Слава Ісусу Хритсу!
Дорогі у Христі брати і сестри.
Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою, заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію до Пресвятої Богородиці з великою довірою, тому Пацлавська ікона й стала чудотворною – це була надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…
Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматірі, прославленої на цьому місці у Пацлавській іконі. Сьогодні на древню Пацлавську Кальварію прибули і ми, аби подякувати за воскресіння нашої Церкви, яка вірно береже спадщину хрещення святого Володимира і супроводжує наш народ на дорозі спасіння, допомагаючи вистояти у духовній та національній ідентичності; аби подякувати за відновлення незалежності української держави, 30 річницю якої відзначаємо цього року; аби просити про заступництво і поміч нашої Небесної Матінки у непростий час пошесті і російської збройної агресії, які переживаємо.
Євангельське читання сьогоднішньої неділі також розповідає нам про сповнення прохань людей, які очікували цього від Христа. Ми чули про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус, повертаючи двом незрячим особам зір, а німому чоловікові – мову. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей розповідає нам про віру як про очі душі, духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки.
В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Незряча людина перебуває у темряві, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що вона є незрячою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої людської гідності.
Просвітлення сліпців наступило у домі. Це Церква є Божим домом, наметом, у якому замешкала Слава Божа. Зцілення сліпців починається від бажання іти за Господом. Це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу саме на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Прохання про змилування линуть до Нього впродовж довшого часу – по дорозі до дому. Відповідає ж Христос на прохання незрячих аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячі звертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях.
При зустрічі Ісус запитує, чи сліпці справді вірують, однак Він не питає про віру в Його месіанство, бо вони й так виражають її словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!».
У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Очима віри вони змогли проникнути в глибину того, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними; саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасницею спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», – каже Cвященне Писання (пор. Мт. 13,58).
Тому сьогодні, дорогі паломники, нам важливо пригадати собі слова папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері? Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона завжди чує слово Свого Божественного Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Ось деякі з найбільш повчальних для нас епізодів.
Вірою у Благовіщенні Діва Марія у покорі своєї побожності прийняла слово ангела про те, що вона стане Матір’ю Бога: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (пор. Лк. 1, 38). І нас вона вчить з повною довірою приймати Божий задум щодо себе та, не вагаючись, ступати на шлях, який Господь нам вказує. Хтось може запитати: «Як повірити від усієї душі? Як скріпити свою слабку віру?» на ці запитання нам дає відповідь Богородиця: вона увірувала, що зачне і народить Спасителя, через благовість ангела. Для нас таким ангелом-благовісником є свята Церква. Слухаймо її, а не нашіптувань лукавих лжепроповідників і «вовків в овечих шкурах», які намагаються звести людей з правдивої дороги спасіння різними ідеологіями та підступами.
Відвідуючи Єлизавету, Богородиця заспівала гімн слави Всевишньому за ті чуда, які Він робить для тих, хто Йому довіряє: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм…» (пор. Лк. 1, 46−55). Так вона вчить нас бути вдячними Богові за всі величні діла, які Він вчинив у нашому особистому житті і у житті нашого народу. Кожна людина, як і Марія, покликана величати, прославляти Бога за ті дива, які вона бачить навколо себе. Кожен з нас може заспівати величальну пісню Богу за ті дивні діла, які Він учинив щодо нашої Української Греко-Католицької Церкви і народу. В кінці 80-их – на початку 90-их років минулого століття Бог «згадав» про катакомбну Церкву – тоді, коли, здавалося б, усі вже забули про її існування; Він «виявив потугу рамени свого» і «скинув з престолів» тих, хто переслідував її; Він «пригорнув» її і «наситив благами», отож сьогодні Церква впевнено стоїть у Господі і з надією дивиться у майбутнє… Тому сьогодні ми маємо всі підстави промовити разом з Дівою Марією: «Величає душа наша Господа і дух наш радіє у Бозі і Спасі нашім»!
Матір Божа привела у світ Єдинородного Сина Божого, залишаючись Дівою. І цей факт є ніби «каменем спотикання» для людського розуму та певним «індикатором», який перевіряє, якою є наша християнська віра, чи щирою є наша набожність до Неї. Так Вона вчить нас, що немає нічого неможливого для того, хто вірить у Всемогутність Творця неба і землі.
Цього року у Католицькій Церкві відзначаємо рік Св. Йосифа Обручника. З цієї нагоди варто пригадати той епізод з життя Пречистої Діви, коли вона довірилась своєму опікунові Йосифу, який отримав від Бога об’явлення про необхідність втікати з Новонародженим Ісусом до Єгипту, щоб вберегтись від переслідування Ірода (пор. Мт. 2, 13−15). Тому з найдавніших часів Богородиця вважалася образом Матері-Церкви, яка є послушною церковному проводові, адже Йосиф як Її опікун вважався у церковній традиції взірцем для єпископа.
Вірою Богородиця впродовж земної життєвої мандрівки свого сина прямувала за Господом, вслухалася у Його слово і «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (пор. Лк.2,19; 2,51). Так Вона показує нам, що маємо будувати своє життя і вчинки на Божому Слові, читаючи його в наших домівках та вслухаючись у нього на богослужіннях у храмі.
Вірою при хресті на Голготі Богородиця прийняла слово свого Розп’ятого Сина: «Жінко, ось син твій», промовлені до апостола Йоана (пор. Лк.19, 26-27), і стала матір’ю людського роду. Тому впродовж багатьох століть люди не соромляться прибігати до Неї зі своїми труднощами і болями і, як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла, чи у горю чи в недолі цього земного життя».
Вірою Богомати відчула благодать плодів Ісусового воскресіння і передала їх Дванадцятьом Апостолам, зібраним разом з Нею у світлиці, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді. 1, 14; 2, 1−4). Тому й ми сьогодні, зібралися на цьому древньому паломницькому місці, на Божественній літургії на Українській Кальварії, щоб скріпитися Її вірою та «побачити світло істинне, прийняти Духа Небесного, знайти віру істинну, нероздільній Тройці поклонитися, бо Вона спасла нас», як співатимемо після Причастя, Євхаристійного Тіла і Крові Христових.
Наслідуймо й ми цю віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую від усього мого серця, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне, ввійду у радість Господа мого».
Наслідуючи віру Богородиці, яку вона проповідувала не так словом і проповіддю, як ділами, поступками та вчинками, - поступаймо як Вона. Власним життям свідчімо про Бога. Кожен на своєму місці – на навчанні, чи на роботі, вдома чи на вулиці – будьмо живими взірцями християнської віри, щоб поглянувши на нас й інші були заохочені ступити на шлях слідування за Христом.
А сьогодні на цьому відпустовому місці на Пацлавській – Кальварії молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
8 серпня 2021 року Божого,
с. Губичі
