SDE

Проповідь на Божественній літургії з нагоди освячення каплиці у монастирі Сестер-Служебниць

03 листопада 2013
Друк E-mail

 Слава Ісусу Христу!

 Дорогі в Христі!

В сьогоднішньому Євангельському читанні ми чули розповідь про те, як одного дня четверо друзів принесли до Ісуса молодого чоловіка, який був паралізований. Коли вони прийшли до будинку, в якому був Ісус, то побачили багато людей. Вони не могли дістатися всередину, а тому піднялися на дах будинку, розібрали його і спустили паралізованого на ношах просто біля Ісуса, і Він зцілив його. Чого може нас навчити ця подія з земного життя нашого Господа?

Думаю, що вона пояснює нам, що таке церковна спільнота. Чи можна знайти кращий образ Церкви, ніж ті четверо друзів? Хіба не такою Церква покликана бути – спільнотою друзів, що провадять інших до Христа, Який є Джерелом зцілення і спасіння? Покликанням Церкви, а в Церкві – черенечої спільноти, є бути спільнотою справжніх друзів: тими, хто піклується про ближніх, хто подібний до цих чотирьох чоловіків у сьогоднішньому Євангелії, які принесли свого паралізованого друга до Ісуса; друзів, чию любов не зупинила юрба в домі, які підняли свого друга на дах, розібрали покрівлю і опустили його до ніг Ісуса.

Ісус поглянув на життя молодого чоловіка, якого принесли до Нього, і побачив, що причиною паралічу є непрощенні гріхи. Таким чином, проголосивши відпущення гріхів, Він усунув причину безпомічності. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова і гріховні вчинки мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Слова які сказав Сам Господь паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”. Ці ж слова можуть прозвучати для нас у Таїнстві Сповіді, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого духовного життя, паралізованих думок, паралізованого тіла і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я. Ми також можемо прославляти Бога і казати: «Я ніколи ще такого не бачив, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може статися зі мною».

 Дякувати Богу, наша Церква має немало таких друзів – богопосвячених осіб, котрі мають особливу харизму – допомагати іншим молитвою та служінням. Серед них і Ви, дорогі Сестри Служебниці. Вже сама назва Вашого згромадження вказує на те, що Вашим покликанням є служити. Служити ближньому, служити тому, хто цього найбільше потребує. І це ваше завдання Ви успішно виконуєте ось уже більше ста років. Змінюються часи, змінюються покоління людей, але ви продовжуєте виконувати програму, котру у далекому 1892 накреслила блаженна Йосафата (Гордашевська). Ось її слова: "Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов'язки, пам'ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах". Ця програма була складена нею у тиші монастирської келії і про неї вона не забувала серед суєти і клопотів дня, сповненого служінням ближньому. Ця програма передбачає і працю над собою, і працю для ближніх. Успішне її виконання і є служіння ближньому через медичну опіку, вчителювання, катехизацію, просвіту й інші види заняття, притаманні Вашому Згромадженню. Приклад блаженної Йосафати свідчить нам, що гідне сповнення цих обов’язків є найкращим свідченням єдності з Христом. Адже недаремно вона поряд з іншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття, була проголошена блаженною під час паломництва блаженної пам'яті Святішого Отця Івана Павла II до України в червні 2001 р.

 Сьогодні ми в оновленому монастирі посвячуємо богослужбову каплицю, де блаженна Йосафата вершила свій земний подвиг. Знаємо, що блаженна Йосафата разом зі своїми співсестрами у Христі проживала тут у Трускавці, працювала з дітьми сиротами й опікувалася хворими. Це ще ближче наближує її до нас і ще більше заохочує нас наслідувати її приклад.

Пам’ятаймо, що тільки з глибокого духовного життя монах чи монахиня здатні черпати сили і наснаги для свого апостольського служіння поза межами монастиря. Ось чому у монашому домі облаштовуємо молитовні каплиці. Без цього монастир перетвориться на черговий гуманітарний заклад для забезпечення соціальних потреб людського суспільства. Освячуючи сьогодні цю каплицю, молімось Господеві, щоб вчинив її оселею спасіння, місцем зростання у вірі, осередком плекання християнських чеснот. Молімось, щоб монаша спільнота, котра тут проживатиме, своїм служінням була відомою не тільки у Трускавці, але й по цілій Україні і світі. Благаймо Господа, щоб у цих стінах проживало багато святих богопосвячених осіб і щоб Церква, як у випадку блаженної Йосафати (Гордашевської), колись змогла урочисто повідомити усім про цю святість і поставити її прикладом для наслідування.

Нехай Господь нам усім у цьому допомагає і благословляє, а Пресвята Непорочна Діва Марія, яка є духовною покровителькою Згромадження Сестер Служебниць, не припиняє обдаровувати своєю опікою усі Ваші благі починання. Амінь.

+ Ярослав

м. Трускавець
2 листопада 2013 року Божого

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
Великий піст

pist

 

^ Догори