Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Упродовж оцих радісних святкових днів Христового Різдва, ми в різний спосіб звеличуємо це Таїнство, яке хоч і сталось вже понад дві тисячі років тому, проте світло Вифлеємської Зорі, яка всьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сіяти крізь віки, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. І вже віддавна, відколи Світло Христової Істини просвітило й українські землі, наш боголюбивий та працьовитий народ оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках, якими ми взаємно вітаємось в цих днях. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості віруючих людей, висловлена у віршах пісень про воплочення та народження Божого Сина. Вони звеличують свято, нагадують нам про його зміст, але і повчають нас, закликаючи наші серця вчинити яслами для Божого Дитятка, зігріти Його любов’ю та милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Господь приходить до нас.
У колядках переспівується Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про прості ясла, які приймають величного Царя – Творця вселеної. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним Дитятком, щоб кожен з нас зміг Його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зорею і прийшли поклонитись Божому Синові та принесли Йому дари. Таким чином ми споглядаємо як Бог увійшовши через Різдво в людську історію, щоб її змінити і наповнити сенсом, Він і сьогодні входить у наше тривожне життя, щоб преобразити своєю присутністю наше майбутнє.
Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть є пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Стефана, що загинув, бо свідчив про Господа Ісуса, якого відкинули «будівничі» Ізраїля. Але Його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини – над оманою.
Про життя первомученика Стефана нам відомо досить небагато. Святе Письмо, мабуть, виступає єдиним джерелом, з якого можна почерпнути відомості про святого. Священне Писання називає архидиякона Стефана «чоловіком, сповненим віри та Духа Святого» (пор. Ді. 6,5). Архидиякон Стефан не був з числа Христових апостолів, але є першим великим свідком Господа. Зрештою, слово «martire», яке ми перекладаємо як «мученик», етимологічно має значення «свідок», тобто говорить про тих братів і сестер, хто своїм життям показує нам Ісуса Христа, який переміг зло милосердям.
Діяння Апостолів говорять нам насамперед про те, що святий Стефан був одним із семи дияконів, яких для єрусалимської громада апостоли настановили для здійснення служіння милосердної любови (пор. Ді. 6.5-6). Це означає, що його перше свідчення було дане не словами, але відбувалося через любов, із якою він служив потребуючим. Стефан не обмежувався несенням допомоги, але тим, кого зустрічав, говорив про Христа, ділився вірою у світлі Божого слова та апостольської науки. Це становить другий вимір його свідчення: прийняти Євангельську благовість і переказувати його красу, розповідати про те, як зустріч з Ісусом перемінює людське життя. І для Стефана це було до такої міри важливим, що він не піддався залякуванню погрозами.
Великому божественному успіху його проповіді спротивилась ненависть єврейських законовчителів. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і Його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії, святий Стефан демаскує всю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували.
Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерти. Завдяки цим божественно людським чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Вороги Бога побили його камінням на смерть, однак він був свідомий, за що і за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. А Христос не забарився нагородити тих, хто з любов'ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, згідно з Писанням, була переходом у щасливість Царства – перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: «Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога» (Ді. 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам.
Таким чином, крім милосердної любові та благовіствуванням, найбільшим свідченням святого Стефана було поєднати любов і оголошення Доброї новини. Це тоді коли він свідчить у момент смерті, коли за прикладом Ісуса простив своїх убивць: «Господи, не постав їм цього за гріх»”! (пор. Ді.7.60), прощення підтвердження любов’ю.
Отже, і ми можемо покращити своє свідчення, — через нашу любов до ближніх, через вірність Божому слову та через прощення. Таким чином мучеництво Стефана є посланням до наших днів, щоб і ми, як він, витривали силі Духа до кінця нашого життя. Це є кличем нинішнього свята – бути людьми, сповненими мудрості та сили, бути людьми відданості, людьми, які відважно можуть йти проти течії часу. Задля Бога і спасіння ближніх не соромитися та не боятися давати вірогідне свідчення своєї віри.
Варто наголосити, що празник святого первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, аби віддати своє життя за всіх людей, заради свідчення їм іншого, богоподібного, християнського життя. А святий Степан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, робить Богу те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі.
Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши спочатку від гріха – схвалення цього вбивства – до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Таким чином, Церква запрошує сьогодні подібно кожного з нас стати духовними учнями святого Стефана. Церква-Мати подає нам до наслідування приклад того, як є важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб Його берегти в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків.
Звертаючи увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва всіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Йоана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого воплоченого Бога. Так євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому «Домі Хліба» Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людиноненависницького «Ірода» – радянського більшовизму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й зламати боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, «бо з нами Бог»!.
Дорогі у Христу! І сьогодні наша Батьківщина занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців, як про це влучно зазначив відомий американський історик Тімоті Снайдер: «Якби українці не оборонялися, ми б говорили про них зовсім з інших позицій… Але саме українці та їхній спротив дали нам можливість інакше подивитися не лише на Україну, а й на світ, у якому ми живемо». Наші воїни – брати і сестри захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Колись вивчатимуть на уроках історії про цю безмежну любові до своєї Батьківщини та християнських цінностей, які ми сьогодні відстоюємо найвищою ціною власного життя. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий.
Тож через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, яку заохочує нас Церква розважати та свідчити. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві – божественно-людській спільноті мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь.
+ Ярослав
27 грудня 2023 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Упродовж всього нашого життя ми мандруємо до Єрусалиму [фото]
- Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2024)
- Владика Ярослав Приріз висловлює подяку за привітання з нагоди свого Дня Уродин
- Духовенство та вірні Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ вітають владику Ярослава Приріза із Днем Народження
- Владика Ярослав: Ікона об’являє нам Бога
