Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Ще зовсім недавно ми таїнственно переживали сумні події Христових страждань і смерті, а нині закінчився час суму та скорботи і ми радісно проголошуємо благовість про Христове Воскресіння. Її слова як сонячні промені проганяють темряву ночі і сповіщають ранок життя. Ними ми сповідуємо нашу віру, в них – невичерпне джерело християнської надії, вони – причина і натхнення для нашої любові. Воскресіння Христове дарує нам вічне життя. Воскресіння Христове робить нас новими людьми. Якби не було Воскресіння Христового, то була б підірвана віра у силу Божої істини, а сенс життя був би втрачений. Великою, світлою і радісною є ця подія. Великою, бо вона кардинальним чином змінила історію людства. Світлою, бо внесла світло надії у гріховну темряву, яка охопила світ. Радісною, бо відкриває людині перспективи життя і спасіння. Ось чому під час пасхального богослужіння Церква урочисто виголошує: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого» (Слово Івана Золотоустого в день святої Пасхи). І хоча ми продовжуємо зустрічати смерть, проте віримо, що Воскресіння Христове змінило саму її сутність, зробивши її переходом і пасхальним святом, бо Пасха означає перехід до Царства Божого. Христос воістину подолав духовну смерть, і тепер кожна людина може відновити єдність з Богом, яку втратили наші праотці. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною. Христос воскрес, щоб через духовний подвиг ми змогли перемогти в собі пристрасті та воскреснули з нашої духовної смерті, з наших гріховних гробів. Це наше духовне воскресіння залежить від нас, від нашого зусилля і духовної ревності; від того, чи готові ми позитивно відповісти на заклик Апостола: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 14). Сподіваюсь, що нині ми переживаємо пасхальну радість не лише як наслідок святкування важливої події з історії спасіння, а є вона для кожного з нас дуже особистим досвідом, який торкається глибини нашого життя. Великий піст був для нас особливою нагодою для покаяння та віднови взаємин із Богом, а в цей святковий день всі ми зібралися, щоб разом з Христовим торжеством над смертю відсвяткувати й свої невеликі перемоги над власними слабостями, пристрастями та гріхами. Ми переживаємо власну Пасху, коли помираємо для гріха та оживаємо для Бога, тому зараз нас переповнює радість і бажання прославити та благодарити Милосердного Отця. Наш постулат християнської віри про те, що Христос подолав владу смерті і гріха над людиною, часто потрапляє у горнило сумнівів і розчарування. Сьогодні ми переживаємо непрості часи. Економічні негаразди й політичні протистояння призвели до того, що багато хто розчарувався, зневірився, озлобився, збайдужів... Ми стаємо свідками, як гріх має на меті цілковито опанувати людиною, духовно й тілесно вбити її. Його дія у нашому суспільстві проявляється через соціальну несправедливість, корупцію, обман, вбивства, знущання над народною пам'яттю, топтання моральних вартостей... За таких обставин нам важливо самим не стати причиною помноження гріха, вміти вчасно зупинитися і не відповідати злом на зло, брехнею на брехню, осудом на осуд... Сьогодні продовжують бути актуальними слова апостола Павла, який всіх закликає до оновлення та переміни: «...вже пора вам прокинутись зі сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рим. 13,11-14). Пасха – це вершина нашого літургійного року, це свято над святами і Торжество всіх торжеств. У ній сповнюються Старозавітні пророцтва, здійснюються прообрази й Божі обітниці, вона надихає місію Церкви та щоденну діяльність кожного християнина. Це сенс, фундамент і вінець нашої християнської віри, адже «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», – каже Апостол Павло (1 Кор.15,14). Ось чому св. Йоан Золотоустий називає Пасху «святом віри». Цю віру наш народ прийняв у 988 р. на берегах Дніпра. Впродовж 1025 років, що минули з того часу, ми мали багато святих, мучеників та ісповідників, які є для нас зразком благочестивого життя та твердого стояння за віру. До їх сонму маємо сміливість зачислити і Блаженної пам'яті владику Юліана (Вороновського), який упокоївся в Бозі 28 лютого цього року. Смерть дорогого владики, що так засмутила всіх нас, стала для нього пасхою – переходом від землі до небес, від життя земного – до вічності. Сьогодні ми дякуємо Богові за те, що жодні випробування і перешкоди не змогли знищити християнської віри нашого українського народу. У ХХ ст. ворог людського роду, намагаючись її подолати, спричинив, як говорив ісповідник віри патріарх Йосиф (Сліпий), «горе трупів і ріки крові». Проте віра, пройшовши крізь терни переслідувань, воскресла, і наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, яка у цьому році святкує своє 20-річчя, є наочним прикладом нездоланності і незнищенності цього неоціненного скарбу на наших землях. Нині відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь про Воскреслого Христа лунає там, де раніше її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... У 2013 році Божому, який проголошений Роком віри, наша Церква закликає нас до кращого пізнання своєї християнської віри, зростання у ній та ділення нею. Будьмо її гідними проповідниками через духовне вдосконалення, гідне християнське життя та вірне виконання Божих заповідей. Дорогі у Христі! В цей святковий день щиросердечно вітаю кожного з Вас, бажаючи розділити з Вами воскресну радість. Зачерпнімо її, поділімось нею зі своїми родичами, ближніми і знайомими. Передаваймо її знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Відвідаймо в ці дні самотніх і тих, хто сумує. Хай наші вчинки любові та милосердя стануть для тих, хто нас оточує, найкращою проповіддю про Воскреслого Христа. Нехай Воскреслий Спаситель світу збереже всіх нас від усякого зла, допоможе перебороти життєві труднощі і негаразди, завжди посилає Своє благословення. Нехай зміцнить усіх нас в надії на перемогу добра над злом, життя над смертю, істини над неправдою і подасть нам Свою допомогу у добрих справах! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійців Хрестопоклонну неділю 2013 року Божого АУДІО - Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза) Детальніше...

Слава Ісусу Христу!Ваше Блаженство,Преосвященні владики, дорогі співбраття у священстві й монашестві,преподобні сестри, дорога скорботна громадо. На Тайній вечері Господь наш Ісус Христос, знаючи, що наблизився час його смерті, потішаючи своїх апостолів каже: „Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця іду" (Ів. 14,28). Ці самі слова промовляє сьогодні до кожного із нас блаженної пам'яті наш дорогий владика Юліян, а ми разом із всією Церквою йому відповідаємо: «Блаженна путь, на яку йдеш нині душе, бо Тобі приготовлено місце упокоєння». Життя преосвященного Владики було життям відданого і дбайливого пастиря, який життя своє віддає за овець (Ів. 10, 11). Св. Іван Золотоустий, роздумуючи над цим євангельським образом сказав: „Добрий пастир, якого саме бажає Христос, своїми подвигами суперничає з самими мучениками. Мученик бо умирає за Христа тільки один раз, але добрий пастир умирає за своє стадо багато разів. Він навіть примушений щодня за вас, своїх вірних умирати". Важким є хрест пастиря. Взяти цей хрест означає зректися себе, стати на тернисту хресну дорогу і до кінця служити тим, за кого помер Спаситель на Голгофі. Пастир іде попереду, говорить нам Євангеліє від Івана, і тільки таким чином може вести за собою інших, показуючи їм дорогу та першим зустрічаючи всі небезпеки, які постають на шляху. Владика Юліян завжди був таким добрим пастирем: не лякався і не втікав перед тими, хто хотів знищити Христове стадо. Те, що він став священиком, а тим більше єпископом, в умовах підпілля і переслідувань, свідчить про його готовність пожертвувати для Христа і його Церкви усім, навіть власним життям. Владика був цього свідомий, але, задивлений у лик розп'ятого Христа, черпав від Нього мужність іти до кінця. Переконаний, що історія не завагається назвати його ісповідником віри, святцем наших часів. Дивлячись на життя усопшого Божого Слуги архиєрея Юліяна, з певністю можемо сказати, що прожив він його богоугодно, стараючись у міру своїх людських сил зробити цей світ кращим, поділитися з ближніми своєю любов'ю. Почувши голос Божого покликання, Він не завагався і, „покинувши все, пішов за Ісусом" (Мт. 19, 27) та цілопально віддався на службу Христові та рідному українському народові, служачи йому в любові і покорі. Владика Юліян народився 5 травня 1936 року в родині Івана та Ксенії Вороновських в Гумниськах біля Буська. Від батьків перейняв щиру побожність та любов до свого народу. Після навчання у місцевій школі вступає на навчання до Львівського поліграфічного інституту. Бажання посвятити своє життя служінню Богові приводить його в 1958 році до підпільної спільноти монахів студійського уставу. Після відповідного приготування 27 жовтня 1968 року ісповідник віри владика Василь (Величковський) висвятив брата-студита Юліяна на священика. 30 вересня 1986 року – в день молитовної згадки святих мучениць Віри, Надії, любові та їхньої матері Софії – митрополит Володимир (Стернюк) здійснив архієрейську хіротонію нового владики УГКЦ Юліяна (Вороновського). Коротко служіння нашого владики Юліяна можна охарактеризувати словами апостола Павла: „Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти " (1Кор.9,22). Справді, наш дорогий владика був саме таким. Його навчання було правдиве, його приклад - світлий і гідний до наслідування, його терпіння – благородне, покора – глибока, віра – тверда, надія - непохитна. Він, кажучи словами тропаря, був і надалі залишається для всіх нас правилом віри, образом смиренності, учителем стриманості, святителем, що своє духовне стадо беріг перед усяким лихом і злом. Своїм життям і ревним служінням владика Юліан вірно наслідував Христа – вічного архієрея. Як зумів він осягнути все це? Відповідь одна: силою молитви, посвяти і жертви. Всі добре знаємо, як багато владика молився і як вмів терпеливо зносити всі прикрощі і тягарі. Скільки вложив він, часто навіть непомітно для нас, своїх молитов, праці, жертв і тривог, щоби наша Церква і зокрема Самбірсько-Дрогобицька єпархія, поручена його святительській опіці, успішно сповняли Христову місію освячення і спасіння серед рідного українського народу! Ми сьогодні дякуємо Богові за ті щедрі благословення і духовні дари, які отримали через святительські руки нашого владики Юліяна. Варто лише б згадати той факт, що владика з поміж усіх єпископів висвятив найбільше священиків. Після виходу з підпілля, Церква покликала його до відповідального служіння – стати ректором відновленої Львівської Духовної Семінарії. На цьому становищі він зробив усе можливе, щоби приготувати до священичого служіння ревних пастирів, яких тоді відчутно не вистачало. А це завдання не було з легких. По сьогоднішній день вихованці владики пам'ятають як його мужність і, насамперед, любов до Церкви, відповідальність за її майбутнє, не дозволили аби cемінарія, якій відключили тепло і електрику, припинила існування. Не зменшилася його апостольська ревність і посвята після призначення на єпископа новоствореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку потрібно було розбудовувати у твердій надії на те, що милосердний Господь не позбавить свого слугу благодатної допомоги. Сьогодні бачимо плоди його молитви і трудів. З його благословення постали єпархіальна Дрогобицька Семінарія і Катехитичний інститут, побудовано і освячено велику кількість церков і каплиць. Напевне немає такої парафії в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, яку б владика не відвідав, щоб помолитися зі своїми вірними, перейнятися їхніми проблемами та болями, пам'ятаючи про свій вчительський і пастирський обов'язок. Траплялося і так, що він по засніжених гірських дорогах добирався на санах до бідних сільських церков, де народ чекав на Його пастирське слово і архієрейську молитву. Тож знаючи труди і подвиги свого архипастиря, Церква Христова дякує сьогодні Богові за всі щедрі ласки, які Він зіслав на свій народ через його архиєрейські руки. Зібравшись біля домовини преосвященного Владики Юліяна, ми переповнені смутком, тому що в останній раз прощаємося з пастирем і батьком, якого ми любили і поважали. Але наша християнська віра спонукує нас не до розпачу, але до радості, бо сьогодні збулося найбільше бажання покійного, якого прагнув він усією своєю душею – злучитися зі своїм Небесним Отцем, якому ревно служив як християнин, монах і єпископ. Він дійшов до кінця своєї земної мандрівки та спішить до Небесної Батьківщини, щоби здати звіт за своє земне життя і прийняти вінець небесної слави. Кожен, хто зустрічався з преосвященним Юліяном найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому був він для нас таким доступним, дорогим і близьким. Спочилий у Бозі, святителю Юліяне, Ваше життя – це відблиск тихого діяння Божої благодаті, яка так виразно проявилася в благословенних плодах Вашої ревної невтомної праці. До життя, священства і архієрейського служіння покликав Вас Господь „во время люте", коли наш народ поневолювали три різні загарбники. Ми від щирого серця дякуємо Вам за те, що Ви відважно пішли за голосом Божого поклику, із великим завзяттям і посвятою служили святій Церкві та нам, своїм духовним дітям, котрі у Вашій скромній особі пізнали свого дорогого батька і водночас великого архієрея, „самовідданого і ревного душпастиря". Завершуючи своє слово хочу висловити в імені владики Юліяна особливу вдячність Блаженнішому Святославу. Ваша Святосте, дякую що Ви є сьогодні з нами, що Ви прибули щоб попрощати дорогого нам владику Юліяна, свого ректора і святителя. Коли я передавав в реанімації владиці вітання від вашого Блаженства, владика відкрив очі, монітор показував прискорене биття серця, а вираз його обличчя доносив нам присутнім його вдячність. Дорогий владико Юліяне, сьогодні ми служимо Літургію за упокій Вашої душі, благаючи Бога, щоби Ви служили Літургію у небі за нас, нашу Церкву і народ. Нехай ці хвилини прощання і Ваша остання пастирська наука, яку Ви сьогодні голосите своїми бездиханними устами надихають нас продовжувати все те святе і світле, ради чого Ви жили і служили. Дорогі брати і сестри, молімось, щоб Господь подав упокоєння для переставленого від нас архиєрея Юліяна, а нам – миру і свою милость. Амінь. Детальніше...