SDE

Проповідь у м'ясопусну неділю (2024)

12 березня 2024
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Неділя за неділею Свята Церква приготовляє нас до спасенного і благодатного часу Великого посту. На прикладі притчі про митаря та фарисея ми вже почули про велике значення покори в нашому житті; дізналися також про безмежну любов Небесного Отця до грішника в особі блудного сина, котрий шукає Божого прощення та милосердя. Сьогодні також Євангельська благовість, котра є книгою життя для християн, відкриває перед нами важливі правди для нашого духовного життя.

Перед благодатним періодом Великого посту – важливою нагодою для самооцінки та духовного очищення – сьогоднішня неділя своїм євангельським читанням та богослужбовими текстами передовсім нагадує нам, що прийде день, коли всі ми постанемо перед обличчям Живого Бога, Який у своїй славі прийде судити живих і померлих. Ось чому М’ясопусна неділя ще має назву Неділі про Страшний суд. Однак у сьогоднішньому Євангелії такого вислову не зустрічаємо, а радше чуємо розповідь про прихід Сина Чоловічого у славі. Його перший прихід був в убогості, а другий буде у славі. Ісус тут постає як могутній Суддя, Цар і Володар, якого супроводжують ангели небесні та на голос Якого постають усі народи в усіх поколіннях.

Крім євангельського читання, темі суду присвячені стихири сьогоднішніх богослужінь Вечірні та Утрені. Сцена Страшного суду не є притчею, хоч має багато образів схожих до тих, що у притчах. «Як же прийде Син Чоловічий у своїй славі…» (Мт.25,31) – тут не йдеться про уявні персонажі, як у притчах, – це буде реально. Йдеться про те, що настане при кінці часів, після того як Євангеліє буде проповідуватися всім народам. Ісус говорить про себе як про Сина Чоловічого, але вже не як про того, хто буде страждати, а як про того, хто прийде у славі. Тоді Христос постане як Цар і Суддя. Після всього цього опису зазначається, що перед ним будуть зібрані всі народи. Це заповідали пророки, що Бог вкінці збере всі народи: «Я знаю їхні діла й думки їхні. Я прийду, щоб зібрати всі народи та язики, і вони прийдуть та узріють мою славу» (пор. Іс. 66, 18).

Часто люди говорять, що не знають, як любити Бога, як Йому вірно служити? Відповідь проста – через ближнього. Апостол Йоан виразно стверджує, що якщо хтось говорить, що любить Бога, а ненавидить свого брата, то цей неправдомовець (пор. І Йо.4,20). Бог не вимагає від нас чогось, що є понад наші сили та можливості. Нема потреби витрачати величезні кошти, потрібно лишень бути відкритим на просту поміч людям у їх щоденних справах. Сьогоднішня благовість найкраще показує правдивий шлях навіть найпростішим людям до слави.

З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що настане час, який ми часто називаємо Страшним судом, проте найперше це буде час справжнього торжества правди та світла. Християни покликані очікувати зустріч із Богом не із панічним почуттям страху, а жити правдивою вірою, приправленою ревною та діяльною любов’ю, сповнюючись надією на Боже милосердя та доброту. Бог не є тим, хто підстерігає нас, щоби тільки осудити за злі вчинки. Ми станемо перед Богом, Який є сама Краса, Добро та Світло і тільки тоді зрозуміємо наскільки ми нівечили Його образ в нашій душі. Перед світлом тієї Безмежної любові ми зрозуміємо наскільки ми мало любили. І це може бути гіркий самоосуд та оплакування втраченого.

В день суду і слави промине час віри, тому що віра – це впевненість в речах невидимих, а в цей день ми будемо споглядати блиск Божої слави, бачити Його, як ніколи перед тим. Час надії також пройде, адже тоді все сповниться, це буде справді восьмий день – останній день становлення і перший день вічності. І на цьому порозі ми будемо стояти. Тому сьогоднішнє Євангеліє спонукує всіх нас задати собі запитання: з чим ми постанемо на цьому порозі вічності? Яким буде плід всього життя як кожного із нас окремо, так і всіх нас у спільності. Не як маси розгублених осіб, але як містичного Тіла Христового, що об’єднує тих, які хрещені в Його ім’я та покликані Святим Духом бути єдинородними та вірними синами Божими. І тоді, коли віра та надія пройдуть єдине, що залишиться це любов. Тому сьогоднішня притча говорить не стільки про жах та страх, котрі наповнюватимуть наші серця, як про іспитування кожного, наскільки впродовж нашого земного життя ми усвідомлювали, що сенсом і мотивом нашого життя є любов. Страх походить не від Бога, а від браку нашої любові, від усвідомлення того, що у своєму житті ми не чинимо достатньо діл милосердя, а тому ризикуємо у день славного приходу нашого Господа опинитися по-лівиці та почути: «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене» (Мт.25,41-43)

Це буде суд не за кількістю накопичених нами багатств та слави, навіть не за здобутими знаннями та авторитеті, але за нашим ставленням до іншого, до ближнього. Весь зміст нашої життєдіяльності є у тому, щоби любити діяльно – не сентиментально, не тільки почуттями, але ділами. Любити так, як сказав Христос: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів.15,13). У сьогоднішній благовісті Господь запитав тільки про одне: Чи ви були людяними на землі? Коли перед вами стояв пригноблений горем ближній – чи старалися утішити його? Коли був хтось голодний чи спраглий, переживав якусь неміч чи чувся самотньо – чи ви спішили радо на допомогу? По-суті, Христос звертає нашу увагу на те, чи ми справді вміємо бути людьми? Чи здатні ми проявити співчуття, співстраждання та солідарність. Чи ми є братами і сестрами для тих, хто перебуває поряд з нами? Якщо так, то нове життя проявиться в нас. Але якщо ми не виявимося навіть людяними, то як можемо очікувати, що при завершенні нашого земного життя станемо учасниками Божої природи (пор. ІІ Пт.1,4)?

Важливо також зауважити, що наша любов, милосердя та прощення не мають бути основані на почутті обов’язку, а тим більше на якомусь розрахунку. Адже ті, що у сьогоднішній благовісті виявилися оправданими, чинили діла милосердя дуже вільно і природньо. Це, можна сказати, був щоденний стиль та настанова їхнього життя. Вони навіть не здогадувалися, що кожен вияв їхнього милосердя і любові до ближнього – це відношення до самого Христа: «Все, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт.25,40), – каже Христос.

Для того, щоб наша любов була такою природною та інстинктивною реакцією люблячого серця, мусимо навчитися її від Христа. Коли ми будемо, немов діаманти, взоруватися на правдиве Боже світло, то це світло може наповнити нас, і ми відображатимемо його для всіх у взаємній любові та милосерді. Пам’ятаймо також і слова перестороги Христа про те, що якщо око наше темне, то й все довкруги – темнота. Тому і якщо серце наше сліпе, глухе і байдуже, -  то все довкола нас завмерле, все застигло мовчанкою смерті. Без правдивого світла Христового ми знаходимося в темряві пустоти та самотності. Час Великого Посту, в який вже незабаром ми вступимо, є доброю нагодою для нашого очищення.

Церква подає нам сьогоднішню науку Ісуса Христа про добрі діла для ближніх за тиждень до Великого посту, щоб наш піст не зводився лише до добрих бажань, слів і постанов, а виражався у конкретних вчинках, які виявляють нашу віру, любов до Бога і ближніх. Ісус буде судити не наші наміри, знання, а вчинки, які випливають з любові. «Та хто-небудь скаже: Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру… Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва», – каже апостол Яків (Як. 2,18,24,26). А святий Іван Золотоустий звертає увагу на те, що Ісус Христос не ставить питання, щоб звільнити ув’язненого чи оздоровити недужого, але кладе легке завдання — відвідати тих, хто в потребі (пор. Бесіда 79 на Матея). Потребуючі люди, яким ми покликані допомогти, послужити, не є перешкодою для нашого щастя, вони є даром для нашого спасіння. Адже те, що чинимо іншій людині – чинимо самому Христові (пор. Мт.25,40).

Дорогі в Христі! Наше туземне життя є нагодою, коли ми можемо змінити наш стан стояння з лівиці на правицю, – є нагодою для покаяння. Цей момент зміни місця стояння перед справедливим Суддею – це наша сповідь у Таїнстві Покаяння, до якого закликає нас Церква, зокрема в час Великого посту. Ми ще маємо час і нагоду покаятися та чинити діла милосердя, які оправдають нас наприкінці історії. Тож у глибині свого серця поставмо собі запитання: як ми поступаємо по відношенню до наших ближніх. Нехай слова, які сьогодні промовляє до нас Господь, зворушать наше серце, дарують нам благодать впізнавати Його у потребуючих, ділами свідчити про нашу любов до Бога, чинячи добро ближнім. Нехай Господь, по невимовному своєму чоловіколюб’ю  сподобить нас почути бажаний Його голос та причислить до тих, що стоять по Його правиці.

«Нічого немає тайного, що б не стало явним» (Лк. 8, 17). Уже минув другий рік від повномасштабної війни московії проти мирного українського народу. Вона прийшла непроханою ще 2014 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року ворог скинув усі свої дотеперішні маски та відкрито нищить Україну, накидаючи  ярмо свого минулого на наше майбутнє. Ми бачимо, що означає російська окупація, і знаємо, що відбувається на територіях, які московія окуповує досі, бачимо, які жахи залишає по собі агресор.

Сьогодні заносимо молитви та єднаємося з усіма нашими захисниками, які так мужньо боронять нашу Батьківщину Україну, жертвуючи своїм життям. Також будьмо разом з усіма родинами, які втратили своїх найрідніших; з родинами тих, чиї рідні загинули від ворожих обстрілів у мирних містах і селах нашої держави. Огортаємо своїми молитвами поранених, полонених та тих, які зникли безвісті. Пам’ятаймо у своїх молитвах медиків, рятувальників, працівників комунальних служб, які кожної хвилини борються за життя і роблять навіть неможливе для цього.

Просимо Тебе, Господи, скажи своє Слово і зупини війну. Покажи свою славу  над нашим народом, допоможи нам, перемогти зло і всю нечисть, яке зараз руйнує нашу країну. Зупини, Господи, агресора, який проливає невинну кров Твого народу, бо Ти і Сам пролив свою кров за нас, тому знаєш біль кожного терплячого, як свій власний. Хай Твої слова: «Не бійтеся, мир вам» стануть дійсністю для нашого сьогодення. Амінь.

+ Ярослав

10 березня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
^ Догори