SDE
Ярослав Приріз

Слово на Собор Пресвятої Богородиці (2025)

26 грудня 2025
Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. Це не просто літургійна традиція, а духовна логіка Церкви, яка вчить нас не поспіхом переходити від свята до свята, а вміти вдивлятися в осіб, покликаних Богом до особливої участі. Саме тому одразу після світлого празника Христового Різдва Церква, як народ Божий, збирається на святкування Собору Пресвятої Богородиці. Бо найближче до воплоченого Слова, до таємниці Різдва стоїть Пресвята Богородиця. Слово «Собор» у цьому святі має глибоке значення. Воно означає не лише спільне зібрання вірних, але й єдність Церкви у вдячності, прославі та сповіданні віри. Уже з перших століть християни після Різдва сходилися разом, щоб віддати честь Тій, через яку Бог увійшов у людську історію. І ця соборність віри особливо яскраво проявилася на Вселенському Соборі в Ефесі 431 року. Саме там Церква чітко проголосила: Марія є Богородицею, бо Той, кого Вона народила, – не просто людина, до якої згодом «прилучився» Бог, а справжній і вічний Єдинородний Син Отця, що став людиною. Це сповідання віри не є теоретичним формулюванням. Воно торкається самого ядра християнства. Бо якщо Діва Марія – не Богородиця, тоді Різдво втрачає свою спасенну силу. Але якщо Вона є Матір’ю Бога, тоді вифлеємський вертеп стає небом, убога стаєнка – місцем Божої слави, а людська історія – простором Божої присутності. Через Пречисту Богородительку здійснюється неможливе: Предвічний і Невмістимий Бог входить у межі часу й простору, стає близьким і доступним. У різдвяній містерії нас вражає парадокс Божої любові: Той, перед Ким тремтять небесні сили, добровільно дозволяє покласти Себе в ясла. Творець всесвіту знаходить Собі житло в лоні Діви. Тому Церква не може мовчати перед цією тайною, прославляючи Діву Марію духовними гімнами: «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, оселею – ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог […]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної утрені. Богородиця стає живим Кивотом, новим місцем Божої присутності серед людей. У Її смиренному «так» Бог знаходить простір, щоб звершити спасіння людини. І у цьому «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» зосереджене прагнення всього людства. Бо людина від початку створена для спілкування з Богом, і синівства. Апостол Павло нагадує нам: Бог послав Свого Сина, щоб ми могли називати Його «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5). Але цей шлях до Отця був перерваний гріхом, спотворений страхом і недовірою. Тому Син Божий стає Сином Людським, щоб ми знову могли стати синами і дочками Бога. І тут знову перед нами постає Богородиця, бо без Її вільної згоди, без Її співпраці з діянням Святого Духа цей задум не був би звершений. Євангелисти Матей і Лука одностайно наголошують: людська природа Христа формується дією Духа Святого і вірою Марії. Дух Святий творить у Христі повноту людяності – здатність любити, співчувати, прощати, страждати. А Діва Марія вводить Його в конкретний людський світ – у культуру, традицію, щоденну працю і молитву. Вона не лише носить Його під серцем, але й виховує Його серце. Разом із Йосифом Вона навчає Ісуса молитися, слухати Слово Боже, любити Закон, бути уважним до убогих. І хоча Вона знає, що Він – Син Всевишнього, це не зменшує Її материнської турботи. Навпаки, робить її ще глибшою. У серці Христа поєднується дія Святого Духа і смиренний вплив Його Матері. Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія не намагається все одразу зрозуміти. Вона приймає події, слова, пророцтва і носить їх у своєму серці, дозволяючи Богові поступово відкривати сенс. Вона пам’ятає ніч Різдва, втечу до Єгипту, пророчі слова Симеона, тривожні і світлі моменти життя Ісуса. Усе це стає частиною Її молитви. Саме тому Пресвята Богородиця стає першим і найнадійнішим свідком таємниці Христа. Перш ніж апостоли підуть проповідувати, Вона вже живе Євангелієм. Її свідчення не гучне, але плідне, воно материнське. І це материнство не завершується під хрестом, а розширюється у Воскресінні та в житті Церкви. Богородиця стає Матір’ю Церкви, Матір’ю народів і Матір’ю надії. Її присутність у світі не є спогадом минулого. Марійські святині по всьому світі, від Гваделупи до Фатіми, від Люрду до наших українських місць молитви – Зарваниці, Самбора, Грушева – свідчать, що Божа Мати не залишає своїх дітей. Вона чує наш біль, молиться і заступається за нас. У часі тривог, війни, невизначеності майбутнього це свято Собору Пресвятої Богородиці нагадує нам просту, але фундаментальну істину: Бог увійшов у нашу історію не силою, а через смирення. Не через примус, а через любов. І сьогодні Він знову шукає серця, подібні до серця Його Матері, – відкритого, уважного, здатного відповісти на Божий поклик: «Нехай буде по Твоєму слову». У сьогоднішній соборовій молитві піднесімо щиру подяку Пресвятій Богородиці за все, що Вона вчинила і чинить для нашого спасіння. У цей день, особливо посвячений Пресвятій Богородиці, з довірою звернімо до Неї наші благання про мир для кожного з нас, для наших родин і для всієї нашої зраненої війною України. Просімо, щоб Вона огорнула нас Своїм святим омофором. Благаймо, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була живою і дієвою, підтримувала нас у хвилини страху, зміцнювала у випробуваннях і вела дорогою надії. Навіть серед темряви війни пам’ятаймо: коли ми з Богом, коли стоїмо під покровом Його Матері, тоді жодне зло не має остаточного слова. Дорогі у Христі брати і сестри! Для нас цьогорічне свято Собору Пресвятої Богородиці у Самборі є особливим і знаменним. Сьогодні ми не лише вшановуємо Матір Божу, але й урочисто завершуємо Ювілейний рік надії, який протягом цього року молитовно переживали у стінах нашого Прокатедрального собору. Цей рік став благодатним простором паломництва, покаяння і духовного відновлення. У цьому храмі лунали молитви за мир в Україні, відбувалися дні духовної віднови, коли сотні вірних із вірою і покорою проходили через «Двері Милосердя», шукаючи примирення з Богом і внутрішнього зцілення у Таїнствах. Ми були свідками сліз матерів, які зі свічкою в руках благали про збереження своїх синів-воїнів; чули щирі молитви дітей, прості й чисті, але сповнені довіри. Підсумовуючи цей особливий час благодаті, усвідомлюємо: надія, про яку ми так часто говорили цього року, – це не наївний оптимізм і не втеча від реальності, а жива присутність Бога серед нас. Сьогодні ми з особливою ревністю довіряємо Матері Божій наших захисників. Нехай Вона буде для них «Нерушимою Стіною» на полі бою, даруючи мудрість і охорону. Благаємо про втіху для тих, хто втратив найдорожчих, про зцілення для поранених тілом і духом, про повернення полонених та захист для тих, хто опинився під окупацією. Ми віримо, що заступництво Цариці миру принесе на нашу землю справедливий мир і відновить соборність та цілісність України. Нехай пам’ять про цей Ювілейний рік надії стане для нас фундаментом, на якому ми будуватимемо майбутнє нашої вільної держави. У повній довірі до Божого Милосердя ми ввіряємо своє майбутнє в руки Господа нашого Ісуса Христа. До Тебе, Пресвята Богородице, ми звертаємо свій молитовний подих: нехай Твоя материнська опіка супроводжує нас кожного дня, щоб наш народ, очищений випробуваннями та зміцнений вірою, єдиним серцем і устами прославляв Бога у Пресвятій Тройці. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 26 грудня 2025 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2025)

21 грудня 2025
  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква поступово приготовляє нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Рівно ж сьогоднішня неділя перед Різдвом Христовим є завершальним етапом підготовки до великого свята народження в тілі Господа нашого Ісусу Христа, величної подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі, як про це описує апостол Павло: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40). В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що заманеться, однак зустріла спротив народу України. Вже четвертий рік як Україна занурена у полум’я оборонної війни від повномасштабного нападу російського агресора. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці часто поглинає пітьма. В цей спосіб московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – захисники і захисниці оберігають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! Бо ж у Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам – Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. Однак, часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Тож у ці дні війни агресора московії проти нашого народу, як ніколи, ми потребуємо пам’ятати, що «Бог з нами», Він близько до кожного з нас, і Його правда переможе! Нехай наш воплочений Спаситель у своєму Різдві надасть змісту і сенсу всім нашим зусиллям захистити життя, цілісність і суверенітет нашої держави. Нехай здійснить усі наші очікування, які ми в молитві до Нього представляємо. Нехай це Різдво буде моментом великої радості всього народу, якої в нас ніхто не зможе забрати. Тож не переставаймо бути носіями Доброї новини надії, любові та радості. З особливною вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому ми святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться і бореться. Нехай у цей радісний Різдвяний час благодатна близькість Бога наповнює ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові та своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 21 грудня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2025)

19 грудня 2025
Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! У ці сповнені небесного світла дні наші серця наповнюються тихою, але нездоланною радістю, бо сьогодні в історію світу знову входить Бог – наш Спаситель і Господь. Разом із пастушками, що поспішали на поклик ангельської благовісті, і з мудрецями, яких повела сяюча вифлеємська зоря, ми духовно прямуємо до вбогого вертепу, де в яслах спочиває той, хто створив небо й землю, океани й зоряні простори. Саме там, у темній печері, засяяло світло, якого жодна темрява не в силі погасити – Христос, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного. Тому св. Іван Золотоустий закликає: «Нині тріумфують на небі ангели, здригається в аді ворог роду людського, на землі воскресають впалі люди, радіючи надії спасіння. Тому нехай радіє святий, бо наблизився до слави; нехай радіє грішник, бо запрошений здобути прощення; нехай надихнеться язичник, бо покликаний до життя» (Слово на Різдво Христове). Чому ж Владика Всесвіту зійшов у людську неміч? Чому Безсмертний узяв на себе нашу смертність? Чому Він прийняв образ слуги, ставши подібним до нас (Флп. 2, 7)? На ці запитання відповідає преподобний Ісаак Сирійський: «Єдина причина створення світу і пришестя Христа полягає в явленні превеликої любові Божої» (Розділи про знання, IV. 79–80). Любов завжди входить у життя іншого, поділяє його радості й скорботи. У смиренному народженні Христа відкривається велич Божої любові, яка ввійшла в людську історію, щоб узяти наші немочі та щоб ми «мали життя – щоб достоту мали» (Ів. 10, 10). Відтепер ми вже «не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 19). Різдво нагадує нам, що ми – не сироти світу, а діти Божі. Той, хто народився в убогому вертепі, зробив себе бідним, щоб збагатити нас своєю благодаттю. Він умисно обрав ясла замість палацу, щоб кожен – і простий пастух, і мудрий учений – міг наблизитися до Нього без страху й сорому. Христос прийшов не як грізний суддя, а як Дитя, беззахисне й смиренне. Він став одним із нас, щоб ніхто не міг сказати: «Бог далекий, Він мене не розуміє». Він узяв на себе наші тягарі, щоб звільнити нас від рабства гріха й відкрити шлях до нового, благодатного життя. Різдво Христове – це не тільки світлий спогад про подію далекої давнини. Це Божий заклик до внутрішнього оновлення. Христос народжується не лише у Вифлеємі – Він прагне народитися в кожному людському серці. Тому це свято втрачає сенс, якщо ми не прагнемо стати новими людьми. Господь чекає, щоб і ми прямували до Нього всім серцем. Бути з Христом означає любити Його і виконувати Його заповіді, дозволяючи народитися в собі новій людині. Лише той, хто впускає Христа у свою душу, здатний приносити плоди миру й любові, служити ближньому, бути справжньою опорою для Церкви, для своєї родини й Батьківщини. Серце, яке стало яслами для Богонемовляти, перетворюється на живий світильник, що просвічує темряву цього непевного й тривожного світу. Щороку під час Різдвяних свят знову і знову лунає ангельське славослів'я: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14). Але у відповідь ми спостерігаємо замість миру – війну. Бо там, де гасне світло Євангелія, постає морок ненависті, неправди й зневіри. А де приходить Христос, – путь, істина і життя (пор. Ів. 14, 6), – там воскресає надія, там зігрівається любов, там розгоряється світло, яке веде до спасіння. Світ навколо нас змінюється залежно від того, що відбувається в нашій душі: наскільки чисте наше серце, міцна наша віра, сильна наша любов. Бо, за словом апостола Якова, «плід праведності сіється в мирі тим, хто мир чинить» (Як. 3, 18). Мир починається всередині людини – у чистоті серця, у твердості віри, у здатності чинити добро. Плід праведності виростає там, де люди сіють мир. Тому сьогодні, як ніколи, Господь очікує від нас діл милосердя: простягнімо руку до самотніх, підбадьорімо зневірених, підтримаймо слабких, огорнімо турботою хворих, не проходімо повз тих, кому важко. Кожен наш добрий вчинок – це наш дар, наш «ладан і золото» для новонародженого Христа. Наша країна сьогодні переживає період суворих випробувань воєнним лихоліттям. Підтримкою та опорою нехай буде для нас Христова віра, в якій упродовж століть знаходили втіху наші предки. У євангельських оповіданнях ангели чотири рази говорять людям: «Не бійся!». Небесні посланці так звертаються спочатку до праведного Захарії, батька Івана Хрестителя (Лк. 1, 13), потім до Пречистої Діви Марії (Лк. 1, 30), праведного Йосифа Обручника (Мт. 1, 20) і, нарешті, до вифлеємських пастирів (Лк. 2, 10). «Не бійся!» – лунає і для нас сьогодні. Господь знає людську неміч, знає, як легко серце охоплює страх, як часто сумління паралізує зневіра. Але Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає. «Коли Бог за нас, хто проти нас?» – каже апостол Павло (Рим. 8, 31). У цьому запевненні ми черпаємо мужність долати всі виклики і випробування, які трапляються на нашому шляху. Дорогі в Христі! Пам'ятаючи слова апостола: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (I Сол. 5, 18), ми прощаємося із 2025 роком і з надією вступаємо у новий 2026 рік. Це рік, коли ми відзначатимемо важливі річниці: 430-річчя Берестейської унії, яка, відновивши церковну єдність, стала важливим елементом української ідентичності; 80-річчя сумнозвісного Львівського псевдособору, який намагався знищити УГКЦ, нагадуючи про ціну релігійної свободи та стійкість віри; 35-річчя відновлення незалежності України, яке є нагодою переосмислити важливість бути господарями на своїй землі та усвідомити, що свобода потребує постійного захисту. Ці та інші річниці – не просто дати в календарі, а віхи пам'яті, що формують нашу ідентичність і визначають напрямок руху вперед. Вони нагадують: історія не є минулим – вона живе в нас і формує наше майбутнє. Ми несемо досвід випробувань, але й незламну віру в перемогу справедливості.   Улюблені в Господі! Прийміть сердечні вітання з великим святом Різдва Христового та Новим 2026 роком Божим! Нехай ці привітання долинуть до кожної родини й до кожного дому; до захисників і захисниць нашої Батьківщини. Нехай новонароджений Спаситель наповнить ваші серця миром, дарує вам духовну радість, терпеливість і відвагу, зцілить ваші душевні й тілесні рани, зміцнить у надії на вічне життя. Хоч би де ви тепер перебували – у своїй домівці чи на чужині, у тилу чи на передовій, серед родини чи на самоті – Христос прийшов задля вас і до вас. Він поруч. Він благословляє й огортає кожного з вас своєю любов'ю. Нехай ваші серця стануть яслами, готовими прийняти Богонемовля Ісуса, а добрі діла будуть дорогоцінними дарами, які ви завжди готові принести Йому. Пам’ятайте, що сьогодні нашої особливої турботи потребують воїни, які мужньо захищають нашу Батьківщину. Уникайте байдужості й чиніть діла милосердя, поспішаючи до хворих, одиноких і всіх, кому потрібна ваша підтримка. Нехай Вифлеємська зоря осяює ваші життєві шляхи, провадячи вас до Христа, який є нашим Спасителем і Господом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,6 грудня 2025 року Божого Детальніше...

Проповідь на неділю святих Праотців (2025)

14 грудня 2025
  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини. Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був висловлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати: «Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня – вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди що скоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогодні святкуючи оновлення вашого храму, це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти подяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Улюблені молільники! Ця неділя також називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, не біймося прийняти Боже запрошення, бо не людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець! Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімось на Господній заклик і будьмо учасниками Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 14 грудня 2025 року Божого,с. Соколя     Детальніше...

Проповідь на Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною (2025)

10 грудня 2025
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною являє собою один із найбільш виняткових і глибоких моментів в історії спасіння, який нагадує нам, про випереджаючу й всепереможну Божу любов. У цьому святі ми пригадуємо дві великі істини нашої віри: реальність первородного гріха і велич переможної Христової благодаті, яка найвищим чином об’явилася в особі Пресвятої Богородиці, непорочно зачатої святою Анною. Саме в Пречистій Діві ми бачимо, що Божий задум – сильніший за людську слабкість, а Господня благодать є завжди на крок попереду наслідків гріха. Її Непорочне Зачаття – не ізольований привілей, а необхідна умова для Воплочення Слова Божого, що підкреслює абсолютну святість Того, Хто мав народитися. Бог у Своїй вічній любові вибрав людину – і вибрав її у Своєму Синові «перед заснуванням світу» (Еф. 1,4). Цей вибір не випадковий жест, а предвічний задум любові, у якому людина покликана стати учасником Божого життя (theosis), жити в Його світлі й правді, наповнена обожествляючою благодаттю. Проте людина відповіла на цей дар своїм «ні». У книзі Буття читаємо про цей акт гордині, коли людина прийняла спокусу диявола: бути богом без Бога; самостійно визначати добро і зло. Це був рух від теоцентричності до егоцентричності. У цьому «ні» народилася перша відчуженість та дистанція між людиною і Творцем, що проявилася у страху, у звинуваченні і в небажанні стати у правді перед Господом (пор. Бут. 3, 10-12). Людина, хоч і втрачає через гріхопадіння істинне пізнання Бога, все ж не перестає шукати Того, Хто є началом усього буття. Саме про такий пошук апостол Павло говорить мешканцям Афін: «Мужі-атеняни… Я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, покланяєтесь, те я вам звіщаю» (Ді. 17, 22-23). Перший симптом гріха – небажання поглянути на себе, на своє серце, на свої провини – залишається суттю гріха і сьогодні. Гріх розриває внутрішню гармонію, віддаляє нас від Бога і закриває очі на правду. Але Господь не залишає людину в її падінні. Він першим робить крок назустріч, промовляючи те вічне й сповнене любові питання: «Адаме, де ти?» (Бут. 3, 9). Це запрошення до примирення й покаяння. Бог терпеливо долає дистанцію, створену нашим гріхом, очікуючи нашої відповіді. Крім цього, гріх прародичів піднімає питання зла. Якщо Бог, Який є абсолютним Добром, створив усе добрим – то звідки походить зло? Перші сторінки Священного Писання (Бут. 1-3) пояснюють: зло народжується зі зловживання свободою та вибором сотвореної істоти упалих ангелів, а опісля людини. Проте у Своєму всемогутньому милосерді Бог не дозволяє злу мати останнє слово. Уже в раю лунає велика обітниця спасіння – Протоєвангеліє: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Це слово – джерело незламної надії, яке вказує, що через Потомство Жінки – Христа Спасителя – відбудеться остаточна перемога над злом, дияволом і смертю. Церковна традиція завжди бачила в цій Жінці Пресвяту Богородицю – нову Єву, яка своїм послухом відновила те, що втратила перша Єва своїм непослухом, і стане матір’ю всіх відкуплених Божим Сином. З огляду на місію Богоматеринства вона була захороненою від загальної спадщини людського роду — первородного гріха, та ним породженого зла. В цьому є суть Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці: таємниці Божої благодаті, яка огортає її від першої миті буття. Щоб Син Божий міг прийняти людську природу для нашого спасіння, Отець готує для Нього Матір – ту, яка мала бути неторкнутою тінню гріха. Апостол Павло нагадує, що Бог вибрав нас «бути святими й непорочними перед Ним у любові» (Еф. 1,4). У Діві Марії цей задум здійснився унікальним чином. Непорочне Зачаття як догмат Католицької Церкви, урочисто проголошений папою Пієм IX у 1854 році буллою Ineffabilis Deus, означає, що Пресвята Діва Марія від першої хвилини Свого зачаття була збережена від усякої плями первородного гріха, єдиною благодаттю й привілеєм Всемогутнього Бога, задля заслуг Ісуса Христа, Спасителя людського роду. Цей дар, ця Божа благодать, якої удостоїлася Богородиця у самому своєму зачатті, був даний для Неї з огляду на Її покликання, на Її особливу місію в цьому світі. Вона мала стати Матір’ю Сина Божого, і тому Господь Бог від сотворення світу передбачив і зберіг для Неї цю особливу благодать, прихильність, ласку. Часами цей Божий дар, який Вона отримала, називають «привілеєм», мовляв, Вона отримала щось таке особливе, неповторне, унікальне з-поміж усіх людей на світі. Ця ласка Божа, яку Вона отримала, є справді особливою і неповторною: «Ти — єдина з людського роду від гріха первородного не була очищена, але наперед захоронена», — молимося ми в наших літургійних текстах. Вітання архангела Гавреїла: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!» (Лк. 1,28) відкриває правду, що благодать випередила Її народження і зробила Її Всесвятою. Благодать – не просто дар, а участь у Божому житті, світло, яке відкриває людське серце для того, щоб прийняти і вмістити Бога. Народження Марії, дане праведним Йоакиму та Анні після довгих років віри й терпеливості, стає моментом, коли Господь готує «Храм» для Свого Сина. Їхня тиха, але незламна надія, попри бездітність, що тому часі родина вважалася не благодатною, перетворюється на місце Божого дива. Коли Марія відповідає: «Ось я слугиня Господня, нехай мені станеться по твоєму слову» (Лк. 1,38), Вона явить досконалу свободу – свободу від гордині, від страху, від замкненості на собі. Її «так» стає протилежністю до «ні» першої Єви й відкриває шлях нашому спасінню. Непорочно Зачата, Вона є образом Церкви і прообразом кожного віруючого: тим, ким ми покликані стати через діяння Христової благодаті – святими й непорочними. Марія доводить, що людська природа, торкнута Богом, може бути відновлена й освячена у своїй повноті. Сьогоднішнє свято утверджує нас у цій істині, яка є основою нашої віри: Божа благодать завжди випереджає темряву і завжди її перемагає. У часи, коли світ здригається від тривог, глибокого страждання і жорстокої війни, покликання Діви Марії нагадує, що навіть тінь первородного гріха, цей спадок людської недосконалості, не здатна зруйнувати досконалий Божий задум любові та спасіння. Її Непорочне Зачаття – це перший, сяючий промінь, що провіщає остаточну перемогу Христа і Його благовісті. Саме тому це свято лунає так особливо і так близько у наш непростий час. Коли війна руйнує домівки, коли сім’ї живуть у вимушених переїздах і розлуках, коли економічна скрута тисне на плечі нашого народу, Непорочно Зачата постає перед нами як Заступниця, що розуміє наш біль. Вона, що знала біль і страх втечі до Єгипту, близька до кожної матері, яка сьогодні рятує своїх дітей від небезпеки; Вона, чию душу, як пророчив старець Симеон, пронизав меч, глибоко розуміє тих, хто оплакує втрати своїх полеглих героїв. Її непорочність не є віддаленою досконалістю – навпаки, вона є яскравим свідченням того, що зло, у його найрізноманітніших проявах, не має і не матиме останнього слова. Церква не випадково проголосила цей догмат у 1854 році, коли Європа жила в тривогах і революціях. Папа Пій IX утвердив догмат Непорочного Зачаття як знак надії, як орієнтир того, що Божа дія не припиняється навіть посеред найбільшого історичного хаосу. І сьогодні, коли технології підміняють справжню реальність, а холодна байдужість роз’їдає людські серця, ця істина лунає ще виразніше. Первородний гріх проявляється не лише у великому гніві чи жадобі влади, а й у тихій, нищівній байдужості до страждання ближнього. Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє свято нагадує нам про наше особисте покликання до обожествлення – до теозису. Через Таїнство Хрещення ми були очищені від первородного гріха, через Таїнство Покаяння – піднесені з наших щоденних гріхів, а через Євхаристію – єднаємося з нашим Спасителем Христом. Пресвята Богородиця супроводжує нас у цьому постійному духовному русі. Вона, що вмістила незбагненного Бога у Своєму лоні, навчає нас вміщати Його у серці – у прощенні тих, хто нас образив, у щоденному служінні ближньому, у витривалій молитві за нашу перемогу і справедливий мир. Кожен воїн світла і добра, волонтер, медик, капелан – це люди, які промовляють Богу своє щоденне «Так» і несуть світло любові та жертовності туди, де воно здається абсолютно неможливим. Тому сьогоднішнє свято всім нам пригадує, що маємо в собі безцінний, нетлінний скарб – Божий образ, який нам необхідно пильно охороняти від зіпсуття через гріх. Воно нас також вчить, що Бог постійно провадить нас, і навіть тоді, коли нам є найважче, Він нас не забуває і не полишає. Довіра до Бога і витривалість у збереженні праведності врешті-решт спричинить те, що Бог навідається до нашого життя, повністю перемінить його і відновить у нас усе святе, чисте і непорочне. Заради цієї великої мети варто жити і заради цього варто змагатися цілим своїм життям. Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 09 грудня 2025 року Божого,м. Борислав Детальніше...

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2025)

07 грудня 2025
  Слава Ісусу Христу.Дорогі у Христі брати і сестри. Посеред великого числа святих в мозаїці свят церковного року християни з особливою увагою вшановують святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця. Цьому Божому угоднику Церква у богослужіннях віддає особливу прославу 6 грудня та 9 травня, а також кожного четверга тижня, оспівуючи його велику любов до Бога та ближніх, називаючи його правилом віри, взірцем лагідності та великим заступником вірних. Із життя святого Миколая знаємо, що він народився близько 270 року Божого в місті Патарі, в Лікії, південно – західній області Малої Азії (сьогодні територія Туреччини). Юний Миколай, будучи даром у відповідь на невтомні молитви своїх благочестивих батьків Теофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Йому на служіння, виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей. Вони прищеплювали йому всі християнські чесноти, оберігаючи його душу від руйнівного впливу цього світу. Це допомогло йому вже в юнацькому віці стати досить зрілою духовною людиною. Про це красномовно свідчить його житіє, в якому говориться: «Будучи юнаком, він виявляв схильність до строгого стримування та усамітненого життя, віддалявся від світських забав та розваг, часто відвідував храми Божі і з любов’ю вивчав Святе Письмо під керівництвом свого родича Миколая, єпископа Патарського». Тому про юного св. Миколая справедливо стверджується: «Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю у питаннях віри був подібний духовному старцю, чим викликав подив та глибоку повагу вірних». Родина святого Миколая була досить заможною, проте багатства не стали перепоною для живої віри, правдивої побожності та доброго християнського виховання. Саме тому молодого юнака, який після смерті своїх батьків успадкував великий маєток, не манили матеріальні блага. Він радо ділився ними із потребуючими. Ціле своє життя святий Миколай відзначався євангельськими чеснотами сильної віри, гарячої любові до Бога та ближніх, особливо милосердям до вбогих, хворих, немічних та опущених. Недарма його ще за життя називали батьком сиріт, вдів і бідних. В образі святого Миколая бачимо правдиву поставу справжньої милостині: він не чекав, щоб вбогі приходили до нього, прохаючи про допомогу, а сам шукав їх з метою допомогти. Робив він це часто таємно, визначаючись великою скромністю, пам’ятаючи повчання Христа: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (пор. Мт. 6, 3-4). Часто на іконах святого Миколая зображають зі святим Євангелієм в руках, і це невипадково. Життя та служіння цього Божого угодника стали живим свідченням сповнення євангельських блаженств, котрі є суттю всієї Христової Благовісті, до яких впроваджує нас сьогоднішнє євангельське читання. Тому в тропарі празника св. Миколая співаємо: «Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу за людей твоїх...”. З життєпису святого угодника Миколая бачимо, що любов та милосердя до ближнього – це не прояв якоїсь слабкості та дріб’язкових сентиментів, а постава зрілої та відважної людини. Відомо, що святий Миколай був ревним захисником Божої правди, коли державою ширилося єретичне вчення Арія, який спотворив віру Церкви в божество Христа. Відомо, що він як архієрей брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, де рішуче виступав проти аріанства. Переставився св. Миколай близько 345 року. Господь після смерті прославив його мощі даром творення чудес, і Церква величає його великим чудотворцем. Чудесні прояви його заступництва стали причиною поширення ще більшої слави про нього. Святого Миколая вшановують християни по всьому світі з особливою повагою. Наприклад, у Франції та Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько чотирьохсот храмів, названих на честь святого Миколая. В Україні храми з його іменем споруджували майже від самих початків запровадження християнства. Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда, першого київського князя – християнина, якого у хрещенні назвали Миколаєм. У другій половині ХІ століття під загрозою нападу мусульман, які захопили Малу Азію, італійські купці, вважаючи святого Миколая великим покровителем й опікуном мореплавців, викрали мощі святого і перенесли їх у 1087 році до міста Барі на півдні Італії. З цим історичним фактом пов’язане свято, яке майже від часу його установлення існувало в нашій українській Церкві. Таким чином святий Миколай служив і служить символом єднання східних і західних християн. Святкові богослужіння вдало розкривають суть служіння св. Миколая. На Утрені цього свята співаємо такі слова: «Зійшовшись, звеличаймо: хворі – лікаря; ті, що в бідах – рятівника; грішні – заступника; бідні – скарб, терплячі – потішителя, подорожні – супутника, плаваючі – керівника, і всіх всюди радо випереджаючого». А тропар празника звіщає нам, що св. Миколай є правилом віри і образом лагідності, тобто він є зразком правдивої, а не примарної віри у Христа, а також зразком правдивої, а не вдаваної лагідності. Святитель став правилом віри, бо не нехтував постановами чи заповідями, що випливають із віри, а практикував віру в повсякденному житті. Також цей Божий угодник був образом лагідності, бо не дозволяв собі залишатися байдужим до людського горя. Образ святого Миколая – це живий приклад для наслідування. Це – взірець того, як належить поступати нам у нашому повсякденні. Часто і ми мусимо оглянутися довкола, щоб побачити тих, хто потребує помочі та розради у життєвих труднощах. Довкола нас так багато людей, зранених розпачем невдач і сповнених болем відкинення та самотності. Християнин покликаний до дару променіти любов’ю до кожного потребуючого, допомагаючи йому відродити в собі гідність людини за образом і подобою Божою. Доброчинність чи милостиня – це не одноразова допомога чи якась звичка, а велика чеснота, стан душі, порив чистого серця, яке в кожній людині вміє побачити образ Христа. Лише глибоко воцерковлену, практикуючу у вірі людину можемо назвати милостивим доброчинцем. Духом сьогоднішнього свята повинні бути перейняті всі ми – християни, ті, хто покликаний до побудови суспільного ладу, в якому має домінувати не авторитарні сили та корупція, а справедливість і солідарність з тими, хто потребує оборони та захисту. Стараймося, щоб і наші парафії ставали щораз більше спільнотами осіб, сповнених правдивою християнською любов’ю та взаємопорозумінням, а не анонімною та ізольованою групкою людей. Нам ще так багато слід попрацювати, щоб у нас якнайбільше було таких родин, в яких плекалися б правдиві християнські чесноти любові до Бога та ближніх, звідки б також виростали нові угодники Божі. Свято Миколая, що є особливо радісним для дітей, відкриває перед ними важливу правду, що кожна людина – Божа дитина, котра постійно одержує від свого Небесного Отця чимало благ - як небесних, так і земних. Тому ми молимося на Божественній Літургії під час заамвонної молитви: «Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла». Особа, котра є відкрита на такий «дар з висоти», вміє ділитися ним з іншими. Така людина не зневірюється, не знеохочується, але молиться, працює та надіється на Божу поміч, завжди є на стороні правди та справедливості. І таких людей ми потребуємо у всіх ділянках нашого суспільного життя: чи то церковного та громадського, чи культурно–мистецького тощо. Дорогі брати і сестри! Сьогодні святкуючи 370 літній ювілейний вашого оновленого храму, це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Скільки всього цей храм пережив за ці років! Різні зайди приходили і відходили, але храм залишається, щоразу постаючи після руйнувань. Це майже чотири століття благовісті доброї новини Євангелія про Божу любов до нас. Рівно ж хотілося б, щоб ювілей вашого храму став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Улюблені молільники, ваші предки обрали своїм покровителем святого Миколая, ім’я якого означає «переможець народу». Цей святий сьогодні каже нам, що саме сила Божої любові приносить перемогу Божому народові. В ці непрості часи з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою. Бо ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові, завдаючи нам надзвичайного болю. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити і живе в Божій любові, є непереможений. Нехай Господь за молитвами угодника Божого, святого отця Миколая, береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 06 грудня 2025 року Божого,с. Дмитровичі     Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

23 листопада 2025
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу переповненому ненавистю, війнами, природними катаклізмами, знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра – і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і поверховість віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра, Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри! Сьогодні святкуючи десятилітній ювілейний вашого храму, це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Рівно ж хотілося б, щоб ювілей вашого храму став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Вже більш ніж десять років ми живемо в умовах війни, з них понад три роки триває повномасштабне вторгнення московії в Україну. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй», що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 23 листопада 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці (2025)

21 листопада 2025
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква з нагоди світлого празника Введення в храм Пресвятої Богородиці в сьогоднішньому богослужінні радісно співає: "Днесь в храмі Божім ясна Діва являється й Христа всім звіщає". Зі святого Передання дізнаємося, що літні батьки Йоаким і Анна виконали свою обітницю, дану Богові, і віддали до храму в Єрусалимі свою єдину донечку Марію. Там її зустрів первосвященик Захарія і, виконуючи веління Боже, увів її у Святая Святих, місце, куди раз на рік міг входити лише первосвященик. Це діється тому, що в храм входить Та, Яка повинна стати джерелом радості і спасіння для всього людства – стати Кивотом, що носитиме у собі Сина Божого. У Святому Письмі нічого не сказано про введення у храм маленької Марії, але про це нам розповідає апокрифічне Протоєвангеліє Якова. Сам же ж факт жертвування батьками своєї довгоочікуваної доньки – Пречистої Діви Марії Богові – має свої паралелі у Старому Завіті. Так у першій книзі Самуїла знаходимо історію про Анну та Елкана, її чоловіка, у котрих народився випрошений у Господа син, коли вони також були на схилі віку. І ось що зробила мати зі своїм малим хлоп'ятком: «А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім... й привела його в дім Господній... мати привела хлопця до Елі і сказала: "...Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього. За те ж я й віддаю його Господові: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!" І зоставила його там Господові» (пор. 1 Сам 1, 24-27). Ці приклади зі Святого Письма і зі Святого Передання є для нас свідченням того, що кого Господь кличе до ближчого співжиття зі собою, від того вимагає більшої любові; любов же вимірюється величиною жертви; а величина жертви вимірюється величиною терпеливості та самозречення. Декому Господь об'являє про їх покликання зазда¬легідь, як це було у житті пророка Самуїла, коли його влас¬на мати обітувала його на божественне служіння, кажучи: "Господи сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господові на увесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови" (І Сам. 1, 11). Подібно було і з жит¬тям Йоана Христителя, про покликання якого оголосив ангел Господній, кажучи: "Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлизавета породить тобі сина і ти даси йому ім'я Іван. Він буде тобі радість і веселість, і багато радітимуть з його народження, бо він буде великий в очах Господніх; не питиме він вина, ні напою п'янкого, і сповниться духом святим вже з лона матері своєї і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога сам він ітиме перед Ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрості праведних, щоб приготувати Господові народ достойний" (Лк. 1, 13-17). Сам же Захарія прорік про Івана: «А ти, дитино, пророк всевишнього назвешся, бо перед Господом будеш ходити, щоб приготувати йому дорогу, дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їх» (Лк. 1, 76-77). Серед людей найбільше і найвеличніше покликання припало на Пречисту Діву Марію — вона мала стати Матір'ю самого Бога, Царицею всього сотво¬реного Богом буття. З входженням у храм Богом обраної Отроковиці настав час, коли людство знову може наблизитися до Бога як до Свого Небесного Отця, бо Син Божий – стає Сином Діви, і благодать благовістить примирення з Богом, і вхід на небо відкривається всім, хто бажає спасіння. Але не один раз Вона була введена у святеє святих. Вона була прийнята Богом для перебування з Ним на віки: бо через Неї відкрилися Небесні Обителі і був дарований світу Спаситель. Пречиста Діва послужила великому таїнству, таїнству втілення Сина Божого, але Її служіння не припинилося цим. Вона досі продовжує служити і Богові, і людям як Заступниця і Молитвениця перед Богом за гріхи людства, як покров від бід і заслужених покарань, як Утішителька скорботних і засмучених потіха. Господь дарував Її своїй Церкві хоронителькою і заступницею всіх, хто з любов’ю до Неї прибігатиме. Всі свята, які святкує Церква Христова, поруч зі згадкою про певну історичну подію міститься глибоко таємничий зміст. І навіть тоді, коли історичні обставини абсолютно зрозумілі, свято завжди несе у собі внутрішнє наповнення. Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, окрім історичних подій, несе в собі щось більш глибинне та величне про Богоматір, аніж звістку про Її звичайне тілесне входження у Святеє святих. Нині Преблагословенна Діва Марія також входить у глибини молитовного спілкування з Богом. Та, Яка приготована Творцем стати Вмістилищем Невмістимого, вступає у глибини молитви, благоговіння, любові, чистоти і споглядання. Богом обрана Отроковиця готується до того, аби в майбутньому через Духа Святого стати Матір’ю Живого Бога. Старозавітний Божий храм приймає в себе нове життя – Ту, в Якій духовно народиться і проросте Новий, спасительний Завіт людства з Богом. Старозавітний Божий храм прийняв в себе священний ковчег Нового Завіту, одушевлений храм Спасів, багатоцінний чертог і Діву – священний скарб слави Божої. У житті Приснодіви Марії храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. У храмі Марія перебувала в спілкуванні з Ангелами. В цьому храмі дитина Марія вчиться Божих чеснот, щоб вирости в Божій ласці до великого достоїнства Божої Матері і Матері всіх християн. Отже, Марія приходить в той Старозавітній храм, як місце присутності і життя Бога, щоби через своє чисте та святе життя і самій стати храмом живим, з Якої прийде у світ Спаситель. Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитинства аж до того часу, коли була вознесена на небо. Сокровенним було й Її життя в Єрусалимському храмі. «Якби хто запитав мене, – говорив блаженний Ієроним, – як проводила час юності Пресвята Діва, я відповів би: те відоме тільки Самому Богові й архангелу Гавриїлу, невідступному Її хоронителеві». Храм — одне з фундаментальних релігійних понять: домівка Бога серед людей. У Старому Завіті храм є місцем, обраним самим Богом, місцем благодаті, де під час посвячення з'являлася слава Ягве у вигляді хмари, яка наповнює Святиню (див. 1 Цар. 8, 10-11). Єрусалимський храм був прообразом Христа – справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова – спільнота вірних: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). Місце, де спільнота Церкви «на спомин» Христа (Лк. 22,19) збирається для «ламання хліба» (Ді. 2,42) – служіння Євхаристії, є християнським храмом. Також можемо сказати, що християнське життя, християнське зростання – це ніщо інше як безперервний вхід у Божественні таїнства. Ми крок за кроком покликані заглиблюватися в таїнство Божого життя. Сьогоднішнє свято Введенням у храм Богородиці вказує нам на цю єдину, правдиву роль Божого храму у нашому житті. Як і Пречиста Діва Марія, ми повинні віднайти і для себе тут своє покликання і ціль в житті, приносити в жертву свою молитву і любов. Як і для Богородиці, Божий храм повинен стати тою правдивою школою життя для всіх нас, особливо для нашої молоді та дітей. Саме тут Господь кличе усіх, щоб ми Його пізнавали, любили і виростали в цьому пізнанні та любові. Тут кожна дитина має усвідомити, до чого вона покликана згідно з Божою волею – те, що вона посвячена Богові ще в момент першого її входу в храм, підчас тайни хрещення, і має бути вірна своєму Сотворителеві до кінця свого життя. Дорогі у Христі! Сьогодні, святкуючи величне свято Введення у храм Пресвятої Богородиці і роздумуючи над цією подією, ми маємо нагоду подивитися не тільки цей окремий етап Її життя, але й на ціле Її життя, на те, як у своєму житті вона використала Божі дари. Нехай це свято також буде для нас нагодою приглянутися і до свого життя. Просімо Пречисту Діву Марію, щоб Вона покриває своїм омофором наше воїнство, нашу країну та наш народ. Нехай за Її молитовним заступництво Господь, наблизить перемогу та справедливий довгоочікуваний мир на нашій землі, допоможе нам відбудувати наше суспільство на засадах справедливості та братерської любови. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 21 листопада 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

16 листопада 2025
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів згаданих у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28 ). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається він у Герасин краю, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який як писав пророк Ісая, що сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике. (пор. Іс. 9,1). Першим Ісус зустрічає біснуватого чоловіка. Про нього євангелист зазначає, що він від давнього часу не носив одежі і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях, які пов’язуються із померлими; так вказується на становище цього чоловіка — він перебуває у просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває у просторі смерті – так євангелист описує стан людини, яка вступила у спілку зі злим духом. Цей союз (людина–диявол) докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог бажає спілкування з людиною, щоб вона могла, відповідаючи на Його голос, уподібнюватися до Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли людина відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини, для її ж добра, але робить це, не примушуючи людини. Бог надав людині вільний вибір. Диявол же підступом обману привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3,1–7) і відтоді старається не випускати людини з-під своєї влади. Навіть коли б їй хотіли перешкодити рухатися дорогами диявола, то він нищить перешкоди і гонить людину дорогами, на яких нема джерел води живої. Однак сьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом. Таким чином Ісус відкрито дає нам зрозуміти, що його місією є звільнити людину від зла, перш за все від гріха, від зла духовного. В Євангеліях Ісус багаторазово повторює, що саме на цьому полягає його місія і місія апостолів. Читаємо в євангелиста Луки: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить» (Лк.10,18-19). Згідно з євангелистом Марком, Ісус, покликавши дванадцятьох учнів, посилає їх «із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів» (Мк.3,14-15). А сімдесят два учні після повернення з першого свого післанництва у світ свідчать: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени» (Лк.10,17). В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста». Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності, тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священик читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, Який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон», і тоді ми перебуваємо в сум’ятті. Тоді ми вже не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, бо гріх діє як наркоз. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Наше серце вже не слухає голосу Отця. Ми ховаємося від Нього, страх заступає нам Його обличчя. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом. Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “торощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Все-таки, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Ось вони, стоять перед лицем Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя, варто було б лише попросити! Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що вони не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше відлучити Ісуса зі свого життя і про це так говорить сучасний секуляризований світ! Дорогі в Христі. Агресор московії мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові проти нашої країни, однак виявися безсилим, бо народ України який сказав «ні» рабству і колонізації. Сьогодні Україна стоїть Божою силою, бо наш народ молиться і бориться, та уповає на Господню поміч. Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Тому просімо під час нашого богослужіння, аби Дух Святий Утішитель і Життя Податель повернув нам усвідомлення правдивої свободи. Бо Ісус у Пасхальному таїнстві є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося, в Ньому ми вже не загублені, а віднайдені. Рівно ж кожному з нас, що творимо Церкву – Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив» нам (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про Нього, нашого Спасителя, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець подарував для всіх. Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 16 листопада 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

10 листопада 2025
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Слово Боже благовістує нам притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол Лука представляє нам дві абсолютно протилежні життєві траєкторії. З одного боку – чоловік, ім'я якого Євангеліє не зберегло, бо його ідентичність була цілковито поглинута його майном, пишним одягом, його щоденними бенкетами та безтурботною самодостатністю. Цей вельможа жив у полоні ілюзії, що матеріальні статки можуть бути непорушною основою його життя, гарантією спокійного завтрашнього дня. З іншого боку, біля воріт цього ж багача, лежав нещасний, «увесь у струпах» чоловік на ім’я Лазар, по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає». У цьому імені вже міститься ключ до розуміння всієї євангельської розповіді, адже цей убогий не міг покластися ні на людську допомогу, ні на власні сили, його єдиною і справжньою надією було непохитне уповання на Господа. Їхнє життя було суцільним контрастом, проте була одна річ, яка зрівняла їх, одна подія, яка прийшла неминуче і розірвала ідеологію суспільного поділу на категорії – це смерть. Перед цією великою межею земне багатство, звання і слава стають порохом. Саме момент переходу у вічність виявляє найпотаємніші думки серця і те, на чому насправді ґрунтувалося життя. І тут Божа справедливість розставила все на свої місця. Той, хто будував своє життя на тлінному, минущому багатстві, той, хто в усьому покладався лише на себе, потрапив у безодню вічних страждань, «терплячи тяжкі муки» (Лк. 16, 23). А той, хто, незважаючи на зневаги, нещастя і хвороби, покладав свою надію на Господа, був перенесений ангелами «на лоно Авраама» (Лк. 16, 22). Головний гріх того заможного чоловіка полягав не стільки в його багатстві, скільки в духовній сліпоті. Після смерті він просить батька Авраама, щоб Лазар послужив йому, а потім просить послати Лазаря до братів, щоб вони уникли його помилок. Але відповідь, яку він почув від Авраама, була недвозначною: «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк. 16, 29). І далі: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, хоча б і хто воскрес з мертвих, не повірять» (Лк. 16, 30). Це означає, що Божа воля була і є відкритою для нас постійно. Бог промовляє до нас через Писання, Таїнства, через голос нашого сумління і, що найважливіше, через «знедолених лазарів». До нас звертається Божий заклик відкритися на потреби тих, хто є найбільш нужденним, бо місія самого Христа полягала в тому, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк. 4, 18). Це не просто заклик до благодійності, а вимога християнської любові, бо у страждаючому ближньому ми бачимо образ Бога, і через допомогу їм ми служимо Самому Христу (пор. Мт. 25, 40). Дорогі у Христі, сьогодні у вашому храмі ми також урочисто святкуємо свято архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. Це добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Насамперед, наш Символ віри навчає, що Бог є Творцем усього видимого і невидимого. До невидимого світу, світу небесного, належать безтілесні істоти – ангели. Вони були створені Богом раніше за землю, і як перші творіння, були створені світлими, адже сам Господь є Світлом. Їхнє існування не було спричинене Божою потребою, адже Всевишній не відчуває нестатку, але виключно Його безмежною любов’ю та благістю. Ангели були створені розумними і, що найважливіше, наділені свобідною волею, цим найвищим даром Божої любові. Свобода вибору означає можливість вирішити: чи служити Богові і виконувати Його волю, чи відвернутися від Нього. На жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Частина ангельського воїнства, очолена тим, хто був найбільш світлоносним – Люцифером, збунтувалася проти Бога. Це був свідомий, остаточний і гордовитий вибір на користь власного «я» замість беззастережного служіння Творцеві. Цей бунт перетворився на війну на небі, про яку згадується у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). І в цей вирішальний момент архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. Сам Господь наш Ісус Христос пізніше підтвердив цю подію, сказавши своїм учням: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Це падіння було реальністю, яка передувала Його земному служінню і стало причиною зла, яке ми бачимо сьогодні навколо нас. Звісно, не всі ангели впали. Ті, що зберегли вірність, складають безмежний ангельський хор, який, безнастанно перебуває перед Богом, прославляючи Його, але водночас служачи і нам. Слово «ангел» означає «посланець» або «вістун», і протягом усієї історії спасіння Бог посилав їх, аби показати Свою волю до людини. Вони є нашими помічниками і заступниками. Український народ від початків свого християнства завжди шукав заступництва архистратига Михаїла, про що свідчать численні храми, споруджені на його честь, і те, що його образ був присутній на багатьох гербах, а наша столиця і досі має його своїм покровителем. Він є небесним заступником нашого війська. Під час Божественної Літургії ми віримо, що нам співслужать ангельські чини, які разом з нами прославляють Божу доброту. Крім того, кожен християнин отримує свого ангела-хоронителя у Тайні Хрещення – світлого помічника, який перебуває поруч упродовж усього земного життя, допомагаючи нам у духовній боротьбі та наставляючи на праведний шлях до небесної батьківщини. Отож, сьогоднішє свято нагадує нам, що наша боротьба є боротьбою не лише проти тіла і крові, а «проти начальств, проти властей, проти правителів цього світу темряви» (Еф. 6, 12), – як навчає апостол Павло. Впалі ангели постійно намагаються нашкодити людині, спокушаючи її до гріха, щоб відвернути від Бога. Їхня стратегія підступна: спочатку вони приховують потворність зла, представляючи його як привабливе задоволення чи легкий шлях, а коли гріх вчинено, вони сіють у душі відчай і зневіру, щоб людина втратила надію на навернення. Тому кожен із нас покликаний протистояти злу, стаючи на захист правди і справедливості. Гріх багача, його сліпота і жорстокосердя, є прямою ознакою того, що він піддався впливу впалих ангелів. Сатана прагне відвернути людину від Бога, і що може бути ефективнішим відверненням, ніж повне занурення у власне самозадоволення, у культ матеріальної самодостатності, що блокує будь-яке милосердя? Багач дозволив тлінному і дочасному стати основою свого життя, і це стало його особистим бунтом проти Божого порядку. Він проігнорував Слово, яке закликало його до справедливості, і проявив гординю, яка є коренем зла, що скинуло Люцифера з небес. Його нерозкаяна гріховність і байдужість до Лазаря біля власних воріт – це не просто соціальний проступок, а свідоме протистояння Божій волі. Натомість, убогість може стати чеснотою, духовною дорогою до справжнього, невичерпного скарбу на небі, але лише тоді, коли вона наповнена упованням на Бога, як у випадку з Лазарем. Матеріальна убогість сама по собі не є метою, але вона може стати способом наслідування Христа, який, будучи багатим, став заради нас убогим. Це шлях, обраний апостолами і всіма святими, яких ми вшановуємо як переможців. Вони розуміли, що правдиве багатство – це віра і любов, а не майно, яке перетворюється на прах. Сьогодні перед нами стоїть важливе завдання. В умовах, коли наша рідна земля, Україна, бореться за свою цілісність, соборність та саме право на існування проти агресора, ми бачимо наочне проявлення цієї космічної боротьби добра і зла. Господь покладає на нас особливу місію: бути голосом стражденного народу, молитися і боротися кожен згідно свого покликання. Війна – це кривава рана, нанесена злом, і ці рани ми бачимо в очах наших поранених воїнів, у жінок, дітей і літніх людях, які переживають окупацію і страждання. Коли ракети і бомби падають на голови наших співвітчизників, вони ранять також і Бога, і ці Його рани видимі в наших співвітчизниках. Наша молитва, наше уповання на Господню поміч є тією силою, якою стоїть наша держава. Вираження небесної боротьби знаходить своє втілення у святинях, присвячених нашому небесному воїну, зокрема в унікальній церкві святого архистратига Михаїла в селі Ісаї, яка є пам’яткою національного значення, перлиною українського дерев’яного будівництва на Бойківщині, збудованою в далекому 1663 році теслею Іллею Пантелеймоном. Цей тризрубний, триверхий храм, що зберіг свій первісний вигляд, є видимим свідченням нашої глибокої, неперервної історії та непохитної віри. Архітектура цього храму є справжнім богослов’ям. Її центральний об’єм, квадратний у плані, переходить у високий восьмерик, а потім через залом – у менший восьмерик, який увінчаний восьмигранною банею. Кожен цей рівень, що здіймається до неба, символізує наш духовний шлях, сходження від земного до небесного. Складність конструкції вказує на багатогранність церковного життя та про те, що кожен елемент у храмі має своє призначення і значення. Ця старовинна перлина Бойківщини є архітектурним вираженням усієї нашої віри. Навіть сьогодні її триверхий, тризрубний силует, що несе на собі відбиток форм, співзвучних із церквою Святого Юра в Дрогобичі, свідчить про глибоке коріння української духовності. Кожен елемент храму говорить про нашу богословську спадщину. Стінопис Василя Чайки перетворив внутрішній простір на живу розповідь: він показує нам небесне воїнство, очолене архистратигом Михаїлом, що закликає до боротьби з силами зла, і одночасно виставляє на огляд сцену Притчі про багача та Лазаря, щоб постійно нагадувати про смертельну небезпеку духовної сліпоти. Цей храм є видимим свідченням нашого права на існування і вираженням нашої незламної віри, яка робить його гідним вічного збереження і визнання у Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Він є духовним компасом, що завжди вказує на справжні, неминущі цінності. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Діви Марії, архистратига Михаїла і всіх безтілесних небесних сил, які безнастанно служать Йому, наділить нас мудрістю, щоб ми слухали Боже Слово і жили ним. Нехай Господь дарує нам милосердя, щоб ми бачили Його в наших ближніх, особливо в убогих і стражденних, і щоб наше служіння було справжнім «квіттям чеснот» перед Ним. Нехай Отець Небесний пошле допомогу нашому воїнству і дарує перемогу добра над злом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 09 листопада 2025 року Божого, с. Ісаї Детальніше...
^ Догори