Дорогі в Христі!
Сердечно вітаю у нашому Катедральному храмі всечесне духовенство, тут присутніх представників ректоратів навчальних закладів м. Дрогобича, професорів, викладачів, студентів, семінаристів, школярів, а також їх рідних і близьких. Дозвольте мені сьогодні особливим чином привітати серед нас Апостольського Нунція Архиєпископа Томаса Едварда Галіксона, який представляє в Україні Святішого Отця. Думаю, що його присутність тут серед нас є ще одним свідченням того, що Святішому Отцю є дуже близька наша Церква і її вірні, які, незважаючи на переслідування, залишилися вірними Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (Йо 17,21). Це є для нас також знаком визнання і поваги до славної історії українського народу, наших велетнів духа, котрі з чистих джерел християнської віри черпали свою мудрість і свою любов до Бога і Батьківщини.
Сердечно вітаю усіх та на початку цього навчального року складаю якнайщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Вітаю тих, хто тільки розпочинає свій черговий етап здобуття знань; вітаю й тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовного виховання, приступає до свого нового року студій. Освіта є важливим елементом у вихованні та зростанні кожної людської особи.
Один священик напередодні закінчення канікул спитався хлопчика-третьокласника, що прислуговував у церкві: "Канікули кінчаються. Тішишся, що вже знову підеш до школи?" Той щиро відповів: "Не тішуся, але я хочу бути мудрим, то мушу туди йти". Справді добра відповідь. Та й не за віком зріла, бо з неї видно не тільки мудрий підхід до школи, але й до самого життя. Здобуваючи знання, ми розвиваємо свої таланти, вчимось з досвіду багатьох людей, формуємося як особистість, готуємось до ефективнішого застосування наших обдарувань і здібностей... Але справжньою нашою ціллю мало б бути не просто здобуття знань, а прямування до мудрості, яка є одним з семи дарів Святого Духа.
Знання це ще не мудрість. Є люди, яких називають «ходячою енциклопедією»; їхні голови повні різних відомостей. Інші можуть миттєво здійснити важкі математичні підрахунки... Є люди, котрі вміють використовувати свої знання на те, щоб як кажеться "давати собі раду в житті", вони вміють крутитися; але й їхні знання – це не мудрість, а радше хитрість. Є люди, котрі здобуті знання використовують на злі цілі. Серед злочинців є багато спритних і ерудованих людей... Одним словом, завдяки навчанню ми можемо навіть до безмежності розвинути наш розум, але це ніяк не означатиме, що таким чином стаємо мудрими. Мудрість – це дар Святого Духа. Наш інтелектуальний розвиток лише дозволяє його якнайкраще використовувати.
Що ж таке мудрість? Мудрий це той, хто знає, що світ не існує сам зі себе, але що його сотворив Бог і Бог підтримує його при існуванні. Мудрий той, хто пам'ятає, що людина є покликана до вищих цілей, а не прив'язана тільки до розв'язання клопотів, котрі переслідують її кожного дня. Мудрий той, хто вміє розпізнати у світі голос Божий, що кличе його до вищої досконалості. Мудрий це той, хто пізнав вічну ціль свого земного життя і згідно цієї цілі влаштовує своє щоденне життя. Мудрим є той, хто вміє чинити добро, шукає добра і ширить навколо себе добро.
Одного разу до Христа прийшов юнак, і спитав його: «Вчителю добрий, що доброго маю чинити, щоб мати вічне життя?» (Мт. 19,16). Вам, дорогі викладачі і вчителі, протягом навчального року ваші учні і студенти задаватимуть безліч питань. Як християни ми знаємо, що серед усіх цих питань найголовнішим мало б бути саме це питання: Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне? Молодій людині не вистачить тільки дати набір певних знань, треба навчити її жити, і жити так, щоб життя мало сенс і щасливе продовження у вічності. Можна б сказати, що найкраща школа – це та, яка дає відповідь саме на це найголовніше питання: як жити, щоб осягнути вічне життя? А найважливіший екзамен – це той, котрий кожен з нас „здаватиме" на порозі вічності.
„Добрий вчитель" – це не те саме, що „поблажливий". „Добрий" означає перш за все люблячий, чесний і правдивий. Маємо у цьому прекрасний приклад – Божественного Вчителя, Христа. Не біймося наслідувати його у нашій викладацькій діяльності. «Якщо не Господь збудує дім, даремне будівничі трудились. Якщо не Господь охоронятиме місто, даремне пильнував сторож», - каже Псалмопівець (пор. Пс. 127,1). Майбутнє нашого народу – в руках наших дітей та молоді, а тому їх навчання і виховання є надзвичайно відповідальним завданням. Вчителі та викладачі, пам'ятайте, що сьогодні ви закладаєте фундамент під ту будівлі, яка виросте завтра. Відповідально віднесімося до нашого важливого завдання, а ви, їх вихованці, будьте сумлінними учнями, бо зараз навчання – це Ваша найбільша інвестиція у майбутнє. Знання треба здобувати постійною клопіткою працею. Час — то дорога річ. Шануйте його, використовуйте кожну хвилину. Хай всемилостивий Господь благословить Вас усіх – і тих, хто навчає, і тих, хто навчається, - на добрі діла. Хай Святий Дух просвічує ваш розум своїм світлом й укріплює ваші душі своїми ласками.
Будування рідного дому, якому на ім'я Україна, буде тривалим і міцним лише тоді, коли будуватиметься на міцних фундаментах Божого закону і Божої волі. Маємо пам'ятати, що людина тільки тоді розвиватиметься повноцінно, коли гармонійно розвиватиметься її тіло, душа і дух. Не може правильно рости організм, якщо ми штучно не даватимемо розвиватися якимось його органам. Не може повноцінно розвиватися людська особа, якщо ми виключимо з виховного процесу якусь її складову – тіло, інтелект чи духа. Батьки як добрі християни мають подбати, щоб їхні діти отримували належну освіту і виховання. Це їхнє право як громадян і обов'язок як християн.
Ще зовсім недавно нам намагались нав'язати зовсім іншу ідеологію, виключаючи з виховання духовність. Наші навчальні заклади були "мовчазними". Бракувало в їх стінах молитви, бракувало правди про Бога, про вічність, про безсмертність людської душі, про наше покликання до святості... На жаль, вчителі були позбавлені можливості формувати світогляд дітей на Заповідях Божих, на принципах християнської моралі, тобто на тому, що, як свідчить досвід поколінь, є необхідною нормою соціальної поведінки, моральним абсолютом, безумовним життєвим пріоритетом людини. Заповіді Божі – це немов компас, який під час подорожі серед бурхливих хвиль не дає нам втратити правильний напрямок. На рамена вихователів лягає відповідальність, аби наші діти часто споглядали на цей компас, згідно з ним синхронізували своє життя і свої прагнення.
В кожній малій дитині закладено велике майбутнє. Серед теперішніх школярів і студентів напевно стоять великі вчені, жертовні лікарі, вправні керівники і урядовці, розумні вчителі, гречні продавці, вправні слюсарі, люблячі батьки і матері, а передовсім святці. Бо саме святість є найголовнішим покликанням, яке дав нам Бог, привівши нас у це життя. Молімося сьогодні разом до нашого Бога, щоб ми ніколи не забували, чиї ми діти, щоб пам'ятали, що Бог є нашим спільним Отцем, Котрий любить нас ніжною любов'ю. Нехай Господь благословить наших дітей, нехай захоронить перед зіпсуттям та наповнить їх серця мудрістю з неба, а Пресвята Богородиця захоронить перед усіляким злом та безнастанно опікується нашою молоддю, щоб вона зростали літами, мудрістю, ласкою в Бога та людей. Амінь!
+Ярослав
м. Дрогобич,
1 вересня 2012 року Божого
