SDE
Ярослав Приріз

Проповідь на тридцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

31 січня 2023
«Сьогодні на цей дім зійшло спасіння»(Лк 19,1-10) Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня євангельська благовість оповідає нам надзвичайну подію, що відбулася в Єрихоні. Це – відоме у Біблії місто. Про нього у книзі Ісуса Навина читаємо: «Єрихон зачинився і замкнувся кріпко перед синами Ізраїля; ніхто не виходив, ані не входив до нього» (ІН. 6,1). Отже, це – замкнене місто, в яке ніхто не входить і з якого ніхто не виходить. Це – справжня фортеця, яку не можна здобути людськими силами. Так само людське серце часто є закритим, неспроможним любити і неспроможним бути любленим і прийняти любов. Знаємо, що Єрихон був завойований Ісусом Навином у чудесний спосіб, з Божою допомогою: на сьомий день після сьомого обходу довкола міста, коли священики засурміли, а весь народ закричав сильним окликом, мури міста впали, а ізраїльтяни з Ісусом Навином увійшли у місто (ІН. 2,1-14). Подібно до розвідників Ісуса Навина сьогодні Ісус Христос входить у місто Єрихон, знаходить в ньому грішника і напрошується в його дім. Він приходить, щоб спасти Закхея від смерті і зіслати на його дім спасіння. Ось так починається історія Божого милосердя, благовість спасіння Богом, Який іде шукати людину, якою б вона не була і де б вона не заблукала; іде, щоб зустріти її і потрапити до її дому, подарувавши їй спасіння. Людина, яка бажає бачити Бога і прагне життя, продовжує цю історію спасіння в часі. Ісус прямує до Єрусалиму (Лк. 9, 51 – 19, 40), бо час спасіння вже наблизився. Те, що було «неможливе в людей, є можливе в Бога» (Лк. 18, 27), тому зустріч із Закхеєм є здійсненням неможливого. Закхей був не лише митарем (таким яким був Леві – згодом апостол Матей), але «головою над митарями» і був дуже «багатий». Коли Ісус проходив поблизу його дому, Закхей за всяку ціну «бажав бачити Ісуса» (Лк.19,3) і з цією метою виліз на дерево (євангелист говорить про «сикомор»), «щоб подивитися на нього» (Лк. 19, 4). У такий спосіб Ісус побачив Закхея і звернувся до нього зі словами, над якими можна багато роздумувати: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоєму домі» (Лк.19,5). Христос не лише дав зрозуміти, що побачив його (начальника митарів, тобто людину певної посади) на дереві, але, що більше, засвідчив перед іншими, що хоче «затриматися у його домі» (Лк. 19, 5). Це викликало радість у Закхея, і одночасно ремствування серед тих, яким таке спілкування Вчителя з Назарету із «митарями та грішниками», очевидно, не подобалось. Євангельська благовість запрошує нас замислитись над твердженням, що Закхей «бажав бачити Ісуса» (Лк. 19, 3). Ця думка є дуже важливою, і ми повинні її віднести до кожного із нас, до кожної людини. Чи я хочу «побачити Христа»? Чи роблю все, щоб «могти Його побачити»? Ця проблема є актуальною як тоді, коли Ісус проходив містами і селами свого краю, понад дві тисяч років, так і тепер, для кожного із нас особисто. Чи може ми уникаємо зустрічі із Господом? А якщо вже і не проти зустрічі, то десь здалеку. Ми не приближаємось занадто, щоб не попадатися Йому на очі, щоб не побачив забагато, щоб ми не мусіли прийняти тієї правди, яка від Нього походить. Закхею необхідно було зробити зусилля, щоб побачити Ісуса. Людина може змінити те становище, в якому вона опинилася. Бог не хоче нічого робити проти волі людини. Він іде, пропонуючи спасіння, але людина повинна зробити крок назустріч, виявити своє бажання зустрітися з Ним. Постать Закхея є образом кожної людини, яка після гріха намагається сховатися від Бога. Згадаймо хоча б Адама й Єву, які, скуштувавши плід з дерева пізнання добра і зла, коли почули голос Бога, сховалися від Нього серед дерев саду (пор. Бут. 3,8). І з цього моменту Бог не перестає кликати людину, запитуючи: «Де ти?» (Бут 3,9). Людина, виправдовуючись нібито наготою, а насправді намагаючись приховати свій гріх, ховалася серед хащів і дерев, віддаляючись все більше і більше від Господа. Та Господь не покинув людину, а пішов її шукати – знаючи, що її зможе повернути назад у рай тільки тоді, коли вона сама забажає Його побачити. Через свою любов і велике милосердя Бог в Ісусі Христі став людиною, одним із нас, щоб знову повернути нас до Отця. І саме сьогодні серед гілля на дереві Він помічає отого маленького чоловічка, багатого начальника митарів на ім’я Закхей. Кличе його по імені – і Господній радості немає меж, бо нарешті знайшов те, що загубилося і може подарувати своє спасіння тому, що загинуло… І це все – каже Євангеліє – стається сьогодні! Стається тут, стається з нами. У своєму великому милосерді Бог іде шукати нас, загублених у хащах гріха, і знаходить, незважаючи на те, наскільки ми малі добрими вчинками і великі своїми гріхами. Йому не потрібні пояснення, чому ми так далеко відійшли від Нього. Він хоче тільки одного – щоб ми якнайшвидше прийняли Його у свій дім. Це те саме, що впустити світло в хату: як тільки засвітити світло, одразу зникає темрява і дім наповнюється світлом. Закхей не дав себе похитнути або застрашити. Не настрашився, що прийняття Христа у його домі могло б загрожувати його професійній кар’єрі, або ускладнити його діяльність пов’язану із професією начальника митарів. Він прийняв Христа у своєму домі і сказав: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19, 8). В цей момент стає зрозумілим, що не лише Закхей «побачив Христа», але також і Христос проник у його серце і совість; просвітив його аж до глибини людського буття. І ось стається відкриття серця, розкаяння і навернення. Звершується діло спасіння. Сам Ісус це стверджує, мовлячи: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9-10). Це одне із найпрекрасніших висловлювань у Євангеліях. Як Ісус відрізняється від більшості з нас! Він завжди намагається побачити в людині добро, незважаючи на те, наскільки воно прикрите злом. Бог нас любить, тому бачить нас по-іншому, ніж люди. Бог бачить нас такими, якими ми можемо бути. Ми бачимо те, що є можливо часто спотворене і перебільшене обмовами, а Бог бачить те, що може бути. Одного дня італійський скульптор Мікеланджело побачив зайву гостру кам’яну брилу необтесаного мармуру, яку викинув будівельник. Він запитав: “Що ви збираєтеся робити з цим мармуром?” Йому відповіли: “Нічого, з ньому вже немає жодної користі”. Мікеланджело сказав: “У ньому є користь, відправте його до моєї майстерні. У цій брилі ув’язнений ангел, я мушу його звільнити”. Так само й інший Великий Скульптор – Ісус. Він побачив Закхея, який був відкинутий людьми як грішник і пожадливий колаборант, нечесний митар. Але Ісус зауважив у Закхеєві більше, ніж його немочі і гріхи. Він побачив Закхея таким, яким той міг бути – людину, якій прощено його гріхи; яка відплатила за свої злочини, повернувши вчетверо тим, кого скривдила; яка присвятила себе допомозі бідним. Ісус побачив Закхея інакшим, не таким, яким той був – грішником, а таким, яким той міг стати – святим. Ось таким є традиційне ставлення Ісуса до грішників. Грішник – це не є справжня людина, яка походить від Божого образу. Щось чуже увійшло в нього, щось чужорідне, щось, що йому не належить, але є причиною його потворних моральних ран і упадків. За цим Ісус завжди бачить справжню особу, яка потребує спасіння. Господь глянув на Симона, рибалку, і побачив Петра – скелю, Першого в любові серед апостолів. Він подивися на переслідувача Савла і побачив Павла апостола – благовісника для поган. Він подивися на Августина любителя розваг і побачив Святого Отця Церкви. Він глянув на Закхея, шахрая і колаборанта, і побачив того, хто кається і допомагає бідним. Він подивився на дванадцятьох апостолів, групку невідомих, і побачив дванадцять осіб своїх послідовників, які змінять світ. Він побачив у всіх цих людях велич, якої ніхто інший не міг побачити, навіть вони самі. Те, що Ісус зробив для Закхея, Він зараз робить з нами. Він дивиться і бачить нас – слабких, розчарованих, грішних людей. Але водночас Він нас бачить як здібних, вірних, прощених грішників, нових людей, якими ми можемо стати, коли віддамо наше життя Йому, так як зробив Закхей. Бо остаточною метою людини є небо, її правдивий дім, де Отець Небесний очікує всіх у милосердній любові. Бог не хоче, щоби хтось загинув; тому понад дві тисячі років послав не землю свого Сина, щоб «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 10). Він відкупив нас своєю смертю на хресті. Ісус помер і воскрес, щоб бути «первородним між багатьма братами» (Рим. 8, 29). Будьмо відважні! Ісус вже шукає нас, щоб подарувати нам своє милосердя і спасіння. Таким чином сьогоднішнє Євангеліє є для нас словом надії про те, що Господь Бог за нами шукає. Він до нас приходить, щоб нас підтримати. Щоб нам показати, що так довго, як ми є з Ним, ми непереможні. Просімо нашого Спасителя, щоб Він зглянувся над нами і нашим народом, щоб був із нами у ці непрості часи війни московії і допоміг нам побачити ту гідність до якої нас кличе, а яку ворог хоче у нас забрати, щоб допоміг позбутися наших провин, дозвольмо Богові нас віднайти і в покаянні наблизьмося до Нього, щоб Він сказав сьогодні кожному з нас і народові в цілому: Я хочу бути у твоїм домі, щоб на цей дім зійшло спасіння (пор. Лк. 19, 9-10). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 29 січня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на неділю після Богоявленням (2023)

23 січня 2023
«Покайтесь, бо Небесне Царство близько».(Мт. 4, 17). Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю по Богоявленні, євангельська благовість розповідає нам про перші кроки прилюдної діяльності нашого Господа (Мт. 4, 12-17). Після розповіді про хрещення Ісуса в Йордані від євангелиста Марка дізнаємося, що Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мк. 1,15). Євангелист Матей пише коротше: «З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: "Покайтесь, бо Небесне Царство близько"» (Мт. 4,17). З цих слів і починається «Євангеліє», тобто «добра новина Ісуса Христа» - «вістка, проголошена Ісусом», а не просто «звістка про Ісуса». У Євангелії читаємо: «Ісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся…». Таким чином ми дізнаємося, що, по-перше, Господь проповідує; а, по-друге, нам стає відомим зміст проповіді – покаяння. Проповідь Христа відбувається в певному місці і в певному часі: вона відбувається «в Галилеї», «після того, як Йоан Предтеча був ув’язнений». Сьогоднішній євангельський уривок є переходом від проповіді Предтечі до проповіді Месії. Після відходу Ісуса на пустиню й ув’язнення Йоана Хрестителя Христос повертається до Галілеї, щоб збулось сказане пророком Ісаєю: «О, земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло»(Мт. 4,15-16; пор Іс. 8,23).Ісус не йде до свого міста, а вирушає до Капернауму, який стає другим важливим місцем. Це місто знаходиться на березі озера, яке ще називали морем і яке було більш пристосованим для діяльності Господа. Капернаум стане другим родинним місцем для Ісуса, де Він покличе своїх перших учнів і в якому буде перебувати аж до того моменту, коли вирушить в Єрусалим (Мт.19.1). Коли євангелисти говорять про проповідь, вони дають нам зрозуміти, що йдеться про щось нове не тільки в житті Ісуса, але й в самій історії спасіння. Починається особливий час, новий kairos – час спасіння, який буде тривати приблизно три роки, тобто до часу Його смерті. Це є час проповідування Царства. Ісус надавав цій своїй діяльності великого значення, адже Він був посланий Отцем і освячений помазанням Святого Духа саме для того, «щоб нести Добру Новину бідним» (Лк 4,18). Одного разу, коли Його хотіли затримати, Він закликав апостолів піти, сказавши їм: «Ходімо деінде, в сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов» (Мк. 1,38). Це слово Христової проповіді звучало дві тисячі років тому в Юдейській землі, але воно продовжує звучати через наші богослужіння – кожного разу, коли ми читаємо Боже Слово - Біблію. Отці II Ватиканського собору ствердили: «Христос є присутній у своєму слові, бо саме Він говорить, коли в Церкві читається Святе Письмо» (Конституція «Священний Собор», 7). Як в історії спасіння після проповіді Христом Царства Божого Він відправився в Єрусалим, щоб принести себе в жертву ради нашого спачіння, так і в Божественній Літургії після проголошення Божого слова Ісус повторює свою жертву Отцеві під час ламання Євхаристійного Хліба. Ми на Божественній Літургії, властиво, повертаємося в цей момент, коли Ісус входить в Єрусалим, щоб відсвяткувати Свою Пасху. Коли закінчується час проповіді, починається час таїнственної жертви страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа. У своїй проповіді Христос не виголошує ідеологічних промов і не подає філософсько-богословських пояснень, а публічно і приватно проголошує кожному Істину, на яку очікувало людство: наблизився день Господній, для якого Хреститель, разом з іншими пророками, був наче ранішньою зорею (пор. 2 Пет.1,19). Зміст першої проповідницької діяльності Ісуса Христа можна звести до однієї фрази, яку знаходимо в сьогоднішньому Євангелії: «Покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Небесне». Що означає покаятися? У Святому Письмі єврейське слово, яке вживається для того, щоб описати покаяння, має два значення. По-перше, це – зміна шляху, повернення, а друге – відвернення від зла і повернення до Бога. У грецькій мові вживається переважно слово метаноя, дослівний переклад якого – зміна ментальності, зміна думок, мислення, тощо. Біблія також говорить нам, що правдиве покаяння приводить не просто до зміни мислення, але й до зміни вчинків (пор. Лк. 3, 8–14; Ді. 3,19). У книзі Діяння Апостолів говориться: «А проповідував – щоби покаялися і навернулися до Бога та чинили діла, достойні покаяння» (Ді. 26,20). Таким чином покаяння означає кардинальну зміну людської істоти, її відродження, зміну способу думок, переміну життя, заперечення гріха всім серцем. Покаяння є безперервним і постійним станом тих, хто прагне з’єднання з Богом. Воно полягає в безперервному аналізі своїх вчинків, слів і думок на предмет їх відповідності Божим заповідям, а також звернення до Бога з благанням про прощення. Саме у покаянні людина розуміє всю свою недосконалість і віддаленість від Бога. Це пізнання всієї глибини свого падіння і розуміння неможливості своїми силами прийти до тієї досконалості, до якої закликає нас Господь. За словами святих Отців Церкви, покаяння — суть християнського життя; все життя християнина є покаянням, зміною старої людини на нову, створеної на образ і подобу Божу. Покаяння передбачає кардинальну зміну вартостей, нове бачення життя, поведінку на основі слів і прикладу Ісуса Христа і, перш за все, перехід від смерті гріха до життя ласки, яке виявляється в сопричасті з Отцем і Сином у Святому Дусі. Покаяння – це не тільки сповідь з гріхів, це щось більше – пізнання Бога і себе, постійне духовне зростання. Пізнаючи Бога, людина пізнає також себе і бачить свою недосконалість, яка не дає її бути подібним до свого Творця у любові. Пізнання Бога стає для людини духовним дзеркалом, в якому людина має можливість краще побачити стан Божої подоби у собі, свою подібність до Бога у власних вчинках і відмінність від Нього, духовні здобутки, але і гріхи, які ще потрібно виправити у собі, щоб стати досконалішою, тісніше з’єднатися з Господом у молитві і Таїнствах. Коли говоримо про покаяння, то потрібно пам’ятати, що визнання гріхів, це лише частина покаяння. Щоб покаятися за свої гріхи, спочатку треба пізнати стан душі, пізнати Бога, аби побачити власні гріхи, свою відмінність від Бога. Це пізнання людина здобуває за допомогою частої особистої молитви, участі у богослужіннях, святих Тайнах, розважання Святого Письма. Тому покаяння, це справа не одного дня, а всього життя. Бо скільки живемо, стільки пізнаємо себе, пізнаємо Бога і Його любов, і це пізнання будемо поглиблювати всю вічність, відкриваючи і поглиблюючи велич Божої любові до нас. Свята Мати Церква продовжує у часі Христовий заклик до покаяння, яке має стати головною метою нашого життя. Святий Августин сказав: «Бог сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас»!Бог завжди є поверненим до нас і лише очікує, щоб ми повернулися до Нього. Це є найбільший вираз нашої свободи. Людина має визнати себе такою, що потребує Світла і просвічення. Царство Небесне – це сам Бог Ісус Христос, який наблизився до людини. Він особисто почав просвіщати свій народ світлом Божого Євангелія. А тим світлом є Істина, правда про єдиного вічного Бога, який у постаті свого Єдинородного Сина скеровує своє Слово життя до людини. Заклик покаятися означає навернутися до світла і розплющити очі, бо це є єдиною можливістю, щоб увійти в день, який вже настав. Таким чином покаяння є закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікальним, що його навіть важко окреслити людськими словами: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» - каже апостол Павло (1 Кор. 2,9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому, окрім гріха, а вкінці пережив муки і смерть, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві. Місія Йоана Хрестителя добігала до кінця. Згідно зі Божим словом Йоан ревно молився, закликав народ до навернення і покаяння. І ось тепер його ув’язнили. Так, правду можна ув’язнити, але її неможливо перемогти. Йоана не вдалося зупинити, його свідчення не перестало тривати, ба більше - він осягнув остаточну ціль, прийнявши мучеництво. Хреститель був виданий, як буде виданий і Ісус. Помираючи, Йоан не перестає жити, але осягає свою ціль: стає свідком Господа, Якого проповідував раніше. Мученик не помирає, хоча є вбитий. Своєю смертю він пригадує нам, що те, для чого він живе, є вартим життя. Христос йде наперед, а за ним буде йти «велика хмара свідків» віри (Євр.12,1). Євангелист Йоан говорить, що Ісус є світлом, «що просвітлює кожну людину» (Йо. 1,9; 8,12). Це Христове світло сходить на території між землею Ізраїля і поганськими країнами та поширюється до всіх народів. Це світло освітлює приморський шлях, яким трохи згодом йтимуть благовісники Євангелія. Це світло лише сходить. Ісус тільки розпочинає свою місію. Після Його воскресіння це світло освітить увесь світ: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28,19). Тоді вже апостоли продовжать голосити добру новину про те, що «Царство Боже близько», що воно вже є серед нас і настало з приходом Ісуса Христа. Це Боже царство не схоже на будь яке інше царство, йому не буде кінця. Дорогі у Христі! В 2023 р.Б. сповнюється 1035-та річниця Свято-Володимирового Хрещення Руси-України. Ця подія – поворотний пункт в історії нашого народу, бо, хоч і задовго перед тим християнство було присутнє на наших землях, але саме від 988 р. наші державницькі традиції та культурна самобутність були прищеплені до животворного Виноградника – Церкви Христової, звідки вже більш ніж тисячоліття черпають силу й наснагу, долаючи різноманітні виклики та труднощі. Відтоді наша Церква стала немов душею української нації, глибоко ввійшовши в її історію і тісно сплівшись з усіма проявами нашого родинного, громадського і національного життя. Тому сьогодні ми дякуємо Богові, Який в Україні просвічує наш народ і Українську Державу. Сьогодні також – День Соборності – це національне свят, яке пригадує нам, що коли ми будемо соборною державою, яка об’єднує, огортає своїх дітей, які є дітьми однієї і тієї ж матері України, живуть одними й тими ж духовними і культурними цінностями ми будемо великим європейським народом. Просімо Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,22 січня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь на Богоявлення (2023)

19 січня 2023
«Це Син мій любий,що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Ці урочисті слова звучать під час Богоявлення – Хрещення Ісуса Христа над Йорданом. Вони запрошують нас знову пережити момент, коли хрещений Йоаном Ісус виходить з вод річки і Бог Отець об’являє Його як свого Єдинородного Сина, як Агнця, який бере на себе гріх світу. З неба звучить голос Отця, а Святий Дух у вигляді голуба сходить на Ісуса. Відтоді розпочинається Його публічна спасительна місія, яка характеризується стилем тихого і смиренного слуги, готового до цілковитої самопожертви (пор. Іс. 42,2-3). Зовсім недавно ми раділи приходу в світ Сина Божого у Вифлеємську ніч, а кілька днів тому святкували Його обрізання і найменування. Сьогодні ж ми споглядаємо ці події з перспективи тридцятирічного земного життя Ісуса Христа. І хоча ми ще повернемося до дитячого періоду Ісуса на свято Стрітення, однак швидко залишаємо період укритого Його життя у Вифлеємі, Єгипті та Назареті, щоби стати на поріг месіанської діяльності Спасителя. Йорданське богослужіння наближає нас до євангельської події, де посеред розкаяного народу присутній Ісус, що йде до Йоана Хрестителя, щоб отримати від нього хрещення. Ось збувається обітниця, перед усім людством відкривається нова ера. Людина, яка, здавалося б, не відрізняється від інших, є Богом, Який прийшов до нас, щоб тим, хто приймає Його, «дати право дітьми Божими стати, які в ім'я Його вірують…» (пор. Йо. 1,12). Сьогоднішнє свято запрошує нас задуматися над Євангельською благовістю, що розповідає про Ісуса, який разом із юрбою паломників спускається до берега Йордану, щоби прийняти хрещення від Йоана. Всі євангелисти описують цю подію: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього» (Мк. 1,9-10). Ісус прибув на Йордан з Назарету, де провів роки «укритого життя». Його прихід був проголошений Йоаном, який на берегах Йордану закликав до «хрещення на відпущення гріхів». І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк. 1,7-8). Це відбувалося вже на початку месіанської епохи. Пророцтво Йоана закривало довгий період підготовки, що тривав упродовж Старого Завіту. До берегів Йордану, де Йоан закликав до покаяння, що є підготовкою до приходу Царства Божого, тягнулися натовпи людей, щоб слухати його голосу. Ісус, який скоро повинен був приступити до виконання своєї місії, бажав подати їм приклад поставою покори. Він ішов із натовпом грішників, які приходили, щоб прийняти Йоанове хрещення. Предтеча, однак, упізнав Його і не бажав хрестити Його: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3,14). Ісус повторив своє прохання, сказавши: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт 3,15). Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів взяти участь в нашому становищі – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення. Цим жестом Ісус, Воплочене Слово, хотів показати нам силу свого спасительного і «хрещального» діяння, щоб у Ньому і через Нього могло статися наше спасіння. У Хрещенні, коли Ісус виходить із води, відкриваються небеса, Святий Дух об’являється у вигляді голуба і з висоти небес лунає голос: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3,17). В певному часі пророк Ісая взивав до Бога: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов» (Іс. 63,19). Саме зараз, у момент хрещення, Бог, здається, відповідає на цей заклик і виконує цю молитву зішестям на Христа Святого Духа у вигляді голуба. Це видима ознака того, що молитва пророка була почута і що його пророцтво здійснилося. Цей видимий знак супроводжується голосом з небес (Мк. 1,11). Таким чином у Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїнства Пресвятої Тройці: Бог Отець, початок і джерело життя та святості, який промовляє з небес над Йорданом; Бог Син, Слово Отця, який прийшов у світ, щоб звільнити його від гріха і смерті, приймає хрещення від Йоана Предтечі; Бог Дух Святий, Життя Податель, який своєю силою підтримує життя і діло спасіння, у вигляді голуба витає над Йорданськими водами. Унікальність сьогоднішнього свята полягає у тому, що ця незбагненна для людського розуму Тройця Божественних Осіб об’являється людям на ріці Йордані при Йоановому Хрещенні. У Різдві Христовому, яке ми відсвяткували кілька днів тому, у цьому земному світі з’являється Друга Особа Божа – Син Божий. З’являється скромно, при невеликій кількості людей, у яслах, на сіні… Нині ж свята Церква за допомогою богослужінь таїнственно переносить нас із Вифлеєму на ріку Йордан, де об’являється Таїнство Пресвятої Тройці. Об’являється не потаємно, а дуже торжественно й урочисто. Наша літургійна та іконографічна традиція проводить дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого – в печеру (вертеп), де Він народився; у води Йордану, де Він хрестився; і до аду, в глибини підземні, куди Він зійшов, долаючи ворота аду. Таким чином подія сходження Ісуса у води Йордану є, по суті, вже пасхальною, адже вона започатковує публічне служіння Ісуса, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалиму і Голготи. Вона стає початком нашого визволення від гріха і влади смерті. Отже, над Йорданом Господь явив себе як «Христос», помазаний Богом Отцем через Духа Святого і Ним посланий, щоб проповідувати убогим добру новину про спасіння (пор. Іс. 61,1-2). Метою Його місії є хрестити людей Святим Духом (Мт.3,11), тобто передавати їм «вогонь» життя Божого (Лк.12,49-50). Це вповні звершиться через Його смерть і воскресіння, учасниками якого стаються саме ті, хто приймає Таїнство хрещення. Наша Церква в дуже урочистий спосіб святкує Хрещення Ісуса в Йордані. Сьогоднішнє свято богослужбовою мовою називається «Богоявлінням», що означає одкровення Бога, Ісуса Відкупителя, Сина Божого, а також чудове об’явлення великої таємниці Пресвятої Тройці. На пам'ять Хрещення Ісуса після Божественної Літургії відбувається урочисте освячення води. У роздумах над цією подією богослужіння свята підкреслюють, що було воно необхідне, щоб вода, доторкнувшись до безгрішного тіла Ісуса, набрала благодатної сили, яка разом із таємничими словами Таїнства Хрещення очищає кожного з нас від гріха. Ось Ісус занурюється у воду. З відкритого неба лунає гучний голос: «Це Син Мій улюблений», і над головою Ісуса сходить голуб: Святий Дух підтверджує свідчення Отця. Повний простоти та строгий обряд хрещення Йоана був закликом до покаяння за свої гріхи, відкриваючи розум і серце для прийняття таємниці спасіння, в той час як тайна Хрещення у християнській традиції не тільки звільняє людину від первородного гріха, але впроваджує нас в божественне життя, тобто робить нас «синами в Сині» і дає дар Духа Святого. Омивання людей в ім'я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – єднає всіх охрещених з Ісусом, запроваджує і приєднує до Христа, зобов'язує відкинути спокуси і свідчити перед світом таємницю безмежної любові, якою Бог нас обдаровує. У свято Хрещення Господнього ми з радістю вслухаємось у слова Євангелія: «Ти — мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк. 3,22). Голос Небесного Отця підтверджує здійснення пророцтв про Спасителя. Рівно ж у наших серцях звучать слова архангела, звернені до Марії: «Дух Святий зійде на тебе, й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1,35), а також слова східних мудреців: «Ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2,2). Тепер, коли ми вже пережили таємницю Різдва Господнього та Богоявлення, хочемо закликати і свідчити іншим людям, щоб і вони пізнали у Христі Еммануїла – Бога з нами. Улюблені брати і сестри! На завершення наших роздумів про Богоявління хотів би додати декілька слів про голуба, який під час хрещення Ісуса в Йордані з'явився як символ Святого Духа. У символіці хрещення голуб асоціюється з водою і, на думку деяких Отців Церкви, нагадує про те, що сталося після потопу, який теж інтерпретується як символ християнського хрещення. У Книзі Буття читаємо, що Ной «випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір зі свіжозірваною оливковою галузкою у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили» (Бут. 8,10-11). Отже голуб символізує відпущення гріхів, примирення з Богом та оновлення Завіту. Це те, що звершується вповні в месіанську епоху завдяки Ісусу Спасителю і Святому Духу. Таким чином сьогодні Бог об’являє нам особливу благовість, ми є улюблені діти, яким Бог дарував найвищу гідність. У Богоявлінні Син Божий йде на зустріч усім нашим викликам які переживаємо в часі оборонної війни проти ворога московії. Нехай Він наповнить наші серця миром та дарує свободу Україні. Приходьмо до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, але також і з надією. Нехай Господь, Який у водах Йордану стає солідарним з нами, дасть нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного. Не даймо, щоб гріх нас принижував, звільнімося від усякого зла, яке нас обтяжує, щоби відчути слова Бога Отця: «Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління». Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 січня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2022)

02 січня 2023
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Цими днями Церква поступово готує нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми з вами ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Згодом, починаючи від свята Введення у храм Пречистої Діви Марії, під час богослужінь ми співали: «Христос народжується – славте; Христос з небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!» (Ірмос 1 пісні Канону Різдва Христового). Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Сьогоднішній день – Неділя перед Різдвом Христовим – є черговим етапом підготовки до святкування спомину про цю величну подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40). В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував навіть на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що захоче, однак зустріла спротив народу України, який стоїть у біблійній баталії: Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Рік який минає був для нас дуже важким. Московія розпочала повномасштабну хвилю збройної агресії супроти українського народу. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма… Люди ховаються від обстрілів у підвалах і думають, як забезпечити електрикою свої помешкання. Сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! У Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам –Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. З нами при смерті – аби ми були впевненими і покріпленими. Так, з нами навіки після смерті – у місці, де “око не бачило, вухо не чуло, не спадало ніколи людині на думку, що Бог приготував для тих, кого Він любить” (І Кор.2,9). Часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». У ці дні війни, як ніколи, ми потребуємо «Бога з нами». Дорогі молільники! Ставаймо свідками присутності Живого Бога в нашому житті. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і нашої боротьби. По-особливому переживаючи Божу присутність під час Різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» – каже Господь (пор. Отк. 3.20-21). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 1 січня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Різдвяне послання Владики Ярослава (2023)

29 грудня 2022
Христос народжується – славте;Христос із небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся!Співай Господеві, вся земле, і радісно оспівуйте, люди!Ірмос 1-ї пісні Різдвяного канону Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі у Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Серед теперішніх непростих обставин зновучуємо слова, якими доноситься звістка «ангела Господнього», повідомляючи нам «велику радість, що буде радістю всього народу:сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк. 2, 10−11). ДнесьПредвічний Бог приймає людське тіло. Нині Син Божий стає Сином Людським. Сьогодні Агнець Божий сходить з неба на землю, щоб узяти на Себе весь тягар людської гріховности і зцілити її. Нині в образі беззахисного Дитяти, Яке спочиває у скромних яслах, очима віри споглядаємо Того, Хто скоровоскресне з мертвих, зруйнує адову силу і як Цар миру вийде переможцем із гробової печери, несучивсьому світові нескінченну пасхальну радість. Сьогодні Син Божий дарує людям надію на спасіння від вічної погибелі. Щорокуновозавітний народ Божиймолитовно споминає подію Христового Різдва, яку передбачали пророки й дожидавстарозавітний Ізраїль. Чимало поколінь сподівалося на прихід Христа-Месії. За цей час очікування людство глибоко відчуло тугу за втраченим раєм, пройшло довгий шлях дозрівання, стало на шлях Богопочитання, приготувавшись до таїни пришестя свого Спасителя. І коли «сповнився час, Бог послав Свого Сина, що народився від жінки, народився під Законом, щоб викупити тих, які під Законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4−5).Таке увінчане успіхом старозавітне очікування вчить нас не розчаровуватися, а з вірою та надією прямувати до сповнення Божих обітниць, хоча іноді наші життєві шляхи затьмарені випробуваннями, крізь які, здавалося б, навіть не проглядає промінь Божої любови до нас. Ангельське славослів'я «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14) сповіщає про найбільше чудо – втілення Бога в людину, Творця – у творіння; чудо, яке перевершило велике діло сотворення світу з нічого.Вифлеємські пастухи прийшли поклонитися сповитому пеленами Творцю Вселенної.Небесна зоря привела до Вифлеєма царів-мудреців, звіщаючинародженняПредвічного Бога.Тому пришестя Спасителя знаменує початок нового етапу в історії людства. Старий Завіт був Союзом Бога лише з вибраним народом, а Різдво Христове– це свято, яке стосується кожної людини, до якої б нації, культури чи соціальної групи вона не належала.Біля ясел новонародженого Спасителя зустрічаються прості пастухи та царі–мудреці, тобто юдеї та чужинці, невчені і вчені, бідні й багаті. Наші різдвяні святкування – це не просто данина традиції чи ще один період церковного й народного календаря. Різдво Христове – це свято безмежної БожественноїЛюбови до людини; це святосповнення Надії людства, яку нездатні знищити труднощі й випробування; це свято Віри в Бога, вірного Своїм обітницям. Ми маємо переживати цю подію як радість втіхи грішних людей, як радість від усвідомлення того, що ми не забуті й не покинуті Богом, як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з очей наших і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Од. 21, 4). Українців, зануренених у полумʼя оборонної війни від нападів підступного й жорстокого північного ворога− московії, часами охоплюють сумніви: чому в тиху ніч Христового Різдва ангели співають про мир, якщо тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет? Чому різдвяну ніч просвітлила вифлеємська зоря, а наші домівки й вулиці поглинула пітьма? Та ми знаємо, що мирна землі, мирв Україні залежить від миру в душі кожної людини, від чистоти серця, подвигу віри й жертовного служіння Правді. Війну й руйнування несе гріх, який є порушеннямБожих Заповідей.Ангели співаютьпро той мир, який ми випрошуємопід час наших богослужінь, молячись «замир з висот і спасіння душ наших». Ми прагнемо миру, «вищого від усякого уявлення» (Флп. 4, 7). Цей мир приніс на землю Єдинородний Божий Син, Якого пророк Ісая називає «чудесним Порадником, сильним Богом, Отцем довічним, Князем миру» (Іс. 9, 5), тобто Джерелом і Подателем справжнього Божого миру. Наш народ став союзником цього Князя миру й сильного Бога, занурившись у купіль Свято-Володимирового Хрещення, 1035-у річницю якого споминаємо цього року. Тому християни-українці переконані, що цей Божий мир неодмінно запанує. Стоячи на боці Правди й Божих Заповідей, ми відповідаємо на всі біди й випробування словами пророка: «Задумуйте задуми − та вони не вдадуться, давайте накази − та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс. 8, 10)». У цьому переконанні робімо все, що від нас залежить, щоб і на багатостраждальній українській землі запанував справедливий мир, та одночасно благаймо Всемогутнього Господа: «Перемоги благовірному народові на супротивників даруй і Хрестом Твоїм охорони люд Твій» (Тропар Хресту «Спаси, Боже, людей Твоїх»). Гортаючи сторінки Євангеліяй аналізуючи історію, зауважуємо, що світчасто зустрічає Богаз невдячністю та ворожістю. Христос прийшов у цей світ, але не всі Його прийняли. Справді, Ірод і досірозшукує «дитя, щоб його вбити» (Мт. 2, 13). І сьогодні в наших домівках та на вулицях лунають «голос, плач і тяжке ридання» (Мт. 2, 18). І в наші часи наявна тенденція вигнання Христа з особистого й публічного життя.Часто сучасналюдина живе так, ніби й не відбулося пришестя Спасителя.Проте Божественна педагогія різдвяної події вчить нас, що, незважаючи на всі зусилля Ірода, його слуг, а також їхніх пізніших послідовників, неможливо знищити великий дар спасіння людства. Зауважуючи несправедливість довкола й самі зазнаючи випробувань, прислухаймося до слів Господа: «Прийдіть до Мене, всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28); «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 32).Не зневірюймося, а будьмо певними, що Господь завжди вірний Своїм обітницям. Дорогі у Христі! Російська збройна агресія ранила і розʼєднала нас фізично: хтось перебуває далеко від рідного дому, захищаючи свою родину й Батьківщину, хтось утратив свою домівку, хтось скорботно переживає втрату рідних. У цих умовахми особливо покликані до духовної єдности – у наших молитвах та за допомогою справ любови й милосердя. Вірою у вічне життя, світлом пасхальної радости та незламної надії огорнімо наш біль від утрати рідних та знайомих.Переживаючи різдвяну подію, стараймося надати допомогу тим, хто її потребує, наповнити світлом і радістю життя самотніх, засмучених і хворих. У ці різдвяні дні особливоювдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто захищає нас зі зброєю в руках, а також тих українців та представників інших націй, які допомагають нашим воїнам і постраждалим від війни.Під час наших богослужінь і за святковим столом згадаймо полеглих героїв і їхні родини, поранених захисників і відважних бійців, полонених і вимушено переселених осіб, волонтерів − усіх, завдяки кому святкуємо Різдво у вільній і незалежній Українській Державі. Святкуючи подію Христового Різдва, попри всі труднощі й випробування, які тепер переживаємо, бажаю кожному з нас зберігати християнську віру, не втрачати надії та сповнюватися любов'ю до Бога і свого народу. З Божим благословенням розпочнімо новий 2023 рік Божий у твердому переконанні й молитовному очікуванні, що «Господь народові Своєму дасть силу, Господь благословить народ Свій миром» (Пс. 29, 11). Молімося й борімося, щоб в Україні й у всьому світі зникла злоба війни, а запанував мир і спокій, щоб разом з небесними силами людський рід заспівав радісну пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання!» (Лк. 2, 14). Нехай радість світлого Христового Різдва завжди освячує наше земне життя у служінні Богові й Україні! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,19 грудня 2022 року Божого Детальніше...

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2022)

23 грудня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Посеред великого числасвятих в мозаїці свят церковного року християни з особливою увагою вшановують святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця. Цьому Божому угоднику Церква у богослужіннях віддає особливу прославу 19 грудня та 22 травня, а також кожного четверга тижня, оспівуючи його велику любов до Бога та ближніх, називаючи його правилом віри, взірцем лагідності та великим заступником вірних. Із життя святого Миколая знаємо, що він народився близько 270 рокуБожогов місті Патарі, в Лікії, південно – західній області Малої Азії (сьогодні територія Туреччини). Юний Миколай, будучи даром у відповідь на невтомні молитви своїх благочестивих батьків Теофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Йому на служіння, виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей. Вони прищеплювали йому всі християнські чесноти, оберігаючи його душу від руйнівного впливу цього світу. Це допомогло йому вже в юнацькому віці стати досить зрілою духовною людиною. Про це красномовно свідчить його житіє, в якому говориться: «Будучи юнаком, він виявляв схильність до строгого стримування та усамітненого життя, віддалявся від світських забав та розваг, часто відвідував храми Божі і з любов’ю вивчав Святе Письмо під керівництвом свого родича Миколая, єпископа Патарського». Тому про юного св. Миколая справедливо стверджується: «Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю у питаннях віри був подібний духовному старцю, чим викликав подив та глибоку повагу вірних». Родина святого Миколая була досить заможною, проте багатства не стали перепоною для живої віри, правдивої побожності та доброго християнського виховання. Саме тому молодого юнака, який після смерті своїх батьків успадкував великий маєток, не манили матеріальні блага. Він радо ділився ними із потребуючими. Ціле своє життя святий Миколай відзначався євангельськими чеснотами сильної віри, гарячої любові до Бога та ближніх, особливо милосердям до вбогих, хворих, немічних та опущених. Недарма його ще за життя називали батьком сиріт, вдів і бідних. В образі святого Миколая бачимо правдиву поставу справжньої милостині: він не чекав, щоб вбогі приходили до нього, прохаючи про допомогу, а сам шукав їх з метою допомогти. Робив він це часто таємно, визначаючись великою скромністю, пам’ятаючи повчання Христа: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (пор. Мт. 6, 3-4). Часто на іконах святого Миколая зображають зі святим Євангелієм в руках, і це невипадково. Життя та служіння цього Божого угодника стали живим свідченням сповнення євангельських блаженств, котрі є суттю всієї Христової Благовісті, до яких впроваджує нас сьогоднішнє євангельське читання. Тому в тропарі празника св. Миколая співаємо: «Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу за людей твоїх...”. З життєпису святого угодника Миколая бачимо, що любов та милосердя до ближнього – це не прояв якоїсь слабкості та дріб’язкових сентиментів, а постава зрілої та відважної людини. Відомо, що святий Миколай був ревним захисником Божої правди, коли державою ширилося єретичне вчення Арія, який спотворив віру Церкви в божество Христа. Відомо, що він як архієрей брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, де рішуче виступав проти аріанства. Переставився св. Миколай близько 345 року. Господь після смерті прославив його мощі даром творення чудес, і Церква величає його великим чудотворцем. Чудесні прояви його заступництва стали причиною поширення ще більшої слави про нього. Святого Миколая вшановують християни по всьому світі з особливою повагою. Наприклад, у Франції та Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько чотирьохсот храмів, названих на честь святого Миколая. В Україні храми з його іменем споруджували майже від самих початків запровадження християнства. Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда, першого київського князя – християнина, якого у хрещенні назвали Миколаєм. У другій половині ХІ століття під загрозою нападу мусульман, які захопили Малу Азію, італійські купці, вважаючи святого Миколая великим покровителем й опікуном мореплавців, викрали мощі святого і перенесли їх у 1087 році до міста Барі на півдні Італії. З цим історичним фактом пов’язане свято, яке майже від часу його установлення існувало в нашій українській Церкві. Таким чином святий Миколай служив і служить символом єднання східних і західних християн. Святкові богослужіння вдало розкривають суть служіння св. Миколая. На Утрені цього свята співаємо такі слова: «Зійшовшись, звеличаймо: хворі – лікаря; ті, що в бідах – рятівника; грішні – заступника; бідні – скарб, терплячі – потішителя, подорожні – супутника, плаваючі – керівника, і всіх всюди радо випереджаючого». А тропар празника звіщає нам, що св. Миколай є правилом віри і образом лагідності, тобто він є зразком правдивої, а не примарної віри у Христа, а також зразком правдивої, а не вдаваної лагідності. Святитель став правилом віри, бо не нехтував постановами чи заповідями, що випливають із віри, а практикував віру в повсякденному житті. Також цей Божий угодник був образом лагідності, бо не дозволяв собі залишатися байдужим до людського горя. Образ святого Миколая – це живий приклад для наслідування. Це – взірець того, як належить поступати нам у нашому повсякденні. Часто і ми мусимо оглянутися довкола, щоб побачити тих, хто потребує помочі та розради у життєвих труднощах. Довкола нас так багато людей, зранених розпачем невдач і сповнених болем відкинення та самотності. Християнин покликаний до дару променіти любов’ю до кожного потребуючого, допомагаючи йому відродити в собі гідність людини за образом і подобою Божою. Доброчинність чи милостиня – це не одноразова допомога чи якась звичка, а велика чеснота, стан душі, порив чистого серця, яке в кожній людині вміє побачити образ Христа. Лише глибоко воцерковлену, практикуючу у вірі людину можемо назвати милостивим доброчинцем. Духом сьогоднішнього свята повинні бути перейняті всі ми – християни, ті, хто покликаний до побудови суспільного ладу, в якому має домінувати не влада авторитету та грошей, а справедливість і солідарність з тими, хто потребує оборони та захисту. Стараймося, щоб і наші парафії ставали щораз більше спільнотами осіб, сповнених правдивою християнською любов’ю та взаємопорозумінням, а не анонімною та ізольованою групкою людей. Нам ще так багато слід попрацювати, щоб у нас якнайбільше було таких родин, в яких плекалися б правдиві християнські чесноти любові до Бога та ближніх, звідки б також виростали нові угодники Божі. Свято Миколая, що є особливо радісним для дітей, відкриває перед ними важливу правду, що кожна людина – Божа дитина, котра постійно одержує від свого Небесного Отця чимало благ - як небесних, так і земних. Тому ми молимося на Божественній Літургії під час заамвонної молитви: «Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла». Особа, котра є відкрита на такий «дар з висоти», вміє ділитися ним з іншими. Така людина не зневірюється, не знеохочується, але молиться, працює та надіється на Божу поміч, завжди є на стороні правди та справедливості. І таких людей ми потребуємо у всіх ділянках нашого суспільного життя: чи то церковного та громадського, чи культурно–мистецького тощо. Дорогі брати і сестри, cьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. В ці непрості часи з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою. Бо ми бачимо, що ворог нашого народу мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові, завдаючи нам надзвичайного болю. Але ми уповаємо не на людські сили, але на Божу поміч, на Божу благодать. І віримо, що той, хто довіряє Божому провидінню, хто намагається жити і живе в Божій любові, є непереможений. Нехай Господь за молитвами святого отця Миколая береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 грудня 2022 року Божого,с. Медвежа, Мокрянського деканату Детальніше...

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

21 грудня 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні споглядаємо Ісуса Христа, який перебуває в суботу в синагозі. Відомо, що старозавітна синагога була місцем моління і навчання. І ось Ісус навчає в суботу. Особливістю є те, що навчає Він не тільки словами, але й cвоїми дуже промовистими вчинками. Слово, яке Він звіщає, показує себе живим і діяльним через певні знаки милосердя й оздоровлення, які супроводжують Його навчання. Євангелист Лука розповідає, що між людьми у синагозі Ісус побачив жінку, яка була багато років пригніченою, розбитою, зігнутою. Вона була внутрішньо поневолена владою злого духа. І ось Христос зцілює цю жінку дуже промовистим і особливим способом. Зокрема, святий Лука описує нам три характеристики цього жесту оздоровлення: Ісус Христос її побачив, покликав і поклав на неї свої руки. Цікаво, що коли людина відповідає на Божий поклик, коли вона віддає себе милосердю Божому, саме тоді вона може стати повноцінною людиною, може випростатися, звільнитися від поневоленого зла та споглядати свого Творця. Роздумаймо про розбитість сучасної людини і джерело її зцілення. Хвороби, терпіння і смерть прийшли в людське життя не тому, що так захотів Бог. Людина вибрала життя без Бога, тому все це прийшло як наслідки гріха. Людське життя є сповнене розбитості: розбиті країни, нації, міста, сім’ї, серця, мрії тощо. Ісус Христос прийшов поєднати ці зруйновані стосунки між людиною і Богом. Він хоче показати, як Бог бачить кожного з нас і діє в нашому житті. Він діє навіть тоді, коли ми цього зовсім не очікуємо і не сподіваємося. Він перший нас зауважує, бо ініціатива завжди належить Богові. За словами пророка Ісаї, Ісус «був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (пор. Іс. 53,5). Христове тіло було розіп’яте на хресті, щоб ми могли стати цілісними. Людина була створена для спільноти і дружби з Богом. Справді, Бог понад усе хоче бути нашим Приятелем, проте ця приязнь була розбита через людський гріх, який є причиною проблем і страждань у сучасному світі. До тих, хто перебуває в скорботі; до тих, хто скаржиться, бо життя було до них злим; до тих, у кого є спокуса вірити, що немає Бога на небі, принаймні Бога любові – до всіх цих людей приходить Ісус і показує свої руки. Більш промовисто, ніж будь-які слова, ці пробиті руки кажуть: «Я також страждав». Він плаче з тими, котрі плачуть. Але у Нього також є відповідь: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо.16,33). Христос приносить мир. Він був розбитий, щоб зцілити нашу розбитість. Якщо б не було розп’ятого Спасителя, у Якого можуть знайти розраду ті, хто розбитий трагедіями свого життя, то що ми могли б їм сказати?! Як зміг би хтось промовляти до батьків, довгождана дитина яких народилася хворою? Як міг би душпастир говорити з незліченною кількістю страждаючих у світі, якщо б ми не мала розп’ятого Спасителя? Що ми робимо зі своєю розбитістю? Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як бути людинoю? як нaвчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Відповіді на ці запитання ми можемо знайти у храмі, бо це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo земного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe означає, що Бог мaє вiдпoвiдь нa нaшe oснoвнe зaпитaння: «Я - путь, істина і життя!» (Ів.14,6). Іншими словами – «Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя», бiльшe тoгo, «Я є ця дoрoгa», – каже Господь (пор. Ів. 14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у глобальному світі панує науковий прогрес і технології. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім і розбитим. Отож благовість християнської віри полягає в тому, що Господь Ісус займається «ремонтом» нашого розбитого життя. Він бере розбиті долі і знову робить їх цілісними, так як Він випрямив спину жінці у сьогоднішньому Євангелії. Хіба Він не сказав: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк.5,32). Він прийшов, щоб зціляти людей з розбитими надіями, розбитим життям. Бог бере розбиті речі з нашого життя і перетворює їх у краще життя свого Божественного промислу. Бог може робити чудеса з розбитого серця і розбитого життя, якщо ми передамо Йому уламки. Народна приказка каже: «Бог може намалювати пряму лінію нашого життя – кривими штрихами». Наш Всемогутній Бог спеціалізується на відновлювальній хірургії розбитого життя. Він бере уламки розбитого життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, що приносить Йому прославу. «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі» (Мт.4, 23-24). Дванадцять Апостолів продовжували в часі і просторі діло спасіння, бо ж Христос вислав їх, кажучи: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28,19-20). Апостоли не тільки стали проповідниками Слова, але також і благовісниками спасіння народу в Христі Господі. Через це Христова Церква не тільки проголошує Добру Новину, але є носієм спасіння Бога через святі Тайни. Майстерня Великого Лікаря розбитих доль відкрита цілодобово, без вихідних, і не треба наперед домовлятися, щоб до неї доступити. Над входом до однієї майстерні був такий напис: “Ми ремонтуємо усе, крім розбитих сердець!”. У Христі Ісусі це звучало б так: “Господь ремонтує все, особливо розбиті серця”. Хіба Він не сказав: “Дух Господній на мені, бо Він послав мене зціляти тих, в кого розбите серце” (пор. Лк 4,18). У людському житті є деякі розбиті речі, які Бог вирішив лікувати через інших людей. Якщо ми розбиті, знайдімо справжнього приятеля – можливо духівника, який полегшить нашу розбитість. Бог діє через власне Тіло – Церкву; через неї Він приносить зцілення. Ми потребуємо людей і Бог їх нам дає. У цьому полягає суть Церкви. Бог помістив нас тут, щоб ми розділяли тягарі одне одного. Зцілення полягає у віднайдені когось, кому ми можемо довіритися і розповісти історію власної розбитості. Отже, знайди хворе серце і дозволь Богові скористатися тобою, щоб принести зцілення іншій розбитій людині. Ніщо так швидко не загоїть біль нашого серця, як допомога іншому. Спробуймо вийти поза обрій свого себелюбства. Бог створив нас у такий спосіб, що, допомагаючи іншим, ми зцілюємося самі. Наче дерево, яке плодоносить своїми зламаними гілками, так не раз Бог використовує нашу розбитість, надламаність для нашого зростання. Так, як Бог бере розламану землю і дає урожай, розламані хмари – і дає дощ, розмолоту пшеницю – і дає хліб, так Бог бере розбитих людей, таких як Апостол Петро, який гірко плаче, розбитий гріхом, і робить його святим, посудиною для більшої Божої слави. Згадаймо розбійника, розп’ятого біля Христа, – його життя було абсолютно розбите і поламане. Перед смертю він видихнув молитву: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (пор. Лк.23,42), і одразу Божа любов влилася в його серце, і він почув обіцянку: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк.23,43). В житті кожного з нас є багато недоліків, але коли ми приходимо до Ісуса з розбитим, сокрушеним серцем, Він перемінить нас своєю любов’ю. “Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 51,17). Іноді тільки тоді, коли ми є розламані, розбиті аж до відчаю, ми усвідомлюємо, наскільки ми є обмежені, як досконало надіятися на Бога. Іноді лише тоді, коли ми є розбиті, ми упокорюємося перед Богом, даємо Йому простір діяти у нашому житті. Дорогі брати і сестри, cьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 18 грудня 2022 року Божого,м.Старий Самбір Детальніше...

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

29 листопада 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні Христова Церква пропонує нашій ласкавій увазі надзвичайну благовість – зустріч потребуючої людини з Богом. Євангелист Лука поміщає розповідь про оздоровлення кровоточивої жінки всередині розповіді про воскресіння дочки Яіра. Ісус Христос іде до дому Яіра, старшого синагоги, серед натовпу людей, коли до нього наближається безнадійно хвора жінка. Дочка Яіра померла, вона втрачена для життя. Кровоточива жінка також в певному сенсі втрачена для життя. Вона живе в ізоляції, бо як ритуально нечиста не може спілкуватись з іншими людьми. Це – її суспільна смерть. Вона на власному досвіді переконалася, що безнадійно хвора. Адже зверталась до лікарів, але безуспішно: її стан тільки погіршувався. Хворіла вона 12 років – біблійне число повноти. Таким чином з тих небагатьох слів, якими євангелист Лука описує жінку, ми дізнаємось, що це була жінка, безнадійно втрачена для життя з людьми. І в цих ситуаціях (з кровоточивою і дочкою Яіра) бачимо, що на допомогу людському безсиллю, покинутості і смерті приходить Божа сила. Вона спрямована до людей, перебуває серед них, готова їм допомогти. Христос зі своєю Божественною Силою перебуває на землі, і Його сила відкрита на служіння людству. Святий євангелист Марко підкреслює цю думку словами, що Господь був серед народу: «до Нього зібралось багато народу» (Мк.5,21), «за Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього» (Мк.5,24), «І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ» (5,31). Божественна сила – надзвичайна. Її помічають одразу ж, до неї горнуться. Але, як побачимо далі, на жаль, не всі користають з неї. Божа сила – пріоритет у нашому житті, який маємо постійно шукати. Ми повинні серед шуму і гамору сьогоднішнього секуляризованого світу знайти те, що нам найбільше потрібно, – Господа; незважаючи на всі перешкоди і зневаги, «протиснутись» і «доторкнутись» до Нього, як це зробила кровоточива. Як важливо тут підкреслити, в якій ситуації відбувається це зцілення. Багато людей були коло Ісуса. Напевне, серед них не один був хворий і не один потребував чогось, не один Його торкався, але оздоровилась тільки одна жінка. Чому так сталося? Всі, хто зібрався навколо Ісуса Христа, зробили це не просто так. Для них Він був надзвичайний, а тому притягував. Можливо, для декого Він був просто цікавий, але цього замало. Мало хто з цих людей був переконаний, що Христос може вчинити щось надзвичайне для нього; мало хто бачив у ньому Божественну силу, яка може ввійти і змінити його життя; мало хто вірив в це. Однак те, що вирізняло кровоточиву жінку й Яіра, була віра – і віра незвичайна. Також не знаємо (євангелист нам про це не розповідає) того, що, можливо серед тих, що тіснилися навколо Христа, були такі, які вірили, що Господь може їх зцілити. Проте зовнішній дотик і віра не забезпечували Божественної допомоги. Жінка виявила виняткову силу віри. Ця віра була особливою, бо походила з власного довгого досвіду, переконання, що не можна «надіятись на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння». Тут віра поглинула цілу людину. Жінка в цю мить уся була охоплена вірою, і полум’я віри, яким вона була охоплена, спасло її від «суспільної смерті». Віра її настільки сильна, що Церква ставить цю жінку нам за приклад, коли у Великому Каноні Андрея Критського молиться: «Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, припади, візьмись за ризи Христові, щоб визволитись тобі від ран і почути від Нього: "Віра твоя спасла тебе"». Але й сьогодні, дві тисячі років опісля, Божа сила відкрита і доступна. Вона – у Церкві і таїнствах. Кругом них «тиснеться багато людей», але не кожний зцілюється. Чому? Може, тому, що не кожен має достатню віру, яка, дозрівши хоча б до зерна гірчиці, може переносити гори. Один із аспектів цієї віри розкриває нам сьогоднішнє Євангеліє. Ця віра повинна бути остаточною і безапеляційною, як і віра кровоточивої, котра, наближаючись до Христа, твердо знала, що їй не допоможе жодна людина. Так і в кожних наших зусиллях, якщо ми очікуємо на Боже чудо, то повинні очікувати тільки на Божу силу, а не сприймати її як один із засобів для досягнення бажаного. Божественна Сила – не сліпа стихія, що механічно пронизує всякого, хто зовні з нею стикається. Ось чому багато торкались Христа, але мало оздоровлювались. Це – як слово, що його чують усі, але сприймають і розуміють тільки ті, хто знає мову, якою воно сказане. Потрібно володіти „мовою” богоспілкування, щоб отримати допомогу Божу. Її ми вчимось у молитві. Це володіння здобувається важкими зусиллями, невдачами, розчаруваннями, тощо. Шлях невдач – шлях жінки перед її особистою зустріччю з Христом. Можливо, й у молитві ми просимо чогось і не отримуємо. Не треба розчаровуватись, бо рано чи пізно, коли ми будемо готовими, відбудеться й наша спасительна зустріч з Богом. Також євангелист Лука згадує нам про ще одну важливу подію, як Яір, старший синагоги, прийшов до Ісуса з великою вірою, що Він зможе уздоровити його вмираючої дочку. Як часто випробовується наша віра? Так сталось і з Яіром! Його віра випробовувалась перешкодою. Він прийшов до Ісуса і просив Його прийти до нього додому, щоб вилікувати вмираючу дочку. Ісус пішов з ним, але тоді дещо трапилось. Якась хвора жінка підійшла і доторкнулась до Ісуса. Господь зупинився, щоб зцілити її. Але цієї маленької перешкоди було достатньо, щоб пройшов час і маленька дівчинка померла. Тепер Яір міг перестати просити Ісуса про допомогу. Він прийшов першим до Ісуса. Дорогою Ісус зупинився зцілити жінку, цієї зупинки було достатньо, щоб спізнитись і щоб померла дочка. Коли посланці прийшли сповістити про смерть, Яір міг сказати: «Померла? Моя маленька, а ми були уже майже вдома, коли ця жінка зупинила Його по дорозі; і тоді вона цілком видужала, зцілилась тієї ж миті. Вона – здорова, а моя донька – мертва; ця жінка прожила більшу частину свого життя; а моя дочка, у дванадцять років, лише починала жити. Інші мають рай на землі, а наше домашнє вогнище опустіло». Однак, як бачимо, ця перешкода принесла ще більше благословення для Яіра. А саме тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй». Ця перешкода була на славу Божу так само, як і для кожного з нас, коли ми у потребі. Завдяки цій перешкоді для Яіра сталося ще більше чудо; він бачив, як рука Божа підвела померлу – саме так у його дім прийшло спасіння. Іноді, коли ми відчуваємо, що відповідь від Бога затримується, прочитаймо цей уривок Євангелії і дізнаємося, що звичайно трапляється, коли відповіді тимчасово затримуються. Це все заради ще більшої слави Божої. Господь не раз випробовує нас, чи ми вміємо довіряти Йому. Він сподівається, що ми знаємо Його милосердя. Він бариться, щоб ми навчилися від Яіра, Марії та Марти, сестер Лазаря, що коли у нас є велика віра, ми побачимо славу Божу – не тільки на небесах, але і тут, на землі! Євангелист Марко згадує про ще одну важливу річ, на якій я сьогодні хотів би також зупинитись. У його розповіді читаємо: «І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила» (Мк. 5,30). Для нас це є свідченням, чого «коштує» Ісусові зцілення людей. Вершиною Його спасительної діяльності у світі було віддання цілого Себе на хресті. Але це також і універсальний закон життя: ми ніколи не зможемо зробити що-небудь важливе або велике, якщо не готові вкласти в нього якусь частину свого "я" – частину свого життя, частину своєї душі. Музикант не може домогтися досконалості виконання, якщо лише безпомилково і технічно виконує партитуру. Актор також не буде великим, якщо щоразу як гарний автомат із правильною інтонацією вимовляє свою роль і повторює жести. Цього повчає нас сьогоднішня євангельська розповідь, що будь-яке добре діло, яке ми чинимо, – синергійне. Воно – плід Божої допомоги і наших зусиль. Всі ми віримо, що Господь благословить наші діла, як Він це вже чинив упродовж нашої історії. Але навіть безплідні зусилля не можна вважати марними. Вони корисні, бо, звершуючи їх, людина навчається, здобуває дорогоцінний досвід. Коли ми чогось просимо у Бога і не отримуємо, то необов’язково тому, що Він нам цього не благословить. Можливо, ми просто ще не готові отримати Його дару. Це повинно спонукати нас до більш наполегливої праці з відвагою, які мала кровоточива і старший синагоги Яір. Дорогі брати і сестри, вже дев’ятий місяців як на вашій землі московія розв’язала божевільну війна. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські московії. Тому сьогодні Господь говорить і нам: «Не бійся! Тільки віруй». З Ісусом ніхто не є безнадійним і немає нічого неможливого. «Тільки віруй», що Бог завжди поруч з тобою. «Тільки віруй», що немає нічого занадто важкого для Господа. «Тільки віруй», що Його воскресіння є гарантією воскресіння кожного віруючого народу. «Тільки віруй», що те, що здається для кожного з нас кінцем, є тільки початком для Бога. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Молімося, нехай прийде воскресла весна, там де ми стоїмо до кінця і нас не зламає війна, бо наша віра єднає у Бозі серця, щоб Україна навіки жила, бо Україна це наша земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 27 лютого 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

22 листопада 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішній Євангельській благовісті ми чуємо про подію екзорцизму – вигнання злих духів, яке чинить Ісус Христос. Це – один з багатьох екзорцизмів згаданих у Євангеліях. Ісус звільняє одержимих людей, щоб показати свою владу над нечистими духами. Вони знають, хто такий Ісус Христос, ще здалека визнають Його Сином Божим: «Що мені й тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» (Лк. 8,28 ). Однак випадок, про який чуємо сьогодні, є особливий тим, що відбувається він у Герасин краю, що навпроти Галилеї. Це територія по той бік Йордану. Це одне з міст Десятимістя, або по грецьки Декаполісу, яке населяли здебільшого погани. Однак Христос іде туди, щоб і цей народ, який як писав пророк Ісая, що сидів у темряві і тіні смерті, побачив світло велике. (пор. Іс. 9,1). Першим Ісус зустрічає біснуватого чоловіка. Про нього євангелист зазначає, що він від давнього часу не носив одежі і мешкав не в хаті, а в гробах, тобто місцях, які пов’язуються із померлими; так вказується на становище цього чоловіка — він перебуває у просторі смерті. Людина, опанована гріхом, перебуває у просторі смерті – так євангелист описує стан людини, яка вступила у спілку зі злим духом. Цей союз (людина–диявол) докорінно різниться від союзу, що його хотів мати Бог із людиною. Бог бажає спілкування з людиною, щоб вона могла, відповідаючи на Його голос, уподібнюватися до Творця (пор. Бут. 1, 26). І коли людина відвертається від Господа, то Він старається привернути увагу людини, для її ж добра, але робить це, не примушуючи людини. Бог надав людині вільний вибір. Диявол же підступом обману привернув увагу людини до себе (пор. Бут. 3,1–7) і відтоді старається не випускати людини з-під своєї влади. Навіть коли б їй хотіли перешкодити рухатися дорогами диявола, то він нищить перешкоди і гонить людину дорогами, на яких нема джерел води живої. Однак сьогоднішнє Боже Слово, показує нам Ісуса Христа, який повертає гідність людині. Євангелист Лука розповідає нам, що чоловік, який виходить назустріч Ісусові в Герасинському краї, був опанований демонами. Коли Ісус спитав його: «Як тобі на ім’я?», - він відповів: «Легіон». Злий дух виявляє свою лукаву сутність. Він намагається приховати своє власне ім’я за загальним – «легіон», тобто подає назву великої групи, бо він є батько брехні. З іншого боку, з цього можемо зрозуміти, яким був стан тієї людини, адже римський легіон налічував 5-6 тисяч вояків. Ісус Христос перемагає цілий легіон злої сили лише одним своїм словом. Таким чином Ісус відкрито дає нам зрозуміти, що його місією є звільнити людину від зла, перш за все від гріха, від зла духовного. В Євангеліях Ісус багаторазово повторює, що саме на цьому полягає його місія і місія апостолів. Читаємо в євангелиста Луки: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу - й ніщо вам не пошкодить» (Лк.10,18-19). Згідно з євангелистом Марком, Ісус, покликавши дванадцятьох учнів, посилає їх «із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів» (Мк.3,14-15). А сімдесят два учні після повернення з першого свого післанництва у світ свідчать: «Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени» (Лк.10,17). В такий спосіб Син Чоловічий об’являє свою владу над гріхом і винуватцем гріха. Ім’я «Ісус», перед яким схиляються навіть злі духи, означає «Спаситель». Однак ця спасительна сила виявиться в повноті через жертву на хресті. Хрест принесе повну перемогу над дияволом і гріхом, бо саме таким був задум Отця, щоб Його Єдинородний Син, ставши людиною, переміг гріх. В цьому парадоксі «слабкості» виявляється Божа сила, яку справедливо можна назвати «Силою Хреста». Гріх має так багато різних імен: гордість, захланність, нечистота, заздрість, неуміркованість, гнів, лінивство, жадоба влади, помсти, наркотичної та алкогольної залежності, тощо. Багато гріхів у житті людини стається тоді, коли вона забуває про присутність Бога в щоденному житті, Його любов і заповіді. Сатана часто заманює увагу людини підступами, неправдою, різними пристрастями, земними речами, щоб представити зло під виглядом добра, зосередити увагу на потребах дочасних і таким чином відвернути людину від Бога, спасіння її душі, від мети життя. Ісус звільнив людину, яку опанував диявол. І ми також у хрещенні отримали звільнення від гріха, від смерті, від диявола. Саме задля цього перед хрещенням священик читає молитви екзорцизму. Ми здобули імунітет, але мусимо бути пильними, тому просимо Отця: «Не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого». Спокусник продовжує застосовувати свою тактику – обман, яким викликає недовіру, вселяє у серце людини страх (пор. Бут. 3). Однак ми, відроджені до свободи через Христа, маємо Святого Духа, Духа Істини, Який наповнює нас і вчить розпізнавати те, що керує нашим серцем. Іноді нас атакує «легіон», і тоді ми перебуваємо в сум’ятті. Тоді ми вже не знаємо, що робимо – пелена заступає наш погляд, бо гріх діє як наркоз. Ми стаємо рабами страху і дозволяємо спокусникові обманювати нас. Наше серце вже не слухає голосу Отця. Ми ховаємося від Нього, страх заступає нам Його обличчя. Якщо ж ми з Господом, то в нашому серці панує мир і довіра – почуття, які непомильно засвідчують єдність із Богом. Проте, що трапилось після того, як люди побачили, що Ісус зробив для цього Герасинського біснуватого? Чоловіка, якого вони вважали безнадійним, зцілив Ісус. Вони це бачили на власні очі. Тоді він “сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі”. Ніхто й не знає, скільки часу минуло відтоді, як він зараз вперше відчув спокій у душі. Він більше не той обідраний, розтріпаний, роздвоєний, жахливий чоловік. Його непотрібно було більше в’язати “кайданами та ланцюгами”, які він звичайно розривав і “торощив”. Тепер він спокійний, більше не викрикує тих жахливих звуків, від яких мороз іде по спині. Він більше не набиває собі синців, не б’є себе палками і камінням. Демони відійшли, нарешті він став спокійним і мирним, Ісус зцілив його. Все-таки, сталася несподіванка, парадокс, річ, яку ніхто не очікував. Здавалося б, що мешканці краю сприймуть все те, що сталось, з радістю, що вони попросять Ісуса залишитись з ними і ще більше проявляти свою дивовижну силу. Ось вони, стоять перед лицем Сина Божого. Вони могли б отримати воду життя, варто було б лише попросити! Вони могли б отримати хліб життя, варто було б лише взяти! Проте, невірні, вони просять Ісуса піти: “Тоді все населення Геразинської округи почало його просити, щоб відійшов від них” (пор. Лука 8, 37). Чому? Чому вони попросили Його відійти? Причина у тому, що Ісус зцілив те диявольське. Але, зробивши це, вони втратили дещо зі свого дочасного. Демони увійшли у стадо свиней, яке тоді “кинулося ... з кручі в озеро та й потонуло”. Комусь було завдано матеріальних невигод. Вони більше такого не хотіли. Ісус порушив їхній спосіб життя, їхню систему цінностей. Свині були важливіші за людей! Отже, Господь залишає людині вільний вибір, Він не змушує прийняти запропоноване визволення! Але не лише вони просили Ісуса піти. Існує безліч людей, які хочуть сумніватись, хочуть вірити, що Бога немає, хочуть триматись осторонь від Нього, тому що вони не хочуть, щоб Христос увійшов у їхнє життя. Легше відлучити Ісуса зі свого життя і про це так говорить сучасний секуляризований світ! Дорогі в Христі. Хоч агресор московії мобілізую всі свої ресурси: земні, людські, військові, однак виявися безсилим перед нашим народом, який сказав «ні» рабству і колонізації. Сьогодні Україна стоїть і перемагає Божою силою окупанта саме тому, що молиться наш народ і цілий світ, та уповає на Господню поміч. Весь світ побачив мужність українського війська, віру і жертовність українського народу, і силу Божу в дії. Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Тому просімо під час нашого богослужіння, аби Дух Святий Утішитель і Життя Податель повернув нам усвідомлення правдивої свободи. Бо Ісус у Пасхальному таїнстві є тим живим середовищем, в якому ми відроджуємося, в Ньому ми вже не загублені, а віднайдені. Рівно ж кожному з нас, що творимо Церкву – Тіло розп’ятого й воскреслого Господа, дано отримати звільнення і бути посланими «розказати все те, що Бог зробив» нам (див. Лк. 8, 39). Розповідати слід не про себе, а про Нього, нашого Спасителя, нашу «Добру Новину» (Мт. 11, 5), яку Отець подарував для всіх. Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 20 листопада 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

14 листопада 2022
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішнішому євангельському читанні знаходимо притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол і євангеліст Лука представляє нам два протилежні способи життя, дві різні основи для надії на майбутнє. Багатий чоловік одягався так, як найбільші вельможі того часу, мав всього вдосталь та почувався самовистарчальним. Його матеріальні блага додавали йому впевненості у завтрашній день. А під воротами багача лежав нещасний бідний чоловік на ім'я Лазар, який був цілковитою протилежністю до цього вельможі. Люди уникали його і лише одинокі собаки жаліли його і лизали йому рани. Він не міг надіятися ні на самого себе, ні навіть на якусь допомогу від людей, а найбільше, чого бажав би собі, так це насититися тим, що падало зі столу в багача. Однак незважаючи на всі контрасти життя, і багач, і Лазар мають у цій притчі щось спільне: вони обоє мусіли померти. Божа ж справедливість після їх смерті розставила все на свої місця. Саме смерть розбиває ідеологію суспільного поділу людей на категорії. Вона виявляє найпотаємніші думки їхніх сердець та виставляє на показ саму основу їхнього життя. І що ж ми бачимо? Той, хто покладався на багатство, минуще та дочасне, потрапляє в безодню пекла, а той, хто незважаючи на трясовину нещастя, хвороби та людську зневагу, знайшов Божу руку, перейшов успішно житейське море та переставився на лоно Авраама. Смерть відкрила обом двері вічності, перевела їх туди, куди кожен прямував ціле своє життя згідно своїх вчинків. Цікавою деталлю притчі є те, що ми не знаємо як звався багач, проте вбогий носить дуже символічне ім'я. Слово «Лазар», по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає». Основні теми сьогоднішньої притчі можна сформулювати наступним чином. По-перше, ті, хто уповають на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а тому після смерті успадкують блаженне життя. По-друге, такі нерозкаяні грішники, як євангельський багач, наражаються на вічні кари. По-третє, через Авраама, Мойсея, пророків а сьогодні – єдину святу соборну і апостольську Церкву, Бог відкриває Себе та Свою волю, тому ті, хто це ігнорує, не може скаржитися на свою посмертну участь, бо таким чином противиться Богу. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків. Сьогоднішня притча делікатно пригадує нам те, що Ісус досить промовисто говорив «побожним» людям свого часу – біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, котрим через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… Деякі люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, затаврованих, убогих, невчених. За свідченням євангелиста Луки, крім убогих Марії та Йосифа, стареньких Симеона й Анни, убогих пастушків та Східних мудреців – могутні цього світу відразу не приймають незбагненного плану Бога. Християнська любов кличе нас відкритися перш за все на потреби найубогіших, бо «Христос був посланий Отцем, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння...» (пор. Лк.4,18), «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк.19,10). Впродовж століть християнська любов спонукає багатьох Христових учнів до милостині. Тому Церква, за словами Отців ІІ Ватиканського Собору, огортає любов’ю всіх терплячих через людську слабість, а навіть більше того, в убогих і терплячих бачить образ свого убогого і терплячого Спасителя, а тому старається їм допомогти в недолі і несучи послугу, через них намагається служити Христові (пор. Lumen gentium, 8). Слід звернути увагу на те, що між Старим та Новим Заповітом відбувається певний розвиток в мисленні і оцінці убогості. В Старому Заповіті часто спостерігаємо загальне переконання, що багатство є краще від бідності і є слушною нагородою, призначеною для людини праведної і богобоязливої: «Щасливий чоловік, що Господа боїться, що в його заповідях вельми милується. [...] Достаток і багатство буде в його домі» (Пс.112,1.3). Вбогість трактується як покарання для людини, яка відкидає мудрі повчання (пор. Прип.13,18). З іншої сторони, убогий є об’єктом особливої уваги, як жертва первинної несправедливості. Відомими є гнівні висловлювання пророків, спрямовані проти приниження (гноблення, експлуатації) убогих. Наприклад, пророк Амос виокремлює приниження убогих посеред головних звинувачень, звернених в сторону Ізраїлю: «Вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців; що топчуть голови вбогих у земний порох» (Ам.2,6-7). Такий зв'язок між убогістю і несправедливістю підкреслюється також у пророка Ісаї: «Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати» (пор. Іс.10.1-2). А святий апостол Яків навчає: «Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників Царства, що його він обіцяв тим, які його люблять?» (пор. Як. 2, 5). Убогість у Святому Письмі є представлена як чеснота, яка не тільки покращує долю убогого, але стається духовною дорогою, завдяки якій людина може знайти справжнє багатство, тобто невичерпний скарб на небі (пор. Лк.12,32-34). Водночас, маємо пам’ятати, що матеріальна убогість ніколи не є метою самою в собі, але є способом наслідування Христа. «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають», – каже у притчі Авраам(пор. Лк.16, 29). Господь Бог щод­ня промовляє до нас різними способами: чи то через вбогих лазарів, чи через Євангелії і Божі заповіді. У своєму Об'явленні Він дав нам все, що ми потребуємо для спасіння. Його Слово голоситься сьогодні по цілому світі, Його сила і ласка спливає на нас через Святі Тайни. Божі заповіді не є якимось авторитарним нака­зом, який лише обмежує нашу волю. Вони є життям, тою дорогою, якою ми можемо вийти «на лоно Авраама». Але ми здебільшого шукаємо собі якоїсь іншої, легшої дороги до Не­бесного царства. Чекаємо на якісь незвичайні Божі упімнення і об'явлення, вимагаємо якогось чуда. Неначе той багач думаємо, що коли б дійсно хтось з мертвих наших родичів чи знайомих прийшов до нас з того світу і про все розказав, ну тоді би між нами не було тих, що сумніваються, і всі грішни­ки одразу ж покаялися. Але був прийшов Той, хто по трьох днях воскресив вже одного Лазаря з мертвих і Сам на третій день встав з гробу, але ті, що тоді не слухали голосу закону і пророків, так не повірили і до сьогодні. Реакція недовіри до Ісуса та Його воскресіння також пояснюється словами Авраам з притчі: «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (пор. Лк.16, 31). Якщо ми слухаємо голосу Божого, живемо Його Словом і Таїнствами які Господь залишив нам ради нашого спасіння, то будьмо певні, що успадкуємо життя вічне. Той, хто гідно бере участь у Божественній Літургії, може вже відчути те, про що писав апостол Павло: "Те, що око не бачило й вухо не чуло, що чоловікові на думку не спало – те приготував Господь тим, які його люб­лять" (1 Кор.2,9). Дорогі в Христі! Сьогодні, коли святкуємо 120 річницю храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою духовності та української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала наче душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Також і сьогодні коли Україна бореться за свою цілісність і соборність проти агресора московії, Господь покладає на нас, особливу місію бути голосом українського народу який страждає, молитись і боротися згідно свого покликання. Україна стоїть і перемагає Божою силою саме тому, що молиться наш народ і цілий світ, та уповає на Господню поміч. Бог дав право нашому народові на існування та життя, і цього права ніхто не може від нас забрати. Коли ракети і бомби московії падають на голови наших співвітчизників вони щоразу ранять також і Бога. Його рани можна побачити в наших поранених військових, у жінок, дітей на мирних літніх людях які переживають окупацію агресора. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці, святих і праведних яких видала наша земля, наблизить справедливий мир для нашої Батьківщини, дарує нам натхнення для ревного служіння у Його Церкві, щоб славилося пресвяте Його ім’я в нашому народі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь + Ярослав 13 листопада 2022 року Божого,с. Грушів Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 19
^ Догори