Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри! Вітаю всіх Вас тут, у стіп цього чудотворного джерела Божої Матері, до котрого ми сьогодні прибули з ближчих і дальших куточків нашої єпархії, а також із інших міст і сіл України. Сьогодні свята Церква святкує Неділю всіх святих. Ще минулої неділі ми торжественно спогадували і духовно переживали Зіслання Святого Духа на апостолів. Тоді Третя Божа Особа − Дух Святий − своїм зішестям із переляканих рибалок учинив відважних проповідників і свідків Слова Божого, які поширили вістку про воскреслого Ісуса Христа по всій землі. Від Зіслання Святого Духа на апостолів започаткувалася діяльна історія Христової Церкви. Ця Церква не походить із волі людини, із її роздумів, умінь чи організаційних здібностей, бо інакше вона вже давно згасла б, як проминає кожна людська річ. Церква є ділом Божим – Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Святим Духом вона заснована як Церква всіх народів – вселенська, тобто католицька; вона обіймає весь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Сьогодні ми святкуємо Неділю всіх святих, і свята Церква, почитаючи та ставлячи на перше місце після П’ятидесятниці, всіх святих як плоди Святого Духа, нагадує і про наше з Вами покликання прямувати до обожествлення, тобто уподібнюватись до свого Творця. Своїм життям безліч святих і праведників показують, що святість не є недосяжним ідеалом, зарезервованим для групки вибранців, але що вона є покликанням кожного із нас. Тому кожен християнин є покликаний до святості. Свята Церква урочисто святкує пам’ять усіх святих, щоб надихнути нас уподібнюватися до них, щоб наслідувати їхній спосіб життя, засвоювати їхню твердість у виконанні Божих заповідей, їхню ревність в очищенні себе від усякої скверни плоті й духа… Христос зіслав Церкві Святого Духа і Його дари, щоб кожен міг користати з них і приносити щедрі плоди свого покаяння і навернення.Сьогодні також тут, на відпустовому місці в Биличах, з глибини серця дякуємо Богові за сьогоднішній день, за усіх вас дорогі брати і сестри, священнослужителі, монахи і монахині, улюблені молільники. Дякуємо за вашу міцну віру, за вашу любов до Бога та до УГКЦ. Нагодою для цього благодарення є 30-та річниця виходу нашої Церкви з катакомб, завдяки чому ми маємо можливість відкрито звершувати богослужіння, вести душпастирське служіння у різних сферах, вільно проповідувати Слово Боже. Ми дякуємо Богові за тих, хто на своїх плечах виніс із катакомб зранене церковне тіло – за мужніх єпископів, безстрашних священиків, молитовних ченців та черниць, відважних мирян, котрі з любові до Бога, Церкви та України поклали життя у далеких просторах Сибіру та Казахстану. Ми вдячні Господеві за тих, котрі були страчені у в’язницях, замордовані у селах та містах в Україні та поза нею. Дякуємо Богові за тисячі мучеників, що прийняли жорстоку смерть з любові до Нього та Його Святої Церкви. Дякуємо Всевишньому за тих духовних осіб та вірних мирян, котрі плекали у своїх серцях глибоку віру, бездоганне життя та прихильність до своєї, Української Греко-Католицької Церкви. За тих, що вірили, молилися, страждали, хоч були загнані у підпілля, але дочекалися, перемогли Божою силою і світло з темряви засяяло й опромінило душі та лиця тих, хто довіряв Богові й очікував на його святу відповідь. Схилімо сьогодні свої голови на знак вдячності Господу за Його велике милосердя до нас та помолімося за тих, хто поклав своє життя з любові до Бога та ближніх.Сьогодні, коли святкуємо тридцяті роковини виходу нашої Церкви з катакомб, хочу наголосити на тому, що наша свята Церква була і залишається не тільки духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, але і школою українського патріотизму та національної свідомості. Вона вчила і вчить любити свій народ, для нього віддано працювати, плекаючи свою духовну та національну гідність. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розпливлися в чужому морю – все це завдячуємо передусім УГКЦ. Аналіз історії нашої Церкви приводить нас до висновків, які надзвичайно важко заперечити чи проігнорувати. Наша Церква викликала пробудження до духовної й національної свідомості українців, стала на захист української мови, як найважливішої національної ознаки, започаткувала національну школу, створила передумови для появи української патріотичної інтелігенції. Можна ствердити, що ціла історія Української Греко-Католицької Церкви, від Святоволодимирового Хрещення і до сьогодні, – це боротьба за духовну й національну самобутність, відродження нашого народу. Результат її діяльності – це збереження української духовності й національної ідентичності мільйонами українців в Україні та на поселеннях сущих.У теперішній ситуації наша Церква намагається заповнити духовну порожнечу спричинену довголітнім пануванням атеїстичної та матеріалістичної ідеології, стати справжнім духовним провідником нашого суспільства. Свою роль вона бачить в утвердженні гідності людини та в боротьбі з усіма проявами деморалізації суспільного життя. Наша Церква не тільки цікавиться різними проявами національно-громадського життя, а й заохочує своїх вірних до активної участі у вирішенні суспільних завдань. Тут варто згадати рішення та ініціативи Синоду єпископів УГКЦ, пастирські звернення та послання Глави нашої Церкви блаженної пам’яті Патріарха Любомира, його святості Патріарха Святослава відносно тих чи інших соціальних проблем. І це не дивно, бо ще митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському посланні «Як будувати рідну хату» зазначав, що Церква завжди відіграватиме важливу роль у будівництві Батьківщини, оскільки немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви, в якій діє сила Божа. То вона, на переконання Великого Митрополита, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина. Церква, дбаючи про розвиток національного буття українського народу та його добробут, вказує на необхідні для цього умови та повчає нас словами великого Пастиря митрополита Андрея Шептицького, які є надзвичайно актуальними в теперішній ситуації різноманітних політичних протистоянь: «Усі, хто почуваються українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності й усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово й ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а мурашиною працею, залізними зусиллями і трудами других”.Дорогі в Христі! Сьогодні, стоячи тут, на відпустовому чудотворному місці у Биличах, усильно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі. Ми благаємо у Неї, щоб на нашій українській землі настав мир, бо вже кілька років через війну з російським агресором відчуваємо смуток і біль, загибель і скалічення наших близьких і знайомих. Ми молимо, щоб Мати Божа розрадила вдів, витерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги пораненим, непереможною силою зміцнила наших воїнів і захистила боголюбивий український народ. Бажаю Вам, дорогі у Христі паломники, щоб усі ми повернулися до наших домівок із серцем, оживленим вогнем святої віри, із серцем, повним великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, але й ділами. Отож, відійдемо з цього відпустового місця і продовжуймо наше земне паломництво дорогою досконалості, дорогою любові і святості. Відходьмо з глибоким переконанням, що Богородиця йде разом з нами, покриваючи нас своїм омофором. Просімо в Неї зростання у любові: до ближніх, до рідної землі і до батьківщини України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!   Детальніше...

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Світлий празник Христової Пасхи завершується великим празником Святої П’ятдесятниці. Разом з Христовим Різдвом і Воскресіння цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник П’ятдесятниці має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця була святом жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму юдеї з усіх усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у Єрусалимському храмі свою жертву. В пізніших часах до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив – Синайське Богоявління: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу Ізраїльського народу з Єгипту. Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. П’ятдесятого дня після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа свята Церква святкує Зіслання Святого Духа на апостолів. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. У день П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У цей день починає діяти Христова Церква, а Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди. Єрусалимський храм був прообразом Христа – справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова – спільнота вірних, як пише апостол Павло: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). Місце, де спільнота Церкви «на спомин» Христа (Лк. 22,19) збирається для «ламання хліба» (Ді. 2,42) – служіння Євхаристії, є християнським храмом. Отож Святий Дух оживляє Церкву, вона не походить з волі людини, з роздумів чи вмінь людини чи з її організаційних здібностей, бо якщо би це було так, то вона вже давно б згасла, так само, як проминає кожна людська річ. Церква, натомість, є Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Поширення Божого завіту на всі народи землі, як святий євангелист Лука представляє, перераховуючи відомі на той час народи, означає те, що «від самого початку Церква є вселенською або католицькою, і що її вселенськість не є плодом наступного приєднання різних спільнот. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів; вона обіймає увесь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зшестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для Своїх друзів. Через Сина Божого, померлого, воскреслого і Того, Який повернувся до Отця, сходить на людство Божий подих - Святий Дух. Тим самим, там, де панували поділи та відчуженість, родиться єдність та порозуміння, розпочинається процес об'єднання поділеного та розсіяного людського роду у нове тіло, тобто Церкву. Єдність є наслідком Божого діяння, вона є «візитною карткою» християнської спільноти продовж усієї її історії. У празник П'ятидесятниці Святий Дух являється як вогонь, що зійшов на Ісусових учнів та дарував їм новий Божий запал. Апостоли, разом з вірними різних спільнот, донесли цей Божий вогонь аж до краю землі, бажаючи відновити лице землі. Наскільки відмінним є цей вогонь від вогню воєн та бомб; як відрізняється вогонь, запалений Христом, від вогню, запаленого диктаторами різних епох, навіть нашого ХХІ століття, що залишають за собою зруйноване життя, спалену землю, біль і горе людства. Божий вогонь є вогнем палаючого куща (Вих. 3, 2), що горить, але не згоряє; є полум'ям, що палає, однак, не руйнує, а навпаки, виявляє найкращі і найправдивіші сторони людини. Усі ми дуже часто відчуваємо потребу чути слова, які Спаситель неодноразово скеровував до своїх учнів: «Не бійтесь!» Так як святий Петро та інші учні, ми повинні дозволити, щоб Його присутність і Його благодать перемінювали наші серця, які постійно піддані людським немочам. Мусимо пам'ятати, що відмовитись від чогось, погубити своє життя за правдивого Бога, Бога любові та життя, є, насправді, здобутком та цілковитим віднайденням себе самого. Хто надіється на Христа, той уже в цьому житті зазнає миру та радості серця, чого не може дати світ. Отож, варто дозволити на те, щоб вогонь Святого Духа доторкнувся до нас, а біль від цього дотику є необхідним для нашого переображення, для нашого спасіння. Вогонь є представленням таїнства хреста, без якого не існує християнства. Празник П'ятидесятниці запрошує нас до визнання нашої віри у присутність і дію Святого Духа, до того, щоб призивати Його зішестя на нас, на Церкву і на увесь світ. Святий Дух є даром, що Христос випросив і постійно випрошує у Небесного Отця для своїх послідовників, є першим та головним даром, який Ісус здобув для нас своїм Воскресінням та Вознесінням на небо. Святий Дух є найбільшим даром Бога людині, а саме найвищим свідченням його любові до нас. Ніколи не забуваймо, що силою Святого Духа Євангелія Ісуса не обмежується простим переліком фактів, але прагне стати «доброю новиною для бідних, звільненням для полонених, прозрінням для сліпих...» (див.: Лк 4,18). Це все особливо виявилося в день П’ятидесятниці, ставши благодаттю і завданням Церкви перед світом, її першочерговою місією. Ми є плодами цієї місії Церкви через діяння Святого Духа. Ми несемо в собі цю печать любові Отця до Ісуса Христа, якою є Святий Дух. Цього року наша Українська Греко-Католицька Церква спогадує 30 роковини виходу з катакомб. Від своїх початків у Володимировому хрещенні вона так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Наша Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окрема нація, що не заломилися, не розплилися під окупацією чужих імперій, - все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Сьогодні, коли святкуємо 10 річницю посвячення храму у вашому селі, хочу наголосити на тому, що він був і залишається духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, школою української національної свідомості. Немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви в якій діє сила Божа. То вона, виховує народ та вщеплює в душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго і мудрого громадянина. Як нам сьогодні потрібна єдність нашої соборної України, як нам потрібно миру і злагоди в нашому народі! Бо саме мир і соборність для нас є ознакою нового українського буття. Дух Святий є духом миру і духом єдності. Нехай Він сьогодні наповнить кожного з нас, обновить у нашому серці радість і силу християнського життя, відкриє нам таємниці нашого буття і покличе нас до християнської досконалості. Бо Він є Той, що всюди присутній і все наповняє. Нехай прийде Дух Святий і вселиться в нас, нехай очистить нас від усякої скверни, нехай спасе душі наші. Нехай Ним буде повне життя кожного з нас. Живімо і рухаємося у Ньому, щоб чути нам голос істини та сповнятись нею, щоб бути утішеними і повними всякого добра. Живімо не духом світу, але у Святому Дусі. Амінь. Детальніше...

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри. Сьогодні у євангельському читанні ми почули слова молитви Ісуса Христа. Це Його «Архиєрейська» молитва заступництва за людський рід, з якою Він не перестає звертатися до Отця. Сьогодні тут серед нас зібраних на Божественній літургії невидимим чином присутній Христос (пор.Мт.18, 20). І тому наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісусу Христос. У четвер ми відсвяткували свято Вознесіння. Після того як учні Христові розстались із своїм Учителем на Оливній горі, вони пішли молитися в закритій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. І наша подячна молитва відбувається у той час, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Богородиця, яка впродовж усього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою вона випрошує у Сина – нашого Господа дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа – це відповідь на витривалу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Перша властивість цієї молитви полягає втому, що вона є однодушною. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія тому, що мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви, «щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Ів. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити. І ще на одну властивість молитви я б бажав звернути вашу ласкаву увагу. А саме: молитися слід з Богоматір’ю, адже Вона Мати Церкви. Присутність Пресвятої Богородиці, Її голос, Її молитви очищують, освячують, приносять Святого Духа. Просімо Богоматір, щоб була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви та донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас задля Неї душі наші. Сьогодні ми також святкуємо Неділю Святих Отців І Нікейського Собору і тим самим єднаємося з тими святими отцями, котрі захистили нам правдиву віру, зберегли її і передали нам у спадщину. Ці Святі Отці у Символі віри соборно окреслили найхарактерніші ознаки Христової Церкви. Спираючись на сповідування віри, від апостольських часів, Христову Церкву Отці називають «єдиною, святою, соборною і апостольською», і ми до неї належимо. Тому сьогоднішнє свято пригадує нам і про наш обов’язок берегти свою віру, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її своїм щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Сьогодні ми також відзначаємо знакову дату - 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет» для узалежнених осіб. Це – дім милосердя, який, здавалося б недавно, стараннями ентузіастів з Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, розпочав своє існування, а зараз діє вже як Всецерковний заклад, що відкриває свої двері перед тими, хто потрапив у скрутне становище, переживає важкий етап власного життя. Тут друзі нашого центру отримують звільнення від того, що їх поневолює, робить невільниками. Тут вони мають нагоду через молитву, євангельську добру новину та усвідомлення гідності людського життя, пережити навернення – своє духовне і фізичне зцілення. Бо для людини, благовість християнської віри, зокрема, полягає в тому, що, незважаючи на те, як би низько вона не впала, завжди може розраховувати на Бога, який простягає їй руку допомоги. Господь зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Бог бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дає зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує... У євангельській притчі про доброго самарянина Ісус зображає три перспективи життя. Перша – грабіжники, які пограбували подорожуючого по дорозі до Єрихону. Друга – старозавітній священик і левіт, котрі пройшли мимо, відмовившись допомогти чоловікові, що лежав при дорозі. Третє – добрий самарянин, що зупинився, глянув і допоміг; підвів пораненого чоловіка, перев’язав йому рани; відвіз його до заїзду, за все заплатив і навіть, пообіцяв повернутись і опікуватись далі. Його наставлення, його любов повинні завжди мати і ми, християни. Коли ми у неділю повертаємось після літургії, то повинні продовжувати служити літургію у буденних ситуаціях нашого життя. Це та літургія, яку служать, коли бачать на дорозі людей у потребі, страждаючих, поранених чи пригнічених… Про це нас навчає Христос у своїй притчі про страшний Суд, кажучи: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. … Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт.25,35-36.40). Тому, коли ми допомагаємо потребуючим, ми допомагаємо самому Христові і таким чином збираємо собі скарби на небі, «де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають» (пор. Мт.6,20). Отож у п’ятнадцяту річницю Всецерковного реабілітаційного центру «Назарет» маємо особливу нагоду - поставити себе у життєво необхідну нам Божу присутність. Сьогоднішній ювілей має бути передусім подячними благодаренням і прославою Господа за те, щоб Він і надалі, як Батько, перебував поруч зі своїми людьми... Наш сьогоднішній ювілей має бути часом подяки Богові, Який невидимо зсилає нам життєво необхідну благодать. Ми покликані належно відповісти, віддячити Йому в міру своїх талантів, зусиль та праці. У цей ювілейний день бажаю радості усім членам спільноти «Назарету». Відчуйте у своєму житті Божу присутність і нехай вона внесе новий імпульс у Ваше життя і плани на майбутнє у вашому служінні. Нехай Чоловіколюбний Господь у кожному вашому починанні і ділі дарує через Свого Святого Духа мир, охорону, сприяння і благодатну невидиму допомогу. Зичу всім Вам миру щастя і радості у практикуванні християнських цінностей, нехай буде мила Богові літургія вашого життя, бажаю Божої благодаті, добра, злагоди і сили щоденно свідчити у своєму служінні Бога. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 9 червня 2019 року Божогос. Рихтичі   Детальніше...

Воскресіння день − просвітімося люди! Пасха Господня, Пасха, від смерті бо до життя І від землі до небес Христос Бог нас перевів, − Перемоги пісню співаємо! (Ірмос першої пісні Канону Пасхи) Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Урочисте християнське привітання, яке цими днями лине нашими містами і селами, охоплює нас радістю та сповнює надією. У цих двох словах – вияв християнської віри і сила Церкви. Пасха – це перехід Господа нашого Ісуса Христа від смерті до Життя, перемога Правди над несправедливістю, а Життя – над смертю. Христове воскресіння визволило людину від поневолення гріхом і смертю, усунуло перешкоди зі шляху спасіння, повернувши нам можливість знову почуватися улюбленими дітьми нашого Небесного Отця і започаткувавши нове життя в Господі. Не лише для людей Христова Пасха є світлоносним торжеством, бо, як співаємо в церковних піснеспівах, «нині все наповнилося світлом, небо і земля, і глибини підземні; нехай же святкує все творіння Христове Воскресіння – в Нім бо ми утверджуємось» (тропар третьої пісні Канону Пасхи). «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (І Кор. 15, 14), – пише св. апостол Павло. З огляду на це, за словами св. Григорія Богослова, Пасха Христова – основне свято Церкви, «празників празник і торжество торжеств» (пор. Слово на Святу Пасху). Пасхальне Христове торжество – подія велична і знакова для нас, християн, бо є провісником нашого воскресіння і зорею невечірнього дня Царства Небесного, якого ми так прагнемо і до якого прямуємо. Пасха Христова – це справжня надія світу і перспектива майбуття, яке не розчаровує. Це – сила пшеничного зерна, яке, вмерши, рясний плід приносить (пор. Ів. 12, 24). Це – міць Божественної любові, яка, віддавшись до кінця, долає ненависть і преображає світ. Ця сила, реалізувавшись майже дві тисячі років тому, і сьогодні приносить плоди надії у світі, позначеному несправедливістю та насильством, брехнею і обманом, болями і стражданнями. Ось чому Христова Пасха є джерелом справжньої втіхи для християн: «Воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо… і тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням» (стихири Пасхи). Ми щедро ділимося цим пасхальним настроєм з навколишніми, щоб увесь світ зміг відповісти на заклик апостола Павла: «Радуйтеся завжди в Господі; знову кажу: Радуйтеся!» (Флп. 4, 4). Ця радість – істинна, бо походить від Господа; вона є відчуттям переможного завершення наших добрих справ; корениться в переконанні про остаточне торжество істини. Пасхальна радість знищує перешкоди відчуження й егоїзму, ненависті й ворожнечі, об’єднуючи всіх у велику християнську родину – Церкву, як відновлення єдності людей з Богом і поміж собою. «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13, 35), – каже Господь. Тільки в духовній єдності ми зможемо з Божою допомогою долати труднощі та негаразди: у цьому – наша сила і впевненість у майбутньому. Щоб наша радість не проминала і була животворною, маємо зберігати своє сумління і свою душу безгрішними. Преподобний Теодор Студит закликає нас: «Тішмося Пасхою, яка відбувається щодня. Що це за Пасха? – Очищення гріхів, скруха серця, сльози чування, чисте сумління, умертвіння земних членів: розпусти, нечистоти, пристрастей, недобрих бажань і всякого іншого зла. Хто вдостоїться досягти всього цього, той святкує Пасху не один раз на рік, а щодня» (Про Пасху). Звіщати воскреслого Христа зі справжньою духовною радістю може лише той, чиї думки – чисті, а вчинки – непорочні. Тільки на такій радості базується повнота наших життєвих успіхів і всього нашого життя. Дорогі в Христі! Події, що відбуваються в сучасному світі, не сповнюють нас оптимізмом: війни, стихійні лиха, переслідування християн, вбивства, злочини немовби не залишають місця для добра і світла, надії і радості. Ми сьогодні стаємо свідками численних парадоксів: коли чорне називають білим, а поневолення гріхом і пристрастю – свободою. Брехлива пропаганда і антилюдські ідеології намагаються поглинути цей Божий світ… У період випробувань і страждань може видаватися, що наш хрест – дуже важкий і непосильний. Проте саме в такі важкі моменти ми, віруючі люди, повинні пам’ятати, що «через хрест радість прийшла всьому світові», що хрест веде до воскресіння. Христос не обіцяв своїм послідовникам безтурботного життя, а зазначав: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (пор. Ів. 16, 33) і запрошує: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Ці слова набирають особливої актуальності для нас, українців, бо потерпаємо від непростої суспільно-політичної ситуації в Україні, а війна з російським агресором сіє смуток через загибель і скалічення наших близьких і знайомих. Пам’ятаймо, що за Страсною п’ятницею неодмінно настає день великої радості - Воскресіння! У таких важких життєвих обставинах нас надихають слова пасхального Євангелія: «Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів. 1, 5). Світло Христове здатне засяяти навіть там, де безпросвітні сутінки не залишають жодної надії! Щоб уникнути розчарування і зневіри, маємо пам'ятати: якщо ми з Богом, то зло вже переможене. Сила Божа здатна все змінити навіть там, де людський закон намагається порушити природний порядок і Божу заповідь. У Воскресінні Христовому ми маємо непорушне свідчення торжества божественної Правди над диявольським лукавством, вічного – над тим, що проминає. Переможну силу Христової Пасхи зауважуємо, гортаючи сторінки історії, яка знає незліченну кількість прикладів того, що, незважаючи на всі потуги та підступи зла, добро завжди тріумфує. Свідченням цього є Містичне тіло Христове – побудована на Петровій скелі Христова Церква, яку не можуть подолати пекельні сили (пор. Мт. 16, 18). Завдяки пасхальній перспективі й наша Українська Греко-Католицька Церква цього року відзначає 30-ту річницю своєї легалізації після багатолітніх переслідувань безбожним радянським режимом. Її воскресіння з катакомб відкрило нові горизонти для євангельської благовісті, яка нині лунає там, де ще кілька десятиліть тому ми не могли цього навіть сподіватися. Це є ще однією підставою для впевненості, що різні сучасні підступи супроти Церкви та нашого народу, хоч і несуть страждання та тривоги, приречені на крах, якщо ми до кінця залишимося вірними воскреслому Христові. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх зі світлоносним святом Воскресіння Христового. Пам’ятаймо, що Великдень – це не просто обряди і традиції, а свято, яке ми маємо внутрішньо відчути і духовно пережити; лише тоді Пасха здатна внести позитивні зміни в нас і навколо нас. Щиро зичу, щоб невечірнє світло Христового Воскресіння пронизувало наш життєвий шлях, допомагаючи нам долати всі труднощі і перешкоди та утверджуючи нас у міцній християнській вірі, постійній надії на Господа та безмежній любові до Бога, рідної землі та наших ближніх. Нехай воскреслий Ісус Христос зміцнить наші духовні й тілесні сили, принесе радість, мир, любов і злагоду в наші душі, у наші родини, у наш народ. Зберігаймо у своїх серцях Божественну радість і щедро ділімося нею з іншими. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 31 березня 2019 року Божого Детальніше...