«Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Хрещається!Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших і найдавніших свят нашої віри – Богоявлення Господнє, або Хрещення Христа в Йордані. Це свято, коли небеса розкриваються, коли Бог являє Себе людям у повноті Святої Трійці, коли над водами лунає голос Бога Отця, сходить Святий Дух і ширяє у вигляді голуба, а Божий Син стоїть у водах Йордану. Уявімо собі ту мить. Берег ріки Йордан. Натовп людей, які прийшли до Івана Хрестителя, щоб покаятися і хреститися. І ось серед них з'являється Той, Хто не має в чому каятися. Христос підходить до Івана і просить хрестити Його. Іван, побачивши Христа, вказує на Нього і говорить слова, які стануть основою всієї християнської віри: «Ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу» (Ів. 1.29). Іван не називає Його царем, не називає Його воїном-визволителем, яким багато хто хотів бачити Месію. Він зве Його Агнцем – беззахисною жертвою, яка віддасть своє життя за інших. Уже тут, на початку служіння Христа, Іван пророчо бачить Голготу. Він розуміє, що хрещення у воді – це лише передвістя іншого хрещення, хрещення на хресті. І коли Христос просить Івана хрестити Його, Іван противиться: «Мені треба хреститися від Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3.14). Це природна реакція людини, яка усвідомлює власну недостойність перед святістю Бога. Іван розуміє, хто стоїть перед ним. Він знає, що Христос безгрішний, що Йому не потрібне хрещення покаяння. Але Христос відповідає: «Залиш це тепер, бо так нам личить виконати всяку правду» (Мт. 3.15). Яка глибина в цих словах! Христос не потребував хрещення для Себе, але Він прийшов виконати всю правду Божу, ототожнити Себе з грішним людством, стати одним з нас, щоб підняти нас з гріхів, щоб ми стали богоносними, синами і дочками Божими по благодаті. І після того, як Христос вийшов з води, Іван свідчить: «Я бачив Духа, що зійшов, як голуб з неба, і перебував на Ньому» (Ів. 1.32). Іван стає першим свідком Богоявлення, першим, хто публічно оголошує світу: ось Він, Месія, на Якого зійшов Дух Святий! І тоді лунає другий голос – голос Отця з небес, який змінює все. Небеса розкриваються, і всі присутні чують: «Це Син Мій Возлюблений, що Його Я вподобав» (Мт. 3.17). Це перше публічне свідчення Отця про Сина. До цього моменту служіння Христа було прихованим - тридцять років у Назареті, у простій родині. Але тепер Отець відкриває світу істину: це не просто праведна людина, не просто пророк – це Його Син, Його Возлюблений. Святитель Іоан Золотоустий про це так пише: «Отець свідчить з небес не для Сина, бо Син не потребував свідчення, але для нас, щоб ми повірили». Так, Христос знав, хто Він є. Але ми не знали. І Отець промовляє, щоб всі ми, хто стояв тоді на березі Йордану і хто стоїть сьогодні в Христовій Церкві – повірили і пізнали істину про Божого Сина – Ісуса Христа, Єдинородного від Отця, Бога істинного. І є ще третій голос у цій дивовижній симфонії Богоявлення – це мовчазна присутність Самого Христа у воді. Він не промовляє багато слів, але Його присутність у воді говорить голосніше за всі слова. Той, Хто не мав гріха, входить у води покаяння. Той, Хто створив воду, занурюється в неї. Той, Хто є джерелом життя, приймає символ очищення. Чому? Через солідарність. Христос ототожнює Себе з нами, грішниками. Він не стоїть осторонь, говорячи: «Я святий, а ви грішні». Ні! Він входить туди, де ми є, бере на Себе наш стан, щоб підняти нас до Свого стану. Святитель Григорій Богослов каже: «Христос занурюється, щоб піднести із дна упадку людську природу. Він виходить з води і підіймає з собою увесь світ». Яка надія в цих словах! Коли Христос виходить з води, Він виносить з неї не лише Себе, але й усіх нас, всю людську природу, піднімаючи її з глибин гріха до висот святості. І над усім цим – над Христом у воді, над словами Івана, над голосом Отця – з'являється Дух Святий у тілесному вигляді голуба. Чому голуб? По-перше, голуб символізує лагідність і простоту – ознаки нового народу Божого. Христос прийшов не як грізний суддя з вогнем і мечем, а як лагідний пастир, приятель грішників. По-друге, після потопу саме голуб приніс Ною гілку оливи як знак примирення між небом і землею. І тут, на Йордані, Дух у вигляді голуба приносить остаточне примирення між Богом і людством. Вода, яка колись була знаряддям суду (потоп), тепер стає засобом спасіння (хрещення). По-третє, голуб не живе у бруді. Так і Дух Святий не перебуває там, де панує гріх. Але Дух зішов на Христа, бо хоча Христос стояв у водах покаяння, Сам Він був абсолютно чистий. І тут є ще одна глибока паралель. Пригадаймо початок Біблії: «Земля була безвидна й порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над водою» (Бут. 1.2). Тоді, на початку творіння, Дух був над водами хаосу, і почалося нове творіння. Тепер, на Йордані, Дух знову над водою, і починається нове творіння – відродження людства у Христі. Хрещення Христа – це не просто історична подія. Це новий початок для всього людства. Перше створення дало нам природне життя; нове створення в Христі дає нам життя духовне, вічне. Коли Христос увійшов у воду, «вогненна природа Божества освятила всі води світу». З того часу вода стала засобом відродження в таїнстві хрещення. Те, що Христос зробив на Йордані, відкрило нам дорогу до вічного життя через хрещення. Дорогі у Христі, на Йордані ми бачимо найповніше відкриття Святої Трійці в Новому Завіті. Це один з небагатьох моментів, коли всі три Особи Божества явлені одночасно і видимо: Син стоїть у воді, у Своєму людському тілі; Дух Святий зішов у тілесному вигляді голуба; Отець промовляє з небес. Три Особи, але один Бог. Три голоси, але одна воля. Три явлення, але одна любов до людства. Улюблені браття і сестри, дозвольте тепер звернути наш погляд з давнього Йордану на сьогоднішню Україну. Бо те, що сталося тоді, має значення і для нас сьогодні, у цей трагічний і одночасно героїчний час нашої історії. Сьогодні Україна переживає свою Йорданську епоху – час випробувань, коли здається, що води хаосу поглинають все. Війна, руйнування, смерть, біль – це наші води, наш сучасний потоп. Іноді здається, що ці темні води затоплять усе, що нам дороге. Але саме тут, над цими темними водами, нам потрібно почути той самий голос, який пролунав над Йорданом. Отець говорить і сьогодні: «Це Мій возлюблений народ» – Бог не залишив Україну. Навіть коли здається, що небеса мовчать, навіть коли молитви, здається, не досягають неба, Бог там, над водами нашого страждання, і Він каже: «Це Мої діти, і Я їх не покину вони Мої і ніхто їх не вирве з руки моєї, записав тебе Я в себе на долонях» (пор. Іс. 49, 14-18). Дух зійшов – ми бачимо Його присутність у дивовижній єдності і солідарності нашого народу, у жертовності воїнів – звитяг, у невтомній праці волонтерів, у молитвах матерів, у незламності духу людей, які втратили все, але не втратили віри та надії до Бога. Христос присутній – у кожному праведному захиснику нашої землі, у кожному, хто ділиться останнім хлібом з сусідом, у кожному акті милосердя серед жорстокості війни. Христос там, де любов перемагає ненависть, де світло пробивається крізь темряву, де життя опирається смерті. Хто сьогодні наші Івани Хрестителі – голоси пророків, які вказують на присутність Бога серед страждань? Це священики, які служать на передовій, які приносять Євхаристію солдатам у траншеях, які провадять у вічність полеглих героїв. Це волонтери, які несуть світло у темряву, які плетуть маскувальні сітки, збирають допомогу, евакуюють людей з небезпечних зон. Це кожен з вас, хто свідчить своїм життям: «Бог з нами»! Хто не втрачає віри, хто продовжує любити, хто відмовляється дозволити війні зробити з себе чудовисько ненависті. Христос у воді Йордану вже бере на Себе гріхи світу, які винесе на Голготу. Хрещення – це вже шлях до хреста. Так само і з Україною. Наше страждання має сенс не саме по собі – страждання ніколи не є добром само по собі. Але коли в цьому стражданні присутній Христос, коли люди залишаються людьми всупереч бездіяльності навколо, коли кров мучеників за правду і свободу просочує землю – ця земля стає освяченою. Визнаймо, що Бог може використати навіть найтемніші води для нового творіння, так само як Він використав води Йордану для відкриття нової ери спасіння. Іван називає Христа «Агнцем Божим, що бере гріх світу». Сьогодні Україна, як Агнець, бере на себе тягар боротьби не лише за себе, але й за весь вільний світ. Ми боремося проти імперії зла, яка загрожує не лише нам, але й усій європейській цивілізації, усім цінностям людської гідності та свободи. Це не месіанізм, не зарозумілість. Це проста реальність: хтось має стати на шляху зла, хтось має сказати «ні» тиранії, навіть якщо це коштує крові та сліз. І український народ взяв на себе цей тягар – не тому, що хотів, а тому, що не міг інакше, залишаючись собою. Але не лише до України сьогодні звернене слово Богоявлення. Воно звернене до всього світу, який, здається, втратив здатність чути Божий голос. Сучасний світ – це галасливий натовп на березі Йордану. Стільки голосів, стільки шуму, стільки інформації! Але чи чуємо ми той єдиний Голос, який має значення? Чи розрізняємо ми зішестя Духа серед усіх цих «духів часу»? Багато хто не чує голосу Отця через шум інформаційного хаосу – безкінечний потік новин, більшість з яких лише розпалює страх і гнів; духовну глухоту споживацтво, корупцію та ідеологічні бур'яни, які заступають місце Бога в серці людини. Світу потрібні нові Івани Хрестителі – не самопроголошені пророки, не крикуни на вулицях і в соціальних мережах, а справжні свідки, які вказують не на себе, а на Христа, живуть у простоті серця, звільнившись від зайвого, не бояться говорити правду владі, навіть коли це небезпечно. Але найважливіше, брати і сестри, Богоявлення – це особиста розмова Бога з кожним з нас. Дозвольте мені звернутися тепер до серця кожного з нас. Чи не відчуваємо ми іноді те саме, що відчував Іван: «Мені треба хреститися від Тебе, а Ти приходиш до мене»? Чи не здається нам, що ми недостойні Божої любові? Прислухаймось відповідь Христа Іванові, бо ця відповідь адресована і нам: «Залиши це тепер». Бог приходить до тих, хто визнає потребу в Ньому. Христос прийшов не до праведників, а до грішників, не до здорових, а до хворих. Почуття недостойності не є перешкодою для Божої благодаті – воно є саме тим, що робить нас відкритими для неї. Кожна людина переживає свої «води хаосу». Для когось це біль і тривога, які здається затоплюють душу. Для когось – життєва криза: втрата роботи, розлучення, хвороба, смерть близької людини. Для когось – духовна сухість, коли Бог здається далеким і мовчазним. Це наші води. Це наш особистий Йордан, наш особистий потоп, іноді здається, що ці води поглинуть нас. Обітниця Богоявлення така: Дух Святий, як голуб, готовий зійти і на наші води. Він готовий освятити наш хаос, принести мир у наш неспокій, внести порядок у нашу плутанину. Бо і сьогодні, як і дві тисячі років тому, небеса відкриваються. Дух зішов. Отець говорить. Христос присутній у водах нашого життя. Питання не в тому, чи Бог присутній – Він є. Він тут, з нами, в цьому храмі, в нашій країні, в нашому світі, у вашому особистому житті. Питання в тому, чи готові ми почути, побачити, прийняти? Нехай цей день Богоявлення стане для кожного з нас особистою зустріччю з Пресвятою Трійцею над водами нашого життя. Пізнаймо присутність Христа, Який входить у наші води, щоб освятити їх і підняти нас з ними до вічного життя. І нехай це Богоявлення буде не лише святом, яке ми відзначили і забули, але початком нового життя – життя як улюблених дітей Отця, у силі Духа, за прикладом Христа Господа. Амінь. + Ярослав 06 січня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Стоячи сьогодні на порозі світлого дня Богоявлення, ми молитовно споглядаємо, як Сам Господь наближається до річки Йордан, аби хреститися від Йоана. Тому й Церква велично проголошуємо у наших богослужіннях: «Готуйся, Завулоне, зодягнися у прикраси, Нефталіме, Йордане ріко, зупинися і радісно прийми Владику що йде хреститися. Веселися, Адаме з праматір'ю, і не скривайтесь, як колись у раю, бачивши вас нагими, Христос появився, щоб зодягнути в первісну одежу і обновити все творіння» (тропар передсвяття Богоявління). На Вечірні перед святом Богоявленням ми чуємо читання зі старозавітньої книги Ісуса Навина, де розповідається про перехід вибраного народу до обіцяної землі. Ще за 1250 років до того, як Христос прийшов над Йордан, над цією річкою став багатотисячний натовп Мойсеєвого народу. Вони вже попрощалися зі своїм вождем і пророком, і на чолі їх стояв Мойсеїв наступник – 85-річний Ісус Навин. Обіцяна земля манила. Після сорокарічних мандрів пустелею вона здавалася суцільною щедрою оазою, що тече молоком і медом. Йордан, відділяючи народ Авраама від його землі, виглядав останнім, священним рубежем між випробуваннями пустелею та землею обітованою. Ще однією перешкодою було те, що там мешкали інші племена, які не збиралися поступатися. Жорстокі й сильні народи Ханаану лякали Авраамових нащадків. Господь перетворює перехід через Йордан на чудо. Повновода палестинська річка зупиняється, щойно священники, несучи ковчег завіту, занурили ноги в її воду. Увесь народ перейшов Йордан по сухому дні, як колись Червоне море. На місце страху перед майбутнім, Бог вселяє віру своєму народові, дає відчуття непереможної сили людям, які перебувають під Його опікою. Цей символічний рубіж, тобто Йордан, стає знаком надії, джерелом віри в майбутню перемогу над противником. Євангеліє розповідає нам, що Христос, як предвічний Бог, також наближається до Йорданських берегів. Він гряде, аби зануритися в Йорданські води, які занечищені гріхом та злобою людей, які в них обмиваються. Будучи сам Безгрішним, Христос таким чином бере на себе людський гріх. Своїм сходженням до Йордану Він перетворює його у первинні води життя, здатні очищати і обмивати гріх, оновлювати людину, повертати їй нетління, роблячи її вже не дитиною плоті, але вічного життя, дитиною Царства Божого. Всі ми, беручи участь у богоявленських богослужіннях, маємо нагоду таїнственно разом із Христом зануритися у Йорданські очищувальні води. Як колись вибраний народ на чолі з Ісусом Навином, кожен з нас, хто питиме освячену нині воду, кого торкнуться її краплини, хто окроплюватиме нею свою оселю, також ніби опиняється на священному рубежі. Ми отримуємо шанс покинути життя у неволі гріха й вступити до Обіцяного краю справжньої свободи у Христі. Долаючи Йордан і звільняючи своє життя від ганебних наслідків нашої людської недосконалості, ми можемо очиститись від гріха. Іти за Христом також означає жити за Євангелієм, зробити любов до Бога і ближнього головними засадами нашого життя, невпинно поглиблювати свою віру, практикувати щиру щоденну молитву. Іти за Христом означає бути в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві, яка і є тією Обіцяною землею, початком Небесного Царства на землі. Це значить також обмиватись водою очищальних таїн – Святою Сповідддю та Причастям, які повертають нам гідність дітей Божих та дають силу прямувати життєвою дорогою. Дорогі в Христі! Нехай Господь благословляє усіх нас щасливо і благодатно пережити ці Йорданські свята, щоби ми, споживаючи освячену воду, пам’ятали про ту духовну поживу, яку дарує нам Христос. Просімо Всемилостивого Господа, щоб подав нам силу на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов’язки гідних дітей Божих. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 05 січня 2026 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...