Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє євангельське читання подає нам необхідну і надзвичайно важливу божественну істину, яку ми повинні не тільки усвідомлювати чи знати, а обов’язково втілювати її в житті. Одного разу, як пише святе Євангеліє, до Ісуса приступив законовчитель і запитав Його, яка найбільша заповідь в законі. Ісус відповів: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого». Ці дві заповіді знаходяться в різних місцях Священного Письма – одна у книзі Второзаконня, інша – у книзі Левіт. А Христос ставить їх разом і показує, що вони одна від одної співзалежні і одна одну доповнюють. Ці дві заповіді є головними заповідями любові, на них базується весь Закон і Пророки. Христос, говорить нам про любов вертикальну, тобто любов до Бога, і любов горизонтальну, тобто любов до ближнього. Бути християнином – це означає жити за принципом хреста – тої вертикальної і горизонтальної любові до Бога і ближнього.
Таким чином Христос повчає нас про джерело Божої Премудрості, з якого витекло все, що є у цьому світі. Це – Любов, адже Бог є Любов (пор. 1 Йо. 4, 8). Тому внутрішній зміст істинного життя християнина, як стверджує церковна традиція, полягає у всеобіймаючій і нероздільній любові до Бога, яка за своєю природою обов’язково містить у собі і любов до ближнього. Глибина духовного життя виявляється у повноті і абсолютному пануванні любові в життєдіяльності християнина, оскільки з любові все почалось і задля самої любові все було створено. Божі заповіді – це не обмеження, а ціль, дороговказ, пригадка, що для існування людства є найважливішим.За словом апостола Павла: «Любов є виконання закону» (пор. Рим. 13, 10). Всі людські вчинки мають цінність і приносять добрі плоди, якщо вони вчинені з любові. Говорить апостол Павло: «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи» (І Кор 13,1-3). «Знищи любов, і зруйнуєш все», – говорить святий Йоан Золотоустий. «Не нехтуй заповіддю любові, – застерігає святий Максим Ісповідник, – тому що немає в людини іншого шляху до спасіння… через неї станеш ти сином Божим, а переступаючи її, – сином геєни».
Отже любов є матір’ю всіх заповідей. Вона є тим весільним одягом, без якого людина не буде прийнята в Царство Небесне, яке і є Царством Любові (пор. 1 Йо. 4, 8). Але як ми можемо проявити цю любов до Бога? Господь говорить: «Що ви зробили одному з цих братів моїх найменших, ви мені зробили» (пор. Мт. 25, 40). Ось найкращий спосіб показати любов до Бога на ділі! Бо «той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить» (пор. 1 Йо. 4, 20). Саме тому істинна любов до Бога неможлива без любові до ближнього, а любов до ближнього – без любові до Бога.
Дорогі брати і сестри! Мойсей, залишаючи народові в спадщину Декалог, промовив: «Життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству, любивши Господа, Бога твого, слухавшись його голосу та прихилившись до нього» (пор. Втор.30,19-20). Вибираючи любов, ми вибираємо шлях довіри, солідарності і свободи, ми вибираємо дорогу життя.
Як людина може будувати відносини з іншими людьми, якщо не має довіри? Довіри, яка містить повагу до цього слова, повагу до правди, повагу до гідності іншої особи. Довіра є непохитною вірністю в любові.
Рівно ж чи можливо є уявити собі життя осіб і народів поза сферою солідарності? Солідарності, яка є протиставленням до права помсти, відплати (пор. Вих.21,24), яка штовхає нас зробити навіть більше від того, що роблять для нас інші (пор. Мт.7,12); солідарності, яка виростає з заповіді любові (Лев.19,18; Мт.22,39), і прямує до нової євангельської справедливості, що наказує нам любити наших ворогів (пор. Мт.5,44).
Також можемо запитати себе: «Чи можна говорити про любов як заповідь?»; «Чи можна жити одночасно під законом і бути вільним?». На перший погляд може здаватися, що закон є обмеженням, але лише до того моменту, коли ми сприймемо його за достовірний голос совісті. Заповіді, котрі пригадує нам Ісус, є записаними в серці кожної людини (пор. Рим.2,14-15). Свідчить про це і апостол Павло, бо закон виражає найглибші бажання нашої сутності, хоч в глибині неї теж відчуваємо протиріччя з іншим правом, яке потягає нас до гріха (пор. Рим.7,19). Однак Божий Закон, якщо ми дозволимо йому нас формувати, звільнить нас з узів істоти підданої пристрастям і виявить в нас особу вільну. Бог є Любов. Любов носить в собі всяке право. В ній всі цінності знаходять своє джерело і лише в ній знаходять свою автентичність, свідчення.
Правдива свобода! З трьох цінностей, які були виокремлено, саме ця є найбільш тендітною, найважчою до зрозуміння, а особливо до реалізації. Пригадаймо собі історію визволення Ізраїля з рабства. Розпочалося воно з того, що Мойсей просить фараона, щоб народ зміг піти на пустиню і приготувати святкування на честь Бога (пор. Вих.5,1). Ціллю цілого старозавітного закону є запевнити саме таку свободу: свободу віддавати хвалу Богові, дати людині свободу підтримувати зв'язок з Господом, служити вбогим і приниженим. На пустелі, як описує книга Виходу, ми маємо лише прообраз відкуплення, яке принесе Христос. Через свій хрест наш Спаситель визволив нас з неволі гріха, в якій вся слабкість і приниження має своє джерело. Ісус є «образом невидимого Бога» (Кол.1,15) і «відблиском його слави» (Євр.1,3). Він є досконалою людиною. Він відновлює в нас подобу Божу, яка була спустошена первородним гріхом. Господь чинить так, що ми можемо звільнитися від похоті, яка закриває нас на нас самих, і прагнути того, що несе радість «нової людини, створеної на подобу Божу» (Еф.4,24), якою ми стаємо через хрест.
Перед своїми страстями, які виявили любов Ісуса «до кінця» (Йо. 13,1), Він дає своїм учням нову заповідь любові: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13,34-35). Христос у приклад учням ставить свою любов до них: «Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю» (Йо. 15,9-10). Тому любов до Бога, як навчає євангелист Йоан Богослов, виявляється передусім у дотриманні Його заповідей:«Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі». (1 Йо. 5,3). Отже, у дотриманні першої і найбільшої заповіді – заповіді любові до Бога – неважко дотримати весь Божий Закон і жити згідно з Божою волею. Адже Христос навчав, що всі заповіді важливі: «Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві» (Мт. 5,19).
Тож любов найбільший і найважливіший плід духовного життя, як навчає апостол Павло: «Тим часом остаються: віра, надія і любов – цих троє, але найбільша з них любов» (пор. 1 Кор. 13, 13). У вічності не буде потреби у вірі і надії, а залишиться тільки любов. Тому з особливим старанням дбаймо про цей найбільший Божий дар – дар любові.
Дорогі брати і сестри, сьогодні Україна переживає важкі випробування і саме любов в умовах війни, дає сенс життю: той, хто любить Бога, свого ближнього і Батьківщину, знає, для чого живе. Ви, дорогі наші воїни, волонтери, медики є втіленням цієї чесноти любови, ваша відвага та мужність стали прикладом для всього цивілізованого світу. Тож всіх наших захисників молитовно приносимо перед Боже обличчя та віддаємо в руки Божого милосердя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
м. Дрогобич,
6 жовтня 2024 року Божого
