Дорогий наш Батьку Любомире!
Вірні нашої Церкви в цьогорічному Пості перейшли через справжній пасхальний досвід. Спочатку нас дуже засмутила вістка про те, що Ви після свого десятилітнього ревного служіння вирішили передати провід Церкви в інші руки. Ми, як колись жінки мироносиці, тривожились і питали: а що буде далі? Хто нам камінь відвалить (пор. Мк. 16, 3)? Чи є хтось інший, який би дорівняв Блаженнішому Любомирові в його мудрості, розважливості та авторитеті? Але Ваші слова: «Не я є ключем, а Господь!», стали для нас усіх гарним уроком про сенс будь-якого служіння, бо ще апостол Павло сказав: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує» (1Кор.3,6-7). Тому ми що раз, то глибше розуміємо і не перестаємо подивляти Ваш сміливий крок, за допомогою якого Ви вчите нас довіряти Богові та своїй Церкві; яким Ви, Ваше Блаженство, так виразно показали нам, що таке служіння і якою великою є вартість та краса християнської чесноти покори.
Ваше Блаженство, Ви зуміли перевести нас від збентеження і страху до відповідальності і відчуття причетності за майбутнє нашої Церкви. Ми сердечно дякуємо Вам за цю пасху та своєю поставою, своїми вчинками, життям і молитвою постараємося Вашу довіру виправдати. З нагоди Вашої присутності на прикарпатській дрогобицькій землі прийміть наш скромний дар як вияв нашої глибокої до Вас пошани.
На многії і благії літа.
