В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші та всечесніші отці!
Дорогі у Христі брати та сестри!
Сердечно вітаю всіх вас тут зібраних з прекрасної нагоди - посвячення храму у вашій парафії. Адже тепер Ви маєте святиню, котра має стати справжньою скарбницею віри для всіх парафіян. Святе Євангеліє дуже виразно нам промовляє: „Де скарб ваш, та буде й серце ваше". Я бачу, що ви чимало потрудилися у цьому храмі, так багато старалися разом із своїм отцем, щоб храм возсіяв, як велична святиня і окраса вашої парафії. Однак також сподіваюся, що всі ви добре розумієте, що дім Божий, це найперше місце в якому кожен християнин повинен віднайти свою дорогу до святості, це справжнє місце зустрічі з Богом, в якому ми освячуємо свої духовні нерукотворні храми, якими є наші душі.
Перша неділя після П'ятидесятниці була присвячена вшануванню всіх святих. І це показувало нам, що на цій дорозі до святості ми не самі. Ми маємо могутніх взірців у праведності, які своїм прикладом і життям вказують як треба любити Бога, свою Церкву і свій народ. А сьогоднішній празник є для нас ще приємнішим, адже ми маємо нагоду подякувати Богові за те, що в Його Небесній славі, є і ті, котрі жили посеред нас, ходили нашими вулицями, служили в наших храмах, скріплювали нас та наші родини прикладом свого ревного служіння. Ми дякуємо їм, нашим українським братам і сестрам, отим справжнім свідкам вірності своїй Церкві та народу, котрі своєю мученицькою жертвою відкрили нам перспективу нашого Воскресіння: нашого відродження, можливість розвитку Церкви та незалежної Батьківщини.
Саме 27-го червня минула 10 річниця відтоді, як Святіший Отець блаженний Іван Павло ІІ під час Архиєрейської Святої Літургії проголосив 28 нових українських блаженних.
З приємністю згадуємо про оцю подію особливо тому, що серед числа проголошених мучеників був і блаженний священномученик Миколай Чернецький. Сьогодні направду радію з усіма вами, що отой справжній святий герой духу та подвигу, стає також і могутнім заступником вашої парохії. Адже його життя – це взірець постійної і живої віри. Тієї віри, котра розвивалася в ньому ще в ранньому дитинстві в колі багатодітної селянської родини, в дуже лагідній та побожній атмосфері. Це мабуть наука для кожної нашої родини, що угодники Божі народжуються у святих родинах.
Для наших дітей та молоді життя Миколая Чарнецького також є дуже повчальне. Адже із самого дитинства він відзначався глибокою побожністю, шляхетним характером, що заохочувало товаришів до наслідування. Його друг по навчанню о. Атаназій Тимків ось як згадував про спільні студентські роки: "Миколай Чарнецький передовсім відзначався побожністю: багато молився, часто ходив до св. Сповіді і св. Причастя. Багато читав релігійних книжок. Я ніколи не бачив його розгніваного - завжди був лагідний в словах та поведінці. Тож недивно, що ми, товариші, його шанували і любили..."
Всі, хто знав його і як священика, і як єпископа одностайно свідчать, що ціле своє життя він виявляв глибоку покору й святість, тож не дивно, що відразу після його смерті багато людей звертаються до Кир Миколая у своїх молитвах та отримують поміч за його заступництвом.
Блаженний священномученик Миколай Чарнецький, одержав від Господа Бога особливу місію – стати мучеником за віру. Земна мандрівка Праведника повна випробувань, терпіння, самопожертви, покори і щирої молитви за тих, які його зневажали.
Владика зазнав жахливих знущань, нічних допитів, перетерпів побої, заслання. Незважаючи на тяжкі страждання, Владика завжди мав тепле слово розради для співв'язнів, знав ім'я кожного, духовно підтримував кожного. У 1956 р., як безнадійно хворого, Владику Миколая відіслали до Львова. Промислом Божим Владика видужав і ще майже три роки ніс тяжкий хрест єпископа катакомбної Церкви, був добрим пастирем і ревним молільником.
За своє мучеництво одержав великий дар Божої благодаті – Святість. Ще за земного життя був добрим батьком для оточуючих, а при відході до вічності став нашим заступником біля Престолу Всевишнього.
Господь обдарував його даром зцілення, тому люди на протязі десятиліть йдуть до його гробу за порятунком у своїх немочах і скорботах.
І ми сьогодні надіємося, що і цей храм посвячений на честь великого Сина Української землі блаженного священномученика Миколая Чарнецького буде місцем могутнього заступництва за всіх парафіян, за кожну нашу родину, за кожну християнську душу, котра радо спішитиме до храму Божого у неділі та свята, через тайни Сповіді та Причастя отримуватиме потрібні від Бога ласки.
Будемо молитися за його заступництво щоби в своєму житті ми також намагалися жити життям у любові до Бога та посвяті ближнім. Щоби храми, які ми зводимо, старалися найперше прикрашати християнськими чеснотами: віри, надії і любові. Будьмо і ми такими блаженними, а згідно Нагірної проповіді Христа - це означає бути лагідним, тихим, чистим серцем, миротворцем, спрагненим правди і бути готовим навіть на жертву за віру, Церкву і народ. Можливо від нас сьогодні не вимагається такого свідоцтва мучеництва, як показали нам блаженні священномученики, проте і ми покликані жити: молитися, вчитися, працювати, докладати щоденно всіх зусиль, щоби бути вірними у всьому Богові. Тож молімось до наших блаженних священннгомучеників на чолі із єпископом терплячої Церкви Миколаєм Чернецьким, та й до всіх святих української землі, відомих та невідомих, до тих, що постраждали за своїх братів, за свій нарід, щоб випросили у Бога і для нас дар мудрості і розуміння, мужності та витривалості, дар щирої любові та вірності Богові та рідній землі, щоб і як вони, ми любили свій нарід, свою Церкву.
Нехай наші блаженні будуть нам добрим дороговказом до неба і до святості й молять Бога за нас грішних. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь
c. Ваньовичі
3 липня 2011 р. Б.
