SDE
Ярослав Приріз

Різдвяне послання владики Ярослава (2016)

25 грудня 2015
Христос народжується – славте!Христос із небес – зустрічайте!Христос на землі – бадьоріться!(Ірмос І пісні канону Різдва Христового) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Сьогодні, як і дві тисячі років тому, вифлеємська зоря, що осяяла шлях мудрецям, знову привела нас під склепіння Божого храму, щоб вклонитися Богонемовляті. Ми стаємо свідками великого дива: Син Божий «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком» (Символ віри). Нині воплотився Той, на кого навіть ангели небесні не сміють споглядати, але тремтять і схиляють свій погляд. «Бог Предвічний народився», став одним із нас - не в славі, а в немочі, знедолений і вразливий. «Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (пор. Іс. 9,5) постає перед нами в образі безпомічного Божого Дитятка. Цар Небесний приходить у світ як друг принижених і захисник стражденних. Нині всемилосердний Бог благословляє нам новий рік своєї благості. Тому ми, усвідомлюючи цей великий Божий дар, цього урочистого дня виголошуємо: «Нова радість стала, яка не бувала!». «Радіймо, улюблені, Спаситель наш нині рождається! - казав святий папа Лев Великий. - Не повинно бути місця суму там, де народжуються Життя, яке, знищивши страх перед смертю, дарує нам радість володіння обіцяною вічністю. Ніхто не є відлучений від співучасті в цьому торжестві, адже привід для радості є спільним для всіх... Нехай же ликує святий, бо наближається до слави. Нехай радіє грішник, бо йому дарується прощення. Нехай веселиться язичник, бо його кличуть до життя» (Слово на Різдво Христове). Цього року, як і минулого, на наші різдвяні святкування падає тінь смутку і тривоги. Світ і наша Вітчизна сповнені війни, насильства, хвороб, бідності, підступу та зневіри... Цими днями наші думки линуть до тих наших рідних і близьких, які перебувають далеко від нас, до тих, хто захищає мир і спокій наших домівок. Ми згадуємо і тих, хто через війну і ворожу окупацію на Сході й Півдні України не може вповні відчути радість Христового Різдва. Ми огортаємо нашою любов’ю і всіх переселенців, яких російська агресія змусила шукати притулку далеко від своїх домів. «Як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени», - каже апостол Павло (І Кор. 12, 26). Тому ми співчуваємо всім, хто терпить труднощі й випробування, і сподіваємося, що наша духовна близькість із ними та молитовне святкування різдвяної радості внесуть веселість у їх життя. Нехай ця наша підтримка виявляється не тільки в почуттях і словах, а й у милосерді та ділах, у чистій вірі і любові до Бога та ближніх. Нині до нас, як до вифлеємських пастухів, лунають слова ангела Господнього: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість» (Лк. 2, 10). Ці слова були промовлені не тільки до пастухів, а через євангельську благовість линуть до кожної людини. Не біймося, бо «Слово стало тілом» (Ів. 1, 14). Не біймося, бо Бог прийшов, щоб бути серед людей, щоб більше не було прірви між Богом і людиною. Не біймося, бо з нами Бог, який дарує нам надію і впевненість. Що більшою є пітьма, то сильніше ми відчуваємо потребу світла. Різдво Христове принесло нам незбагненну звістку: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9, 1). Попри всі свої старання ворог людського роду розгулом зла і гріха не може заглушити ангельську пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). У ці важкі дні Господь промовляє до нас: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів. 14, 27). Український народ гостро відчуває потребу миру, особливо тепер, коли сили зла намагаються не тільки розтерзати нашу Вітчизну військовою агресією, а й посіяти смуту й зневіру, внести розбрат і протистояння в нашому суспільстві. Христос приніс на землю мир, тому ми, християни, маємо жити в мирі, однодумності у вірі й християнській любові, як брати і сестри в Христі. Справжній мир дає тільки Господь: знайдемо цей мир тільки простуючи за вифлеємською зорею на зустріч з Христом. Цей Христовий мир знищує гріховні пристрасті і мирські тривоги, перемагає ворожнечу та підносить нас до Царства Божого. Тільки осягнувши його у своєму серці, можемо встояти під час різних життєвих випробувань і нести примирення, преображаючи світ вірою, правдою, чистотою і любов'ю. Дорогі у Христі! Наслідуючи Папу Франциска, Українська Греко-Католицька Церква проголосила 2016 рік Роком Божого Милосердя. Це особлива нагода для отримання надзвичайних Божих благодатей, зцілення ран душі й тіла, але також це час для того, щоб виявити нашу вдячність Богові за Його милості та об’явити своїм ближнім обличчя і присутність милостивого Господа в цьому світі через конкретні діла милосердя щодо душі і щодо тіла в щоденному житті. Молитовно бажаю, щоб кожний із нас глибоко пережив різдвяну звістку в радості та надії. Віддаймося святій Божій волі, довірмося Його милосердю. Нехай Новий 2016 рік Божий стане доброю нагодою для нашого духовного і морального оновлення, початком нового життя в Христі Ісусі. Нехай милосердний Бог благословить нас усіх своїм небесним благословенням і надасть нам свою всесильну допомогу провадити земне життя в мирі й добробуті, у надії на вічне спасіння. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога та Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІТЕ ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у день Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2015 року Божого АУДІОЗАПИС Детальніше...

Слово з нагоди відкриття Ювілейного року Божого Милосердя в Катедральному храмі

12 грудня 2015
Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк 6, 36). Улюблені в Христі! Сьогодні разом з усією Вселенською Церквою входимо в благодатний час особливого Святого року. З 8 грудня 2015 р.Б. до 26 листопада 2016 р.Б. у Католицькій Церкві триває Ювілейний рік Божого милосердя, який Святіший Отець проголосив буллою MisericordiaeVultus, щоб глибше застановитися над темою милосердя; над тим, хто є джерелом милосердя; знайти способи, як творити милосердя в сучасній культурі. Цей Ювілейний рік особливий тим, що акцент ставиться не тільки на його святкуванні в основній базиліці Риму, але й у Помісних церквах. Важливим елементом його святкування є відкриття святих дверей у базиліці Святого Петра в Римі, а також в інших храмах по всьому світу, що має стати «видимим знаком сопричастя цілої Церкви».   Поняття ювілейного року бере початок ще в старозавітній єврейській традиції (євр. «йовел» - ювілейний рік). Кожні 50 років в ізраїльському народі був рік для відпочинку поля, щоб зробити його більш плідним для наступного врожаю. У цей рік також звільняли невільників, а продані з необхідності землі мали бути повернуті їх власникам (див. Лев. 25,8-17, 23-25). Соціальне значення ювілейного року полягало в тому, щоб відновити рівність всіх синів Ізраїля у правах спадкоємного володіння землею. Це було відновленням рівності між різними прошарками народу. У ювілейний рік закликалося виявити милосердя передусім до тих, хто опинився у скрутному становищі. Християнська Церква перейняла цю старозавітню традицію і надала більш духовне значення святкуванню ювілейного року: загальне прощення, відновлення зв’язку з Богом і з ближнім. Тому це завжди можливість поглиблення віри, віднова духа та християнського свідчення. Перший ювілейний рік був встановлений у 1300 р. папою Боніфацієм VIII. Є ювілеї звичайні (кожні 25 років), а є надзвичайні, як оцей, що відбувається через 15 років після закінчення попереднього (2000 р.Б.). У центрі цього Ювілейного року є Бог як милосердний Отець, який запрошує всіх повернутися до Нього. Цей ювілей повинен стати справді моментом зустрічі з Божим милосердям, яке надихає на чесноту милосердя у повсякденному житті християнина. Гасло разом з логотипом синтезовано пояснюють значення цього Ювілейного року. У девізі «Милосердні як Отець» пропонується пережити милосердя на прикладі Небесного Отця, який закликає не судити, не засуджувати, але прощати і дарувати любов. Логотип являє собою богословський синтез теми милосердя, що відтворює дуже знаковий і дорогий для ранньої Церкви іконописний образ. На логотипі зображено Сина Божого, який як Добрий Пастир бере на плечі заблукану людину. Таким чином Син Божий, бере на себе людську природу, тілесність людини, виносить людину з ночі гріха і смерті, і це робить з любов’ю, щоб її преобразити. Його око є спільне з оком людини, котру він несе. Христос дивиться оком Адама, а Адам – оком Христа. Кожна людина таким чином відкриває у Христі нового Адама, бачачи у Його погляді любов Отця. Для відкриття ювілейного року в Римі Святіший отець Франциск забажав привезти нашу українську чудотворну ікону «Милосердя двері», яка зберігається у соборі Преображення ГНІХ в м. Ярославі, у Перемишльсько-Варшавській архиєпархії УГКЦ в Польщі. Ярославська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Милосердя двері» за дорученням святого Папи Івана Павла ІІ була коронована в 1996 році тодішнім Префектом Конгрегації Східних Церков кардиналом Акілле Сільвестріні. Ця ікона також буде офіційною іконою Року Божого милосердя в УГКЦ. На іконі Богородиця вказує на Христа, який прийшов, щоб вповні об’явити милосердя Отця. Він є нашим Добрим Пастирем, що дбає про нас, шукає за нами, коли заблукаємо. Богородиця, вказуючи на Христа, є дверима до Його милосердя, які вона нам відкриває кожного разу, коли звертаємося до неї. Щоб бути здатними творити милосердя, ми повинні перш за все вслухатися у Слово Боже, розважати над тим, що є милосердя, щоб практикувати його як чесноту власного життя. Милосердя у Святому Письмі – ключове слово на означення діяння Божого щодо нас. Даючи Мойсею Закон на Синаї, Бог об’являє себе як Бог милосердний: «І пройшов Господь перед ним, промовляючи: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи,…» (Вих. 34,6-7). Прикметники кваліфікують діяння Боже, яке на противагу людському не є імпульсивним, гарячковим, але повільним і уважним, багатим на співчуття. Бог виявляє свою всемогутність у милосерді і прощенні. Провина і покарання повинні бути еквівалентні у людському розумінні, але в Бога є інше співвідношення між милосердям і покаранням. Його доброта, любов і милосердя долають будь-які мислимі обмеження. Милосердя і справедливість не взаємопротирічать собі, але є двома вимірами однієї реальності, яка розвивається, щоб досягти своєї вершини у повноті любові. Справедливість – віддати кожному, що йому належить. Милосердя - це відношення Бога до грішника, Який дає йому нову можливість до покаяння. Те, що Бог бажає від людини – насамперед усвідомлення і визнання свого гріха і щирого покаяння. Бог, навіть коли карає, є добрим Отцем і завжди бажає добра для своїх дітей. Звідси рефрен, який багаторазово повторюється на сторінках Святого Письма: «Повіки Його милосердя». У псалмі 136 ця фраза повторюється у кожному вірші, оспівуючи величні діла Божі. Навіть Ісус перед своїми стражданнями молився цей псалом. Отже милосердя Боже триває повіки і не обмежується тільки земним життям людини. Після того як Бог об’явив своє ім’я Мойсею (Вих. 34,6), Він не перестав виявляти в історії свою Божу природу, кульмінацією чого стало Воплочення Сина Божого. Ісус з Назарету своїм, словом, вчинками, цілою своєю особою виявив милосердя Бога. Христос є уособленням милосердя Отця, живою іконою Отця «багатого милосердям» (Еф. 2,4). Усі вчинки і чуда Ісуса були зроблені як вияв Його любові і милосердя до людини. Особливо на це звертає увагу євангелист Лука, котрий найбільше у своєму Євангелії акцентує лагідність і милосердя Христа. Свою діяльність Христос розпочинає словами пророка Ісаї: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, щоб проповідувати рік Господнього змилування (Лк.4,18-19). Насправді земне життя Ісуса Христа було посвяченим піклуванню про тих, які мають потребу у милосерді, співчутті й допомозі… У дискусії з фарисеями Христос нагадує їм слова пророка Ісаї: «Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9,13), таким чином вказуючи на їхню втрату відчуття зв’язку з Богом у виконанні релігійних культів чи приписів Закону. Саме постава милосердя дає можливість віднайти цей живий зв'язок у спілкуванні з Богом. Христос вказує, що речі найважливіші в законі: справедливість, милосердя і віра (Мт 23,23). У своєму навчанні Христос подає нам приклад милосердя у притчах про загублену вівцю, загублену драхму і блудного сина. Оздоровленого геразинського біснуватого Ісус закликає свідчити про Боже милосердя: «Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою» (Мк. 5,19). Цілу місію Христа, Його смерть і воскресіння можна розглядати як сповнення задуму Отця у Його любові до людей: «Син спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит 3,5). Милосердя Боже є умовою нашого спасіння. Святі Отці Церкви неодноразово підкреслюють велич Божого милосердя. Так Св. Василій Великий каже: «Якщо б можна було перерахувати безліч Божих щедрот та зміряти величину Божого милосердя у відношенні до величини й сили гріхів, то треба було б впасти у розпач. Але це певне, що хоч можна зміряти й перерахувати навіть найбільші гріхи, то неможливо зміряти Божого милосердя та порахувати Його щедрот. Тому пора не на розпуку, а на пізнання Божого милосердя, на визнання та осуд гріхів, прощення яких дається у крові Христа». А Св. Йоан Золотоустий стверджує: «Для Божого милосердя немає міри і не можна висловити Його доброти. Твоя злоба має міру, але в лікуванні нема міри. Твоя злоба, яка б вона не була, це злоба людська, а Божа любов до людей невимовна, тож надійся, що вона переможе твою злобу». Боже милосердя, яке виявилося упродовж історії спасіння, ми покликані наново пережити у цей особливий час Ювілейного року, відкривши для себе глибину милосердя Небесного Отця. Бог не перестає упродовж віків виявляти багатство свого милосердя, не обмежується тим, щоб заявляти про свою любов, але робить її видимою, відчутною. Милосердя Боже – це Його постава щодо нас. Бог бажає нашого добра і бажає бачити нас щасливими, повними радості. Милосердя є джерелом радості і миру. Це шлях, який поєднує Бога і людину, тому що відкриває серце для надії бути любленим завжди, незважаючи на обмеження наших гріхів. Милосердя Боже може перемінювати серця, тому ми по-особливому переживаємо його у таїнстві Покаяння. Ювілейний рік це не лише відкриття дверей Церкви, але й відкриття очей і дверей серця до потреб ближнього. Як любить Отець, так люблять і діти. Як є милосердний Отець так і ми покликані бути милосердними щодо інших. Для кращого розуміння фрази з Євангелії від Луки «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк.6,36), варто звернутися до паралельного місця у Євангелиста Матея, у якого читаємо: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48). Ідеал святості і досконалості, до якого закликає Христос своїх послідовників, конкретизується у ділах милосердя, що є найбільшими виявами любові. Нас судитимуть по тому, що ми вчинили для ближнього (пор. Мт. 25, 31-46). Суд Божий буде завжди у світлі Його милосердя, «бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд» (Як 2,13). Відкрити двері - означає уподібнитися до самарянина, творячи діла милосердя для душі і тіла ближнього. Церква у цей момент великих епохальних змін є покликана більш виразно вказувати на знаки присутності і близькості Бога. Це для того, щоб розбудити у нас здатність дивитися глибше. Для Церкви це час віднайти сенс місії, яку їй довірив Господь у день Пасхи: бути знаком і інструментом милосердя Отця (пор. Йо 20,21-23). Бути благовісниками милосердя, що виявляється насамперед у ділах. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7). Це блаженство у цей Ювілейний рік звучить по-особливому. Щоб відкрити і зробити плідним Боже милосердя, ми покликані утішити кожну людину, яку зустрічаємо на нашому життєвому шляху. Святий рік має зберегти живим бажання зібрати багато знаків піклування, які Бог виявляє до світу, а особливо до тих, що страждають, є покинуті і без надії бути прощеними і любленими Отцем. Цей Ювілейний рік дає нам можливість побачити і відчути близькість Бога, бути переміненими Його милосердям, щоб і самим стати свідками милосердя. Це сприятливий час, щоб гоїти рани, не втомлюватися шукати тих, які є в очікуванні. Чинити діла милосердя означає ділитися пережитим Божим милосердям з нашими ближніми. Скільки ситуацій непевності і страждання переживають люди сьогодні. Як багато тих, кого хочуть позбавити гідності. Важливо не звикнути до страждання ближніх, не бути індиферентними. Мати Божого милосердя нехай відкриє наші духовні очі, щоб ми зрозуміли завдання, до якого є покликані і пережити цей ювілей у плідному свідченні віри. 12 грудня 2015 року Божогом. Дрогобич, Катедральний храм + Ярослав Детальніше...

Декрет про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення

12 грудня 2015
Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!  ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.    Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,  проголошуємо  з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.           Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,  затверджуємо  «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.  Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!     владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії                   Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!     ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.       Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,   проголошуємо   з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.            Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,   затверджуємо   «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.   Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!              владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький         митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії   Детальніше...

Молитва за захисників України у свято Покрова Пресвятої Богородиці

09 жовтня 2015
Всесвітлішим, преподобним та всечеснішим отцям-священнослужителям Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі співбраття у священстві! У свято Покрови Пресвятої Богородиці українці відзначають День захисника України. Особливої актуальності це свято набирає у цей нелегкий період історії нашої держави, коли наш народ потерпає від військової агресії північного сусіда у східних областях нашої держави. В зв’язку з цим доручаю 14 жовтня 2015 р.Б. провести молитву за живих та полеглих захисників України. Зокрема: Під час проповіді у світлі євангельських слів «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо.15,13) прошу наголосити на важливості служіння воїна-захисника та важливості його підтримки, особливо молитовної. До Сугубої єктенії під час Божественної літургії слід додати наступне прохання:«Ще молимось Господу Богу нашому, щоб милосердно споглянув на слуг своїх – воїнів-захисників Української держави, покривав їх своєю переможною десницею, зберіг від смертоносної рани і всякої недуги душевної і тілесної, охоронив від журби, лиха, гніву і недолі та дарував здоров’я з довголіттям, промовмо всі: скоро вислухай і милостиво помилуй».         3. Після Божественної Літургії слід звершити панахиду за загиблих захисників України, особливо за тих, що загинули у визвольній боротьбі нашого народу та внаслідок теперішньої збройної російської агресії на Сході нашої держави. Благословення Господнє на Вас! владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Слово з нагоди 150-ліття з дня народження митрополита Андрея Шептицького

30 липня 2015
Слава Ісусу Христу!  «Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, а всім тим, що з любов’ю чекали на його появу». Дорогі у Христі! Цими словами з ІІ Послання до Тимотея (ІІ Тим. 4,7-8) апостол Павло підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі. Цим висловом Великого апостола народів можна узагальнити життя й працю його не менш великого наступника – Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який жертовно посвятив себе спасінню душ та поширенню Царства Божого на землі. 1 листопада 2014 р.Б. виповнилось 70 років з дня переставлення Митрополита Андрея (Шептицького). З цієї нагоди Глава і Священний Синод  нашої Церкви проголосили «Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького)», котрий завершиться в 2015 році Божому, в якому ми святкуємо 150-ліття від дня його народження. Митрополит Кир Андрей (Шептицький) - ієрарх, обрій ідей і намірів якого виходив далеко поза межі його Митрополії, яка охоплювала Західну частину України. Він мав найбільший вплив серед Східніх Католицьких Церков впродовж першої половини ХХ століття. Життю митрополита присвячують наукові праці, збірники документів та матеріалів; численні конференції висвітлюють його багатогранну діяльність... Висока та всебічна освіта, як і виняткові обдарування серця, розуму й волі, спричинили, що Митрополит Андрей був одночасно справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом… Свого часу Святіший Отець Пій ХІІ, так писав про Митрополита Андрея: «Оглядаючи високі і світлі вершини історії Української Церкви, ми не можемо обійти мовчанкою славетного Митрополита Андрея Шептицького, який, працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли численні фонди матеріальної підтримки для біднішого населення» (Енцикліка Orientales omnes («Всьому Сходові»), 1945). Та все ж не слід забувати,  що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і недивно, що дух святості, який променів від цього великого  Архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду  слухати  слово Боже з його уст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше в його житті. Був він не тільки людиною незвичайних людських якостей, але й надзвичайних християнських чеснот, тому владика Іван (Бучко), Апостольський Візитатор Українців у Західній Європі, 28 січня 1955 року розпочав беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея (Шептицького). Український народ вважає Митрополита Андрея мужем, якого Боже Провидіння послало йому в час його змагань, на початку за скромні автономні права, опісля за власну незалежну Українську державу. Тоді народ ще раз змінив ім’я ченцеві, назвавши його своїм Мойсеєм, покликаним на те, щоб його вивести з дому неволі на свободу. Митрополит Андрей своєю всебічною і невсипучою працею піднімав український народ до рівня зрілості і гідності бути самостійним державним народом. Він зробив для українського народу все те, чого не зміг зробити ніхто інший. Перед світом український народ мав у величній особі Митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника - князя української Церкви і провідника українського народу. Хай ця велична Постать і сьогодні служить нам достойним прикладом і натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. + Ярослав 28 липня 2015 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на свято св. Володимира Великого

28 липня 2015
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Щороку, 28 липня, коли святкуємо пам’ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 р., коли мало місце Володимирове Хрещення Руси-України. Наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким: він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя. Цього року увесь український світ святкує 1000-літню річницю переставлення св.. Володимира, тому й переживаємо цей день по-особливому. Якщо поглянемо в глиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Легенда розповідає, що першим апостолом на землях нашої держави був св. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя у Криму, і його мощі ще до сьогодні знаходяться  у Києві, в Печерській Лаврі. В ІХ-му ст. на слов'янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христового Євангелія і підписували свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, св.. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам’ять. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті – Христовій вірі. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перли». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа» (пор. Тропар дня), св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного та жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково сьогоднішній тропар називає його «другим Павлом». Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов завдяки своїм духовним пошукам. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій… Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через Рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди духа — багатьох святих і праведників. Тому у цей ювілейний день – 1000 річницю переставлення рівноапостольного Володимира - його приклад є для нас особливо повчальним. В його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми б не були, яке б соціальне становище не займали, якими б матеріальними статками не володіли, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя – у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, чужоложить, краде... Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство. Дорогі в Христі! Св. Володимир Великий не був священнослужителем, а проте як багато він зробив для Церкви і народу. Його у церковній традиції називаємо рівноапостольним князем, бо він своєю ревною проповіддю Христової віри уподібнився до апостолів, дбаючи про поширення християнства. Тому його особа має бути джерелом натхнення особливо для наших мирян – і звичайних громадян, і для тих кому люди довірили владу – владоможців. Він ніби кличе нас повторити його духовний подвиг: наслідувати у своєму житті Христа, віддзеркалювати християнські чесноти і, як апостоли, проповідувати Євангеліє. Святкуючи сьогодні пам’ять цього великого святого нашого народу, просвітителя і хрестителя, постійного заступника перед Богом, долаймо все суєтне, гріховне і житейське, а будуймо своє життя згідно з Христовим Євангелієм, наслідуймо Св. Володимира Великого у своєму житті та вчинках. Це вимагатиме від нас зусиль, але маємо у цьому гідного помічника і заступника перед Божим престолом – св. Володимира. Молімо всеблагого Бога, аби Він молитвами цього нашого просвітителя допомагав нам на цьому шляху духовного вдосконалення та посилав свої щедрі благодаті. Св. Рівноапостольний князю Володимире Великий, Христителю України, моли Бога за нас грішних і за весь український народ. Амінь. Детальніше...

Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)

22 червня 2015
«Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг.Тепер же приготований мені вінок справедливости,що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя» ІІ Тим. 4,7-8. Дорогі у Христі! Цими словами апостола народів, якими він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі, можна узагальнити життя й працю Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького). Він був не тільки людиною вийняткових якостей, але й надзвичайних чеснот, тому Кир Іван Бучко (+1974) розпочав 28 січня 1955 року беатифікаційний процес Слуги Божого Андрея. Вступаючи у Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького), який за задумом Глави і Синоду Єпископів УГКЦ розпочався 1 листопада 2014 р.Б., коли ми споминали 70 років з дня переставлення великого Митрополита, завершиться в цьому, 2015 році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо добру нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування. Митрополит Андрей був ієрархом, що мав найбільший вплив на католицькому Сході впродовж першої половини ХХ століття, бо його діяльність та наміри виходили далеко поза межі Галицької Митрополії на Заході України. Митрополит дбав про українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старається про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку і власну церковну ієрархію. Тому саме йому маємо завдячувати, що УГКЦ сьогодні є не тільки українською, але глобальною Церквою, яка присутня в цілому світі – в Західній Європі, Північній і Південній Америці, Росії, Казахстані, Австралії… Нелегко охарактеризувати таку велику особистість, висвітлити всі грані її діяльності. Богослов’я, освіта, душпастирство, відродження монашества, подвижницька праця задля єдності Церкви, оновлення літургійно-обрядового життя, меценатство і доброчинна діяльність у суспільстві – все це далеко неповний перелік сфер зацікавлень Великого Митрополита. З численних Пастирських Послань, Звернень, листів митрополита вимальовується образ душпастиря, богослова, вченого-соціолога, великого Батька, якого пізніше наш народ назве своїм Мойсеєм. Святіший Отець Папа Пій ХІІ (1876 – 1958) писав, що Митрополит Андрей «працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення»[1]. Дослідники життя і творчості Андрея Шептицького констатують, що він був одночасно «справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; надхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом».[2] Водночас не можна забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Усе його життя зводилося до однієї глибокої основи – духовності. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні».[3] Вивчаючи пастирські послання та душпастирську діяльність митрополита Андрея (Шептицького) можемо зрозуміти, що його духовність не абстрактна, а, якщо так можна висловитись, дуже «соціальна». Охоплюючи різні сфери людського життя і діяльності, митрополит аж ніяк не зраджує харизмі свого архиєрейського служіння. Навпаки, він наголошує: “Такої мови Ви певно не сподівалися від мене. Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут, чи просвіту? Ні! Я справді не  лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько”.[4] З огляду на величезне значення діяльності митрополита Андрея (Шептицького) український народ вважає його своїм великим Учителем та Добродієм, а також молиться за його якнайшвидшу прославу серед святих. На закінчення хочу навести слова Блаженнішого Любомира, які хоч і промовлені з нагоди 65 річниці смерті Великого Митрополита, проте не втрачають своєї актуальності сьогодні: «Слуга Божий Андрей промовляє до нас і в нинішні непрості часи. Нас приваблюватимуть нові геополітичні союзи і жахатимуть старі форми рабства, спокушатимуть блага сучасного світу й насторожуватимуть рецидиви давніх утопій. Але хай дух наш вознесеться понад цими буремними хвилями, щоб ми, як і наш великий Митрополит, незмінно бачили гавань Христового спасіння».[5] [1] Енцикліка папи Пія ХІІ Orientales omnes (1945). [2] І. Гриньох, Слуга Божий Андрей-Благовісник Єдности, Мюнхен, 1961, с. 5. [3] Лист митрополита Андрея (Шептицького) до української інтеліґенції (1909)//Твори Слуги Божого Митр. Андрея Шептицького. Торонто, 1965, с. 191. [4]ЦДІАЛ, ф. Бібл., інв. № 781. Перше слово Пастиря.- Львів 1935, с. 4. [5] Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея (Шептицького) та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа (Сліпого) (8 грудня 2009). Детальніше...

Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі

05 червня 2015
Слава Ісусу Христу! Вельмишановні представники дипломатичного корпусу Європейських країн, представники місцевої влади, запрошені гості, пані і панове! Мені сьогодні надзвичайно приємно взяти участь у святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі. Особлива подяка за це Генеральному Консульству Республіки Польща у Львові і особисто п. Ярославу Дрозду, завдяки якому нашому місту випала нагода приймати поважних гостей з Європейського Союзу. Думаю, що ця визначна подія допоможе країнам Європейського Союзу та Україні краще пізнати одне одного. Кажу «Європейський Союз», бо думаю, що в нікого з тут присутніх немає сумнівів у тому, що Україна – це Європа. А тому Україні нема потреби пізнавати Європу. Ще з сивої давнини наші пращури підтримували тісні зв’язки з країнами Західньої Європи. Згадаймо, Ярослава Мудрого, якого називали «тестем Європи»; Анну Ярославівну - прабабцю майже 30 французьких королів; Юрія Дрогобича-Котермака – відомого діяча східноєвропейського Відродження, ректора Болонського університету та професора Краківського університету; Пилипа Орлика – автора першої конституції; Івана Франка – мислителя, письменника, поета, науковця, філософа, великого громадянин, надзвичайна постать нашої культури і духовності; Соломію Крушельницьку – «Вагнерівську примадонну» XX століття… І це – далеко не повний перелік… Тому сьогодні у нас є чергова нагода поспілкуватись як друзі і вкотре пригадати, що маємо спільне європейське коріння. Для нас, українців, дрогобичан, це також нагода подякувати нашим партнерам з країн Західньої Європи за підтримку нашого народу і держави, особливо у ці непрості часи, коли ми болісно переживаємо криваву російську агресію, яка хоч і відбувається далеко в Криму та на Сході України, проте її відлуння відчуває кожна українська родина, в тому числі й дрогобичани, які ховають полеглих героїв або вболівають за здоров’я поранених (як, наприклад, в ці останні тижні, коли ми переживаємо за важкопоранену дрогобичанку медика Ірину Іванюш). Нам потрібна підтримка наших європейських друзів, але ми як народ, який здавна відзначається гостинністю, й самі готові щось запропонувати країнам Європейського Союзу. Зараз, після кількох десятиліть панування атеїстичного комуністичного режиму, ми переживаємо часи духовного відродження. Оглядаючись в нашу недалеку історію, ми, українці, добре розуміємо, наскільки небезпечним для людини є втратити духовні орієнтири. Німим свідком цього в Дрогобичі є тюрма на Стрийській, яку ми сьогодні відвідаємо і де комуністами-безбожниками були жахливо вбиті сотні свідомих українців. Агресор нищив нас фізично, проте він намагався знищити також нашу духовність – нам забороняли вірити в Бога, відвідувати храми, навіть носити хрестики чи релігійні зображення... Зараз ми свідомі того, що змогли пережити ці жахіття завдяки своїм глибоким християнським корінням. До нас доходять тривожні вістки про те, що в Західній Європі вихолощуються традиційні загальнолюдські цінності, побудовані на принципах християнської моралі. Це нас не може не тривожити, навіть тому, що цим спекулюють наші північні сусіди, які таким чином навіть намагаються виправдати свої імперські дії. Тому в цій ситуації хочемо поділитись з Вами, дорогі наші друзі з західноєвропейських країн, своїм безцінним досвідом. Міцне коріння забезпечує дерево перед різними бурями - міцні християнські корені збережуть й Європу (в тому числі й Україну) перед різноманітними викликами сучасності. Про це варто пам’ятати. Ще раз вітаю всіх присутніх і як єпископ УГКЦ – Церкви мучеників запрошую спільними зусиллями розбудовувати Європу на тих християнських фундаментах, на яких вона поставала. Нехай допомагає нам у цьому Господь. + Ярослав 5 червня 2015 року Божого м. Дрогобич Детальніше...

Слово у Світлий понеділок (2015)

15 квітня 2015
Христос Воскрес! «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні.  Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння,  - в якому ми утверджуємось!» (Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Дорогі у Христі! Празник Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебуває Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем. У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі - до свободи, з рабства фараона - до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху - свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних. Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ, тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв. І ось коли юдеї зібрались, щоб відсвяткувати Пасху, в той самий час в  Єрусалимі перейшов через обмову, неславу, страждання та ганебну смерть Син Божий – Ісус Христос. Він помер задля нас і через нас. Здавалося б, все, немає надії, загинув праведний учитель, зло та несправедливість восторжествували; вже немає місця для істини та любові в цьому світі, де зло та гріх перемагають… На третій же день жінки, що прийшли намастити померлого, знайшли тільки пустий гріб. І зустріли Ангела Божого, що благовістив про Воскресіння Того, який своєю смертю смерть переміг і життя дарував. Згодом і сам Господь Ісус постав серед своїх учнів, коли зібралися разом у зачиненім домі, коли були в дорозі, коли ламали хліб, коли ловили рибу. Зустріч з Воскреслим Господом перетворила переляканих учнів у безстрашних проповідників, перевела їх від рабства страху до свободи в надії. Воскресіння Господнє явило їм та нам, що є справжнє життя, є істина, є любов та добро, перед якими смерть, зло, несправедливість та гріх безсилі. Воскресіння Христове, свідками якого були апостоли, про яке свідчили численні мученики та переслідувані за правду, це – Христова перемога, яка навчає нас, що не треба боятись страждань та хреста, переслідувань за правду чи навіть смерті, бо це - наша дорога до воскресіння, це - наш перехід до життя справжнього, до свободи дітей Божих, це - наша Пасха. Бо Пасха – це не просто спогад про історичну подію Воскресіння Христового, це джерело нашої віри та надії, це – наше покликання своїм життям свідчити про перемогу Христову. Саме така віра у Воскресіння зростила Церкву, перемогла численних гонителів, пронесла істину скрізь віки та змінила світ. Тим-то і радісний цей день, бо нам, часто зневіреним, розчарованим, наляканим та знеохоченим, нагадує і свідчить про те, що Христос воскрес, і смертю смерть подолав та тим, що в гробах – життя дарував! Повірмо, що воістину Христос Воскрес – і звершиться наш перехід, наша Пасха: від смерті – до життя, від страху – до надії, від рабства – до свободи.  І для нас сьогодні голосною сурмою Ангел Господній звіщає благовість: «Хай воскресне Бог, і розбіжаться вороги його, і хай тікають від лиця Його ті, що ненавидять його». Ця ангельська звістка втілилась у наше патріотичне гасло: «Воскрес Христос – воскресне Україна!». І справді наше покоління переживає моменти, коли під час всенародної хресної дороги відбуваються глибинні зміни в свідомості мільйонів людей: ми сьогодні почали дуже ясно і сильно відчувати та усвідомлювати себе єдиною великою українською християнською родиною. Ми не знаємо як довго буде тривати наша Хресна дорога, але твердо знаємо, що Господь веде по ній наш народ не до смерті, а до життя. Господь воскрешає нову Україну! Дорогі у Христі! У ці світлі дні просвітімось світлом Христового Воскресіння. Нехай воно розвіє усі наші сумніви і зневіру. Нехай проникне у найпотаємніші закутки нашої душі, проганяючи задавнілі пристрасті і гріхи. Нехай світло Христове просвітить наші уми і серця, щоб ми навчились по-справжньому пізнавати Бога. Сьогодні для нас усіх пробуджується новий спосіб християнського служіння своїй Батьківщині, допомагати українському війську, захистити нашу землю і нашу духовну і національну спадщину на ній. Призиваючи заступництво Пречистої Діви Марії, яка прославлена у Самбірській чудотворній іконі і Яка зберігала у своєму серці кожну подію Богоявління, просімо Її, щоб вчинила нас здатними пам’ятати, що Господь присутній в нашому особистому житті та в житті світу. Нехай Вона вчинить нас здібними відчувати Господа Животворящого, живого та діяльного між нами. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 13 квітня 2015 року Божого Детальніше...

Пасхальне послання владики Ярослава (2015)

07 квітня 2015
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Прийдіть, усі вірні, поклонімся святому Христовому воскресенню,  ось бо прийшла через хрест радість усьому світові. (Пасхальна Утреня) Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі В Христі брати і сестри!   Христос Воскрес! Ось вже майже дві тисячі років святкує Церква своє найбільше свято – Христову Пасху. Цього року ми знову співпереживаємо перехід нашого Спасителя через страждання і смерть до воскресіння і життя, – перехід, що дарував світові відкуплення. Від апостольських часів і донині звучить проповідь про це найбільше чудо в історії людства. Церква несе цю благовість не просто як повідомлення про історичний факт, а прагне, щоб кожен пережив Христове Воскресіння як доленосну для себе подію.Це свято стосується кожної людини, бо відкриває перед нею перспективи нового життя в Господі. Тому апостол Павло пише: «Той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм» (Рим. 8, 11). На іконі Воскресіння Христового споглядаємо, як Спаситель за руку виводить Адама і Єву з глибин аду. Через наших прародичів Господь повертає до життя все людство, кожного з нас. Тепер від кожної людини залежить, як вона скористається подарованим їй спасінням; чи відгукнеться на таку безмежну любов Господа, який страждав і помер задля нас. Ми покликані цю любов прийняти, сповнивши все своє життя живою вдячністю Господу та служінням ближньому. Любити Бога – значить присвятитися сповненню Його заповідей, бути готовим пожертвувати всім заради Нього. Любов до Бога, яка проявляється в любові до ближніх, вимагає готовності пожертвувати навіть найдорожчим і найнеобхіднішим. Справжня християнська любов спонукає людину до великого самозречення. «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає», – каже євангелист Іван (Ів. 15, 13). Упродовж останніх місяців увесь світ став свідком численних прикладів дивовижної самопожертви на українській землі її синів і дочок. Ці наші брати і сестри, які віддали найдорожче, що мали, – власне життя, – за рідний край, за незалежність і соборність Батьківщини, за гідність і свободу кожного її мешканця, на ділі виявили Божу любов, що наповнила їхнє серце, а своєю жертвою з’єдналися з жертвою Пасхального Агнця Христа, який віддав своє життя за порятунок світу. Віримо, що Всевишній прийняв їхню жертву та відкрив перед ними двері вічного життя і пасхальної радості, яка не проминає. Не меншу самопожертву та любов виявляють і ті тисячі наших співвітчизників, котрі ділами милосердя, благодійністю, волонтерською діяльністю підтримують наших воїнів, опікуються вимушено переселеними особами, допомагають тим, котрі перебувають на тимчасово окупованих територіях. Роблячи ці діла милосердя, вони виявляють любов до самого Господа, котрий колись скаже до праведників по своїй правиці: «Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 35). Нехай воскреслий Спаситель дасть нам сили і надалі виконувати Його заповіді любові до Бога і ближнього! Свято Христової Пасхи вносить світло надії в темінь проблем, труднощів і несправедливостей, які нас оточують, бо демонструє, що хоч би яким складним був наш життєвий шлях, зло і неправда ніколи не можуть остаточно запанувати, а перемагає завжди Божа Істина і Божа Любов. «Воскрес Христос – і впали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели», – повчає нас св. Іван Золотоустий. За Страсною п’ятницею, в якій була зрада, підступ, злоба, страждань і смерті, неодмінно наступає світла Неділя Воскресіння. Тому в наших літургійних піснеспівах Церква радісно закликає: «Небеса ото достойно нехай веселяться, земля ж нехай радується, нехай празнує і світ, видимий увесь і невидимий, бо Христос востав – радість вічна». Остаточним актом людської історії є не терпіння і страждання, а радість воскресіння. Тому радіймо нині духовною радістю, святкуючи Христову перемогу над адом і смертю. Обставини та події, що оточують нас, на перший погляд не виправдовують нашої радості. Ми святкуємо свято Христового Воскресіння, проте небо над українською землею все ще вкрите хмарами воєнних лихоліть, що не дозволяють нам вповні пережити радість Пасхальної події. Наша країна все ще потерпає від нашестя окупантів, кровоточить рана на тілі українського народу, завдана підступним північним агресором. Людські жертви від військових конфліктів і терористичних актів показують, що наш світ скалічений і страждає від гніту сил зла. Ми стали свідками жахливих злочинів проти українського народу не тільки на полях битви, а і в мирних містах і селах. Проте в ці найважчі моменти нашого життя згадаймо слова, які Христос не один раз промовляє для підбадьорення своїх послідовників: «Не бійтеся!» (пор. Мк. 5, 36; Лк. 5, 10; 8, 50; 12, 32). Ці слова скеровані і сьогодні до нас. Часом нам може здаватися, що ситуація безнадійна і наше становище безвихідне, проте євангельське читання у Свято Пасхи додає нам впевненості: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1,5). Ми черпаємо особливе натхнення з пасхальної події: темрява не може перемогти світла, хоч би й силкувалася затьмарити його; світло Христове здатне засяяти там, де гріховна пітьма хоче позбавити нас усілякої надії! Дорогі в Христі! Щиро вітаю всіх зі світлим празником Воскресіння Христового! Нехай воскресна радість увійде в кожен дім і в кожну родину. Донесімо її скорботним і знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Передаваймо її і тим, хто перебуває далеко від рідного дому. Нехай невечірнє світло Христової Пасхи освячує наш життєвий шлях та скріплює нашу віру в неминучість перемоги добра й істини. Нехай світла звістка про воскреслого Спасителя з'єднується нині з нашою твердою надією на перемогу правди і світла в нашому особистому житті та в житті нашої Батьківщини. «Воскресіння день просвітімося торжеством, одні одних обіймім і так усі заспіваймо: Христос воскрес із мертвих. Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Квітну неділю 2015 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 5 з 12
^ Догори