Проповідь владики Ярослава з нагоди прощі у с. Грушів на Дрогобиччині

Христос Воскрес! Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі брати і сестри, дорогі прочани! З великою радістю у серці вітаю всіх вас, що так чисельно прибули до Грушова, до цього чудотворного місця на прощу. Кожен із нас приніс сюди свій маленький дар любові, щоб подарувати його нашій небесній Матері, Пречистій Богородиці і Приснодіві Марії. Сьогоднішній день є також Днем матері. Тому сьогодні тут, на цьому чудотворному місці, маємо усі добру нагоду подякувати Богові за великий дар материнства, котрим він нас обдарував. Ми з вдячністю згадуємо про свою матір, котра нас народила, виховала, піклувалась нами... Ми вшановуємо нашу неньку Україну, на землі, якої ми виросли і увібрали все її культурне багатство. Але особливу шану віддаємо ми сьогодні нашій Небесній Матері, Пресвятій Богородиці, адже вона допомагає нам протягом усього нашого життя, а тому наша вдячність для неї повинна бути постійною. З нагоди Дня Матері вітаю сердечно усіх матерів! Бажаю усім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо, Вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства. Грушів, до якого сьогодні звідусіль прямували побожні прочани, відомий  у цілому світі як місце чудесної появи  Матері Божої. Від цієї  благословенної події нас віддаляють вже 25 років, але ми і сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Навіть вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас  у свій спосіб доторкнулася Божа благодать. Євангельське читання сьогоднішньої неділі веде нас до криниці Якова, де Ісус зустрівся з жінкою-самарянкою. Ми знаємо, що для багатьох євреїв і самарян така поведінка Христа виглядала дивною та незрозумілою, адже жінка належала до народу, котрий здавна ворогував з євреями. Однак в цій зустрічі Христос показує правдиву ціль післаництва Сина Божого, котра перевищує різні викривлені людські уявлення, адже Він є джерелом любові для всіх, незалежно від їх національності, територіальної чи політичної приналежності. Христос приходить до людей не для того, щоб від них щось отримати, але щоб дати їм те, що потрібно для їхнього спасіння. Вслухаймося уважно у сьогоднішній діалог Христа із самарянкою. Жінка говорить про речі матеріальні та земні, Христос натомість веде мову про справи духовні та вічні; спочатку вона пізнає в Ньому тільки звичайного подорожуючого юдея, Він же знає про неї усі таємниці її життя; самарянка виявляє свої тільки поверхові знання про прихід очікуваного месії, Христос же являє перед нею саму суть, відкриваючи їй себе, чого може не робив навіть перед юдеями. Дорогі брати і сестри! Як часто і ми дивимося на все поглядом прив’язаності до земного світу, міряємо земними мірками та прагнемо насититися тим, що лиш на короткий час приносить задоволення. Христос відкриває самарянці правду про те, що тільки Бог може наповнити людське серце своїми дарами, залишаючи при цьому за нами вільний вибір: прийняти або ж не прийняти ті потоки Божих ласк, що пливуть з Його безмежної доброти. І тоді, коли людина стає у правді перед світлом живого Бога, вона здатна зрозуміти також темноту своїх гріхів і свого життя. Правда це Особа – Правда це сам Бог. Ісус про себе виразно сказав: Я – дорога, правда і життя. Віднині жити в правді означає жити в глибокому з’єднанні з Ісусом. Прийняти Його до свого життя як Бога і Господа.  Покланятися Богові в правді означає також пізнати правду про своє власне життя. Ця правда інколи буває не така рожева, як ми часто намагаємося показати перед іншими людьми. Ця правда буває болюча. Слова Христа про неправедне життя самарянки по-особливому вплинули на неї: вся таємниця, з якою вона ходила, яка її мучила і дорікала за гріх, була виявлена, і що характерно, від цього їй аж ніяк не стало гірше на душі, а навпаки, вона відчула полегшу на серці, Господь зняв з її душі гнітючий тягар, так що вона вже з твердим переконанням говорить до Христа „бачу, що ти пророк”. Митрополит Андрей (Шептицький) у своїй науці про найбільшу любов повчає: „Коли людина полюбить Бога, тоді для неї є милим все, що Богові належить, що до Бога веде і що Йому миле. Тоді дорогим та милим стає їй Боже слово, через яке вона краще пізнає Бога, і Божий Закон в якому виражена його воля, і молитва, якою з Ним розмовляє... Мила їй також кожна людина, бо в ній вона бачить Божу дитину. Так любов Божа просвічує ціле життя людини. А головно просвічує вона взаємовідносини між людьми”. Ісус Христос називає себе Дверима. Лиш той, хто увійде крізь ці Двері, спасеться (пор. Йо 10). До нашого Небесного Отця приходимо через Ісуса Христа. Тільки Він об’являє нам Отця, і тільки через Нього – у Святому Дусі маємо доступ до Отця. Саме тому так важливо досвідчити у своєму житті зустріч з Ісусом Христом, зустріч, яка ціле наше життя скерує у світлі Божого слова. Жінка самарянка після зустрічі з Христом змінюється в першу чергу внутрішньо (пізнає в Ньому Месію), а потім свою переміну проявляє на зовні (кличе інших мешканців Самарії до Христа). Приклад сьогоднішньої євангельської жінки-поганки, котра велику частину свого життя провела негідно, вчить нас, що ніколи не є пізно встати з гріха. Адже Син Божий прийшов у світ, щоби спасати тих, що погибають, заради нашого спасіння вийшов на хрест, щоби всіх нас з собою воскресити до життя вічного та святого. Символічним є те, що самарянка залишає порожній свій глечик біля стіп Христа і біжить наповнена духовною радістю, щоби поділитися нею з іншими. Вона залишає біля Христа свою „духовну порожнечу”, наповнюється живою водою, Духом Святим, і спішить служити Господу і людям, запрошуючи інших до зустрічі з Господом. Дорогі у Христі, історія про самарянку з сьогоднішньої Євангелії вчить нас потреби безнастанно шукати зустрічі з Богом. З волі Божої такою спасенною криницею є Христова Церква. У кожній нашій парафіяльній спільноті вона живить нас Божим Словом, святими тайнами та дією Святого Духа, з яких ми маємо нагоду постійно користати. Коли кожен з нас зрозуміє, що Господь постійно чекає нас біля тієї криниці, щоби відкрити нам правду про нас, перемінити і щедро наповнити наше серце своєю любов’ю та миром, тоді зможемо радісно ділитися дарами Божої благодаті також і з іншими. Приходьмо і черпаймо на наших парафіях, у різних відпустових і чудотворних місцях живу воду, про яку говорить сьогодні Христос, тобто Божу благодать, відкрившись на яку ми здатні змінити наше життя і зростати як добрі християни, ревні парафіяни та віддані вірні своєї Церкви. Сьогодні ж, бажаю, щоб тут у Грушові кожен з Вас, як колись самарянка, за посередництвом Богородиці зустрів Господа нашого Ісуса Христа, а Його благодать, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма Вами. Амінь. с. Грушів 13 травня 2012 року Божого Детальніше...

Звернення до молоді Преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького

«Пам'ятай про твого Творця у дні твоєї молодості,…» (Проп.12,1). «Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті» (І Тим.4,12). Вступ  Христос Воскрес!  Дорога молоде! Христова Церква відчуває труднощі, болі, поневіряння і переживання сучасної молоді та прагне допомогти їй віднайти щастя, яке полягає у щоденному якнайтіснішому поєднанні з Господом і перебуванні з ним. Вона не припиняє докладати зусиль, щоб молода людина змогла повноцінно реалізувати свої життєві запити і відшукати Отчий дім (пор. Йо.14,2), в якому їй ніколи не забракне того, чого вона потребує на своєму життєвому шляху. Молитовні тривоги і діяльні вболівання ієрархії нашої Церкви протягом історії завжди супроводжували життєві долі української молоді. Митрополит Андрей (Шептицький), Патріарх Йосиф (Сліпий) у нелегкий період, коли на терези історії було поставлено існування українського народу і Церкви, у діалозі з молодими людьми торкалися тем правдивої любові до Батьківщини, народу і своєї Церкви, перестерігали перед небезпеками, на які може наштовхнутися молода людина з огляду на непоміркованість, властиву своєму вікові. Після виходу Церкви з підпілля було відновлене молодіжне душпастирство, організовуються нові і підтримуються давніше утворені християнські молодіжні організації та спільноти. Скликавши у 2007 р.Б. IV Сесію Патріаршого Собору на тему «Молодь у Церкві третього тисячоліття» та християнський форум «Молодь. Церква. Україна», УГКЦ на загальноцерковному рівні роздумувала над викликами і проблемами, які стоять перед молодою людиною, та намагалась знайти ефективні методи душпастирювання у сучасному світі. Тому, звертаючись до Вас, дорога молоде, оцим своїм посланням, не розпочинаю чогось кардинально нового, а продовжую те, що робили наші попередники і разом з Вами пропоную спільно віднайти своє повноцінне і справжнє місце у сучасному світі. 1. Духовні перспективи і загрози для молодої людини 1.1. Молодь і молодість у Божому задумі Найглибшою причиною творчих поривань молодих людей, нестримних життєвих пошуків себе і впевненого місця серед собі подібних, є ностальгія за вічністю. Це помітно вже на перших сторінках Святого Письма, в описі створення Господом людини як чоловіка та жінки на Божий образ і подобу (Бут. 1, 26-27). Ці два слова якнайкраще характеризують кожну молоду людину, зокрема її здатність бути творчою та вищість над усім видимим і невидимим світом. Кожний вчинений нами гріх веде за собою втрату «подібності до Бога», через що вимушено втрачаємо правдиве щастя свого життя. Однак у нашій природі закладеним залишається прагнення повернутися у присутність Того, до Кого покликані бути подібними, реалізовуючи і розвиваючи себе до небачених висот. Як не дивно, але саме в молодому віці, як ні в якому іншому періоді земного людського життя, з незвичайною силою виявляється бажання людини бути щасливою вічно. Кожна молода людина, свідомо чи несвідомо живучи у ностальгії за раєм і вічністю, потребує авторитетів, когось, хто на власному життєвому прикладі показав би  їй зразок життя у домі вічного Отця (див. Йо. 14, 2); учителя, який  відкрив би справжню суть цих бажаних та до кінця не зрозумілих слів «бути собою» – бути дітьми Отця (див. І Йо. 3, 2), як перемогти зло і жити вічно (див. Йо. 20, 31) та інших особистісних та загальнолюдських запитів. Цим справжнім Другом та Вчителем, через зв'язок із Яким віднаходимо  самих себе справжніх, є Ісус Христос, Бог у людському тілі, такий схожий на нас у всьому, крім вибору гріха. Це Він заради піднесення кожного з нас у власній гідності як Божого образу і заради відновлення можливості стати подібними до Нього, а, отже, щасливими, став людиною. А тому кожна молода людина не має надіятися на князів, на синів чоловічих, бо в них нема спасення (див. Пс. 145, 3), а молитовно вдивлятися і наслідувати Христа. Для досягнення небесних висот самої себе необхідним є практикування духовного життя, що полягає у постійному самовдосконаленні, у готовності прийняти життя таким, яке воно є, і з Божою допомогою зробити його таким, яким би Він хотів його бачити… 1.2 Сучасні небезпеки перед молодою людиною У відповідь на запитання: «Яке найстрашніше за звучанням і змістом слово вам доводилося чути?» -  зазвичай почуємо безліч справді неприємних варіантів: біль, страждання, хвороба, зрада, смерть тощо. Однак рідко хто назве найстрашнішою річчю гріх. Проте саме він є коренем усього зла, ненависті та несправедливості, внутрішньою недугою нашого життя, яка знецінює, примітивізує й остаточно знищує братерські відносини між людьми і природу навколишнього творіння. Якщо первісний гріх виглядав доволі просто – порушення простої Божої заповіді «… з дерева пізнання добра і зла не їстимеш, бо… вмреш» (Бут. 2, 17), то сьогодні він набув складних, важко розпізнавальних різновидів і форм, спокус, з якими зустрічається у своєму сімейному, родинному, робочому, відпочинковому та інших вимірах життя кожна людина. Особливо важко правильно прокласти свою життєву дорогу і самовизначитися сучасній молодій людині, у якої ще не до кінця сформовані цінності, особистісні переконання. Вона ризикує відгукнутись на одну з численних гріховних спокус життя поза Богом, Який є єдиним справжнім щастям. Лукавий світ прагне замінити Бога, стати Ним, для чого пропонує яскраві привабливо-спокусливі засоби досягнення вічного щастя: безвідповідальне задоволення, легке споживацтво без прикладення творчих зусиль. Першими жертвами духовної і культурної кризи, що охопила сучасний світ, часто стають представники молодого покоління. Спрагла до пізнання чогось нового і полишена на саму себе, молода людина схильна почути і прийняти першу-ліпшу пропозицію. Ментальність світу, що пропонує миттєве щастя та фальшиву свободу, часто засліплює молодь і послаблює в ній потребу бути в Церкві. Стиль життя, мовлення і дій на зразок «зіркових кумирів», масове алкогольне, тютюнове, наркотичне та інші пристрасні задоволення – ось на такий формат щастя «купляється» сьогодні більшість, деградуючи, примітивізуючи себе і свій божественний дар молодого життя. Для такої молодої людини не залишається місця здоровій вірі та традиційним основам духовного життя – покаянню, чистоті, цнотливості, жертовності, любові, смиренню... Все це підміняється пропагандою розбещеності, коли розпусне життя подається як норма, а чисте і святе – як «пережитки минулого». Будучи часто дезорієнтованими, не маючи твердого життєвого прикладу і підтримки, не озброюючись справжніми цінностями, молодь сповідує сучасну культуру, яка все більше стає середовищем затхлості, смерті, де після хвилевого щастя настає неминуче розчарування, депресія та подальші непередбачувані, небезпечні для життя наслідки. 2. Церква для молоді 2.1. Зміст та завдання молодіжного душпастирства у Церкві Церква прагне по-батьківськи допомогти молоді зреалізувати свій потенціал та уникнути численних небезпек. Турбуючись про молодь, Церква не може покинути її без опіки та проводу серед різноманітних небезпек та неправди, які зустрічаються на шляху особистої та християнської зрілості та намагаються вкрасти і знівелювати красу, надію та силу юності. Супроводжуючи молодих людей як власних дітей на всіх життєвих дорогах, Церква йде туди, де вони перебувають, і стає поруч, намагається внести в їхнє життя Євангельську правду та підказати шлях злуки з Богом. У цьому і полягає характер та зміст тієї опіки, яку сьогодні наша Церква несе через душпастирів – священиків, монахів, монахинь та воцерковлених християн. Ці люди своїм служінням мають свідчити, що Господь стає поруч із молодою людиною, сходить до тієї життєвої та особистої ситуації, в якій вона перебуває, допомагаючи отримати глибоке пережиття віри. Таїнственній вершині пізнання Бога молодою людиною через богослужбово-таїнственне життя можуть передувати певні вступні, так звані інтерактивні, методи душпастирства (різні екскурсії, пізнавально-розважальні вечори  тощо), завданням яких є допомогти відкрити молоде серце на містичне, вічне і божественне. Вміння знайти баланс між християнськими інтерактивними методами душпастирства і практичною участю в богослужбово – таїнственному житті зумовить поетапне введення молодої особи в щораз то глибший досвід літургійного життя. Так вона не залишатиметься на рівні хай християнських, але все ж розваг – чогось минущого і несуттєвого – а перетворюватиме власне буденне життя у блаженне життя з Богом і ближніми. 2.2. Супровід молодої особи до людської та християнської зрілості Молода людина сьогодні найбільше потребує впевненості у християнській вірі і надії, у любовному пасхальному таїнстві Христа. Саме до цього має бути спрямований духовний супровід молоді. Святіший Отець Венедикт XVI наголошує, що, духовно супроводжуючи молоду особу до людської та християнської зрілості, необхідно «показати красу віри, показати молоді, що добре є мати Бога приятеля, Який може реально сказати, що в житті є дійсно важливе». У християнському розумінні вірити у Бога – це довіряти Йому, знаючи, що все, що Він дає в обставинах нашого життя, є для нас найкраще. Довіряючи Богові, ми дозволяємо Йому діяти у нашому житті й щасливо провести крізь усі небезпеки й перешкоди. Отже, справжня віра – це праця над собою, постійне удосконалення себе, а через себе – і світу. Молода людина, віра якої зростає, здобуває непохитну надію, яка є мистецтвом бачити перспективу як у всьому житті, так і в кожному його епізоді. Підставою нашої надії є Господь, спроможний виконати все, що Він нам обіцяв у Своєму Євангелії. Надія, яка не побудована на Бозі, завершиться розпачем і збайдужінням. Християнська надія є усвідомленням того, що остаточно нами керують не можновладці, не гроші і «зв’язки», а Бог і Його Провидіння, а тому притаманні сьогоденню несправедливість, суспільна нерівність та інші негаразди не є остаточними. Після скріплення надії наш внутрішній духовний поступ продовжується у любові. Це не та любов, якою часто і масово зловживають у сучасному кінематографі, літературі, художньому мистецтві. Це – стан перебування з Богом, який робить особливими наші взаємовідносини з ближніми. «Бог є любов, - каже євангелист Іван, - і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Ів. 4, 16). Бог по-іншому не вміє чинити і жити, як тільки любити. І цю свою властивість Він дарує людям, які відкриті на Нього через молитовне (особисті молитви, читання Святого Письма, духовної літератури) і благодатне (Святі Таїнства Церкви) життя. Господь також дарує кожній людині середовище найкращого прояву справжньої любові: подружжя, священиче служіння і богопосвячене життя, через які божественна любов поширюється у світі міжлюдських стосунків. Правильна цілеспрямованість молодих років людського життя – це любити і бути любленим у справжньому, християнському значенні цього слова, чинити волю Отця – у любові жертвувати і віддати себе, своє життя, час і працю задля добра інших, що є істинною дорогою до вічної любові, яка веде до вічного щастя. 3. Молодь для Церкви 3.1. Місце молоді у церковній спільноті Церква – це не тільки священики чи єпископи, монахи чи монахині. Церква – це жива спільнота, кожний член якої, як в людському організмі, виконує неповторне і незамінне завдання. Тому молода людина покликана відчути себе живим членом церковної спільноти. Сучасна молодь сприймає такі важливі людські цінності, як справедливість, чесність, надію на майбутнє і на власні сили, мир, братерство, солідарність, пошану до природи, в тому числі й прагнення духовності. Саме такими рисами молодої людини Христова Церква бажає послуговуватись для якнайповнішого виконання делегованої Їй божественної місії: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Іван-Павло ІІ у посланні до молоді говорив так: «Займіть ваше місце в Церкві, що не є лише місцем тих, до кого направлена вся пастирська діяльність Церкви, а займіть місце, як активні протагоністи місії Церкви». Це запрошення спрямоване до молоді кожного часу, всього світу і конкретної церковної спільноти – парафії. Саме з активного молитовно-діяльного життя малої церковної спільноти (парохіяльні і міжпарохіяльні молодіжні спільноти і рухи) часто стає помітним, як Церква бачить себе саму в молодих. Особливим свідченням можуть бути слова Івана Богослова: «Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Писав вам, дітоньки, бо ви Отця  спізнали... Писав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже у вас перебуває...» (1 Ів. 2, 13). Це стане можливим, якщо кожна молода людина-християнин усвідомить і духовно відчує, що служити іншим у Христовій церковній спільноті своєї парафії є також її внеском у формування цієї парафії як великої сім’ї і живої вагомої частини Христової Церкви, коли ставатиме свідком Воскреслого Господа, покладаючись на віру отців з поглядом, зверненим уперед – на Христа, «правдивого Бога і життя вічне» (1 Ів. 5, 20). У Божій Церкві молода людина пізнає задум Божий про себе, своє життєве завдання і покликання. Через Святі Таїнства вона дозріває у життєвій мудрості, психологічній впевненості у собі і своєму завтра, адже плече її опори – таїнственно присутній у церковній спільноті та в серці Божий Син – Христос. Без Христа людська особа не може пізнати цілої правди про саму себе, про своє покликання осягнути Божу подобу. 3.2. Місія молоді у  Церкві Переступаючи поріг храму, молода людина не залишається там пасивною, бо її очікує діяльність духовно-місійного характеру. Молодість є великим Божим даром людині. Місією молоді є оживляти обличчя Церкви молодим запалом та ентузіазмом у служінні Богу і ближньому. Щодо цього блаженний Папа Іван-Павло ІІ влучно зауважує: «Церква покладається на постійну самопосвяту цієї громади своїх синів і дочок, на їх прагнення до святості, на їх ентузіазм у служінні, щоб плекати і підтримувати устремління до досконалості кожного християнина і збагатити нашу спільну зичливість до ближніх, особливо до тих, які в найбільшій потребі». Для цього потрібно духовно і душевно багатіти, виховуватися і загартовуватися вірою, надією та любов’ю в середовищі божественно-людської церковної спільноти, стаючи її живим, активним і діяльним членом. Місія молоді в Церкві розпочинається з того, щоб свою Церкву любити і саме в ній ревно служити Богу і ближньому. Звертаючись до української молоді 26 червня 2001 року,  блаженний Папа Іван-Павло ІІ закликав: «… любіть Церкву! Вона є вашою родиною й духовним храмом, живим камінням якого ви, молоді, покликані бути». Сьогодні ці слова є, як ніколи, актуальними і чекають тих, які б втілювали їх у життя, а саме служили передусім Богу, а з цього природно випливатиме служіння ближньому. Коли багатий юнак, підійшовши до Ісуса, спитав: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» – Христос на це доволі складне запитання відповідає дуже коротко і зрозуміло, без жодного довгого і клопіткого пояснення: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей» (Мт. 19, 16-17). Саме з цього, з виконання заповідей, розпочинається наше конкретне служіння Богові. Вони не є якимось давнім зібранням приписів, які належить шанувати як музейний експонат. Божі Заповіді – дорожні знаки, які уможливлюють наш рух до Бога. Тому, перш за все, дорога молоде, закликаю Вас до того, щоб заповіді Божі стали основою вашого життя – усюди, де б Ви не перебували: у сім’ї, у школі чи університеті, на вулиці чи у праці, тобто всюди, де Вас Господь поставив. Сьогоднішній світ, особливо Ваші ровесники, очікують не так численних проповідників Божого Слова, як тих, які б цим Словом жили. А хто ж може бути кращим Його проповідником у середовищі сучасної молоді, як не Ви самі, дорога християнська молоде! Церква сьогодні очікує від Вас, щоб Ви один для одного стали провідниками до Бога, допомагаючи одне одному жити християнським життям і тим самим яскраво засвідчуючи свою щасливу віру іншим. Говорячи про служіння ближньому, маю на думці молодих людей, які сьогодні є далекими від Бога і Церкви, але які продовжують шукати сенс і ціль життя. У цьому пошуку, який часто веде крізь складні шляхи, не може забракнути пропозиції Христа через свідому життєву поставу християнина: пізнай Господа, як я, і щасливо слідуй за Ним. Подати таку пропозицію молодій людині, яка шукає відповіді на одвічно актуальні запитання, належить не лише духовним особам. Місійний заклик Христа: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи…» (Мт. 28, 19) стосується кожного, зокрема до Вас, дорога молоде! Закінчення Дорога молоде! Слухаючи або читаючи рядки, якими я звертаюся до Вас як служитель Церкви, у Вас може закрастися сумнів: можливо, все це лише красиві слова, хіба варто прислухатись до них? Щось подібне пережив майбутній апостол Натанаїл, коли вперше почув про Ісуса Назаретянина: «Що доброго може бути з Назарету?» (пор. Йо. 1,46). На це його товариш відповів: «Прийди й подивися» (Йо. 1,46). І коли Натанаїл наблизився до Христа, його сумніви розвіялися, він промовив: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля» (Йо. 1,49) і став Христовим апостолом. У відповідь Ісус дав зрозуміти, що Натанаїл, увірувавши, став лише на початку шляху: «Побачиш більше» (Йо. 1,50). Пропоную Вам впевнену життєву основу – життя у Христі, в середовищі Його Церкви. Так Ви зможете віднайти життєве щастя, його мету і своє повноцінне місце у сучасному суспільстві. Зробивши зусилля віри, наблизившись до Христа, і ми, як і апостол Натанаїл, побачимо великі речі, які Господь не забариться відкрити перед тими, хто є його послідовниками. Знайте, що мені не байдужі Ваші труднощі, тривоги і запитання, які Ви носите у своєму молодому серці. У Божих храмах Ви зможете знайти дорогу до осягнення євангельських чеснот бездоганності, святості – можливості надбання справжнього і безмежного людського щастя. Не вагайтеся шукати рішення і відповіді у тих, кого Церква покликала до особливої праці з Вами й у всіх священнослужителів. Завдяки спілкуванню з ними Ви обов’язково зустрінете Того, Хто є Вашим великим люблячим і вічно молодим Приятелем; Того, Хто знає Вас так досконало, як ніколи ніхто інший; Того, Хто зможе відкрити Вам істину про Вас самих і про навколишній світ – Ви зустрінете Христа. Я ж щиро бажаю, щоб Його благодать, любов Бога Отця та причастя Святого Духа перебували з Вами навіки! Христос воскрес! +Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько –Дрогобицький Дано у Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,дня 6 травня  2012 року Божого Детальніше...

Великоднє послання "Воскрес Ісус із гробу"

Великоднє посланняПреосвященного владики Ярослава (Приріза),Єпископа Самбірсько-Дрогобицького Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Воскрес Ісус із гробу, як і провістив,подав нам життя вічне і велику милість(стихира Пасхальної Утрені). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос воскрес! Пройшовши сорокаденний шлях Великого Посту і переживши спасительні дні Христових страждань і хресних мук, нині ми святкуємо Його перемогу над тлінням гріха і смерті. Нині наш Воскреслий Господь відкриває нам перехід від землі до неба, від смерті до життя. Нині великодні дзвони розносять радісну звістку про Христове Воскресіння, урочисто проголошуючи Христову перемогу над смертю, сповнюючи увесь сотворений світ надією та ширячи благовість майбутніх благ Царства Небесного. Цю найголовнішу правду нашої християнської віри апостол Павло виражає такими словами: «Якби Христос не воскрес, то даремною була б наша віра» (І Кор. 15, 14). Пасха – радісне свято для християн і всіх, хто з довірою відкриває себе на Божу благодать спасіння. «Це день, що його створив Господь, – возрадуймося і возвеселімся в нім!» (Пс. 118, 24). Це «празників празник і торжество всіх торжеств», в якому Господь являє нам свою милість і доброту (пор. Св. Григорій Богослов, 45-те Слово на Пасху). У цей святковий день стає перед нами сам Воскреслий Господь і промовляє так, як колись промовляв до своїх апостолів у Сіонській горниці: «Чого стривожились і чому сумніви постають у серцях ваших?» (Лк. 24, 38). У серці кожної людини є туга за вічністю, безсмертям, щастям, туга за Богом. Христове воскресіння – це відповідь Бога на наше прагнення вічного щастя. У його світлі людське життя і смерть набувають нового смислу. Воно відкриває нам, що правдиве життя – це життя у Бозі, а віддалення від Бога – це духовна смерть. Входячи у наше серце, Господь перемагає в ньому пристрасні помисли і образи та руйнує всяке зло, як зруйнував Він печаті свого гробу. Поєднаймося з Воскреслим Христом, щоб осягнути це вічне життя. Може трапитись так, що ми не одразу впізнаємо Воскреслого Господа, як не одразу впізнали Його учні, які на третій день після Його смерті, сумні та пригнічені, покинули Єрусалим, прямуючи до Емаусу. Їм здавалося, що їхня надія була марною, адже їх Учителя розп'яли на хресті. Ісус, знаючи смуток своїх учнів, повчає та потішає їх. Їхнє серце горіло, коли Господь промовляв словами Святого Писання, а коли Він переломив хліб і подав їм, вони впізнали Його – Воскреслого із мертвих (Лк. 24, 13-35). Коли ми переживаємо якийсь болючий життєвий досвід, інколи здається, що Господь відійшов від нас. Біль і смуток, а здебільшого і наші гріхи, закривають Його Божественну присутність. Проте Христос знає всі наші тривоги і нашу непевність, тому зустрічає кожного на дорозі життя, щоби своїм Словом розрадити, підтримати і запалити в серці віру, надію та любов і щоб подати Хліб вічного життя – Пресвяту Євхаристію. Сьогодні усіх нас запрошує Господь до розмови із собою, до слухання Його Слова. На цій Божественній Літургії Він ламає для нас хліб і дає Самого Себе як поживу нашого безсмертя. Таким чином, Боже Слово та його реальна присутність у Євхаристії приводить людину до глибокої і справжньої віри, до здатності впізнати та прийняти воскреслого Христа. Саме тому Церква з особливою увагою наголошує на необхідності слухати і жити Божим словом, дозволити йому стати основою нашого життя та вчинити нас проповідниками славного Христового воскресіння. Сучасне суспільство, сповнене різних проблем і негараздів, особливо потребує радісної проповіді, чекає на свідків Воскресіння, жадає справжнього християнського свідчення. Радісно проповідуймо, що Христос воскрес; свідчімо, що любов могутніша за ненависть; голосімо, що вічне життя, яке дарував нам Господь, сильніше від смерті, а Його радість могутніша, ніж наш смуток болю і розчарування. Нехай вістка про Воскресіння досягне сьогодні і тих наших братів і сестер, котрі ще з різних причин перебувають далеко від Матері Церкви. Від нас, свідків і проповідників Воскресіння, залежить, чи заіскриться віра у їхніх серцях, чи і вони відкриють для себе переображуючу благодать таїни Христової Пасхи. Творімо з наших парафій та християнських спільнот нові «Емауси», де б ми могли зустрітися з Воскреслим Господом, слухати Його повчальне Слово, споживати його Святі Дари та ділитися з тими, що нас оточують, радісним досвідом перебування в Ньому. Життя кожного християнина має стати живим свідоцтвом пасхальної віри. Цього року наша Церква святкує 120-літній ювілей від дня народження Патріарха Йосифа (Сліпого). Він разом зі своєю страждальною Церквою мужньо пройшов її довголітню хресну дорогу, провадячи нею у скрутні моменти, коли у серця вірних могли закрадатися сумніви, розчарування та зневіра. Із твердою вірою та силою Божою він вів її крізь терня переслідувань до світла Воскресіння. Церква, якої він був Главою і Патріархом, - воскресла! І нині вона не тільки на вільній українській землі, а й на всіх континентах світу проповідує Христове воскресіння. Беручи собі за приклад цього великого ісповідника віри, дивлячись на його подвижницьке життя, вчімося від нього, як любити Бога, бути вірними своїй Церкві та жертовно, з посвятою служити рідному народові в розбудові української державності. Улюблені брати і сестри! У цей день празників Празника і Торжества із торжеств – Світлого Воскресіння Христового – прийміть сердечні вітання та щирі побажання. З вдячністю отримаймо дар Божого прощення, що із гробу всім нам засіяло, та радісно і мирно святкуймо Пасху Господню. Нехай наші серця наповняться благодатними плодами Пасхи Христової, а Пресвята Богородиця, яка цілковито досвідчила радість Воскресіння, допомагає нам ставати свідками Христа для добра тих, кого зустрічаємо щодня. Нехай сила Христової перемоги над смертю і гріхом опромінить наше життя і стане джерелом сили, яка спонукає до радісного та жертовного служіння Богові, ближнім та Україні! Христос воскрес! Воістину воскрес! +Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько–Дрогобицький Дано у Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Квітну неділю 2012 року Божого Детальніше...

Проповідь владики Ярослава у третю неділю Великого посту (2012)

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,і святеє воскресіння Твоє славимо»! Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Ми з благоговінням зближаємося до визначального таїнства нашої християнської віри – Світлого Празника пасхи. У любові прямуємо слідом за Христом, який йде на Голгофу, до Хреста, до своїх страждань та розп'яття, щоб славно воскреснути. Для того, щоб ми могли бути у цій подорожі поруч із Ним потрібно нам зберегти у своїх серцях Божий мир, віддалитися від наших проблем, клопотів та звернути свій погляд на Господа, який йде, щоб прийняти Хрест задля нас, заради нашого спасіння. У Третю неділю Великого Посту, коли ми вже пройшли половину цього шляху, Свята Матір Церква пропонує своїм дітям живоносне древо Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ним ми скріпилися та відважно прямували далі до Воскресіння Христового. Маємо ще одну нагоду порозмислити над сенсом Хреста, його значенням для нас. Крізь богослужбові тексти Великого посту поступово проходить вся історія людського роду від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення і любові. Глибокі богословським змістом піснеспіви, молитви, повчання, та особлива покаянна атмосфера Великого посту готують нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі, - в кожному з нас і навколо нас. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб поглянути злу в обличчя і не шукати його винуватців ані в інших людях, ані в якихось життєвих обставинах. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. У зв'язку з цим нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій "хрест" і слідувати за Ним з покорою і довірою (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Хрест дарує нам для цієї боротьби Божу силу і мудрість (1 Кор 1, 24), яка відрізняється від людської мудрості і сили бо: "нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили" (1 Кор 1. 25). Історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо тоді, коли виникають спокуси шукати людських рішень та розв'язків, забуваючи, що сила Божа здійснюється в немочі, в упокоренні в самозреченні та упованні на Господа. Сьогодні приближаємося до Хреста, якого Ісус освятив Своєю жертвою, щоби його поцілувати серцем та устами і збагнути силу Божої любові. Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного. Приймаючи цю любов,– можемо змінити себе, можемо змінити світ. У цей благодатний час посту, в центрі наших роздумів стоїть Хрест; у ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Хрест не тільки символ, знак любові, милосердя це також і вічне питання: Чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Бо гріх увійшов у світ, а з ним смерть – таку відповідь дає нам св. ап. Павло (див. Рим. 5, 12). Ісус же на хресті умер за наші гріхи, щоби ми стали вільними дітьми Божими і спадкоємцями Його Царства. Його хрест стає джерелом нашого життя. Без нього у світі панували б темрява і зло. Він дарунок милосердя Божого не тільки людині, але і всьому творінню. Оспівуючи Чесний Господній Хрест, причащаючись його животворящої сили, спрямовуємо наш погляд у світанок нового дня, відчуваючи радість та сяйво Пасхи: Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо. Сподоби нас, Предобрий, твій чесний хрест з любов'ю цілувати, бо його ти, єдиний многомилостивий, подаєш вселенній заради своєї милости. Амінь. Детальніше...