SDE

Владика Ярослав (Приріз). Привітальне слово до учасників єпархіальної конференції монашества

06 квітня 2011
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!

Преосвященний Владико, Всесвітліші і Високопреподобні отці, Преподобні Сестри

Дорогі гості та учасники монашої конференції нашої єпархії.

Споглядаючи лик розп’ятого й прославленого Христа і даючи світові свідчення Його любові, монашество УГКЦ радісно приймає настійливий заклик Святішого Отця Йоана Павла ІІ на початку третього тисячоліття відчалити на глибінь: "Поступи во глубину!" (Лк 5:4). Відлуння цих слів спонукало чернецтво УГКЦ зібратися 21-23 липня 2003 року - вперше після доби переслідувань – на Конференцію монашества і, вдивляючись в ікону Преображеного Господа, у світлі сопричастя Пресвятої Тройці звернутися наново до духа засновників  східного монашества, пригадати подвиг наших попередників та у щирому діалозі обговорити актуальний стан цілого монашества нашої Церкви.

Ми, священнослужителі, монахи і монахині та миряни УГКЦ, усвідомлюємо, що сильне та віддане чернецтво є опорою Церкви та джерелом відродження суспільства, яке переживає складні випробування. На цьому неодноразово наголошував блаженної пам’яті Святіший Отець Йоан Павло ІІ: «Церква покладається на постійну самопосвяту цієї громади своїх синів і доньок, на їх прагнення до святості, на їх ентузіазм у служінні, щоб плекати й підтримувати стремління до досконалості кожного християнина і збагатити нашу спільну зичливість до ближніх, особливо до тих, які в найбільшій потребі. Так буде засвідчено любов Христову поміж усіма народами» [1].

Для належного виконання Богом даної місії та повного розуміння свого покликання монашество має усвідомити, ким воно є, пізнати своє ім’я, окреслити власну тотожність. Тому Монаший Собор Києво – Галицької митрополії нашої Церкви, на своїй першій сесії (8-11 вересня 2004 року) дав нам нагоду в атмосфері християнського сопричастя та спільної молитви пригадати й висвітлити ідентичність монашества, яка заснована у Пресвятій Тройці, сформована во Христі, проявляється в Церкві через Св. Духа. Це ті традиційні, основні лінії ікони монашої ідентичності, з якої отримуємо відповідь хто ми є. 

Сьогодні відкриваємо конференцію монашества нашої єпархії, на тему: «Богопосвячені особи в Церкві і для Церкви». Спільнота Церкви – ікона спільноти Осіб Пресвятої Тройці – є найорганічнішим контекстом існування монаших спільнот і монашества в цілому як спільноти спільнот. У Церкві монашество діє, кажучи словами Христа, подібно до дріжджів у тісті. Це «Божі дріжджі» в «тісті» людської спільноти і середовища творіння. Тому монах, монахиня «за своєю суттю завжди є людиною спільноти. Монашество показує нам, що немає справжнього покликання, якщо воно не народжується в Церкві і для Церкви».[2] У зачинателів монашества завжди було живе відчуття Церкви, яке проявлялося в їх повній участі в церковному житті в усіх його вимірах і в охочому послухові душпастирям. Оскільки монашество є в Церкві животворящим подихом Духа, то «оновлення чернечого життя може означати правдиве процвітання Церкви» [3], чого ми щиро бажаємо.

Тепер маємо сприятливий момент, щоб переживати радість монашого життя. Мабуть, ніколи в історії Церкви не було такого живого усвідомлення того, що означає і в чому полягає монаше життя у Божому народі й людстві. Ця ясність спонукує нас до єдности, свідчення, пророцтва. Як монахи і монахині, ми реалізуємо наше покликання настільки, наскільки інтенсивно переживаємо таїнство, сопричастя і місію Церкви. Ми не єдині і не самі; ми – люди, Богом покликані і послані, щоб уприсутнювати і чинити дієвою тайну Пресвятої Тройці в історії, відтворюючи той самий стиль життя, яким жив Ісус, Син Отця, помазаний Духом, аби звіщати убогим Добру Новину. Ми робимо це разом з іншими членами Божого люду, вносячи у цю місію специфіку нашого посвячення.

Ми покликані, особливо в нинішній час, бути свідками і пророками надії у суспільній спільноті нашого часу. Чого найбільше сьогодні потребує молодь? Це впевненість у християнській надії, в пасхальному таїнстві Христа. Постать Ісуса поряд з двома учнями, які прямують до Емаусу, – прекрасна ікона нашої діяльності. В ній збережено пам’ять про Боже Слово, про Євхаристію, про Спільноту, про Місію.

Дорогі співбраття і сестри в монашестві,  спробуємо відповісти на заклик блаженної пам’яті Папи Йоана Павла ІІ і Патріарха нашої Церкви Любомира „відплисти на глибину”  монашого життя, щоб наповнити глибшою барвою вже накреслені лінії монашої ідентичності.

Вітаємо всіх присутніх учасників конференції, понад усе – Високопреподобних Отців і Матерів, через яких Господь послуговується у проводі монаших спільнот нашої єпархії, а через вас - і монаші спільноти. Щиро вітаємо тут присутніх гостей, вітаємо всіх доповідачів і співдоповідачів конференції і дякуємо за вашу згоду долучитися до спільних наших зусиль.

____

[1] Йоан Павло II, Комюніке до Пленарної сесії Конґреґації інститутів богопосвяченого життя та апостольських спільнот (21 вересня 2001 р.) // L'Osservatore Romano, 28 вересня 2001 р.
[2] Йоан Павло II, Світло Сходу, 13.
[3] Йоан Павло II, Світло Сходу, 27.


grushiv

visla

^ Догори