Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Євангеліє четвертої неділі після П’ятидесятниці розповідає про оздоровлення слуги сотника з Капернаума. Ісус простує однією з вулиць міста, за Ним ідуть люди, римський сотник наближається до Ісуса й висловлює Йому своє прохання щодо хворої людини, яка не могла прийти сама (пор. Мт. 8, 5−6). Мабуть, цей сотник чув про силу Ісуса, чув про те, що Ісус оздоровляв хворих людей. Цей римський військовий, звичайно, поганин, мав під своєю владою воїнів, але ця посада не створила для нього жодних перешкод поважати своїх підвладних. Коли один із його слуг важко занедужав, представник римської влади упокорюється перед Ісусом, Учителем із Назарета, і просить у Нього допомоги для слуги. Сотник не сприймає слугу як невільника, йому не байдуже, що той страждає, він ставиться до нього, як до дорогої йому людини, як до ближнього.
Цю подію записав і євангелист Лука (пор. Лк. 7, 1−10). Він звернув увагу на деякі описові деталі, а саме на те, що той слуга був дорогий для сотника. Лука також розповідає, що юдейська старшина наполегливо благала за сотника: «Він достойний, щоб ти йому зробив це…» (пор. Лк. 7, 4). Вони просять за сотника-окупанта, який мав стежити, щоб не було повстання, тому що він був достойною людиною, поважав народ, серед якого жив. Для євангелиста Луки було важливо підкреслити те, що бути милим Богові не залежить від крові чи раси, але від страху Божого й любові до ближнього (пор. Ді. 10, 35).
Страх поганина щодо Бога виражений у тому, що він збудував синагогу. Страх Божий є початком мудрості (пор. Пс. 111, 10; Прип. 1, 7). Це підстава для врахування його в конкретних учинках, позначених покорою і милосердям. Милосердя сотника робить його відкритим до потреб братів і готовим визнати свою потребу перед Богом.
«Коли Господь Ісус пообіцяв, що прийде в дім сотника, щоб вилікувати його слугу, той відповів: Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово, і слуга мій видужає. Називаючи себе негідним, він виявив свою гідність, щоб Христос увійшов не тільки в стіни його дому, але і в його серце», – каже святий Августин. Почуття недостойності не принижує людину, а навпаки − примножує віру в Божу силу зцілення. Сотник має це довір’я у Христове Слово, до якого євангелист хоче нас допровадити. Це є певним досвідченням Божої сили і за Його відсутності. Сотник, який не може піти до Ісуса, уже навіть Його не просить, щоби прийшов − він вірить в успішність Божого Слова. Саме це − остаточний пункт віри сотника: змушений крайньою потребою, почувши від інших про Ісуса, свідомий неможливості прийти до Нього, прибігає до посередництва інших, а поінформований, що Ісус надходить, він бачить свою убогість. Із цієї зустрічі народжується безмежна віра в Боже Слово. У такому місці потреба людини зустрічається з Божою силою. «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово, і слуга мій видужає» (Мт. 8, 8). На ці слова сотника Ісус відповідає, що ні в кого в Ізраїлі Він не знайшов такої віри (пор. Мт. 8, 10). Святий Йоан Золотоустий, коментуючи цей уривок, пише, що віра сотника була набагато більшою від віри тих, які спустили розслабленого через покрівлю (пор. Мк. 2, 1−12; Лк. 5, 19). «Він ясно знав, що достатньо й одного веління, щоб лежачий устав, тому вважав зайвим приводити Його», – каже святий Йоан Золотоустий.
Як сотник прийшов до такої віри? Не читав Писання, не знав Закону, пророцтв. Можемо сказати, зі щоденного досвіду свого життя гідної людини. Він знає, що означає мати владу, дати наказ, він знає про силу слова. Його піддані виконували його слова, яке виявилося безсилим, щоб оздоровити слугу. Проте він вірить у силу Ісусового Слова. «Погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри; Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности», – каже апостол Павло (Рим 9, 30−31). Сотникові не потрібно було, щоб Христос приходив до хворого, йому достатньо лише Його Слова. Своєю вірою цей сотник виявляє силу Божого Слова.
І наша віра має базуватися на цьому Слові. Це те Слово, яким Бог творить, об’являє Себе і яким спасає. Ця подія відбувається після Нагірної проповіді, у якій Ісус із Божественною владою навчає Словом, а опісля тим самим Словом діє – зціляє. «Він послав своє слово й вилікував їх, і врятував їх із могили», − каже псальмоспівець (Пс. 107, 20). Його Слово − живе й діяльне. Він Сам є Словом Отця. Сотник потребує цього Слова, яке стало подією спасіння.
І це є своєрідною притчею про Слово, яке відходить і приходить, воно дане і прийняте, вимовлене й виконане. Почуте слово сотника провадить до його виконання і в людському вимірі. Слова Господа неможливо не почути, і воно доконує те, про що мовить, адже Йому все цілком послушне. Якби хтось не хотів слухати слова свого начальника – сотника, був би визнаний винним, і дійшло б до покарання. Невиконання Слова Господа не веде до покарання. Уже саме невиконання Його Слова є карою, яка провадить того, хто його не почув, до поганого самопочуття й болючого очікування Господа Милосердя, Який є терпеливим і ніколи не забирає Свого благословення.
Таким добрим посередником між Ісусом і поганами є апостол Павло, учитель любови, який буде поганам голосити Ісуса, буде заступатися за них і допровадить їх до того, що досвідчать сили спасительного Христового Слова. Саме завдяки вірі Ізраїлю поганин має доступ до Божої обітниці. Бо віра єдина для всіх! Звідси й походить місійна свідомість Церкви в євангелиста Луки. Поганин не йде до Христа. Не може! Не є гідний! То Христос хоче піти до нього і прибуває із силою Свого Слова через посередництво Ізраїлю, спільноти Божого люду.
Пізнання Ісуса походить від інших за посередництвом слухання, так само і в доступі до Нього посередниками є інші. «Висилання старших юдейських», які є немовби мостом між Ісусом і поганином, характерне для євангелиста Луки. Ізраїль виконує функцію тайни спасіння для поган, щоб кожна людина побачила спасіння Боже (пор. Лк. 3, 6).
Варто підкреслити, що чудо відбувається за відсутності Ісуса, завдяки вірі поганина в силу Божого Слова, почутого лише через ізраїльських посередників. Це стан поган, які приходять до віри через пасхальні події, слухаючи Слово за посередництвом Церкви. Ісус голосив спасіння вбогим через Своє Слово, проте тепер воно діяльніше й діє навіть за Його відсутності, довершуючи спасіння кожного, хто його приймає з вірою, у покорі та довірі.
Ісус не каже: «Нехай твій слуга буде здоровий», але: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» (пор. Мт. 8, 13). Те, що в цю хвилину відбулося оздоровлення, засвідчує, що сотник є людиною віри, тобто належить до нового народу Божого, який покликаний прийняти спасіння. Так сталося з Авраамом, який увірував, і йому це було пораховано за оправдання (пор. Рим. 4, 9), і була дана обітниця його нащадкам. Віра сотника веде до оправдання, а отже − до спасіння, як і віра Авраама. Тому правдиві нащадки Авраама – це передусім ті, що увірували.
Люди, які на прохання сотника були посередниками в місії оздоровлення, свідчать, що воно здійснилося. І сталося завдяки вірі сотника в Ісуса Христа. Слово Ісуса є зерном, яке може бути прийняте і вирости лише в землі віри. Без віри зерно Слова не може перемінитися в «дерево», а його сила залишиться безплідною.
Дорогі у Христі! Євангельська благовість про сотника слугує для оживлення нашої віри. Описуючи цю подію, євангелисти запевняють нас, що Боже Слово, безперечно, дієве, але лише для того, хто має віру: «…все можливо тому, хто вірує» (пор. Мк. 9, 23), бо для Бога немає нічого неможливого (пор. Лк. 1, 37). Плекаймо й ми таку віру скажімо Христові, Господи прийди до України, бо наш народ стікає кров’ю, скажи тільки слово, – цілюще слово Отця, щоб те цілюще Боже слово в усій своїй повноті виявилося в тілі нашого багатостраждального українського народу. Господи, скажи тільки слово іТвій народ Твоєю силою переможе, – переможе свій біль і його причину. Скажи тільки слово і врятуй нас від агресора, щобперемога України була перемогою Божої сили над ницістю і зухвальством московії!А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
21 липня 2024 року Божого,
м. Дрогобич
