Сьогодні Діва предстоїть у церквіі з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують,бо ради нас молить Богородиця предвічного Бога.Кондак свята Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися у цьому величному соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. У великі свята нашої Церкви, присвячені Божій Матері, ми дізнаємося про Її життя, пов'язане з Ісусом Христом: Її Різдво, яке нещодавно святкували, Введення в Храм, Благовіщення, Її участь у Різдві Христовому та Успіння. Однак сьогоднішнє свято зосереджується на постійній допомозі й заступництві, яку Матір Божа вимолює в Господа для тих, які Її просять. Це свято, у якому споминаємо історичну подію, коли людина була удостоєна побачити фізичними очима літургійне молитовне єднання небесної і земної Церкви, які є двома частинами одного цілого − Тіла Христового. Небесна Церква складається зі святих, ангелів і всіх тих, хто перебуває у вічній славі з Богом. Земна Церква − це ми, вірні, які продовжуємо своє паломництво на цій землі, прагнучи небесної перспективи. Одним із найважливіших аспектів єдности небесної й земної Церкви є молитовне спілкування. Земна Церква постійно звертається до небесної Церкви, просячи про молитви й заступництво. Святі й ангели не перестають молитися за нас, допомагаючи нам на нашому шляху до спасіння. Пресвята Богородиця як Заступниця є найвищим прикладом цього молитовного зв’язку. Ми звертаємося до Неї з молитвами, бо знаємо, що Її заступництво є неустанним перед Божим Престолом. Її материнська любов ніколи не залишає нас без підтримки, і це заохочує нас до ще більшого уповання на Її допомогу. Подія Покрову, що сталася у Влахернському храмі, є яскравим символом єдности небесної й земної Церкви. За різними літописами, на початку Х ст. у Константинополі святий Андрій Юродивий під час молитви у храмі, піднявши очі до неба, побачив, що Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом, оточена ангелами та сонмом святих, ступає повітрям над вірними, що молитовно благали про заступництво перед ворогами, які напали на місто. Богородиця молилася довший час, а потім підійшла до престолу, зняла із Себе покривало, яке носила на Пречистій Своїй голові, і розпростерла його над молільниками. Після цього війська противника відступили, а місто було врятоване. Як бачимо, Господь не покинув Своїх молільників, сьогодні Він також не залишає нас у скорботах, але знаючи, що «маємо надмір Христових страждань», так само через Христа маємо і «надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1, 3−5), щоб ми навчилися більше любити Його, як пише апостол Павло: «Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість − досвід, а досвід − надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 3−5). Тому сьогодні ми оспівуємо Пресвяту Богородицю як Заступницю скорботних і Покров для світу: «Пречиста Богородице! Ти для скорботних − велика заступниця, негайна помічниця, спасіння та підпора людства, море ласки, джерело Божої мудрости, покров для світу» (Стихира на Вечірні). Образ Покрову Пресвятої Богородиці, яким Вона покрила людей у церкві, – це образ Її заступництва за нас, грішних і безпомічних. Цей жест Покрову не винятковий, це не далека історична подія, а щоденна реальність, яку переживають християни на богослужіннях. Ось тому в це величне свято співаємо: «Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу…» (Кондак Покрову). Покров Божої Матері є виявом Її любови до людського роду. Це Її заступництво, завдяки якому прощаються наші гріхи, лікуються наші болі й печалі. Завдяки Покрову наша слабка, немічна молитва скріплюється Її заступництвом і доноситься до Божого Престолу. Заступницька роль Пресвятої Богородиці закорінена у Святому Писанні. Ми бачимо Її участь у чуді на весіллі в Кані Галилейській. Наші взаємини з Богом зображені як велике весілля, свято любови. Історія спасіння — це зустріч Христа, Нареченого, із Церквою, Його Нареченою. Є багато аспектів, які можна було б пояснити для глибшого розуміння, але я хотів би зверну вашу увагу лише на декілька стрижневих моментів, щоб допомогти краще усвідомити роль Богородиці як Заступниці й Помічниці. Те, що відбувається в Кані, – це «початок знаків», початок виконання Божого плану. Євангелист Іван описує служіння Христа через сім знаків, кульмінацією яких є воскресіння Лазаря, перед подіями Страстей Господніх. Свято весілля в Кані Галилейській, де були присутні Ісус, Марія й учні (Ів. 2, 1−2), завершується такими словами: «Ось такий чудес початок учинив Ісус у Кані Галилейській, і велич тим свою об’явив, − тож і учні його увірували в нього» (Ів. 2, 11). Діва Марія, названа Матір'ю Ісуса, пізніше іменується як «жінка». Каже їй Ісус: «Що мені, жінко, − а й тобі? Таж не прийшла година моя!» (Ів. 2, 4). Це звернення повторюється в діалозі між Ісусом і Марією під хрестом. «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, − а його ж любив він, − мовить до матері: “Жінко, ось син твій”. А тоді й до учня мовить: “Ось матір твоя”. І від тієї хвилі учень узяв її до себе” (Ів. 19, 26). Хто матиме вірність і любов стояти біля хреста, той отримає дуже великий дар. Іван Богослов, який стояв біля хреста, отримав Марію, Божу Матір. Каже до нього Ісус: «Ось матір твоя». Із хреста Ісус не мав що «дати», навіть одяг вояки поділи між собою. Була лише Мати, й Ісус Свою Матір віддає учневі. Та не лише йому, бо й ми є учнями, яких любить Ісус. Тому слова «Ось матір твоя» звернені також і до нас. Як було б добре, якби ми пішли звідси з переконанням і бажанням прийняти Марію до себе, як це зробив Іван Богослов. Щоб Вона була з нами завжди, особливо у хвилини страждань і терпінь. Це найцінніший скарб, який Ісус міг дати, і Він дає його нам. Ісус передає Свою Матір і водночас робить нас Її духовними дітьми. Як наша Небесна Мати, Богородиця постійно заступається за нас перед Божим Престолом. Вона не залишається осторонь наших життєвих труднощів, але завжди присутня в наших молитвах, проблемах і потребах. Її заступництво − це не просто символ або спогад, це жива участь у нашому житті, яка проявляється через молитву, довіру та віру в Її материнську любов. Пресвята Богородиця Марія посідає визначне місце в Історії спасіння, як і на весіллі в Кані Галилейській. Її «так» дало початок виконанню Божого задуму, і завдяки Її співпраці здійснюється спасіння. На весіллі Ісус послуговується водою, призначеною для юдейських обрядів очищення, разом із співпрацею Своєї Матері та слуг, щоб звершити чудо. Марія перша помічає проблему: закінчилося вино − і приходить на допомогу, не просто щоб розвʼязати цю конкретну проблему на весіллі, а щоби вказати на Себе як на Заступницю для всіх вірних. Цей момент показує також неодноразову поміч і заступництво Пресвятої Богородиці упродовж історії, коли Церква та людство опинялися на порозі кризи. Протягом століть Церква переживала чимало труднощів і переслідувань. У такі важкі часи вірні завжди зверталися до Пресвятої Богородиці, шукаючи Її Покрову. Вона ніколи не залишала Свій народ без захисту. Це яскраво виявлялося в численних чудах, об’явленнях і зціленнях, які вірні отримували через Неї. Особливо актуальним стає звернення до заступництва Богородиці в наш час, коли світ знову переживає пандемії, війни та інші випробування. Україна, яка вже багато років переживає жахи війни, особливо відчуває потребу в Її заступницькому Покрові. Ми звертаємося до Пресвятої Богородиці не тільки як до Матері Божої, але і як до нашої Матері, Яка охороняє Свій народ від небезпек. Її Покров стає для нас духовним захистом, який допомагає вистояти в боротьбі зі злом, зберегти віру й надію на Боже милосердя. Заступництво Пресвятої Богородиці не обмежується лише історичними подіями. Вона є нашою Матір'ю тут і зараз. У кожній молитві, у кожному нашому зверненні до Неї Вона завжди готова вислухати і прийти на поміч. Її роль у нашій молитві полягає в тому, щоб допомогти нам краще зрозуміти волю Бога та згідно з нею жити. Вона вчить налаштувати наші серця на слухання Божих слів, як це було на весіллі в Кані: «Зробіть усе, що Він вам скаже» (Ів. 2, 5). Дорогі у Христі! Іноді те, як ми боремося зі своїми труднощами, зокрема під час війни, засліплює нас на багато речей навколо, заважає нашому серцю й розуму, поглиблюючи складність нашого становища. Проте сьогоднішнє свято дано для того, щоб ми не почувалися самотніми чи покинутими. Коли ми дивимося на своє життя лише із земної перспективи, обмежуючи себе в думках і діях цим життям, то можемо відчути розпач. Та якщо дивимося на своє життя з небесної перспективи, то знаємо, що всі небесні сили і святі, на чолі з Богородицею бажають, щоб ми перемогли й не впали у зневіру. У період відчаю св. Андрій під час молитви запитує св. Епіфанія: «Чи бачиш ти Владичицю і Царицю світу?» − «Бачу, отче мій духовний», − відповів він. Подібно до того, як Пресвята Богородиця Своїм покровом врятувала місто, так наші воїни, часто ціною свого життя, рятують нашу Державу від підступного широкомасштабного наступу московії з думкою «Київ за три дні». Ми сьогодні святкуємо День захисника України − тих, які стояли і продовжують стояти на сторожі свободи й незалежности Батьківщини. Українська армія, волонтери, безстрашний боголюбивий український народ здивували світ своєю вірою, силою, єдністю й жертовністю. Ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. Наша найбільша сила – це молитва й довір’я до Бога, єдність і солідарність, які додають міцности та витривалости, впевнености та стійкости. Ми сьогодні молимося за наших Героїв, які віддали своє життя за цілісність і соборність України. Молимося за поранених − тих, хто носить на своєму тілі рани задля перемоги добра і правди, за волонтерів і медиків, за всіх, хто підтримує українську армію. Молимося за тих, хто перебуває в полоні, кого сьогодні, можливо, найбільше зневажають та піддають тортурам саме за те, що вони хочуть бути вільними людьми. У свято Покрову ми з благанням звертаємося до Пресвятої Богоматері й у повній довірі до Божого Милосердя покладаємо всю нашу надію на Її Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Благаємо Тебе, Царице неба і землі: прийми під Свою особливу материнську опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами; захисти Своїм Покровом свободу й незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, щоб народ наш, визволений Твоїм заступництвом від воєнного лиха, вдячно прославляв Бога у Святій Тройці Єдиного. Молімся і борімся за нашу Україну, бо вона також наша Мати. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає про весільний бенкет, який є образом Царства Небесного, до якого всі покликані (пор. Мт. 22, 1-14). Господар радіє, бо може своєю радістю поділитися зі своїми гостями. Цей весільний бенкет, як каже нам євангелист Матей, є образом життя вічного, тому що бенкет – це час і простір ділення дарами. На жаль, багато людей з різних причин, можливо, через незнання, нерозуміння, а чимало – з недбалості, байдужості й навіть лінивство, ігнорують цим Божим запрошенням і, відповідно, втрачають можливість бути присутніми на Небесній трапезі, яка триватиме не один чи кілька днів, а цілу вічність. Царство небесне – це те ж саме, що царство Боже, те царство, яке проповідує Ісус, в його остаточному, тобто есхатологічному сповненні. Теперішнє уприсутнення царства Божого є одночасного його започаткуванням і приготуванням до його остаточного сповнення. У цьому контексті варто пригадати весільний бенкет у Кані Галилейській, на який Ісус був запрошений разом зі своїми учнями (пор Йо. 2, 1-11). Євангелист Йоан вказує, що саме там Господь звершив перше чудо, тобто перший знак, який свідчить про Його месіанське післанництво. Таким чином Христос, провіщений через пророків, є присутній серед свого народу Ізраїля. Весь контекст весільної учти в цьому випадку має виняткове значення. Особливо зауважуємо, що Ісус звершив цей перший «знак» на прохання своєї Матері. Тут з радістю пригадуємо ствердження Отців Церкви, що Марія, Пресвята Богородиця, є початком і праобразом Церкви — Нареченої нашого Господа. Ісус із Назарету виходить посеред свого народу як Наречений, про якого голосили пророки. Він сам це потверджує тоді, коли на питання учнів Йоана Хрестителя: «Чому […] Твої учні не постять» (Мк. 2, 18), відповідає: «Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених з ними? Доки жених з ними, вони не можуть постити. Але настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів» (Мк. 2, 19-20). В цій відповіді Ісус дає пізнати, що голошена через пророків правда про Божого Нареченого і про «Спасителя, Святого Ізраїлевого» в Ньому знаходить своє звершення. Виявляє свою свідомість того, що є Нареченим серед учнів, яким вкінці «заберуть нареченого». Це одночасно є свідомістю і Його місії як Месії, і місії хреста, на якому довершить свою жертву через послух Отцеві, як заповідали пророки (пор. Іс. 42, 1-9; 49, 1-7; 50, 4-11; 52, 13-53, 12). В контексті притчі про царя, який запрошує на весільний бенкет свого сина, Ісус виявляє правду про царство Боже, яку Він сам приносить у світ. Він також передає скероване через Бога запрошення на бенкет Нареченого. Христос пригадує про відповідальність за відмову прийняти це запрошення. Нам важливо ствердно відповісти на запрошення «на весільний бенкет Сина», а не так,  як поступили запрошені з сьогоднішнього Євангелія. Деякі запрошені «не хотіли прийти» (пор. Мт. 22, 3), інші познущалися зі слуг (пор Мт. 22, 6). Всі вони «не були гідними» (пор. Мт.22,8). Як наслідок, запрошення було скероване до убогих, калік, до тих, які були «на роздоріжжях» (пор.Мт.22,9-10), тобто до тих, які в покорі отримали незаслужений дар Божого багатства і прийняли його із простотою. Через сьогоднішню євангельську притчу Бог пригадує усім запрошеним, у Його час і у всі часи, про потребу мати поставу, гідну даному запрошенню, що є виражена через «весільну одіж», в яку повинні бути одягнені всі учасники весільного бенкету. Притча розповідає нам, що прийшов якийсь чоловік, який не потурбувався про те, щоб прийти належно приготованим. Часто наші гріхи можуть бути невидимі людському оку. Проте є Хтось, хто знає, Кого ми не уникнемо… Страшно почути від Нього: «Друже, як ти прийшов сюди без весільної одежі?» В кого цього «весільного одягу» не виявиться, буде викинений царем, тобто Богом Отцем, який запрошує на весілля свого Сина у Церкві. За семітським звичаєм з нагоди весільних святкувань для запрошених був приготований одяг. Це дозволяє нам краще зрозуміти цю притчу. Свою відповідальність мають усвідомлювати не лише ті, які відкидають запрошення, але також і ті, які хочуть взяти участь у бенкеті, не виконуючи необхідних для цього умов. Йдеться про тих, які називають себе прихильниками Христа і членами Церкви, однак не сповняють умов, які це передбачають. Притча підкреслює, що кожен із запрошених повинен прийняти Божий закон, вповні відповісти на вимоги, пов’язані з християнським покликанням, і щораз більше брати участь в житті Його Церкви. Що таке відповідний одяг? Як його можна отримати? Той Всемогутній Бог, що запрошує нас на весільну гостину, дає весільну одіж усім, хто прийде. Люди не повинні купувати чи заробляти на весільну одіж; вона дається нам Богом в дар. Це дар Божий. Це біле крижмо спасіння у Христі. Апостол Павло говорить про це крижмо так: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал.3,27). У Хрещенні ми очищуємося від гріхів. Ми стаємо чистими через Таїнство Покаяння. Проте не лише у Хрещенні ми одягаємося у Христа. Щодня ми маємо одягати «задум Христовий» (пор. 1 Кор. 2,16). Кожного дня ми маємо одягати Його співчуття, доброту, смирення, Його прощення і передусім Його любов, яка усе зв’язує у досконалій гармонії (пор. Кол. 3,12-24). Часто ми приходимо на великий бенкет Божої присутності – Таїнство Євхаристії – такими, якими ми є. Приходимо з маленьким сокрушенням або й взагалі без нього; приходимо з малим бажанням перемогти і відкинути наші гріхи. Приходимо з відчуттям, що Бог все одно нас пробачить, адже Йому належиться прощати гріхи, так само як, наприклад, пекарю пекти хліб. Ми приходимо без справжнього покаяння, без сокрушенного серця. Ми приходимо з вірою в нашу доброту, з відчуттям, що ми зробили стільки добрих діл, що сам Бог в боргу перед нами. Він мусить нас прийняти. Ми приходимо в одежі власної самоправедності і гордості. Саме ця одіж Царю – Господу не подобається. Він побачив чоловіка без весільної одежі і  сказав йому: «Друже, як ти зайшов сюди без весільної одежі?» (пор. Мт. 22. 12).   Коли Бог запрошує нас на весільну гостину, Він не каже: «Приходьте такі, якими ви є». Він каже: «Приходьте одягнені в Христа». Коли священик запрошує нас до Євхаристії під час Божественної Літургії, він звертається до народу: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Тобто, підходьте, але перед тим як прийдете, переконайтеся, що ви знищили стару грішну людину в собі. Переконайтеся, що ви покаялися з гріхів і висповідалися з них. Переконайтеся, що ви їх переосмислили і вирішили їх позбутися. Тому Бог сказав до Мойсея в палаючій купині: «Не підходь ближче. Зніми своє взуття, бо земля. На якій стоїш, свята» (пор. Вих. 3,5). Бог попросив його зняти звичне взуття, у якому він ходив кожного дня, бо він стояв на святій землі. Улюблені у Господі! Сьогодні ми освятили розпис вашого храму. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. У цьому рукотворному храмі, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. У ньому як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Ви побудували і прикрасили розписами цей храм рукотворний, щоб він допомагав кожному, хто тут молитиметься, розбудовувати свій храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі все святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм. Коли людина більше не відчуває Бога, життя її стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або насильстві, що провадить до узалежнення і ця небезпека все більше загрожує сьогоднішній людині. Дорогі у Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у будівництві та оздобі цього храму. Велике спасибі митрофорному протоієрею д-ру Мирону (Бендику), який тут трудиться всі ці роки. Велике спасибі церковній громаді,  яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництво та оздоби Божого храму. Він промовляє до нас, як цар з сьогоднішньої євангельської притчі, запрошуючи кожного прийти на весільний бенкет. Маємо бути свідомі, що ми запрошені до перемінюючої єдності з Христом. З цим запрошенням Бог звертається до нас через Слово Боже і навчання Церкви. Маємо прийняти його цілим серцем, з повною готовністю, певністю, що Господь Бог прагне лише нашого зросту та нашого спасіння. Нарешті, як це і пропонує алегорія весільного одягу, яка закінчує притчу, ми також є покликаними, щоб стати перед Господом у відповідному вбранні. Людина, яка щодня приодягається в Божу благодать, прикриває наготу душі і одягається в безпеку, яка не боїться ні хвороби, ні смерті. Щоб позитивно відповісти на Боже запрошення і стати гідними учасниками Божого Царства нехай за молитвами Пресвятої Богородиці, допомагає нам благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа. Амінь. + Ярослав 29 вересня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту. За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди. В образі виноградника Церква вбачає також себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині яка його прагне. Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику… Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес». Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді  збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18). Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили. Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це  спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22). Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши  слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те  чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29). Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4). Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо. Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові. Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.   Дорогі в Христі! Боже слово над яким ми сьогодні роздумували, по-особливому звучить у вухах нашого народу. Ми сьогодні дякуємо Богові за те, що наше звитяжне воїнство мужньо протистоїть рашиському окупанту. Ворог-загарбник у своєму колонізаторському пориві хоче вбити Україну і привласнити собі нашу спадщину. Однак ми обов’язково переможемо, бо добро завжди перемагає зло. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України. Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 22 вересня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста належить до дванадцяти великих свят церковного року. Його святкуванню передувало декілька важливих подій. Свято пов’язане із хрестом як символом перемоги. Імператор Костянтин, який йшов військом, аби здобути перемогу над своїм опонентом Максентієм, побачив на небі дивний знак – хрест, й почув слово Боже: «Цим знаменням переможеш». Тоді він наказав нанести знак хреста на прапори і зброю своїх воїнів, і так здобув перемогу над переважаючим військом свого опонента. Костянтин зрозумів, що не він переможець, а Господь, який відкрив йому знак перемоги – хрест. Тому імператор розпорядився здійснити експедицію до Єрусалиму для пошуку Господнього Хреста, яку очолила його мати Олена. Свята Олена у 326 р. віднайшла в Єрусалимі Хрест, на якому був розп'ятий Господь наш Ісусу Христос. На згадку про свою перемогу Костянтин збудував в Єрусалимі величний храм Воскресіння Господнього, який було освячено 13 вересня 335 р., а 14 вересня цього ж року відбулося воздвиження – підняття віднайденого Хреста Господнього. Однак почитання чесного Хреста бере свій початок ще з апостольських часів. У своєму пастирському посланні до Галатів апостол Павло пише: „Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий, а я - світові” (Гал.6,14). З хрестом у руках ішли перші християнські проповідники у поганські країни, щоб нести світло Божої науки. Під знаменням чесного хреста прийшло торжество християнства в часи Костянтина Великого. З хрестом у руках став колись на київських горах, як каже легенда, апостол Андрій Первозванний, а згодом святий Володимир Великий під знаменом хреста започаткував золоту добу християнської Української Держави – Київської Русі. Від того часу спасительна благовість поширилася по нашій землі, а Київ став Новим Єрусалимом. Чого ж тільки не звершив Хрест Господній. Він освятив всю вселенну. Він розвіяв гріховну темряву і привернув світло. Він знищив смерть. Він зібрав народи зі сходу і заходу, півночі і півдня і з’єднав їх любов’ю в Одну Святу Соборну і Апостольську Церкву, в одну віру, в одне Хрищення. Він зробив людей здатними до високих чесноти і подвижного монашого життя. А для всіх нас, що спасаємося, він є «сила Божа». Богослужіння сьогоднішнього свята заохочує нас, дорогі брати і сестри, щоб ми споглядали святий хрест. Він є «особливим знаком» через який об’являється і виявляється нам Божа любов. На хресті зустрічається убогість людини і милосердя Боже. Хрест є «посаджений» в землі і може видаватися, що корінням його сягає людського зла, аду, однак він підноситься до гори, і спрямовано вказує на небо. Це – знак, який пригадує Божу доброту. Хрестом Христа є подоланий сатана, переможена смерть, дароване життя, повернена надія і подароване світло життя вічного. У райському саді Едему, під деревом, стояла жінка, Єва (пор. Бут.3). Спокушена сатаною, вона тягнеться до чогось, від чого застерігає Бог, за намовою спокусника вона бажає стати як Бог. Однак це є початок смерті, яка в ній зароджується (пор. Бут.3,6-7; Як.1,15). На Голготі, під хресним деревом, стоїть інша жінка, Марія – Богомати (пор. Йо.19,25-27). Вона послушна Богові, бере глибоку участь в жертві, яку Син складає з самого себе Отцеві за життя світу; а приймаючи довіреного Їй Ісусом апостола Йоана, Вона стає Матір’ю всіх людей по вірі в Її Сина. Сьогодні кожен, хто з вірою вдивляється в цей хрест, насамперед розуміє, що святий Хрест – це вічно живий символ безмежної Божої любові до нас грішних, символ досконалої Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасіння, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Адже Хрест дає нам урок великої божественної любові, бо «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо.3,16). Святитель Іван Золотоустий у своїх роздумах про Боговтілення і Хрест Господній так говорить: «Не раба, не ангела, не архангела віддав Господь світові, але дав сутність Свою й Іпостась — Сина Єдинородного. Віддав же не за якихось обраних людей, а за все людство». Отже, Господній Хрест, якому поклоняємося в сьогоднішній празник, пригадує нам перш за все про безконечну Божу любов, про Христові страждання задля нас, але також і про наш обов’язок терпеливо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас є звернені слова Спасителя: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт.16,24) і «Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути моїм учнем» (Лк.14,27). Богослужбові тексти празника Воздвиження Чесного Хреста також пригадують нам, що кожний з нас має сильну і могутню зброю для протистояння силам зла і ворогу нашого спасіння. Святий Єфрем Сирійський в IV ст. записав свої глибокі думки про животворне древо святого хреста: «Хрест – це воскресіння мертвих і надія християн; Хрест - потіха для бідних і терплячих; Хрест – батько для сиріт і вінець для одиноких; Хрест – охоронець для юнаків і невинність для дівиць, Хрест – хліб для голодних і джерело для спрагнених. Тож кладімо  животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди. Ні на одну годину, ні на одну мить не залишаймо хреста та без нього нічого не робімо». Тож сьогоднішнє свято промовляє до нас про дивне і триваюче діяння Бога в історії людства. Хрест Христовий на Голгофі став раз і назавжди центром спасительного діяння Бога. Христос є спасителем світу, бо в Ньому і через Нього явилася та любов, яка і дальше являється і якою Бог полюбив світ: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав» (Йо.3,16). Послав, щоб Співістотний Син Отця став Чоловіком, народившись з Діви Марії. Послав, щоб Син Чоловічий проповідував людям Євангеліє – Добру Новину спасіння. Послав, врешті-решт, щоб Син, відповідаючи нескінченною любов’ю на любов Отця, видав самого себе на хрест. Розп’яття на хресті було ганьбою і приниженням в людських очах. Апостол Павло в посланні до Филипян так каже про таїну Христового хреста: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я» (Фил. 2,6-9). В смерті Ісуса на Голготі, в ганьбі хреста і розп’ятті, чисто в людському розумінні тих подій, криється найбільше піднесення. Людські мірки є іншими. Боже провидіння і міра, якою відміряє Господь, перевищує їх безмірно. Те, що для нас може видаватися поразкою, в очах Божих є перемогою жертовної любові. Саме тому в хресті, ганьбі людській, знаходиться джерело вивищення Христа в Бозі. «Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2,9-11). Для апостолів це відкрилося у Воскресінні Христовому. Саме тоді вони зрозуміли, що Христос є Господь, що дана йому всяка влада на небі і землі. Тоді відкрилися їх очі і серця. Уста апостола Томи визнали: «Господь мій і Бог мій» (Йо.20,28). Тоді також, повіривши в силу Духа Правди, апостоли були готовими вирушити по цілому світу: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт.28,19). «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо.3,17). Часто люди запитують, чому хрест і розп’ятий на ньому Господь є брамою життя вічного? Чому в Христі розп’ятому являється до самого кінця Божа любов до світу, до людини? Відповідь на ці запитання знаходимо у розмові Ісуса Христа з Никодимом: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо.3,16-17). Спасительне піднесення Сина Божого на хресті має своє вічне джерело в любові. Це є любов Отця, який посилає Сина, дає Сина для спасіння світу. Це є також любов Сина, яка «не засуджує» світ, але віддає себе з любові до Отця для спасіння світу. Віддаючи себе Отцю через жертву на хресті, віддає себе також світові, кожній людині і людству. Хрест містить в собі таємницю спасіння, тому що в хресті підноситься любов! Це є піднесенням любові до найвищої вершини в історії людства. В хресті є піднесено любов і хрест, з висоти хреста ця любов сходить на нас. Бо Хрест – це найглибше схилення Божества над людиною. Хрест є наче дотиком споконвічної любові до найболючіших ран земного існування людини. Дорогі у Христі брати і сестри! Змінюються покоління, але незмінним залишається Христовий хрест. В ньому Бог постійно проголошує світові свою нескінченну любов і переможну силу, якої жодне зло не є в стані перемогти. Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста є наче стислою синтезою пасхального Таїнства Господа нашого Ісуса Христа. Сьогодні слово про Хрест, особливо звучить в серцях нашого народу. Подія Воздвиження Животворящого Хреста Господнього, по-особливому відчувається під час війни в Україні, бо Україну розпинають московити. І кожен, хто споглядає це розп’яття нашої Батьківщини, повинен зробити свій вибір у її захисті, просячи Божої допомоги. Тож без сумніву, сила животворного Хреста буде перемогою України. Просімо про Господнє милосердя над нашим народом, молячись словами тропаря: «Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє, дай перемогу благовірному народові Твоєму над супротивниками і Хрестом твоїм охорони люд Твій». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 вересня 2024 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...