SDE

Привітальне слово учасникам конференції "Християнське виховання - то справа любові"

25 серпня 2013
Друк E-mail
Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі!

Мені сьогодні надзвичайно приємно вітати у нашому Центрі душпастирства молоді учасників науково-практичної конференції про християнське виховання молоді. Це справді важливий захід, адже питання молодіжного виховання є постійно актуальним. Змінюються часи, змінюються обставини, змінюються виклики..., тому маємо бути завжди готовими до того, щоб в цих мінливих умовах якнайкраще підготувати наших молодих людей до самостійного життя. Ось чому я радо поблагословив задум п. Любові Войтко, Голови нашої Єпархіальної Комісії у справах освіти і виховання, організувати подібний захід. У своєму вступному слові хотів би поділитись з Вами буквально з двома думками, які, сподіваюсь, стануть Вам у пригоді під час Вашої роботи.

По-перше, знаю, що тут зібралися особи, які мають безпосереднє відношення до освіти і виховання - педагоги. Часто певні терміни стали для нас настільки звичними, що ми мало замислюємось над їх значенням. Думаю, що слово «педагог» надає прекрасний напрямок для розуміння того, чим же ж мали бути наші освіта і виховання. З грец. παιδαγογ дослівно означає «провідник дитини». Це відкриває для нас дуже широке поле для роздумів. Проте за браком часу скажу тільки наступне. Думаю, що завданням наших педагогів є не так збагатити наших дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, державу, світ, Церкву. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «досконалою людиною» і «досконалим Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше уподібнитися до Нього. Без Христа людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе – того, що вона передусім покликана осягнути подобу Первообразу через життя у Христі та з'єднання з Ним. Завданням педагога і є довести молоду людину до Христа.

Я розумію, що ці слова можуть здатися надто абстрактними. Дехто може звернути увагу на те, що у ситуації відділеності Церкви і школи, яка зафіксована законодавством, ці слова є навіть нездійсненними на практиці. Тому хочу поділитись з Вами досвідом спілкування з одним єпископом, уродженцем Словаччини, постсоціалістичної країни, до-речі, як і ми. Він, здається мені, слушно зауважив, що оскільки батьки є громадянами держави і сплачують податки, на які, зокрема, утримуються і школи, то вони мають повне право вимагати, щоб їхні діти виховувались у школі так, як вони цього бажають. Це стосується і релігійного виховання. Чому такий підхід вдалося реалізувати в інших постсоціалістичних країнах, а в християнській Україні, яка у цьому році на державному рівні відсвяткувала 1025-ту річницю Володимирового Хрещення, позитивні, хоч і надто несміливі і повільні, зрушення в цьому напрямку згортаються? Маю на увазі вилучення з інваріантної складової предметів загальноосвітніх навчальних закладів предмету "Християнська етика".

Друга думка, на яку мені хочеться звернути увагу є наступною. Вище було сказано, що завданням педагога було б виховати «цілісну людину». Що таке «цілісна людина»? Що означає для християнина сформуватися на «взір Христа». Звичайно, що відповідь на ці запитання вимагає багато часу, а тому я зупинюся тільки на одному аспекті. Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Проте мені здається, що зараз на 22 річниці незалежності ми все-ще не визволилися від цієї матеріалістичної ідеології у наших школах. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними предметами; але ми все-таки мало уваги у наших школах звертаємо на дух людини, тобто на її відкритість на Бога. Без релігійної складової освіта і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінною. Що стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, каліцтвом... Напевне, кожен погодиться з тим, що штучно перешкоджати розвитку якогось життєво важливого органу (руки, ноги) є просто злочином. Але ж впродовж багатьох років ми штучно перешкоджаємо розвитку людського духа! Думаю, що давно вже наступив той час, щоб змінити ситуацію. Нам слід зробити все, щоб наша молодь не залишалася «духовними карликами». Сподіваюсь, що ця конференція сприятиме позитивним зрушенням у цьому напрямку.

Св.Атаназій Великий називає людину «словесною істотою». Її «словесність» полягає в тому, що вона наділена Творцем логосом – здатністю пізнавати Бога. Важко вести мову про інтегральний розвиток людини, яка має інтелектуальний, розумний характер, - без розвитку цієї «словесності». Якщо не пізнавати Бога, не роздумувати щодня над Його Словом і не поучатись в Його законі, що є природнім для людини і до чого кличе нас наша істота, то ми нагадуватимемо безсловесних нерозумних істот. Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Якщо не закорінити наш ум в світі божественному, то він покинутий сам-на-сам впаде у світ дочасний, заведе нас на манівці принад. Погляньмо на історичні приклади: коли людина віддаляється від Бога, то у суспільстві панує моральний безлад.

Дорогі учасники конференції! Більшовицька влада багато зусиль вклала у те, щоб знищити в нашому народі віру, історію, культуру, національну пам'ять, ідентичність особи. Настав час, щоб змінити ситуацію. Думаю, що це можна зробити, зробивши основою національного відродження - християнське виховання. В час моральної кризи суспільства з безліччю проблем (насильство, жорстокість, споживацтво, матеріалізм) - лише духовність допоможе людині стати Людиною (з великої літери). У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Немає доброї людини як особи, сім'янина, громадянина без стійких моральних основ. Віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться.

Сподіваюся, що сьогоднішня конференція допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для практичного втілення основ християнського виховання української молоді. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції! Нехай Господь благословить Вас на плідну працю!

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
Великий піст

pist

 

^ Догори