Проповідь на третю неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня Євангельська благовість розкриває нам дві основні теми: служіння Богові та життєві занепокоєння людини. Це – не лише поезія. Вона вказує на те, якою є воля Божа щодо творіння. Ми почули метафори, образний спосіб мислення, який може бути зрозумілим нам у світлі Священного писання. Каже Господь: «Коли око твоє здорове, все твоє тіло світле; коли ж воно недуже, все тіло твоє темне» (Лк.11,34). Око - це духовний зір, тобто якщо очі серця лихі, то уся людина позбавлена світла. У Біблії тіло, як і серце, вказує на цілу людську особу. Оскільки особа може діяти, вона має потребу в світлі, потребує бачити. Бачити – це  щось більше ніж матеріальне «око». Можна бачити також і розумом. Згадуючи про здорове око, Священне Писання говорить нам про особу, яка шукає Господа, очікує сповнення Його обітниці, очікує Його спасіння (пор. Пс 118, 82-123). Коли натомість Господь говорить про темне, зле око, то вказує на людину зависну та егоїстичну: «Око скупого не сите тим, що має… Лукаве око заздро дивиться на хліб (іншого)» (пор. Сир. 14, 9-10). Як серце, так само і око, є суб’єктом вибору. Якщо воно є світле, тобто звернене до Бога, то вибере Бога і буде огорнене повністю світлом. Воно побачить і знатиме чітко, де в житті можна віднайти скарб. Однак, якщо око є темним, тобто скупе, зависне, егоїстичне, закрите в собі та закрите на інших, навіть більше – закрите на Бога, позбавлене Джерела світла, то воно є ніби погаслою лампадою, мрякою, темрявою. Вражаючим є останнє речення Ісуса про око: «Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде» (пор. Мт. 6, 23). Отож, стоячи перед цими двома альтернативними виборами, поставмо собі запитання: що означає служити Богові? Перше ніж відповісти на це запитання, пригадаймо поведінку Ісуса на пустині під час спокушування дияволом, який обіцяв цілковиту владу над світом та всю славу з її багатствами. Тоді Христос відповів: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт. 4,10). Ісус як людина зробив свій вибір і тепер очікує його від нас. З одного боку – матеріальні блага, зручності цього світу; приліпитися до них – означає жити в темряві. З іншого боку – Бог; служити Йому, як каже Священне Писання, це – знак величі, бо насправді не йдеться про те, щоб відчувати себе слугами, а синами.  Служити Богові означає співпрацювати з Ним, діяти в злуці з Ним, бо Він завжди поважає нашу індивідуальність та нашу особистість і допомагає нам максимально самореалізуватися, щоб ми могли прямувати до неба, до Божого Царства.  «Тож не турбуйтеся» – цей заклик Господа, який повторюється декілька разів у сьогоднішній благовісті, означає віддавання свого життя у Божі рук, звільнення від хвилювання і страху. Маємо довіритись Божому Провидінню. Деколи ми з тривогою глядимо у завтрашній день: чи будемо мати хліб? чи буде в що зодягнутися? Це породжує неспокій. Щоб позбавити нас від нього, Господь нам каже: «Не турбуйтеся». Він не говорить не працювати. Він каже не робити з праці ідола. На відміну від тварин, людина не приходить у світ одягнена. Вона повинна працювати, проте не може зі своїх потреб чинити собі божка. Їжа, одяг, матеріальні блага не мають бути перешкодою, а засобом для входження у сопричастя з Отцем та людьми. Надмірна турбота про матеріальне забирає наші сили і ослаблює життя, замість того, щоб його підтримувати. Замість того, щоб служити нам, матеріальні речі роблять нас рабами. Ми спрямовані або до Бога, Який все нам дає, або в бік божка, який нас поневолює. Хвилювання про завтрашній день є силою, яка нас вириває із сьогодення. Живімо теперішньою миттю, бо і завтрашній день буде мати свої переживання. Але якщо не будемо надмірно ними перейматися тепер, то побачимо, що будемо мати силу подолати ті сьогоднішні. І так буде також і завтра, якщо не будемо думати про ці переживання, що їх принесе наступний день. Кожний день має до подолання свою дозу труднощів, без додавання тих, що є з наступного дня. Тим, що робить неможливим життя «тут» і «зараз», є хвилювання про те, що буде «після». Завтрашнє зло завжди є таким, що неможливо подолати, особливо через те, що його ще немає. Зазвичай ми марнуємо багато енергії для того, щоб уникнути того, що не зважаючи ні на що, станеться і виявиться, що воно було на добро. Старозавітна манна, яка посилалася щодня, псувалася, якщо хтось намагався зберегти її на наступний день (пор. Вих 16, 17-20). Це є метафорою, що зображує нам сенс справжнього життя: матеріальні речі посилаються нам як дар для підтримки нашого існування, але ми ними не можемо скористатися, якщо збираємо її про запас, надміру. Їжа та пиття підтримують життя, але ним не є і не дають його на постійно. Матеріальні речі є лише засобом, і то лише тимчасовим, аби жити. Якщо ми з них робимо ціль нашого життя, то руйнуємо себе. «Гляньте на птиць небесних», – каже нам Христос (Мт. 6,26). Так він пригадує, що пожива в основному не залежить від нашої праці, але насамперед від Бога, до співпраці з Яким ми всі є покликаними. «…і Отець ваш небесний їх годує» (пор. Йова 38, 41. Пс. 147, 9). Отець, який є «ваш», а не «їх», кормить також і «їх». Його добродійне милосердя охоплює все створіння (пор. Пс. 145, 9). Якщо Він дає поживу для воронят, що квилять (пор. Пс. 147,9), то хіба Він не подбає про свою дитину? Бог посилає зерно для сіяча, як і дощ для зерна, щоб дати хліб для поживи (пор. Іс. 55, 10).             Далі Господь додає: «Чи хтось з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?» (Мт.6,27). Тому турбота не продовжить нашого часу або віку. Це хвилювання замість того, щоб продовжувати наше життя, насправді його забирає. То що ж потрібно робити, щоб не турбуватися про завтрашній день? Про це говорить Священне Писання: «Що таке людина, що ти про неї пам'ятаєш? Або син чоловічий, що ти навідуєшся до нього?» (Євр.2, 6; пор. Йов 7,17-18). Бог, однак, дбає не лише про людину, але як каже Ісус, посилаючись на псальмопівця, також і про всі інші істоти. «Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли ти даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом» (Пс. 104, 27-28), – співаємо на Вечірньому богослужінні у Псалмі 103 після опису життя птахів та диких звірів. «Маловіри» – так Євангеліє описує учня, який недостатньо довіряє своєму Господу (Мт 8, 26; 14, 31; 17, 20). Християни ж мають жити вірою. Тому батько просить за глухонімого сина: «Вірю, поможи моєму невірству» (Мк 9, 24), а апостоли благають: «Додай нам віри» (пор. Лк 17, 5). Віра не є чимось стабільним, а маємо її розвивати. Вона є даром. Правдива віра не довіряє собі і власній впевненості, але Богові і Його безнастанній вірності. Поганин не вірить, що Бог є його Отцем і мусить про себе дбати сам. «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться», – каже Господь (пор. Мт. 6,33). Звернімо увагу, що ми шукаємо лише те, що вже було дане. Існують пріоритети у такому шуканні. Найперше ми повинні шукати Царства Божого і його справедливості, любові до Отця і до ближніх. Чітке пояснення, що означає цей вислів, знаходимо в листі св. Павла до Римлян: «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (пор. Рм. 14,17). Тут йдеться про Царство не в Ізраїлі чи в якомусь іншому означеному місці, але у стосунках між Богом і людьми. Дорогі в Христі! На зразок старозавітної манни, Бог кожного дня дає нам силу для подолання щоденних труднощів. Зростаймо у довірі до Нього. Життя є даром і не можливо його опанувати чи нагромаджувати. Джерело завжди дає свіжу воду. Замість того, щоб нагромаджувати собі копанки діряві, які не держать води (пор. Єр 2, 13), кожного дня черпаймо Живу воду від Отця, Який є невсихаючим Джерелом нового життя (пор. Іс 12, 3). Це – шлях до Небесного Царства. У прямуванні ним нехай нас супроводжує благодать Господа нашого Ісуса Христа, а любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,11 липня 2021 року Божого Детальніше...

Проповідь з нагоди освячення храму святого апостола і євангелиста Йоана Богослова (2021)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Сердечно вітаю всіх вас, що так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому домі. Цей новозбудований храм є свідченням глибокої віри добрих людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклувався та піклується про красу та велич Господньої святині. Заношу сьогодні молитви за всіх жертводавців та будівничих цього святого храму. Складаючи щиру подяку п. Іванові Торському, як основному фундаторові та благодійнику, його родині та всім парафіянам, зокрема вашому отцю пароху, рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення. Щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми разом з Церквою продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (пор. Йо.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18). Святе Писання подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: „І тоді прийшов Ісус”... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: „Тоді прийшов Ісус”. Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо ще всі наповнені гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: „І тоді прийшов Ісус”. Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, „Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло” (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти. Мати – Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів і сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі дуже чітко промовляє: „Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося” (Йо.5,14). Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із мільйонами людей, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога.             Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно.             І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони. Дорогі у Христу! Сьогодні ми освятили цей новий храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі святого Йоана Богослова, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово в кожну неділю і свято, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойноосвяченому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, – утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у спорудженні цього храму. Велике спасибі о. Ярославу (Губику), який тут трудився всі ці роки… Ще раз велика вдячність п. Іванові Торському, як основному фундаторові та благодійнику та всій його родині. Складаю сердечну подяку архітекторам, будівельникам, жертводавцям та всім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Нехай цей храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми в мирі вийдемо з цього храму, місця молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія – Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 23 травня 2021 року Божого,с. Мокряни Мокрянського деканату Детальніше...

Проповідь на неділю Мироносиць (2021)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Сердечно вітаю всіх прочан, які прибули до цього чудотворного місця прослави Пресвятої Богородиці у Грушівській іконі, а також всіх, хто з нами молиться за допомогою засобів комунікації. Сьогодні ми прибули сюди нечисельним гроном з огляду на обмежувальні заходи карантину, які запровадили державні органи. Однак ніщо не може стримати нас, християн, від того, аби вшанувати нашу Небесну Матір на місці, на якому вона так чудесно прославилася. Ми прибули сюди, аби в імені духовенства, монашества і мирян нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії в цей час випробувань, страху і неспокою занести наші молитви до Господа за посередництвом Пресвятої Богородиці. Грушів, до якого прибувають прочани, відомий у цілому світі як місце чудесної появи Пресвятої Богородиці. Згадаймо хоча б 1987 рік: Україну вже кілька десятків років поневолював безбожний більшовицький режим; наша Церква була заборонена і переслідувана; храми зачинені... І ось як проблиск світла у цій темряві лунає звістка про те, що в селі Грушів, поблизу м. Дрогобича, з’являється Пресвята Богородиця. Ця новина миттєво облітає цілий світ і сюди, незважаючи на протидію богоненависницької ідеологічної системи та зусилля брехливої пропаганди, потоками линули сотні тисяч людей, щоб помолитись на цьому відпустовому місці, зачерпнути води з цього чудотворного джерела. Пройшло кілька років і безбожний режим впав так, що ніхто цього навіть не сподівався і не передбачував. Від цієї благословенної події нас віддаляють 34 роки, але ми і по сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна більшовицька система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття і тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми – християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. У Грушеві ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних і національних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь за молитвами своєї Пречистої Матері зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчимося бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать… Дорогі брати і сестри, сьогодні прагну звернути вашу ласкаву увагу на євангельську розповідь про Йосифа з Ариматеї і Мироносиць. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса і обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як Царя. Запитаймо себе, як часто ми уділяємо нашим ближнім увагу лише після смерті? Але ж одна квітка за життя вартніша від усіх вінків, які приходять вже мертвій людині! Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо, як діє Божа слава. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, “насмілився і пішов до Пилата, і попросив у нього забрати тіло Ісуса”. Не пройшло й години зі смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: “Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Ів. 12,32). Звичайно, це було приємно серцю Ісусовому – бачити, що так все відбувається. Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх “таємних учнів” Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити навіть таємних учнів і тих, хто вагається, на місіонерів і святих. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мр.16,1). У Біблії записано, що слова “Христос Воскрес” були вперше промовлені ангелом до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про Благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими проповідниками Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя в Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскресний ранок. “Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце” (Мр.16:2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня “рано-вранці”... ми звертатимемо свої думки до перемоги Ісуса над смертю. Жінки пішли до гробу на світанку. Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісуса. Це було “першого дня в тижні”, коли вони пішли до гробу і побачили, що він пустий. Перший день тижня – це звичайно неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився Своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається днем, коли ми як Мироносиці приходимо до пустого гробу з пахощами нашої віри і любові і зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Його слово і Євхаристію. Це дуже сильно виявляється у Недільних Утренях, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює усе значення Дня Господнього: особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. І так само коли ми молимося в Утрені, ми не кажемо: “Віримо у воскресіння Христа”, а “Воскресіння Христове бачивши...”. Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові і у Євхаристії, ми справді Його бачили. “Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його”. Той факт, що жінки принесли пахощі, вказує на те, що вони не чекали воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але і їхні надії. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса – дія зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили солодкі пахощі, щоб прийти і намастити Його. Ми також можемо щось принести до гробу. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі, трошки любові, трошки щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, що наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім пусте. «Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса?» Я вважаю, що немає кращих пахощів ніж покаяння, відданість, віра, надія і любов. Коли вони наблизились до гробу, жінки “говорили між собою: “Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?” Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий, навіть мертвий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. “Хто відкотить камінь для нас?”. “Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий”. Деякі камені ми можемо відкотити. “Відкотіть камінь”, - наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише ангел Божий. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (Мт. 28,2). Часто в духовному розумінні «землетрус» необхідний. Певним чином, усунення будь-якої перепони, що віддаляє нас від Ісуса, не може бути частковим ремонтом. Справа полягає не в тому, щоб забрати чи пересунути декілька зайвих камінців, поправити певні деталі і залишити цілісність недоторканою. У цьому випадку потрібен землетрус. Зміна має бути абсолютною, торкатися усіх аспектів нашого буття. Навернення – це духовний землетрус.” “Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу... А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали.” Надгробний камінь завжди має напис “тут лежить і т.д.” Але Ісусове воскресіння змінило цей напис. На могилах віруючих тепер треба писати іншу епітафію: “Його там немає”. Над кожною могилою, чути тихенький шепіт Спасителя: “Я живу, і вони також живуть”. Відкочуючи камінь у саду Йосифа, Бог відкотив найбільший камінь на землі. Він здобув остаточну і повну перемогу над гріхом і смертю. Усі камені, що лежать на нашому шляху, є лише уламками старого каменя. Але старий камінь – найбільший з усіх – вже відкочено. “Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам.”   Чому Ісус так хотів зустрітися з своїми учнями в Галилеї? Яке значення має ця зустріч в Галилеї, про яку так часто говориться в Євангелії? Саме у Галилеї більшість апостолів мали першу, незабутню зустріч з Учителем. Там вони вперше почули Його і пішли за Ним і дали Йому свої серця. Тепер їхня віра піддавалася жахливому випробування, тому вони потребували ще раз увійти у цю Галилейську атмосферу і знову там знайти Ісуса, відчути новизну і радість першої зустрічі, відновити свою віру і послух. Для нас це також правда. У житті кожного з нас є Галилея: момент, можливо давно в минулому, коли ми особисто зустріли Ісуса, почули Його і намагалися йти за Ним. Відтоді, гріх, забуття, неохота віддалили нас від Господа. У час сильної кризи, ми так само як апостоли покинули Вчителя. Воскреслий Ісус хоче зустріти нас у Галілеї. Він просить нас оживити пам’ять і полум’я першої зустрічі. Коли ми станемо тим, ким були, ми знову знайдемо Його. Нам не треба казати: “Це дуже тяжко”, бо він приготував дорогу: “Він випередить вас у Галилеї”... Невидимо присутній Він йде перед нами до Галилеї душі, якщо ми йдемо за ним, то кожен крок ставатиме легшим, і прийде час, коли, якщо не тілесними очима, то очима віри і любові, ми досягнемо невимовної певності Його присутності...Там ви Його побачите.” “Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї”. У цих двох словах “і Петрові” – надзвичайна чутливість Ісуса до людей, які згрішили. Він знає, що Петра мучить відчуття того, що він недостойний. Він знає, що почувається невпевнено, чи може він ще належати до числа 12 апостолів після того, як тричі зрадив Ісуса. Тому Ісус згадує ім’я Петра. “Ідіть скажіть апостолам і Петрові...”, що я чекатиму на них в Галилеї. Він має радіти з усіма. Його потрійне зречення Ісуса на деякий час віддалило його від апостолів, але його щире каяття повернуло його знову до їх числа. “Нехай ніхто не сумує, що знову і знову падає, бо прощення воскресло”, – каже Іван Золотоустий. Дорогі у Христі, жінки-мироносиці, які дали назву сьогоднішній неділі по Воскресінні ГНІХ, символізують кожного практикуючого християнина чи християнку. Дивлячись на їхню любов до Бога і вірність, подумаймо, чи ми кожної неділі і свята ходили до Святого Храму, а отже, чи шукаємо Христа, прагнемо зустрічі з Ним. Навіть теперішній час карантину не звільняє нас від цих роздумів. Чи маємо ми спрагу, незважаючи на ніщо – страх, розчарування, слабкість, зустрітися з Ісусом? Не забуваймо, що під час Божественної Літургії проходить все життя Христа – від Різдва, через навчання, терпіння і смерті до Воскресіння. Що ми приносимо Христові, приходячи кожної неділі чи свята до храму? Наше «пахуче миро» – це щира молитва, покора, смиренність, чистота серця, любов і повагу до ближнього, а чи може навпаки – ми не прагнемо зустрічі з Богом і залишаємося замкнені на Його благовість. Тому просімо у Воскреслого Господа благодаті Святого Духа, щоб просвітив наш розум, очистив серце, допоміг побачити себе в євангельських повчаннях і прикладах і через пережиття Євангелія змінити наше життя на гідне і християнське. А жінки-мироносиці нехай допоможуть нам усім прийти до Воскреслого Христа, побачити Його у нашому житті і вже ніколи не залишати Його науки, заповідей, зустрічей у Таїнствах та свідчення про Нього на дорогах нашого життя. Скріплюймо на силі тих, хто у цих нелегких моментах нашого життя є зневірений та розчарований. Нагадуймо їм, що «Христос Воскрес», а тому Правда восторжествує. Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць. Як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що весь наш день буде повним миру, сили, любові, надії і пасхальної радості. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Христос Воскрес! + Ярослав 16 травня 2021 року Божого,с. Грушів Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2021)

Воскресіння день, просвітімся люди! Пасха Господня, Пасха –від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, –перемоги пісню співаємо (Ірмос 1-ї пісні Канону Пасхи). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Цими словами, які промовляємо у великодній час, християни не просто вітають одне одного, а виражають і свідчать свою християнську віру. За цим добре знайомим нам словосполученням стоїть виправлення нашого темного минулого, оновлення життя і радісне очікування обнадійливого майбутнього. Це пасхальне християнське привітання каже нам, що в ці дні ми молитовно спогадуємо і переживаємо головну подію не року чи століття, і навіть не тисячоліття, а всього періоду існування людства. Однак великодні святкування – не лише нагода для спогаду й осмислення Воскресіння Господнього: вони таїнственно роблять нас його учасниками. Святий Григорій Богослов пише: «Нині спасіння світові, світові видимому і світу невидимому! Христос воскрес із мертвих – встаньте з Ним і ви; Христос у славі своїй – приходьте і ви; Христос із гробу – звільняйтеся від уз гріха» (Слово 45, На Святу Пасху). Пасха Христова є переконливим свідченням того, що смерть – це не останнє слово, бо попри всі потуги зла і неправди неодмінно торжествують Життя та Істина. Ця впевненість ґрунтується не просто на логічних роздумах, а на історичному факті – Воскресінні Господа нашого Ісуса Христа, яке відбулося в конкретному місці і часі – майже дві тисячі років тому в Єрусалимі. У ці святкові дні ми вкотре згадуємо біблійні свідчення про цю подію: що апостоли Петро та Іван, Марія Магдалина та інші жінки знайшли Христовий гріб порожнім; що на шляху до Еммаусу два учні впізнали Його за ламанням хліба; що Воскреслий з’являвся апостолам й іншим учням, коли двері були замкнені. Воскресіння Христове – найвизначніша подія в історії людства. Упродовж століть багато богословів, мислителів і письменників намагалися пізнати й висловити її глибину і велич. Наближаючись до пасхальної таїни, обмежений людський розум визнає власну неспроможність пояснити, як у Христі страждає і помирає Син Божий та як у Ньому воскресає людина. Але біблійні тексти, святооцівська спадщина і літургійна молитва допомагають нам усвідомити сенс Христової Пасхи для нашого спасіння. Події Христового розп'яття на хресті, зішестя в ад і Воскресіння нероздільно переплетені і осмислюються церковною Традицією як етапи, через які людина стає співучасницею Пасхи Христової. Якщо уважно приглянемося, то зауважимо, що все життя християнина – це, по-суті, безперервний шлях до воскресіння, бо, за словом святого апостола Павла, як «в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор. 15, 22). Наш Спаситель прийшов у світ, добровільно прийняв людські немочі, страждав, помер, був похований і воскрес у своєму прославленому Тілі, щоб знищити головну перешкоду на шляху людини до Бога – гріх; щоб ми, люди, які віруємо в Нього, могли отримати вічне життя. Якщо перед Христовою Пасхою гріх панував над нами, то тепер силою воскреслого Господа ми отримали благодать перемагати наші пристрасті й увійти з Христом в оновлене життя. Християни «поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 4). Ось чому Пасха «двері райські нам відчиняє» (Стихири Пасхи). Ось чому ми, християни, радіємо всім серцем, споглядаючи цими днями плоди воскресної переможної ходи Сонця Правди, яке розганяє пітьму гріха. Підносячи свої молитви до Господа, ми віримо: Він удостоїть нас святкувати Пасху вічну, спасительну «в невечірнім дні Царства свого» (Тропарець 9-ї пісні Канону Пасхи) і «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (І Кор. 2, 9). Ці богословські істини зовсім не абстрактні, а стосуються кожного християнина. На нашому життєвому шляху неминуче трапляються труднощі, спокуси і випробування. Водночас приклад Спасителя, який воскрес із гробу, додає нам твердої та непохитної впевненості в тому, що для Бога немає нічого неможливого (пор. Мр. 10, 27). Бог перемагає абсолютно все, якщо ми дозволяємо Йому діяти в нас. Він проганяє з наших сердець страх і зневіру, втішає і підбадьорює нас у випробуваннях. Кому, як не нам, вірним Української Греко-Католицької Церкви, знати про це. У березні цього року ми споминали 75-ті роковини сумнозвісного Львівського псевдособору, за допомогою якого безбожницький режим марно намагався знищити нашу Церкву. Проте ми, виконавши Христову заповідь «Щоб усі були одно» (пор. Ів. 17, 21) і приступивши до Берестейського єднання, 425-ту річницю якого відзначаємо цього року, залишилися їй вірними, а Господь давав нам сили й наснагу пройти крізь терни катакомб до світла воскресіння й свободи, яку український народ отримав 30 років тому. Усі ці події вчать нас, що ніякі труднощі і випробування не спроможні затьмарити пасхального торжества. Для кожного з нас, хто без нарікання приймає Господом дарований життєвий хрест, хто з надією на Бога терпеливо переносить різні випробування, хто мужньо бореться з гріхом у цьому світі, – Воскресіння Христове є особливо радісним святом. Ніякі зовнішні обмеження не здатні відняти в нас справжньої духовної свободи, яку ми отримали через віру у воскреслого Спасителя. Як християни, ми знаємо, що Воскресіння настає після Голготи. Особливим чином вкотре переконується в цьому український народ, який упродовж останніх кількох років потерпає від несправедливої російської військової агресії, що забирає життя його кращих синів і дочок. Ще одне випробування, якого зазнаємо, – це пандемія підступної недуги, що поставила на коліна весь світ. Людина змушена визнати власну безпорадність перед невидимою для людського ока інфекцією, об яку розбиваються горді амбіції навіть найсильніших світу цього. Цими днями звертаюся до всіх зі словом розради і підбадьорення: не біймося і не сумуймо! У важкі хвилини нехай нас скріплює на дусі пам’ять про те, як до наляканих учнів, що зібралися за замкненими дверима, приходить воскреслий Господь і каже: «Мир вам!» (пор. Ів. 20, 19). Хай цей Христовий мир і сьогодні наповнить душі і серця всіх тих, хто перебуває в тривозі і скорботі, хто потребує допомоги і розради через хворобу або втрату рідних чи близьких людей. Молімося, аби Отець Небесний своєю десницею обтер кожну нашу сльозину, щоб ми, узявшись за цю простягнуту нам Господню руку, змогли впевнено пройти крізь усі випробування від відчаю до надії, від пітьми до світла. Дбаючи про фізичне здоров’я, не забуваймо й про стан нашої безсмертної душі. Євангельські оповіді про зцілення, звершені Спасителем, вчать нас, що гріх не тільки несе загрозу духовному життю людини, а й неминуче позначається на її тілесному та психологічному стані. Дорогі в Христі! У цей Празник празників і Торжество торжеств молитовно бажаю, аби благодатний вогонь пасхальної радості завжди яскраво пломенів у наших душах, зігрівав і просвітлював наше життя, запалював Божественним світлом і радістю життя людей, які нас оточують, а особливо тих, хто потребує нашої уваги й підтримки. Нехай воскреслий Господь допоможе всім нам долати труднощі і негаразди на життєвому шляху, скріплюючи нас у християнській вірі, надії та любові! Бажаю всім Божого благословення, духовної кріпості та фізичного здоров'я. А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами на віки віків. Амінь! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю, 4 квітня 2021 року Божого Детальніше...