SDE

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Лішнянському деканаті

30 жовтня 2018
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри!

У сьогоднішній євангельській притчі про багача й убогого Лазаря, апостол і євангелист Лука представляє нам два протилежні способи життя, дві різні основи для надії на майбутнє. Історія притчі, що її розповів Ісус, описує нам багатого чоловіка, що одягався так, як найбільші вельможі того часу, мав усього вдосталь і почувався самовистачальним. Його матеріальні блага додавали йому впев­неності у завтрашньому дні. На щоденних бенкетах він ще і ще раз мав нагоду показати всім свою впли­вовість. Часом такі вельможі та імператори навіть себе про­голошували богами, бо вважали, що це вони є джерелом доб­робуту для людей.

А під воротами багача лежав нещасний, бідний чоловік на ім'я Лазар, який жив цілком протилежно до цього вельможі. Він був, мабуть, прокаженим, і люди уникали його, і лише одинокі пси жаліли його та приходили лизати йому рани. Убогий Лазар ні на кого не міг надіятися ні на себе, ні на якусь допомогу від людей, чого найбільше бажав собі, так це те, щоб насититися тим, що падало зі столу в багача.

Однак незважаючи на всі контрасти життя, і багач, і Лазар мають у цій притчі щось спільне: вони обоє мусіли померти, ні один не міг залишатися вічно там, де ми їх зустріли на початку притчі. Божа справедливість у вічності розставила все на своє місце.

Якраз смерть розбиває ідеологію суспільного поділу людей на категорії. Смерть виявляє найпотаємніші думки їхніх сердець та виставляє на показ саму основу їхнього життя. І що ми бачимо? Той, хто покладався на багатства, минуще та дочасне, падає в безодню пекла, а той, хто незважаючи на трясовину нещастя, хвороби та людську зневагу, знайшов Божу руку, що тримає світ у існуванні, він перейшов успішно житейське море та переставився на лоно Авраама. Смерть відкрила їм обом двері вічності, перевела їх туди, куди кожен прямував ціле своє життя згідно своїх вчинків. Цікавою деталлю притчі є те, що ми не знаємо як звав­ся багач, проте вбогий носить дуже символічне ім'я. Лазар, по-єврейськи Ель Ацар, що означає «Бог допомагає».

Відтак основні теми сьогоднішньої притчі можна б приблизно сформулювати наступним чином: - ті, хто уповає на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а святі Тайни є джерелами освячення та просвітлення в довірі до Божого проведіння, то після смерті відродяться в Божій присутності; - однак, нерозкаяні грішники, подібно як і багач, – наражаються на вічні кари; -   через Авраама, Мойсея, пророків, а сьогодні – єдину святу соборну і апостольську Церкву – Бог відкриває Себе та Свою волю, так, що для тих, хто її ігнорує, не буде законного права жалітися на свою посмертну участь. Крім того, лейтмотив «надто пізно» пронизує всі частини притчі, об’єднуючи її таким чином в єдине ціле. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків. Реакція багатьох невіруючих сучасників Ісуса на Його воскресіння може бути ще однією причиною, через яку Ісус устами Авраама наперед стверджує: «навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (пор. Лк.16, 31), а євангелист Лука записав ці слова у своєму Євангелії для нашого повчання та глибокої життєвої призадуми.

Сьогоднішня притча пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу: біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, яким через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… Деякі люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, убогих тощо. За свідченням євангелиста Луки крім убогих Марії та Йосифа, праведних Симеона й Анни, убогих пастушків та Східних мудреців – жоден із вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога. Саме законовчителям, свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька). Таким чином, Ісус хоче, щоб воля Отця була, як на небі так і на землі. Це по суті й є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами святого апостола Павла: «Не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі» (пор. Рм 14, 17).

«Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (пор. Лк. 16, 29). Господь промовляє до нас щод­ня різним способом, чи то через таких Лазарів, чи через про­повідь Євангелія і Божі заповіді. У своєму Об'явленні Він дав нам усе, що ми потребуємо до спасіння. Його Слово Свята Церква голосить сьогодні по цілому світі, Його сила і ласка спливає на нас через Святі Тайни. Той, хто гідно бере участь у Боже­ственній Літургії, може відчути те, про що писав апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (пор. Гал. 2, 20). Божі заповіді не є якимось авторитарним нака­зом, який обмежує нашу волю, а життям, тою дорогою, якою ми можемо вийти «на лоно Авраама». Але ми здебільшого шукаємо собі якоїсь іншої, легшої дороги до Не­бесного царства. Чекаємо на якісь незвичайні Божі упімнення і об'явлення, вимагаємо якогось чуда. Неначе той багач думаємо, що коли б дійсно хтось із мертвих наших родичів чи знайомих прийшов до нас з того світу і про все розказав, ну тоді б між нами не було тих, що сумніваються, і всі грішни­ки одразу ж покаялися. Але прийшов Господь, що по трьох днях воскресив вже одного Лазаря з мертвих і Сам на третій день встав з гробу, але ті, що тоді не слухали голосу закону і пророків, не повірили, нажаль такі є і сьогодні. Якщо ми слухаємо голосу Божого, живемо Його Словом і Таїнствами, які Господь залишив нам ради нашого спасіння, то будьмо певні, що успадкуємо життя вічне (пор. Ів. 5, 24).

Дорогі у Христі! Цю Божу премудрість і любов до людини, яка дає життя вічне ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити плодами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам, як найцінніший спадок та найбільший скарб.

Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала вона на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б..

Ювілейний рік – це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі: священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові.

Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, в якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів.

Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, в єпархії, як місцевій Церкві та в парафіяльній громаді.

Коли ми завтра повернемося до нашого щоденного життя, то перш, ніж зробити наш наступний крок, застановімося, куди нам ступати: чи на тверду дорогу Христової науки, чи на стежку самообману та неправди. Перевірмо, чи навіть у наших нестатках та бідах ми будуємо стійке наше суспільство на непорушному Христовому камені, а, може, відтворюємо поганську державу, де оцінюють людей не ким вони є, а що і скільки вони мають. А допомогою до цієї застанови нехай будуть ось ці Христові слова: «Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий має прийти у славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (пор. Мт.16.26-27).  

Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.

+ Ярослав

28 жовтня 2018 року Божого
с. Нижні Гаї

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою

LOGO ZIZD MYRIAN 2018

^ Догори