SDE

Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького

06 березня 2015
Друк E-mail

Cлава Ісусу Христу!

Всесвітліші та всечесні отці, представники місцевої влади.
Шановні учасники ювілейних урочистостей!

Мені дуже приємно сьогодні бути присутнім на цьому важливому заході – вшанування пам’яті автора музики українського державного гімну о. Михайла Вербіцького. Хочу подякувати організаторам цих святкувань, які незважаючи на те, що наша держава переживає непрості часи російської збройної агресії, змогли організувати і сьогоднішню ранішню Літургію у виконанні нашого славного хору «Легенда», і цю святкову академію. Дуже важливо посеред канонади гармат не втратити почуття прекрасного. А це прекрасне являє нам наша українська культура, яку вороги нашого народу віками намагалися знищити. Це прекрасне видобував з української душі і клав на нотний стан й композитор о. Михайло Вербицький, 200-ту річницю народження якого відзначаємо 4 березня 2015 р.Б.
Думаю, що сьогодні багато буде сказано про музичну творчість о. Михайла Вербицького. Тому не хочу повторювати те, що говоритимуть фахівці. Натомість мені як представнику духовенства вартувало б звернути увагу на наступне. Михайло Вербицький був греко-католицьким священиком, походив зі священичої сім’ї (його батько - священик), члени його ширшої родини були духовні особи (тіточний брат – владика Іван (Снігурський), єпископ перемишльський). Як це характерно для тих часів, коли наш народ не мав власної держави, то священики УГКЦ були не лише його духовними провідниками, але й національними будителями. В священичих родинах плекалася українська культура, розвивалося українське слово, лунала українська пісня, виховувалися національні лідери… Зараз ми щораз більше відкриваємо для себе провісника національного відродження о. Івана Могильницького, будителя українського духу о. Маркіяна Шашкевича й інших священнослужителів, які в ті часи були чільними представниками тоді не чисельної саме української інтелігенції.

Для мене це є ознакою чогось глибшого: біля джерел української культури стоїть духовне життя, фундаментом української ідентичності є духовність українського народу. Недаремно, як це показує наша недавня історія, вороги української незалежності нищили українську Церкву: адже значно легше є маніпулювати бездуховним натовпом. Хто знає минуле, добре розуміє, чому й сьогодні УГКЦ є так атакована північним сусідом. Запитаймо себе: наскільки автентичною буде українська культура, позбавлена своїх духовних витоків? Не можна, як каже наша приказка, рубати гілку, на якій сидимо. Зараз, коли ми в умовах української незалежності плекаємо українське мистецтво, музику, пісню, літературу і т.д. не сміємо віддалятись від наших духовних джерел. Плекаймо побожного духа і тоді нам не забракне достойних патріотів, поетів, композиторів, митців…

Тому я з великою охотою відгукнувся на ініціативу взяти участь у цьому важливому заході на вшанування о. Михайла Вербицького – священика, який є автором музичного символу нашої держави. Фахівці називають його «мужем високого таланту, Композитором з великої букви, патріярхом західно-української професійної музики». Він працював зі священичим патріотизмом і з повною самопосвятою, надаючи поетичним творам красу невмерущої пісні. о. Вербицького вважають дійсним творцем хорового співу, солоспіву, вокальних ансамблів, музики для театральних вистав, увертюр для симфонічної оркестри та численних церковних композицій. Кажуть, що його головною заслугою було розбудження музичного руху в Галичині. Проте думаю, що своєю невтомною працею о. Михайло популяризував не лише музику, але й галицьке українство, яке в ХІХ ст. було затиснуте польською та російською мовами та ворожо наставленим москвофільством.

Ще донедавна о. Михайло Вербицький був для нас зовсім невідомим. Про його смерть згадав лише один часопис, помістивши невеликий некролог про те, що 9 грудня 1870 р. численне духовенство Яворівського та близьких деканатів брало участь у похороні в селі Млинах його пароха о. Михайла Вербицького – забутого, але високо Богом обдарованого Композитора церковного і світського співу, добре відомого також ревнителя богослужіння. Небагато людей за часів Радянського Союзу знали про існування гімну «Ще не вмерла Україна», не говорячи вже й про те, що автором його музичної композиції є священик Української Греко-Католицької Церкви. Згодом, вже за незалежної України, 12 квітня 2005 за участю Президента Віктора Ющенка в с. Млини (тепер - Польща) було посвячено пантеон над могилою о. Вербицького. А вчора я повернувся з с. Млинів, де під патронатом Президента Республіки Польща Броніслава Коморовського за участю Глави й Отця нашої Церкви Блаженнішого Святослава та греко-католицьких єпископів України й Польщі відбулися святкові заходи на вшанування 200 – річчя від дня народження о. Михайла Вербицького (1815-1870) та 150 – ї річниці першого публічного виконання національного гімну України.

Так що цей великий син українського народу потрохи знаходить визнання серед своїх нащадків. Проте думаю, що навіть на 24-ій річниці відновлення української незалежності буде надто сміливим сказати, що ми вповні відкрили для себе особу о. Михайла Вербицького, як автора численних музичних композицій та першопрохідця професійної музики Галичини. Переконаний, що сьогоднішня подія – ще один вклад у донесенні до широкого загалу знань про духовні джерела української музики. Тому ще раз дякую ініціаторам та організаторам цього святкового заходу у м. Дрогобичі. Нехай Господь щедро всіх благословляє!

+Ярослав

м. Дрогобич, Муздрамтеатр
5 березня 2015 року Божого

Теми: Ярослав (Приріз), Михайло Вербицький

Інші публікації за темою

grushiv

visla

^ Догори