SDE

Проповідь у неділю Жінок-Мироносиць під час прощі у Грушеві

09 травня 2011
Друк E-mail

grushiv-3Христос воскрес! 
Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри!
Дорогі Прочани! 

З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до цього чудотворного місця на прощу. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові, щоб подарувати його нашій небесній Матері.

Сьогоднішній день є Днем матері. Тому сьогодні подякуймо усі Богові за великий дар материнства, котрим він нас обдарував. У цю неділю ми з вдячністю згадуємо про свою матір, котра нас народила, виховала, піклувалась нами... Ми вшановуємо нашу неньку Україну, на землі якої ми виросли та увібрали все її культурне багатство. Але особливу шану віддаємо ми сьогодні нашій Небесній Матері, Пресвятій Богородиці, адже вона допомагає нам протягом усього нашого життя, а тому наша вдячність їй повинна бути постійною. З нагоди Дня Матері вітаю сердечно усіх матерів! Бажаю усім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо, вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства.

Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий  у цілому світі як місце чудесної появи  Матері Божої. Від цієї  благословенної події нас віддаляють 24 роки, але ми і по сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Навіть вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. У Грушеві ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас  у свій спосіб доторкнулася Божа благодать.

Дорогі брати і сестри,  прагну звернути вашу ласкаву увагу на євангельську розповідь про Йосифа з Ариматеї і Мироносиць. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса і обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як царя. Запитаймо себе, як часто ми уділяємо нашим ближнім увагу лише після смерті? Але ж одна квітка за життя вар тісніша від усіх вінків квітів, які приходять з усього світу вже мертвій людині! Навіть єдине слово підтримки і любові варте усіх панегіриків у світі після смерті!

Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо як діє Божа слава. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, “насмілився і пішов до Пилата, і попросив у нього забрати тіло Ісуса”. Не пройшло й години після смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: “Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Ів. 12,32). Звичайно, це було приємно серцю Ісусовому бачити, що так все відбувається. Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх “таємних учнів” Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити навіть таємних учнів і тих, хто вагається, на місіонерів і святих.

Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мар.16,1). У Біблії записано, що слова “Христос Воскрес” були вперше промовлені жінкою. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про Благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому й поховалися. Так мироносиці стали першими євангелистами Христового Воскресіння.

Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя в Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскресний ранок.

“Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце” (Мар.16:2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня “рано-вранці”... ми звертатимемо свої думки до перемоги Ісуса над смертю. Жінки пішли до гробу на світанку. Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісуса.

“Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його”. Ми також можемо щось принести для Господа. Навіть якщо ми заплямовані гріхами, ми можемо принести Христові свій дар – свою добру волю, любов, щедрість до інших, молитву тощо.

“Йдіть, скажіть його учням і Петрові, що випередить вас у Галилеї»  - сказав ангел  (Мр.16,7). Ці слова вказують на особливість служіння цього апостола. Після смерті Петра його наступники, єпископи Риму, папи, продовжують виконувати особливу роль у Церкві. До них, як колись до Петра, теж звертається Христос по-особливому! Нещодавно, минулої неділі, ми всі були свідками, як було проголошено блаженним Святішого Отця Івана Павла ІІ. Його життя, як і життя апостола Петра, було нелегким. Його намагалися вбити, і навіть після смерті Христові вороги не можуть простити йому його святості та всього, що він зробив задля того, щоб правда про Христове Воскресіння звучала серед усіх народів, на різних материках та для усіх людей, навіть некатоликів. Іван Павло ІІ «відкотив камінь» «холодної» війни, і через це впала Берлінська стіна і розвалився комунізм у Східній Європі. Як духовний пастир він вийшов на зустріч до інших релігій, переступив поріг синагоги і мечеті, простив своєму вбивці і до останніх днів свого життя ніс своє служіння, незважаючи на хворобу і літній вік.

Дорогі в Христі! Повертаючись сьогодні з цієї Божественної Літургії, де ми зустріли Воскреслого Спасителя, несімо цю радісну звістку як мироносиці. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя є зневірений та розчарований. Нагадуймо їм, що «Христос Воскрес», а тому Правда восторжествує. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць. Як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що весь наш день буде повним миру, сили, любові, надії і пасхальної радості.

А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Христос Воскрес!

grushiv

visla

^ Догори