Дорогі у Христі!
Ми щойно прослухали з Вами євангельську розповідь про обрання Христом 12-ох апостолів. У ній хочеться звернути вашу ласкаву увагу на три аспекти.
По-перше, Євангелист Лука розповідає нам, що перш ніж обрати мужів, яким буде доручена проповідь Євангелія по всьому світі, тобто надзвичайно важливе завдання, Христос піднімається на гору, щоб помолитися. Це дуже важливий знак для нас. Христос вчить молитви найперше власним життям і прикладом. Його зв'язок з Отцем постійно проявляється як у публічній діяльності, так і в особистому довірливому спілкуванні з Ним.
Гора у біблійній традиції – символ духовного подвигу, адже щоб зійти на неї, необхідні певні зусилля. Гора – піднімається над земною поверхнею, і це – говорить нам, що у молитві нам слід піднятися над земною метушнею, як співаємо на Божественній Літургії – «всяку нині житейську відложім печаль». Молитва – розмова з Богом. Перед тим, як «розмовляти з Богом», необхідно звершити певний духовний труд, зосередитися, зібратися з думками, віддалитися від того, що може бути перешкодою для стояння перед Богом. Без цього духовного приготування наша молитва не відбудеться і залишатиметься егоїстичним монологом, ніколи не досягне рівня діалогу з Тим, Хто, як наш Небесний Отець, найкраще знає, що нам найбільше потрібно.
Те, що Христос молиться перед обранням апостолів вчить нас, що перед прийняттям важливих рішень, готуючись до виконання вагомих завдань, слід помолитись, щоб Бог своєю благодаттю скріпив наші скромні людські зусилля. Це добре усвідомлював наш український народ, виразивши це у відомій приказці: «Без Бога – ані до порога!». Тому ми зранку молимося і просимо Божого благословення на день, який нам належить прожити. Стаючи до роботи, прикликаємо Божу допомогу. В складних життєвих ситуаціях просимо поради і просвічення у Господа.
У 1513 році Мікеланджело Буонаротті завершив фрески, які є окрасою Сикстинської каплиці у Ватикані. У чудовій сцені сотворення життєдайний палець Бога простягається і майже – але не зовсім – торкається простягнутого пальця напівлежачого Адама. Молитва є саме тим, що заповнює цю прогалину між цими двома пальцями. Адже Бог у Сикстинській метафорі є творча, життєдайна, спасаюча, відкуплююча рука, яка вічно простягається до нас, а історія спасіння є історією того, як підносилися наші руки (або відмовлялися підноситися) у безконечному прийнятті цього дару та благодаренні за нього.
Другий момент, на який хочеться звернути увагу у сьогоднішньому євангельському читанні, це те, кого кличе Христос до важливої місії – бути Господніми апостолами, тобто посланцями. У ті часи, знаємо, існували визначні школи, які готували фахових промовців і мислителів. Здавалося б, саме їх вартувало б вибрати для проповіді Христового Євангелія. Проте Господь обирає простих і бідних людей, рибаків. І вони після невеликого періоду часу перебування з Ним, зодягнувшись силою з висоти у Зісланні Святого Духа, з провінційної Юдеї поширили Добру новину по всьому світі. Завдяки їх діяльності і посвяті Церква Христова зі спільноти кількох десятків найближчих послідовників Христа виросла у понад мільярдний Божий люд, що проживає на всіх земних континентах. «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних» (1Кор.1,27). Сталося справжнє Боже чудо. Євангеліє проповідується не завдяки матеріальним ресурсам та майстерності людських зусиль, а завдяки Божій силі. Її, як це демонструє історія, не можливо заарештувати, ув’язнити, переслідувати, вбити… Вона завжди переможе.
Чого це може навчити нас? – Якщо покладатимемось на Бога, то нам під силу навіть, здавалося б, нездійсненні речі. І це не лише у євангельській проповіді, але й у нашому повсякденному житті. З Божою допомогою прості рибаки, навчені Христом, змінили світ. З Божою допомогою і ми здатні ступати на нові рівні існування, сягати нових обріїв.
Третій аспект, який зауважуємо, це – згадка про Юду Іскаріотського. Невже Всевідучий Господь не знав, що серед тих, кого Він вибрав, виявиться той, хто його зрадить? Хіба Бог не знав, що Адам, якого Він створив, згрішить, а його потомки розіпнуть Його? Очевидно, що знав. І тим не менше Він робить це, бо безмежно довіряє кожній людині. Перед кожним Він розкриває перспективи стати іншим, змінитися, стати кращим, навіть коли увесь земний досвід підказує нам, що це неможливо. Звичайно, не всі оправдовують оцю довіру Бога, і в цьому трагедія людини, і це завдає болю Богові. Але для багатьох це відкриває неймовірний шанс, завдяки якому і людина спасається, і небо радіє. Як каже Євангелист Матей, «Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло. Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.» (Мт. 18,11-14). І скільки ж то таких прикладів ми знаходимо в людській історії, коли грішник «був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.» (пор. Лк.15,24)! Пам’ятаймо про цю безмежну Божу довіру до нас!
Дорогі у Христі! Євхаристія з грецької мови – «благодаріння», «подяка». Цією Божественною Літургією ми благодаримо Бога за 15 років започаткування капеланського служіння в нашому Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім.. Івана Франка. Ми дякуємо Богові, Який благословив це добре діло. Ми також дякуємо усім людям доброї волі, завдяки яким воно починалося і триває. Насамперед, це – провід Університету, який 15 р. тому побачив перспективи цієї тоді незвичної справи. Незвичної для пострадянської України, синів і дочок якої до того кількадесят років переконували, що людину слід ізолювати від Бога і Церкви. Але справи потрібної, як в цьому віками переконався весь цивілізований світ, а зараз поступово, хоч і такими невпевненими кроками, повертається наша держава, запроваджуючи капеланське служіння в навчальних закладах, у війську, медичних установах, у в’язниці тощо.
Ми сьогодні радіємо, що академічний капелан присутній на кафедрах Дрогобицького Університету, бо знаємо, що там він уприсутнює найважливішу кафедру – Кафедру Божої Премудрості, без якої неможливий повноцінний розвиток людської особи. Двохтисячолітня християнська антропологія трихотомічно розглядає людину як дух-душу-тіло. Чи допустимо перешкоджати росту якогось члена людського тіла, наприклад, руки чи ноги, чи будь якого іншого? Чи буде готовою до самостійного життя така людина? – Напевне, що ні! Так само і комплексний підхід до освіти та виховання людини не може обмежуватися лише її тілом і душею, а нехтувати її духом. Один з найбільших учених минулого ХХ ст. Альберт Ейнштейн стверджував: «Людство без релігії перебувало б у варварському стані свого розвитку… Релігія, мистецтво і наука – це три вітки одного дерева. Усі ці устремління спрямовані до облагороджування життя людини, до того, щоб вивести індивідуум зі сфери суто фізичного існування у сферу свободи». Дух людини має виховуватись у Дусі Божому, Святому! Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Для того, щоб виховати здорову, культурну спільноту людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі. Християнське виховання виправдало себе у світовій педагогіці. Завданням українського академічного капелана є подбати, щоб паростки молодих поколінь защеплювались на цьому надійному стовбурі світових традицій, до яких наш народ прищепив Св. Володимир Великий у 988 р.Б. Добре, що теперішній провід нашого Університету це усвідомлює.
Сподіваюся, що сьогоднішні урочистості дадуть ще більший поштовх розвитку академічного капеланства. Кожен ювілей – нагода поглянути у минуле, проаналізувати його і зробити висновки для майбутнього. Нехай таким буде і наш невеликий 15-літній ювілей капеланства в Дрогобицькому Університеті. Дякуймо Богові за досягнуте, розширюймо наші плани на майбутнє, шукаймо людей, які б допомогли нам їх реалізувати, та просімо Господа, щоб посилав на це наше служіння і труди Своє щедре благословення.
