SDE
Ярослав Приріз

Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

24 червня 2013
Ваша Святосте Патріарше Святославе, Високопреосвященний Архієпископе Томас Едвард Апостольський Нунцію, Високопреосвященні і Преосвященні Владики, всесвітліші і преподобні отці, преподобні сестри, вельмишановні представники влади області, районів і міст, дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! У цей день, другий по П'ятидесятниці, Святий Дух зібрав нас у древньому граді Дрогобичі з кількох нагод. Сьогодні наша Церква – Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому карпатському краї, святкує 1025-ту річницю Хрещення Руси-України Св. Володимиром Великим. Ми благодаримо Господа за дар Хрещення, завдяки якому наш український народ зблизився з іншими європейськими народами, встановивши єдину християнську родину братів і сестер у Христі. Сьогодні ми благодаримо Бога й за дар християнської віри, бо до цього по-особливому закликає нас Церква у цьому Році віри, який відзначаємо у всьому католицькому світі. Маємо ще одну добру нагоду для благодарення: наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія святкує 20 років від заснування. Символічно, що ми святкуємо цю річницю у Празник П'ятидесятниці, який є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця, творить та скріплює й нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. Сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можемо сміливо сказати, що нам з Вами, дорогі в Христі, спільними зусиллями вдалось зробити дуже багато. Тому дозвольте мені сьогодні промовити слова вдячності. Своє «благодарення» Господеві, який всі ці роки являв на наших землях «величні діла Божі», ми вже сказали цією Божественною Літургією, принісши йому наш скромний «Добрий дар» - Євхаристійну молитву. Дякую Главі й Отцеві та членам Синоду нашої Церкви, які у 1993 р. створили Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію, доручивши опікуватись нею блаженної пам'яті владиці Юліану. Сьогодні тут серед нас присутні: Блаженніший Патріарх Святослав, Львівський Митрополит Ігор (Возняк), Митрополит Володимир (Війтишин) з Івано-Франківська, Митрополит Василь (Семенюк) з Тернополя, Владика Богдан (Дзюрах), секретар Синоду УГКЦ з Києва, Владика Михаїл (Колтун) зі Сокаля-Жовкви, Владика Василь (Івасюк) з Одеси, Владика Тарас (Сеньків) зі Стрия, Владика Димитрій (Григорак) з Бучача, Владика Йосафат (Говера) з Луцька, Владика Йосиф (Мілян) з Києва, Владика Леон (Малий) Львівська Архиєпархія РКЦ. Дорогі владики, я дякую Вам за Вашу присутність тут серед нас, за те, що погодились розділити радість наших святкувань. Дякую за підтримку впродовж усіх цих років. Прошу й надалі підтримувати нас, насамперед молитовно. Вірю, що тут невидимо присутній з нами на молитві й перший архієрей нашої єпархії владика Юліан (Вороновський), який переставився до Господа у лютому цього року. Своїм архипастирським служінням владика поєднав покоління вірних нашої Церкви часів переслідування і часів відродження. Ми благодаримо Господа за дар його життя, за його молитву, служіння і самопожертву, завдяки яким Самбірсько-Дрогобицька єпархія впродовж перших 18 років успішно сповняла Христову місію освячення і спасіння. Особливу подяку сьогодні складаю на руки Блаженнішого Святослава, Глави й Отця нашої Церкви, та Високопреосвященного Архиєпископа Томаса Галіксона, Апостольського Нунція в Україні. Ви, наш Патріарше, своїм енергійним служінням заохочуєте нас до активного душпастирювання, щоб ми спільними зусиллями розбудовували наш Патріархат і так наповнювали реальним змістом високу ідею ваших Попередників. Для Вас, Блаженнійший, ми вимолюємо щедрих Божих благодатей, щоб Святий Дух через Ваше служіння явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних Божих діл» (Ді. 2, 11). В особі Високопреосвященного владики Томаса хочу подякувати Папі Римському Франциску. Прошу Вас, дорогий владико, передайте Святійшому Отцеві Франциску наші слова вдячності за ту підтримку, яку надавав і продовжує надавати Римський Апостольський Престіл нашій Єпархії. Ми її дуже цінуємо та сподіваємось, що наші вірні, які ревно сповнюють Христову Заповідь «Щоб усі були одно», й надалі відчуватимуть щиру батьківську опіку Слуги слуг Божих і Церкви, що «предстоїть в любові». Як Христовий пастир, якому доручено провід Самбірсько-Дрогобицькою Єпархією, звертаюсь сьогодні зі словом подяки до наших мирян, монашества та духовенства. Дорогі в Христі, саме завдяки Вашим трудам за ці двадцять років наша Церква постала з руїн, в яких вона перебувала після довгих років поневолення атеїстичним режимом. Це завдяки Вам відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь Христа лунає там, де ще якихось 20 років тому її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... Дякуючи Вам, дорогі мої співбраття у священстві й молю Господа, аби Він по всі дні Вашого життя наповнював Вас своєю божественною любов'ю, кріпив своїм Тілом та Кров'ю, промовляв з Вашої душі Словом життя вічного. Чуваймо над скарбом нашої християнської віри, порученим нам Церквою, та передаваймо його сучасному світу. Дорогі брати і сестри у монашестві, що ревно й жертовно служите Богові та Церкві в нашій Єпархії! Ваше свідчення і жертва є дорогоцінним скарбом, на якому росте і розвивається наша Церква. Я вдячний Вам за це та сподіваюсь на дальшу співпрацю у здійсненні нашого важливого служіння. Вітаю Вас, дорогі миряни, як священний Божий Люд української землі, як парості Христового виноградника у Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії. Я щиро вдячний за вашу любов і відданість рідній Церкві. Саме завдяки Вашому подвигу і вірності наша Церква встояла, коли Христові Вороги різними способами намагалися її знищити, а згодом виходила з катакомб, квітла і розвивалася. Бажаю усім не тільки не втрачати тієї ревності у вірі та наполегливості, з якою ми розбудовували наше релігійне та національно-культурне життя, а ще наполегливіше працювати, щоб бути справжніми синами і дочками своєї Церкви та народу! Хочу подякувати також представникам влади, які присутні на цій спільній молитві. Господь пам'ятає про те, що Ви робите для Його народу. Я ж сподіваюся на нашу плідну співпрацю задля добра українського народу, що проживає на цих теренах. Нехай Господь дарує вам мудрість і силу, щоб сповняти свої обов'язки служіння самовіддано і чесно, пам'ятаючи слова Христа: «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Дякую усім нашим жертводавцям і доброчинцям, які впродовж цих 20-ти років підтримували Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію. Зокрема, висловлюємо вдячність нашим друзям з допомогових фондів Німеччини, які сьогодні спільно з нами благодарять Господа. Без Вашої допомоги, дорогі в Христі, нам було б дуже важко піднімати та розвивати Христову Церкву у цьому карпатському краю. Ми щиро вдячні Вам за все, і нехай Всемилостивий Господь, Який знає імена кожного, щедро винагородить Вас. Насамкінець хочу сердечно подякувати всім, хто допоміг організувати нашу сьогоднішню молитву зустріч. Дорогі у Христі, подякувавши Господеві за шлях, який ми спільно пройшли впродовж цих 20-ти років, хочу запросити всіх у подальшу мандрівку з Господом. Напрям нашого земного паломництва вказує наша Матір Церква, «яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників; живе передання Володимирового Хрещення, подвиги Антонія і Теодосія Печерських, змагання Йосифа Рутського і жертву Йосафата Кунцевича». У цій мандрівці віри скріплюймося прикладом наших Архипастирів: навчанням Андрея (Шептицького), стражданням Йосифа (Сліпого), терпеливістю Мирослава-Івана (Любачівського), смиренням Блаженнішого Любомира, енергійністю Патріарха Святослава. На цьому шляху робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, аби український народ, об'єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай супроводжує нас у цій подорожі «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа». Амінь. м. Дрогобич 24 червня 2013 року Божого + Ярослав Детальніше...

Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»

22 червня 2013
2013 рік Божий є знаковим для Самбірсько-Дрогобицької єпархії – їй виповнюється 20 років. Більше того, цей рік є також ювілейним і для її єпарха – владики Ярослава (Приріза). 30 березня єпископ відсвяткував 50-літній ювілей життя, а 4 грудня мине 25 років з часу єрейських свячень владики Ярослава, які він отримав у часи підпілля з рук преосвященного Михаїла (Сабриги). Нещодавно з владикою Ярославом поспілкувалась журналіст газети "Експрес" – Юлія Курій. В інтерв'ю виданню єпископ розповів про те, як Господь покликав його до священичого служіння, а також про тих, від кого він навчався християнських чеснот. Перші роки служіння молодого єромонаха припали на часи, коли УГКЦ готувалась до виходу з підпілля. Отож у розмові архиєрей розповідає про те, як формувались молоді священнослужителі УГКЦ у цей час, а також які перепони створювала радянська влада, щоб перешкодити діяльності УГКЦ. Як учасник Постійного Синоду єпископів УГКЦ владика Ярослав ділиться своїми думками щодо сьогодення та майбутнього Української Греко-Католицької Церкви. Зокрема, єпископ розповідає про програму розвитку й діяльності УГКЦ на найближчі 10 років – "Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом" та її значення у прямуванні УГКЦ до патріаршого устрою. Наприкінці інтерв'ю єпископ відповідає на запитання, які речі у житті він вважає найважливішими. Владика Ярослав ділиться про те, як проводить свій день, а також як часто має можливість бачитись зі своєю родиною. Детальніше...

Проповідь з нагоди освячення храму Воскресіння Христового

07 травня 2013
Христос Воскрес! «Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, - в якому ми утверджуємось!»(Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Дорогі в Христі! Воістину все наповнилося світлом у ці дні, коли Церква святкує Христову Пасху, Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й називаємо ми цей день Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної, Неділі – Світлим тижнем. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Вся вселенна празнує Христове воскресіння, але цього дня по-особливому відчуваємо цю воскресну радість і сповнені Світла ми, що стоїмо у цьому величному храмі. Цей храм присвячений Воскресінню Христовому, тому й празник Христової Пасхи переживаємо тут дуже урочисто. Завдяки своїй архітектурі цей храм надзвичайно світлий, тому у ньому ми по-особливому споглядаємо Світло Христове, що просвічує кожну людину, яка приходить у світ (пор. Йо.1,9). У цьому році всі ми святкуємо 20-ту річницю створення Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Наша єпархія повстала на теренах древньої Перемишльської єпархії, котра була знищена разом з цілою УГКЦ, похована, як Христос, і ворог-безбожний режим думав, що ніколи вже на цих землях не лунатиме молитва. Але у не так далекому 1993 р. засновується наша Єпархія, яка стає символом незнищенності Христової віри. Постає вона серед попелища нищення віри як невмирущий фенікс. І напевне по-Божому промислительним є те, що паралельно з розбудовою Самбірсько-Дрогобицької Єпархії зростав на вул. Самбірській у м. Дрогобичі храм Воскресіння. Воскресала наша Церква – будувався цей прекрасний храм. Храм Воскресіння Христового символізує процес воскресіння нашої Української Греко-Католицької Церкви. Церкви, яка повстала далекого 988 р. через Володимирове Хрещення. Церкви, яка впродовж своєї 1025-літньої історії знала злети і падіння, вільне душпастирювання і мученицьке свідоцтво. Повставав цей храм у полі, на безлюдному місці, а тепер до цього місця спішать тисячі людей, щоб воздавати хвалу Господеві, який вчинив такі величні діла (пор. Ді. 2, 11) для свого Народу Божого. Того народу, який бував поневолений чужими державами, розстрілюваний у тюрмах, принижений у концтаборах, але, незважаючи на всі намагання знищити його духовно і фізично, не втратив своєї віри і сьогодні поступово встає з колін. Сьогодні ми освятили цей прекрасний храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищені комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на ще не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому чудесному храмі Воскресіння, ми, як колись учні по дорозі до Емаусу, «почавши від Мойсея та від усіх пророків», подорожуватимемо сторінками Святого Письма, слухаючи повчання Воскреслого Христа (пор. Лк.24, 27), який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителів. Уважно вслухаймося в це Боже Слово, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). У цьому храмі Воскресіння, як ті учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойноосвященому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує вічне життя в Ісусі Христі(пор. Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2). Почуте й пережите у цьому храмі Воскресіння, має спонукати нас, як колись Христових учнів з Емаусу йти і розповідати про те, що ми тут досвідчили. Після зустрічі з Христом, вони «рушили негайно й повернулися в Єрусалим» (пор. Лк.24, 33). І ми, виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христової Пасхи з усіма нашими близькими та знайомими. Цей храм Воскресіння Христового має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що «Христос востав – радість вічна» (пор. тропар 1 пісні Канону Пасхи). Відгукнімось і ми на заклик ангела, який промовив до мироносиць: «Біжіть і світові проповідуйте, що востав Господь, який умертвив смерть, він бо є Син Бога, що спасає рід людський» (Іпакой Воскресної Утрені). Сьогодні цього слова проповіді так потребує наш світ, а зокрема цей великий мікрорайон, де стоїть цей храм Воскресіння. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у спорудженні цього гарного і одночасно так глибоко символічного храму. В першу чергу Вам, церковна громадо, яка у 90-их поставала спочатку з кількох десятків осіб, а потім розрослася у потужну парафію, яка у наші нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Велике спасибі душпастирям, які тут трудилися всі ці роки – отцю Мирону Бендику, за якого закладалися основи Вашої громади, отцям Дмитру Заміщаку та Тарасові Коберинку, які підхопили естафету розбудови цього величного храму. Складаю сердечну подяку архітекторам, будівельникам, жертводавцям та усім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Запрошую всіх сміливо заходити до Божого Дому, щоб помолитися, щоб подякувати Господеві, щоб перепросити його за свої та інших помилки та прогріхи, щоб просто стати перед Богом з готовністю почути Його. А сьогодні, на завершенні своєї проповіді, хочу, щоб усі ми помолились такими словами: «Господи і Владико неба і землі! Ми освятили благодаттю Твоєю цей храм на пристановище для душ наших, але тільки Ти можеш душі наші впорядкувати і освятити, вчинивши їх Твоїм житлом! Тому, Всесвятий Отче, розпочни і звершуй це освячення. Використовуй для цього, молимо Тебе, цей святий храм, який на честь Воскресіння Сина Твого Єдинородного спорудили ми, недостойні раби твої. Нехай силою Всесвятого і Животворящого Твого Духа освячення душ наших триває завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Нехай так станеться – Амінь!».  + Ярослав м. Дрогобич, 6.05.2013 р. Б. ,Світлий Понеділок Детальніше...

Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза)

03 травня 2013
Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Ще зовсім недавно ми таїнственно переживали сумні події Христових страждань і смерті, а нині закінчився час суму та скорботи і ми радісно проголошуємо благовість про Христове Воскресіння. Її слова як сонячні промені проганяють темряву ночі і сповіщають ранок життя. Ними ми сповідуємо нашу віру, в них – невичерпне джерело християнської надії, вони – причина і натхнення для нашої любові. Воскресіння Христове дарує нам вічне життя. Воскресіння Христове робить нас новими людьми. Якби не було Воскресіння Христового, то була б підірвана віра у силу Божої істини, а сенс життя був би втрачений. Великою, світлою і радісною є ця подія. Великою, бо вона кардинальним чином змінила історію людства. Світлою, бо внесла світло надії у гріховну темряву, яка охопила світ. Радісною, бо відкриває людині перспективи життя і спасіння. Ось чому під час пасхального богослужіння Церква урочисто виголошує: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого» (Слово Івана Золотоустого в день святої Пасхи). І хоча ми продовжуємо зустрічати смерть, проте віримо, що Воскресіння Христове змінило саму її сутність, зробивши її переходом і пасхальним святом, бо Пасха означає перехід до Царства Божого. Христос воістину подолав духовну смерть, і тепер кожна людина може відновити єдність з Богом, яку втратили наші праотці. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною. Христос воскрес, щоб через духовний подвиг ми змогли перемогти в собі пристрасті та воскреснули з нашої духовної смерті, з наших гріховних гробів. Це наше духовне воскресіння залежить від нас, від нашого зусилля і духовної ревності; від того, чи готові ми позитивно відповісти на заклик Апостола: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 14). Сподіваюсь, що нині ми переживаємо пасхальну радість не лише як наслідок святкування важливої події з історії спасіння, а є вона для кожного з нас дуже особистим досвідом, який торкається глибини нашого життя. Великий піст був для нас особливою нагодою для покаяння та віднови взаємин із Богом, а в цей святковий день всі ми зібралися, щоб разом з Христовим торжеством над смертю відсвяткувати й свої невеликі перемоги над власними слабостями, пристрастями та гріхами. Ми переживаємо власну Пасху, коли помираємо для гріха та оживаємо для Бога, тому зараз нас переповнює радість і бажання прославити та благодарити Милосердного Отця. Наш постулат християнської віри про те, що Христос подолав владу смерті і гріха над людиною, часто потрапляє у горнило сумнівів і розчарування. Сьогодні ми переживаємо непрості часи. Економічні негаразди й політичні протистояння призвели до того, що багато хто розчарувався, зневірився, озлобився, збайдужів... Ми стаємо свідками, як гріх має на меті цілковито опанувати людиною, духовно й тілесно вбити її. Його дія у нашому суспільстві проявляється через соціальну несправедливість, корупцію, обман, вбивства, знущання над народною пам'яттю, топтання моральних вартостей... За таких обставин нам важливо самим не стати причиною помноження гріха, вміти вчасно зупинитися і не відповідати злом на зло, брехнею на брехню, осудом на осуд... Сьогодні продовжують бути актуальними слова апостола Павла, який всіх закликає до оновлення та переміни: «...вже пора вам прокинутись зі сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рим. 13,11-14). Пасха – це вершина нашого літургійного року, це свято над святами і Торжество всіх торжеств. У ній сповнюються Старозавітні пророцтва, здійснюються прообрази й Божі обітниці, вона надихає місію Церкви та щоденну діяльність кожного християнина. Це сенс, фундамент і вінець нашої християнської віри, адже «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», – каже Апостол Павло (1 Кор.15,14). Ось чому св. Йоан Золотоустий називає Пасху «святом віри». Цю віру наш народ прийняв у 988 р. на берегах Дніпра. Впродовж 1025 років, що минули з того часу, ми мали багато святих, мучеників та ісповідників, які є для нас зразком благочестивого життя та твердого стояння за віру. До їх сонму маємо сміливість зачислити і Блаженної пам'яті владику Юліана (Вороновського), який упокоївся в Бозі 28 лютого цього року. Смерть дорогого владики, що так засмутила всіх нас, стала для нього пасхою – переходом від землі до небес, від життя земного – до вічності. Сьогодні ми дякуємо Богові за те, що жодні випробування і перешкоди не змогли знищити християнської віри нашого українського народу. У ХХ ст. ворог людського роду, намагаючись її подолати, спричинив, як говорив ісповідник віри патріарх Йосиф (Сліпий), «горе трупів і ріки крові». Проте віра, пройшовши крізь терни переслідувань, воскресла, і наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, яка у цьому році святкує своє 20-річчя, є наочним прикладом нездоланності і незнищенності цього неоціненного скарбу на наших землях. Нині відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь про Воскреслого Христа лунає там, де раніше її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... У 2013 році Божому, який проголошений Роком віри, наша Церква закликає нас до кращого пізнання своєї християнської віри, зростання у ній та ділення нею. Будьмо її гідними проповідниками через духовне вдосконалення, гідне християнське життя та вірне виконання Божих заповідей. Дорогі у Христі! В цей святковий день щиросердечно вітаю кожного з Вас, бажаючи розділити з Вами воскресну радість. Зачерпнімо її, поділімось нею зі своїми родичами, ближніми і знайомими. Передаваймо її знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Відвідаймо в ці дні самотніх і тих, хто сумує. Хай наші вчинки любові та милосердя стануть для тих, хто нас оточує, найкращою проповіддю про Воскреслого Христа. Нехай Воскреслий Спаситель світу збереже всіх нас від усякого зла, допоможе перебороти життєві труднощі і негаразди, завжди посилає Своє благословення. Нехай зміцнить усіх нас в надії на перемогу добра над злом, життя над смертю, істини над неправдою і подасть нам Свою допомогу у добрих справах! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійців Хрестопоклонну неділю 2013 року Божого АУДІО - Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза) Детальніше...

Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі

05 березня 2013
Слава Ісусу Христу!Ваше Блаженство,Преосвященні владики, дорогі співбраття у священстві й монашестві,преподобні сестри, дорога скорботна громадо. На Тайній вечері Господь наш Ісус Христос, знаючи, що наблизився час його смерті, потішаючи своїх апостолів каже: „Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця іду" (Ів. 14,28). Ці самі слова промовляє сьогодні до кожного із нас блаженної пам'яті наш дорогий владика Юліян, а ми разом із всією Церквою йому відповідаємо: «Блаженна путь, на яку йдеш нині душе, бо Тобі приготовлено місце упокоєння». Життя преосвященного Владики було життям відданого і дбайливого пастиря, який життя своє віддає за овець (Ів. 10, 11). Св. Іван Золотоустий, роздумуючи над цим євангельським образом сказав: „Добрий пастир, якого саме бажає Христос, своїми подвигами суперничає з самими мучениками. Мученик бо умирає за Христа тільки один раз, але добрий пастир умирає за своє стадо багато разів. Він навіть примушений щодня за вас, своїх вірних умирати". Важким є хрест пастиря. Взяти цей хрест означає зректися себе, стати на тернисту хресну дорогу і до кінця служити тим, за кого помер Спаситель на Голгофі. Пастир іде попереду, говорить нам Євангеліє від Івана, і тільки таким чином може вести за собою інших, показуючи їм дорогу та першим зустрічаючи всі небезпеки, які постають на шляху. Владика Юліян завжди був таким добрим пастирем: не лякався і не втікав перед тими, хто хотів знищити Христове стадо. Те, що він став священиком, а тим більше єпископом, в умовах підпілля і переслідувань, свідчить про його готовність пожертвувати для Христа і його Церкви усім, навіть власним життям. Владика був цього свідомий, але, задивлений у лик розп'ятого Христа, черпав від Нього мужність іти до кінця. Переконаний, що історія не завагається назвати його ісповідником віри, святцем наших часів. Дивлячись на життя усопшого Божого Слуги архиєрея Юліяна, з певністю можемо сказати, що прожив він його богоугодно, стараючись у міру своїх людських сил зробити цей світ кращим, поділитися з ближніми своєю любов'ю. Почувши голос Божого покликання, Він не завагався і, „покинувши все, пішов за Ісусом" (Мт. 19, 27) та цілопально віддався на службу Христові та рідному українському народові, служачи йому в любові і покорі. Владика Юліян народився 5 травня 1936 року в родині Івана та Ксенії Вороновських в Гумниськах біля Буська. Від батьків перейняв щиру побожність та любов до свого народу. Після навчання у місцевій школі вступає на навчання до Львівського поліграфічного інституту. Бажання посвятити своє життя служінню Богові приводить його в 1958 році до підпільної спільноти монахів студійського уставу. Після відповідного приготування 27 жовтня 1968 року ісповідник віри владика Василь (Величковський) висвятив брата-студита Юліяна на священика. 30 вересня 1986 року – в день молитовної згадки святих мучениць Віри, Надії, любові та їхньої матері Софії – митрополит Володимир (Стернюк) здійснив архієрейську хіротонію нового владики УГКЦ Юліяна (Вороновського). Коротко служіння нашого владики Юліяна можна охарактеризувати словами апостола Павла: „Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти " (1Кор.9,22). Справді, наш дорогий владика був саме таким. Його навчання було правдиве, його приклад - світлий і гідний до наслідування, його терпіння – благородне, покора – глибока, віра – тверда, надія - непохитна. Він, кажучи словами тропаря, був і надалі залишається для всіх нас правилом віри, образом смиренності, учителем стриманості, святителем, що своє духовне стадо беріг перед усяким лихом і злом. Своїм життям і ревним служінням владика Юліан вірно наслідував Христа – вічного архієрея. Як зумів він осягнути все це? Відповідь одна: силою молитви, посвяти і жертви. Всі добре знаємо, як багато владика молився і як вмів терпеливо зносити всі прикрощі і тягарі. Скільки вложив він, часто навіть непомітно для нас, своїх молитов, праці, жертв і тривог, щоби наша Церква і зокрема Самбірсько-Дрогобицька єпархія, поручена його святительській опіці, успішно сповняли Христову місію освячення і спасіння серед рідного українського народу! Ми сьогодні дякуємо Богові за ті щедрі благословення і духовні дари, які отримали через святительські руки нашого владики Юліяна. Варто лише б згадати той факт, що владика з поміж усіх єпископів висвятив найбільше священиків. Після виходу з підпілля, Церква покликала його до відповідального служіння – стати ректором відновленої Львівської Духовної Семінарії. На цьому становищі він зробив усе можливе, щоби приготувати до священичого служіння ревних пастирів, яких тоді відчутно не вистачало. А це завдання не було з легких. По сьогоднішній день вихованці владики пам'ятають як його мужність і, насамперед, любов до Церкви, відповідальність за її майбутнє, не дозволили аби cемінарія, якій відключили тепло і електрику, припинила існування. Не зменшилася його апостольська ревність і посвята після призначення на єпископа новоствореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку потрібно було розбудовувати у твердій надії на те, що милосердний Господь не позбавить свого слугу благодатної допомоги. Сьогодні бачимо плоди його молитви і трудів. З його благословення постали єпархіальна Дрогобицька Семінарія і Катехитичний інститут, побудовано і освячено велику кількість церков і каплиць. Напевне немає такої парафії в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, яку б владика не відвідав, щоб помолитися зі своїми вірними, перейнятися їхніми проблемами та болями, пам'ятаючи про свій вчительський і пастирський обов'язок. Траплялося і так, що він по засніжених гірських дорогах добирався на санах до бідних сільських церков, де народ чекав на Його пастирське слово і архієрейську молитву. Тож знаючи труди і подвиги свого архипастиря, Церква Христова дякує сьогодні Богові за всі щедрі ласки, які Він зіслав на свій народ через його архиєрейські руки. Зібравшись біля домовини преосвященного Владики Юліяна, ми переповнені смутком, тому що в останній раз прощаємося з пастирем і батьком, якого ми любили і поважали. Але наша християнська віра спонукує нас не до розпачу, але до радості, бо сьогодні збулося найбільше бажання покійного, якого прагнув він усією своєю душею – злучитися зі своїм Небесним Отцем, якому ревно служив як християнин, монах і єпископ. Він дійшов до кінця своєї земної мандрівки та спішить до Небесної Батьківщини, щоби здати звіт за своє земне життя і прийняти вінець небесної слави. Кожен, хто зустрічався з преосвященним Юліяном найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому був він для нас таким доступним, дорогим і близьким. Спочилий у Бозі, святителю Юліяне, Ваше життя – це відблиск тихого діяння Божої благодаті, яка так виразно проявилася в благословенних плодах Вашої ревної невтомної праці. До життя, священства і архієрейського служіння покликав Вас Господь „во время люте", коли наш народ поневолювали три різні загарбники. Ми від щирого серця дякуємо Вам за те, що Ви відважно пішли за голосом Божого поклику, із великим завзяттям і посвятою служили святій Церкві та нам, своїм духовним дітям, котрі у Вашій скромній особі пізнали свого дорогого батька і водночас великого архієрея, „самовідданого і ревного душпастиря". Завершуючи своє слово хочу висловити в імені владики Юліяна особливу вдячність Блаженнішому Святославу. Ваша Святосте, дякую що Ви є сьогодні з нами, що Ви прибули щоб попрощати дорогого нам владику Юліяна, свого ректора і святителя. Коли я передавав в реанімації владиці вітання від вашого Блаженства, владика відкрив очі, монітор показував прискорене биття серця, а вираз його обличчя доносив нам присутнім його вдячність. Дорогий владико Юліяне, сьогодні ми служимо Літургію за упокій Вашої душі, благаючи Бога, щоби Ви служили Літургію у небі за нас, нашу Церкву і народ. Нехай ці хвилини прощання і Ваша остання пастирська наука, яку Ви сьогодні голосите своїми бездиханними устами надихають нас продовжувати все те святе і світле, ради чого Ви жили і служили. Дорогі брати і сестри, молімось, щоб Господь подав упокоєння для переставленого від нас архиєрея Юліяна, а нам – миру і свою милость. Амінь. Детальніше...

Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

20 січня 2013
Дорогі в Христі! Сьогодні східні християни, серед яких і наша Церква, торжественно відзначають величний празник Богоявлення Господнього, який у нашому народі називаємо Йорданські свята. У цей день ми літургійно згадуємо й актуалізуємо для себе подію Христового хрещення у ріці Йордан. Це добра нагода запитати себе: чому сьогоднішнє свято називається Богоявленням? Хіба не потрібно було би так називати той день, коли народився Ісус? Адже саме тоді через Христове воплочення серед людей з'являється і з ними проживає невидимий, незбагненний та невмістимий Бог! І справді, празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, насамперед, Його Різдва і Хрещення. Завдяки таїнственній силі сьогоднішньої святкової Літургії ми можемо зустріти Христа та пережити усі ті невимовні і спасенні речі, які два тисячоліття тому бачили і відчували тисячі людей, спостерігаючи Христове хрещення у ріці Йордан. Розважмо, що означає ця подія для нас. Господь зупиняється біля річки Йордану, запрошуючи нас застановитися над тим, яке значення має ця ріка для кожного з нас. Вона, передусім, нагадує нам про повінь гріхів, які заливали цілий світ і заливають нині наше життя. Та сьогодні Сам Христос, Який не має жодного гріха, входить у цю воду, аби символічно змити наші з вами провини і показати нам єдиний шлях до справжнього щасливого життя – шлях покаяння. Той, Який не потребує очищення, входить у воду, і під час цього його сходження ми чуємо урочисту звістку про Його таємничу природу Сина та Месії. Як води всесвітнього потопу мали знищити все гріховне, що вже не могло встояти перед очима Небесного Судді, так і Йорданська вода, яка отримала від Христа нову силу й нову благодать, мала потопити гріхи людські, їхню гіркоту й руйнівні наслідки. Ось чому нині, згадуючи спасенну євангельську подію, ми освячуємо воду й молимося, щоб через причащання води причаститися нам благодаті освячення, що веде в життя вічне. Предтеча, побачивши здалека Христа – Того, Кому приготовляв дорогу, закликав голосно: «Ось агнець Божий, що бере на себе гріхи світу» (Ів. 1, 29). Христос приходить з проханням про хрещення до Івана Предтечі не заради задоволення власних інтересів. Господа ведуть до Йордану потреби інших, потреби кожного з нас, усього людства загалом. Найбільше ми потребуємо, щоб кожному з нас відкрився, став зрозумілим та доступним сам Господь Бог. Метою Христового Хрещення було також показати кожному з нас причини усіх наших земних бід і нещасть, коренем яких є гріх. У Йорданських водах Христос бере на Свої пречисті плечі важкий тягар – гріх усього людства, колишнього й майбутнього, бере, щоб перемогти гріх і дати свободу кожній християнській душі. Тому Хрещення у Йордані є правдивим прийняттям провини людства й початком звільнення його від гріховного ярма. Кожен християнин, подібно як і Христос, переходить через подію Хрещення. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними устами чи устами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести обмите йорданською водою чисте сумління впродовж усього життя. Коли знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дане у Святій Тайні Хрещення слово. В своєму милосерді Господь дає нам шанс повернутися до Йордану, та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод. Тепер уже в Таїнстві Покаяння – «другому Хрещенні». Тому дуже актуальним є заклик Предтечі й Хрестителя Господнього Івана до покаяння заради якнайповнішого прийняття у своє життя Месії та духовного Визволителя: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство, приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт. 3, 2-3). Кожне Таїнство Покаяння може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз чи силою наших переживань і благодатним припаданням до Господа воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищувальної купелі, маємо пам'ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя, далі не втрачати присутності Христа і з Ним у серці простувати через наше життя. «Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3,14), – смиренно схиляє свою голову перед Христом Йоан і чує у відповідь: «Лиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Цей короткий діалог має неабияке значення для кожного з нас, не лише як християн, але як свідомих громадян власної держави і дітей своєї землі. Христос розпочинає своє служіння, йде, щоб звершити велику місію, і при цьому приймає знак покаяння. Цей вчинок нашого Спасителя дуже знаковий для нас. Часто у нашому житті ми демонструємо зовсім протилежну до Христової постави поведінку: воліємо навчати інших, критикувати їхні помилки, вказувати на вади... Водночас самі ми рідко даємо іншим приклад дотримання Божого закону, виконання приписів свого покликання, сповнення всякої життєвої правди – голосу сумління. Христос нині показує правдивий приклад того, як слід засвідчити свою вірність Законові: Він йде хреститися до свого Предтечі, хоча, насправді, не зобов'язаний, бо Сам є незрівнянно вищий від нього. Сьогоднішня подія Богоявлення також найяскравіше з-поміж усіх свят засвідчує дію в історії людства живого, люблячого і єдиного Бога у своїх Трьох Особах. Отець промовляє з неба, Син Божий перебуває у ріці Йордані, а Святий Дух сходить, немов голуб. Три Особи Божі, але один Бог! Одна й та сама природа Божа в трьох Особах! Незбагненне таїнство навіть для небесних ангелів! Жодне сотворіння через свою недосконалість, обмеженість й мінливість не в силі до кінця збагнути це троїчне таїнство. Ми ж довіряємо Церкві, котра навчає, що Бог Отець є Особою всемогутності, Бог Син – Божої мудрості, а Бог Дух Святий – Божої любові. Таке незбагненне Таїнство Пресвятої Тройці об'явив людям Ісус Христос. Вона діє через Воплоченого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – єдиного з-поміж Божественних Осіб, Кого ми можемо бачити, торкатися, чути... Незбагненна єдність та спільність Отця, Сина і Святого Духа у Своїй єдиній божественній природі є для нас ідеалом єдності, до якої стремить усе людство. Ця єдність, необхідна нам, є багаторівневою. Передусім, це - божественно-людська єдність, яку творимо, збираючись у храмі навколо Євхаристії, причащаючись з однієї чаші. Це також образ загальнолюдської спільнотної солідарніості у творенні миру і добра серед Божого світу. Крім того, це є прикладом державно-національної єдності заради примирення і наведення ладу у своєму домі, на своїй землі. Сьогоднішнє свято є нагодою згадати й про подію Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого ми святкуємо цього року. Далекого 988-го року на українському Йордані – Дніпрі – сталося українське Богоявлення: нашому народу з'явився Христос як основа, на якій ми почали будувати своє національно-культурне життя. Пам'ятаймо про ці наші християнські джерела! Дорогі браття і сестри! Звертаючи наш погляд до Йорданської події, переживаймо її знову і знову. Нехай вона буде постійним нагадуванням про наше власне Таїнство Хрещення, а також закликом до того, щоб пам'ятати про важливість покаяння. В день сьогоднішнього торжественного свята також просімо Всемилостивого Господа, щоб дав нам Свою благодать на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов'язки гідних дітей Божих. Тоді напевно створимо велику творчу цілість для нового розквіту і прослави нашої Церкви і народу. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]

26 грудня 2012
Різдво Твоє, Христе Боже наш,засвітило світові світло розуміння.(Тропар Різдва Христового) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається! У цей святковий та урочистий празник Різдва Христового ми знову сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу. Для нас ця неповторна, у своїй суті спасенна подія є перш за все джерелом невимовної радості, а також спонукою до благодарення та поклоніння Богові. «Радіймо, улюблені, Спаситель наш нині народжується! – закликає нас у цей день Св. Лев Великий. – Не повинно бути місця для скорботи там, де народжується Життя... Нехай торжествує святий, бо він наближається до слави. Нехай радіє грішник, бо дарується йому прощення. Нехай окрилюється поганин, бо його закликається до життя» (Св. Лев Великий, Слово на Різдво Христове). І справді, маємо радіти, бо нині Церква святкує незбагненну і таїнственну подію, перед якою всі інші події та турботи нашого щоденного життя є незначними. Нині «визволення послав Господь народові своєму» (Пс. 110,9). Нині Предвічний Син Божий народжується від Пречистої Діви Марії заради спасіння роду людського. Нині Бог, приймаючи на Себе людську плоть, ніби знову творить людину (Григорій Богослов). Нині все творіння радісно оспівує початок свого оновлення. І цей час подяки й поклоніння, час радості й миру є для нас гарною нагодою застановитися над цим таїнством віри та над його значенням для нашого спасіння і вічного життя. «Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діва, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його, оспівуючи, величаємо», – проголошує Церква у своїх піснеспівах з нагоди цього празника. Споглядаючи Тайну Божого Воплочення очима віри, ми бачимо воістину дивовижні речі. Справді, вертеп, в якому народжується Христос, стає Небом, бо в ньому замешкав Бог. У Св. Письмі читаємо, що Бог сидить на херувимах, як на Своєму престолі, а нині у своєму Різдві во плоті Він спочив на лоні й на руках Своєї Пречистої Матері, Котра справді стає Престолом Херувимським. Маленькі ясла, що вміщали корм, прийняли у себе Сина Божого, Котрий у Святій Тайні Євхаристії дає нам поживу безсмертя. Споглядаючи на це таїнство, разом зі світлосяйними ангелами, вбогими пастирями та багатими мудрецями впадімо ниць перед Вифлеємським вертепом, у якому малим Дитям з'явився Цар світу і Спаситель душ наших. В Ньому ми завжди можемо знайти силу, яка долає несправедливість і зло. Святкуючи Різдво, заново переживаємо і пізнаємо, що з нами Бог, тому ми не покинуті наодинці з нашими труднощами і болями; а «новітнім іродам» не вдасться побороти Правду, застрашити людину, вирвати з її серця Господню надію і посіяти зневіру. Дві тисячі років тому і ангели, і пастирі, і мудреці, побачивши Бога в немічному тілі немовляти, мали дуже нелегке завдання: вони повинні були переглянути свої уявлення про Нього і Його владу. Важко було навіть уявити, щоб небесне військо ангелів перед немічним Немовлям співало «Слава во вишніх Богу» (пор. Лк.2,14). Небагато підстав мали бідні пастирі повірити, що Христос-Спаситель може перебувати в яслах (пор. Лк.2,10-12). Нелегко було мудрецям впізнати Царя Юдейського у Новонародженому від незаможних батьків і віддати Йому свої дорогоцінні скарби (пор. Мт.2,9-11). Проте всі вони здійснили внутрішній подвиг віри, впізнали у бідному Дитяті Ісусі – Христа Господа і Спасителя світу, сповнилися радістю та поклонилися Йому. Цим вони подають приклад і нам сьогодні. На жаль, після двох тисячоліть від Христового Різдва присутність Бога посеред людей все ще не є очевидним фактом для сьогоднішнього світу. Ще багато є тих, хто не прийняв Христа як свого Спасителя і Господа. До них, а також до всіх нас, Церква сьогодні звертається із закликом вирушити у мандрівку віри, пройти шляхом ангелів, пастирів та мудреців, долаючи при цьому релігійну байдужість і зростаючи в своєму покликанні до святости. Цей заклик набирає особливої актуальності у 2013 році Божому, котрий присвячено спомину та святкуванню кількох важливих подій. Цей рік у цілій Католицькій Церкві, в тому числі й в Українській Греко-Католицькій Церкві, проголошено Роком віри. Тому закликаю вас підтримати всі церковні ініціативи та використати всі можливі засоби, які пропонує нам Церква з цієї нагоди, щоб краще пізнати свою християнську віру, поглиблювати та зміцнювати її, не соромитись і не боятись жити нею, а також передавати її своїм дітям та внукам. Сьогодні перед нами відповідальна місія: не тільки не втратити цей скарб віри, котрий наш народ отримав у Володимировому Хрещенні, що його 1025-ту річницю відзначатимемо цього року, а й розвинути і передати його майбутнім поколінням. 2013 рік є також роком, коли звертатимемо особливу увагу на соціальне служіння Церкви, через яке маємо змогу практично виразити нашу християнську віру. Адже наше ставлення до потребуючих людей є найкращим дзеркалом нашої духовної зрілості. Людина зазвичай уявляє Бога як Того, Хто втілює в Собі все те величне і чудове, про що тільки можна мріяти. Але в Христі Ісусі Господь з'явився нам незбагненним чином: у Своєму Різдві Бог став людиною не у славі, а в немочі; зробився безпорадним і вразливим, долучившись до крайньої людської знедоленості. Тому, як тоді євангельські пастирі і мудреці зуміли знайти Царя і Спасителя світу не серед блиску багатств та розкошів, а у бідній яскині, так і ми сьогодні вміймо впізнати Христа серед тих, хто голодний або спраглий, чужинець або нагий, недужий або у в'язниці (пор. Мт. 25, 31-46). Пам'ятаймо слова Христа: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (пор. Мт. 25, 40). Всі ми є Церквою і Тілом Христовим. За словами апостола Павла, «як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (І Кор. 12, 26). Впродовж цього року соціального служіння намагаймося діяти так, щоб навколо нас було якнайменше знехтуваних, забутих, страждущих та знедолених людей. Плекаймо в собі чесноти милосердя, співчуття та солідарності з усіма, хто терпить, у кому очима віри завжди можемо побачити лик Христа. Цей рік також є знаковим для нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, адже у 2013 році Божому ми святкуємо наш скромний ювілей – 20 років від створення єпархії. Це є гарною нагодою подякувати Господеві за ті щедрі дари, якими Він обдаровував нас усі ці роки, коли ми поставали з попелища нищення віри безбожним тоталітарним режимом, і просити в Нього й надалі супроводжувати нас своєю благодаттю. Дорогі во Христі! Вітаю всіх з Різдвом Христовим і прошу Вас нести духовне світло Вифлиємської зорі у Ваші сім'ї та родини, до Ваших друзів та знайомих, а також до тих, хто хворий та самотній, а тому, може, вже й втратив надію, що матиме нагоду розділити радість Христового Різдва з ближніми. Прославою Господа у колядках та вертепах продовжуймо величні різдвяні традиції нашого народу і передаваймо їх майбутнім поколінням. Бажаю Вам, щоб у новому 2013 році Божому Вас не покидали Христова радість та мир, а Господь благословив усі Ваші добрі починання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2012 року Божого АУДІОЗАПИС РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ Детальніше...

Звернення владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, щодо підтримки благочинної акції «Різдвяна свічка»

05 грудня 2012
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! В ці дні християнський світ перебуває в очікуванні Христового Різдва. І в цей літургійний період дуже актуально лунають слова Йоана Хрестителя: «Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт.3,3). Мати Церква вказує нам шлях, йдучи яким можемо удостоїтись того, щоб народжений від Діви Христос Спаситель, народився і в наших серцях. До зустрічі з Господом нашим Ісусом Христом, Який приходить в людському тілі, ми готуємось впродовж Різдвяного посту – Пилипівки! Для того щоб увійти в свято Христового Різдва з чистими серцем, душею і тілом, Церква пропонує нам практикувати молитву, піст та милостиню. Впродовж Пилипівки стараймося відкинути нашу гордість і осудження інших людей, відкиньмо також вивищення над іншими та ненависть, зупинімо нашу захланність і переборімо байдужість. Готуючись до празника Христового Різдва, необхідно є також перепросити наших ближніх, виправдати завдану шкоду, допомогти потребуючій людині та відвідати хворих і немічних. Так ми відчиняємо двері нашого серця, щоб туди міг ввійти новонароджений Христос. 2013 рік Божий в Українській Греко-Католицькій Церкві є проголошений Роком Віри, а також Роком соціального служіння, як практичної реалізації християнином своєї віри. З цієї нагоди у нашій Церкві проводяться різні ініціативи, покликані на те, щоб допомогти християнину краще усвідомити та пережити власну віру. За словами Св. Лева Великого, Різдвяний піст – це наша жертва Богові за всі дари, якими Він нас обдаровує: «Як Господь ущедряв нас плодами землі, так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних». Тому цими днями, коли ми готуємось до зустрічі з Новонародженим Христом, ми бажаємо скласти нашу посильну допомогу тим, хто опинився в дуже важких ситуаціях і потребує нашої допомоги. Зокрема, у нашій Церкві розповсюджуються Різдвяні свічечки із написом «Карітас», що означає «милосердна любов». Кошти з реалізації цих свічок будуть спрямовані для допомоги дитям з сиротинців та неповних сімей, які позбавлені належної батьківської опіки і часто переживають різдвяні свята не так святково, як це роблять українські родини, дотримуючись наших народно-релігійних традицій. Складаючи свою пожертву за цю свічечку, вірний символічно запрошує бідних, покинутих, осиротілих, обділених дітей до свого Різдвяного столу. Хотілося б висловити побажання, щоб цього року ці різдвяні свічки були запалені у всіх куточках нашої Єпархії, щоб кожна християнська родина прилучилася до цієї важливої ініціативи. Тому прошу усіх надати свою посильну допомогу у їх розповсюдженні. Дорогі в Христі! Сідаючи до Святої Вечері, звертаймо наші серця до Ісуса Христа, присутність Якого нагадуватиме нам світло палаючої Різдвяної свічки. Бажаю Вам, щоб цьогорічні Різдвяні Свята принесли у Ваші родини мир, а новонароджений Ісус, нехай щедро винагороджує Ваші пожертви для потребуючих! + Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Празник Введення в Храм Пресвятої Богородиці4 грудня 2012 року Божого Детальніше...

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»

25 жовтня 2012
Ваше Блаженство, Вельмишановна пані Ректор,високодостойні професори, викладачі,всесвітліші та всечесніші отці,дорогі студенти, шановні учасники нашої науково-практичної конференції! Сьогодні мені приємно бути тут, у Вашому навчальному закладі, з нагоди відкриття цієї науково-практичної конференції. Ми зібралися, щоб поговорити про роль університету і Церкви у вихованні сучасної молоді, а це у ще зовсім недавньому минулому було просто неможливо. В Україні під час більшовицького режиму молоде покоління виховувалось на постулатах, які осміювали, марґіналізували й навіть боролись з будь-якими проявами духовності та релігії у сфері освіти. На жаль, і сьогодні українське суспільство ще подекуди йде за інерцією такого способу мислення. Проте мені приємно, що принаймні у Дрогобичі ми поступово відходимо від цього бачення. Ця конференція приурочена 10-ій річниці студентського капеланства у нашому Дрогобицькому державному педагогічному університеті, а це означає, що ми не робимо перші кроки у подоланні спадщини комуністично-імперіалістичного мислення, але вже маємо за плечима певний у цьому досвід. Десять років тому мій попередник, преосвященний владика Юліан (Вороновський), і світлої пам'яті Валерій Скотний, ректор Дрогобицького педуніверситету, здійснили крок, який тоді був нечуваний, – домовились, щоб документально ввести у структуру цієї вищої школи посаду капелана. Наскільки мені відомо, це був перший університет в Україні, який розпочав християнське духовне виховання студентів, запроваджуючи духівника для академічної молоді. Мені приємно, що ця смілива і життєво необхідна співпраця започаткувалась саме у нас. Водночас думаю, що не варто зупинятися на досягнутому, а слід поглиблювати співпрацю у вихованні нашої української молоді. Маємо великі перспективи для цього, адже один капелан на кілька тисяч студентів – це надзвичайно мало. Сподіваюсь, що нам вдасться знайти можливість залучити до цієї праці ще декілька духовних осіб, і не тільки в цьому навчальному закладі, але й у дрогобицьких технікумах, коледжах, училищах... Сьогодні хочу щиро подякувати ректорату і викладачам, а особливо вельмишановній п. Ректору Надії Володимирівні Скотній, за ті можливості, які вона створює у закладі, і за ті конкретні кроки, які п. Надія вершить, щоб співпраця між Самбірсько-Дрогобицькою Єпархією та Університетом у вихованні академічного студентства не тільки не занепадала, але ще більше поглиблювалась. Чому такою важливою є співпраця? Християнство вчить, що кожна людина створена на образ Божий і повинна прагнути до подоби Божої. Образ Божий у кожній людській особі вказує на її велику гідність. Кожен вихователь покликаний пошанувати цю гідність, віднайти її навіть там, де вона прикрита різними немочами. До подоби Божої людина зростає у Святому Дусі, а допомогти у цьому також покликані вчителі та вихователі. Закликаю всіх до плідної праці, спільної відповідальності, взаємодопомоги у процесі такого виховання. Це так необхідно для нашої молоді – українського майбутнього. Думаю, що всі ми погодимось у тому, що Україні потрібні люди з високою духовністю, з новим мисленням, з оновленою свідомістю... Немає справді доброї людини як особи, сім'янина, працівника, суспільного діяча, сповідувача національних інтересів та поваги до решти людства без стійких моральних основ. Досвід показує, що віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться. Християнська духовність – основа, на якій можливе формування такої молодої особистості у її свободі, вдосконаленні й перспективах, які дарує кожному близький до всіх Господь. Сподіваюся, що учасникам сьогоднішньої конференції вдасться реалізувати задум, який мали її організатори, і вона буде не лише науковою, але й практичною, бо допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для її практичного втілення. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції, щиро сподіваюся, що ваша робота буде плідною, і нехай Божа благодать буде з усіма Вами! + Ярослав 25 жовтня 2012 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Слово з нагоди 50-річного ювілею музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

19 жовтня 2012
Слава Ісусу Христу! Вельмишановна пані РекторВисокоповажні професори, шановні педагоги,Любі студенти, Дорогі дрогобичани та гості святкових урочистостей! Сьогодні ми урочисто відзначаємо 50-річний ювілей музично-педагогічного факультету нашого Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Це свято тих видатних знавців, митців та творців музичного мистецтва, хто своєю працею започатковували вищу школу музики на наших землях, хто були її численними випускниками і хто сьогодні становить плеяду професорів-викладачів і талановитого студентства цієї плідної гілки нашого педуніверситету. Хочеться пригадати, що, згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це час для того,  щоб поставити себе в особливу Господню благодатну присутність; це  також час для особливої подяки Богові за усі його щедрі дари. Під час ювілейних святкувань ми також маємо себе поставити у життєво необхідну нам Божу присутність і подякувати Господеві за все, що вдалося звершити, починаючи з далекого 1962 р. і по сьогодні. Знаю, що здобули Ви за цей період чимало: за час свого існування факультет підготував понад чотири тисячі фахівців, які працюють у педагогічних інститутах, училищах, загальноосвітніх та музичних школах, закладах культури, підтримуючи та розвиваючи надбання культурної спадщини нашого народу; маєте три кафедри, де працюють 60 викладачів; ви славитеся кількома музично-педагогічними та художніми колективами; не можна оминути увагою й матеріально-технічну базу, котру має музично-педагогічний факультет... За все це маємо подякувати насамперед Богові. Не можемо сьогодні не згадати й тих першопрохідців, які започатковували музично-педагогічний факультет. Це попередні викладачі, чотири перші декани, а також сьогоднішній декан вельмишановний професор пан Степан Дацюк, який стоїть біля керма цієї мистецько-навчальної структури ось уже 25 років. Сьогодні в його імені хочу привітати всіх Вас – працівників і студентів музично-педагогічного факультету, а також висловити вдячність Вашим попередникам, що внесли свою лепту в розвиток факультету зокрема, та загалом музичної спадщини нашого народу, якого всі ми є нащадками. У своїй творчій праці зродження нових музичних світочів та естетів нашої держави, Ви, напевне, зустрічаєтеся з перешкодами, недосконалостями і навіть спокусами. Все це не повинно знеохочувати Вас! Не забувайте, що праця, яку виконуєте, є важливою: Ви доносите оточуючим красу співу та музики, закладаєте підвалини для народження нових естетико-мистецьких витворів, надихаєте до праці у музичній сфері і тим самим плекаєте та творите національну культуру. Своє привітання хочу завершити словами Святого Йоана Золотоустого, котрий малює нам ідеал досконалого в Божих очах музиканта: «Співаючи за навіюванням Святого Духа, він і нас навчає завжди співати духовно. Він не обмежується співом для задоволення слуху, але й на душу впливає словами чи то красою мелодії. Для слуху він подає напоумлення та пізнання істини, а душу утверджує і зміцнює в спасінні». Щиро бажаю саме таких плодів Вашій творчій праці і досягненням: щоб музика, яка становить осердя Вашої праці, могла підносити думку над всім земним, примиряти зі самим собою і ближніми, зменшувати немочі, полегшувати скорботу, зігрівати серце небесною любов'ю. Бажаю, щоб творена Вами музична краса не лише розвивала у Вас самих, у ваших студентах і слухачах смак до прекрасного, але й облагороджувала і витончувала почуття, та підносила бажання. Щоб під час лекцій і концертів, співом та виконанням творів мистецтва, Ви виражали захоплення вашого духа, заспокоювали тривожні почуття, відганяли нудьгу, полегшували важкість у праці, бідності й скорботі, збільшували радість, звеселяли юність та оживляли старість! З Ювілеєм Вас, дорогі педагоги! + Ярослав, 18 жовтня 2012 року Божогом. Дрогобич  Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 8 з 13
^ Догори