Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри, дорога молоде!
У кожної великої події є свій простір і час. Та трапляються моменти, які особливо глибоко торкають серця, бо мають у собі щось більше, ніж просто програму чи розклад. Саме такою є цьогорічна всеукраїнська зустріч «Українська молодь – Христові» у Славську. Це не просто молодіжне зібрання в мальовничих Карпатах, а особливий момент Божої благодаті; священний час і простір, даровані нам Господом у Ювілейному році надії під гаслом «Паломники надії»; простір, у якому діє Христос, і час, у якому Він промовляє до наших сердець.
Цього літа Господь збирає нас у мальовничих горах, як колись зібрав Своїх учнів на березі Генезаретського озера. Євангелист Лука зазначає, що «народ юрмився» біля Ісуса, «щоб слухати Слово Боже» (Лк. 5, 1). І сьогодні ви, дорога молоде, яка прибула з різних куточків України, також зібралися тут, у бескидах, щоб слухати Його Слово. Ви принесли із собою не лише наплічники, а й запитання, втому, тривогу, біль, невизначеність. Але водночас – свою віру, надію і любов бо знаєте, що Христос не «десь далеко», а тут, серед нас.
Наше життя часто нагадує те ранкове узбережжя сьогоднішньої благовісті: ми втомлені, іноді зневірені, після «нічних трудів та особистих зусиль», що здаються марними. Та саме в таку буденність приходить Господь. Не в мить тріумфу, а туди, де порожні сіті й людські сили на межі. Він входить у наші «човни», у саму гущу щоденного життя, і звертається до нас так само, як до рибалок: «Відчаліть на глибінь».
Його заклик і сьогодні не втрачає сили, бо в глибині душі кожен із нас прагне більшого: вийти з рутини, подолати поверховість, подивитися за межі власної замкненості. Коли рибалки впустили Ісуса у свій човен, усе змінилося: «Піймали велику силу риби, і сіті їхні почали рватися» (Лк. 5, 6), а згодом «витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ним» (Лк. 5, 11). Відтоді їхнє життя більше не оберталося навколо «сіті» та «риб». Вони почули: «Не бійся!» – і стали «рибалками людей». Перед ними відкрився новий горизонт можливостей.
Прості рибалки дозволити Христові змінити їх зсередини. Їхнє рішення залишити все й піти за Ним було не втечею, а вільним вибором. У Христі вони відкрили для себе новий шлях і нове покликання. У зустрічі з Живим Богом вони знайшли справжню свободу – ту, якої світ не в змозі дати.
Ця євангельська оповідь має особливе значення і для вас, дорога молоде, бо ви теж стоїте перед вибором. У світі, де все часто зводиться до зручності, швидких рішень, «лайків» і поверховості, ви прагнете глибшого сенсу, істини, справжньої спільноти. І Христос не стоїть осторонь цих пошуків. Він входить у човен нашого життя – з усіма сумнівами, болем, мріями – і запрошує «відчалити на глибінь».
Це запрошення вийти за межі звичного, довіритись Йому, ступити туди, де народжуються справжня віра, надія і свобода. Але ця глибина завжди пов’язана з тривогою і відвагою. На прохання Ісуса рибалки чесно визнають: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали» (Лк. 5, 5). Їхнє здивування знайоме кожному з нас. Ми також намагаємось, вчимося, служимо, трудимось і часто зазнаємо розчарування. Сучасна українська молодь запитує: чи варто бути щирим, коли щирість ігнорують? Чи є сенс залишатися добрим, коли світ такий жорстокий? Чи не запізно змінювати щось у собі, коли стільки всього зруйновано – і зовні, і всередині? Ми шукаємо Бога, але іноді здається, що Він мовчить. Ми прагнемо розуміння, та стикаємось із байдужістю…
На ці та ще інші, часто болісні запитання Христос відповідає своєю присутністю. Він не нав’язує аргументи, а входить в човен нашого життя і промовляє: «Відчали на глибінь». Він не змушує, а запрошує вирушити з Ним у подорож, яка веде до святості. Цей шлях непростий, але саме у Христі ми здатні знайти відповіді на засадничі питання, які нас турбують. Це шлях довіри, коли ми ще не бачимо всього маршруту, але знаємо, з Ким ідемо.
Господнє запрошення проходить крізь усю історію спасіння. Від самого початку Бог звертається до людини, кличе її йти за Ним з довірою, відвагою й відкритим серцем. «Зроби ковчег» (Бут. 6, 14), – звертається Господь до Ноя. «Вийди з землі твоєї, з рідні твоєї і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу» (Бут. 12, 1), – каже Він Авраамові. «Іди до фараона, щоб вивести народ Мій з Єгипту» (Вих. 3,10), – посилає Мойсея. Кожен із них міг би відмовитись (і це пробували робити), сказати: «Це не для мене», «Я не готовий», «Я нічого не зміню». Але вони зробили крок назустріч Божому покликанню, подолавши власні страхи, сумніви, звичні уявлення. Бо Господь не чекає, коли ми будемо ідеальними, а запрошує саме тоді, коли ми наважуємось Йому довіритись.
Сьогодні цей самий поклик звучить знову, але вже не з вершини Синаю, а в нашому житті та історії. З того місця, де переплелися війна, втома, пошуки, зневіра, Христос звертається до кожного з нас: «Ідіть за Мною, бо Моє Слово – це Дорога, Істина і Життя» (пор. Йо.14, 6).
Дорогі в Христі! Ви є тією молоддю, яка належить Христові. Ви не споживачі контенту, не «втрачене покоління» як дехто каже. Ви – ті, кого Бог сьогодні кличе іти за Ним, тому що Він вам довіряє. Господь бачить у вас силу змінювати світ, навіть якщо ви самі в собі її не бачите. Господь Бог запрошує вас не плисти за течією, а «відчалити на глибінь – поступити во глибину». Але, що конкретно означають ці слова? Про яку глибину йде мова? Всім людям потрібна глибина: глибина людськості, глибина правдивої віри, глибина автентичності, глибина отриманого дару покликання. Іншими словами, чим би ми не займалися, над чим не трудилися, повинні робити це відповідально і ґрунтовно, бо Бог хоче глибини нашого життя. Шукаймо її в Петровому човні – Христовій Церкві. Не біймося цієї глибини, навіть якщо нам здається, що на мілині нам комфортно, вигідно. Якнайчастіше віддаваймо човен нашого життя Богові, пливімо на глибину молитви – богоспілкування, воцерковлюймо наше життя через Таїнства і тоді отримаємо нагороду за наші труди, як її отримали апостоли у сьогоднішньому Євангелії.
Один із них – Симон, який працював цілу ніч і не зловив нічого. Його розчарування відчутне і нам. Він миє сіті, втомлений, з думкою, що зробив усе, що міг. Симон – це кожен із нас, хто втомлюється, втрачає надію, переживає знецінення своїх зусиль. Ісус бачить у ньому не поразку, а відкритість. Бо той, хто вже пізнав межу власних сил, часто здатен почути по-новому. У серці, вільному від ілюзій, з’являється простір довіри до Слова Божого. Тому Спаситель звертається до Симона саме в момент його виснаження: коли сіті порожні, нічого не вдалось, каже йому: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4). Це прохання здається недоречним, навіть дивним, але Симон відповідає просто: «На твоє слово закину сіті» (Лк. 5, 5), він закинув їх, то вловив дуже багато риби, так, що їх човен її не вміщав і потрібною стала допомога інших.
Дорогі брати і сестри, дорога молоде! Сьогоднішній з’їзд Української молоді – Христові у Славську є тим величним моментом, який прикрасить велику й живу історію, яку ми разом продовжуємо творити. Рух «Українська молодь – Христові» зародився у ювілейний 1933 рік (1900 річниця Христового відкуплення) – в час, коли над Європою згущувалися хмари тоталітаризму, а український народ страждав від голоду, переслідувань, утисків і міжусобиць. У такі темні часи праведний митрополит Андрей Шептицький разом із молодими душпастирями не дозволили зневірі перемогти. Вони звернулися до молоді із закликом не мовчати, не здаватись, а відкрито свідчити свою віру у Христа.
І молодь відповіла. У Львові за деякими даними зібралося близько сто тисяч юнаків і дівчат. Вони проголосили: наша ідентичність – у Христі, наша сила – у вірі і наша відповідь на виклики – не страх, а любов. Багато з них пізніше стали лідерами свого народу у буремні часи.
Попри ІІ Світову війну й переслідування Церкви радянським атеїстичним режимом, УМХ не зникла, а продовжила своє життя - спершу у підпіллі, а згодом у діаспорі: в Канаді, США, Аргентині, Австралії. Навіть далеко від рідної землі, українська молодь гуртувалася навколо Христа, не забуваючи, ким вона є і чий знак носять.
Коли Церква вийшла із підпілля, тисячі молодих людей знову зібралися у Львові 7–8 вересня 1990 році. Це стало знаком відродження, надії, перемоги віри і надії над злом. І ось сьогодні, у Ювілейному 2025 році Божому, ми знову разом. Живемо в інших умовах, стикаємось з іншими викликами, але тримаємося тієї самої відповіді: ми – Христові.
Ці слова набувають особливого значення саме тепер, коли наш народ переживає важкі й драматичні часи. Війна принесла біль, втрати, невимовне страждання. Та водночас вона відкрила нові горизонти для віри й служіння. Ми бачимо, як наша молодь стає проявом надії: служить у шпиталях, волонтерить, молиться, організовує збірки на потреби українських Збройних Сил... Це і є жива відповідь на виклик часу. У такий період особливо важливо пам’ятати Христове запрошення «відчалити на глибінь», що не означає тікати від реальності, а навпаки, входити в неї з вірою, переображувати.
Бо саме тоді, коли Боже Слово стає частиною нашого життя – щось змінюється. Так, як це сталося з рибалкою Симоном. Він побачив чудо не лише в дивовижному улові риби, а в тому, як любов Ісуса змінює його самого. І саме в ту мить, коли відчув свою слабкість, він з глибини свого серця промовив: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк. 5, 8). Проте Ісус не відступив, а навпаки, покликав його стати учнем. І саме таких учнів Він кличе сьогодні.
Коли ви знову повернетеся до своїх щоденних справ після цього з’їзду, нехай у вашому серці залишиться найголовніше: Христос був тут з нам. Він був у тиші ранкової молитви, у глибоких роздумах над Євангелієм, у щирій пам’яті нашої історії, у розмові і слуханні, у радості спільноти та зустрічі. Тут, серед гір і туману, ви змогли відчути присутність Господню і Його незбагненну любов. А разом із тим – ви краще пізнали себе. Бо той, хто по-справжньому зустрічає Христа, не залишається тим самим. Ви побачили свої страхи і мрії, рани і потенціал, свої таланти й покликання. А ще більше: ви знайшли себе у Христі. Бо справжня ідентичність людини не формується лише через освіту, досягнення чи статус, вона народжується тоді, коли ми довіряємо Богові. Там, де дозволяємо Христу увійти у наш «човен» і повести його далі. Недарма саме це є гаслом руху УМХ: «Тут знайдеш Христа, тут знайдеш себе, тут знайдеш себе у Христі».
Це не просто гарна цитата, а шлях, який ви, дорога молоде, вже почали. І цей шлях не завершується тут, у Славську… він тільки починається. Повертайтеся, отже, додому не як туристи, а як «паломники надії». Несіть світло, яке побачили, відкрили тут, у свої спільноти, парафії, школи, університети, родини. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
24 липня 2025 року Божого,
с. Славсько
- Владика Ярослав у с. Славсько: Господь бачить у вас силу змінювати світ, навіть якщо ви самі в собі її не бачите [фото]
- Владика Ярослав уділив священичі свячення у катедральному храмі святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці у м. Римі [фото]
- 23-24 липня відбудеться з’їзд християнської молоді у Карпатах
- Владика Ярослав Приріз представив Синодові Єпископів УГКЦ звіт про проведення Ювілейного року 2025 під гаслом «Паломники надії»
- Святіший Отець Лев XIV прийняв на аудієнції владик Синоду Єпископів УГКЦ [фото]
