Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці

Діва сьогодні предстоїть у храміта з хорами святих невидимо за нас молиться Богу.Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли ж з пророками радуються, бо за нас благає Богородиця споконвічного Бога(Богородичний) Дорогі в Христі! Кожного разу, збираючись у храмі на Літургію, ми, християни, переживаємо глибоку духовну реальність, коли в спільній молитві до Всевишнього єднається Небесна і Земна Церква. Сьогодні ж ми по-особливому переживаємо це, бо зібрались у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. Це свято, у якому споминаємо ту історичну подію, коли літургійне молитовне єднання небесної і земної Церкви людина була удостоєна побачити фізичними очима. У 10-му ст., у Константинополі, як розповідає нам церковна традиція, святий Андрій Юродивий під час молитви у храмі, піднявши очі до неба, побачив що Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих, ступає повітрям над вірними, що молитовно благали про заступництво перед ворогами, які напали на місто. Богородиця молилася довгий час, а потім підійшла до престолу, зняла з Себе сяюче покривало, яке носила на Пречистій Своїй голові, й розпростерла його над молільниками. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано. Образ Покрови Пресвятої Богородиці, яким Вона покрила всіх людей у церкві – це образ Її заступництва за нас, грішних і безпомічних. Цей жест Покрови – заступництва Пресвятої Богородиці – не є винятковий, це не далека історична подія, а щоденна реальність, яку переживають вірні християни. Покров Божої Матері є виразом її любові до людського роду. Це її заступництво, завдяки якому прощаються наші гріхи, лікуються наші болі і печалі. Завдяки Покрову наша слабка, немічна молитва скріплюється її заступництвом і доноситься до Божого Престолу. Часто у нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Люблячий Господь обдаровує нас Своєю опікою і, за словами Псалмоспівця, посилає Ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога наша не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. (90, 12). Але найбільшим благодіянням Божим є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю. Богородиця стала Матір’ю для всіх християн, за дорученням нашого Спасителя під час Його хресних страждань. Як при сотворенні Єва стала матір’ю всіх людей, так і Діва Марія при відкупленні і новому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою та благодаттю. Богородиця споріднена з нашим людським єством і знає всю нашу неміч і нашу потребу. Вона милостива і співстраждає з нами, бо сама у своєму житті перетерпіла болі і скорботи. Господь обдарував Її, Благодатну, силою, аби вона допомагала нам. І Пресвята Діва чує наші молитви, бо постійно перебуває серед нас, як Матір Божа і Матір наша. В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона як любляча Матір і Небесна Покровителька просить за нас у Свого Сина. Вона піклується про своїх дітей і молиться за них, Вона супроводжує своїм заступництвом кожну християнську душу. Покров Богородиці завжди розпростертий над нами, християнами. Коли переглянемо історію християнства, то переконаємось у правдивості цього. Не може людська пам’ять згадати всі ті благодіяння, які явила Божа Матір людському роду впродовж двох тисяч років, неспроможний людський розум оспівати і звеличити належним чином нашу небесну Заступницю. На українських землях Божа Матір завжди шанувалася особливо, в Її честь будувались величаві храми, появлялись чудотворні ікони Її прослави, поставали відпустові чудотворні місця... В самому Константинополі свято Покрови сьогодні не святкується так яскраво і так урочисто, як це робимо ми. Наш народ пропустив через своє серце і свідомість того, що колись сталося у Візантії, бо по-особливому відчув, наскільки Небесна Цариця близька до кожної людини. Ми будували і будуємо на честь Пресвятої Богородиці величні храми. І сьогодні ми молимося в одному з таких храмів, висловлюючи тим самим віру в близькість Цариці Небесної, в Її заступництво за наш народ, за наш край, за нашу Церкву. Дорогі браття і сестри! Крім молитовного спомину Покрову Пресвятої Богородиці, сьогодні ми також зібрались у цьому величному Соборі з приводу ще кількох винятково урочистих подій – святкування Року Христової віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та 20-ти років відновлення нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Під час святкування цих визначних подій хочеться підкреслити унікальність вашої Покровської парафії і величного не лише в нашій єпархії, але й загалом в нашій Церкві та у всій Україні нашого Покровського прокатедрального собору. Адже серед вас, вольових духовно-патріотичних самбірчан, відбувається завершальний етап у святкуванні цих подій, своєрідний ювілейний акорд. Згідно з біблійно-старозавітньою історією, ювілейні святкування – це подяка Богові за усі люблячі та щедрі сприяння, які від Нього отримав вибраний і боголюбивий народ. Давньоєврейське слово «йовель», від якого власне й походить так часто вживане нами слово «ювілей», означає «рік свободи». Завершальне святкування в стінах цього собору цих трьох ювілеїв під час святкової Божественної Літургії через заступництво нашої Небесної Матері, прославленої у чудотворній Самбірській іконі, просімо у милостивого Господа вилити ріки своєї благодаті і милості на Церкву нашу, на народ наш, на Україну…   Сьогоднішнє ювілейне святкування, нагадує нам про народження у вірі кожного з нас через наших предків-русинів. Саме вони 1025 років тому пережили його як хрещення, як народження нових людей, християн і народу в вірі, якими сьогодні є і ми. Тоді держава Київської Русі постала як світ вільної людини, народу, який народився більше ніж тисячу років тому під час Хрещення в Дніпрі-Славутичі. Тому для нас Київ – другий Єрусалим, а Дніпро – другий Йордан. З Києва, з Хрещатика, з вод Дніпра світло Христової віри поширювалося по всій Україні-Русі й поза її межами.   За допомогою християнської релігії ми, як нація, набули тих чеснот, які стали надійними підвалинами для успішної розбудови суспільного життя. Розуміння дару людського життя і його вартості загалом, почуття лагідності й доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливості, здатність стійко переносити труднощі, відмова панувати над іншими, побожність – всі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу. Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. В складних історичних обставинах ці прикмети допомагали нам вистояти у випробуваннях і вийти з них переможцями. Тому зараз маємо пам’ятати, що коли ми будемо вірними послідовниками своїх предків, притримуватимемося своїх хресних обітниць, залишатимемося послідовними та впевненими у своїй Христовій вірі, справді переконаними у її благодатності, то зможемо відстоювати свої права, захищати всіх, хто потребує допомоги, бути добрими господарями на своїй рідній землі і не піддаватися легко чужим впливам. З’єднаймося сьогодні і назавжди за допомогою нашої віри із живим та вічним Богом, просвітімося Ним, станьмо Його світлом, носіями Божественного проміння! Свідчім нашу віру в наших родинах, на місці праці та всім людям які є поруч нас. Чуваймо, підживлюймо і постійно розпалюймо це світло віри у собі через активне церковне життя. Хай нам повсякчас допомагає у цьому богоугодному ділі Пресвята Богоматір через святкування Її благодатного празника  – Покров, ревно благаймо Її, щоб Вона продовжувала милостиво заступатись за нас. Сьогоднішній величний Богородичний празник пов’язує нас із ще однією, унікальною лише для нас подією – 20-річчям відновленої Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Недаремно на гербі нашої єпархії на небесному тлі зображена Оранта - Пресвята Богородиця. Вона є Матір’ю Христової Церкви та Покровителькою нашої місцевої Церкви – Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Піднесені вгору руки Оранти символізують заступництво та молитву Небесної Церкви за Земну. Радіймо, що  маємо таку небесну Покровительку і просімо її, щоб не припиняла заступатися за нас. Дорогі в Христі! Нехай ці завершальні святкування з нагоди Року віри та 1025-ліття хрещення Русі – України, з нагоди 20-річчя Самбірсько-Дрогобицької єпархії, стануть для всіх віруючих в Христа справжньою нагодою низпослання Божої сили на наше життя і прохання в ньому. Вдивляймося сьогодні молитовно в Богородицю, Яка випереджує нас своєю вірою та супроводжує, як “незахідна зоря” на наших життєвих дорогах. Просімо, щоб вона допомагала нам з дедалі більшою посвятою жити нашим покликанням Божих дітей, Христових учнів, живих членів Його Тіла – Церкви. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав Самбір14 жовтня 2013 року Божого Детальніше...

Слово владики Ярослава на початок навчального 2013/14 року Божого

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Сердечно вітаю у цьому Божому храмі всечесне духовенство, керівників навчальних закладів, професорів, викладачів, семінаристів, студентів і школярів, а також їх рідних і близьких. Дозвольте мені передусім привітати тих семінаристів і студентів, хто тільки розпочинає свій шлях у новому для себе навчальному закладі. Вітаю й тих, хто вже, маючи певний досвід навчання та духовного виховання, приступає до свого нового року студій. Сьогодні тут, під склепінням храму, зібрались і ті, що вчаться, і ті, що навчають, але всі ми тут є рівними, бо стоїмо перед кафедрою Божественного Вчителя – Ісуса Христа, Який промовляє до нас через Слово Боже. У сьогоднішньому євангельському читанні ми стаємо свідками розпачливого горя батька, який просить допомоги в Христа через недугу власного сина. Його дитина не могла володіти собою, не могла самостійно прийти і просити про уздоровлення, бо зла сила керувала всіма її діями і кидала «в огонь і воду» (пор. Мт. 17,15). У цьому уривку йде мова про одержимість злим духом, в яку людина може потрапити через схильність до важких гріхів. Це гріховні пристрасті кидають людину у різні крайнощі, подібно як євангельського біснуватого часто кидало у вогонь і воду. Ми можемо втішати себе думкою, що це нас не стосується. Проте маємо бути пильними, щоб через власну легковажність не потрапити у подібну ситуацію. Не повинні обманювати себе, бо через гордість, захланність, нечистоту, заздрість, непоміркованість, гнів, лінивство й інші гріхи ми потрапляємо під владу того ж самого злого духа, який оволодів молодим юнаком. Як нам боротися з духовною одержимістю, гріхом і пристрастю? На найнеобхідніші засоби вказує нам сьогодні Сам Христос: "Коли матимете віру ... нічого не буде для вас неможливого», «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (пор. Мт.17,20-21). Що ж таке віра, в чому вона полягає? Віра – це не просто переконання або впевненість в Божому існуванні; це не знання про Бога, тому її не можна виміряти кількістю прочитаних книг. Апостол Яків застерігає нас перед таким спрощеним віруванням: „Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять" (Як.2,19). Віра – це, насамперед, довір'я до Бога, це пізнання Христа, пам'ять про Нього, життя в Його присутності. Вірити – це настійливо шукати зустрічі з Господом, переступаючи через свою зневіру та розчарування. Господь у сьогоднішньому Євангелії порівнює віру до «зерна гірчиці» (пор. Мт.17,20), яке дуже дрібне і, щоб принести плід, потребує уваги, зусиль, терпеливої праці... Саме молитвою віра зростає, а постом мужніє. Проте прямувати шляхом посту означає не тільки бути поміркованим у їжі. Мова йде і про піст духовний, тобто відмову, або радше унезалежненість від усього того, що нас поневолює, що нас приваблює у грісі... Молитва ж полягає у тому, щоб ми, скинувши з себе ланцюги наших залежностей, стояли перед Богом, вслухаючись всім нашим єством у Його присутність, Його животворче слово, відповідаючи Йому: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову» (пор. Лк.1,38). «Віра без діл не приносить плоду», - каже апостол Яків (Як.2,20). Плід же приносить вона, коли творимо діла милосердя для всіх потребуючих; коли захищаємо переслідуваних; коли є чесними і боремось за правду; коли ми не байдужі до тих, хто біля нас, коли усвідомлюємо свою відповідальність за свою Батьківщину. Саме така віра, скріплена молитвою, постом і вчинками, здатна на чудо, як каже Господь: «...скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого» (пор. Мт. 17,20). Ось таку науку подає нам Божественний Учитель через сьогоднішнє євангельське читання. Він є для нас Педагогом. Він є тим, кого мають слухати всі: учні, батьки і вчителі. Тому, хочу коротко звернутися до всіх Вас. Прошу батьків і викладачів, взоруватись на нашого Небесного Педагога. Не біймося наслідувати Його у виховній і викладацькій діяльності. Завданням педагогів є не так збагатити дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, Церкву і державу. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «цілісною людиною» і «цілісним Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше вподібнитися до Нього. Що ж означає бути «цілісною людиною», сформуватися на «взір Христа»? Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними дисциплінами... Одночасно не повинні забувати про виховання духа людини, тобто її відкритості на Бога. Без релігійної складової навчання і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінним. Що ж стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, неповносправністю... Не маємо морального права вчинити злочин духовного каліцтва, нехтуючи духовно-релігійним вихованням! Неможливо говорити про добру освіту, якщо не буде в ній справжньої моралі, котра ґрунтується на віковічних християнських цінностях. Вслухаймося в слова Христа, котрий закликає нас не перешкоджати дітям приходити до Нього (пор. Мат.19,14; Мр.10,14). Дорогі вихованці, будьте сумлінними учнями, бо Ваше навчання – це Ваш найбільший вклад у ваше особисте життя. Серед теперішніх школярів і студентів стоять майбутні великі вчені, жертовні лікарі, вправні керівники і урядовці, розумні вчителі, гречні продавці, вправні слюсарі, люблячі батьки та матері... Знання потрібно здобувати постійною клопіткою працею. Шануйте час, навчаючись, використовуйте кожну хвилину, готуючись до іспитів і заліків, одночасно пам'ятаючи, що найважливіший екзамен – це той, який «складатимемо» на порозі вічності. Тому наслідуймо приклад євангельського юнака, котрий сумлінно виконував Божі заповіді і шукав глибшого духовного життя, запитуючи Христа: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (пор. Лк. 18,18). Здобуваючи знання, ми розвиваємо свої таланти, вчимось з досвіду багатьох людей, формуємося як особистість, готуємось до ефективнішого застосування наших обдарувань і здібностей, талантів і чеснот... Бажаю всім школярам, студентам і семінаристам на цьому шляху підкорити нові вершини знань. Але справжньою вашою ціллю мало б бути не просто здобуття знань, а прямування до мудрості, яка є одним з семи дарів Святого Духа. Знання це ще не мудрість. Завдяки навчанню ми здатні розвинути наш розум і вміння, але це ніяк не означатиме, що таким чином стаємо мудрими. Мудрість – це дар Святого Духа. Наш інтелектуальний розвиток лише дозволяє його якнайкраще використовувати. Дорогі в Христі! Сердечно вітаю всіх та на початку цього навчального року складаю якнайщиріші побажання щедрих Божих ласк і благословення та успіхів на шляху реалізації Ваших благородних намірів. Бажаю, щоб Боже благословення завжди перебувало з усіма, хто трудиться на ниві просвіти! Закликаю до терпеливості й наполегливості в опануванні знаннями, вдосконаленні себе, бо і землероб, засіваючи поле, покладає надію на Бога, доглядає посіяне, смиренно чекаючи, коли Господь благословить урожай. Нехай Божа благодать зміцнює Ваші сили та подає натхнення. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. Детальніше...

Проповідь на празник Успення Пресвятої Богородиці у Самборі

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та Всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Дорогі прочани! Сьогодні ми молитовно споминаємо одну з подій в житті Богородиці – її Успення. Це одне з найбільших свят у нашому літургійному циклі, по-суті – це останнє велике свято, яким завершується церковний рік. Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерті, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження празника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. В цей величний празник з благодаті Божої зібралися ми сьогодні тут, у Самборі, біля чудотворної ікони Богоматері, у цей Рік віри, яку наші предки прийняли 1025 років тому у Володимировому Хрещенні, та маємо добру нагоду, щоб споглядати приклад віри Пресвятої Діви Марії та осмислити її особу. Успення Богоматері – таїнственна подія, як і таїнственним було й усе Її життя, про яке не так багато знаємо з Євангелія й апостольських писань. Про останні дні її земного життя дізнаємось зі Святого Переданння, яке знайшло своє відображення у богослужбових текстах. Однак із цих скромних відомостей із Біблії і церковного Передання, через які довідуємося про неї, можемо почерпнути багато чого натхненного й корисного кожен для своєї життєвої ситуації й свого рівня духовного життя. Отож церковна традиція розповідає нам, що після Вознесіння Ісуса Христа Богородиця проживала у Єрусалимі під опікою святого апостола Івана Богослова. Свідками її мирного переходу з земного життя стали апостоли, які, крім апостола Томи, були зібрані в Єрусалимі. Тіло Богоматері вони при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли до гробу в Гетсиманії, де спочили її батьки і праведний Йосип. Коли на третій день після поховання прийшов апостол Тома і захотів бачити її гріб, то тіла Богородиці в гробниці вже не було. Всі зрозуміли, що Вона воскресла та з тілом і душею була взята на небо. Так чудесним способом завершилися дні земного життя Пречистої Діви Марії, через яку реалізувалися і завершилися усі довгі приготування до приходу Месії. Основою свого життя Богородиця поклала віру в Бога, прийнявши Його як Того, Хто є дорогою, правдою та життям. Впродовж усього свого життя вона залишається вповні вірна задумам свого Небесного Отця, виразивши свою довіру до Нього словами: «Ось, я Господня слугиня» (Лк. 1, 38). Добре знаємо про «бурі» та випробування, які загартовували та поглиблювали віру Богоматері впродовж усього її життя, аж до Успіння, що його сьогодні згадуємо. Віра, яку Марія покладала в своєму Сині, від самого початку не ґрунтувалась на чудесах, але на цілковитому довір'ї Богу, Його Волі, і Його Слову, яке цю Волю об'являє. Згадаймо, що в Кані Галилейській Богомати вірить та закликає інших повірити своєму Сину, ще перед тим, як Він вчинив щось незвичайне і чудесне. Тому ця віра, яка не шукала видимих підтверджень, а завжди була задоволена лише тим, «щоб робити лише те, що Він скаже», – вистояла навіть на Голготі. Тому Марія є для нас та усієї Церкви учителькою віри, світильником, який веде нас до Її сина Ісуса Христа. Марію можна назвати Матір'ю Довіри, бо Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде так, як Ти хочеш». У неї ця згода з Божою волею тривала все життя, і так має бути в кожного з нас. Суттю християнства є постійне промовляння до Бог: «Нехай буде воля твоя». І над зростанням і поглибленням віри в нашому житті Пресвята Богородиця невидимо трудиться, ніби випереджує нас, бо йде перед нами «на прощу віри», скріплює наші добрі наміри, допомагає щоб вони увінчалися ділами та довірою до Бога. Випереджаючи нас у вірі, Марія вказує нам шлях віри, що усе, з чим ми маємо зіткнутися, вона вже колись пройшла та пережила. Наслідуймо й ми віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне». Пронісши свою довіру до Бога через скрутні обставини життя, Богородиця навіть на Голготі залишилась Йому вірною. Тому під хрестом Матір Божа стає Матір'ю Церкви. У Євангелії знаходимо наступні слова: «Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: "Жінко, ось син твій". А тоді й до учня мовить: "Ось Матір твоя"». (Йо 19, 26-27). Звертаючись до Марії не «Мати», а «жінко», Ісус звертає увагу не на кровні узи, що єднають Його з Марією, але вказує на факт, що від цієї пори Вона буде Матір'ю учня, а він її сином. Марія є Матір'ю учнів, а вони є її дітьми. Вона знайде своїх дітей не серед найближчих родичів, але серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір'я Богу, серед тих, які будуть тривати з Ісусом аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Всі вони покликані побачити в Марії свою Матір, бо взірцем для них має бути її віра – віра незалежна від знаків і чудес. До такої віри виховує Вона своїх дітей. Слова: «Ось Матір Твоя!» – означають, що Ісус прагнув пробудити в своїх учнях любов і довір'я до Марії, закликаючи визнати Її своєю Матір'ю – Матір'ю кожного, хто вірить. Хоч Пренепорочна Діва не уникла смерті, ми віримо, що Вона не залишила світу, але й навіть після свого Успіння залишається живою, бо до життя її повернув Той, «хто в утробу вселився приснодівственну». У документах ІІ Ватиканського Собору щодо цього знаходимо невимовну потіху: «Материнство Марії триває безперервно, починаючи від тієї згоди, що її вона дала в Благовіщенні й яку потвердила без вагання під хрестом, та триватиме аж до вічного удосконалення всіх вибраних. Бо, взята на небо, вона не занехаяла цього спасительного завдання, але його продовжує різнорідним своїм заступництвом у виєднуванні нам дарів вічного спасіння. Своєю материнською Любов'ю дбає про братів Сина свого, що знаходяться ще на шляху та в різних небезпеках і журбах, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Догматична Конституція про Церкву, 62). Як Матір Бога, Пречиста Діва Марія є Матір'ю кожного з нас, яка ніколи не покидає своїх дитей у скруті, ніколи не відвернеться від них у скорботі. Наш час сповнений нещасть, негараздів, страждань і скорботи. Ми так потребуємо допомоги... Знаємо, що найкраща, найцінніша допомога приходить до нас від Господа. Тому ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо Заступницю – Пресвяту Марію, нашу Матір, котра невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Тому сьогодні перед чудотворною іконою тут у Самборі молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, благе, спасаюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 28 серпня 2013 року Божогом. Самбір  Детальніше...

Привітальне слово учасникам конференції "Християнське виховання - то справа любові"

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі! Мені сьогодні надзвичайно приємно вітати у нашому Центрі душпастирства молоді учасників науково-практичної конференції про християнське виховання молоді. Це справді важливий захід, адже питання молодіжного виховання є постійно актуальним. Змінюються часи, змінюються обставини, змінюються виклики..., тому маємо бути завжди готовими до того, щоб в цих мінливих умовах якнайкраще підготувати наших молодих людей до самостійного життя. Ось чому я радо поблагословив задум п. Любові Войтко, Голови нашої Єпархіальної Комісії у справах освіти і виховання, організувати подібний захід. У своєму вступному слові хотів би поділитись з Вами буквально з двома думками, які, сподіваюсь, стануть Вам у пригоді під час Вашої роботи. По-перше, знаю, що тут зібралися особи, які мають безпосереднє відношення до освіти і виховання - педагоги. Часто певні терміни стали для нас настільки звичними, що ми мало замислюємось над їх значенням. Думаю, що слово «педагог» надає прекрасний напрямок для розуміння того, чим же ж мали бути наші освіта і виховання. З грец. παιδαγογ дослівно означає «провідник дитини». Це відкриває для нас дуже широке поле для роздумів. Проте за браком часу скажу тільки наступне. Думаю, що завданням наших педагогів є не так збагатити наших дітей і молодь теоретичною інформацію, як привести їх до того, щоб вони стали відповідальними членами людської спільноти, були готовими взяти на себе відповідальність за себе, сім'ю, громаду, державу, світ, Церкву. Одним словом – до того, щоб вони стали «цілісними» людьми. У християнському богослов'ї ми говоримо про те, що Христос є «досконалою людиною» і «досконалим Богом». Тому людина у своєму розвитку має взоруватися на Нього, як на ікону, і намагатися якнайбільше уподібнитися до Нього. Без Христа людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе – того, що вона передусім покликана осягнути подобу Первообразу через життя у Христі та з'єднання з Ним. Завданням педагога і є довести молоду людину до Христа. Я розумію, що ці слова можуть здатися надто абстрактними. Дехто може звернути увагу на те, що у ситуації відділеності Церкви і школи, яка зафіксована законодавством, ці слова є навіть нездійсненними на практиці. Тому хочу поділитись з Вами досвідом спілкування з одним єпископом, уродженцем Словаччини, постсоціалістичної країни, до-речі, як і ми. Він, здається мені, слушно зауважив, що оскільки батьки є громадянами держави і сплачують податки, на які, зокрема, утримуються і школи, то вони мають повне право вимагати, щоб їхні діти виховувались у школі так, як вони цього бажають. Це стосується і релігійного виховання. Чому такий підхід вдалося реалізувати в інших постсоціалістичних країнах, а в християнській Україні, яка у цьому році на державному рівні відсвяткувала 1025-ту річницю Володимирового Хрещення, позитивні, хоч і надто несміливі і повільні, зрушення в цьому напрямку згортаються? Маю на увазі вилучення з інваріантної складової предметів загальноосвітніх навчальних закладів предмету "Християнська етика". Друга думка, на яку мені хочеться звернути увагу є наступною. Вище було сказано, що завданням педагога було б виховати «цілісну людину». Що таке «цілісна людина»? Що означає для християнина сформуватися на «взір Христа». Звичайно, що відповідь на ці запитання вимагає багато часу, а тому я зупинюся тільки на одному аспекті. Християнська традиція вчить нас, що людина є істотою, що має тіло, душу і дух. Недавно, за часів панування атеїстичного режиму, були намагання обмежити людину виключно до матеріального елемента, пояснюючи все фізіологічними процесами її тіла. Проте мені здається, що зараз на 22 річниці незалежності ми все-ще не визволилися від цієї матеріалістичної ідеології у наших школах. Ми виховуємо тіло людини на предметі фізичної культури; ми формуємо «психе» людини різними інтелектуальними предметами; але ми все-таки мало уваги у наших школах звертаємо на дух людини, тобто на її відкритість на Бога. Без релігійної складової освіта і виховання наших дітей і молоді не може вважатися повноцінною. Що стається з організмом, один з органів якого не розвивається? – Ми називаємо такий феномен інвалідністю, каліцтвом... Напевне, кожен погодиться з тим, що штучно перешкоджати розвитку якогось життєво важливого органу (руки, ноги) є просто злочином. Але ж впродовж багатьох років ми штучно перешкоджаємо розвитку людського духа! Думаю, що давно вже наступив той час, щоб змінити ситуацію. Нам слід зробити все, щоб наша молодь не залишалася «духовними карликами». Сподіваюсь, що ця конференція сприятиме позитивним зрушенням у цьому напрямку. Св.Атаназій Великий називає людину «словесною істотою». Її «словесність» полягає в тому, що вона наділена Творцем логосом – здатністю пізнавати Бога. Важко вести мову про інтегральний розвиток людини, яка має інтелектуальний, розумний характер, - без розвитку цієї «словесності». Якщо не пізнавати Бога, не роздумувати щодня над Його Словом і не поучатись в Його законі, що є природнім для людини і до чого кличе нас наша істота, то ми нагадуватимемо безсловесних нерозумних істот. Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Якщо не закорінити наш ум в світі божественному, то він покинутий сам-на-сам впаде у світ дочасний, заведе нас на манівці принад. Погляньмо на історичні приклади: коли людина віддаляється від Бога, то у суспільстві панує моральний безлад. Дорогі учасники конференції! Більшовицька влада багато зусиль вклала у те, щоб знищити в нашому народі віру, історію, культуру, національну пам'ять, ідентичність особи. Настав час, щоб змінити ситуацію. Думаю, що це можна зробити, зробивши основою національного відродження - християнське виховання. В час моральної кризи суспільства з безліччю проблем (насильство, жорстокість, споживацтво, матеріалізм) - лише духовність допоможе людині стати Людиною (з великої літери). У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Немає доброї людини як особи, сім'янина, громадянина без стійких моральних основ. Віруюча людина є скарбом для розвитку держави, адже така особа дещо інакше працює, інакше думає, по-іншому навчає і вчиться. Сподіваюся, що сьогоднішня конференція допоможе сформувати теоретичну базу і подасть пропозиції для практичного втілення основ християнського виховання української молоді. Дякую всім ініціаторам, організаторам і доповідачам конференції! Нехай Господь благословить Вас на плідну працю! Детальніше...