Проповідь з нагоди 295-ліття з дня об’явлення та 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (2022)
15 лютого 2022
Дивна Твоя Тайна, чистая явися,Новосамбірська Церков чудес ісполнися,де ікона твоя слези істочила,невидящим очи дала, хромих ізцілила…(Пісня до Чудотворної Пречистої Діви Самбірської)
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
Різдвяна серія свят завершується Стрітенням Господнім, яке ми святкуємо у сороковий день після Христового Різдва. Це свято своїм змістом тісно пов’язане з Різдвом Христа і відкриває шлях до Пасхи. Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського храму, а на руках Богородиці бачимо сорокаденне дитятко Ісуса. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Господній Закон. Тому що, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець посвячується Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після народження дитини (пор. Лк. 2,24). Але на Стрітення Господнє за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне – зустріч людини з Богом, Спасителя – зі спрагненим спасіння людством.
Сьогодні і ми прибули до Матері Божої, прославленої у Самбірській чудотворній іконі – з благодаренням, любов’ю і вдячністю але також із прохання про заступництво, допомогу та Її неустанну поміч. У 2022 році Божому на свято Стрітення наша єпархія вшановує два ювілеї, пов’язані з Самбірською Чудотворною іконою Пресвятої Богородиці: 295-ліття з дня об’явлення ікони як чудотворної та 25-ліття обрітення цієї ікони, яка впродовж півстоліття вважалась втраченою.
Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до ряду богородичних ікон «умиління». Старослов’янське слово «умиління» вміщає в себе значення кількох сучасних слів: «скорботи», «милосердя» і «любові». Вираження цих духовних почуттів споглядаємо у Самбірській чудотворній іконі. На ній дитя Ісус притуляється cвоїм обличчям і рукою до обличчя Богоматері. У свою чергу Пресвята Богородиця по-материнському пригортає до себе Сина в передчутті сповнення пророцтва старця Симеона Богоприємця, яке той промовив в Єрусалимському храмі: «Ось цей поставлений для падіння і встання багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 34-35). Пригортаючи Сина, Пресвята Богородиця пригортає до себе кожну скорботну душу. А Ісус, обіймаючи і бажаючи утішити Свою Матір, обіймає своєю благодаттю кожну людину, яка вдається до Нього в молитві.
Божественне «умиління», окрім згаданих традиційних рис, проявилось на Самбірській іконі також в чудесний спосіб — кривавих сліз, які з’являлись на іконі впродовж тривалого часу і правдивість яких ствердили учасники єпархіальної комісії, призначеної для вивчення ікони перемишльським єпископом Єронімом Устрицьким (1715-1746), а також чимало державних урядовців і вірян. Чому Пресвята Богородиця «заплакала» в той час кривавими сльозами? Відповідь на це питання слід шукати в обставинах, в яких у той час знаходився наш народ. Гортаючи книгу Буття нашого народу, спостерігаємо як майже до кінця XVII ст., наші терени потерпали від несподіваних наїздів загарбників зі Сходу, від яких найбільше страждав простий люд, то гинучи від їх рук, то потрапляючи в полон, або залишаючись біля руїн спаленої оселі без даху над головою. Початок XVIII ст. ознаменувався моровою пошестю. Відомо, що від чуми померла родина, яка первісно володіла цією іконою. Загалом же впродовж кількох років пандемія відібрала життя у двох третин мешканців м. Самбора. З такими наслідками пошесті зустрілись не тільки самбірчани, але мешканці решти наших містечок і сіл. Адже, як добре знаємо, пандемію не спиняють географічні кордони.
Своїми кривавими сльозами Пресвята Богородиця засвідчила скорботу свого материнського серця над стражданням улюблених дітей Христової Церкви. У своєї слабкості й хиткості посеред випробувань і горя людина потребує видимих знаків Божої присутності для зміцнення віри, а Бог у такий спосіб засвідчує силу Своєї благодаті, яка постійно присутня в Церкві, зокрема в Святих Таїнствах, у щирій довірливій молитві до Бога.
Любов Божого люду до Божої Матері, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, виразив незнаний митець, зобразивши в її нижній частині місцеве шляхетне подружжя Іллю та Єлизавету Комарницьких, яке звертається до Божої Матері словами молитви «О Всепітая Мати». Цією молитвою завершується Акафіст до Пресвятої Богородиці, який перед чудотворною іконою після отримання Божих ласк за Її посередництвом молились вдячні вірні. Заможне подружжя Комарницьких не випадково зображено на іконі. Завдяки їхнім коштам і старанням упродовж десяти років (1728-1738 рр.) було збудовано кам’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, який сьогодні є однією з найдавніших кам’яних парафіяльних церков Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Ілля Комарницький склав також у пожертву для парафіяльної громади територію перед храмом, яка впродовж трьох століть уможливлює проведення численних прощ до Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Так стараннями благочестивих християн «Мудрість собі будинок збудувала, і витесала сім стовпів до нього. Забила свої жертви, вина свого налила і стіл свій теж приготувала. Послала своїх служниць, щоб оповістити, по щонайвищих закутках у місті: „Хто простодушний, нехай сюди заверне“» (Прип. 6, 1-4).
Почитателі Божої Матері, прославленої у Самбірській чудотворній іконі, не лише молились до неї за свого життя, але забажали бути похованими в крипті храму, щоб в такий спосіб залишитись під Покровом Божої Матері й у вічності. Відомо, що у підземеллі церкви Різдва Пресвятої Богородиці похована родина Комарницьких та перемишльський єпископ Атанасій Шептицький (1762-1779).
25-літній ювілей обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці ми святкуємо у свято Стрітення Господнього, яке, за Божим Промислом, віддавна було одним з днів церковного року, коли ця ікона вшановувалась в урочистий спосіб. Зокрема, у 1830 році перемишльський єпископ Іван Снігурський визначив це свято днем відпусту в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Самборі.
Однак чудесні події, пов’язані з цим періодом церковного року, сталися також і значно пізніше. У ХХ ст. вважалось, що з 1944 року місцезнаходження оригіналу ікони є невідомим, а в святилищі храму Різдва Пресвятої Богородиці за коштовними срібно-золотими ризами знаходиться одна з її копій. Втім восени 1996 року під час ремонту освітлення довкола місця зберігання ікони було виявлено, що за срібними шатами знаходиться старовинна ікона Самбірської Пресвятої Богородиці. Образ вирішено віддати на експертизу, а відтак відновлення старшому реставраторові Львівського музею історії релігії Василеві Боянівському. Під час дослідження ікони, вивчення стану полотна, техніки її написання, використаних фарб, реставратор встановив, що образ походить з кінця XVII ст., а отже і є тією славнозвісною Самбірською чудотворною іконою Пресвятої Богородиці.
У лютому 1997 року, в період святкування свята Стрітення Господнього, після завершення реставраційних робіт, Самбірську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці внесено до Архикатедрального собору св. Юра в м. Львові, де урочисте богослужіння відслужив владика Любомир (Гузар), єпископ-помічник Глави Української Греко-Католицької Церкви, у співлужінні владики Юліяна (Вороновського), єпископа Самбірсько-Дрогобицького та за участі численного духовенства й вірних. Опісля ікона побувала в храмах Львова, Дрогобича, Старого Самбора, а 23 лютого 1997 року її процесійно внесли до храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора, де вона зберігається по сьогоднішній день. У 2010 році блаженної пам’яті владика Юліян Вороновський проголосив свято Стрітення Господнього на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії днем почитання Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.
Як часто в нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Господь наш Ісус Христос обдаровує нас своєю опікою і, за словами псалмоспівця, посилає ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. 90, 12). Але найбільшим благодіянням Бога є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю.
В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62).
Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, Яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Вона піклується про своїх дітей, супроводжує своїм покровом кожну християнську душу.
Велику надію покладає на Богородицю наш український народ. Упродовж століть споруджує на Її честь храми, прибігає до Її ікон, лине до чудотворних місць, де по-особливому відчувається Її заступницька дія. Чимало таких богородичних святинь є на нашій землі! Крім Самбора, Грушева і Билич, у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії маємо й інші чудотворні місця, де можемо користати з духовної допомоги Пресвятої Богородиці.
Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила поступ зла російського агресора, який окупував наші землі на сході і півдні України, збираючи біля наших кордонів сотні тисяч війська. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, агресії і війни.
І сьогодні молімося до Богоматері, «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінне уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Просімо, щоб Пресвята Богородиця донесла молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
15 лютого 2022 року Божого,м. Самбір
Детальніше...
Проповідь на неділю митаря і фарисея (2022)
14 лютого 2022
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Цими днями Свята Церква своїми богослужіннями розпочала готувати нас до Великого посту, який церковні автори називають духовною весною. В попередній неділі – про Закхея – ми роздумували над важливістю бажання споглядати Христа, а це – перший крок на дорозі спасіння. Другий крок цього шляху описаний у сьогоднішньому євангельському читання, в якому чуємо притчу про митаря і фарисея. З неї ми дізнаємося, що, окрім бажання бачити Бога, ми маємо навчитись бачити себе такими, якими ми є насправді, з нашими слабкостями, упадками, гріхами та пороками. У сьогоднішній євангельській благовісті Ісус навчає нас, як ми повинні молитися, вести діалог з Богом.
В єврейському суспільстві часів Ісуса клас фарисеїв вважав себе найблагороднішим виявом завіту між Богом та обраним народом з огляду на виконання Божих обіцянок даних праотцям. Фарисеї були переконані, що прихід спасіння у цей світ буде підготовлений та прискорений через ретельне дотриманням усіх приписів Закону. Це, вважали вони, «змусить» Бога спасти людину. Керуючись цим принципом, фарисей висловлює це переконання у своїй молитві. Цікаво, що замість того, щоб прославляти Бога, у храмі фарисей починає прославляти себе самого. Митар натомість пізнає себе в убогості свого серця, як бідного грішника. Стояння перед присутністю Божою у храмі дає митареві усвідомлення своєї нескінченної віддаленості від Божої справедливості.
Внутрішні почуття, які надихали на молитву цих двох молільників, відображаються у їхній зовнішній поставі; фарисей, вважаючи себе праведним, молиться напереді з піднятою головою. Натомість, зовнішня постава митаря демонструє внутрішнє каяття і смирення: «Не смів і очей звести до неба» (Лк. 18, 11-13). Фарисей, відчуваючи, що має заслугу перед Богом, стає у перших рядах і обертається, щоб порівняти себе з іншими; митар же, «ставши здалека», ніби схиляється, відчуваючи тягар свого гріха, і відкривається лише Богові та Його милосердю.
Зовнішня постава в храмі підкреслює зміст молитви цих двох осіб. Фарисей символічно представляє самовпевнених людей. У своїй молитві фарисей починає творити гімн хвали і подяки Богові («дякую тобі»), але це одразу ж перетворюється у пісню самопрослави та гордості. Фарисеї вважали себе людьми вищого класу і спиралася на помилковому розумінні важливості зовнішнього зберігання норм закону, ритуальних приписів. Вони забули, що єдиною мірою справжньої справедливості є сам Бог, Єдино Святий і Справедливий.
Тож на відміну від фарисея, митар перебуває у присутності Бога, покладаючись на Його нескінченну милість. Суть молитви митаря відповідає його внутрішній і зовнішній поставі: «Митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним» (Лк.18, 13). У цих коротких словах євангелист Лука повторює нам вчення Ісуса про те, як правильно стояти перед Богом, як піднести нашу молитву до Нього. Людині щоб вступити в розмову з Богом, насамперед потрібно прийняти поставу смирення, тобто правди, визнаючи себе грішником. Зустрічаючись з безмежною святістю Бога та Його милістю, людина не може не промовити слідом за Давидом: «Боже, помилуй мене грішного»! (Пс.50). Саме цей вислів покаяння за свій гріх міститься у благанні митаря: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Це – псалом, у якому народ Божий віднаходить себе, щоденно молячись ним і довіряючись Господньому милосердю.
Молитва фарисея характеризується марнославством, майже зарозумілістю, а молитва митаря – смиренням. Митар виходить з храму виправданим, бо він прибув у храм, щоб зустрітися із Божим милосердям. Натомість фарисей, який у своїй безглуздості порівняв свою «праведність» із нескінченною праведністю Бога, повертається додому не тільки не оправданим зі своїх попередніх гріхів (яких він не бачив через власну зарозумілість), але ще й з додатковим гріхом – гордині.
Молитва митаря прийнята Богом, бо вона випливала зі смирення й усвідомлення власної гріховності. Ще зі Святого Письма Старого Завіту дізнаємося, що «смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде; не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи», – каже Ісус син Сираха (Сир.35,17-18). Митар покладався на довіру у всемогутність Божого милосердя. Його молитва заслуговує на похвалу Бога, оскільки це справжній гімн прослави Божого милосердя, вихваляння Його любові. У митарі збувається те, що ми читаємо в псалмі: «Візвали праведні, і Господь почув їх і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс.33, 3.18-19).
Сьогоднішня притча вчить нас, що якщо грішник визнає себе винним, визнає, що спасіння – це дар Бога, а не заслуга людини, то досвідчує Боже милосердя та отримує спасіння. Увесь її зміст міститься в останньому реченні, яке є прямим підсумком діяння «двох людей»: «Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений» (Лк. 18,14). Ці слова мають христологічну суть і знаходять повноту свого сенсу у Христі Господі. Вони відображають пасхальну таїну Ісуса: шлях прославлення і спасіння проходить через хрест. Ісус досягнув піднесення і слави через воскресіння, але перед тим він пройшов через приниження і страждання на хресті. Доля християнина також є подібною до цього шляху Ісуса Христа (Йо.15, 20).
Замислившись над сьогоднішнім євангельським читанням, запитаймо себе, стоячи перед найвищою Божою справедливістю: в кому з двох осіб, описаних у притчі, я бачу себе? Відкриваючи глибину своєї совісті перед Богом, ми зауважуємо, що дуже часто ми проявляємо фарисейську зарозумілість. Адже нерідко ми, християни, вважаємо себе добрими лише тому, що беремо участь у літургії у неділю і свята або тому, що не вчинили трьох класичних гріхів: «не вкрав», «не вбив», «не проклинав».
Одна з найбільших труднощів у нашому житті – це вміння бути чесними із собою. Один з видатних людей одного разу сказав: «Будь чесним перед самим собою». Однак це легше промовити, аніж зробити. Диявол, який є великим брехуном, підступно штовхає нас на шлях самообману й ілюзій. Хтось одного разу сказав: «Найлегша річ – це дурити себе самого». Схильність до самообману не є чимось новим. Гріх засліпив людину ще тоді, коли змій спокушував Єву, розказуючи їй, що якщо вона не послухається Бога, то її очі відкриються і вона стане як бог.
Бог у Христі приходить, щоб визволити нас від цього стану духовного самообману і засліплення. Той, хто сам не знаходить у собі провини, потребує погляду зі сторони. Хворий потребує лікаря, який, об’єктивно і неупереджено проаналізувавши його стан, вкаже йому шлях виходу з хвороби. У святій тайні Покаяння Бог дає нам отой «погляд збоку», у духівниках та сповідниках – духовних лікарів. Рівно ж апостол Йоан пригадує нам: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (І Йо. 1,9). А святий Іван Ліствичник зазначає: «Якщо хтось може бачити свої пороки без пелени любові до себе, він більше ні про що в житті не буде турбуватись крім спасіння».
Дорогі у Христі! Ми готуємось до того, аби ввійти у Великий Піст – благодатний час покаяння. Думаю, що не буде перебільшенням сказати, що найкращі уроки покаяння можемо навчитись від розкаяних грішників – від тих, які не ховали свої гріхи під надуманими відмовками, які бачили себе такими, якими є насправді. Від таких, хто як митар смиренно падають на коліна перед Спасителем, благаючи милосердя, а тому отримують оправдання, прощення, очищення, духовну радість і мир у серці. Це також може статися і з нами. Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь.
13 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше...
Проповідь на тридцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)
06 лютого 2022
«Сьогодні на цей дім зійшло спасіння»(Лк 19,1-10)
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішня євангельська благовість оповідає нам надзвичайну подію, що відбулася у Єрихоні. Це – відоме у Біблії місто. Про нього у книзі Ісуса Навина читаємо: «Єрихон зачинився і замкнувся кріпко перед синами Ізраїля; ніхто не виходив, ані не входив до нього» (ІН. 6,1). Отже, це – замкнене місто, в яке ніхто не входить і з якого ніхто не виходить. Це – справжня фортеця, яку не можна здобути людськими силами. Так само людське серце часто є закритим, неспроможним любити і неспроможним бути любленим і прийняти любов. Знаємо, що Єрихон був завойований Ісусом Навином у чудесний спосіб, з Божою допомогою: на сьомий день після сьомого обходу довкола міста, коли священики засурміли, а весь народ закричав сильним окликом, мури міста впали, а ізраїльтяни з Ісусом Навином увійшли у місто ( ІН. 2,1-14).
Подібно до розвідників Ісуса Навина сьогодні Ісус Христос входить у місто Єрихон, знаходить в ньому грішника і напрошується в його дім. Він приходить, щоб спасти Закхея від смерті і зіслати на його дім спасіння. Ось так починається історія Божого милосердя, благовість спасіння Богом, Який іде шукати людину, якою б вона не була і де б вона не заблукала; іде, щоб зустріти її і потрапити до її дому, подарувавши їй спасіння. Людина, яка бажає бачити Бога і прагне життя, продовжує цю історію спасіння в часі.
Ісус прямує до Єрусалиму (Лк. 9, 51 – 19, 40), бо час спасіння вже наблизився. Те, що було «неможливе в людей, є можливе в Бога» (Лк. 18, 27), тому зустріч із Закхеєм є здійсненням неможливого. Закхей був не лише митарем (таким яким був Леві – згодом апостол Матей), але «головою над митарями» і був дуже «багатий». Коли Ісус проходив поблизу його дому, Закхей за всяку ціну «бажав бачити Ісуса» (Лк.19,3) і з цією метою виліз на дерево (євангелист говорить про «сикомор»), «щоб подивитися на нього» (Лк. 19, 4). У такий спосіб Ісус побачив Закхея і звернувся до нього зі словами, над якими можна багато роздумувати: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння …» (Лк.19,9). Христос не лише дав зрозуміти, що побачив його (начальника митарів, тобто людину певної посади) на дереві, але, що більше, засвідчив перед іншими, що хоче «затриматися у його домі» (Лк. 19, 5). Це викликало радість у Закхея, і одночасно ремствування серед тих, яким таке спілкування Вчителя з Назарету із «митарями та грішниками», очевидно, не подобалось.
Євангельська благовість запрошує нас замислитись над твердженням, що Закхей «бажав бачити Ісуса» (Лк. 19, 3). Ця думка є дуже важливою, і ми повинні її віднести до кожного із нас, до кожної людини. Чи я хочу «побачити Христа»? Чи роблю все, щоб «могти Його побачити»? Ця проблема є актуальною як тоді, коли Ісус проходив містами і селами свого краю, понад дві тисяч років, так і тепер, для кожного із нас особисто. Чи може ми уникаємо зустрічі із Господом? А якщо вже і не проти зустрічі, то десь здалеку. Ми не приближаємось занадто, щоб не попадатися Йому на очі, щоб не побачив забагато, щоб ми не мусіли прийняти тієї правди, яка від Нього походить.
Закхею необхідно було зробити зусилля, щоб побачити Ісуса. Людина може змінити те становище, в якому вона опинилася. Бог не хоче нічого робити проти волі людини. Він іде, пропонуючи спасіння, але людина повинна зробити крок назустріч, виявити своє бажання зустрітися з Ним.
Постать Закхея є образом кожної людини, яка після гріха намагається сховатися від Бога. Згадаймо хоча б Адама й Єву, які, скуштувавши плід з дерева пізнання добра і зла, коли почули голос Бога, сховалися від Нього серед дерев саду (пор. Бут. 3,8). І з цього моменту Бог не перестає кликати людину, запитуючи: «Де ти?» (Бут 3,9). Людина, виправдовуючись нібито наготою, а насправді намагаючись приховати свій гріх, ховалася серед хащів і дерев, віддаляючись все більше і більше від Господа. Та Господь не покинув людину, а пішов її шукати – знаючи, що її зможе повернути назад у рай тільки тоді, коли вона сама забажає Його побачити. Через свою любов і велике милосердя Бог в Ісусі Христі став людиною, одним із нас, щоб знову повернути нас до Отця. І саме сьогодні серед гілля на дереві Він помічає отого маленького чоловічка, багатого начальника митарів на ім’я Закхей. Кличе його по імені – і Господній радості немає меж, бо нарешті знайшов те, що загубилося і може подарувати своє спасіння тому, що загинуло…
І це все – каже Євангеліє – стається сьогодні! Стається тут, стається з нами. У своєму великому милосерді Бог іде шукати нас, загублених у хащах гріха, і знаходить, незважаючи на те, наскільки ми малі добрими вчинками і великі своїми гріхами. Йому не потрібні пояснення, чому ми так далеко відійшли від Нього. Він хоче тільки одного – щоб ми якнайшвидше прийняли Його у свій дім. Це те саме, що впустити світло в хату: як тільки засвітити світло, одразу зникає темрява і дім наповнюється світлом.
Закхей не дав себе похитнути або застрашити. Не настрашився, що прийняття Христа у його домі могло б загрожувати його професійній кар’єрі, або ускладнити його діяльність пов’язану із професією начальника митарів. Він прийняв Христа у своєму домі і сказав: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19, 8). В цей момент стає зрозумілим, що не лише Закхей «побачив Христа», але також і Христос проник у його серце і совість; просвітив його аж до глибини людського буття. І ось стається відкриття серця, розкаяння і навернення. Звершується діло спасіння. Сам Ісус це стверджує, мовлячи: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9-10). Це одне із найпрекрасніших висловлювань у Євангеліях.
Як Ісус відрізняється від більшості з нас! Він завжди намагається побачити в людині добро, незважаючи на те, наскільки воно прикрите злом. Бог нас любить, тому бачить нас по-іншому, ніж люди. Бог бачить нас такими, якими ми можемо бути. Ми бачимо те, що є можливо часто спотворене і перебільшене обмовами, а Бог бачить те, що може бути.
Одного дня італійський скульптор Мікеланджело побачив зайву гостру кам’яну брилу необтесаного мармуру, яку викинув будівельник. Він запитав: “Що ви збираєтеся робити з цим мармуром?” Йому відповіли: “Нічого, з ньому вже немає жодної користі”. Мікеланджело сказав: “У ньому є користь, відправте його до моєї майстерні. У цій брилі ув’язнений ангел, я мушу його звільнити”. Так само й інший Великий Скульптор – Ісус. Він побачив Закхея, який був відкинутий людьми як грішник і пожадливий колаборант, нечесний митар. Але Ісус зауважив у Закхеєві більше, ніж його немочі і гріхи. Він побачив Закхея таким, яким той міг бути – людину, якій прощено його гріхи; яка відплатила за свої злочини, повернувши вчетверо тим, кого скривдила; яка присвятила себе допомозі бідним. Ісус побачив Закхея інакшим, не таким, яким той був – грішником, а таким, яким той міг стати – святим. Ось таким є традиційне ставлення Ісуса до грішників.
Грішник – це не є справжня людина, яка походить від Божого образу. Щось чуже увійшло в нього, щось чужорідне, щось, що йому не належить, але є причиною його потворних моральних ран і упадків. За цим Ісус завжди бачить справжню особу, яка потребує спасіння. Господь глянув на Симона, рибалку, і побачив Петра – скелю, Першого в любові серед апостолів. Він подивися на переслідувача Савла і побачив Павла апостола – благовісника для поган. Він подивися на Августина любителя розваг і побачив Святого Отця Церкви. Він глянув на Закхея, шахрая і колаборанта, і побачив того, хто кається і допомагає бідним. Він подивився на дванадцятьох апостолів, групку невідомих, і побачив дванадцять осіб своїх послідовників, які змінять світ. Він побачив у всіх цих людях велич, якої ніхто інший не міг побачити, навіть вони самі.
Те, що Ісус зробив для Закхея, Він зараз робить з нами. Він дивиться і бачить нас – слабких, розчарованих, грішних людей. Але водночас Він нас бачить як здібних, вірних, прощених грішників, нових людей, якими ми можемо стати, коли віддамо наше життя Йому, так як зробив Закхей. Бо остаточною метою людини є небо, її правдивий дім, де Отець небесний очікує всіх у милосердній любові. Бог не хоче, щоби хтось загинув; тому понад дві тисячі років тому послав не землю свого Сина, щоб «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 10). Він відкупив нас своєю смертю на хресті. Ісус помер і воскрес, щоб бути «первородним між багатьма братами» (Рим 8, 29). Будьмо відважні! Ісус вже шукає нас, щоб подарувати нам своє милосердя і спасіння. Відкриймо Йому двері нашого серця, щоб на дім нашого життя зійшло спасіння. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
6 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... Розпорядження стосовно молитовних заходів за справедливий мир в Україні
24 січня 2022
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос Рождається!
Світ з тривогою спостерігає за зростанням напруження навколо північних, східних і південних кордонів України, яке ризикує вилитися у чергову хвилю збройної агресії Росії супроти українського народу. Лідери різних країн світу роблять різноманітні зусилля, аби завадити розгортанню війни у серці Європи.
Як християни, ми переконані, що Божа підтримка і допомога значно перевищує людські задуми і дії. Святіший Отець Франциск проголосив 26 січня 2022 р.Б. Світовим Днем молитви за мир в Україні. Радо прилучаючись до цієї ініціативи, благословляю духовенству, монашеству і мирянам Самбірсько Дрогобицької Єпархії УГКЦ приєднатись до цієї спільної молитви Вселенської Церкви та, зокрема, в цей день провести такі молитовні заходи:
А. На загальноєпархіальному рівні
10.00 – Архиєрейська Божественна літургія (катедральний храм Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі);
- Запалення «Свічки миру»;
– Молитовний чин про заступництво Пресвятої Богородиці над українським народом.
Б. На парафіяльному рівні
18.00 – 18.05 – Молитовний передзвін за мир;
18.05 – Молитовний чин про заступництво Пресвятої Богородиці над українським народом (див. Додаток).
В. На родинному та особистому рівні
20.00 – Запалення «Свічки миру» у вікні дому;
20.00 – Єднання в онлайн-молитві з Блаженнішим Святославом, Главою й Отцем УГКЦ (Інтернет-канал «Живе Телебачення») – або спільна чи особиста молитва «Отче наш…» і «Богородице Діво»
Молімося, аби Господь просвітив уми і серця тих, від кого залежить уникнення розгортання чергової хвилі збройної агресії супроти України, та дарував нашому народові справедливий мир!
Благословення Господнє на Вас
+ Ярослав (Приріз),
Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ
Додаток
МОЛИТОВНИЙ ЧИН
ПРО ЗАСТУПНИЦТВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ НАД УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ
Священик: Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
Царю небесний, утішителю. Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.
Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імени твого ради.
Господи, помилуй (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наці насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Священик: Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Тропар, глас 4
До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні,* і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної:* Владичице, поможи, змилосердившись над нами;* поспішися, бо загибаємо від множества гріхів;* не заверни рабів твоїх з нічим,* бо в тобі єдину заступницю маємо.
Слава, і нині: Не замовкнемо ніколи, Богородице,* про силу твою говорити ми, недостойні;* бо коли б ти не предстояла, благаючи,* хто б нас вирятував від стільки бід?* Хто ж би охоронив нас нині вільними?* Не відступимо від тебе, Владичице:* твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди,* єдина благословенна.
Диякон: Господеві помолімся.
Люди: Господи, помилуй.
Священик голосно промовляє:
Господи Вседержителю, Творче й Сотворителю людського роду! Ти з небуття до буття нас привів. Ти народ наш поставив перед віками володіти землею українською. Ти апостола Свого первозванного Андрея послав, щоб він на цих землях засіяв зерно віри. Через віки Ти вірних Своїх слуг-мучеників привів на Україну для чистої ісповіді віри. Коли було вгодно Тобі, Творче вселенної, Ти поставив серед українського народу рівноапостольних володарів Володимира Великого й Ольгу Київську, Ти серця їм відкрив і розуміння їхнє просвітив святою істиною Твоєю. Ти ізбавив народ наш від ідолослужіння. На місце пустих божків Ти сам вселився в нас, даруючи життя. На місце поганської злоби Ти дарував милосердя. На місце помсти Ти закріпив у нас прощення, страстотерпців Бориса й Гліба поставив печаттю цього дару. На місце самолюбства Ти встановив посеред нас ангельське життя, і преподобних отців Антонія і Теодосія поставив начальниками монашества. На місце мрачних забобонів Ти воздвиг світлих святителів і проповідників Твого слова. Ти скріпив народ Твій словом Твоєї істини і не дав ворогові вирвати віри з сердець наших. По сьогоднішній день Ти прикрашуєш нашу Церкву й наш нарід Твоїми слугами, мучениками й ісповідниками, які стоять твердо, як дороговказ для нас до Твого царства. Ти через слугу твого боголюбивого князя нашого Ярослава (Мудрого) віддав під опіку наш народ і землю під Покров Пресвятої Богородиці. Тому то нині, будучи свідками зростання напруги на північних, східних і південних кордонах нашої Батьківщини, яке ризикує вилитися у чергову хвилю збройної агресії супроти українського народу, прибігаємо під Святий Покров Матері Божої та усильно просимо:
Благання
Преблагословенна Богородице Діво. Ти для скорботних велика заступниця, хворих посіщення, немічних кріпосте, вдовиць і сиріт покровителька, матерів печальних всенадійна утішительниця. Споглянь сьогодні на нашу Батьківщину Україну, покрий омофором милості твоєї ввесь наш народ, що кличе до тебе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Діво, ти Своїм явлінням розірвала пута страху в серцях дітей Твоїх і проростила в наших душах зерно надії. Ти змусила до втечі душетлінного і богоборчого ворога та вивела своїх дітей до світла пізнання й ісповідання істини. Вислухай нас і покажи милість Твою на людях Твоїх – молільниках, бо ми прославляємо Твоє материнське заступництво і з глибини душі взаємо до тебе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Вселаскава Богородице і Співчутлива Мати, не доручай нас людському заступництву, але сама прийми моління слуг Твоїх. Перед Своїм Сином і Господом нашим Ісусом Христом не переставай заступатися за нас, що посеред утисків і сліз в Тобі єдиній поклали всю нашу надію. Поглянь на наші журби і тривоги, на наші болі і страждання, покрий нас своїм небесним Омофором, бо ми молимося тобі:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всенепорочна Діво, тяжкі нас засмучують досвіди, а наші душі сповнені великої журби. Усунь, Діво Всенепорочна, душевну бурю журби нашої, бо ти, Богоневісто, як єдина Пречиста, Начальника миру – Христа породила. Пошли нам мир Сина твого й Бога нашого. Згадай слуг Твоїх і не відкинь сліз наших і зітхань, обнови нас благістю Своєї милості, бо ми кличемо до тебе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
О, Небесна Мати, навідайся до нас своїм благодатним посіщенням, не відвернись від наших ран і скверн гріховних, але намасти їх єлеєм твоєї благости і випроси у Господа нашого зцілення, щоб ми, благодаттю Божою оздоровлені на душі і на тілі, осталий час життя нашого провели в покаянні і сповненні волі Господньої та сподобились благої кончини життя нашого, бо ти породила Добросердного Спаса і Бога всіх, що тебе оспівують:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всемилостива заступнице, врозуми і навчи нас, як безгрішно пройти шлях нашого земного життя. Укріпи нашу віру, наповни наші серця любов’ю, утверди нас терпеливістю, смиренням і надією. В кожній миті нашого життя і в годині кончини нашої будь нашою заступницею перед престолом Всевишнього, бо ми молимось до тебе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Діво, що Керманича Господа породила, даруй силу і мудрість нашим провідникам на церковній і народній ниві, вимоли для них світло Святого Духа, щоб Ним просвічені провадили дорогами правди люд Божий, що з вірою взиває до тебе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Могутня Воєводино і полків небесних Провіднице, Ти, що, піднісши свої руки на моління, перемагаєш ворогів та долаєш усіх супротивників, укріпи наших воїнів, даруй їм силу і відвагу щитом могутнім захищати свій народ, що кличе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Мати милосердя, випроси від Всевишнього Бога повний і справедливий мир для нашої землі, не тільки захорону перед збройними нападами, але і визволення від ненависті й чварів, від злоби і бажання помсти. Доведи нас до миру, заснованого на правді, справедливості, прощенні й любові, бо Божий люд взиває до тебе:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Небесна Мати, до кінця життя нашого молитвами Твоїми оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Всемогутньому Творцеві нашому, з вірою у серці взиваючи:
Люди: Пресвята Богородице, спаси нас!
Диякон: Господеві помолімся.
Люди: Господи, помилуй.
Молитва
Священик: Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, ми, сини і дочки українського народу, стоячи перед Твоїм святим обличчям, дякуємо Тобі за дар свободи, незалежності й волі нашої Української держави.
Нині ж, у день соборної молитви за справедливий мир в Україні, будучи свідками зростання напруги на північних, східних і південних кордонах нашої Батьківщини, прибігаємо під Святий Покров Твоєї Святої Матері та благаємо Заступництва у Тебе, Христе Боже наш. Молимо Тебе: пошли благодать Святого Твого Духа і навчи всіх дітей України любити свою Батьківщину такою жертовною любов'ю, якою Ти полюбив нас. Надихни серця керівників нашого народу жертовною любов'ю служити для добра нашого народу, цілісності і соборності нашої держави України. Пошли силу благодаті і мужності нашим воїнам, аби вони могли жертовно виконувати свій святий обов'язок захисту нашої Батьківщини.
Вибав нас від всякого нападу чужинців, від всякої ворожої змови, що піднімається проти народу нашого зруйнуй. Вчини його силою Твоєю непереможним і від всякої ворожої пропаганди і нападу нездоланним. Військо його всюди і завжди проти ворогів його укріпи, і в єдиномислії і праведному послусі тримай, і мир справедливий подай нам Господи. Благослови благовірному народу нашому перемогу над супротивниками заради імені Твого, на землі, на морі, і в повітрі.
На заступників перед Тобою ми прикликаємо сьогодні всіх святих нашого народу, рівноапостольного великого князя Володимира, хрестителя України, блаженну рівноапостольну Ольгу Київську, мучеників та ісповідників нашої святої Церкви та всіх святих та подвижників, яких видала українська земля.
Бо Твоє є царство, і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і навіки віків.
Вірні: Амінь.
Відпуст
Диякон: Премудрість!
Вірні: Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.
Вірні: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Владико, благослови.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, преподобних і богоносних отців наших, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Вірні: Амінь.
Після відпусту – гімн «Боже Великий, Єдиний»
Детальніше... Проповідь на найменування Господа нашого Ісуса Христа (2022)
15 січня 2022
Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні, у восьмий день після Різдва Христового, ми святкуємо празник найменування Господа нашого Ісуса Христа, а також пам'ять святого Василія Великого та Новий рік. Недаремно всі ці події відбуваються восьмого дня. Як відомо, сотворення світу згідно з Біблією сталося впродовж семи днів – шість днів Господь Бог творив вселену, а на сьомий – спочив. Тому семиденний тиждень пронизує земне життя людини. Восьмий же день показує нам абсолютно іншу дійсність, інший вимір існування людини, впроваджує нас у нову епоху Божої присутності і вічного життя.
Цей світ тління і смерті колись закінчиться, але не для того, щоб зануритися в темряву небуття, а щоб прийняти «інший образ», коли «Бог буде всім у всьому» (1 Кор. 15, 28). Отці Церкви називали «восьмим днем», – час всеосяжного тривання і перебування в Божій любові. Восьмий день – це час спасенної дії Бога, котрий у своєму воскресінні перевершив час, простір і будь-які межі законів буття та матеріального світу (зійшовши до аду і з’явившись своїм учням живим). Тому час, коли Він це здійснив, стає немов новим днем і початком відліку в історії боголюдських відносин, передсмаком вічності Бога і людини, днем поза часом і воднораз у часі. Як би ми не намагалися тепер описати цю майбутню дійсність, наші слова будуть лише слабким натяком на неї, бо «тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя» (1 Кор. 13, 12).Саме тому у восьмий день також розпочинаємо Новий рік в Ім’я Боже.
Народження Христа Спасителя – це епохальна подія нашої планети, яка поділила історію людства надвоє: до Різдва Христа і після Різдва Христового. Тому ми, переживаючи цикл Різдвяних свят, гідно прославляємо Бога, котрий своїм приходом на землю освятив історію людства, наповнив своїм світлом та добром кожен наш день. Сьогодні ж ми віддаємо хвалу Богові Творцеві, дякуємо за прожитий час і просимо у Господа благословення на Новий рік для особистого, духовного і національного життя нашого народу. З вірою та надією на Бога прикладаймо зусилля, щоб освятилося Боже ім'я у світі, запанувало Боже царство правди і добра між людьми, щоб постав мир і добробут у людському роді, а між народами і людьми запанувала добра воля.
Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє так нам про це говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і зберігав. За законом Мойсея, кожне хлоп’я восьмого дня після народження через обряд обрізання отримувало ім’я. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно для євреїв було символом союзу з Богом. Бог сказав до Авраама: “Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. (…) На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (Бт.17,9-12). Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Апостол Павло каже: «Свідчу знову кожному, що обрізується, він мусить увесь закон чинити» (Гал.5,3). Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення й обітниць, даних Богом його народові.
Отож восьмиденне хлоп’ятко, народжене від Діви Марії, згідно з Законом Старого Завіту, обрізується і отримує ім’я Ісус, «Бог спасає». Зі Святого Письма дізнаємось й про інші імена Месії. Пророк Ісая звіщав: „Ось Діва зачне і породить Сина, і дадуть ім'я Йому Емануїл, що означає: З нами Бог”. Цей пророк Ісая провіщає ще й інші імена Месії: „Що Хлоп'ятко народилося нам, Син даний нам, власть на раменах Його, і дадуть ім'я Йому: Дивний порадник. Бог Сильний, Отець Вічності, Князь Миру...”(Іс. 9.5). У повноті часу архангел Гавриїл об’являє Марії: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус» (Лк.1,31). Також це ім’я ангел об’явив святому Йосифові перед Його народженням (пор. Мт.1,21). Священне Письмо каже нам, що немає іншого імені під небом, через яке людина може отримати вічне життя і спасіння, як ім’я Ісус (пор. Ді 4, 12).
Ісус, це – ім’я яким називали Христа в родині і друзі в Назареті. Це ім’я вихваляли натовпи людей і закликали хворі, коли Ісус публічно проповідував. Воно вказує на Його ідентичність і місію – Спаситель. Це благословенне ім’я було написане на хресті як пояснення, за що його розіп’ято (пор. Йо.19,19). Однак, в найбільшій жертві на горі Голгофі, це ім’я проголошено як ім’я Життя, через яке Бог уділяє всім людям благодать миру, єдності і спасіння. В цьому імені Церква відкриває всі свої ласки і добро, призиває його безнастанно і проповідує з новим запалом. Це Боже ім’я дарує спасіння й Ісус сам вказує на спасительну силу свого імені, коли дає нам це радісне запевнення: «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім'я» (Йо.16,22). Хто взиває з вірою ім’я Ісуса, той може пережити досвід подібний до того, який описує євангелист Лука, коли згадує про те, як натовп старався хоча б доторкнутися Ісуса, «бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла» (пор. Лк.6,19).
Старозавітне обрізання було тільки прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли» (Кол. 2, 11-12).У Новому Завіті обряд обрізання був замінений святою тайною Хрещення, прообразом якої він був. Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя нашого Спасителя, нагадують нам, що ми так само вступили в Новий Завіт з Богом і носимо тепер на собі ім’я Христове. Таким чином всі ми підчас хрещення приймаємо ім'я і називаємося християнами, а хрещення – це основа всього християнського життя. Це перше таїнство, двері, які дозволяють Христові знайти в нашій особі пристанище для себе, а нам – стати причасниками в Його Таїнствах. Силою Святого Духа хрещення занурює нас у смерть і воскресіння нашого Господа. У хрищальній купелі потопає стара людина, підвладна гріху й відокремлена від Бога, а народжується нова, наново створена в Христі Господі. В Ісусі всі сини і дочки Адама покликані до нового життя. Тобто хрещення – це відродження до нового життя, і ми віруємо, «що Бог спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа» (пор. Тит. 3, 5)
Занурюючи у Христа, хрещення робить нас також членами Його Тіла – Церкви, учасниками її місії у світі. Життєва сила, яка плине з хрестильного джерела, виражена такими словами Ісуса: «Я – виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро» (пор. Йо. 15, 5). Те саме життя, що походить від Духа Святого, плине від Христа до охрещених, об’єднуючи їх в одне тіло (пор. 1 Кор 12, 13), Хрещення дозволяє Христові жити в нас, а нам жити в єдності з Ним, співпрацювати в Церкві, кожен у своєму покликанні, задля переображення світу.
Коли Бог надає нам ім'я, він творить нас. Коли Він нас кличе нашим іменем, Він удержує нас при існуванні, даючи нам своє благословення, що значить захист, опіку, порятунок, а перш за все, певність щасливої будучності, повноти життя в Ньому. Святе Письмо пригадує нам, що: «Ісус Христос – вчора, і сьогодні, той самий навіки (Євр.13,8). Тому ми, християни називаємо рік не просто роком нової ери, не просто роком після Христа, але роком Божим, роком Господнім, часом сприятливим днем спасіння (пор. 2 Кор. 6, 2).
Сьогодні ми також споглядаємо постать святого Василія Великого, який у своїй особі наче ввібрав усе те, про що говорить нам Священне Писання. Святий Великій належав до однієї з найбільш знатних родин Каппадокії (територія сучасної східної Туреччини). Його родина належала до перших християнських родин цієї території, яка зазнала переслідувань за часів імператора Діоклетіана. Василій Великий був проповідником Христової істини, реформатором і засновником спільнотного чернечого життя. Літургія, яку ми служимо сьогодні, називається «Літургією святого Василія Великого», й відправляється вона десять разів у літургійному році. Він — один із трьох каппадокійських Отців Церкви, що фактично завершили формулювання догми про Пресвяту Трійцю; Василій Великий брав участь у Нікейському соборі, що засудив вчення Арія, а згодом боровся з його послідовниками. «Хто іде, за Василієм іде за Святим Духом», — говорив Теодор Студит. А праведний митрополит Андрей Шептицький у вступі до Аскетичних Творів святого Василія Великого так сказав про нього: «Василій це чоловік всебічно освічений у всіх напрямах тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець Святого Письма, знаменитий догматист та полеміст у боротьбі проти аріян». Святий Василій за своєю природою аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому звання Великого».
Тому сьогодні, на початок Нового року, Св. Василій Великий кличе кожного з нас бути справжніми християнам, являти світові Христа, бо в Ісусі Христі Бог увійшов у людську історію, щоб перемінити її, відновити, наповнити новим значенням і новим змістом. Відтепер історія людства вже не є історією гріха і невірності, але історією спасіння. То ж в ім’я Боже почнімо цей Новий рік, в ім’я Бога, Котрий називається Ісус Христос – Месія, що спасає. Нехай це ім’я нас супроводжує кожної хвилини у Новому році, а тоді цей рік напевно стане для нас роком сприятливим, роком Божої благодаті і Божої любові, часом нашого спасіння. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
14 січня 2022 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... Різдвяне послання владики Ярослава (2022)
02 січня 2022
«Прийдіть, вірні, і з побожністю дивімося на Божий прихід з висоти, який з’являється нам у Вифлеємі…».(Стихира Навечір’я Різдва ГНІХ)
Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри!
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
Минають століття, змінюються людські покоління, але щороку незмінно свята Церква сповіщає світові благу звістку про воплочення Сина Божого. Ось і цього року серед тривоги й непевності, які переживаємо, ми з милості Божої урочисто святкуємо Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Нині звершується «таємниця споконвіку закрита і ангелам незнана». Нині сповнюються пророцтва, і серед темряви та безнадії сходить Сонце правди, яке випромінює спасіння (пор. Мал. 3,20). Нині Слово стає тілом і оселюється між нами (Йо 1,14). Нині в убогій вифлеємській печері народжується Спаситель світу й Відкупитель душ наших. Нині небо і земля об’єднуються: Бог сходить на землю, а людина підноситься на Небо. Нині Бог Предвічний народжується, сходячи з Небесного престолу на землю, щоб подвигом Свого Життя, хресним стражданням і смертю та світлим воскресінням зруйнувати гріховне поневолення і звільнити людський рід від згубних кайданів смерті.
Чоловіколюбство стало причиною Христового приходу у світ: «Бо Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (пор. Йо.3,16). Через Воплочення Сина Божого вічне життя входить у світ, і «від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать» (Йо. 1,16). Справжня, остаточна мета народження Спасителя полягає в даруванні людині можливості повного єднання з Богом. «Бо для того Слово Боже стало людиною і Син Божий – Сином Людським, щоб людина, з’єднавшись з Сином Божим і отримавши усиновлення, стала сином Божим», – повчає нас св. Іриней Ліонський (Проти єресей ІІІ, 19,1). Через Христа, народженого Духом Святим від Преблагословенної Діви Марії, ми здобули великий дар дітьми Божими зватися (пор. І Йо. 3, 1), і відтепер ми, за словами апостола Павла, «більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2:19).
Різдво Господа нашого Ісуса Христа – безмежна й велична таїна Божого Промислу, яку важко пізнати розумом, але яка сповнює радістю серце кожної людини, яка за мінливістю речей цього швидкоплинного світу шукає глибших сенсів та уповає на Бога. Тому й багаті та вчені мудреці, ведені світлом небесної зорі, і вбогі та прості пастухи, сповіщені ангелами, поспішають до вбогої вифлиємської стаєнки, щоб уклонитися Богонемовлятку та з вдячністю скласти свої дари. Різдвяна подія стосується не лише видимого світу, бо спільно з людьми весь невидимий ангельський світ ликує і прославляє воплочення Сина Божого словами «Слава на висотах Богу і на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Так Різдво Христове з'єднало небо і землю, які нині торжествують у єдиному славослов’ї та поклонінні перед Його безмежним милосердям і турботою про найвище своє творіння – людину.
Різдво Христове – не просто наше родинне й народне свято. Цей священний і великий день – особлива нагода для утвердження нашої християнської віри. Це – торжество всієї Церкви, яка прославляє Свого Божественного Засновника. Це – свідчення нашої спільної надії – бо Син Божий, зійшовши на землю у Вифлеємі, більше не відлучається від нас, а перебуває з нами «по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28,20).
Святкування Різдва Христового не має бути лише спогадом про якусь велику історичну подію, яка відбулася більше як дві тисячі років і змінила літочислення світу. Це не має бути тільки нагодою для роздумів про абстрактні богословські істини, провіщені в Старому та здійснені в Новому Завіті. Різдво Христове має стати особистим святковим пережиттям для кожного християнина. Спаситель колись народився у Вифлеємі для того, щоб згодом народитись у житті кожної людини. Сина Божого в минулому прийняли вбогі ясла, щоб Його сьогодні могло прийняти кожне людське серце. Якщо Господа немає в нашому житті, у нашому серці, у нашій ієрархії цінностей, то різдвяні свята й традиції залишатимуться для нас простою формальністю, не приноситимуть справжньої духовної користі й радості. І в такий спосіб ми уподібнюємося до тих сучасників Пресвятої Родини, які не прийняли її у свій дім, а витіснили Христа за межі зони свого людського комфорту до вбогої стаєнки.
Тому, спогадуючи цю велику подію історії спасіння, з благоговінням і трепетом духовно прилучаймося до цієї великої тайни відкуплення (пор. І Тим. 3, 16).У цю різдвяну пору поспішаймо до наших святково прибраних храмів, аби в літургійних богослужіннях оспівувати народження Божого Сина. По-особливому, згідно з нашими давніми християнськими традиціями, святкуймо Різдво Христове й у нашій «домашній церкві» – у сім’ях і родинах, радісно прославляючи Спасителя людського роду співом наших різдвяних колядок. У спогляданні ікони Різдва Христового, у вертепі біля стіп Дитятка Ісуса, складаймо значно цінніші дари, ніж золото, ладан і миро – даруймо Йому наші покаянням очищені серця, сповнені живою вірою, відновленою надією та вдячною любов`ю.
Дорогі у Христі! Понад дві тисячі років тому Син Божий прийшов у світ, сповнений своїх проблем і труднощів; оселився між людьми, які потерпали від власних негараздів і скорбот. Сьогодні, святкуючи Різдво Христове, і ми переживаємо особисті, родинні та суспільні труднощі. Уже кілька років наш український народ потерпає від російської військової агресії, яка продовжує нести горе в наші домівки й родини, котрі втрачають своїх рідних і близьких, і ширить нову тривогу в наших серцях загрозливим брязканням зброї на Півночі, Сході та Півдні нашої держави. Спостерігаючи за міжнародними подіями, ми остерігаємося, щоб наш народ не став жертвою домовленостей сильних світу цього, які, егоїстично переслідуючи власні інтереси, залишать нас на узбіччі на поталу ворогу. Ми й далі відчуваємо власне безсилля перед небезпекою невидимого вірусу, що продовжує розбивати примарні претензії на власну всемогутність самовпевненої людини, яка віддалила Бога на маргінес свого життя і поставила в центрі Всесвіту себе саму. Суспільно-політична нестабільність та обґрунтовані сумніви в компетентності державної влади в цій складній ситуації не додають упевненості, а лише помножують наш неспокій. Усе це призводить до того, що багато хто ризикує впасти у відчай і втратити надію.
У цих складних умовах нехай нам додають упевненості слова пророка Ісаї, які урочисто проголошує Церква під час різдвяних богослужінь: «З нами Бог! Розумійте, народи!» (пор. Іс.8, 9-10). Серед усіх цих прикрих обставин услухаймося в голос ангела Господнього, який промовляє: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк.2, 10-11). Не відводьмо погляду від світла Вифлеємської зорі, яка провадить нас до Того, Хто подолав найбільшого ворога – диявола, а тому здатний здійснити й наші навіть найсміливіші очікування. Споглядаючи нетлінне різдвяне світло, пам’ятаймо, що, хоч би якою темною не була ніч нашого сьогодення, неодмінно настає світанок, бо при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Господь Своїм таїнственним народженням приніс на землю мир людині з Богом. Він і нині дарує радість і спасіння та несе мир кожній скорботній і стомленій душі.
Дорогі у Христі! З нагоди різдвяних свят від щирого серця бажаю всім вам, аби новонароджений Христос наповнив наші серця світлом радості та милосердя. Святкуймо різдвяну подію в наших храмах, переживаймо її в нашому особистому житті й у родинній атмосфері, несімо різдвяну радість нашим ближнім, нашим воїнам, пораненим і хворим, усім тим, хто з огляду на життєві обставини й тривоги ризикує не відчути святкового настрою. Нехай у цей благодатний різдвяний час переживання близькості Бога наповнює наше життя освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою. Бажаю всім міцного здоров’я, миру й Божого благословення з нагоди Христового Різдва та благословенного нового 2022 року Божого!
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
+ ЯРОСЛАВ Приріз,
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано в Дрогобичі,
при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,
у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,
19 грудня 2021 року Божого
Детальніше... Розпорядження в справі діяльності рухів та груп на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
29 грудня 2021
Вих.: 21/906 РПАДрогобич, 27 грудня 2021 р.Б.
РОЗПОРЯДЖЕННЯ В СПРАВІ ДІЯЛЬНОСТІ РУХІВ ТА ГРУП НА ТЕРИТОРІЇ САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ УГКЦ
Оскільки численні церковні документи підтверджують невід’ємну цінність спадщини Східних Церков та наголошують, що їх вірні мають право і обов’язок зберігати їх, знати і жити ними, прикладаючи зусилля, щоб ці скарби процвітали й ефективніше сприяли євангелізації світу (пор. Догматична Конституція про Церкву Lumen Gentium, п. 23; Orientalium Ecclesiarum, п. 1 і 6), то у безумовно похвальних намірах оживити церковне життя та посилити ревність вірних УГКЦ не можна допустити спотворення східної церковної спадщини «надбанням способів думання, духовності і благочестя, які не узгоджуються з їхньою власною духовною спадщиною» (Інструкція Конгрегації у справах Східних Церков про застосування літургійних приписів ККСЦ, п. 10);
з огляду на те, що обов'язком Єпархіального єпископа є «підтримувати різні форми апостольства в єпархії і старатись, щоб у всій єпархії або в її поодиноких округах координувались під його керівництвом усі справи апостольства зі збереженням, однак, власного характеру кожного» (кан. 203 § 1 ККСЦ), а також «наглядати за всіма об'єднаннями, які діють на його території», вживаючи у разі потреби відповідних заходів (пор. кан. 577 § 2 ККСЦ);
керуючись канн. 201 §1-2 та 1510 §2 п. 2 Кодексу Канонів Східних Церков,
ПРИГАДУЮ І ПОВІДОМЛЯЮ,
що на території Самбірсько-Дрогобицької Єпархії катехитичною, євангелізаційною чи проповідницькою діяльністю можуть займатися тільки такі апостольські, євангелізаційні і харизматичні групи та рухи, Статути яких потверджені Самбірсько-Дрогобицьким Єпархіальним Єпископом і які отримали на це його письмову згоду і благословення;
духовенство, монашество та миряни можуть ангажуватись у діяльність тільки таких апостольських, євангелізаційних і харизматичних груп та рухів, Статути яких потверджені Самбірсько-Дрогобицьким Єпархіальним Єпископом і які отримали на це його письмову згоду і благословення;
дозвіл на діяльність апостольських, євангелізаційних і харизматичних рухів та груп на території Самбірсько-Дрогобицької Єпархії стосується як їхньої фізичної присутності та діяльності, так і їхньої діяльності за посередництвом Інтернету та інших засобів масової комунікації;
священнослужителі інших єпархій та екзархатів, які беруть участь в діяльності апостольських, євангелізаційних і харизматичних рухів, підлягають Самбірсько-Дрогобицькому єпархіальному єпископові в тому, що стосується обов’язків священичого стану (кан. 386 ККСЦ).
Це розпорядження вступає в силу з моменту оприлюднення в церковних засобах масової інформації.
владика Ярослав (Приріз),
Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
прот. Любомир Митник,
віце-канцлер
Детальніше... Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2021)
14 листопада 2021
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже - це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання. Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова – Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро.
Перші рядки Євангелії Св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48). Слово Боже – "живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного", воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12). Воно є "силою Божою на спасіння кожному, хто вірує" (Рим 1,16). Це – "слово життя" (Флп 2,16), "слово примирення" (2 Кор 5,19), як твердить апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс. 55,10 – 11).
Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в церкві чи на молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання.У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця.
Ісус у Господній молитві закликає всіх молитися: «Нехай прийде Царство Твоє» (пор. Мт. 6,11; Лк 11,2). Притча про сіяча голосить, що Царство Боже стає реальністю вже у вченні Ісуса, і одночасно вказує на безмежну кількість плодів, які складають велике благо Царства, що об'являться при кінці часів. Не всі зерна дадуть плід. Це залежить від того, якою буде відповідь на запрошення, як буде прийняте зерно Слова Божого.
Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священика до вірних: «Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся у Слово, яке промовляє до мене Господь.
Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, аби тільки воно не принесло жодного плоду в нашому житті.
Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає закритися від світських перешкод. Щоб чути слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, - каже Ісус, - і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих хтось Його слухав називав: «Блаженні ті, що слухають…».
Словами сьогоднішньої притчі Господь також хоче нам сказати, наскільки важливим є грунт, тобто людське серце, у сприйманні Слова Божого.Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь вглиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує кожного дня і кожної години. Плід завжди приноситься у терпінні (пор. Лк. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не готова пожертвувати чимось своїм заради іншого, вона не зможе приносити плоди добра.
У притчі про сівача, Ісус, згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як ми це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими ділами? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, то чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову були посіяні. Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита.
У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя?
Дорогі у Христі! Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Він бачить нас так, наче у світі нема жодної Його дитини, крім нас. Він прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч. Каже псалмоспівець: «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Нехай Господь щедро благословить кожного з нас, щоб рілля нашого серця була родючою землею. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
14 листопада 2021 року Божогом. Дрогобич
Детальніше...
Слово з нагоди вшанування пам'яті 77-ої річниці переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові (2021)
01 листопада 2021
Слава Ісусу Христу!
Ваше Блаженство!Високопреосвященний владико Ігорю!Преосвященні владики!Всесвітліші та преподобні отці! Преподобні сестри!Дорогі в Христі брати і сестри, любі молільники!
Святий апостол Павло у ІІ Посланні до Тимотея так підсумував своє життя: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (4, 7-8). Цими словами апостола народів можна узагальнити життя, невтомну працю і жертву наступника апостольського служіння – слуги Божого праведного митрополита Андрея Шептицького, який посвятив себе спасінню людських душ, єдності Христової Церкви на помісному і вселенському рівнях та прославі Божого імені серед нашого народу.
Сьогодні виповнюється 77 років з дня переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького. Ми відзначаємо цю дату в незалежній Україні й у вільній УГКЦ. Проте ми повинні бути свідомі, що життя великого митрополита було сповнене тією борнею, завдяки якій ми маємо незалежну Україну, вільну Церкву й український народ як націю. Ревною молитвою, важкою працею і наполегливим служінням він заклав фундаменти, на яких через кілька десятків років відновилася Українська Держава і воскресла катакомбна Церква. Це на його проповідях і посланнях виховувався окупований різними режимами український народ, це завдяки створеним ним структурам жила національна ідентичність нашого народу, це завдяки його прямій підтримці поставала ціла плеяда українських інтелігентів та церковних діячів і Церква змогла пройти крізь терні катакомб та наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. сягнути світла воскресіння. Це він засіяв зерна правди, які проросли пагінцями на духовній і національній ниві. Але підливати, плекати та оберігати їх тепер маємо ми.
Митрополит Андрей був одночасно відважним провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником із пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-наставником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт. Український народ мав у величній особі митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника – князя української Церкви, провідника і етнарха, Мойсея і далекоглядного пророка.
Пастирська дбайливість митрополита Андрея не обмежувалася ані часом, ані простором. Діяльний дух Шептицького не стримували межі Галичини чи помісна УГКЦ. Його погляд сягав і на географічний Захід, і на Схід. Митрополит Шептицький дбав про долю українських емігрантів, зокрема на американському континенті, і старався про те, щоб вони отримали належну душпастирську опіку та власну церковну ієрархію. Можемо сказати, що саме завдяки його крокам УГКЦ є сьогодні Церквою не тільки українською чи європейською, а світовою, глобальною, бо через свої структури присутня в Північній і Південній Америці, Азії, Австралії та Африці. Пам’ятаючи про Христову заповідь-молитву «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21), митрополит Андрей стає натхненником та гарячим поборником існування екзархату Російської Греко-Католицької Церкви... Він виношував і втілював ідею єднання православного Сходу й католицького Заходу, зокрема організовував і успішно проводив Велеградські з’їзди. Однак передусім Шептицький вболівав за роз’єднаних українців, дбав, щоб УГКЦ не втратила власного обличчя в непростих обставинах та зберегла свою східну ідентичність. Наслідком цієї турботи стало заснування східного монашества, місійних чинів і згромаджень, наукових інституцій, товариств і часописів, заходи для збереження духовно-культурної і національної спадщини народу.
Аналізуючи життєвий шлях митрополита Андрея, бачимо, що він – особа багатогранна. Митрополит звертає свою увагу на такі речі, як творення нації, державне будівництво, культура, освіта, економіка, соціальна сфера тощо. Він робить це не тому, що мав намір стати політиком, економістом чи державним діячем, але тому, що цього вимагало його розуміння завдань як Христового пастиря. Ще в 1899 р. в одному зі своїх послань він сказав: «Бо чиж я лікар, чи хлібороб, чи політик, щоб говорити про здоров’я, добробут чи просвіту? Ні! Я справді не лікар, ні хлібороб, ані не політик! Я – ваш Батько».
І вся ця різностороння діяльність митрополита Андрея припала на часи, коли наш народ не мав своєї держави, а на українській землі панувала то австрійська, то російська, то польська, то німецька, то більшовицька влада! Пам’ятаймо, що Він жив і творив не в період щасливого національного відродження, а у міжвоєнні та воєнні часи, коли політична ситуація і міжнаціональні взаємовідносини в Галичині були далеко не прості.
Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. В архипастирському служінні та праці цей муж Церкви керувався насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова, які він пише в одному зі своїх послань: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і не дивно, що дух святості, який променів від цього великого архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду слухати слово Боже з його вуст.
Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – духовності і святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але й тим чинником, який визначав усе інше в його житті. Був він людиною не тільки незвичайних людських якостей, а й надзвичайних християнських чеснот. Тому сьогодні ми всі з великим нетерпіння очікуємо на логічне завершення його беатифікаційного процесу, розпочатого ще 1955 року Божого.
«А тепер вже мене не почуєте, аж у день Суду Божого» – з цими словами на вустах відійшов у вічність слуга Божий Андрей Шептицький. Його тілесний голос затих, але праведний митрополит і далі промовляє до нас через свої богословські трактати, твори на тему церковної дисципліни, аскези, духовності, через посвяту й жертву, терпіння і любов, щоб ми наслідувати його приклад і наполегливо працювали для добра нашої Церкви і народу.
Чого можемо навчитися від нашого великого батька Андрея Шептицького ми, що живемо у ХХІ ст.? Наш світ має свої виклики і проблеми, які колишуть човен Христової Церкви. Як вистояти в цих умовах? На що маємо звернути увагу?
Соціальна активність – це добре, але нею не вичерпується наше життя. Просвітництво – це потрібно, але не найголовніше. Душпастирство – дуже важливе, але за умови, що воно має надійний двовимірний компас діяння: вертикальний – Божий і споглядальний та горизонтальний – людський, у служінні про об’явлене спасіння у Христі Господі.
Тож уважаю, що основне для нас – глибоке духовне життя і правдиве свідчення вірності Богові у всіх вимірах нашого життя. Це стосується і кожного вірного зокрема, і кожної нашої парафіяльної спільноти, і нашої Церкви загалом.
У своєму творі «Божа мудрість» митрополит Андрей глибоко роздумує над важливістю молитви в житті людини та завершує ці роздуми такими словами одного святого: «У молитві душа очищується від гріха, кормиться любов’ю, скріплюється у вірі, утверджується в надії: розквітає дух, розширюється нутро душі, очищується серце, являється правда, поконується спокуса, зникає смуток, відновлюються змисли, сили знеможені підносяться; холодність устає, ржа прикростей никне. З молитви виходять, як живі іскорки, бажання неба, які видає душа, запалена огнем Божої любові. Велике достоїнство молитви, безмірні її привілеї: молитві відкриваються небеса».
Якщо будемо жити богослужбовою молитвою і глибоким духовним життя, то зі спілкування з Богом знайдемо правильні відповіді і розв’язки тих проблем та викликів, які посилає нам цей світ. Тому молімося за прославу праведного митрополита Андрея славою святих, але вже тепер, споглядаючи його праведне і святе життя, наслідуймо його і самі прямуймо до святості.
Нехай велична постать праведного слуги Божого митрополита Андрея Шептицького і сьогодні буде нам прикладом та натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
м. Львів,1 листопада 2021 року Божого
Детальніше...
Проповідь з нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці (2021)
16 жовтня 2021
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Свято Покрови Богородиці, яке ми днесь урочисто і молитовно празнуємо, є для нас особливою нагодою роздумати про Її Небесне заступництво. Це свято відкриває нам, що Небесна Церква невпинно молиться за нас – Церкву земну. Завдяки цьому празнику ми знаємо, що Цариця неба і землі разом із хорами святих та ангелів перебуває в наших храмах, коли ми звершуємо в них богослужіння. Вона благає тут, щоб Милостивий Господь змилувався над нами. Мати Божа допомагає нашим молитвам підноситись до престолу Владики всесвіту. Вона простирає над нами свій омофор, демонструючи своє заступництво над людським родом, а особливо над тими, хто молитися на богослужіннях у храмі.
Чи задумувались ми колись, що від самого свого народження ми перебуваємо під пильною Божою опікою. Псалмоспівець каже: «Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах. І на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь» (Пс.90,11-12). Господь подає нам безліч благодатей, але найбільшим благодіянням Божим для людського роду є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Свою Матір, Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. Вона завжди готова подати нам Свою допомогу і заступництво.
Церква з глибоким благоговінням прославляє Пречисту Діву Марію, звеличену Богом за ангельську чистоту, глибоке смирення й найбільшу святість. Вона займає найближче до Престолу Божого місце. Церква називає її «чеснійшою від Херувимів і славнійшою без зрівняння від Серафимів». Вона – Всесвята, бо перша перед усіма святими. В Її Особі людство дало Сину Божому свою плоть і кров для того, щоб Він, спокутувавши й освятивши цю плоть, відновив союз між небом і землею, між Богом і людиною вчинивши її богоносною.
Про Божу опіку, завдяки якій триває оцей союз-заповіт між Богом і людиною, розповідає нам сьогоднішнє свято. Знаємо, що історія святкування празника Покрови Пресвятої Богородиці пов’язана з подією, яка мала місце в одній церкві в столичному граді Константинополі в Х ст. Жителі цього міста перебували у небезпеці через облогу ворогів. І ось, коли вони зібрались у храмі на спільну молитву, святий Андрій духовним баченням прозрів, що Пресвята Богородиця простягнула над людьми свій омофор. І завдяки цьому покровительству Пречистої Діви Марії вороги відступили. Відтоді Східна Церква, а особливо наш український народ, святкує свято Покрови, бо у ньому виражає свою віру і надію, що у різноманітних випробуваннях, які зустрічаються на нашому життєвому шляху, маємо особливу Заступницю.
Божа Матір й тепер, коли ми зібралися у цьому величному храмі, покриває нас своїм омофором. Її молитви за нас завжди невпинно лунають перед Божим Престолом, а ми відчуваємо їх благі плоди особливо тоді, коли, як колись константинопольські городяни, приєднюємось до Її молитов своїми спільними моліннями у храмі Божому. Ось чому рід людський спокон-віків споруджує оці місця особливої Божої присутності. Тому сини й дочки нашого народу будували храми у своїх містах й селах, а, навіть силою обставин відбуваючи на чужину, ще перед власною домівкою споруджували Дім Божий – Храм Господній.
Покров Божої Матері – це постійна опіка над тими дітьми, яких Їй доручив наш Господь сказавши: «Жінко, ось син твій... Ось матір твоя» (пор. Йо. 19,26-27). До теперішніх часів Вона, як добра Мати виконує цю місію, яку отримала від Сина Божого на Голготі. Вона прийняла під опіку наш народ і стала його Матір’ю, коли він завдяки мудрому рішенню своїх державних мужів у Свято-Володимировому Хрещенні в Х ст. «у Христа хрестився і у Христа зодягнувся». Богородиця продовжувала опікуватись нашим народом, коли у важких обставинах покривала своїм Покровом козаків, Січових Стрільців, вояків УПА. Божа Матір була зі своїми дітьми в Сибіру, на Соловках і в Караганді, в гулагах і концтаборах, в каменоломнях і рудниках. Вона присутня в своїх чудотворних іконах, цілющих джерелах, відпустових місцях. Вона і «днесь предстоїть у церкві і невидимо за нас молиться Богу», про що нам нагадує велична мозаїка у святилищі цього храму. Тому-то ми, діти України, Її любимо і до Неї прибігаємо в молитвах, побожних піснях і віршах, шукаємо Її заступництва під час прощ до Грушова, Билич, Самбора, Унева, Зарваниці і багатьох інших відпустових місцях. І як тисячу років тому у Константинополі, так і сьогодні, хоч ми цього можемо й не зауважувати, Покров Божої Матері покриває нас усіх: і ревних молільників, і менш побожних; і тих, хто сьогодні тут зібраний, і тих, хто з різних причин відсутній. Пресвята Діва Марія допомагає всім, а особливо тим хто про це Її з вірою неустанно просить, бо Вона наша Мати.
З історії походження цього свята дізнаємося, що хоча Покров Богородиці простягався над усіма, але це бачили не всі. На жаль, і у нашому житті стається так, що ми не зауважуємо Божої опіки. Серед різноманітних викликів, труднощів, випробувань і бід, які нас оточують, ми схильні, або надмірно покладатися на власні сили, у власній гордості сподіваючись знайти вихід зі складних ситуацій; або ж ми можемо скочуватися у безодню розпачі і зневіри, коли на кінець усвідомлюємо, що виключно нашими зусиллями нам не вдається осягнути бажаного. Так сталося, що Божий Промисел останніми місяцями послав світові випробування, аби ми вкотре пересвідчилися у справедливості високої богословської істини, яку наш народ висловив простою приказкою: «Без Бога – ані до порога!». Невидима людському оку короновірусна інфекція поставила на коліна увесь світ, горді і богохульні зарозумілі люди вчергове проголосили свою всемогутність і самодостатність, поставивши себе на місце Бога. Коли безумна людина проголосила, що готова самостійно клонувати себе, змінити свою стать, скасувати природнє подружжя між чоловіком і жінкою, впровадити нові безбожні гендерні порядки у державі і суспільстві, завпровадити евтаназію і т.д., тоді вона з жахом усвідомила, що насправді є безсильною перед манюсіньким вірусом, який зупинив потужні економіки найбільших держав!
Але навіть у такій важкій ситуації маємо пам’ятати, що Господь Бог через Пресвяту Богородицю продовжує опікуватися нами. І ми не помилимося, якщо скажемо, що одна з головних причин того, що багато хто не зауважує цього Покрову Божої Матері, – це наша духовна сліпота, затьмареність духовного погляду, надмірна заклопотаність матеріальними речами. На жаль, часто людина настільки спрямовує свій погляд у земні справи, що не може побачити небесних вічних перспектив!
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули розповідь про Марту і Марію. Євангелист Лука розповідає нам, що перша клопоталася усілякою послугою, а друга, сівши у ногах Господа, слухала Його слова. І справді, кожна людина має дуже багато земних турбот: слід подбати про поживу, про одяг, про дім, про здоров’я, про дітей, про батьків… Усе це займає багато наших сил і часу. Словами «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк.10, 41-42) Господь вчить нас розставляти правильні пріоритети у нашому житті. В цих словах криється глибокий сенс. Вони звернені до всіх тих, хто вірує у Христа у всі часи та по всіх місцях. Всі ми маємо намагатися якнайбільше перебувати з Христом – наслідувати Його, піклуватися про свою душу, живитися небесною поживою – Божим Словом і Його Тілом і Кров’ю. Оце є першою справою, «кращою часткою» християн серед всіх інших речей, які нас оточують. Тільки ця частка може забезпечити усі наші потреби, тільки вона є справжньою реальністю, тільки вона відкриває перспективи на вічність. Христос сьогодні не говорить, що наші земні клопоти є непотрібними, а навчає, що є речі більш важливі. Коли у нашому житті наступають особливі моменти Божої присутності, то слід відкласти все і бути з Господом, слухати те, що Він нам промовляє, молитовно спілкуватися з Ним. Цими особливими моментами є великі церковні свята літургійного року; щотижня – неділя, Господній день; щодня – пора молитви, тобто ранок і вечір, час трапези. Серед безлічі клопотів нашого земного життя потрібно віднайти час, аби зайнятися своїм духовним життям і таким чином приготувати себе до небесних осель, куди прямуємо і де перебуватимемо не, як каже псалмоспівець, «70 чи 80 років», а «віки віків» які чергуватимуться в безконечності.
Сьогодні також свято – День захисника України і ми щиро вітаємо все наше воїнство. Дорогі наші Звитяги, ваша сила духу, героїзм та виваженість стали для багатьох українців прикладом того, як треба любити свою державу, пишатися власною історією, своїм походженням і плекати світле майбутнє свого народу.
Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала і кадрових військових, і добровольців, і волонтерів, тому коло тих, кого ми вшановуємо як захисників України, включає і їх. Це також день пам'яті та пошани всіх, хто впродовж століть боровся за свою землю і відстоював суверенітет України після здобуття нею незалежності.
Дорогі наші Воїни, вітаємо Вас із Днем захисника України! Дякуємо Богові за наших ветеранів, учасників бойових дій. Ви пройшли через найгарячіші етапи війни та встояли. Дякуємо за те, що не ухилялися від цього священного обов’язку, за те, що ділом і подвигом, а не тільки словами, засвідчили свою любов до рідного краю. Дякуємо за ваше служіння серед нестач, випробувань, труднощів, під обстрілами й у боях. Нехай Милостивий Господь зцілить усяку вашу рану, душевну й тілесну, а вільна, квітуча та справедлива Україна, за яку Ви боретесь, буде найкращою для вас нагородою.
Сьогодні ми хочемо огорнути молитвою кожного нашого воїна-захисника, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Ми підносимо нашу молитву до Господа за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта. Завдяки їхній службі в холоді, небезпеках і незручностях ми можемо спокійно розбудовувати й розвивати нашу державу, всупереч задуму підступного агресора. У ці дні кожен українець і не тільки, подивляє мужність, свідоцтво та боротьбу нескорених українських воїнів, які стали уособленням незламності українського народу і його духу.
Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Тому молімося сьогодні і повсякчас: «Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво. Молитвами нашими у скорботах не погорди, але від бід визволь нас, Єдина Чистая і Благословенная»! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
14 жовтня 2021 року Божого,м. Самбір, Прокатедральний Свято-Покровський храм
Детальніше...
Воскресіння Христове
- Великоднє послання Блаженнішого Святослава, Глави й Отця УГКЦ
- Великоднє послання Преосвященного Ярослава, Єпископа Самбірсько-Дрогобицького
Великоднє послання владики Ярослав (2024)
03 травня 2024
Проповідь у свято Входу Господнього в Єрусалим [2024]
30 квітня 2024
Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2024)
22 квітня 2024
Проповідь у Першу неділю посту – Неділю православ’я (2024)
26 березня 2024
Проповідь у Неділю Сиропусну (2024)
20 березня 2024
Проповідь у м'ясопусну неділю (2024)
12 березня 2024
Проповідь на Собор Йоана Хрестителя (2024)
08 січня 2024
Проповідь на неділю після Різдва Христового (2023)
01 січня 2024
Проповідь на Собор Пресвятої Богородиці (2023)
27 грудня 2023
Різдвяне послання владики Ярослава (2023)
18 грудня 2023
Архистратиг Михаїл і Собор усіх небесних сил безплотних (2023)
09 листопада 2023
Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2023)
07 вересня 2023
Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2023)
15 серпня 2023
Проповідь на Різдво Йоана Хрестителя (2023)
12 липня 2023
Проповідь на Зіслання Святого Духа (2023)
04 червня 2023
Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2023)
25 травня 2023
Проповідь на неділею Розслабленого (2023)
10 травня 2023
Проповідь на свято Великомученика Юрія Побідоносця
09 травня 2023
Проповідь на неділю Мироносиць (2023)
02 травня 2023
Проповідь на Томину неділю (2023)
23 квітня 2023
Проповідь у Світлий Вівторок (2023)
23 квітня 2023
Проповідь у Світлий Понеділок (2023)
17 квітня 2023
Великоднє послання владики Ярослава (2023)
14 квітня 2023
Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2023)
05 квітня 2023
Проповідь у четверту неділя Великого посту (2023)
27 березня 2023
Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2023)
21 березня 2023
Проповідь у другу неділю посту (2023)
14 березня 2023
Проповідь у Першу неділю посту – Неділю православ’я (2023)
07 березня 2023
Проповідь у Неділю Сиропусну (2023)
28 лютого 2023
Проповідь у М'ясопусну неділю (2023)
19 лютого 2023
Проповідь на неділю про Блудного сина (2023)
13 лютого 2023
Проповідь на неділю після Богоявленням (2023)
23 січня 2023
Проповідь на Богоявлення (2023)
19 січня 2023
Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2022)
02 січня 2023
Різдвяне послання Владики Ярослава (2023)
29 грудня 2022
Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2022)
05 жовтня 2022
Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2022)
23 вересня 2022
Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2022)
15 серпня 2022
Проповідь на Неділю Всіх святих (2022)
21 червня 2022
Проповідь на Зіслання Святого Духа (2022)
13 червня 2022
Проповідь на Вознесіння Господнє (2022)
03 червня 2022
Проповідь на Томину неділю (2022)
01 травня 2022
Великоднє послання владики Ярослава (2022)
21 квітня 2022
Проповідь на Квітну неділю (2022)
17 квітня 2022
Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2022)
08 квітня 2022
Проповідь у четверту неділя Великого посту (2022)
04 квітня 2022
Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2022)
28 березня 2022
Проповідь в 2-у неділю Великого посту (2022)
21 березня 2022
Проповідь в 1-шу неділю Великого посту (2022)
13 березня 2022
Проповідь в День молитви за мир в Україні (2022)
03 березня 2022
Розпорядження щодо поведінки духовенства в теперішній ситуації військового вторгнення Росії в Україну
24 лютого 2022
Проповідь на неділю про Блудного сина (2022)
20 лютого 2022
Проповідь з нагоди 295-ліття з дня об’явлення та 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (2022)
15 лютого 2022
Проповідь на неділю митаря і фарисея (2022)
14 лютого 2022
Різдвяне послання владики Ярослава (2022)
02 січня 2022
Розпорядження в справі діяльності рухів та груп на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
29 грудня 2021
Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2021)
04 жовтня 2021
Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2021)
10 серпня 2021
Проповідь з нагоди освячення храму святого апостола і євангелиста Йоана Богослова (2021)
23 травня 2021
Проповідь на неділю Мироносиць (2021)
16 травня 2021
Великоднє послання владики Ярослава (2021)
30 квітня 2021
Проповідь на Квітну неділю (2021)
25 квітня 2021
Проповідь на неділю про Блудного сина (2021)
28 лютого 2021
Різдвяне послання владики Ярослава (2021)
03 січня 2021
Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа
23 листопада 2020
Слово на відкритті VII-ї сесії Єпархіального Собору
04 листопада 2020
Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2020)
28 травня 2020
Проповідь в Неділю Сліпонародженого (2020)
25 травня 2020
Проповідь на Неділю Самарянки (2020)
17 травня 2020
Проповідь на неділю Розслабленого (2020)
10 травня 2020
Проповідь на неділю Мироносиць (2020)
04 травня 2020
Проповідь на Томину неділю (2020)
26 квітня 2020
Проповідь у Великий четвер (2020)
17 квітня 2020
Великоднє послання владики Ярослава (2020)
14 квітня 2020
Звернення владики Ярослава до духовенства, монашества і вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
30 березня 2020
Проповідь у Хрестопоклонну неділю
23 березня 2020
Проповідь у Першу неділю посту - Неділю православ’я
08 березня 2020
Слово на відкритті науково-практичної конференції «Шоста Академічна школа з педіатрії»
04 березня 2020
Проповідь у Неділю Сиропусну
02 березня 2020
Проповідь у М’ясопусну неділю
23 лютого 2020
Проповідь у Неділю про Блудного сина
16 лютого 2020
Проповідь у Неділю перед Різдвом (2020)
05 січня 2020
Проповідь на 28-му неділю після Зіслання Святого Духа
30 грудня 2019
Різдвяне послання владики Ярослава (2020)
29 грудня 2019
Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
04 листопада 2019
Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2019)
23 вересня 2019
Слово з нагоди Дня Незалежності (2019)
25 серпня 2019
Слово у 9-у неділю після П'ятидесятниці (2019)
18 серпня 2019
Слово у 8-му неділю після П'ятидесятниці (2019)
11 серпня 2019
Проповідь в день Cв. Пророка Іллі (2019)
03 серпня 2019
Проповідь з нагоди тридцятої річниці виходу УГКЦ з катакомб (с.Биличі, Неділя всіх святих, 23.06.2019 р. Б.)
25 червня 2019
Проповідь з нагоди парафіяльного празника та 10-ліття храму в с. Долинівка, Тухольківського деканату (2019)
17 червня 2019
Слово з нагоди 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет»
10 червня 2019
Великоднє послання владики Ярослава (2019)
25 квітня 2019
Слово на відкритті науково-практичної конференції «Четверта Академічна школа з педіатрії»
14 березня 2019
Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа (2019)
04 лютого 2019
Проповідь у свято Собору св. Івана Хрестителя (2019)
21 січня 2019
Різдвяне послання владики Ярослава (2019)
24 грудня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Трускавецькому деканаті
04 листопада 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Лішнянському деканаті
30 жовтня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті
22 жовтня 2018
Проповідь у свято Покрова Пресвятої Богородиці (2018)
17 жовтня 2018
Проповідь на неділю після Воздвиження
02 жовтня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Сколівському деканаті
25 вересня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті
28 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Судововишнянському деканаті
20 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті
06 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті
06 серпня 2018
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті
10 липня 2018
Проповідь з нагоди прощі у Грушові (2018)
15 травня 2018
Великоднє послання владики Ярослава (2018)
03 квітня 2018
Різдвяне послання владики Ярослава (2018)
01 січня 2018
Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка
13 жовтня 2017
Великоднє послання владики Ярослава (2017)
05 квітня 2017
Різдвяне послання владики Ярослава (2017)
01 січня 2017
Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії
15 жовтня 2016
Місія Дрогобицької духовної семінарії
15 жовтня 2016
Пасхальне послання владики Ярослава (2016)
24 квітня 2016
Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)
21 березня 2016
Слово владики Ярослава в Неділю перед Різдвом (2016)
04 січня 2016
Різдвяне послання владики Ярослава (2016)
25 грудня 2015
Проповідь на свято св. Володимира Великого
28 липня 2015
Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)
22 червня 2015
Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі
05 червня 2015
Слово у Світлий понеділок (2015)
15 квітня 2015
Пасхальне послання владики Ярослава (2015)
07 квітня 2015
Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького
06 березня 2015
Різдвяне послання владики Ярослава (2015)
29 грудня 2014
Післясоборове пастирське послання Преосвященного Владики Ярослава до духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
25 листопада 2014
Пастирське звернення до вірних Самбірсько–Дрогобицької єпархії з нагоди 25-річниці легалізації УГКЦ
04 листопада 2014
Слово з нагоди відкриття Року пам'яті митрополита Андрея Шептицького
04 листопада 2014
Вітальне слово з нагоди відкриття Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»
16 жовтня 2014
Проповідь з нагоди Преображення Господнього
20 серпня 2014
Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)
15 квітня 2014
З приводу геройської смерті блаженної пам'яті
22 лютого 2014
Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації
23 січня 2014
Проповідь в Навечір'я Різдва Христового (2014)
06 січня 2014
Різдвяне послання владики Ярослава (2014)
23 грудня 2013
Звернення щодо подій на "Євромайдані"
06 грудня 2013
Проповідь на Божественній літургії з нагоди освячення каплиці у монастирі Сестер-Служебниць
03 листопада 2013
Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці
16 жовтня 2013
Проповідь на свято св. Володимира Великого
29 липня 2013
Проповідь на Неділю всіх святих українського народу
23 липня 2013
Слово з нагоди освячення єпархіального центру «Карітас»
28 червня 2013
Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії
24 червня 2013
Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»
22 червня 2013
Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі
05 березня 2013
Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє
20 січня 2013
Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]
26 грудня 2012
Звернення владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, щодо підтримки благочинної акції «Різдвяна свічка»
05 грудня 2012
Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»
25 жовтня 2012
Проповідь владики Ярослава з нагоди 625-річниці м. Борислава
03 вересня 2012
Привітальне слово владики Ярослава з нагоди вручення дипломів випускникам Дрогобицької духовної семінарії
16 червня 2012
Звернення до молоді Преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького
08 травня 2012
Великоднє послання "Воскрес Ісус із гробу"
05 квітня 2012
Слово владики Ярослава (Приріза) у Сиропусну неділю
27 лютого 2012
Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза)
24 грудня 2011
Подячне слово владики Ярослава (Приріза) під час його інтронізації на престіл Самбірсько-Дрогобицької єпархії
24 грудня 2011
Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні його інтронізації для часопису "Наш Собор"
24 грудня 2011
Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні інтронізації для часопису "Слово"
23 грудня 2011
Передмова до монографії про о. Маркіяна Шашкевича
05 листопада 2011
Проповідь на Різдво Івана Хрестителя
08 липня 2011
Проповідь з нагоди освячення храму блаж. Миколая Чарнецького у с. Ваньовичі на Самбірщині
05 липня 2011
Проповідь в урочищі Саліна у 70-ту річницю трагедії
28 червня 2011
Проповідь в Неділю Всіх святих під час прощі у Биличах
20 червня 2011
Проповідь під час завершення навчального року 2010/11 у Дрогобицькі духовній семінарії
18 червня 2011
Проповідь в неділю Святих Отців І Нікейського Собору
06 червня 2011
Звернення до учасників конференції «Перспективи розвитку української ікони в ХХІ столітті. Богослов’я і пошук образу»
31 травня 2011
Привітальне слово на європейському фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи» в Трускавці
30 травня 2011
Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Любомира під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна
09 травня 2011
Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Святослава під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна
09 травня 2011
Слово на завершення Хресної дороги у м.Самборі
15 квітня 2011
Слово на початок Хресної дороги у м.Самборі
15 квітня 2011
Владика Ярослав (Приріз). Привітальне слово до учасників єпархіальної конференції монашества
06 квітня 2011
Владика Ярослав (Приріз): "Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"
29 листопада 2010
"Христос входить у Єрусалим, а це - символ нашого серця," - проповідь владики Ярослава на свято Входу Господнього у Єрусалим
29 березня 2010
Проповідь на празник Входу Господнього у Єрусалим
29 березня 2010
Проповідь у Другу неділю Великого Посту
01 березня 2010
Проповідь у Першу неділю Великого Посту
20 лютого 2010
Спогади про владику Івана Хому
02 лютого 2010
Митрополит Андрей Шептицький – душпастир свого народу
30 жовтня 2009
Слово з нагоди 50-літнього ювілею українського Екзархату в Німеччині (м. Мюнхен, Німеччина)
20 вересня 2009
Слово владики Ярослава (Приріза) до учасників наукової конференції з нагоди 85-ої річниці з дня заснування УБНТ
16 грудня 2008
Представлення Документа Собору монашества УГКЦ «Ідентичність монашества в покликанні і служінні»
20 вересня 2008
Слово на урочистій академії з нагоди ювілеї 200-ліття кафедрального храму Пресвятої Трійці м. Дрогобича
16 червня 2008
Слово на конференції у м. Трускавець, присвяченій 150-річчю від Дня народження І. Франка
24 травня 2008
Владика Ярослав Приріз дав інтерв'ю Ватиканському радіо
11 лютого 2008
Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) під час відкриття навчального року у Дрогобицькій Духовній Семінарії
03 вересня 2007
Проповідь владики Ярослава (Приріза) на празник Успення Пресвятої Богородиці у м. Самборі
28 серпня 2007
Богословський вимір душпастирства молоді (доповідь на IV Сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Молодь у Церкві ІІІ Тисячоліття»)
15 серпня 2007
Проповідь владики Ярослава (Приріза) під час загальноєпархіяльної прощі до с. Зарваниця
07 липня 2007
Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) з нагоди зустрічі Патріарха УГКЦ із жертводавцями Патріаршого Собору
14 квітня 2007
Подячне слово владики після хіротонії
29 квітня 2006
«Сповнити Божу волю – це мета мого життя» (інтерв’ю для часопису "Слово" напередодні єпископської хіротонії)
05 квітня 2006
