SDE
Ярослав Приріз

Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)

21 березня 2016
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Першу неділю Великого посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею Православ’я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на Сьомому Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена на Помісному Константинопольському Соборі у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, і ця неділя по сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон. Дух сьогоднішніх літургійних богослужінь – це дух радості, перемоги, тріумфу та пошани до святих ікон. «Сьогодні всім засяяло світло благочестя, - співаємо на стихирах великої Вечірні, - проганяючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдім усі, припадьмо побожно з поклоном до чесних Христових ікон». На перший погляд здається, що це свято немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Проте наше торжество полягає у тому, що завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі, чимало людей, незважаючи на переслідування, гоніння та суспільні труднощі, зберегли в чистоті свою віру, благовійно дотримались свого богослужіння, зберегли той духовний шлях, який нам залишив Христос, Святе Євангелія та Отці Церкви. Тим то для них, як і для всіх поколінь християн справжнім торжеством стало проголошення цими Вселенськими Соборами догми про почитання ікони. Суть сьогоднішнього свята не полягає тільки в тому, що Церква відстояла своє право та обов’язок поклоніння святим іконам, вона відстояла також важливу істину Боговтілення, істину про те, що Бог являє та відкриває себе людям. Завдяки цьому Предвічний та Недослідимий Господь, прийнявши людську подобу, може бути зображений лініями та фарбами, не як портрет, але як внутрішній, таїнственний образ Божий, пізнаний, пережитий та прославлюваний у Церкві. Отже ікони є наглядним виявом нашої віри, бо „Слово сталося Тілом і замешкало між нами...і ми бачили славу Його”. Усунення святих ікон з церков та заборона їхнього почитання означало б заперечення правди про Воплочення Ісуса Христа, та заперечення можливості нашого спасіння. Тому для побожних християн святі ікони не є тільки якийсь звичайний предмет до набожності, але таїнство нашої віри, істоту якого гарно оспівує недільний кондак: «Неописане Слово Отця через Тебе, Богородице, описалось у Воплоченні, наново з’єднало образ упавшої людини з Божеською красою і запровадило її назад у первісний стан. А ми визнаючи спасіння, ділом і словом все це виявляємо». Отож бачимо, що ікона сповнює важливу функцію об’явлення про істотні правди християнства. Ікона, що виконана в дусі молитви і посту, не мовчить. Вона говорить нам про створення людини на образ і подобу Божу, про спотворення цього образу гріхом та про прихід Ісуса Христа, який у своєму Воплоченні цей образ обновив, а у своєму Воскресінні підняв його до небесних висот, наповнюючи його Святим Духом. Через ікону також по-новому відкривається перед нами слово з книги Буття, про те, що кожна людина створена на образ Божий. Споглядаючи один на одного, так само як на ікону, ми можемо оком віри, оком любові та взаємоприйняттям побачити також і в іншій людині цей образ Божий. Тому сьогоднішня неділя говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог став людиною та є зображуваний, але також про те, як нам треба відноситися до того, що кожна людина – ікона написана Св. Духом. Отже, з якою повагою повинні ми дивитися один на одного, з якою великою любов’ю відноситися до інших, незважаючи на наші немочі та слабкості, адже всі ми – Божий образ; часто осквернений і притемнений, проте освячений та відкуплений. Окрім того, що ікона дає свідоцтво важливих правд, вона також наділена динамічною силою Божої благодаті. Видимий образ, що зображений під дією Святого Духа та освячений мольбами багатьох молільників, має велику силу в освяченні людини. Недаремно мабуть в нашій українській християнській традиції ікони займають таке важливе місце: вони утворюють іконостас, їх несуть у процесіях і ними благословляють вірних, їх залюбки почитають як у святинях, так і в приватних домах. Зрештою так багато маємо на нашій землі відпустових місць, де люди прибігають до чудотворних ікон, отримуючи там полегшу та заспокоєння своїх просьб. Улюблені у Христі, стараймося відроджувати у наших душах отой гідний та величний образ Божий. Адже ще в момент нашого хрещення, коли ми були занурені разом з темрявою нашого гріха в очищувальні води нашого хрещення, всі ми тоді «у Христа христилися у Христа зодягнулися». Кожен з нас став живим образом та подобою Божою - живою іконою. Нехай у ці спасенні дні Великого посту кожна ікона, що не на дереві написана, але в наших душах очиститься, зцілиться, та знову стане іконою на славу Божу. Просімо нашого Господа, щоб через наше богоугодне життя, над нашими родинами, українським народом, цілою державою справді засяяло небесне спасіння та піднесло всіх нас до повноти пасхальної радості до якої прямуємо. Амінь. + Ярослав 20 березня 2016 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди зустріч з воїнами та волонтерами - «Дрогобич-SOS - допомога армії»

14 березня 2016
Слава Ісусу Христу! Дорогі воїни та волонтери, дорогі брати і сестри у Христі! Одне з імен, Божих, що його часто зустрічаємо на сторінках священного Писання, - Господь Саваот, тобто Господь Воїнств. А воїнство Бога, воїнство Його Царства – це Народ Божий, який вершить праведні діла, боронить справедливість, гідність, свободу, захищає Богом даровану землю. Військо, яке захищає рідний край, яке веде справедливу захисну війну, - є відображенням і віддзеркаленням тут на землі воїнства небесного – захисників правди. Тому покровителем нашого українського війська є Небесний архистратиг – архангел Михаїл. Сьогодні ми зібралися, щоб подякувати нашим земним ангелам-хоронителям – нашим воїнам. Однак найперше хотілося б згадати і подякувати милостивому Богу за служіння і кровну жертву тих, хто вже приєднався до небесного воїнства – воїнів Небесної сотні і небесних полків. Гібридна війна, яку веде московський ворог супроти України і її народу, насправді є дуже контрастною. Справді у ній ми дуже чітко зауважуємо протистояння добра і зла, світла і темряви, істини та брехні, і це добре виражають слова пісні: «Воїни світла, воїни добра». Господь наш Ісус Христос у Святому Євангелії навчає: «Немає більшої від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15, 13). Що означає покласти душу свою? Це означає покласти на вівтар, принести у жертву найбільш дорогоцінне, що тільки має людина – своє власне життя. Ще кілька років тому ці слова, можливо, не здавалися аж надто актуальними для українців. Сьогодні ж, коли наш народ втратив кільканадцять сотень, ба навіть кілька тисяч, своїх захисників, ми по-новому відкриваємо глибинний зміст цієї євангельської фрази. Їх жертва є найвищим виявом любові і запевненням нашого майбутнього. Перед Богом жодна жертва не є марною, а особливо така велика. Проте, незважаючи на те, що жертовність наших полеглих військових захисників і героїв Небесної сотні вже є оцінена Богом, ми також не можемо дозволити собі, щоб знехтувати нею, забути про неї чи не розвивати те, що вони захищали і за що боролись. Не маємо права на безнадію, на гріх відчаю і байдужості, тому що перед нами очі тих, кого били і катували за спів українського Гімну, кому відтинали руки за Тризуб, над ким глумились за Український прапор. Не маємо права на зневіру перед тими, чиї очі на нас зорять вже зверху. На нас і на прийдешні покоління лягає велика відповідальність не змарнувати цей дар, не потоптати цю невинну кров – вона ціна нашої свободи та захисту. З 211 невинно убієнних воїнів, які походять з Львівської області, більше 60 проживали на території нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, біля 19 з Дрогобиччини. Ми співчуваємо, дякуємо і схиляємо голови перед родичам загиблих воїнів. Перед Батьками, які виховали таких синів і дочок. Перед Родинами (в першу чергу дружинами і дітьми), які мужньо переносили труднощі, відпустивши своїх найближчих на війну – на захист України. Ми молитовно і жертовно маємо підтримувати тих, хто був поранений, покалічений цією війною. Хто прикутий до ліжка; чиї фізичні та психічні рани не дозволяють йому вповні реалізувати свої мрії й задуми, хто перебуває в полоні за нашу свободу. Нехай Боже благословення спочине на них і на всіх, хто допомагає їм і їхнім близьким у скруті і терпінні. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує лютого ворога. Завдяки їхній службі в холоді, небезпеках і незручностях, ми тут можемо спокійно розбудовувати і розвивати нашу державу, всупереч задуму підступного агресора. В ці дні кожен українець і не тільки подивляє мужність, свідоцтво і боротьбу нескореної Надії Савченко, яка стала уособленням незламності українського народу і його духу. Сьогодні дякуємо і Вам, наші воїни. Багато з Вас пройшли через найгарячіші етапи війни, і Ви вистояли. Дякуємо за те, що сповнюєте той святий обов’язок – захистити покривджену Матір. За те, що не уникали його а засвідчили свою любов до рідного краю ділом і подвигом, а не тільки словами. Дякуємо за Ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами і в боях. Нехай милостивий Господь зцілить всяку вашу рану душевну і тілесну, а вільна, квітуча і справедлива Україна буде Вам найкращою нагородою. Радію в Господі, що маю цю змогу побачити усіх Вас, імена котрих ми згадуємо у молитвах. Хочу в імені всіх тих, хто за Вас молиться, особисто подякувати Вам і уділити благословення. Хотів би висловити велику подяку та визнання нашим волонтерам, нашим добрим самарянинам, зокрема спільноті «Дрогобиччина-СОС» - велике Спасибі за Вашу невтомну працю та допомогу воїнам, пораненим та їх родинам. Спаси Вас, Господь. У Святому Письмі ми читаємо про те, як Авраам молився за порятунок міста, але в ньому не знайшлося і десятьох праведних. Натомість в пророка Ісаї ми читаємо про святий решток - про тих вірних і послушних Богові, задля яких Господь врятував Єрусалим (пор. Іс. 1,9; 37,31-32). Хочеться вірити, що Ви всі для Бога є тою символічною «десяткою», тим «святим рештком», задля якого Господь милує нашу Україну. У Вашій особі маємо завдаток і паростки нової, вільної, Богом благословенної України. Насамкінець, до всіх хочу звернутись з великим проханням. Один з волонтерів якось звернувся до своїх підопічних промовивши: «Допоможіть нам допомагати Вам». І це ж слово скеровую до Вас: «Допоможіть нам допомагати Вам»! Цей рік є Роком Божого Милосердя, закликом якого є: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний (Лк 6,36)». Знаком і нагадуванням про любов Бога, який чекає своїх дітей, є відкриті двері Його Дому, Двері Його милосердя. Ми стоїмо на порозі благодатного часу Великого Посту – особливого періоду покаяння, молитви і милосердя. Тож скористаймось цим і дозвольмо Богові огорнути нас своїми милосердними обіймами у Таїнстві Сповіді; приступімо до того бенкету, який вготовано нам у Таїнстві Євхаристії. Поможіть нам послужити Вам! «Спробуйте й подивіться, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає», - каже Псалмоспівець (Пс 34,9). Щоб бути милосердними, щоб не вигоріти у служінні, не стомитись любити, служити, щоб не зневіритись і не опустити руки, ми всі потребуємо занурення у це батьківське милосердя нашого Небесного Отця. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 202- річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

09 березня 2016
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади! Улюблені у Христі брати і сестри! Сьогодні ми вшановуємо 202-річницю віддня народження великого сина українського народу Тараса Шевченка. Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише пригадати, що вже в кінці XIX - в першій половині XX століть практично в кожній українській хаті був портрет великого Кобзаря. Це свідчить про те, що Шевченко зробив велетенський вплив на уми і серця українців. Хоч він не був політиком, проте на його ідеях виховувались і виховуються громадські організації і народ в цілому. Він не був полководцем, але його слово мобілізувало і мобілізує мільйони українців до боротьби за власні права і свободи та людську гідність. Згадаймо хоча б київський майдан – Патріарх української літератури був дуже виразно присутній на «революції гідності» нашого народу. Він не прагнув бути пророком, проте своїм могутнім словом як Мойсей вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обітуванної. Знедоленому безправному українському народові необхідний був великий муж, речник, патріарх, подвижник і пророк, таким став Тарас Шевченко. Це поет, даний Богом, його слово було і є «воістину гуком воскреслої труби архангела”, пише Куліш у “Спогадах про Шевченка” і називає його національним пророком. Пророк бачить те, чого інші не добачають. Пророк передбачає майбутнє але передусім пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицем народу. Він не був дипломатом, але своєю відомою по всьому світі творчістю здобув для України та українців належне визнання та пошану. Творчість Тараса Шевченка - надчасовий, вічноживий скарб світової культури. Вона стала невід'ємною частиною багатьох національних культур та має неабияке значення у світовій літературі. Популярність Шевченкових творів особливо бурхливо зростала в час національно-визвольних змагань різних народів. Твори українського генія перекладені на різні світові мови. Він не був церковним проповідником, але своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами вже кільканадцять десятиліть вчить нас молитися. Протягом усього життя Шевченко молився, брав участь у богослужіннях, про що свідчить хоча б фрагмент листа до Варвари Рєпніної, писаного вже із заслання 28 лютого 1847 року: «Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоби закінчити листа; якось-то беззвітне почування оволоділо мною. Перед благовістом до заутрені прийшли мені на думку слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію,– писав поет,– і сьогодні прийняв святі тайни, хотів би, щоб усе життя моє було так чисте, прекрасне, як сьогоднішній день.» Молитва – це невід'ємний елемент поклоніння Богу, який завжди характеризував український народ та був, безумовно, присутній і в житті Шевченка. Відомо, що Великий Кобзар вже з дитинства знав Святе Письмо і був вихований у релігійному дусі. З-посеред біблійних книг йому особливо імпонував Псалтир. Зараз у незалежній Україні по-новому відкриваємо релігійні мотиви його творів, які чи то спотворювалися, чи то замовчувалися імперсько-більшовицькою пропагандою в різні часи. У творчості поета молитва має віршовану форму. У своєму діалозі з Богом Шевченко часто обирає позицію старозавітного молільника, переживає за важку долу свого народу, нарікає на суспільні негаразди або страждання окремої людини, зокрема власні. Показовою в цьому плані є добірка його молитовних гімнів у „Давидових псалмах”, якими він наслідує форму біблійних псалмів. Ось приклад Шевченкової псаломної молитви: Помолюся Господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком (Т. Шевченко, Давидові псалми, 53). В умовах складних процесів нашого державотворення, коли після затяжної і гострої суспільно-політичної кризи зовнішній агресор – московія, вчергове віроломно зазіхає на соборність України, залишаються актуальними заповіти Тараса Шевченка. Згадаймо, як він писав: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! (Т. Шевченко, Кавказ) У ці непрості для нашої Батьківщини дні нас має надихати «патріотична молитовність» Шевченка: Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню, тяжкую минуту За неї Господа моліть. (Т. Шевченко, Чи ми ще зійдемося знову?..) Актуальним для нас є й заклик Шевченка до єднання в ім’я утвердження нашої незалежної України: Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. … Обніміться, брати мої, Молю вас, благаю! (Т. Шевченко, І мертвим, і живим, і ненародженим). Український народ, душа якого є християнською, не повинен ні в якому разі забути цих релігійно-патріотичних мотивів творчості Великого Кобзаря і на них будувати основи своєї державності. Як і Шевченко, ми також маємо твердо покладатись на Бога, щоб дожити до часу здійснення Шевченкових ідеалів свободи і любові, коли: Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. (Т. Шевченко, Т. Шевченко, І Архімед, і Галілей) + Ярослав 9 березня 2016 року Божого, м. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні (2016)

20 лютого 2016
Слава Ісусу Христу! «ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!» Цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок понад два роки тому і часто – до сьогодні: тих, котрі віддали своє життя за свою країну, за свій народ, тих, для кого «справедливість», «гідність», «свобода», «Україна» були не просто словами, а сенсом їх життя. Господь наш Ісус Христос у Святому Євангелії навчає: «Немає більшої від тієї любові, коли хто душу свою покладе за друзів своїх» (Йо. 15, 13). Що означає покласти душу свою? Це означає покласти на вівтар, принести у жертву найбільш дорогоцінне, що тільки має людина – своє власне життя. Історія України має багато періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялись під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників. Чи могли передбачити українці, що на двадцять четвертому році незалежності знову насипатимуть могили над своїми полеглими героями, знову вкриватимуть їх державними прапорами, а під українським небом звучатиме давня балада «Пливе кача»? Чи могли ми подумати, що патріотичне вітання «Слава Україні! Героям Слава!» стане не просто вітанням, а гаслом визвольної боротьби? Ми сьогодні вшановуємо Героїв Небесної Сотні і всіх воїнів захисників нашої Батьківщини- України, які віддали своє життя за нас, за звільнення нашої землі з неправди. Нехай сьогодні наше серце запалає незгасимим вогнем святої любові до Бога й українського народу! Не маємо права на безнадію, на гріх відчаю і байдужості, тому що перед нами очі тих, кого били і катували за спів українського Гімну, кому відтинали руки за Тризуб, над ким глумились за Український прапор. Не маємо права на зневіру перед великою несхитною українкою Надією Савченко і перед тими, чиї очі на нас зорять вже зверху. Це вже не Сотня Небесна – це легіони ангелів, які, за словами Шевченка, пролили кров невинну, а сьогодні над нами ангелами витають з душами праведних Української землі просіявши, щоб постало слово правди, «щоб був син, і була мати, і були люди на землі». Революція Гідності увійде в історію нашого народу як унікальна подія не лише з огляду на масовість її учасників і тривалість: сотні тисяч людей кілька місяців поспіль серед важких погодних умов звершували мирну акцію протесту, щоб не допустити сповзання країни в безодню диктатури, щоб захистити власну свободу і гідність та свободу і гідність рідного народу. Революція Гідності є унікальною ще й тому, що вона, за своєю суттю, була духовним явищем, яке супроводжувалося неустанною молитвою. І сьогодні молитва є тією силою, яка підтримує нас в обставинах гібридної війни московського агресора, що здійснюється проти української держави. Два роки тому ми молилися за гідність і свободу свого народу, за подолання диктатури; сьогодні наша молитва лине за збереження суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, за мир на нашій землі, за воїнів – захисників нашої Батьківщини-України. + Ярослав 20 лютого 2016 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь владики Ярослава в Навечір'я Різдва Христового (2016)

07 січня 2016
Дорогі у Христі! Сьогодні, беручи участь у богослужіннях Церкви Христової ми входимо у завершальний етап підготовки до невимовного Таїнства, надзвичайної події, яка вже чекає на кожного з нас - Різдва Христового. Господь і Бог наш, Котрий не має меж, Котрого ніщо не здатне обмежити, входить у світові межі, у наш час і простір, у володіння смерті. З повноти несотвореного життя Він обмежує Себе рамками гріховного світу; будучи вічним, народжується в часі, щоб в цьому світі - вузькому, тісному, відірваному гріхом від Бога -  перебувати зі своїм улюбленим творінням – людством. Він прагне ушляхетнити людство, дарувати силу і святість кожному, хто прагне повноцінного та справжнього життя. Велич славного Божого Приходу полягає не лише в тому, що Спаситель сходить  на землю, але й тому, що своїм Різдвом Він підносить землю до неба. Христос знижується до рівня людини, щоб саму людину піднести, обновити,  уподібнити до себе, зробити мешканцем неба. Як сказав Атаназій Великий: Бог став людиною, щоб людина стала богоносною. Христос стає одним із нас, щоби  всіх з’єднати в одну Христову родину, коли всі ми, за словами апостола Павла, стаємо дітьми Божими та маємо право називати тепер Бога своїм Батьком. Чудесне упокорення Всемогутнього Бога спонукає кожне чисте та відкрите серце в цих днях збагнути, що причиною Божественного сходження на землю є безмірна та всеохоплююча Любов. Люблячим є наш Бог, Котрий воістину «цілий світ любов’ю спас». Сьогодні вічний Бог народиться в часі, і почнеться земний шлях нашого Господа; сьогодні нам об’явиться жертовна, хресна божественна Любов. Весь життєвий шлях нашого Господа є нічим іншим, як виконанням заповіді про любов, яка не знає ні меж, ні перепон;любов, котра кличе віддати своє життя за друзів своїх. Ось про що говорить нам життя Христове, ось що нам сьогодні відкриває Різдво, на порозі якого ми з вами стоїмо. В цьому приході з небес нам відкривається Бог навіть більш таємничий, ніж Господь небесний, недосяжний для людського розуму, тому що в цьому беззахисному, тендітному Немовляткові, якого ми можемо бачити, прихована вся повнота невидимого, недосяжного, вічного Бога. Маючи можливість доторкнутися до народженого у Вифлеємі Маляти через участь у сьогоднішній і завтрашній Євхаристії, ми з трепетом пізнаємо, що Він – правдивий Бог, Котрий став правдивою Людиною, щоб запропонувати нам святість життя, його природність і такий плин, яким Творець неба і землі його задумав і створив. Стоячи на порозі Різдва Христового, кожен з нас має щиро себе запитати: «Що для мене особисто означає це свято? Чи має для мене значення прихід та життя Бога у моєму житті? Чи надихає воно мене на здобуття святості, максимальної подібності до Христа?  Часто внаслідок численних клопотів і тривог, забуваємо, що Христове Різдво є не тільки подією, що відбулася понад два тисячоліття тому. Воно відбувається тут і тепер, у нашому з вами часі. Християнство не є релігією минулого, а живою та динамічною дійсністю для людей, що спасаються; для людей, котрі шукають Бога, його святості, подібності до Нього, а не товариства до гріха і зла у будь-якому їх прояві. Дорогі брати і сестри! Зустрічаючи день Різдва Христового, очистімо своє серце від зла, постараймося стати перед Господом твердими у вірі. Хто щиро любить Христа, нехай світліше прикрасить себе виконанням Його заповідей, щоб, бачачи нашу істинну віру, Господь радувався разом з нами. Очистімо сумління, освятімо дух - і в чистоті та непорочності зустріньмо народження Бога – Слова. Повернімось до того, хто біля нас, з любов’ю. Чи зможемо ми перед лицем Божого воплочення по-іншому поставитись до людей, ніж Сам Бог, Котрий став Людиною? Він дає нам нову заповідь - любити і друзів, і ворогів такою любов’ю, яку має Отець до свого створіння; такою любов’ю, яку явив Господь на хресті, тобто жертвенною любов’ю, котра виражається у максимі «покладати життя своє за друзів своїх». А це означає визнавати друзями тих, хто тебе другом не вважає, жити для них, а якщо потрібно, то і померти заради них. Схиляючись у молитві перед Богом у Рік Божого милосердя, віддаю Господу кожну християнську душу, щоби ці різдвяні святкування для всіх нас стали справжнім духовним відродженням. Молимося особливо за тих, хто захищає мир – за наших воїнів, які святкуватимуть Різдво Христове в холодних окопах на лінії фронту. Молимося і благовістуємо Христовий мир тим, хто далеко від рідного дому і не відчуває родинного тепла, що є природним контекстом святкування Різдва Христового. Сьогодні особливо бажаю, щоби всі ми понесли отой правдивий дух різдвяного святкування до своїх родин, сусідів, близьких та знайомих, а особливо до тих, хто почувається самотнім, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від холоду й голоду. Бажаю усім, щоб у цих днях якнайповніше користализі щедрих Божих ласк, активно беручи участь з цілими родинами у різдвяних відправах Христової Церкви. На завершення зичу усім, щоб це велике і радісне свято Різдва Христового стало для нас джерелом християнської віри, надії та любові. Нехай кожен з нас, як пастушки у Вифлеємі, почує та переживе у своєму серці привітальні слова Господнього ангела: «Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість...». Христове Різдво – це свято  великої радості, бо Бог не залишив нас, немічних людей, на поталу долі, але послав Свого Єдинородного Сина, який «прийшов днесь із небес, щоб спасти  люд свій весь і утішив всіх». А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога та Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! Амінь. + Ярослав м. Дрогобич6 січня 2016 року Божого Детальніше...

Слово владики Ярослава в Неділю перед Різдвом (2016)

04 січня 2016
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі! Цими днями свята Церква поступово готує нас до великого празника літургійного року – Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Це приготування розпочали ми з Вами ще місяць тому, передріздвяним постом – Пилипівкою. Сьогоднішній день також є черговим етапом нашого введення в святкування Христового Різдва… Ще минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї Неділі перед Різдвом згадуємо пам’ять Святих Отців. Апостольське читання яке щойно ми почули пригадує нам про віру старозавітних праведників (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).   У сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (Мт. 1,1-25.) ми чуємо довгий список імен родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства. Сьогодні, наприклад, чули ми ім’я Авраама, чоловіка, що жив вірою в Бога і завершується цей довгий перелік в особі Йосифа, чоловіка, що також був ведений вірою. Почався цей родовід із простого чоловіка пастуха, був піднесений до царської величі та завершився згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому родоводі ми зустрічаємо праведних людей і грішників, тихих і покірних, а також із середовища знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх був перешкодою до збереження єдності із Богом, і тоді Бог відвертався від народу, але, коли народ каявся, виявляв своє навернення то Бог і надалі продовжував благословляти своїх вірних. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт – це була угода вірності між Богом і Божим народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягаря гріха: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо їх схильність до зла перемагає добро. Цю людську трагедію Святий Апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є криком усього людства, яке усвідомлює свою немiч у боротьбі з грiхом i смертю. Тому найкращі представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i донині будується спасiння свiту. Ось чому у сьогоднішньому Апостолі читаємо свідчення про цю віру великих Отців Старого Завіту, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин. В сьогоднішньому євангельському читанні чуємо родовід Ісуса Христа. В ньому згадуються імена, уважно вслухаючись в які, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. Так і сьогодні в нашому суспільно-політичному житті в Україні і світі. Нам може здаватись, що зло вже заполонило все і добру ніколи не вдасться перемогти. Проте, навчені Біблією, маємо пам’ятати, що тріумф зла – тимчасовий, примарний і локальний, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця і Він нас благословлятиме у всіх наших добрих справах! Старозавітній щлях вірності Бога своїй обітниці, даній людському родові, завершився народженням Христа. Таким чином розпочинається нова епоха, яку ми називаємо Новим заповітом. Це початок нового духовного родоводу - не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа! Новий заповіт – це не скасування старого, а його сповнення. Вірність між Богом і людиною і надалі має велику силу і поширюється тепер на всіх, хто прийме цю вірність через Ісуса Христа. Ісус приходить до людей, щоб здійснилась більша єдність між Богом і людиною. Саме Він в собі поєднав одну і другу природу і Боже з людським з’єдналось. Саме Він розширив рамки вибраного народу і вийшов за межі єврейської нації, щоб усі, хто увірують, отримали спасіння. Саме про це ми згадуємо щороку і щороку дякуємо за цей прихід нашого Спасителя.  З нами Бог! Він народився і замешкав між нами! Чи може бути більший вияв Його близькості? Однак ми стаємо свідками присутності Живого Бога в нашому житті частіше ніж раз на рік. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і діяльності: де навчаємось, працюємо, живемо, тощо… По-особливому переживаючи Божу присутність під час різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» (Од. 3.20-21). Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,3 січня 2016 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2016)

25 грудня 2015
Христос народжується – славте!Христос із небес – зустрічайте!Христос на землі – бадьоріться!(Ірмос І пісні канону Різдва Христового) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Сьогодні, як і дві тисячі років тому, вифлеємська зоря, що осяяла шлях мудрецям, знову привела нас під склепіння Божого храму, щоб вклонитися Богонемовляті. Ми стаємо свідками великого дива: Син Божий «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком» (Символ віри). Нині воплотився Той, на кого навіть ангели небесні не сміють споглядати, але тремтять і схиляють свій погляд. «Бог Предвічний народився», став одним із нас - не в славі, а в немочі, знедолений і вразливий. «Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (пор. Іс. 9,5) постає перед нами в образі безпомічного Божого Дитятка. Цар Небесний приходить у світ як друг принижених і захисник стражденних. Нині всемилосердний Бог благословляє нам новий рік своєї благості. Тому ми, усвідомлюючи цей великий Божий дар, цього урочистого дня виголошуємо: «Нова радість стала, яка не бувала!». «Радіймо, улюблені, Спаситель наш нині рождається! - казав святий папа Лев Великий. - Не повинно бути місця суму там, де народжуються Життя, яке, знищивши страх перед смертю, дарує нам радість володіння обіцяною вічністю. Ніхто не є відлучений від співучасті в цьому торжестві, адже привід для радості є спільним для всіх... Нехай же ликує святий, бо наближається до слави. Нехай радіє грішник, бо йому дарується прощення. Нехай веселиться язичник, бо його кличуть до життя» (Слово на Різдво Христове). Цього року, як і минулого, на наші різдвяні святкування падає тінь смутку і тривоги. Світ і наша Вітчизна сповнені війни, насильства, хвороб, бідності, підступу та зневіри... Цими днями наші думки линуть до тих наших рідних і близьких, які перебувають далеко від нас, до тих, хто захищає мир і спокій наших домівок. Ми згадуємо і тих, хто через війну і ворожу окупацію на Сході й Півдні України не може вповні відчути радість Христового Різдва. Ми огортаємо нашою любов’ю і всіх переселенців, яких російська агресія змусила шукати притулку далеко від своїх домів. «Як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени», - каже апостол Павло (І Кор. 12, 26). Тому ми співчуваємо всім, хто терпить труднощі й випробування, і сподіваємося, що наша духовна близькість із ними та молитовне святкування різдвяної радості внесуть веселість у їх життя. Нехай ця наша підтримка виявляється не тільки в почуттях і словах, а й у милосерді та ділах, у чистій вірі і любові до Бога та ближніх. Нині до нас, як до вифлеємських пастухів, лунають слова ангела Господнього: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість» (Лк. 2, 10). Ці слова були промовлені не тільки до пастухів, а через євангельську благовість линуть до кожної людини. Не біймося, бо «Слово стало тілом» (Ів. 1, 14). Не біймося, бо Бог прийшов, щоб бути серед людей, щоб більше не було прірви між Богом і людиною. Не біймося, бо з нами Бог, який дарує нам надію і впевненість. Що більшою є пітьма, то сильніше ми відчуваємо потребу світла. Різдво Христове принесло нам незбагненну звістку: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9, 1). Попри всі свої старання ворог людського роду розгулом зла і гріха не може заглушити ангельську пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). У ці важкі дні Господь промовляє до нас: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається!» (Ів. 14, 27). Український народ гостро відчуває потребу миру, особливо тепер, коли сили зла намагаються не тільки розтерзати нашу Вітчизну військовою агресією, а й посіяти смуту й зневіру, внести розбрат і протистояння в нашому суспільстві. Христос приніс на землю мир, тому ми, християни, маємо жити в мирі, однодумності у вірі й християнській любові, як брати і сестри в Христі. Справжній мир дає тільки Господь: знайдемо цей мир тільки простуючи за вифлеємською зорею на зустріч з Христом. Цей Христовий мир знищує гріховні пристрасті і мирські тривоги, перемагає ворожнечу та підносить нас до Царства Божого. Тільки осягнувши його у своєму серці, можемо встояти під час різних життєвих випробувань і нести примирення, преображаючи світ вірою, правдою, чистотою і любов'ю. Дорогі у Христі! Наслідуючи Папу Франциска, Українська Греко-Католицька Церква проголосила 2016 рік Роком Божого Милосердя. Це особлива нагода для отримання надзвичайних Божих благодатей, зцілення ран душі й тіла, але також це час для того, щоб виявити нашу вдячність Богові за Його милості та об’явити своїм ближнім обличчя і присутність милостивого Господа в цьому світі через конкретні діла милосердя щодо душі і щодо тіла в щоденному житті. Молитовно бажаю, щоб кожний із нас глибоко пережив різдвяну звістку в радості та надії. Віддаймося святій Божій волі, довірмося Його милосердю. Нехай Новий 2016 рік Божий стане доброю нагодою для нашого духовного і морального оновлення, початком нового життя в Христі Ісусі. Нехай милосердний Бог благословить нас усіх своїм небесним благословенням і надасть нам свою всесильну допомогу провадити земне життя в мирі й добробуті, у надії на вічне спасіння. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога та Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІТЕ ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у день Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2015 року Божого АУДІОЗАПИС Детальніше...

Слово з нагоди відкриття Ювілейного року Божого Милосердя в Катедральному храмі

12 грудня 2015
Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк 6, 36). Улюблені в Христі! Сьогодні разом з усією Вселенською Церквою входимо в благодатний час особливого Святого року. З 8 грудня 2015 р.Б. до 26 листопада 2016 р.Б. у Католицькій Церкві триває Ювілейний рік Божого милосердя, який Святіший Отець проголосив буллою MisericordiaeVultus, щоб глибше застановитися над темою милосердя; над тим, хто є джерелом милосердя; знайти способи, як творити милосердя в сучасній культурі. Цей Ювілейний рік особливий тим, що акцент ставиться не тільки на його святкуванні в основній базиліці Риму, але й у Помісних церквах. Важливим елементом його святкування є відкриття святих дверей у базиліці Святого Петра в Римі, а також в інших храмах по всьому світу, що має стати «видимим знаком сопричастя цілої Церкви».   Поняття ювілейного року бере початок ще в старозавітній єврейській традиції (євр. «йовел» - ювілейний рік). Кожні 50 років в ізраїльському народі був рік для відпочинку поля, щоб зробити його більш плідним для наступного врожаю. У цей рік також звільняли невільників, а продані з необхідності землі мали бути повернуті їх власникам (див. Лев. 25,8-17, 23-25). Соціальне значення ювілейного року полягало в тому, щоб відновити рівність всіх синів Ізраїля у правах спадкоємного володіння землею. Це було відновленням рівності між різними прошарками народу. У ювілейний рік закликалося виявити милосердя передусім до тих, хто опинився у скрутному становищі. Християнська Церква перейняла цю старозавітню традицію і надала більш духовне значення святкуванню ювілейного року: загальне прощення, відновлення зв’язку з Богом і з ближнім. Тому це завжди можливість поглиблення віри, віднова духа та християнського свідчення. Перший ювілейний рік був встановлений у 1300 р. папою Боніфацієм VIII. Є ювілеї звичайні (кожні 25 років), а є надзвичайні, як оцей, що відбувається через 15 років після закінчення попереднього (2000 р.Б.). У центрі цього Ювілейного року є Бог як милосердний Отець, який запрошує всіх повернутися до Нього. Цей ювілей повинен стати справді моментом зустрічі з Божим милосердям, яке надихає на чесноту милосердя у повсякденному житті християнина. Гасло разом з логотипом синтезовано пояснюють значення цього Ювілейного року. У девізі «Милосердні як Отець» пропонується пережити милосердя на прикладі Небесного Отця, який закликає не судити, не засуджувати, але прощати і дарувати любов. Логотип являє собою богословський синтез теми милосердя, що відтворює дуже знаковий і дорогий для ранньої Церкви іконописний образ. На логотипі зображено Сина Божого, який як Добрий Пастир бере на плечі заблукану людину. Таким чином Син Божий, бере на себе людську природу, тілесність людини, виносить людину з ночі гріха і смерті, і це робить з любов’ю, щоб її преобразити. Його око є спільне з оком людини, котру він несе. Христос дивиться оком Адама, а Адам – оком Христа. Кожна людина таким чином відкриває у Христі нового Адама, бачачи у Його погляді любов Отця. Для відкриття ювілейного року в Римі Святіший отець Франциск забажав привезти нашу українську чудотворну ікону «Милосердя двері», яка зберігається у соборі Преображення ГНІХ в м. Ярославі, у Перемишльсько-Варшавській архиєпархії УГКЦ в Польщі. Ярославська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Милосердя двері» за дорученням святого Папи Івана Павла ІІ була коронована в 1996 році тодішнім Префектом Конгрегації Східних Церков кардиналом Акілле Сільвестріні. Ця ікона також буде офіційною іконою Року Божого милосердя в УГКЦ. На іконі Богородиця вказує на Христа, який прийшов, щоб вповні об’явити милосердя Отця. Він є нашим Добрим Пастирем, що дбає про нас, шукає за нами, коли заблукаємо. Богородиця, вказуючи на Христа, є дверима до Його милосердя, які вона нам відкриває кожного разу, коли звертаємося до неї. Щоб бути здатними творити милосердя, ми повинні перш за все вслухатися у Слово Боже, розважати над тим, що є милосердя, щоб практикувати його як чесноту власного життя. Милосердя у Святому Письмі – ключове слово на означення діяння Божого щодо нас. Даючи Мойсею Закон на Синаї, Бог об’являє себе як Бог милосердний: «І пройшов Господь перед ним, промовляючи: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи,…» (Вих. 34,6-7). Прикметники кваліфікують діяння Боже, яке на противагу людському не є імпульсивним, гарячковим, але повільним і уважним, багатим на співчуття. Бог виявляє свою всемогутність у милосерді і прощенні. Провина і покарання повинні бути еквівалентні у людському розумінні, але в Бога є інше співвідношення між милосердям і покаранням. Його доброта, любов і милосердя долають будь-які мислимі обмеження. Милосердя і справедливість не взаємопротирічать собі, але є двома вимірами однієї реальності, яка розвивається, щоб досягти своєї вершини у повноті любові. Справедливість – віддати кожному, що йому належить. Милосердя - це відношення Бога до грішника, Який дає йому нову можливість до покаяння. Те, що Бог бажає від людини – насамперед усвідомлення і визнання свого гріха і щирого покаяння. Бог, навіть коли карає, є добрим Отцем і завжди бажає добра для своїх дітей. Звідси рефрен, який багаторазово повторюється на сторінках Святого Письма: «Повіки Його милосердя». У псалмі 136 ця фраза повторюється у кожному вірші, оспівуючи величні діла Божі. Навіть Ісус перед своїми стражданнями молився цей псалом. Отже милосердя Боже триває повіки і не обмежується тільки земним життям людини. Після того як Бог об’явив своє ім’я Мойсею (Вих. 34,6), Він не перестав виявляти в історії свою Божу природу, кульмінацією чого стало Воплочення Сина Божого. Ісус з Назарету своїм, словом, вчинками, цілою своєю особою виявив милосердя Бога. Христос є уособленням милосердя Отця, живою іконою Отця «багатого милосердям» (Еф. 2,4). Усі вчинки і чуда Ісуса були зроблені як вияв Його любові і милосердя до людини. Особливо на це звертає увагу євангелист Лука, котрий найбільше у своєму Євангелії акцентує лагідність і милосердя Христа. Свою діяльність Христос розпочинає словами пророка Ісаї: “Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, щоб проповідувати рік Господнього змилування (Лк.4,18-19). Насправді земне життя Ісуса Христа було посвяченим піклуванню про тих, які мають потребу у милосерді, співчутті й допомозі… У дискусії з фарисеями Христос нагадує їм слова пророка Ісаї: «Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9,13), таким чином вказуючи на їхню втрату відчуття зв’язку з Богом у виконанні релігійних культів чи приписів Закону. Саме постава милосердя дає можливість віднайти цей живий зв'язок у спілкуванні з Богом. Христос вказує, що речі найважливіші в законі: справедливість, милосердя і віра (Мт 23,23). У своєму навчанні Христос подає нам приклад милосердя у притчах про загублену вівцю, загублену драхму і блудного сина. Оздоровленого геразинського біснуватого Ісус закликає свідчити про Боже милосердя: «Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою» (Мк. 5,19). Цілу місію Христа, Його смерть і воскресіння можна розглядати як сповнення задуму Отця у Його любові до людей: «Син спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (Тит 3,5). Милосердя Боже є умовою нашого спасіння. Святі Отці Церкви неодноразово підкреслюють велич Божого милосердя. Так Св. Василій Великий каже: «Якщо б можна було перерахувати безліч Божих щедрот та зміряти величину Божого милосердя у відношенні до величини й сили гріхів, то треба було б впасти у розпач. Але це певне, що хоч можна зміряти й перерахувати навіть найбільші гріхи, то неможливо зміряти Божого милосердя та порахувати Його щедрот. Тому пора не на розпуку, а на пізнання Божого милосердя, на визнання та осуд гріхів, прощення яких дається у крові Христа». А Св. Йоан Золотоустий стверджує: «Для Божого милосердя немає міри і не можна висловити Його доброти. Твоя злоба має міру, але в лікуванні нема міри. Твоя злоба, яка б вона не була, це злоба людська, а Божа любов до людей невимовна, тож надійся, що вона переможе твою злобу». Боже милосердя, яке виявилося упродовж історії спасіння, ми покликані наново пережити у цей особливий час Ювілейного року, відкривши для себе глибину милосердя Небесного Отця. Бог не перестає упродовж віків виявляти багатство свого милосердя, не обмежується тим, щоб заявляти про свою любов, але робить її видимою, відчутною. Милосердя Боже – це Його постава щодо нас. Бог бажає нашого добра і бажає бачити нас щасливими, повними радості. Милосердя є джерелом радості і миру. Це шлях, який поєднує Бога і людину, тому що відкриває серце для надії бути любленим завжди, незважаючи на обмеження наших гріхів. Милосердя Боже може перемінювати серця, тому ми по-особливому переживаємо його у таїнстві Покаяння. Ювілейний рік це не лише відкриття дверей Церкви, але й відкриття очей і дверей серця до потреб ближнього. Як любить Отець, так люблять і діти. Як є милосердний Отець так і ми покликані бути милосердними щодо інших. Для кращого розуміння фрази з Євангелії від Луки «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк.6,36), варто звернутися до паралельного місця у Євангелиста Матея, у якого читаємо: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48). Ідеал святості і досконалості, до якого закликає Христос своїх послідовників, конкретизується у ділах милосердя, що є найбільшими виявами любові. Нас судитимуть по тому, що ми вчинили для ближнього (пор. Мт. 25, 31-46). Суд Божий буде завжди у світлі Його милосердя, «бо суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. Милосердя ж понад суд» (Як 2,13). Відкрити двері - означає уподібнитися до самарянина, творячи діла милосердя для душі і тіла ближнього. Церква у цей момент великих епохальних змін є покликана більш виразно вказувати на знаки присутності і близькості Бога. Це для того, щоб розбудити у нас здатність дивитися глибше. Для Церкви це час віднайти сенс місії, яку їй довірив Господь у день Пасхи: бути знаком і інструментом милосердя Отця (пор. Йо 20,21-23). Бути благовісниками милосердя, що виявляється насамперед у ділах. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7). Це блаженство у цей Ювілейний рік звучить по-особливому. Щоб відкрити і зробити плідним Боже милосердя, ми покликані утішити кожну людину, яку зустрічаємо на нашому життєвому шляху. Святий рік має зберегти живим бажання зібрати багато знаків піклування, які Бог виявляє до світу, а особливо до тих, що страждають, є покинуті і без надії бути прощеними і любленими Отцем. Цей Ювілейний рік дає нам можливість побачити і відчути близькість Бога, бути переміненими Його милосердям, щоб і самим стати свідками милосердя. Це сприятливий час, щоб гоїти рани, не втомлюватися шукати тих, які є в очікуванні. Чинити діла милосердя означає ділитися пережитим Божим милосердям з нашими ближніми. Скільки ситуацій непевності і страждання переживають люди сьогодні. Як багато тих, кого хочуть позбавити гідності. Важливо не звикнути до страждання ближніх, не бути індиферентними. Мати Божого милосердя нехай відкриє наші духовні очі, щоб ми зрозуміли завдання, до якого є покликані і пережити цей ювілей у плідному свідченні віри. 12 грудня 2015 року Божогом. Дрогобич, Катедральний храм + Ярослав Детальніше...

Декрет про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення

12 грудня 2015
Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!  ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.    Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,  проголошуємо  з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.           Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,  затверджуємо  «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.  Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!     владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії                   Вих.: № 15/882 Дрогобич, 11 грудня 2015 р.Б.   Слава Ісусу Христу!     ДЕКРЕТ про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення   На славу Святої, Єдиносушної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Кир Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький,   «Милосердні як Отець Небесний» (пор. Лк. 6, 36)   Святіший Отець Франциск Папа Римський проголосив 2016 рік Надзвичайним Ювілейним Роком Божого Милосердя. Вселенський Архиєрей закликає кожну помісну церкву до безпосередньої участі у переживанні цього Святого Року, як особливого моменту благодаті та духовної віднови. З нагоди Року Божого Милосердя 8 грудня 2015 року Божого в Римі у Базиліці Святих апостолів Петра і Павла Папа Франциск відчинив Ювілейні Святі Двері. Кожен, хто входить цими Дверима покликаний пізнати милосердну любов Бога, який втішає, прощає і дає надію. Уперше Римський Архиєрей дозволив, щоб також у кожній єпархії згідно з рішенням єпархіального Єпископа, були відкриті двері храму, які будуть вважатися такою самою Брамою Милосердя, як і Ювілейні Двері римських папських базилік.       Тому ми владою нам даною, відповідно до булли Папи Франциска «Обличчя Милосердя»,   проголошуємо   з нагоди Року Божого Милосердя з 13 грудня 2015 до 26 листопада 2016 року Катедральний храм Пресвятої Трійці у місті Дрогобичі та Прокатедральний храм Покрова Пресвятої Богородиці у місті Самборі Ювілейними Храмами, в яких будуть відкриті, згідно з літургійним чином, Ювілейні Двері Божого Милосердя.            Усі паломники, що протягом Ювілейного Року з 13.12.2015 до 26.11.2016 ввійдуть крізь Ювілейні Двері цих храмів, з дотриманням усіх умов щодо відпусту (приступлять до святого таїнства Покаяння, візьмуть участь у Святій Літургії, прийнявши Пресвяту Євхаристію, вислухають науки про Боже Милосердя та помоляться молитву «Вірую» в наміренні Святішого Отця), отримують повний Ювілейний відпуст.            Взявши до уваги «Пропозиції заходів єпархіяльного та парафіяльного рівнів», опрацьовані Оргкомітетом за дорученням Синоду Єпископів УГКЦ (Львів-Брюховичі, 31.08–6.09.2015, постанова 33Б), для належного проведення Надзвичайного Ювілейного Року Божого Милосердя,   затверджуємо   «План заходів з проведення в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії Надзвичайного Ювілейного Року Божого милосердя» (див. Додаток 1)    Відповідальність за його виконання покладаю на протосинкела, голів Єпархіальних комісій, деканів, священнослужителів, душпастирів. Ласкаво прошу Вас подбати, щоб у всіх у храмах Єпархії була здійснена ініціатива Святішого Отця «24 години для Господа» 8-9 березня 2016 року Божого. Протягом цих днів мають бути відкриті двері усіх наших храмів зранку до вечора для сповіді вірних, а в головних храмах кожного протопресвітеріату, також провести нічні чування з покаянними моліннями. Рівночасно зобов’язуємо духовенство Єпархії впродовж року звернути велику увагу в своїх проповідях та пастирській діяльності на тематику Божого Милосердя, особливо практикування семи діл милосердя для душі і тіла. Прошу огорнути особливою опікою тих осіб, які найбільше потребують свідчення милосердної любові, прощення і допомоги.   Даний декрет набуває чинності з моменту його проголошення.   Благословення Господнє на Вас!              владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький         митр. прот. Тарас Гарасимчук, канцлер Самбірсько-Дрогобицької Єпархії   Детальніше...

Молитва за захисників України у свято Покрова Пресвятої Богородиці

09 жовтня 2015
Всесвітлішим, преподобним та всечеснішим отцям-священнослужителям Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі співбраття у священстві! У свято Покрови Пресвятої Богородиці українці відзначають День захисника України. Особливої актуальності це свято набирає у цей нелегкий період історії нашої держави, коли наш народ потерпає від військової агресії північного сусіда у східних областях нашої держави. В зв’язку з цим доручаю 14 жовтня 2015 р.Б. провести молитву за живих та полеглих захисників України. Зокрема: Під час проповіді у світлі євангельських слів «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо.15,13) прошу наголосити на важливості служіння воїна-захисника та важливості його підтримки, особливо молитовної. До Сугубої єктенії під час Божественної літургії слід додати наступне прохання:«Ще молимось Господу Богу нашому, щоб милосердно споглянув на слуг своїх – воїнів-захисників Української держави, покривав їх своєю переможною десницею, зберіг від смертоносної рани і всякої недуги душевної і тілесної, охоронив від журби, лиха, гніву і недолі та дарував здоров’я з довголіттям, промовмо всі: скоро вислухай і милостиво помилуй».         3. Після Божественної Літургії слід звершити панахиду за загиблих захисників України, особливо за тих, що загинули у визвольній боротьбі нашого народу та внаслідок теперішньої збройної російської агресії на Сході нашої держави. Благословення Господнє на Вас! владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 5 з 13
^ Догори