«Покайтесь, бо Небесне Царство близько».
(Мт. 4, 17).
Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні, у неділю по Богоявленні, євангельська благовість розповідає нам про перші кроки прилюдної діяльності нашого Господа (Мт. 4, 12-17). Після розповіді про хрещення Ісуса в Йордані від євангелиста Марка дізнаємося, що Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мк. 1,15). Євангелист Матей пише коротше: «З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: "Покайтесь, бо Небесне Царство близько"» (Мт. 4,17). З цих слів і починається «Євангеліє», тобто «добра новина Ісуса Христа» - «вістка, проголошена Ісусом», а не просто «звістка про Ісуса».
У Євангелії читаємо: «Ісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся…». Таким чином ми дізнаємося, що, по-перше, Господь проповідує; а, по-друге, нам стає відомим зміст проповіді – покаяння.
Проповідь Христа відбувається в певному місці і в певному часі: вона відбувається «в Галилеї», «після того, як Йоан Предтеча був ув’язнений». Сьогоднішній євангельський уривок є переходом від проповіді Предтечі до проповіді Месії. Після відходу Ісуса на пустиню й ув’язнення Йоана Хрестителя Христос повертається до Галілеї, щоб збулось сказане пророком Ісаєю: «О, земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло»(Мт. 4,15-16; пор Іс. 8,23).Ісус не йде до свого міста, а вирушає до Капернауму, який стає другим важливим місцем. Це місто знаходиться на березі озера, яке ще називали морем і яке було більш пристосованим для діяльності Господа. Капернаум стане другим родинним місцем для Ісуса, де Він покличе своїх перших учнів і в якому буде перебувати аж до того моменту, коли вирушить в Єрусалим (Мт.19.1).
Коли євангелисти говорять про проповідь, вони дають нам зрозуміти, що йдеться про щось нове не тільки в житті Ісуса, але й в самій історії спасіння. Починається особливий час, новий kairos – час спасіння, який буде тривати приблизно три роки, тобто до часу Його смерті. Це є час проповідування Царства. Ісус надавав цій своїй діяльності великого значення, адже Він був посланий Отцем і освячений помазанням Святого Духа саме для того, «щоб нести Добру Новину бідним» (Лк 4,18). Одного разу, коли Його хотіли затримати, Він закликав апостолів піти, сказавши їм: «Ходімо деінде, в сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов» (Мк. 1,38).
Це слово Христової проповіді звучало дві тисячі років тому в Юдейській землі, але воно продовжує звучати через наші богослужіння – кожного разу, коли ми читаємо Боже Слово - Біблію. Отці II Ватиканського собору ствердили: «Христос є присутній у своєму слові, бо саме Він говорить, коли в Церкві читається Святе Письмо» (Конституція «Священний Собор», 7). Як в історії спасіння після проповіді Христом Царства Божого Він відправився в Єрусалим, щоб принести себе в жертву ради нашого спачіння, так і в Божественній Літургії після проголошення Божого слова Ісус повторює свою жертву Отцеві під час ламання Євхаристійного Хліба. Ми на Божественній Літургії, властиво, повертаємося в цей момент, коли Ісус входить в Єрусалим, щоб відсвяткувати Свою Пасху. Коли закінчується час проповіді, починається час таїнственної жертви страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа.
У своїй проповіді Христос не виголошує ідеологічних промов і не подає філософсько-богословських пояснень, а публічно і приватно проголошує кожному Істину, на яку очікувало людство: наблизився день Господній, для якого Хреститель, разом з іншими пророками, був наче ранішньою зорею (пор. 2 Пет.1,19). Зміст першої проповідницької діяльності Ісуса Христа можна звести до однієї фрази, яку знаходимо в сьогоднішньому Євангелії: «Покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Небесне». Що означає покаятися? У Святому Письмі єврейське слово, яке вживається для того, щоб описати покаяння, має два значення. По-перше, це – зміна шляху, повернення, а друге – відвернення від зла і повернення до Бога. У грецькій мові вживається переважно слово метаноя, дослівний переклад якого – зміна ментальності, зміна думок, мислення, тощо. Біблія також говорить нам, що правдиве покаяння приводить не просто до зміни мислення, але й до зміни вчинків (пор. Лк. 3, 8–14; Ді. 3,19). У книзі Діяння Апостолів говориться: «А проповідував – щоби покаялися і навернулися до Бога та чинили діла, достойні покаяння» (Ді. 26,20).
Таким чином покаяння означає кардинальну зміну людської істоти, її відродження, зміну способу думок, переміну життя, заперечення гріха всім серцем. Покаяння є безперервним і постійним станом тих, хто прагне з’єднання з Богом. Воно полягає в безперервному аналізі своїх вчинків, слів і думок на предмет їх відповідності Божим заповідям, а також звернення до Бога з благанням про прощення. Саме у покаянні людина розуміє всю свою недосконалість і віддаленість від Бога. Це пізнання всієї глибини свого падіння і розуміння неможливості своїми силами прийти до тієї досконалості, до якої закликає нас Господь. За словами святих Отців Церкви, покаяння — суть християнського життя; все життя християнина є покаянням, зміною старої людини на нову, створеної на образ і подобу Божу. Покаяння передбачає кардинальну зміну вартостей, нове бачення життя, поведінку на основі слів і прикладу Ісуса Христа і, перш за все, перехід від смерті гріха до життя ласки, яке виявляється в сопричасті з Отцем і Сином у Святому Дусі.
Покаяння – це не тільки сповідь з гріхів, це щось більше – пізнання Бога і себе, постійне духовне зростання. Пізнаючи Бога, людина пізнає також себе і бачить свою недосконалість, яка не дає її бути подібним до свого Творця у любові. Пізнання Бога стає для людини духовним дзеркалом, в якому людина має можливість краще побачити стан Божої подоби у собі, свою подібність до Бога у власних вчинках і відмінність від Нього, духовні здобутки, але і гріхи, які ще потрібно виправити у собі, щоб стати досконалішою, тісніше з’єднатися з Господом у молитві і Таїнствах.
Коли говоримо про покаяння, то потрібно пам’ятати, що визнання гріхів, це лише частина покаяння. Щоб покаятися за свої гріхи, спочатку треба пізнати стан душі, пізнати Бога, аби побачити власні гріхи, свою відмінність від Бога. Це пізнання людина здобуває за допомогою частої особистої молитви, участі у богослужіннях, святих Тайнах, розважання Святого Письма. Тому покаяння, це справа не одного дня, а всього життя. Бо скільки живемо, стільки пізнаємо себе, пізнаємо Бога і Його любов, і це пізнання будемо поглиблювати всю вічність, відкриваючи і поглиблюючи велич Божої любові до нас.
Свята Мати Церква продовжує у часі Христовий заклик до покаяння, яке має стати головною метою нашого життя. Святий Августин сказав: «Бог сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас»!Бог завжди є поверненим до нас і лише очікує, щоб ми повернулися до Нього. Це є найбільший вираз нашої свободи. Людина має визнати себе такою, що потребує Світла і просвічення. Царство Небесне – це сам Бог Ісус Христос, який наблизився до людини. Він особисто почав просвіщати свій народ світлом Божого Євангелія. А тим світлом є Істина, правда про єдиного вічного Бога, який у постаті свого Єдинородного Сина скеровує своє Слово життя до людини. Заклик покаятися означає навернутися до світла і розплющити очі, бо це є єдиною можливістю, щоб увійти в день, який вже настав.
Таким чином покаяння є закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікальним, що його навіть важко окреслити людськими словами: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» - каже апостол Павло (1 Кор. 2,9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому, окрім гріха, а вкінці пережив муки і смерть, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві.
Місія Йоана Хрестителя добігала до кінця. Згідно зі Божим словом Йоан ревно молився, закликав народ до навернення і покаяння. І ось тепер його ув’язнили. Так, правду можна ув’язнити, але її неможливо перемогти. Йоана не вдалося зупинити, його свідчення не перестало тривати, ба більше - він осягнув остаточну ціль, прийнявши мучеництво. Хреститель був виданий, як буде виданий і Ісус. Помираючи, Йоан не перестає жити, але осягає свою ціль: стає свідком Господа, Якого проповідував раніше. Мученик не помирає, хоча є вбитий. Своєю смертю він пригадує нам, що те, для чого він живе, є вартим життя. Христос йде наперед, а за ним буде йти «велика хмара свідків» віри (Євр.12,1).
Євангелист Йоан говорить, що Ісус є світлом, «що просвітлює кожну людину» (Йо. 1,9; 8,12). Це Христове світло сходить на території між землею Ізраїля і поганськими країнами та поширюється до всіх народів. Це світло освітлює приморський шлях, яким трохи згодом йтимуть благовісники Євангелія. Це світло лише сходить. Ісус тільки розпочинає свою місію. Після Його воскресіння це світло освітить увесь світ: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28,19). Тоді вже апостоли продовжать голосити добру новину про те, що «Царство Боже близько», що воно вже є серед нас і настало з приходом Ісуса Христа. Це Боже царство не схоже на будь яке інше царство, йому не буде кінця.
Дорогі у Христі! В 2023 р.Б. сповнюється 1035-та річниця Свято-Володимирового Хрещення Руси-України. Ця подія – поворотний пункт в історії нашого народу, бо, хоч і задовго перед тим християнство було присутнє на наших землях, але саме від 988 р. наші державницькі традиції та культурна самобутність були прищеплені до животворного Виноградника – Церкви Христової, звідки вже більш ніж тисячоліття черпають силу й наснагу, долаючи різноманітні виклики та труднощі. Відтоді наша Церква стала немов душею української нації, глибоко ввійшовши в її історію і тісно сплівшись з усіма проявами нашого родинного, громадського і національного життя.
Тому сьогодні ми дякуємо Богові, Який в Україні просвічує наш народ і Українську Державу. Сьогодні також – День Соборності – це національне свят, яке пригадує нам, що коли ми будемо соборною державою, яка об’єднує, огортає своїх дітей, які є дітьми однієї і тієї ж матері України, живуть одними й тими ж духовними і культурними цінностями ми будемо великим європейським народом. Просімо Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
м. Дрогобич,
22 січня 2022 року Божого
