SDE

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана (2020)

10 січня 2020
Друк E-mail

Христос Рождається!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Упродовж оцих радісних святкових днів ми в різний спосіб звеличуємо ту подію, яка хоч і сталась вже понад дві тисячі років тому, проте світло її Вифлеємської Зірки, яка усьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сіяти скрізь віки, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. І вже віддавна, відколи Світло Христової Істини просвітило і українські землі, наш боголюбивий та працьовитий нарід оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках, якими ми взаємно вітаємось в цих днях. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості та Євангелії простих людей, висловлене у віршах пісень. Вони звеличують свято, нагадують нам про його зміст, але і повчають нас, закликаючи наші серця вчинити яслами для Божого Дитятка, зігріти його любов’ю та милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас.

У колядках переспівується Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про прості ясла, які приймають величного Царя. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним дитятком, щоб кожен з нас зміг його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зіркою, прийшли поклонитись Божому Синові та принесли йому дари.

Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть – пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Степана, що загинув, бо свідчив про Того, кого відкинули „будівничі” Ізраїля. Але його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини – над оманою.

Варто наголосити, що празник святого Первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, аби віддати своє життя за всіх людей, заради свідчення їм іншого, богоподібного, християнського життя. А святий Стефан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, робить Богу те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі.

Життя святого Стефана – свідчення мученицького, справжнього християнського життя, яким так нехтує і яке спрощує, від якого не відчуває божественної радості більшість сучасних людей. Він проповідував Бога словом, щохвилинним своїм життям, підкріплюючи істинність своєї постави знаменнями і чудесами. Великому божественному успіху його проповіді спротивилась ненависть єврейських законовчителів, гріховними пристрастями закритих на справжнього, відкритого Христом Бога. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії святий Стефан демаскує усю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих Ним пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували.

Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерти. Завдяки цим божественно людським чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Вороги Бога побили його камінням на смерть, а він був свідомий, за що і за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. А Христос не забарився нагородити тих, хто з любов'ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, яка, згідно з Писанням, була немов сон, стала переходом у щасливість цього Царства перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: "Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам.

Сьогодні звертаємо увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва усіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Івана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого воплоченого Бога. Так євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому „Домі Хліба” Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людиноненависницького „Ірода” – радянського комунізму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й зламати боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, „бо з нами Бог!”.

Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши спочатку від гріха – схвалення цього вбивства – до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Таким чином, Церква запрошує сьогодні подібно кожного з нас стати духовними учнями святого Стефана. Церква-Мати подає нам до наслідування приклад того, як є важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб Його берегти в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків.

Тому весь цикл різдвяних свят є таким світлим та радісним. Адже вони нагадують нам, дуже часто зневіреним та розчарованим, про ту історичну подію, яка є завдатком нашого спасення, свідченням тої любові Бога, який забажав замешкати поміж нас, бути з нами. Тож задумаймося над тими колядками, повірмо Євангелію, яке вони переповідають, пам’ятаймо про наше покликання свідчити про Христа не тільки зараз, колядками, але постійно – нашим щоденним життям. Тож через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, яку заохочує нас Церква розважати та свідчити. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві – божественно-людській спільноті мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих Української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь.

+ Ярослав

м. Дрогобич,
9 січня 2020 року Божого

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
^ Догори