Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу переповненому ненавистю, війнами, природними катаклізмами, знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра – і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і поверховість віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра, Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри! Сьогодні святкуючи десятилітній ювілейний вашого храму, це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Рівно ж хотілося б, щоб ювілей вашого храму став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Вже більш ніж десять років ми живемо в умовах війни, з них понад три роки триває повномасштабне вторгнення московії в Україну. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй», що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 23 листопада 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква з нагоди світлого празника Введення в храм Пресвятої Богородиці в сьогоднішньому богослужінні радісно співає: "Днесь в храмі Божім ясна Діва являється й Христа всім звіщає". Зі святого Передання дізнаємося, що літні батьки Йоаким і Анна виконали свою обітницю, дану Богові, і віддали до храму в Єрусалимі свою єдину донечку Марію. Там її зустрів первосвященик Захарія і, виконуючи веління Боже, увів її у Святая Святих, місце, куди раз на рік міг входити лише первосвященик. Це діється тому, що в храм входить Та, Яка повинна стати джерелом радості і спасіння для всього людства – стати Кивотом, що носитиме у собі Сина Божого. У Святому Письмі нічого не сказано про введення у храм маленької Марії, але про це нам розповідає апокрифічне Протоєвангеліє Якова. Сам же ж факт жертвування батьками своєї довгоочікуваної доньки – Пречистої Діви Марії Богові – має свої паралелі у Старому Завіті. Так у першій книзі Самуїла знаходимо історію про Анну та Елкана, її чоловіка, у котрих народився випрошений у Господа син, коли вони також були на схилі віку. І ось що зробила мати зі своїм малим хлоп'ятком: «А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім... й привела його в дім Господній... мати привела хлопця до Елі і сказала: "...Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього. За те ж я й віддаю його Господові: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!" І зоставила його там Господові» (пор. 1 Сам 1, 24-27). Ці приклади зі Святого Письма і зі Святого Передання є для нас свідченням того, що кого Господь кличе до ближчого співжиття зі собою, від того вимагає більшої любові; любов же вимірюється величиною жертви; а величина жертви вимірюється величиною терпеливості та самозречення. Декому Господь об'являє про їх покликання зазда¬легідь, як це було у житті пророка Самуїла, коли його влас¬на мати обітувала його на божественне служіння, кажучи: "Господи сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господові на увесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови" (І Сам. 1, 11). Подібно було і з жит¬тям Йоана Христителя, про покликання якого оголосив ангел Господній, кажучи: "Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлизавета породить тобі сина і ти даси йому ім'я Іван. Він буде тобі радість і веселість, і багато радітимуть з його народження, бо він буде великий в очах Господніх; не питиме він вина, ні напою п'янкого, і сповниться духом святим вже з лона матері своєї і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога сам він ітиме перед Ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрості праведних, щоб приготувати Господові народ достойний" (Лк. 1, 13-17). Сам же Захарія прорік про Івана: «А ти, дитино, пророк всевишнього назвешся, бо перед Господом будеш ходити, щоб приготувати йому дорогу, дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їх» (Лк. 1, 76-77). Серед людей найбільше і найвеличніше покликання припало на Пречисту Діву Марію — вона мала стати Матір'ю самого Бога, Царицею всього сотво¬реного Богом буття. З входженням у храм Богом обраної Отроковиці настав час, коли людство знову може наблизитися до Бога як до Свого Небесного Отця, бо Син Божий – стає Сином Діви, і благодать благовістить примирення з Богом, і вхід на небо відкривається всім, хто бажає спасіння. Але не один раз Вона була введена у святеє святих. Вона була прийнята Богом для перебування з Ним на віки: бо через Неї відкрилися Небесні Обителі і був дарований світу Спаситель. Пречиста Діва послужила великому таїнству, таїнству втілення Сина Божого, але Її служіння не припинилося цим. Вона досі продовжує служити і Богові, і людям як Заступниця і Молитвениця перед Богом за гріхи людства, як покров від бід і заслужених покарань, як Утішителька скорботних і засмучених потіха. Господь дарував Її своїй Церкві хоронителькою і заступницею всіх, хто з любов’ю до Неї прибігатиме. Всі свята, які святкує Церква Христова, поруч зі згадкою про певну історичну подію міститься глибоко таємничий зміст. І навіть тоді, коли історичні обставини абсолютно зрозумілі, свято завжди несе у собі внутрішнє наповнення. Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, окрім історичних подій, несе в собі щось більш глибинне та величне про Богоматір, аніж звістку про Її звичайне тілесне входження у Святеє святих. Нині Преблагословенна Діва Марія також входить у глибини молитовного спілкування з Богом. Та, Яка приготована Творцем стати Вмістилищем Невмістимого, вступає у глибини молитви, благоговіння, любові, чистоти і споглядання. Богом обрана Отроковиця готується до того, аби в майбутньому через Духа Святого стати Матір’ю Живого Бога. Старозавітний Божий храм приймає в себе нове життя – Ту, в Якій духовно народиться і проросте Новий, спасительний Завіт людства з Богом. Старозавітний Божий храм прийняв в себе священний ковчег Нового Завіту, одушевлений храм Спасів, багатоцінний чертог і Діву – священний скарб слави Божої. У житті Приснодіви Марії храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. У храмі Марія перебувала в спілкуванні з Ангелами. В цьому храмі дитина Марія вчиться Божих чеснот, щоб вирости в Божій ласці до великого достоїнства Божої Матері і Матері всіх християн. Отже, Марія приходить в той Старозавітній храм, як місце присутності і життя Бога, щоби через своє чисте та святе життя і самій стати храмом живим, з Якої прийде у світ Спаситель. Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитинства аж до того часу, коли була вознесена на небо. Сокровенним було й Її життя в Єрусалимському храмі. «Якби хто запитав мене, – говорив блаженний Ієроним, – як проводила час юності Пресвята Діва, я відповів би: те відоме тільки Самому Богові й архангелу Гавриїлу, невідступному Її хоронителеві». Храм — одне з фундаментальних релігійних понять: домівка Бога серед людей. У Старому Завіті храм є місцем, обраним самим Богом, місцем благодаті, де під час посвячення з'являлася слава Ягве у вигляді хмари, яка наповнює Святиню (див. 1 Цар. 8, 10-11). Єрусалимський храм був прообразом Христа – справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова – спільнота вірних: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). Місце, де спільнота Церкви «на спомин» Христа (Лк. 22,19) збирається для «ламання хліба» (Ді. 2,42) – служіння Євхаристії, є християнським храмом. Також можемо сказати, що християнське життя, християнське зростання – це ніщо інше як безперервний вхід у Божественні таїнства. Ми крок за кроком покликані заглиблюватися в таїнство Божого життя. Сьогоднішнє свято Введенням у храм Богородиці вказує нам на цю єдину, правдиву роль Божого храму у нашому житті. Як і Пречиста Діва Марія, ми повинні віднайти і для себе тут своє покликання і ціль в житті, приносити в жертву свою молитву і любов. Як і для Богородиці, Божий храм повинен стати тою правдивою школою життя для всіх нас, особливо для нашої молоді та дітей. Саме тут Господь кличе усіх, щоб ми Його пізнавали, любили і виростали в цьому пізнанні та любові. Тут кожна дитина має усвідомити, до чого вона покликана згідно з Божою волею – те, що вона посвячена Богові ще в момент першого її входу в храм, підчас тайни хрещення, і має бути вірна своєму Сотворителеві до кінця свого життя. Дорогі у Христі! Сьогодні, святкуючи величне свято Введення у храм Пресвятої Богородиці і роздумуючи над цією подією, ми маємо нагоду подивитися не тільки цей окремий етап Її життя, але й на ціле Її життя, на те, як у своєму житті вона використала Божі дари. Нехай це свято також буде для нас нагодою приглянутися і до свого життя. Просімо Пречисту Діву Марію, щоб Вона покриває своїм омофором наше воїнство, нашу країну та наш народ. Нехай за Її молитовним заступництво Господь, наблизить перемогу та справедливий довгоочікуваний мир на нашій землі, допоможе нам відбудувати наше суспільство на засадах справедливості та братерської любови. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 21 листопада 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів згаданих у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28 ). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається він у Герасин краю, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який як писав пророк Ісая, що сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике. (пор. Іс. 9,1). Першим Ісус зустрічає біснуватого чоловіка. Про нього євангелист зазначає, що він від давнього часу не носив одежі і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях, які пов’язуються із померлими; так вказується на становище цього чоловіка — він перебуває у просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває у просторі смерті – так євангелист описує стан людини, яка вступила у спілку зі злим духом. Цей союз (людина–диявол) докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог бажає спілкування з людиною, щоб вона могла, відповідаючи на Його голос, уподібнюватися до Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли людина відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини, для її ж добра, але робить це, не примушуючи людини. Бог надав людині вільний вибір. Диявол же підступом обману привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3,1–7) і відтоді старається не випускати людини з-під своєї влади. Навіть коли б їй хотіли перешкодити рухатися дорогами диявола, то він нищить перешкоди і гонить людину дорогами, на яких нема джерел води живої. Однак сьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом. Таким чином Ісус відкрито дає нам зрозуміти, що його місією є звільнити людину від зла, перш за все від гріха, від зла духовного. В Євангеліях Ісус багаторазово повторює, що саме на цьому полягає його місія і місія апостолів. Читаємо в євангелиста Луки: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить» (Лк.10,18-19). Згідно з євангелистом Марком, Ісус, покликавши дванадцятьох учнів, посилає їх «із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів» (Мк.3,14-15). А сімдесят два учні після повернення з першого свого післанництва у світ свідчать: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени» (Лк.10,17). В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста». Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності, тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священик читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, Який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон», і тоді ми перебуваємо в сум’ятті. Тоді ми вже не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, бо гріх діє як наркоз. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Наше серце вже не слухає голосу Отця. Ми ховаємося від Нього, страх заступає нам Його обличчя. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом. Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “торощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Все-таки, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Ось вони, стоять перед лицем Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя, варто було б лише попросити! Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що вони не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше відлучити Ісуса зі свого життя і про це так говорить сучасний секуляризований світ! Дорогі в Христі. Агресор московії мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові проти нашої країни, однак виявися безсилим, бо народ України який сказав «ні» рабству і колонізації. Сьогодні Україна стоїть Божою силою, бо наш народ молиться і бориться, та уповає на Господню поміч. Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Тому просімо під час нашого богослужіння, аби Дух Святий Утішитель і Життя Податель повернув нам усвідомлення правдивої свободи. Бо Ісус у Пасхальному таїнстві є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося, в Ньому ми вже не загублені, а віднайдені. Рівно ж кожному з нас, що творимо Церкву – Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив» нам (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про Нього, нашого Спасителя, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець подарував для всіх. Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 16 листопада 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Слово Боже благовістує нам притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол Лука представляє нам дві абсолютно протилежні життєві траєкторії. З одного боку – чоловік, ім'я якого Євангеліє не зберегло, бо його ідентичність була цілковито поглинута його майном, пишним одягом, його щоденними бенкетами та безтурботною самодостатністю. Цей вельможа жив у полоні ілюзії, що матеріальні статки можуть бути непорушною основою його життя, гарантією спокійного завтрашнього дня. З іншого боку, біля воріт цього ж багача, лежав нещасний, «увесь у струпах» чоловік на ім’я Лазар, по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає». У цьому імені вже міститься ключ до розуміння всієї євангельської розповіді, адже цей убогий не міг покластися ні на людську допомогу, ні на власні сили, його єдиною і справжньою надією було непохитне уповання на Господа. Їхнє життя було суцільним контрастом, проте була одна річ, яка зрівняла їх, одна подія, яка прийшла неминуче і розірвала ідеологію суспільного поділу на категорії – це смерть. Перед цією великою межею земне багатство, звання і слава стають порохом. Саме момент переходу у вічність виявляє найпотаємніші думки серця і те, на чому насправді ґрунтувалося життя. І тут Божа справедливість розставила все на свої місця. Той, хто будував своє життя на тлінному, минущому багатстві, той, хто в усьому покладався лише на себе, потрапив у безодню вічних страждань, «терплячи тяжкі муки» (Лк. 16, 23). А той, хто, незважаючи на зневаги, нещастя і хвороби, покладав свою надію на Господа, був перенесений ангелами «на лоно Авраама» (Лк. 16, 22). Головний гріх того заможного чоловіка полягав не стільки в його багатстві, скільки в духовній сліпоті. Після смерті він просить батька Авраама, щоб Лазар послужив йому, а потім просить послати Лазаря до братів, щоб вони уникли його помилок. Але відповідь, яку він почув від Авраама, була недвозначною: «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк. 16, 29). І далі: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, хоча б і хто воскрес з мертвих, не повірять» (Лк. 16, 30). Це означає, що Божа воля була і є відкритою для нас постійно. Бог промовляє до нас через Писання, Таїнства, через голос нашого сумління і, що найважливіше, через «знедолених лазарів». До нас звертається Божий заклик відкритися на потреби тих, хто є найбільш нужденним, бо місія самого Христа полягала в тому, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк. 4, 18). Це не просто заклик до благодійності, а вимога християнської любові, бо у страждаючому ближньому ми бачимо образ Бога, і через допомогу їм ми служимо Самому Христу (пор. Мт. 25, 40). Дорогі у Христі, сьогодні у вашому храмі ми також урочисто святкуємо свято архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. Це добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Насамперед, наш Символ віри навчає, що Бог є Творцем усього видимого і невидимого. До невидимого світу, світу небесного, належать безтілесні істоти – ангели. Вони були створені Богом раніше за землю, і як перші творіння, були створені світлими, адже сам Господь є Світлом. Їхнє існування не було спричинене Божою потребою, адже Всевишній не відчуває нестатку, але виключно Його безмежною любов’ю та благістю. Ангели були створені розумними і, що найважливіше, наділені свобідною волею, цим найвищим даром Божої любові. Свобода вибору означає можливість вирішити: чи служити Богові і виконувати Його волю, чи відвернутися від Нього. На жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Частина ангельського воїнства, очолена тим, хто був найбільш світлоносним – Люцифером, збунтувалася проти Бога. Це був свідомий, остаточний і гордовитий вибір на користь власного «я» замість беззастережного служіння Творцеві. Цей бунт перетворився на війну на небі, про яку згадується у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). І в цей вирішальний момент архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. Сам Господь наш Ісус Христос пізніше підтвердив цю подію, сказавши своїм учням: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Це падіння було реальністю, яка передувала Його земному служінню і стало причиною зла, яке ми бачимо сьогодні навколо нас. Звісно, не всі ангели впали. Ті, що зберегли вірність, складають безмежний ангельський хор, який, безнастанно перебуває перед Богом, прославляючи Його, але водночас служачи і нам. Слово «ангел» означає «посланець» або «вістун», і протягом усієї історії спасіння Бог посилав їх, аби показати Свою волю до людини. Вони є нашими помічниками і заступниками. Український народ від початків свого християнства завжди шукав заступництва архистратига Михаїла, про що свідчать численні храми, споруджені на його честь, і те, що його образ був присутній на багатьох гербах, а наша столиця і досі має його своїм покровителем. Він є небесним заступником нашого війська. Під час Божественної Літургії ми віримо, що нам співслужать ангельські чини, які разом з нами прославляють Божу доброту. Крім того, кожен християнин отримує свого ангела-хоронителя у Тайні Хрещення – світлого помічника, який перебуває поруч упродовж усього земного життя, допомагаючи нам у духовній боротьбі та наставляючи на праведний шлях до небесної батьківщини. Отож, сьогоднішє свято нагадує нам, що наша боротьба є боротьбою не лише проти тіла і крові, а «проти начальств, проти властей, проти правителів цього світу темряви» (Еф. 6, 12), – як навчає апостол Павло. Впалі ангели постійно намагаються нашкодити людині, спокушаючи її до гріха, щоб відвернути від Бога. Їхня стратегія підступна: спочатку вони приховують потворність зла, представляючи його як привабливе задоволення чи легкий шлях, а коли гріх вчинено, вони сіють у душі відчай і зневіру, щоб людина втратила надію на навернення. Тому кожен із нас покликаний протистояти злу, стаючи на захист правди і справедливості. Гріх багача, його сліпота і жорстокосердя, є прямою ознакою того, що він піддався впливу впалих ангелів. Сатана прагне відвернути людину від Бога, і що може бути ефективнішим відверненням, ніж повне занурення у власне самозадоволення, у культ матеріальної самодостатності, що блокує будь-яке милосердя? Багач дозволив тлінному і дочасному стати основою свого життя, і це стало його особистим бунтом проти Божого порядку. Він проігнорував Слово, яке закликало його до справедливості, і проявив гординю, яка є коренем зла, що скинуло Люцифера з небес. Його нерозкаяна гріховність і байдужість до Лазаря біля власних воріт – це не просто соціальний проступок, а свідоме протистояння Божій волі. Натомість, убогість може стати чеснотою, духовною дорогою до справжнього, невичерпного скарбу на небі, але лише тоді, коли вона наповнена упованням на Бога, як у випадку з Лазарем. Матеріальна убогість сама по собі не є метою, але вона може стати способом наслідування Христа, який, будучи багатим, став заради нас убогим. Це шлях, обраний апостолами і всіма святими, яких ми вшановуємо як переможців. Вони розуміли, що правдиве багатство – це віра і любов, а не майно, яке перетворюється на прах. Сьогодні перед нами стоїть важливе завдання. В умовах, коли наша рідна земля, Україна, бореться за свою цілісність, соборність та саме право на існування проти агресора, ми бачимо наочне проявлення цієї космічної боротьби добра і зла. Господь покладає на нас особливу місію: бути голосом стражденного народу, молитися і боротися кожен згідно свого покликання. Війна – це кривава рана, нанесена злом, і ці рани ми бачимо в очах наших поранених воїнів, у жінок, дітей і літніх людях, які переживають окупацію і страждання. Коли ракети і бомби падають на голови наших співвітчизників, вони ранять також і Бога, і ці Його рани видимі в наших співвітчизниках. Наша молитва, наше уповання на Господню поміч є тією силою, якою стоїть наша держава. Вираження небесної боротьби знаходить своє втілення у святинях, присвячених нашому небесному воїну, зокрема в унікальній церкві святого архистратига Михаїла в селі Ісаї, яка є пам’яткою національного значення, перлиною українського дерев’яного будівництва на Бойківщині, збудованою в далекому 1663 році теслею Іллею Пантелеймоном. Цей тризрубний, триверхий храм, що зберіг свій первісний вигляд, є видимим свідченням нашої глибокої, неперервної історії та непохитної віри. Архітектура цього храму є справжнім богослов’ям. Її центральний об’єм, квадратний у плані, переходить у високий восьмерик, а потім через залом – у менший восьмерик, який увінчаний восьмигранною банею. Кожен цей рівень, що здіймається до неба, символізує наш духовний шлях, сходження від земного до небесного. Складність конструкції вказує на багатогранність церковного життя та про те, що кожен елемент у храмі має своє призначення і значення. Ця старовинна перлина Бойківщини є архітектурним вираженням усієї нашої віри. Навіть сьогодні її триверхий, тризрубний силует, що несе на собі відбиток форм, співзвучних із церквою Святого Юра в Дрогобичі, свідчить про глибоке коріння української духовності. Кожен елемент храму говорить про нашу богословську спадщину. Стінопис Василя Чайки перетворив внутрішній простір на живу розповідь: він показує нам небесне воїнство, очолене архистратигом Михаїлом, що закликає до боротьби з силами зла, і одночасно виставляє на огляд сцену Притчі про багача та Лазаря, щоб постійно нагадувати про смертельну небезпеку духовної сліпоти. Цей храм є видимим свідченням нашого права на існування і вираженням нашої незламної віри, яка робить його гідним вічного збереження і визнання у Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Він є духовним компасом, що завжди вказує на справжні, неминущі цінності. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Діви Марії, архистратига Михаїла і всіх безтілесних небесних сил, які безнастанно служать Йому, наділить нас мудрістю, щоб ми слухали Боже Слово і жили ним. Нехай Господь дарує нам милосердя, щоб ми бачили Його в наших ближніх, особливо в убогих і стражденних, і щоб наше служіння було справжнім «квіттям чеснот» перед Ним. Нехай Отець Небесний пошле допомогу нашому воїнству і дарує перемогу добра над злом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 09 листопада 2025 року Божого, с. Ісаї Детальніше...