SDE
Ярослав Приріз

Проповідь з нагоди прощі у Грушові (2018)

15 травня 2018
Христос Воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, дорога наша молоде, улюблені в Христі брати і сестри, дорогі молільники! З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до цього чудотворного місця на прощу. Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий у цілому світі як місце чудесного об’явлення Матері Божої. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові та вдячності, щоб подарувати його нашій небесній Матері. Цьогорічна проща особлива тим, що ми звершуємо її у 25-річчя створення Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Минулого року ми відзначали 30-ліття чудесних подій у Грушові, під час яких своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система. Тоді вона розбудила у наших серцях найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Так що події у Грушові мають прямий зв’язок з виходом з підпілля та відродженням нашої Церкви у кінці 80-их – на початку 90-их рр. ХХ ст., завдяки яким у 1993 р. Б. була проголошена і постала Самбірсько-Дрогобицька Єпархія. Тому і по сьогоднішній день ми переживаємо об’явлення Богородиці у Грушові як Благовіщення нашої церковної і національної свободи. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру та правдиву Христову віру, яку завжди старалися знищити вороги правди. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать. В євангельському читанні сьогоднішньої неділі євангелист Йоан оповідає нам про зцілення сліпородженого. Цьому багатостраждальному чоловікові, який просив милостиню у Єрусалимському храмі, Господь відкрив не тільки його тілесні очі, але і дарував духовне прозріння. Жебракуючи він, очікував хоч трохи милосердя і співчуття від людей, а отримав найбільшу милість та любов від самого Бога. Отримав, бо повірив. Його шлях до віри не був легким: його допитували, над ним насміхалися, йому погрожували, примушували відректися від Ісуса, в кінці навіть вигнали геть, але віра цього чоловіка допомогла йому здолати всі перешкоди, пізнати Христа і поклонитися йому - своєму Cпасителеві і Богу. Як дуже подібною є ця євангельська історія до подій з нашого недавнього минулого. Як часто такі самі труднощі на дорозі віри і нашого християнського життя переживаємо ми навіть і тепер в часі відносної релігійної свободи! Неодноразово опиняємося в такій ситуації, коли свою віру, свої християнські переконання і принципи потрібно захищати перед новітніми ідеологіями секуляризму, агностицизму, гендеру, лібералізму тощо. Христос приходить на цей світ, щоб відкрити наші очі, просвітити кожну людину, звільнивши від темряви гордості, облуди та зла. Ми прагнемо цього божественного просвіщення та очищення наших почуттів, щоб побачити Христа – сонце Правди, що всім життя просвітлює. Побачити Господа так, як побачив Його сліпороджений, якого знайшов Господь у храмі. Адже він саме і для цього прийшов, щоб шукати і знайти те, що загинуло (пор. Мт. 18, 11). Наше життя – це радісне, хоч і нелегке, паломництво у напрям Світла і Правди, в якому наші особисті зусилля є випереджені і підтримані Божою благодаттю. То ж Євангеліє закликає нас сьогодні, не боячись труднощів, відкинення, навіть переслідувань, відважно іти за Христом, стаючи свідками Його Правди, яка просвітлює кожну людину. Бо ж кожна Євангельська розповідь, чи слово, яке промовив Ісус залишається живим і діяльним, Боже слово промовляло і змінювало людські серця в усі віки, ту саму силу воно має і сьогодні. Воно може зціляти недуги, давати прозріння та духовну силу для тих, хто вірує в Ісуса і визнає його Божим Сином. Тож Христос і сьогодні продовжує направляє людей до джерела цілющої води, більше необхідної народові, яка оздоровлює душу, а саме: до святої Тайни Сповіді. І тут значення має те, щоб через щире покаяння звернутися до Бога, який радо прощає вчинений гріх. Сліпий не бачив від народження і це не стало трудністю для Христа, щоб привернути йому зір. Бог не має труднощів прощати нам гріхи, це люди мають упередження й страх, навіяний злим духом, щоб каятися і прибігати з довірою до Господа. Це людина, яка привикла до беззаконня, а згодом має трудність покинути темноту, пута гріха, щоб одягнутися у Боже світло, яким є Христос. Євангельський незрячий чоловік також духовно зростав, бо спочатку назвав Ісуса чоловіком, потім пророком, а вкінці, зустрівшись із Христом у храмі визнав його Господом – і поклонився Йому (Ів 9,38). Сьогодні також святкуємо День Матері, тому хочу скористатися цією чудовою нагодою, щоб привітати всіх українських матерів, особливо тих, що тут присутні. Всім вам складаю мої найщиріші побажання щедрих Божих ласк, доброго здоров’я і многих літ життя. Молю нашу небесну Матір – Пресвяту Богородицю, щоб вона взяла всіх наших матерів під свій материнський покров та випросила для них у Бога благословення та щастя для всіх наших родин. Сьогодні тут у Грошові перед нами дуже виразно постає правда про те, що кожен із нас має не тільки земну матір, яка дала нам життя, свою материнську любов, яка навчила нас рідної мови та молитви, але маємо ми також Матір на небі, яка пригортає кожну людину до свого серця, яка знає всі наші турботи, труднощі, немочі. Вона є нашою помічницею і заступницею, що завжди благає свого Сина про Його милосердя для нас грішних. Це чудотворне місце та свята ікона є свідченням того якою великою є любов Матері Божої до нашого стражденного народу. Тож сьогодні, ми з глибини душі дякуємо Богові за наших двох матерів. Приносячи цю Євхаристійну Жертву молимося з пречистою пре благословенною славною Владичицею нашою і Богородицею і Приснодівою Марією за всіх і за все: за наш народ, Церкву, Україну, за наших матерів, за наших воїнів. Нехай світло Божої правди прожене всяку темряву, щоби очима віри могли ми споглядати славні Божі діла в нашій історії і сьогоденні. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця та причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 13 травня 2018 року Божогос. Грушів Детальніше...

Проповідь на Божественній Літургії з нагоди святкування 25-літнього Ювілею Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у Дрогобицькому деканаті

11 квітня 2018
Христос Воскрес! Дорогі у Христі! Дозвольте привітати Вас у цей другий день Великодніх свят, у Світлий понеділок, коли ми продовжуємо святкувати Христову Пасху. Дух Воскреслого Христа перебуває серед нас, і це сповнює нас невимовної радості. Пасха – центральна подія в історії спасіння, звідки ми черпаємо наснаги і для нашого особистого шляху духовного вдосконалення, і для місії великої Христової спільноти, яку ми називаємо Церквою. Бо пише апостол Павло у своєму листі до Коринтян: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша …» (1 Кор. 15, 15.). Всі ми, християни, є свідками воскреслого Христа – Його Воскресінням надихаємося, Його Воскресіння проповідуємо. Тому слова «Христос воскрес!», які ми традиційно промовляємо у великодній час, є не просто християнським привітанням, а нашою проповіддю, яку ми несемо у світ - і до тих, хто далекий від Христа, бо ніколи не чув про нього, і до тих, хто знав Його, але чомусь відпав від Його спасительного стада, і до наших ближніх, скріплюючи їх на дусі в нелегких хвилинах – бо для всіх Воскрес Христос і кожному прагне подарувати плоди свого Воскресіння. Вчора ми на Божественній Літургії розпочали, а сьогодні продовжуємо читати новий цикл читання Апостола – Діяння апостольські. Їх Автором є св. Лука, який також написав одне з чотирьох Євангелій. Таким чином його розповідь ніби поділена на дві частини. У першій, Євангелії, він розповідає про життя Ісуса Христа і про його відкупительне діло, а у другій – про життя і діяльність ранньохристиянської спільноти Христових Учнів – Церкви як Тіла Христового. Таким чином Церква після воскресіння і вознесіння Христа на небо продовжує на землі Його спасительну місію, долучаючи людей до дарованого Ним відкуплення. Церква – це не просто якась архітектурна споруда чи адміністративна структура, а, насамперед, жива спільнота Христових послідовників, яка актуалізується навколо Його євхаристійної трапези. Ми всі творимо Церкву, коли збираємось навколо Божого Престолу у храмі. Ми належимо до Христової Церкви, коли перебуваємо разом зі спадкоємцями Христових апостолів, найближчих свідків Його Воскресіння. Наслідниками Спільноти Дванадцятьох є Єпископи на чолі з наслідником Апостола Петра – папою Римським. Це йому Христо доручив провадити корабель Церкви бурхливим морем людської історії, з’явившись після Свого Воскресіння і звертаючись до Нього: «Паси мої ягнята! Паси мої вівці» (пор. Йо.21, 15-17). Наслідник Апостола Петра є видимим знаком єдності Христової Церкви. Якщо перебуваємо з ним, то перебуваємо у кораблі Христової Церкви і нам не страшні бурхливі хвилі цього світу. З сьогоднішнього апостольського читання дізнаємося, що особливу роль у Церкві апостол Петро продовжує виконувати одразу ж після Христового Воскресіння і Вознесіння. Саме він очолює вибори нового апостола на заміну Юди, який став нерозкаяним зрадником і загинув, долучивши до інших своїх проступків ще й страшний гріх самогубства. На св. апостолі Петрі спочиває особливе Христове благовоління, який каже: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 22,31-32). Петро провадив Христове стадо і скріплював християн у вірі тоді, продовжує він це робити і сьогодні. З сьогоднішнього читання Діянь апостольських для нас цікавими є такі слова апостола Петра: «Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, - щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння» (Ді 1,21-22)». Таким чином новий апостол Матій, а також всі наступники апостолів – єпископи - з часів цієї першохристиянської спільноти і аж по сьогодні є «свідками Христового воскресіння». Стоячи у цьому величному храмі Воскресіння ГНІХ, 5-річчя освячення якого ми сьогодні святкуємо, також і ми виконуємо це велике покликання – свідчити про Воскресіння Христове. Це і є найважливішою місію єпископа, яку він звершує у своїй єпархії, яку називаємо місцевою Церквою. З цим свідченням Христові слуги прямують крізь століття аж до краю землі, наражаючись на нерозуміння, насмішки, обмови, переслідування і мучеництво. Ще апостол Павло так вказував на глибинну причину свого арешту, який завершився його мученицькою смертю: «За воскресіння мертвих стою на суді сьогодні перед вами!» (пор. Ді 24,21). Ще зовсім недавно й багато вірних нашої Церкви склали це свідчення ціною власного життя, свободи чи добробуту під час переслідувань безбожним радянським режимом. Проте УГКЦ встояла, бо збудована на Петровій скелі, а тому ворота пекельні її не подолають (пор. Мт.16,18). Цей храм Воскресіння ГНІХ символізує воскресіння нашої Церкви у Дрогобичі на поч. 90-их рр. Свідчити про Христове воскресіння не означає лише розповідати про нього як про давноминулу подію, хоча й це є дуже корисним, бо впродовж історії не бракувало тих, які марно намагалися поставити під сумнів оце свідчення апостолів – починаючи від перших століть Христової ери і дотепер. Свідчити про це значить проповідувати його як подію, яка безпосередньо торкається кожного з нас, відкриваючи перспективи нового життя у Господі, бо «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих» (пор. І Пт 1,3). Свідчити про Христове воскресіння означає дарувати непохитну і перевірену досвідом надію на перемогу добра і правди над злом і брехнею у нашому земному житті. Свідчити про це значить відкривати людині перспективи її власного воскресіння у Господі. Саме це сповнює нас справжньою радістю. Свято Пасхи і є таким величним та торжественним, бо торкається долі кожного з нас. Дорогі у Христі! Сьогоднішнє читання з Діянь апостольських розповідає нам про маленьку спільноту Христових учнів. Євангелист Лука розповідає у Діяннях, що тоді Церква нараховувала якихось 120 Христових послідовників. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду якоїсь окремої культури, народу і місцевості. Завдячуємо ми цьому численним свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо вже 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій маленький ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви – Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. 25 років – досить невеликий відлік часу на тлі історії світу, але для нас він дуже важливий, адже в історії спасіння людини кожна мить має свою вагу. За цей період нам вдалося здійснити чимало, щоб проповідь Воскреслого Христа з катакомб, де з огляду через переслідування комуністичним режимом перебувала наша Церква, зазвучала у численних повернутих і новозбудованих (як оцей величний храм Воскресіння ГНІХ) храмах, у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях... За ці 25 років зроблено чимало, адже на теренах 6 адміністративних районів Львівської області (Дрогобицький, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський, Турківський), на яких простягається Самбірсько-Дрогобицька єпархія, ми маємо 230 парафій із 420 громадами, поділених на 20 деканатів, в яких душпастирюють понад 280 священнослужителів. Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цьому році споминаємо п’яті роковини переставлення першого правлячого архиєрея нашої єпархії – владики Юліяна. Його геройське свідчення віри в часи переслідувань, надзвичайна пастирська ревність, коли наша Церква поставала з попелища катакомб, велика любов до Бога і свого народу стали тими наріжними каменями, які Боже Провидіння поклало у фундаменти новоствореної єпархії, запевняючи їй динамічний зріст і розвиток. У цей ювілейний рік, споглядаючи на постать блаженної пам’яті владики Юліяна та інших ісповідників віри, приймімо до серця навчання св. апостола Павла, який закликає: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7). Тому я сьогодні хочу подякувати за усі труди на благо нашої місцевої Церкви усім мирянам, монашеству і духовенству Дрогобицького деканату, в якому ми сьогодні маємо ці ювілейні святкування. Саме завдяки Вам з двох храмів з кількома священиками (до п’ять осіб) на початку 90-их років ХХ ст. ми розрослися у Дрогобичі до 18 храмів з майже 40-ма священнослужителями. І це не суха статистика – за цим стоїть інтенсивне духовне життя на наших парафіях, які є справжнім місцем зустрічі людини з Живим Воскреслим Господом. Хочу усім нам побажати не зупинятися на досягнутому, а продовжувати наполегливо душпастирювати, бо, будьмо певні, навіть у нашому місті ще багато є тих, хто потребують зустріти нас - свідків Христового Воскресіння, щоб стати живими членами церковного Тіла Христового. Ми вдячні Богові, бо за ці 25 років – виросло ціле нове покоління вірних нашої Церкви, які вже це роблять і продовжуватимуть цю місію у майбутньому. Ще раз щиро вітаю всіх з цими трьома урочистостями, які так промислительно випали на нинішній день – з Христовою Пасхою, з деканальними святкуваннями 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і відзначенням 5-річчя посвячення храму Воскресіння ГНІХ у Дрогобичі. Нехай Господь благословить вас усіх і допомагає нам звершувати велику місію свідчення Христового Воскресіння і так розбудовувати Його Святу Церкву. На цьому шляху робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, абиукраїнський народ, об’єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай супроводжує нас у цій подорожі «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа». Амінь. + Ярослав храм Воскресіння ГНІХ, 9 квітня 2018 роко Божого, Світлий Понеділок Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2018)

03 квітня 2018
«Cмерті празнуємо умертвіння, аду зруйнування, іншого життя вічного начало…». Тропар 7 пісні канону Пасхи Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Звершивши великопісну мандрівку, ми нині з трепетом святкуємо велике торжество Христового Воскресіння – події з історії спасіння, яка є перемогою правди, добра і життя над темними силами брехні, ненависті та смерті. Сталося незбагненне для людського розуму таїнство: після трьох днів «воскрес Ісус із гробу, як і провістив, подав нам життя вічне і велику милість». Христова перемога над смертю є запевненням воскресіння людини, а також запорукою наших перемог над темними силами зла, що нам загрожують. Бо Христос воскрес із мертвих і показав безсилля гріха. Воскресіння Христове – настільки важлива подія, що св. апостол Павло визначає ним істинність усього християнського віровчення: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Воскресіння дало новий напрямок життю людини, зробило наше земне життя осмисленим і цілеспрямованим. Тому Церква – Мати закликає нас не просто згадувати Пасху як чергову історичну подію, а духовно пережити її як реальність, яка стосується нашої сутності. Своїм воскресінням із мертвих Христос утверджує в нас віру в майбутнє блаженне життя та дає силу вже тепер жити новим життям у Святому Дусі, що Його Він нам дарує у Святому Хрещенні. Святий Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові, усвідомлюючи цей невимовний дар божественного життя, джерелом якого є Воскреслий Христос, закликає до святкування всіх: тих, хто постив, і тих, хто не постив; тих, хто вчинив великий духовний подвиг, і тих, хто тільки розпочинає свій шлях у Христі. Отож радіймо і веселімся, бо «Христос воскрес – радість вічна» (Тропар 1 пісні канону Пасхи). Христова Пасха не тільки відкриває перспективи нашого майбутнього, – вона має бути рівно ж наснагою до теперішнього. Хто вірить у Воскресіння, той не боїться смерті, а хто не боїться смерті, той духовно непохитний і свобідний. Тому Воскресіння Господнє – це свято не одного дня, а всього життя! Христос торжествує щоразу, коли ми перемагаємо зло і несемо любов нашим ближнім. Пасха Господня покликана стати поштовхом для нашого особистого воскресіння, тобто для зміни способу поведінки, поглиблення духовного життя через живу і діяльну віру у воскреслого Христа та виконання Божих заповідей. Перемога Сина Божого над смертю і силами зла зміцнює нас на цій духовній дорозі. Пам’ятаймо, що наша християнська віра без діл залишатиметься мертвою (пор. Як. 2, 20). Тому нам слід докласти зусиль, щоб дозволити Богові змінити нас, знищити в нас гріх і пристрасть, адже ніщо нечисте не увійде в Царство Небесне (пор. Одкр. 21, 27). Маємо преобразити також наш навколишній світ добротою, сіючи в ньому любов і милосердя через допомогу ближнім, щоб наприкінці віків почути від Христа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Нехай Христова Пасха зробить нас вразливими до людської біди, смутку і недолі, щоб, допомагаючи іншим, ми дали їм відчути і пізнати присутнього в нас воскреслого Спасителя. Нині Церква закликає нас розділити радість Воскресіння Господнього, а ще зовсім недавно, під час Страсного тижня, ми співстраждали з Христом, який зазнав людської зради й невдячності та розп’яття на хресті. У Воскресінні Христовому ми, віруючі люди, черпаємо тверду надію, що після Страсної п’ятниці наших земних страждань і випробувань обов’язково настане світлий великодній ранок нового преображеного життя. Що більше, світло Христового Воскресіння вже тепер освічує наші терпіння, надаючи їм новий сенс і спасенне значення. Відблиск цього пасхального світла ми бачимо всюди, де люди переживають страждання і випробування в єдності з Христом розп’ятим і воскреслим, а найважливішим мотивом їхніх дій та рішень є любов. Воістину, кожне страждання, кожна жертва, принесена з Христом і задля Христа, веде до воскресіння і до нового життя в Господі! У цій надії ми линемо думками і молитвою до всіх людей у нашій Батьківщині, кого безпосередньо зачепило лихо воєнних дій, спричинених російською агресією проти України: до родин загиблих, до поранених, до біженців і переселенців, до наших воїнів-захисників на Сході України та в інших місцях їхнього перебування – із ними всіма прагнемо сьогодні розділити нашу пасхальну радість і надію. У світлі Христової Пасхи ми кріпимося переконанням, що зло, насильство і неправда не мають життєвої сили і тому раніше чи пізніше проминають, а добро, любов і правда – неодмінно перемагають. Дорогі в Христі! Дві тисячі вісімнадцятий рік є ювілейним для Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже виповнюється 25 років від її заснування. Історія нашої єпархії підтверджує пасхальну істину. Як впокорення і розп’яття Христа, а потім привалений до Його гробу камінь і поставлена сторожа не змогли завадити Господньому воскресінню, так безбожному комуністичному режимові в минулому столітті не вдалося знищити зерна Христової віри, яке проросло на українських землях завдяки Свято-Володимировому Хрещенню 1030 років тому. На початку 90-х років минулого століття наша Церква воскресла з катакомб, ще активніше розвиваючи своє служіння серед Божого люду в Україні і на поселеннях, зокрема й у нашій єпархії, створеній у 1993 році. Уже 25 років душпастирі Самбірсько-Дрогобицької єпархії відроджують рукотворні храми та храми людських душ і голосять благовість воскреслого Христа навіть там, де колись її неможливо було почути: у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях… Вдивляючись у прийдешнє, ми наполегливо працюємо над втіленням синодальної програми «Святість об’єднаного Божого люду», долаючи виклики новітніх загроз для нашого особистого, родинного і національного буття. Передусім мусимо чувати над сімейними цінностями, яким загрожує новітня ідеологія так званого гендеру, як рівно ж усіма способами оберігати святість і гідність людського життя, починаючи від зачаття і до природної смерті. Як улюблені діти Божі, вірні учні Христові, спільнота віруючих у воскреслого Спасителя людей, продовжуймо невпинно прямувати шляхом, відкритим нам через Христову Пасху, – шляхом часом вузьким і тернистим, але надійним, бо ним світло, що засяяло нам у Воскресінні нашого Спасителя, провадить нас до спасіння. Дорогі в Христі! Вітаю Вас зі святом Христової Пасхи і зичу Вам великих милостей та щедрот воскреслого Спасителя, духовної радості, миру і блаженства! Нехай невечірнє світло Господньої Пасхи просвічує Ваше життя та допомагає долати всі труднощі й перешкоди. Нехай воскреслий Христос оберігає всіх нас у єдності й любові та принесе в наші серця мир, радість і надію, щоб жодна скорбота і тривога не затьмарили нашої пасхальної радості! Хай вона зігріває і тих, хто віддалився від Бога, хто ще не пізнав правдивого сенсу свого земного життя і покликання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 11 березня 2018 року Божого Детальніше...

Декрет проголошення Ювілейного року з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

16 січня 2018
Дрогобич, 26 грудня 2017 р. Б. Вих. № 17/1366 ДЕКРЕТ проголошення Ювілейного року з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів з його проведення На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Божою Милістю Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, возлюбленим у Христі священнослужителям, богопосвяченим особам та мирянам Самбірсько-Дрогобицької єпархії Мир Вам у Господі! Враховуючи те, що у 2018 р.Б. сповнюється 25 років Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви, яка як спадкоємниця однієї з найдавніших єпископських кафедр Київської Церкви – Перемишльської єпархії, з дотриманням церковних канонів, була створена грамотою Глави нашої Церкви, світлої пам’яті Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського12 липня 1993 р.Б. невдовзі після того, як в кінці 80-х на початку 90-х рр. ХХ ст. УГКЦ почала відновлювати свої церковні структури після десятиліть переслідування безбожним більшовицьким режимом; заслухавши думку Пресвітерської ради, зібраної 9 листопада 2017 р.Б.; бажаючи благодарити та прославити Господа за численні дари і благодаті, якими Він неустанно супроводжує Самбірсько-Дрогобицьку єпархію, а також висловити належну вдячність усім тим, хто спричинився до зародження, відновлення і розвитку її церковних організмів; дбаючи про те, щоб вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії зростали у єдності, святості і свідомій приналежності до своєї місцевої Церкви, в якій ми прилучаємося до Таїнств нашого освячення і спасіння, ПРОГОЛОШУЮ Ювілейний рік Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, який триватиме з 14 січня 2018 р.Б. по 13 січня 2019 р.Б., та ЗАТВЕРДЖУЮ «План заходів на Ювілейний рік з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ» (див. Додаток 1) Для якнайкращого втілення в життя згаданих заходів благословляю Головам Єпархіальних комісій, отцям-деканам, душпастирям та керівникам інших єпархіальних структур у тісній співпраці з Протосинкелом Самбірсько-Дрогобицької єпархії преосвященним владикою Григорієм (Комаром) опрацювати детальніший план заходів у сфері їхньої відповідальності. Закликаю усіх вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії взяти активну участь у відзначенні Ювілейного року як часу відновлення у вірі, зростання у любові, плекання живої надії на кращу долю нашого боголюбивого українського народу та на подальший розвиток Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Віддаючи цей Ювілейний Рік під Материнський Покров Пресвятої Богородиці, уповаючи на молитовне заступництво блаженних новомучеників нашої Єпархії, прикликаю над усіма благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа! Декрет вступає в силу від 14 січня 2018 р. Б. + Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький прот. Любомир Митник, віце-канцлер Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2018)

01 січня 2018
Сьогодні Христос народжується у Вифлеємі від Діви, сьогодні Безпочатковий починається і Слово стає тілом…  (Стихири на хвалитних Утрені Різдва)   Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри!  Христос рождається!   Різдвяна благовість пронизує простори Вселенної, як і дві тисячі років тому, долаючи кордони, преображаючи світ, вселяючи в людські серця радість і надію. Христос народився і долучився до людської знедоленості. Він прийшов не в славі, а в приниженні - у невеликому місті Вифлеєм, в убогій печері в яслах, бо ніхто не прийняв Його у свій дім. У таких скромних умовах народжується Предвічний Бог, який устами пророка Ісаї говорить про себе: «Небо - мій престол, а земля - мій підніжок. Який дім ви мені могли б збудувати? І де те місце, на якому я міг би спочити? Все моя рука зробила, і так усе те сталося» (Іс. 66, 1-2). Різдво Сина Божого – одна з найбільших таємниць Великого Бога. Для багатьох вона незрозуміла, у багатьох викликає захоплення, а дехто навіть зневажливо ставиться до неї та ігнорує її. Але, як відомо, від того, що ми не помічаємо сонце, воно не перестає світити і зігрівати світ. Хтось може не сприймати прихід Сина Божого у світ, але це не применшує Божественного промислу стосовно людського роду. Христос приходить, охоплюючи всю повноту людського буття і відкриваючи нам можливість прилучитися до Божественного і вічного життя. Він відроджує гідність людини, створеної на образ і подобу Творця (пор. Бут. 1, 26), обдаровує нас новим, християнським життям, яке є запорукою нашого вічного буття в Небесному Царстві. За словами преподобного Єфрема Сирійського, «Божество прийняло на себе печать людини, щоб людство прикрасилося печаттю Божества» (Піснеспіви на Різдво Христове). Тому в ці святкові дні людський рід молитовно прославляє Різдво Христове та з особливим трепетом вклоняється Божій Дитині. Небо і земля нині торжествують, бо воплочується Спаситель світу, який, будучи Сином Божим, зі своєї любові до нас стає Сином Людським; стає тим, ким Він не був, щоб нас зробити тими, якими ми повинні стати. «Христос народжується – славте, Христос з небес – зустрічайте, Христос на землі – бадьортеся!» – закликає нас Церква у своїх різдвяних гімнах (Канон Утрені Різдва). Тому серед різноманітних життєвих негараздів не біймося зустріти нашого Спасителя. Він стоїть і стукає в двері серця кожного з нас, очікуючи, що ми щиро приймемо Його і Він народиться в нас, як колись у вифлеємському вертепі. Ми ж підносімо хвалу Богові не лише молитвами та піснеспівами, а й добрими справами на благо ближнього, рідного народу та для зростання Церкви. Таїна Христового народження у Вифлеємі матиме для нас значення тільки тоді, коли Божий Син народиться в душі кожної людини. Тож якщо хочемо, щоб і в нашому серці оселився Христос, будьмо милосердними до ближніх, долаймо грішні пристрасті – Він прийде і просвітить, розрадить і обігріє нас. Приймаючи Христа, ми стаємо причасниками Його благодаті, сили і слави, істини та любові! Різдво Христове – це свято невимовного торжества й радості, бо Господь замешкав серед свого народу. Тому ми сповнені впевненості, бо якщо Бог з нами, то хто проти нас: «Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Іс.8, 10). І ця наша радісна впевненість є нескінченною, бо присутність Бога у світі, у людській історії і в житті кожного з нас не переминає, як Він сам пообіцяв: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). Дорогі в Христі! Різдво Христове дарує нам віру, надію й любов, відкриваючи шлях до життя вічного, до торжества правди й добра. На жаль, цьогорічна різдвяна благовість звучить в неспокійному світі, в якому панує агресія, несправедливість, злоба і лукавство. Уже кілька років проти нашої Батьківщини ведеться війна, постріли і вибухи якої відлунюють батьківським і материнським болем, сирітським плачем і вдовиним горем по всій нашій землі та навіть далеко поза її межами. «Як страждає один член, страждають усі з ним члени…» – каже апостол Павло (І Кор. 12, 26). Тому ми співпереживаємо зі всіма, хто через війну і ворожу окупацію на Сході й Півдні України не може вповні відчути радість Христового Різдва. У цій непростій ситуації, коли ми перебуваємо у смертельній небезпеці від зовнішньої військової агресії та внутрішньополітичних чвар, нас надихають слова пророка Ісаї: «Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш!… він прийде й спасе нас» (Іс. 35, 3-4). Пам’ятаймо, що Христос приніс на землю мир, тому маємо жити в однодумності та любові, і це допоможе нам встояти під час різних життєвих випробувань. Ми вступаємо в новий рік Божої благодаті. Це 1030-й рік від Володимирового Хрещення Русі-України, коли наш народ відкрив перед Христом двері свого серця. Якщо перед лицем різноманітних викликів і загроз ХХІ ст. ми хочемо вбезпечити наш український дім, то продовжуймо будувати його на надійному фундаменті. Бо каже Христос: «Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі. Полила злива, потоки розлились, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі» (Мт. 7, 24-25). Тому дбайливо зберігаймо християнську віру, яку ми прийняли понад тисячоліття тому, і старанно дотримуймося моральних цінностей, виховуючи наших дітей і молодь у вірності Христові та Його Церкві. Наступний 2018 рік Божий – ювілейний для нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Ми відзначаємо 25 років відтоді, як 12 липня 1993 р. Б. за рішенням Синоду єпископів її створив тодішній Глава нашої Церкви, світлої пам’яті Блаженніший Мирослав Іван Любачівський в умовах, коли наша Церква поставала з руїн після кількох десятиліть переслідування більшовицьким режимом. Відзначаючи цей ювілей, ми хочемо подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду вірно та великодушно підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Спогадуючи минуле, ми з вірою споглядаємо у майбутнє, благаючи Господа, щоб Він і надалі своєю могутньою десницею благословив та підтримував наші душпастирські ініціативи на служінні Божому людові. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх вас зі святом Христового Різдва! Нехай милосердний Господь благословить нам провадити земне життя в мирі й благочесті з надією на вічне спасіння. Розпочнімо новий 2018 рік Божий у твердому переконанні і молитовному очікуванні, що «Господь народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром» (Пс. 29, 11). Нехай по всьому світі зникне злоба, стихне ворожість, а запанує мир і спокій, щоб разом з небесними силами людський рід заспівав радісну пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання!» (Лк. 2, 14). Прославляймо Господа в наших колядках і вертепах, продовжуймо древні традиції нашого народу та передаваймо їх майбутнім поколінням, несучи різдвяну радість від хати до хати вулицями наших міст і сіл. Нехай ця радість дійде до всіх, хто перебуває далеко від рідного дому, до тих, хто захищає наш мир і спокій, до поранених, недужих, немічних і самотніх. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами!   ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький   Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2017 року Божого Детальніше...

Вступне слово на відкритті науково-практичної конференції «Виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України»

13 жовтня 2017
Вельмишановна пані Ректор,Високодостойні професори, викладачі,Всесвітліші та всечесніші отці,Дорогі студенти, шановні учасники нашої науково-практичної конференції. Я радий вітати організаторів, доповідачів та учасників конференції про виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України. Хотілося б, щоб вона не лише була доброю нагодою для зустрічі однодумців, але й послужила поштовхом для нових і, надіюсь, плідних досліджень великої спадщини цього українського Мойсея. «У кожній праці і в кожнім слові я шукаю лише добра для народу, зглядом котрого почуваюся до важних і святих для мене обов’язків», - писав митрополит Андрей. Ці слова можна назвати гаслом усіх його ініціатив і трудів. І це його великий нам заповіт. Митрополит був людиною глибокої культури, мудрого слова, широких поглядів, сильної волі та сміливої дії. Він промовляв і надалі продовжує промовляти до людей усім своїм життям. Для нас він –  пастир, богослов, вихователь, проповідник, святитель, будівничий, меценат, дипломат та святий учитель віри. Перелік зробленого ним ніколи не буде вичерпним. Митрополит Андрей – приклад для всіх нас, як можна вірно і жертовно служити Божому народові. Він не лише кермував Церквою – він розвивав цілу християнську цивілізацію Галичини, привносячи християнські цінності в такі суспільні сфери, як освіта, наука, мистецтво, охорона здоров’я, законодавство тощо. І всюди він діяв справді як Слуга Божий. Митрополит Андрей був не лише духівником, а й великим просвітителем і натхненником українства та його культури. Він був переконаний, що день волі українського народу прийде, тому передав духовним своїм дітям прозорий план «Як будувати Рідну Хату». Це послання стало дороговказом духовно-культурного розвитку української нації. Особливий акцент у ньому Митрополит робить саме на виховній функції Церкви, але, вважаю, що всі ці поради і настанови відносяться і до родини, і до освітніх закладів. Послання «Як будувати Рідну Хату» подає вказівки, як вийти із важкого становища, як морально оздоровити націю. У цій праці, написаній у грудні 1941 року, можна знайти розв'язки й ліки на різні проблеми й труднощі, що їх сьогодні переживає Україна. Мудрість та практичні організаторські здібності Митрополита Шептицького яскраво проявили себе у його словах та діях щодо освіти. Він був системною людиною і справді намагався будувати систему - чи то кооперативів, чи то освітніх, чи то культурних установ. Закладав сиротинці, школи, народні доми і читальні, професійні школи, малі семінарії, наукові товариства, зрештою заснував Греко-католицьку богословську академію, яка від дня заснування розумілася ним і її ректором о. Йосифом Сліпим як майбутній український університет. Він вмів бачити талант та завжди шукав способи його підтримати, завдяки його меценатству сотні українських дітей та молоді змогли навчатися і закладати основу майбутньої української інтелігенції. Така тактика дозволила йому виховати більше 200 семінаристів закордоном, які пізніше допомагали йому як священнослужителі у душпастирській та науковій праці у митрополії. Він засновував чоловічі та жіночі гімназії, підтримував їх фінансово. Митрополит допомагав не лише талановитим студентам, але загалом прагнув підвищити рівень освіченості населення. Якщо зібрати разом усі його ініціативи - освітні і господарчі, то стає зрозумілим, що ці сорок років його зусиль сьогодні назвали б дивом і великим проривом. Життя Митрополита також вчить нас великої довіри до Бога. У часі своєї кончини він бачив, як тоталітарна система руйнувала все те, що він так віддано будував все своє життя, але пройшло 50 років і ми бачимо, що всього не зруйнувала, ми відбудовуємо націю на закладеному ним фундаменті. Велику роль Митрополит приділяв Церкві та її суспільно виховній та освітньої ролі, тому як його спадкоємці, ми почуваємося відповідальними розвивати цей спадок. «Церква відіграє важну роль у будівництві Батьківщини, про це не можна сумніватися... Церква виховує народи, вона вщіплює в душу дитини ті християнські чесноти, які роблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина», - писав Митрополит Андрей. Якщо повернутися до теми конференції, то я певний, що ми дізнаємося багато ще нової інформації і відкриттів у галузі просвітництва Праведного Митрополита, однак, що може їх об’єднати? У пастирських посланнях та інших працях Андрея Шептицького знаходимо чимало висловів про правдиву мудрість. Мабуть, мудрість і є однією з його фундаментальних виховних ідей. Розповідають, що коли після 18-річної каторги в Сибіру ісповідник віри митрополит Йосиф Сліпий прибув у 1963 р. до Рима, то у своїх розмовах зі співробітниками часто посилався на мудрість свого великого попередника. Не раз ставав він посеред коридору, ставлячи собі самому запитання: «А що в цьому випадку зробив би покійний митрополит Шептицький?» Думка слуги Божого Андрея, його всеохопна мудрість були для Патріарха Йосифа найбільшим скарбом для будування майбутнього Церкви і для вирішення проблем своїх буднів. Тому розмова українців із Митрополитом Шептицьким не припиняється ніколи. Міняються епохи, та він незмінно промовляє до нас Божою мудрістю та обставинами свого життя – промовляє так, ніби є нашим сучасником. Поставмо й ми собі це питання: а що порадив би нам Митрополит Андрей Шептицький, якби був між нами сьогодні? Освячений барельєф на фасаді університету уприсутнює Праведного Митрополита Андрея Шептицького у нашому Дрогобицькому університеті, нехай він буде для всіх, хто навчає і навчається у ньому, порадником мудрості і заступником у Господі.   Детальніше...

Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка

13 жовтня 2017
Дорогі у Христі! Ми щойно прослухали з Вами євангельську розповідь про обрання Христом 12-ох апостолів. У ній хочеться звернути вашу ласкаву увагу на три аспекти. По-перше, Євангелист Лука розповідає нам, що перш ніж обрати мужів, яким буде доручена проповідь Євангелія по всьому світі, тобто надзвичайно важливе завдання, Христос піднімається на гору, щоб помолитися. Це дуже важливий знак для нас. Христос вчить молитви найперше власним життям і прикладом. Його зв'язок з Отцем постійно проявляється як у публічній діяльності, так і в особистому довірливому спілкуванні з Ним. Гора у біблійній традиції – символ духовного подвигу, адже щоб зійти на неї, необхідні певні зусилля. Гора – піднімається над земною поверхнею, і це – говорить нам, що у молитві нам слід піднятися над земною метушнею, як співаємо на Божественній Літургії – «всяку нині житейську відложім печаль». Молитва – розмова з Богом. Перед тим, як «розмовляти з Богом», необхідно звершити певний духовний труд, зосередитися, зібратися з думками, віддалитися від того, що може бути перешкодою для стояння перед Богом. Без цього духовного приготування наша молитва не відбудеться і залишатиметься егоїстичним монологом, ніколи не досягне рівня діалогу з Тим, Хто, як наш Небесний Отець, найкраще знає, що нам найбільше потрібно. Те, що Христос молиться перед обранням апостолів вчить нас, що перед прийняттям важливих рішень, готуючись до виконання вагомих завдань, слід помолитись, щоб Бог своєю благодаттю скріпив наші скромні людські зусилля. Це добре усвідомлював наш український народ, виразивши це у відомій приказці: «Без Бога – ані до порога!». Тому ми зранку молимося і просимо Божого благословення на день, який нам належить прожити. Стаючи до роботи, прикликаємо Божу допомогу. В складних життєвих ситуаціях просимо поради і просвічення у Господа. У 1513 році Мікеланджело Буонаротті завершив фрески, які є окрасою Сикстинської каплиці у Ватикані. У чудовій сцені сотворення життєдайний палець Бога простягається і майже – але не зовсім – торкається простягнутого пальця напівлежачого Адама. Молитва є саме тим, що заповнює цю прогалину між цими двома пальцями. Адже Бог у Сикстинській метафорі є творча, життєдайна, спасаюча, відкуплююча рука, яка вічно простягається до нас, а історія спасіння є історією того, як підносилися наші руки (або відмовлялися підноситися) у безконечному прийнятті цього дару та благодаренні за нього. Другий момент, на який хочеться звернути увагу у сьогоднішньому євангельському читанні, це те, кого кличе Христос до важливої місії – бути Господніми апостолами, тобто посланцями. У ті часи, знаємо, існували визначні школи, які готували фахових промовців і мислителів. Здавалося б, саме їх вартувало б вибрати для проповіді Христового Євангелія. Проте Господь обирає простих і бідних людей, рибаків. І вони після невеликого періоду часу перебування з Ним, зодягнувшись силою з висоти у Зісланні Святого Духа, з провінційної Юдеї поширили Добру новину по всьому світі. Завдяки їх діяльності і посвяті Церква Христова зі спільноти кількох десятків найближчих послідовників Христа виросла у понад мільярдний Божий люд, що проживає на всіх земних континентах. «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних» (1Кор.1,27). Сталося справжнє Боже чудо. Євангеліє проповідується не завдяки матеріальним ресурсам та майстерності людських зусиль, а завдяки Божій силі. Її, як це демонструє історія, не можливо заарештувати, ув’язнити, переслідувати, вбити… Вона завжди переможе. Чого це може навчити нас? – Якщо покладатимемось на Бога, то нам під силу навіть, здавалося б, нездійсненні речі. І це не лише у євангельській проповіді, але й у нашому повсякденному житті. З Божою допомогою прості рибаки, навчені Христом, змінили світ. З Божою допомогою і ми здатні ступати на нові рівні існування, сягати нових обріїв. Третій аспект, який зауважуємо, це – згадка про Юду Іскаріотського. Невже Всевідучий Господь не знав, що серед тих, кого Він вибрав, виявиться той, хто його зрадить? Хіба Бог не знав, що Адам, якого Він створив, згрішить, а його потомки розіпнуть Його? Очевидно, що знав. І тим не менше Він робить це, бо безмежно довіряє кожній людині. Перед кожним Він розкриває перспективи стати іншим, змінитися, стати кращим, навіть коли увесь земний досвід підказує нам, що це неможливо. Звичайно, не всі оправдовують оцю довіру Бога, і в цьому трагедія людини, і це завдає болю Богові. Але для багатьох це відкриває неймовірний шанс, завдяки якому і людина спасається, і небо радіє. Як каже Євангелист Матей, «Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло. Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.» (Мт. 18,11-14). І скільки ж то таких прикладів ми знаходимо в людській історії, коли грішник «був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.» (пор. Лк.15,24)! Пам’ятаймо про цю безмежну Божу довіру до нас! Дорогі у Христі! Євхаристія з грецької мови – «благодаріння», «подяка». Цією Божественною Літургією ми благодаримо Бога за 15 років започаткування капеланського служіння в нашому Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім.. Івана Франка. Ми дякуємо Богові, Який благословив це добре діло. Ми також дякуємо усім людям доброї волі, завдяки яким воно починалося і триває. Насамперед, це – провід Університету, який 15 р. тому побачив перспективи цієї тоді незвичної справи. Незвичної для пострадянської України, синів і дочок якої до того кількадесят років переконували, що людину слід ізолювати від Бога і Церкви. Але справи потрібної, як в цьому віками переконався весь цивілізований світ, а зараз поступово, хоч і такими невпевненими кроками, повертається наша держава, запроваджуючи капеланське служіння в навчальних закладах, у війську, медичних установах, у в’язниці тощо. Ми сьогодні радіємо, що академічний капелан присутній на кафедрах Дрогобицького Університету, бо знаємо, що там він уприсутнює найважливішу кафедру – Кафедру Божої Премудрості, без якої неможливий повноцінний розвиток людської особи. Двохтисячолітня християнська антропологія трихотомічно розглядає людину як дух-душу-тіло. Чи допустимо перешкоджати росту якогось члена людського тіла, наприклад, руки чи ноги, чи будь якого іншого? Чи буде готовою до самостійного життя така людина? – Напевне, що ні! Так само і комплексний підхід до освіти та виховання людини не може обмежуватися лише її тілом і душею, а нехтувати її духом. Один з найбільших учених минулого ХХ ст. Альберт Ейнштейн стверджував: «Людство без релігії перебувало б у варварському стані свого розвитку… Релігія, мистецтво і наука – це три вітки одного дерева. Усі ці устремління спрямовані до облагороджування життя людини, до того, щоб вивести індивідуум зі сфери суто фізичного існування у сферу свободи». Дух людини має виховуватись у Дусі Божому, Святому! Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Для того, щоб виховати здорову, культурну спільноту людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі. Християнське виховання виправдало себе у світовій педагогіці. Завданням українського академічного капелана є подбати, щоб паростки молодих поколінь защеплювались на цьому надійному стовбурі світових традицій, до яких наш народ прищепив Св. Володимир Великий у 988 р.Б. Добре, що теперішній провід нашого Університету це усвідомлює. Сподіваюся, що сьогоднішні урочистості дадуть ще більший поштовх розвитку академічного капеланства. Кожен ювілей – нагода поглянути у минуле, проаналізувати його і зробити висновки для майбутнього. Нехай таким буде і наш невеликий 15-літній ювілей капеланства в Дрогобицькому Університеті. Дякуймо Богові за досягнуте, розширюймо наші плани на майбутнє, шукаймо людей, які б допомогли нам їх реалізувати, та просімо Господа, щоб посилав на це наше служіння і труди Своє щедре благословення. Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2017)

05 квітня 2017
Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького 2017 рОКУ БОЖОГО Мир ВАМ у Господі та моє архиєрейське благословення! Прийдіть, усі вірні, поклонімся святому Христовому воскресенню,  ось бо прийшла через хрест радість усьому світові. (Стихири Воскресної утрені) Всесвітліші та всечесніші отці, Преподобні ченці та черниці, Дорогі В Христі брати і сестри!   Христос Воскрес! Цим християнським привітом, який несе надію і радість у наше повсякдення, ми вітаємося у великодній час у наших домівках, на вулицях наших міст і сіл. Чи замислювалися ми, який глибокий богословський сенс прихований у цьому пасхальному привітанні? Воно випромінює дивовижну силу, яка пронизує все наше єство. У словах «Христос воскрес!» зосереджена сутність християнської віри, сенс буття кожного християнина, адже коли б Господь не воскрес, то даремною була б проповідь апостолів і віра християн (пор. І Кор. 15, 14.17). Промовляючи цей привіт, ми ділимося з іншими вісткою про Христове торжество над смертю і гріхом. Вслухаючись у нього, ми нагадуємо собі про наше воскресіння наприкінці віків, бо, за словами апостола Павла, як в Адамі всі ми вмираємо, так у Христі всі оживемо (пор. 1 Кор. 15, 22). Ці слова кличуть нас до життя вічного, переконують нас, що ми мусимо вмерти для гріха, щоб сказати разом із апостолом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Величному празнику Христової Пасхи передує особливий період підготування. Сподіваюся, що Великий піст став для кожного з нас часом власного духовного воскресіння з-під тягаря власних гріхів, пристрастей і прив’язань. Після належно пройденої великопісної мандрівки ми ще повніше переживаємо радість Христової Пасхи. У Страсний тиждень ми досвідчили драму останніх годин життя нашого Спасителя, таїнственно стаючи учасниками подій зради й неправди, нечесності й підлості, невірності й насильства.Син Божий добровільно віддав за нас своє життя, щоб вивільнити нас із полону гріха. Завдяки Божественній любові хрест, символ ганьби і страждань, став знаком перемоги, любові й надії. Смерть і несправедливість – це не кінець: Блага Вістка полягає в тому, що правда Христова завжди воскресає.За ненависним людським «Ні!» Богові в день Страсної п’ятниці наступило багатонадійне Боже «Так!» людині в недільний ранок Воскресіння Христового.Тому святий Іван Золотоустий вигукує: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти повалена! Воскрес Христос – і попадали демони! Воскрес Христос – і радіють ангели! Воскрес Христос – і життя триває!» (Слово в день святої Пасхи). У ці пасхальні дні радіємо, бо Христос воскрес із мертвих, переміг владу смерті, «подав нам життя вічне і велику милість». Радіє все творіння – святкує весь світ видимий і невидимий, тішиться людство, ликують ангельські сили. Ця пасхальна радість проникає до глибини душі. Вона з боязких і неписьменних рибалок зробила відважних і повних мудрості апостолів, які проповідували воскреслого Божественного Учителя по всій землі. Ця радість надихала мучеників та ісповідників, які не лякалися насмішок і переслідувань, а своїм життям і мученицькою смертю свідчили про віру в Ісуса Христа. Забезпечених людей ця тверда віра у Господнє Воскресіння провадила до благодійності, до богопосвяченого життя і вони ставали святими монахами та великими подвижниками. Дорогі в Христі! Серед торжества празника Христової Пасхи ми не можемо не звернути уваги на виклики, труднощі й небезпеки, які оточують нас, силкуючись затьмарити нашу духовну радість. В Україні триває російська збройна агресія, яка хоч і зосереджена на Сході та Півдні нашої країни, але відгукується болем у серці кожного українця. За таких умов особливо небезпечними стають політичні чвари, які посилюють тривогу в нашому народі. Пригнічують нас і економічні труднощі. За цими очевидними проблемами «невинними» можуть видаватися серйозні загрози, якими ворог людського роду сьогодні намагається знищити людину, сім’ю і суспільство. Дедалі частіше ми керуємося ідеями політкоректності і чинимо так, щоб сподобатися не Богові, а людям з іншими, навіть безбожними, переконаннями, забуваючи при цьому про постулати християнської віри й моралі. Чергові урядові й законодавчі ініціативи, натхненні гендерною ідеологією, мають на меті встановити у світі новий тоталітарний порядок, який заперечує християнські моральні цінності та вже зараз у декотрих країнах загрожує переслідуваннями за їх обстоювання. Багато з нас перебувають у ситуації невиправданої надії, розбитих планів, оповиті мороком невідомості, незахищеності й розгубленості... За таких непростих обставин ми добре розуміємо стан апостолів, зібраних зі страху перед своїми переслідувачами за зачиненими дверима (пор. Ів. 20, 19). Але як тоді, так і тепер воскреслий Христос промовляє до кожної стражденної, стривоженої і збентеженої душі: «Мир вам!» Мир у світі починається з миру в людському серці. Якщо сповнимося миру воскреслого Христа, довіримо Йому своє життя, то станемо справжніми миротворцями.Світло Христове здатне засяяти там, де гріховна темрява намагається поховати всіляку надію. Своєю хресною смертю і воскресінням Спаситель явив славу свого Божества. Силі Божій не здатні протистояти жодний людський закон, зусилля і підступ. Світло Христового Воскресіння просвітлює наші серця, наповнює їх теплотою Божественної любові, дарує всім нам сподівання та життєву силу. Тільки завдяки світлу Воскресіння можна вистояти і протистояти, прощати і благословляти. Воскресіння стверджує нашу віру, дарує нам надію, примножує нашу любов, осушує наші сльози, зцілює рани і біль. Дорогі в Христі! Цього року, у пасхальний час, відзначатимемо 30-ту річницю Грушівського чуда Пресвятої Богородиці. У пам’яті багатьох із нас ще живі ті часи, коли сотні тисяч людей з усього тодішнього Радянського Союзу чи навіть з-поза його меж линули до чудотворного Богородичного місця в селі поблизу Дрогобича. Це було справжнім чудом, яке започаткувало духовне оновлення українського народу і вихід УГКЦ з підпілля. Тодішня тоталітарна машина не встояла перед чудесним явлінням Божої сили, і це було ще одним підтвердження перемоги життя над смертю, божественної Правди над лукавством диявола, вічного над тимчасовим і тлінним. Дорогі в Христі! У цей світлий день, що його створив Господь (пор. Пс. 117, 24), молитовно бажаю вам Божого благословення, духовної кріпості та душевного і тілесного здоров'я. Черпаймо наснаги з вічно живого пасхального таїнства! Нехай радість воскреслого Господа наповнює наші серця, освячує душі й супроводжує на шляху життя і служіння Богові, рідній Церкві та народові.  А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Духовно єднаюся з вами у пасхальному вітанні ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у Хрестопоклонну неділю, 19 березня 2017 року Божого Детальніше...

Проповідь владики Ярослава в Другу неділю Великого посту (2017)

12 березня 2017
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати та сестри! В сьогоднішньому Євангелії спостерігаємо за Христом, Котрий іде дорогою до Капернауму, зупиняючись в одному домі, де зібралось дуже багато людей. Святий Євангелист Марко, ще додає, що Господь увійшов в переповнений дім і «проповідував до них словом». Ревність слухачів була щедро винагороджена в цей день, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Цей самий Христос-Господь і сьогодні приходить до наших міст і сіл, до наших храмів, щоб промовляти до нас словом своєї спасенної  науки і довершувати нові чуда. Бо Він наш вічний Учитель, Світло, Правда і Життя, Він той самий вчора, сьогодні й навіки, Він єдиний всемогутній лікар, що знає всі недуги наших „душ і тілес“. Але свої ласки і дари Він дає найперше тим, хто докладає своїх зусиль і старань, щоб їх у Нього отримати. Двері Храму – Дому Отця де навчає, зціляє і освячує Христос є завжди ласкаво для всіх відчинені. Потрібно лише увійти і пізнати  безмежну Божу любов. Ту любов яка потягує за собою, яка робить нас усіх братами і сестрами. Сьогодні Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Гріх загніздився в людині, спаралізував її, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена - до ходження, до роблення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли йдеться до Нього наполегливо, з тою свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, тоді стається чудо - про це чудо ми сьогодні чули. Але щоб це чудо сталося, потрібно зробити перший крок. Таким першим кроком є визнати свої гріхи. Це сьогодні не є так популярно і легко. Повсюди в світі люди заперечують гріх. Говориться навіть, що найневинніший у світі є сам світ, бо він проголошує, що гріха нема. Про гріх говориться з усмішкою і іронією, люди перестали бояться гріха. Бояться забруднення середовища, бояться невиліковних недуг, бояться ядерної війни, але не бояться війни з Богом... Це все передається на середовища людей «духовних – християн», котрі затрачають почуття гріха, вразливість сумління. Гріх діє на людину як наркоз, тоді людина не розпізнає вже чітко границь добра і зла, і зло поволі вдирається на терен людського серця, роблячи його своїм невільником. Хтось каже: „Маю чисте сумління, бо ...невживане”. Або: „Я не маю викидів сумління, щонайвище - дискомфорт психічний”. Не дивно, що за хвилину чуємо: „Не маю гріха, тільки „проблеми”. Все це замикає наше серце на Ісуса, на дар Його спасіння, котре пливе з хреста. Що більше, тим, що не визнаємо гріха, попри його існування, тим чинимо Бога неправдомовним, як каже св. Йоан. Бо Ісус говорить, що дає життя своє на викуп за багатьох. А апостол Павло пригадує слова Святого Духа про те, що всі згрішили і потребують визволення. Так це дар Святого Духа - пізнання власного гріха. Бо це Дух Святий переконує світ про гріх. „Христос помер за наші гріхи” (1 Кор 15. 3), і прагне визволити нас з неволі гріха. Але якщо ми кажемо: не маємо гріха, самі собі закриваємо дорогу до спасіння... Пізнати гріх - це не тільки признатися: ну так, я грішний, і всі ми грішні. Пізнати гріх - це усвідомити собі цілу його злобу і нищівну силу для нашого теперішнього і вічного життя. Пізнати гріх як найбільше нещастя і зло. … Тому коли молимося: „Дай мені бачити гріхи мої” - то не тільки просто зауважити свою гріховність, але пізнати в світлі Божому цілу трагедію нашої неволі, цілу паралізуючу силу гріха - в нас і довкола нас. В часі Літургії ми часто молимося, щоб Святе причастя було нам на відпущення гріхів і на прощення прогрішень. А підчас освячення чуємо слова Христові „Це моє Тіло, що за вас ламається на відпущення гріхів”. Подібно і при освяченні вина. Важливо, щоб ми в тому моменті не чинили Господа „неправдомовним”. Важливо, щоб не марнували ласки Божої, Його спасаючої присутності і милосердя. Для цього потрібно усвідомити собі свої гріхи - від останньої сповіді, від останнього Причастя, - всі наші невірності, всі осуди, сконцентрування на самих собі, наш егоїзм, нашу гордість, котра так часто домагається визнання і оплесків, наш гнів і нашу ненависть до ближнього, все, що нас упокорює, з чим не даємо собі ради. Принести це все, хоч може це вимагатиме трохи зусилля, але принести і положити у стіп Господа, просячи, аби простив наші гріхи, відновив у нас Духа свого, і визволив нас з неволі наших пристрастей, страху і невіри в Божу доброту і любов. Коли принесли розслабленого до Ісуса, то перші слова, які розслаблений почув від Ісуса були: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи." Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений так дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що він став на рівні ноги, і розпочав нове життя. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішники. Усі ми потребуємо почути в серці лікувальне прощення Ісуса Христа, бо усі ми прогрішили проти Бог, проти ближніх, і проти себе. А те Боже прощення, що людське серце так потребує відчути в окремий спосіб приходить до нас через Тайну Св. Сповіді. Що властиво потрібно до доброї сповіді? Глибокої свідомості, що ми грішники, що ми віддалилися від Бога, і від людей; що у нас є ще багато самолюбства, різних пороків і гріхів та довір’я у безмежне Боже милосердя. Свята Церква повчає нас про п’ять умов доброї сповіді: зробити щирий іспит совісті; збудити в собі жаль за гріхи; постановити поправитися; визнати гріхи перед священиком у сповіді; відбути покуту, яку завдав сповідник.  Щоб відчути мир, спокій, і зцілення, що приходять до нас через прощення гріхів, мусимо перше щиро признати, що ми бідні, немічні грішники; що ми самолюбством нашим образили Бога й ближнього, і тим дуже пошкодили собі. Ми мусимо признати, що ми духовно хворі, і потребуємо божественного зцілення. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Слова які Господь сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”,  можуть прозвучати і для нас цього Великого посту, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, думок, пристрастей, паралізованих відносин і піти в нове життя, життя повноти і здоров’я. Ми також можемо прославляти Бога і казати: “Я ніколи ще такого не бачив, я духовно зцілився, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може статися зі мною.” Прийди, Господи Ісусе, звільни нас від гріхів, які паралізують наше життя і допоможи нам приходити  як справжні ближні до Твоїх страждаючих дітей, щоб їм приносити Твоє зцілення. Амінь. м. Дрогобич 12 березня 2017 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2017)

01 січня 2017
Почуйте всі аж до краю землі: Бо з нами Бог (Велике повечір’я, пор. Іс. 8-9). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Божою благодаттю ми знову вступили в благословенний різдвяний час. Згадуємо величну подіюв історії спасіння, коли на землі засяяло Сонце Божественної правди – у Вифлеємі народився «Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Духовно споглядаємо таїнство Різдва Христового: як ангели оспівують прихід Спасителя світу; як пастирі поспішають до ясел, в які Його поклала Мати-Діва; як трьом мудрецям зоря вказує до Нього путь; як Пречиста Діва і святий Йосиф благоговійно служать величному Таїнству – воплоченому Богові. Переживаючи різдвяну мить, ми духовно радіємо, бо Христос рождається – і небо приклоняється до землі; Христос рождається – і земля підноситься до неба; Христос рождається – і світ віднаходить надію; Христос рождається – і ми спасаємося благодаттю Божою. Господь із Престолу своєї небесної слави сходить до нашої земної убогості, даруючи усім нам Свою безконечну і безкорисливу божественну любов. І хоч ми своїми гріхами віддаляємося від нашого Творця, Він не відвертається від нас, але надалі зберігає щодо нас своє благовоління. Яку вдячність виявимо Богові за таку велику любов до нас? Євангельські мудреці піднесли народженому Господу золото, ладан і смирну (пор. Мт. 2, 10-11). А що ж ми подаруємо Йому? Він не прийме нашого марнославства, матеріальних цінностей чи людської земної слави. Нехай нашим «ціннішим даром» радше буде «віра серця і любов щира». Теперішній період нашої новітньої історії, хоч який драматичний і наповнений стражданнями, є нагодою до зростання у вірі й любові. Вірмо, що в Бозі ми подолаємо всі життєві негаразди, виклики сучасності та підступи ворога. Нехай наші очі не будуть незрячими на страждання наших ближніх, що живуть поряд із нами. Нехай наше серце не буде нечулим до чужої біди, а наші руки хай не будуть бездіяльними, спаралізованими черствістю і смертоносною байдужістю. Навпаки, покріплені силою з висоти, робімо добро без утоми, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема тим, хто оплакує своїх померлих і загиблих; підтримаймо впалих на дусі; поділімося хлібом з голодними, а одягом – із тими, хто його не має; навідаймося до недужих і поранених; молімося за тих синів і дочок нашого народу, які на Сході України захищають рідну землю, нашу Батьківщину, стоять на сторожі гідності і майбутнього власного народу. Різдво Сина Божого кардинально змінило історію людського роду. Мільйони й мільйони людей черпають від Нього животворчу силу, яка змінює, преображає і наповнює змістом їхнє життя. Утім, ця сила не базується на зовнішній могутності − її джерелом є вічна Божа любов, яка долає царство зла, скидає додолу тиранів, змушує до втечі агресорів... Цю силу Божої любові оспівує Пресвята Богородиця, коли відвідує свою родичку Єлизавету та сповнена радістю вихваляє Бога, який «виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець; могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк 1, 50−52). Вифлеємська благовість несе у собі радість нашого примирення з Господом. Тому український народ колядками прославляє предвічного Бога: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!» Наші колядки, а ще більше – наші різдвяні богослужіння й молитви, є продовженням того ангельського славослів'я, яке лунало в Різдвяну ніч. Ми приєднуємося до цієї ангельської пісні і співаємо: «Слава во вишніх Богу, а на землі – мир, в людях Його благовоління» (Лк. 2, 14). Ангельське сповіщення про мир звучить для багатьох у цьому світі, зокрема й для українського народу, як надія і мета. Рідко для сучасного покоління воно було настільки актуальними, як останніми роками, коли східні регіони нашої країни здригаються від артилерійської канонади, а кримську землю топче нога підступного північного агресора. Серед нас не панує принесений Христом мир, бо все ще є ті, хто його не приймає і не бажає ним жити. Обітниця миру сповнюється лише для тих, хто прямує шляхом, який вказує народжене Боже Дитя. Тільки дотриманням Божих заповідей і поглибленням духовного життя можна досягти і внутрішнього миру, і мирного співіснування у світі. Господь Ісус Христос рождається, щоб звільнити людей від страху, який сковує їхні благородні пориви. Євангелист Лука розповідає нам, що свідки різдвяної події були збентежені нею, але ангел промовив до них: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк. 2, 10). У теперішньому світі теж маємо багато причин непевності і тривоги. Ворог людського роду загрожує фізичним знищенням, воює він і на невидимому фронті, руйнуючи традиційні моральні устої суспільства через поширення новітніх тоталітарних ідеологій. У цій ситуації пам’ятаймо ангельські слова: «Не бійтеся!», що лунають не тільки до пастухів, а скеровані до всіх народів, яких сягає Євангельська благовість. У Різдві Христовому долаємо страх і смуток, натомість сповнюємося надією і радості. Бог оселився серед своїх людей, щоб бути нам надійною опорою і охороною проти всіх диявольських підступів. «Надіятися буду на Господа і Він спасе мене – бо з нами Бог!» Дорогі в Христі! У 2016 р.Б. ми пережили Надзвичайний ювілейний рік, упродовж якого мали можливість скористати з особливих дарів Божого милосердя. Віримо, що Божа милість продовжує перебувати з нами, допомагаючи у скрутних хвилинах нашого життя. Віримо, що і в прийдешньому році Господь посилатиме нам особливі нагоди і знаки своєї близькості до нас: вміймо використати їх для збагачення нашого духовного життя, для добра рідного народу та Церкви. Сердечно вітаю всіх із великим торжеством усього християнського світу – благословенним Різдвом Христовим! Несімо різдвяну коляду від хати до хати, вулицями наших міст і сіл, нехай вона лине серед тих, хто ціною власного життя захищає наш спокій. Зичу вам благодатної допомоги всемилостивого Бога у всіх благих починаннях, міцного здоров’я, внутрішнього миру та Господнього благословення для кожного особисто і для членів Ваших сімей і родин, особливо для тих, хто з різних причин перебуває далеко від рідного дому! Нехай радість і мир Різдва перебуває з нами, сповнюючи наші серця невечірнім світлом Христовим. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! – СЛАВІМО ЙОГО! + ЯРОСЛАВ (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2016 року Божого ЗАВАНТАЖИТИ АУДІО-ФАЙЛ Детальніше...
^ Догори