай джерелом утіхи для них стане світло третього дня Христового Воскресіння, що виявлятиметься через конкретні знаки нашої солідарности й людського братерства. Виконуючи нову заповідь любови Бога та ближнього, ми приготовляємо собі достойне місце в Царстві Божому.
Морок смерти московії не може знищити нашої пасхальної ходи − ні духовної, ні національної. Світло Христового Воскресіння, яке засяяло майже дві тисячі років тому, продовжує і нині просвітлювати кожну людину, допомагаючи долати пітьму відчаю та безнадії. У ці сумні часи Євангельська Благовість пригадує та запевняє нас у неминучій переміні скорботних сліз Христових учнів, які були свідками Його страждань і смерти, на сльози радости від споглядання тріумфу Його славного Воскресіння: «Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 21).
Свідомість того, що Господь не лише бачить наше страждання, але й несе його на Собі, додає нам наснаги та мужности долати нечувані випробування, з якими зіткнувся наш народ останніх десять років. Нас також надихають слова многостраждального Йова: «Я знаю – Захисник мій живе, і останнім він устане над порохом. Позбавлений навіть шкіри, я встану; і в моїм тілі побачу Бога» (Йова 19, 25−27). І сам Божественний Спаситель благовістує нам обітницю нашого спасіння: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в мене, якщо й помре, оживе» (Йо. 11, 25).
Дорогі у Христі! Незабаром великодні дзвони сповістять нам радісну благовість, яка надає глибинного змісту людському життю. Це незбагненне таїнство завжди загріває нас і наповнює непохитною вірою та надією в Божу справедливість. Зелені галузки, які сьогодні тримаємо в руках, промовляють до нас, щоб наше довір’я до Христа було правдивим і щирим, чистим у намірах і тривалим у вчинках, особливо в ці важкі часи війни проти агресора-московита.
Шість днів перед Пасхою прийшов Ісус у Витанію, щоб покликати до життя померлого Лазаря і проповідувати воскресіння. Шість днів перед світлим празником празників зібрала нас Свята Церква, щоб і ми, ведені Святим Духом, співали, як єврейські діти: Благословенний Ти, що маєш багато щедрот, помилуй нас у цей важкий час боротьби! Нехай Святий Дух буде плідним у наших серцях і в нашому житті! Нехай ці галузки, які принесемо до своїх домівок, стануть для нас, як для праведного Ноя, символом вічного життя, яке зможемо осягнути через нашу відповідь на Боже покликання, реалізовуючи його згідно з Божою волею у щоденному житті!
Щиро закликаю всіх якнайкраще використати цей останній тиждень перед Великоднем, щоб через нашу ревну молитву, участь у Святих Тайнах та богослужіннях Страсного тижня приготувати свої душі і серця та радісно заспівати величну пісню «Осанна!» Воскреслому Христові, Який обезсилив диявола і поборов смерть, Який гряде, щоб зцілити рани українського народу, перемінити смуток на радість, зміцнити наше звитяжне воїнство, щоб воскресла Соборна Українська Держава. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
28 квітня 2024 року Божого,
м. Самбір
