SDE

Проповідь владики Ярослава з нагоди прощі у с. Грушів на Дрогобиччині

14 травня 2012
Друк E-mail

Христос Воскрес!

Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі брати і сестри, дорогі прочани!

З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до Грушова, до цього чудотворного місця на прощу. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові, щоб подарувати його нашій небесній Матері, Пречистій Богородиці і Приснодіві Марії.

Сьогоднішній день є також Днем матері. Тому сьогодні тут, на цьому чудотворному місці, маємо усі добру нагоду подякувати Богові за великий дар материнства, котрим він нас обдарував. Ми з вдячністю згадуємо про свою матір, котра нас народила, виховала, піклувалась нами... Ми вшановуємо нашу неньку Україну, на землі, якої ми виросли і увібрали все її культурне багатство. Але особливу шану віддаємо ми сьогодні нашій Небесній Матері, Пресвятій Богородиці, адже вона допомагає нам протягом усього нашого життя, а тому наша вдячність для неї повинна бути постійною. З нагоди Дня Матері вітаю сердечно усіх матерів! Бажаю усім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо, Вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства.

Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий  у цілому світі як місце чудесної появи  Матері Божої. Від цієї  благословенної події нас віддаляють вже 25 років, але ми і сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Навіть вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас  у свій спосіб доторкнулася Божа благодать.

Євангельське читання сьогоднішньої неділі веде нас до криниці Якова, де Ісус зустрівся з жінкою-самарянкою. Ми знаємо, що для багатьох євреїв і самарян така поведінка Христа виглядала дивною та незрозумілою, адже жінка належала до народу, котрий здавна ворогував з євреями. Однак в цій зустрічі Христос показує правдиву ціль післаництва Сина Божого, котра перевищує різні викривлені людські уявлення, адже Він є джерелом любові для всіх, незалежно від їх національності, територіальної чи політичної приналежності. Христос приходить до людей не для того, щоб від них щось отримати, але щоб дати їм те, що потрібно для їхнього спасіння.

Вслухаймося уважно у сьогоднішній діалог Христа із самарянкою. Жінка говорить про речі матеріальні та земні, Христос натомість веде мову про справи духовні та вічні; спочатку вона пізнає в Ньому тільки звичайного подорожуючого юдея, Він же знає про неї усі таємниці її життя; самарянка виявляє свої тільки поверхові знання про прихід очікуваного месії, Христос же являє перед нею саму суть, відкриваючи їй себе, чого може не робив навіть перед юдеями.

Дорогі брати і сестри! Як часто і ми дивимося на все поглядом прив’язаності до земного світу, міряємо земними мірками та прагнемо насититися тим, що лиш на короткий час приносить задоволення. Христос відкриває самарянці правду про те, що тільки Бог може наповнити людське серце своїми дарами, залишаючи при цьому за нами вільний вибір: прийняти або ж не прийняти ті потоки Божих ласк, що пливуть з Його безмежної доброти. І тоді, коли людина стає у правді перед світлом живого Бога, вона здатна зрозуміти також темноту своїх гріхів і свого життя. Правда це Особа – Правда це сам Бог. Ісус про себе виразно сказав: Я – дорога, правда і життя. Віднині жити в правді означає жити в глибокому з’єднанні з Ісусом. Прийняти Його до свого життя як Бога і Господа.  Покланятися Богові в правді означає також пізнати правду про своє власне життя. Ця правда інколи буває не така рожева, як ми часто намагаємося показати перед іншими людьми. Ця правда буває болюча. Слова Христа про неправедне життя самарянки по-особливому вплинули на неї: вся таємниця, з якою вона ходила, яка її мучила і дорікала за гріх, була виявлена, і що характерно, від цього їй аж ніяк не стало гірше на душі, а навпаки, вона відчула полегшу на серці, Господь зняв з її душі гнітючий тягар, так що вона вже з твердим переконанням говорить до Христа „бачу, що ти пророк”.

Митрополит Андрей (Шептицький) у своїй науці про найбільшу любов повчає: „Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим все, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим та милим стає їй Боже слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон в якому виражена його воля, і молитва, якою з Ним розмовляє... Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно просвічує вона взаємовідносини між людьми”. Ісус Христос називає себе Дверима. Лиш той, хто увійде крізь ці Двері, спасеться (пор. Йо 10). До нашого Небесного Отця приходимо через Ісуса Христа. Тільки Він об’являє нам Отця, і тільки через Нього – у Святому Дусі маємо доступ до Отця. Саме тому так важливо досвідчити у своєму житті зустріч з Ісусом Христом, зустріч, яка ціле наше життя скерує у світлі Божого слова.

Жінка самарянка після зустрічі з Христом змінюється в першу чергу внутрішньо (пізнає в Ньому Месію), а потім свою переміну проявляє на зовні (кличе інших мешканців Самарії до Христа). Приклад сьогоднішньої євангельської жінки-поганки, котра велику частину свого життя провела негідно, вчить нас, що ніколи не є пізно встати з гріха. Адже Син Божий прийшов у світ, щоби спасати тих, що погибають, заради нашого спасіння вийшов на хрест, щоби всіх нас з собою воскресити до життя вічного та святого. Символічним є те, що самарянка залишає порожній свій глечик біля стіп Христа і біжить наповнена духовною радістю, щоби поділитися нею з іншими. Вона залишає біля Христа свою „духовну порожнечу”, наповнюється живою водою, Духом Святим, і спішить служити Господу і людям, запрошуючи інших до зустрічі з Господом.

Дорогі у Христі, історія про самарянку з сьогоднішньої Євангелії вчить нас потреби безнастанно шукати зустрічі з Богом. З волі Божої такою спасенною криницею є Христова Церква. У кожній нашій парафіяльній спільноті вона живить нас Божим Словом, святими тайнами та дією Святого Духа, з яких ми маємо нагоду постійно користати. Коли кожен з нас зрозуміє, що Господь постійно чекає нас біля тієї криниці, щоби відкрити нам правду про нас, перемінити і щедро наповнити наше серце своєю любов’ю та миром, тоді зможемо радісно ділитися дарами Божої благодаті також і з іншими.

Приходьмо і черпаймо на наших парафіях, у різних відпустових і чудотворних місцях живу воду, про яку говорить сьогодні Христос, тобто Божу благодать, відкрившись на яку ми здатні змінити наше життя і зростати як добрі християни, ревні парафіяни та віддані вірні своєї Церкви. Сьогодні ж, бажаю, щоб тут у Грушові кожен з Вас, як колись самарянка, за посередництвом Богородиці зустрів Господа нашого Ісуса Христа, а Його благодать, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма Вами. Амінь.

с. Грушів

13 травня 2012 року Божого

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою

grushiv

^ Догори