«Боже великий, єдиний, нам Україну храни»Молитва за Україну Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо велике національне свято – День Незалежності Української Держави. День, про який мріяли мільйони вірних синів і дочок України. Мріяли гетьмани й національні вожді, мріяли наші борці визвольних змагань, мріяв наш боголюбивий український народ. Незалежність України вимолена вірними, оспівана поетами, здобута довготривалою віковою боротьбою і скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Ми сьогодні схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність, впродовж всіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни в сучасних умовах яку веде наш народ проти агресора московії. У ці чи не найскладніші часи вільної України, – часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України. Сьогодні відзначаючи Свято Незалежності України на цій подячній Божественній літургії Євангельська благовість говорить нам про чесноту вдячності на прикладі оздоровлення десятьох прокажених (пор. Лк 17, 12-19). Усі десять осіб очевидно мали необхідну віру, щоб оздоровитися, бо на слово Ісуса вони вирушили в дорогу, щоб показатися священикам, і власне по дорозі оздоровилися. Якби вони не мали віри, то не вирушили б у дорогу. Маючи віру однак, дев’ятеро з них не мали іншої чесноти – вдячності. Заховуючи віру в Бога, потрібно також вміти воздавати Йому хвалу, благодарення за вісі щедрі дари які від Нього отримуємо . Благання молитва: «Ісусе, Наставнику змилуйся над нами», — це молитва в Імені Ісуса, що поєднує нас із Господом, в нашій подорожі, під час якої ми очищаємося. Порятунок, якого ніхто не може досягнути, був дарований всім десятьом чоловікам. Але тільки один з них має чесноту вдячності і повертається, щоб благодарити Господа. Він є відповідальний за інші дев'ятьох, щоб і вони зрозуміли, що вони зцілилися і повернулися до Господа, щоб подякувати Йому. Бо відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати є також посланий, щоб принести благу звістку всім, що прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Поки що тільки один входить в ікономію дару, зустрічає Ісуса і дякує Отцеві. Подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння по всіх кінцях землі. Постійно мандруючий Господь йде, звичайно, до решти дев’яти, щоб відкрились очі сліпих і побачили світло яке веде до відкриття і прийняття дару. Сьогодні згадаймо, що наша держава належить до найстарших країн Європи. Нашу державність у нас багато разів хотіли забрати. Були часи, коли наш народ жив на своїй землі, але в чужих державах. Тому сьогодні згадаймо і пам’ятаймо тих, які боролися і віддали своє життя впродовж століть за створення, укріплення і утвердження вільної, незалежної Української Держави. Сьогодні згадаймо всіх тих, які страждали і страждають за вільну Україну. Сьогодні линуть наші думкою до домівок тих, хто оплакує загибель своїх рідних через війну, хто був змушений покинути свої домівки, можливо, навіть утратили їх, однак нехай жодна скорбота і тривога не затьмарять та не применшать наших зусиль молитви та боротьби, щоб Господь Бог зберіг нашу державу, дав їй свободу, щоби ми могли перемогти війну, щоб ми разом могли втішатися нашою свободою і незалежністю. Щоб ми в майбутньому могли святкувати це свято в мирній країні, сьогодні працюймо разом, молімося, борімося і працюймо на незалежну Українську Державу. Бо Україна є нашою матір'ю. Вона - наша єдина, - бо передала нам кров наших предків, віру, мову, культуру, звичаї. Іншого вибору в нас не має. Бо, як сказав поет Василь Симоненко: «Можна все на світі вибирати сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Тому правдивий патріотизм вимагає жертовнності і посвяти для народу, для Батьківщини. «Жертвами і кров'ю поколінь здобувається воля народу», - писав Слуга Божий Митрополит Андрей. Мусимо пам'ятати, що любов до Батьківщини проявляється не лише у маніфестаціях та високих фразах про патріотизм, але у повсякденній ревній праці, у веденні праведного християнського життя. Для визволення народу з неволі, для збереження і розбудови державності, для покращення добробуту народу потрібні не лише фізичні сили й зброя. Потрібні передусім благословення й поміч Всемогутнього Бога, бо в Його руках спочиває доля кожного народу. Для забезпечення волі і збереження добробуту народу потрібно найперше ревних, побожних громадян, які будуть своїми молитвами і своїм праведним християнським життям, відповідальною працею та своєю щирою молитвою випрошувати у Бога благословення для своєї Батьківщини та кожного дня благо дарити Бога… Якщо Україна плекатиме таких борців і героїв, то з певністю переможе всі тимчасові труднощі й знайде для себе належне їй місце у світовому співтоваристві. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш нарід від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть сердечні та щирі вітання. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 24 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Хритсу!Дорогі у Христі брати і сестри! Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною – це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам… Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, у дуже скорботний час війни коли звуки від російських бомбардувань широкомаштабної військової агресії за допомогою засобів масової інформації облетіли весь світ. Сьогодні наш народ переживає свою Голготу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм військом відстоює свою свободу. Сьогодні ми є свідками, як наші воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Сьогодні ми прибули на цю прощу до Пресвятої Богородиці прославленої у Пацлавській іконі, щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі підступні задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. Улюблені прочани кожного разу, коли ми приходимо на прощу, найперше приходимо для того, щоб перевірити, чи ми ідемо добрим шляхом у своєму житті, бо слухаючи читання Євангелія, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, який до нас промовляє. І євангельське читання сьогоднішньої неділі повчає нас про це. Властиво, воно є іконою життя Церкви, світу, кожної людини в сучасних обставинах. Тож у сьогоднішній євангельській благовісті взаємно переплітаються дві головні теми. Перша є свідченням про надприродну діяльність Ісуса Христа, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням і нам. Старозавітні пророки Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі вони чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод — моря або Йордану. Проте єдиним, про кого священне Писання розповідає як про Того, Хто ходив по воді, – Господь наш Ісус Христос. Cьогоднішня ж євангельська благовість свідчить, що по воді йде людина – апостол Петро. Це стає можливим завдяки надзвичайній присутності та благодаті слова Ісуса Христа, який на сумніви та переляк учнів відповідає: «Заспокойтесь, - це Я не страхайтеся!» (пор. Мт 14,27). Після розмноження хлібів Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом (пор. Мт 14, 22-34). Учні залишили Ісуса на березі, коли відчалили за Його розпорядженням, а Сам Він пішов на гору молитися на самоті. Тим часом на морі піднялась буря, човен на якому перебувають учнів кидають хвилі, не вщухає супротивний вітер, який перешкоджає щоб дійти до тихої пристані. «Чи Ісус знає про нашу небезпеку: смерть чигає на нас?» – питали себе учні. «О, якби Ісус був тут!» – часто ці слова є й на наших устах. Втрата довіри до Бога є найбільшою трудністю в часі тривог – бурі нашого життя. В дні нещирості та переживань, коли ми обтяжені проблемами, і весь світ виглядає похмурим, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У моменти тривоги, коли ми не знаємо, як жити далі, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». У дні найважчих випробувань, коли ми почуваємось безсилими проти руйнівних обставин нашого життя, ми говоримо: «Якби Ісус був тут!». Але Господь завжди є біля нас, ближче, аніж ми думаємо. Тієї ночі, коли Ісус молився серед пагорбів, Він також бачив посеред розбурханих хвиль своїх учнів. Христос бачив слабкий човен, який кидало по морю, відчув всю небезпеку тієї бурі, добре знав, в якій загрозі знаходяться його друзі – апостоли. І, як говорить євангелист Матей, о четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ступаючи морем (пор. Мт 14, 26). І ми не раз зустрічаємо Христа серед хвиль свого життя – таких же ж бурхливих, як і на Галилейському озері. Коли життя подібне до бурхливого моря, повного проблем, Господь є поруч. Серед цього мороку Він особисто здатний прийти до нас і принести нам мир і спокій. Однак присутність Ісуса в нашому «човні» не означає, що буря не відбудеться. Це дивує багатьох людей, які вірять, що присутність Христа означає майже магічну відсутність критичних становищ, гіркого досвіду й небезпечних ситуацій. Коли Ісус є присутнім біля нас, це не означає, що ми не можемо мати багато викликів, непередбачуваних труднощів. Але Його присутність у «човні», поряд з нами, змінює те, як ми переносимо цю бурю нашого життя – різного роду труднощі. Ісус на горі молиться, але човен учнів – посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Ідучи по морі, Ісус Христос виявляє учням, що Він є Богом, Творцем Вселеної. Все Йому підкорене, і Він ступає по морю, як по суші. Очевидно, що учні, побачивши Христа в такому надприродному дійстві, налякалися.Тоді апостол Петро, намагаючись випробувати божество Ісуса Христа, каже: «Учителю, якщо це Ти, дозволь мені прийти до Тебе». Насправді не апостол, а Господь випробовує його довіру до Бога. Святі отці і вчителі Церкви говорять, що чуда і знаки, які Ісус здійснював, щоб підтвердити своє месіанське посланництво і прихід Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри людини у Бога. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання. В свою чергу, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення. І ось Петро починає іти по воді, його погляд зосереджений на Господі. Його віра єднає обмежену людину і Всемогутнього Бога, вона є тим мостиком, який дає можливість переступити власні людські межі. Віра – це особистий стосунок між людським – обмеженим і Божественним – Всемогутнім. Це – невимовна можливість бути сильним Божою силою і на межі своєї обмеженості досвідчувати не хаос і смерть, але Всемогутню Божу присутність. Навіть тоді, коли Петро почав сумніватися, коли цей зв’язок між Богом та людиною почав розриватися, Ісус не відступається від нього. Подає йому руку, витягає з моря і каже до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?» Тоді Петро разом з Христом іде по воді і входить у човен, а буря втихає, бо там, де є присутній Бог, там є мир.І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!». Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні  море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. І сьогодні у розбурханому морі – світі, хто вагається у вірі або уповає лише на свої сили, той потоне. Хто ж не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія додавала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру у перемогу страждаючого і воскреслого Христа. Ці самі слова, що Ісус сказав Петрові, він говорить до нас сьогодні: «Підійди, Ти можеш ходити по розбурханих хвилях свого життя навіть у час війни агресора». Ця сама влада, ця сама віра, той самий Христос, який допоміг Петрові пройти по розбурханих хвилях Галилейського моря, є поряд з нами сьогодні. Саме Ісус дає нам силу переносити бурі нашого життя та проходити повз розбурхані хвилі до перемоги. Потопаючого у хвилях апостола Петра можемо легко ідентифікувати зі собою. Життєві хвилі випробовування є часто зависокі для нас. Охоплені страхом та тривогою, ми в критичних моментах часто взиваємо: «Боже, спаси мене, я потопаю». Як часто ми, як і Петро, потопаємо у хвилях сумніву, тривоги, страху, нещирості, спокус тощо. Однак сьогоднішнє Євангеліє запевняє нас: за будь-якої бурі та життєвих хвиль Божа присутність залишається незмінною. Сам Христос, який був з потопаючим апостолом Петром, продовжує бути з нами. Його присутність може все поміняти в нашому житті. Застановімось, як Христос відповів на крик апостола Петра про допомогу у небезпеці. Негайно! Коли Ісус подивився на море і побачив своїх учнів у загрозі, Він негайно пішов до них. Коли ж побачив потопаючого Петра, негайно простягнув cвою руку, щоб його врятувати. Це є найважливішим посланням сьогоднішнього Євангелія. Коли наше життя стає подібне до бурхливого моря, повного труднощів та викликів, Господь є поруч з нами. Саме Він здатний нам допомогти, принести нам мир і спокій у наше життя. Сьогодні в обставинах сучасної війни, яку на нашій землі нав’язала московія, ми вкотре переживаємо те саме, що й апостоли серед розбурханого Галилейського моря. Сьогодні ми стоїмо серед бурі нашого українського буття. Шукаймо з вірою спасаючу руку нашого Господа і одразу ж її знайдемо. Жодна людська сила, жодні міжнародні перемовини і дипломатія не дадуть нам тієї сили, щоб пройти шляхом до правдивої свободи і гідності. Тою дорогою нас перевести може лише Господь. Той мир, який ми сьогодні хочемо випросити у нашого Господа – мир у наш Український човен – походить від Бога, який тут у ці хвилини є разом з нами на цій Божественній літургії. На цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя, для нашого воїнства, для нашого народу, для нашої многостраждальної України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав с. Губичі,14 серпня 2022 року Божого Детальніше...

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6,9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі.   Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви та багато інших. Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість переконливо промовляє, що кожен із нас може ділитися з іншими отим хлібом нашої віри, прикладом святого і побожного життя. В сучасному глобалізованому світі, світі новітніх технологій, здається, що не повинно бути жодної нестачі чи голоду. А стається навпаки: навіть багаті країни потрапляють в економічні кризи. Начебто і сьогодні Господь веде людство у пустелю, щоби навчити, що добробут людини не залежить від видимого матеріального статку. Сьогоднішній світ дуже потребує доброго свідчення нашої віри, жертовності у любові. Наша правдива християнська постава може заспокоїти голод сучасної людини, котра так часто його відчуває, шукаючи правди та сенсу свого існування. Тому наша жива віра та приклад діяльної любові є дуже великим здобутком у розбудові Христової Церкви та християнського суспільства. Дозвольмо Богові творити через нас дива, кормити тих, хто є голодний, знаходити загублених, підтримувати пригноблених, повертати надію та мету життя розчарованим. Бо лише тоді, коли людина все те, що має, покладе в руки Бога і попросить у Нього розламати те, що вона має, і поділиться цим із ближніми, в той момент її матеріальний і духовний достаток почне помножуватися. Як це важливо сьогодні для нас пам’ятати коли переживаємо війну агресора московії. Тож для того, щоб народилася нова Україна, щоб наше воїнство перемогло ворога, кожен з нас повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Божого Слова, то побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить у могутності. Бо ж Ісус не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч людей біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє нас: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. … Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт. 28, 18-20). Тому ми в довірі до Господа огортаємо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Батьківщини, терплячих і страждаючих. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 7 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Христу! Високопреосвященний Владико Ігоре! З нагоди сімдесятої річниці Ваших уродин прийміть найщиріші вітання та найкращі побажання від духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Кожен Ювілей – добра нагода благодарити Господа за дар життя. Своє життя Ви, дорогий Митрополите, посвятили служінню Богові і своєму народові. Відповівши на Боже покликання «во время люте», коли наша Церква була в катакомбах. Ви ревно трудились і свідчили перед ордою московії, що наша Церква жива і врата більшовитсього аду її не подолали. Все ж, коли споглядаємо на Ваш життєвий шлях, бачимо, як мудро Господь приготовляв Вас до цього пастирського завдання. Ви протягом усього свого монашого та священичого покликання змагалися за життя і за обнову Церкви. Робили це передусім вступаючи до монашого Чину Найсвятішого Ізбавителя в темні роки переслідувань. Цей крок означав тоді готовність до самопожертви включно з жертвою власного життя. Але завдяки тому, що були саме такі як Ви особи, наша Церква могли перетривати і підготувати фундамент для прийдешньої відбудови церковного життя. Що й сталося на початку 90-их років минулого століття. Саме тоді Ви знову прийняли на себе завдання відбудови Провінції ЧНІ, коли перейняли від блаженної пам’яті Кир Филимона Курчаби уряд Настоятеля Провінції. Своєю терпеливістю, уважністю та мудрістю Ви зуміли згуртувати розсіяних братів через переслідування, творячи з них дійсно апостольську спільноту. Дбали про освіту, духовний зріст спільноти братів у монашестві, про відбудову домів Провінції. По нині з вдячністю згадуємо ті славні вівторки, коли всі ми збиралися, щоб ділитися тим, чим ми були і чим жили. Певного часу один співбрат звернув увагу на Ваш цінний дар кажучи: отець Ігор Возьняк завжди вмів вислухати. І дійсно, Ви завжди мали час і серце для кожного співбрата. Таким чином Господь проложив Ваш життєвий шлях відповідальними стежками людської історії. Він покликав Вас також до благодатного Архипастирського служіння та доручив Вам важливі завдання у Божому винограднику. Жертовно виконуючи їх, Ви здобули любов, повагу і вдячність Люду Божого. Тож у день, коли Ви відзначаєте 70-ліття Ваших уродин, я приєднуюсь до всіх привітань, які линуть на Вашу адресу, і молю Господа, аби благословляв усі Ваші добрі починання та архипастирські труди на теренах нашої рідної Львівської митрополії та всієї УГКЦ в Україні та на поселеннях. Сердечно дякую Богові за Ваше життя і служіння, яке Ви звершуєте у твердій вірі і непохитній надії за допомогою мудрого і виваженого слова та світлого і гідного до наслідування прикладу любові Бога, Церкви і свого народу. Нехай Милосердний Господь допомагає Вам відкривати нові горизонти перед нашою Церквою, облагороджувати наше зболене суспільство переконливим архипастирським словом та у непрості часи війни московії правдивим подвижницьким свідченням вміло провадити Божий люд до спасіння. Бажаю Вам, дорогий Владико, у архиєрейському служінні і надалі відчувати супровід Святого Духа та материнську опіку Пресвятої Богоматері Неустанної Помочі, щоб Ви змогли якнайповніше сповнити Божий задум щодо Вас, бо у цьому й полягає справжнє щастя кожної людини. Нехай Господь посилає Вам міцне здоров’я, духовний мир і щедру благодать на дорогах Вашого життя і служіння на многії і благії літа! + Ярослав м. Дрогобич,3 серпня 2022 року Божого Детальніше...