Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза)

Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Ще зовсім недавно ми таїнственно переживали сумні події Христових страждань і смерті, а нині закінчився час суму та скорботи і ми радісно проголошуємо благовість про Христове Воскресіння. Її слова як сонячні промені проганяють темряву ночі і сповіщають ранок життя. Ними ми сповідуємо нашу віру, в них – невичерпне джерело християнської надії, вони – причина і натхнення для нашої любові. Воскресіння Христове дарує нам вічне життя. Воскресіння Христове робить нас новими людьми. Якби не було Воскресіння Христового, то була б підірвана віра у силу Божої істини, а сенс життя був би втрачений. Великою, світлою і радісною є ця подія. Великою, бо вона кардинальним чином змінила історію людства. Світлою, бо внесла світло надії у гріховну темряву, яка охопила світ. Радісною, бо відкриває людині перспективи життя і спасіння. Ось чому під час пасхального богослужіння Церква урочисто виголошує: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого» (Слово Івана Золотоустого в день святої Пасхи). І хоча ми продовжуємо зустрічати смерть, проте віримо, що Воскресіння Христове змінило саму її сутність, зробивши її переходом і пасхальним святом, бо Пасха означає перехід до Царства Божого. Христос воістину подолав духовну смерть, і тепер кожна людина може відновити єдність з Богом, яку втратили наші праотці. Христос воістину переміг гріх, і тепер зло не має абсолютної влади над людиною. Христос воскрес, щоб через духовний подвиг ми змогли перемогти в собі пристрасті та воскреснули з нашої духовної смерті, з наших гріховних гробів. Це наше духовне воскресіння залежить від нас, від нашого зусилля і духовної ревності; від того, чи готові ми позитивно відповісти на заклик Апостола: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 14). Сподіваюсь, що нині ми переживаємо пасхальну радість не лише як наслідок святкування важливої події з історії спасіння, а є вона для кожного з нас дуже особистим досвідом, який торкається глибини нашого життя. Великий піст був для нас особливою нагодою для покаяння та віднови взаємин із Богом, а в цей святковий день всі ми зібралися, щоб разом з Христовим торжеством над смертю відсвяткувати й свої невеликі перемоги над власними слабостями, пристрастями та гріхами. Ми переживаємо власну Пасху, коли помираємо для гріха та оживаємо для Бога, тому зараз нас переповнює радість і бажання прославити та благодарити Милосердного Отця. Наш постулат християнської віри про те, що Христос подолав владу смерті і гріха над людиною, часто потрапляє у горнило сумнівів і розчарування. Сьогодні ми переживаємо непрості часи. Економічні негаразди й політичні протистояння призвели до того, що багато хто розчарувався, зневірився, озлобився, збайдужів... Ми стаємо свідками, як гріх має на меті цілковито опанувати людиною, духовно й тілесно вбити її. Його дія у нашому суспільстві проявляється через соціальну несправедливість, корупцію, обман, вбивства, знущання над народною пам'яттю, топтання моральних вартостей... За таких обставин нам важливо самим не стати причиною помноження гріха, вміти вчасно зупинитися і не відповідати злом на зло, брехнею на брехню, осудом на осуд... Сьогодні продовжують бути актуальними слова апостола Павла, який всіх закликає до оновлення та переміни: «...вже пора вам прокинутись зі сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рим. 13,11-14). Пасха – це вершина нашого літургійного року, це свято над святами і Торжество всіх торжеств. У ній сповнюються Старозавітні пророцтва, здійснюються прообрази й Божі обітниці, вона надихає місію Церкви та щоденну діяльність кожного християнина. Це сенс, фундамент і вінець нашої християнської віри, адже «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», – каже Апостол Павло (1 Кор.15,14). Ось чому св. Йоан Золотоустий називає Пасху «святом віри». Цю віру наш народ прийняв у 988 р. на берегах Дніпра. Впродовж 1025 років, що минули з того часу, ми мали багато святих, мучеників та ісповідників, які є для нас зразком благочестивого життя та твердого стояння за віру. До їх сонму маємо сміливість зачислити і Блаженної пам'яті владику Юліана (Вороновського), який упокоївся в Бозі 28 лютого цього року. Смерть дорогого владики, що так засмутила всіх нас, стала для нього пасхою – переходом від землі до небес, від життя земного – до вічності. Сьогодні ми дякуємо Богові за те, що жодні випробування і перешкоди не змогли знищити християнської віри нашого українського народу. У ХХ ст. ворог людського роду, намагаючись її подолати, спричинив, як говорив ісповідник віри патріарх Йосиф (Сліпий), «горе трупів і ріки крові». Проте віра, пройшовши крізь терни переслідувань, воскресла, і наша Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, яка у цьому році святкує своє 20-річчя, є наочним прикладом нездоланності і незнищенності цього неоціненного скарбу на наших землях. Нині відроджуються рукотворні храми і храми людської душі, а проповідь про Воскреслого Христа лунає там, де раніше її неможливо було почути: у військових частинах і навчальних закладах, у лікарнях, сиротинцях, в'язницях... У 2013 році Божому, який проголошений Роком віри, наша Церква закликає нас до кращого пізнання своєї християнської віри, зростання у ній та ділення нею. Будьмо її гідними проповідниками через духовне вдосконалення, гідне християнське життя та вірне виконання Божих заповідей. Дорогі у Христі! В цей святковий день щиросердечно вітаю кожного з Вас, бажаючи розділити з Вами воскресну радість. Зачерпнімо її, поділімось нею зі своїми родичами, ближніми і знайомими. Передаваймо її знедоленим, хворим і немічним, усім тим, хто потребує нашої уваги і підтримки. Відвідаймо в ці дні самотніх і тих, хто сумує. Хай наші вчинки любові та милосердя стануть для тих, хто нас оточує, найкращою проповіддю про Воскреслого Христа. Нехай Воскреслий Спаситель світу збереже всіх нас від усякого зла, допоможе перебороти життєві труднощі і негаразди, завжди посилає Своє благословення. Нехай зміцнить усіх нас в надії на перемогу добра над злом, життя над смертю, істини над неправдою і подасть нам Свою допомогу у добрих справах! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі при Катедральному Соборі Пресвятої Трійців Хрестопоклонну неділю 2013 року Божого АУДІО - Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза) Детальніше...

Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі

Слава Ісусу Христу!Ваше Блаженство,Преосвященні владики, дорогі співбраття у священстві й монашестві,преподобні сестри, дорога скорботна громадо. На Тайній вечері Господь наш Ісус Христос, знаючи, що наблизився час його смерті, потішаючи своїх апостолів каже: „Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця іду" (Ів. 14,28). Ці самі слова промовляє сьогодні до кожного із нас блаженної пам'яті наш дорогий владика Юліян, а ми разом із всією Церквою йому відповідаємо: «Блаженна путь, на яку йдеш нині душе, бо Тобі приготовлено місце упокоєння». Життя преосвященного Владики було життям відданого і дбайливого пастиря, який життя своє віддає за овець (Ів. 10, 11). Св. Іван Золотоустий, роздумуючи над цим євангельським образом сказав: „Добрий пастир, якого саме бажає Христос, своїми подвигами суперничає з самими мучениками. Мученик бо умирає за Христа тільки один раз, але добрий пастир умирає за своє стадо багато разів. Він навіть примушений щодня за вас, своїх вірних умирати". Важким є хрест пастиря. Взяти цей хрест означає зректися себе, стати на тернисту хресну дорогу і до кінця служити тим, за кого помер Спаситель на Голгофі. Пастир іде попереду, говорить нам Євангеліє від Івана, і тільки таким чином може вести за собою інших, показуючи їм дорогу та першим зустрічаючи всі небезпеки, які постають на шляху. Владика Юліян завжди був таким добрим пастирем: не лякався і не втікав перед тими, хто хотів знищити Христове стадо. Те, що він став священиком, а тим більше єпископом, в умовах підпілля і переслідувань, свідчить про його готовність пожертвувати для Христа і його Церкви усім, навіть власним життям. Владика був цього свідомий, але, задивлений у лик розп'ятого Христа, черпав від Нього мужність іти до кінця. Переконаний, що історія не завагається назвати його ісповідником віри, святцем наших часів. Дивлячись на життя усопшого Божого Слуги архиєрея Юліяна, з певністю можемо сказати, що прожив він його богоугодно, стараючись у міру своїх людських сил зробити цей світ кращим, поділитися з ближніми своєю любов'ю. Почувши голос Божого покликання, Він не завагався і, „покинувши все, пішов за Ісусом" (Мт. 19, 27) та цілопально віддався на службу Христові та рідному українському народові, служачи йому в любові і покорі. Владика Юліян народився 5 травня 1936 року в родині Івана та Ксенії Вороновських в Гумниськах біля Буська. Від батьків перейняв щиру побожність та любов до свого народу. Після навчання у місцевій школі вступає на навчання до Львівського поліграфічного інституту. Бажання посвятити своє життя служінню Богові приводить його в 1958 році до підпільної спільноти монахів студійського уставу. Після відповідного приготування 27 жовтня 1968 року ісповідник віри владика Василь (Величковський) висвятив брата-студита Юліяна на священика. 30 вересня 1986 року – в день молитовної згадки святих мучениць Віри, Надії, любові та їхньої матері Софії – митрополит Володимир (Стернюк) здійснив архієрейську хіротонію нового владики УГКЦ Юліяна (Вороновського). Коротко служіння нашого владики Юліяна можна охарактеризувати словами апостола Павла: „Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти " (1Кор.9,22). Справді, наш дорогий владика був саме таким. Його навчання було правдиве, його приклад - світлий і гідний до наслідування, його терпіння – благородне, покора – глибока, віра – тверда, надія - непохитна. Він, кажучи словами тропаря, був і надалі залишається для всіх нас правилом віри, образом смиренності, учителем стриманості, святителем, що своє духовне стадо беріг перед усяким лихом і злом. Своїм життям і ревним служінням владика Юліан вірно наслідував Христа – вічного архієрея. Як зумів він осягнути все це? Відповідь одна: силою молитви, посвяти і жертви. Всі добре знаємо, як багато владика молився і як вмів терпеливо зносити всі прикрощі і тягарі. Скільки вложив він, часто навіть непомітно для нас, своїх молитов, праці, жертв і тривог, щоби наша Церква і зокрема Самбірсько-Дрогобицька єпархія, поручена його святительській опіці, успішно сповняли Христову місію освячення і спасіння серед рідного українського народу! Ми сьогодні дякуємо Богові за ті щедрі благословення і духовні дари, які отримали через святительські руки нашого владики Юліяна. Варто лише б згадати той факт, що владика з поміж усіх єпископів висвятив найбільше священиків. Після виходу з підпілля, Церква покликала його до відповідального служіння – стати ректором відновленої Львівської Духовної Семінарії. На цьому становищі він зробив усе можливе, щоби приготувати до священичого служіння ревних пастирів, яких тоді відчутно не вистачало. А це завдання не було з легких. По сьогоднішній день вихованці владики пам'ятають як його мужність і, насамперед, любов до Церкви, відповідальність за її майбутнє, не дозволили аби cемінарія, якій відключили тепло і електрику, припинила існування. Не зменшилася його апостольська ревність і посвята після призначення на єпископа новоствореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії, яку потрібно було розбудовувати у твердій надії на те, що милосердний Господь не позбавить свого слугу благодатної допомоги. Сьогодні бачимо плоди його молитви і трудів. З його благословення постали єпархіальна Дрогобицька Семінарія і Катехитичний інститут, побудовано і освячено велику кількість церков і каплиць. Напевне немає такої парафії в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії, яку б владика не відвідав, щоб помолитися зі своїми вірними, перейнятися їхніми проблемами та болями, пам'ятаючи про свій вчительський і пастирський обов'язок. Траплялося і так, що він по засніжених гірських дорогах добирався на санах до бідних сільських церков, де народ чекав на Його пастирське слово і архієрейську молитву. Тож знаючи труди і подвиги свого архипастиря, Церква Христова дякує сьогодні Богові за всі щедрі ласки, які Він зіслав на свій народ через його архиєрейські руки. Зібравшись біля домовини преосвященного Владики Юліяна, ми переповнені смутком, тому що в останній раз прощаємося з пастирем і батьком, якого ми любили і поважали. Але наша християнська віра спонукує нас не до розпачу, але до радості, бо сьогодні збулося найбільше бажання покійного, якого прагнув він усією своєю душею – злучитися зі своїм Небесним Отцем, якому ревно служив як християнин, монах і єпископ. Він дійшов до кінця своєї земної мандрівки та спішить до Небесної Батьківщини, щоби здати звіт за своє земне життя і прийняти вінець небесної слави. Кожен, хто зустрічався з преосвященним Юліяном найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому був він для нас таким доступним, дорогим і близьким. Спочилий у Бозі, святителю Юліяне, Ваше життя – це відблиск тихого діяння Божої благодаті, яка так виразно проявилася в благословенних плодах Вашої ревної невтомної праці. До життя, священства і архієрейського служіння покликав Вас Господь „во время люте", коли наш народ поневолювали три різні загарбники. Ми від щирого серця дякуємо Вам за те, що Ви відважно пішли за голосом Божого поклику, із великим завзяттям і посвятою служили святій Церкві та нам, своїм духовним дітям, котрі у Вашій скромній особі пізнали свого дорогого батька і водночас великого архієрея, „самовідданого і ревного душпастиря". Завершуючи своє слово хочу висловити в імені владики Юліяна особливу вдячність Блаженнішому Святославу. Ваша Святосте, дякую що Ви є сьогодні з нами, що Ви прибули щоб попрощати дорогого нам владику Юліяна, свого ректора і святителя. Коли я передавав в реанімації владиці вітання від вашого Блаженства, владика відкрив очі, монітор показував прискорене биття серця, а вираз його обличчя доносив нам присутнім його вдячність. Дорогий владико Юліяне, сьогодні ми служимо Літургію за упокій Вашої душі, благаючи Бога, щоби Ви служили Літургію у небі за нас, нашу Церкву і народ. Нехай ці хвилини прощання і Ваша остання пастирська наука, яку Ви сьогодні голосите своїми бездиханними устами надихають нас продовжувати все те святе і світле, ради чого Ви жили і служили. Дорогі брати і сестри, молімось, щоб Господь подав упокоєння для переставленого від нас архиєрея Юліяна, а нам – миру і свою милость. Амінь. Детальніше...

Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

Дорогі в Христі! Сьогодні східні християни, серед яких і наша Церква, торжественно відзначають величний празник Богоявлення Господнього, який у нашому народі називаємо Йорданські свята. У цей день ми літургійно згадуємо й актуалізуємо для себе подію Христового хрещення у ріці Йордан. Це добра нагода запитати себе: чому сьогоднішнє свято називається Богоявленням? Хіба не потрібно було би так називати той день, коли народився Ісус? Адже саме тоді через Христове воплочення серед людей з'являється і з ними проживає невидимий, незбагненний та невмістимий Бог! І справді, празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, насамперед, Його Різдва і Хрещення. Завдяки таїнственній силі сьогоднішньої святкової Літургії ми можемо зустріти Христа та пережити усі ті невимовні і спасенні речі, які два тисячоліття тому бачили і відчували тисячі людей, спостерігаючи Христове хрещення у ріці Йордан. Розважмо, що означає ця подія для нас. Господь зупиняється біля річки Йордану, запрошуючи нас застановитися над тим, яке значення має ця ріка для кожного з нас. Вона, передусім, нагадує нам про повінь гріхів, які заливали цілий світ і заливають нині наше життя. Та сьогодні Сам Христос, Який не має жодного гріха, входить у цю воду, аби символічно змити наші з вами провини і показати нам єдиний шлях до справжнього щасливого життя – шлях покаяння. Той, Який не потребує очищення, входить у воду, і під час цього його сходження ми чуємо урочисту звістку про Його таємничу природу Сина та Месії. Як води всесвітнього потопу мали знищити все гріховне, що вже не могло встояти перед очима Небесного Судді, так і Йорданська вода, яка отримала від Христа нову силу й нову благодать, мала потопити гріхи людські, їхню гіркоту й руйнівні наслідки. Ось чому нині, згадуючи спасенну євангельську подію, ми освячуємо воду й молимося, щоб через причащання води причаститися нам благодаті освячення, що веде в життя вічне. Предтеча, побачивши здалека Христа – Того, Кому приготовляв дорогу, закликав голосно: «Ось агнець Божий, що бере на себе гріхи світу» (Ів. 1, 29). Христос приходить з проханням про хрещення до Івана Предтечі не заради задоволення власних інтересів. Господа ведуть до Йордану потреби інших, потреби кожного з нас, усього людства загалом. Найбільше ми потребуємо, щоб кожному з нас відкрився, став зрозумілим та доступним сам Господь Бог. Метою Христового Хрещення було також показати кожному з нас причини усіх наших земних бід і нещасть, коренем яких є гріх. У Йорданських водах Христос бере на Свої пречисті плечі важкий тягар – гріх усього людства, колишнього й майбутнього, бере, щоб перемогти гріх і дати свободу кожній християнській душі. Тому Хрещення у Йордані є правдивим прийняттям провини людства й початком звільнення його від гріховного ярма. Кожен християнин, подібно як і Христос, переходить через подію Хрещення. Хрещальна вода стає для нас мініатюрою Йорданської ріки. У Хрещенні кожен із нас своїми власними устами чи устами хресних батьків зрікся диявола і пообіцяв служити Богові, йти за Христом і пронести обмите йорданською водою чисте сумління впродовж усього життя. Коли знову ступаючи на шлях зла і гріха, ми порушуємо дане у Святій Тайні Хрещення слово. В своєму милосерді Господь дає нам шанс повернутися до Йордану, та наново духовно пережити дотик його очищувальних вод. Тепер уже в Таїнстві Покаяння – «другому Хрещенні». Тому дуже актуальним є заклик Предтечі й Хрестителя Господнього Івана до покаяння заради якнайповнішого прийняття у своє життя Месії та духовного Визволителя: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство, приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його» (Мт. 3, 2-3). Кожне Таїнство Покаяння може стати для нас новим Хрещенням: водою наших сліз чи силою наших переживань і благодатним припаданням до Господа воно знімає з нас гріховний тягар, який ми набули протягом життя. Але, виходячи з цієї очищувальної купелі, маємо пам'ятати: ми очищуємося з наших провин для того, щоб, одержавши уроки з нашого життя, далі не втрачати присутності Христа і з Ним у серці простувати через наше життя. «Мені треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3,14), – смиренно схиляє свою голову перед Христом Йоан і чує у відповідь: «Лиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3, 15). Цей короткий діалог має неабияке значення для кожного з нас, не лише як християн, але як свідомих громадян власної держави і дітей своєї землі. Христос розпочинає своє служіння, йде, щоб звершити велику місію, і при цьому приймає знак покаяння. Цей вчинок нашого Спасителя дуже знаковий для нас. Часто у нашому житті ми демонструємо зовсім протилежну до Христової постави поведінку: воліємо навчати інших, критикувати їхні помилки, вказувати на вади... Водночас самі ми рідко даємо іншим приклад дотримання Божого закону, виконання приписів свого покликання, сповнення всякої життєвої правди – голосу сумління. Христос нині показує правдивий приклад того, як слід засвідчити свою вірність Законові: Він йде хреститися до свого Предтечі, хоча, насправді, не зобов'язаний, бо Сам є незрівнянно вищий від нього. Сьогоднішня подія Богоявлення також найяскравіше з-поміж усіх свят засвідчує дію в історії людства живого, люблячого і єдиного Бога у своїх Трьох Особах. Отець промовляє з неба, Син Божий перебуває у ріці Йордані, а Святий Дух сходить, немов голуб. Три Особи Божі, але один Бог! Одна й та сама природа Божа в трьох Особах! Незбагненне таїнство навіть для небесних ангелів! Жодне сотворіння через свою недосконалість, обмеженість й мінливість не в силі до кінця збагнути це троїчне таїнство. Ми ж довіряємо Церкві, котра навчає, що Бог Отець є Особою всемогутності, Бог Син – Божої мудрості, а Бог Дух Святий – Божої любові. Таке незбагненне Таїнство Пресвятої Тройці об'явив людям Ісус Христос. Вона діє через Воплоченого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – єдиного з-поміж Божественних Осіб, Кого ми можемо бачити, торкатися, чути... Незбагненна єдність та спільність Отця, Сина і Святого Духа у Своїй єдиній божественній природі є для нас ідеалом єдності, до якої стремить усе людство. Ця єдність, необхідна нам, є багаторівневою. Передусім, це - божественно-людська єдність, яку творимо, збираючись у храмі навколо Євхаристії, причащаючись з однієї чаші. Це також образ загальнолюдської спільнотної солідарніості у творенні миру і добра серед Божого світу. Крім того, це є прикладом державно-національної єдності заради примирення і наведення ладу у своєму домі, на своїй землі. Сьогоднішнє свято є нагодою згадати й про подію Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого ми святкуємо цього року. Далекого 988-го року на українському Йордані – Дніпрі – сталося українське Богоявлення: нашому народу з'явився Христос як основа, на якій ми почали будувати своє національно-культурне життя. Пам'ятаймо про ці наші християнські джерела! Дорогі браття і сестри! Звертаючи наш погляд до Йорданської події, переживаймо її знову і знову. Нехай вона буде постійним нагадуванням про наше власне Таїнство Хрещення, а також закликом до того, щоб пам'ятати про важливість покаяння. В день сьогоднішнього торжественного свята також просімо Всемилостивого Господа, щоб дав нам Свою благодать на кожному місці і в кожній хвилині нашого життя свято і достойно виконувати свої обов'язки гідних дітей Божих. Тоді напевно створимо велику творчу цілість для нового розквіту і прослави нашої Церкви і народу. Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]

Різдво Твоє, Христе Боже наш,засвітило світові світло розуміння.(Тропар Різдва Христового) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається! У цей святковий та урочистий празник Різдва Христового ми знову сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу. Для нас ця неповторна, у своїй суті спасенна подія є перш за все джерелом невимовної радості, а також спонукою до благодарення та поклоніння Богові. «Радіймо, улюблені, Спаситель наш нині народжується! – закликає нас у цей день Св. Лев Великий. – Не повинно бути місця для скорботи там, де народжується Життя... Нехай торжествує святий, бо він наближається до слави. Нехай радіє грішник, бо дарується йому прощення. Нехай окрилюється поганин, бо його закликається до життя» (Св. Лев Великий, Слово на Різдво Христове). І справді, маємо радіти, бо нині Церква святкує незбагненну і таїнственну подію, перед якою всі інші події та турботи нашого щоденного життя є незначними. Нині «визволення послав Господь народові своєму» (Пс. 110,9). Нині Предвічний Син Божий народжується від Пречистої Діви Марії заради спасіння роду людського. Нині Бог, приймаючи на Себе людську плоть, ніби знову творить людину (Григорій Богослов). Нині все творіння радісно оспівує початок свого оновлення. І цей час подяки й поклоніння, час радості й миру є для нас гарною нагодою застановитися над цим таїнством віри та над його значенням для нашого спасіння і вічного життя. «Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діва, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його, оспівуючи, величаємо», – проголошує Церква у своїх піснеспівах з нагоди цього празника. Споглядаючи Тайну Божого Воплочення очима віри, ми бачимо воістину дивовижні речі. Справді, вертеп, в якому народжується Христос, стає Небом, бо в ньому замешкав Бог. У Св. Письмі читаємо, що Бог сидить на херувимах, як на Своєму престолі, а нині у своєму Різдві во плоті Він спочив на лоні й на руках Своєї Пречистої Матері, Котра справді стає Престолом Херувимським. Маленькі ясла, що вміщали корм, прийняли у себе Сина Божого, Котрий у Святій Тайні Євхаристії дає нам поживу безсмертя. Споглядаючи на це таїнство, разом зі світлосяйними ангелами, вбогими пастирями та багатими мудрецями впадімо ниць перед Вифлеємським вертепом, у якому малим Дитям з'явився Цар світу і Спаситель душ наших. В Ньому ми завжди можемо знайти силу, яка долає несправедливість і зло. Святкуючи Різдво, заново переживаємо і пізнаємо, що з нами Бог, тому ми не покинуті наодинці з нашими труднощами і болями; а «новітнім іродам» не вдасться побороти Правду, застрашити людину, вирвати з її серця Господню надію і посіяти зневіру. Дві тисячі років тому і ангели, і пастирі, і мудреці, побачивши Бога в немічному тілі немовляти, мали дуже нелегке завдання: вони повинні були переглянути свої уявлення про Нього і Його владу. Важко було навіть уявити, щоб небесне військо ангелів перед немічним Немовлям співало «Слава во вишніх Богу» (пор. Лк.2,14). Небагато підстав мали бідні пастирі повірити, що Христос-Спаситель може перебувати в яслах (пор. Лк.2,10-12). Нелегко було мудрецям впізнати Царя Юдейського у Новонародженому від незаможних батьків і віддати Йому свої дорогоцінні скарби (пор. Мт.2,9-11). Проте всі вони здійснили внутрішній подвиг віри, впізнали у бідному Дитяті Ісусі – Христа Господа і Спасителя світу, сповнилися радістю та поклонилися Йому. Цим вони подають приклад і нам сьогодні. На жаль, після двох тисячоліть від Христового Різдва присутність Бога посеред людей все ще не є очевидним фактом для сьогоднішнього світу. Ще багато є тих, хто не прийняв Христа як свого Спасителя і Господа. До них, а також до всіх нас, Церква сьогодні звертається із закликом вирушити у мандрівку віри, пройти шляхом ангелів, пастирів та мудреців, долаючи при цьому релігійну байдужість і зростаючи в своєму покликанні до святости. Цей заклик набирає особливої актуальності у 2013 році Божому, котрий присвячено спомину та святкуванню кількох важливих подій. Цей рік у цілій Католицькій Церкві, в тому числі й в Українській Греко-Католицькій Церкві, проголошено Роком віри. Тому закликаю вас підтримати всі церковні ініціативи та використати всі можливі засоби, які пропонує нам Церква з цієї нагоди, щоб краще пізнати свою християнську віру, поглиблювати та зміцнювати її, не соромитись і не боятись жити нею, а також передавати її своїм дітям та внукам. Сьогодні перед нами відповідальна місія: не тільки не втратити цей скарб віри, котрий наш народ отримав у Володимировому Хрещенні, що його 1025-ту річницю відзначатимемо цього року, а й розвинути і передати його майбутнім поколінням. 2013 рік є також роком, коли звертатимемо особливу увагу на соціальне служіння Церкви, через яке маємо змогу практично виразити нашу християнську віру. Адже наше ставлення до потребуючих людей є найкращим дзеркалом нашої духовної зрілості. Людина зазвичай уявляє Бога як Того, Хто втілює в Собі все те величне і чудове, про що тільки можна мріяти. Але в Христі Ісусі Господь з'явився нам незбагненним чином: у Своєму Різдві Бог став людиною не у славі, а в немочі; зробився безпорадним і вразливим, долучившись до крайньої людської знедоленості. Тому, як тоді євангельські пастирі і мудреці зуміли знайти Царя і Спасителя світу не серед блиску багатств та розкошів, а у бідній яскині, так і ми сьогодні вміймо впізнати Христа серед тих, хто голодний або спраглий, чужинець або нагий, недужий або у в'язниці (пор. Мт. 25, 31-46). Пам'ятаймо слова Христа: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (пор. Мт. 25, 40). Всі ми є Церквою і Тілом Христовим. За словами апостола Павла, «як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (І Кор. 12, 26). Впродовж цього року соціального служіння намагаймося діяти так, щоб навколо нас було якнайменше знехтуваних, забутих, страждущих та знедолених людей. Плекаймо в собі чесноти милосердя, співчуття та солідарності з усіма, хто терпить, у кому очима віри завжди можемо побачити лик Христа. Цей рік також є знаковим для нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, адже у 2013 році Божому ми святкуємо наш скромний ювілей – 20 років від створення єпархії. Це є гарною нагодою подякувати Господеві за ті щедрі дари, якими Він обдаровував нас усі ці роки, коли ми поставали з попелища нищення віри безбожним тоталітарним режимом, і просити в Нього й надалі супроводжувати нас своєю благодаттю. Дорогі во Христі! Вітаю всіх з Різдвом Христовим і прошу Вас нести духовне світло Вифлиємської зорі у Ваші сім'ї та родини, до Ваших друзів та знайомих, а також до тих, хто хворий та самотній, а тому, може, вже й втратив надію, що матиме нагоду розділити радість Христового Різдва з ближніми. Прославою Господа у колядках та вертепах продовжуймо величні різдвяні традиції нашого народу і передаваймо їх майбутнім поколінням. Бажаю Вам, щоб у новому 2013 році Божому Вас не покидали Христова радість та мир, а Господь благословив усі Ваші добрі починання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма Вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2012 року Божого АУДІОЗАПИС РІЗДВЯНОГО ПОСЛАННЯ Детальніше...