Слава Ісусу Христу!Всечесніші отці, дорогі в Христі брати і сестри!Дорогі паломники, дуже радію і дякую Богові за те, що можу разом із вами молитися на цьому святому відпустовому місці, яке стає щораз більш відомим  та чисельно збирає вірних-прочан, які приходять сюди, аби відчути близькість Пресвятої Богородиці та віддати Їй належну честь. Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці зібралися ми всі сьогодні тут у Биличах щоби прославити та звеличити Матір Господа нашого Ісуса Христа. Вже багато років приходять люди до цього святого місця, до цілющого джерела з твердою вірою в те, що Марія вислухає і прийме наші щирі молитви і, як добра Мати, обдарує щедрими дарами своїх дітей. Тут можемо виплакати своє горе, розказати про свої труднощі і отримати потіху. Сьогодні ми прийшли сюди як прочани, щоби подякувати і у певний спосіб пережити подію 20-літньої давності, яка не повинна бути ніколи забута з нашої пам’яті. У той час, напевно, мало хто думав, що ця перша велелюдна відправа 1988 році в Биличах започаткує нову сторінку нашого національного та релігійного буття.  Наближався тисячолітній ювілей Хрещення Русі-України, який ми готувалися святкувати в 1988 році. Радянська влада за час  свого панування зробила все можливе, аби знищити й зруйнувати дар Хрещення, який прийняли наші предки. І саме, у переддень цього ювілею, з Божої ласки, Богородиця пригадує всім нам нашу тисячолітню християнську історію, котра свідчить і промовляє, що ми – народ Божий,  християнський, і культура наша богоносна. Приспані атеїстичною і комуністичною ідеологією, відчуття, враз пробудились і до Билич та до Грушова поспішили тисячі людей. Сюди їх вела туга за Богом та бажанням поклонитися Пресвятій Богородиці, яка явила такий великий знак любові до нашого страждального народу від якого забрали все -  віру, історію, культуру, національну пам'ять.  Люди відкинули страх, який так довго ними володів і верталися звідсіля інакшими, вже не радянськими рабами, але людьми свідомими своїх християнських основ і коріння.Благословення і опіка Матері Божої додавали нам сили, адже переконання, що Пресвята Богородиця з нами, що вона нас не залишить, спонукали до дії й героїчного чину. Святкування тисячолітнього ювілею Хрещення збирали велику кількість вірних, які вже не боялися переслідування і покарань. Наступного року наші владики, священики і миряни на московському Арбаті у самому серці атеїстичної імперії, мужньо заявили, що наша Церква живе, а ми хочемо відкрито визнавати віру своїх батьків. На моє переконання  це відродження не могло б відбутися без благословення Матері Божої, без її заступництва за наш багатостраждальний народ. Тому ми сьогодні прибули тут як паломники щоб дякувати Богоматері та прославляти  Господа, за це Боже провидіння, яке нагадує нам про те, що в житті кожного з нас, наших родин, наших громад, наших сіл і міст, нашого народу та всієї нашої держави найважливіше є бути з Богом. Нехай ніщо минуще чи другорядне не відверне нашої уваги від того, що в людському житті є найбільш суттєвим.Бог не забуває нічого з того, що ми Йому даруємо. Він збирає кожну сльозу, зберігає у серці кожну нашу покуту та зодягає у світло кожен жест любові. Потім, у визначений час, Він з’єднає все і з цього цінного матеріалу стане вінець, який подасть нам перед Своїм троном. Бог зробив так із Марією, так само вчинить Він і з нами. Тому жертвуймо біль, спрагу, втому, у цій прощі для єдності Церкви. Молімося за посередництвом Богородиці, щоб Вона допомогла нашому народові вийти з кризової політичної ситуації сьогодні.  Молімось, щоб припинилась ненависть, конфлікти й непорозуміння між людьми, кожен з нас має подбати про власне перемінення в Ісусі Христі. Приклад Марії допоможе нам. Вона є новим зразком людства, новою Євою. Богородиця жила в єдності з Богом, довіряючи йому Свої плани. Вона всім серцем полюбила Божий дар, яким для Неї став Ісус. Коли людина пізнає Бога, вона відкриває гідність Божого Сина та нову гідність усіх людей, яких Він відкупив. Пізнавши гідність Божої дитини, така людина стає спроможною любити себе та інших, бути відкритою на діалог та допомогу. Така людина стає миротворцем, бо вже не сприймає інших людей як потенційних ворогів, але як братів і сестер у Христі.Сьогоднішня неділя, яка носить назву неділі Всіх святих, пригадує нам про те, що кожен християнин покликаний до святості. Христова Церква звертає сьогодні наш духовний зір вже на самі плоди Діяння Святого Духа, тобто на святих і праведних Божих угодників, що возсіяли у Божій славі завдяки своєму праведному життю у співдіянні з Духом Святим. Церква урочисто святкує пам’ять всіх святих ще й для того, щоб надихнути нас уподібнюватися їм у вірі і благочесті, щоб їхній спосіб життя робити своїм, наслідувати їхні думки і почуття, їхню непохитну стійкість у виконанні Божих Заповідей, їхній постійний подвиг в очищенні власної душі через покаяння, молитовні труди та невтомну працю. Дорогу до цієї великої мети нашого життя показує нам Пресвята Богородиця. Традиція Церкви називає її Пресвятою і Пренепорочною. Це означає, що вона є найпершою серед святих, найкращою, нашою заступницею перед Богом. Апостол Павло називає християн святими, бо всі ми посвячені Богові, покликані зростати до святості. На шляху до неї ми маємо великих попередників, святих. Марія, як Пресвята, є для нас найкращим зразком святості. Вона вчить нас як можна стати святим, що для цього необхідно. З прикладу Її життя  бачимо, що для осягнення святості потрібний досвід богопізнання, який приходить через молитву і в молитві виражається. Творцем справжньої молитви, яка зароджується в глибині людського серця, є Святий Дух, який взиває «Авва, Отче» (Гал. 4, 6). В цій молитві Духа виражаємо віру в те, що ми діти Божі, яким небесний Отець дарує вічне життя. Дару Духа Святого, дару освячення для нас і для всієї Церкви випрошує Божа Мати. У книзі Апостольських діянь читаємо, що після Христового вознесіння на небо, апостоли повернулися в Єрусалим і там в сіонській горниці разом з Марією молилися за прихід Утішителя, Духа істини (Пор. Діян. 1, 14), Який  є джерелом святості.  Силою Святого Духа Марія була захоронена від первородного і будь-якого іншого гріха. Вона прийняла Св. Духа у Благовіщенні – «бо Дух Святий зійде на Тебе і сила вишнього Тебе отінить» – промовив до неї архангел Гавриїл, вказуючи, як через згоду Марії і діяння Пресвятого Духа Бог у Її лоні стає людиною. У день П’ятидесятниці відбувається зворотна дія. Через нашу згоду з Божою волею і завдяки діянню Святого Духа людина стає богоносною по благодаті, обожествлюється, освячується, стає новим творінням. П’ятидесятниця стала початком християнської святості, яка дарується всім, хто разом із Марією просить про дар Святого Духа і відкривається на Його дію. Щоби освятитися нам потрібно наслідувати Марію в Її послусі Божій волі та неустанно просити Її молитов за нас грішних. Тому просімо нашу небесну Матір, прославлену на цьому чудотворному місці, аби додавала нам сили завжди бути вірними Богові, покірними його святій волі, щоб навчила нас богопізнанню, яке виливається у молитву прослави: Величає душа моя Господа і дух мій радіє у Бозі Спасі моїм. Сьогодні наша проща пригадує нам, що ми подорожні на цій землі, зібрані у Церкві подорожуємо до Небесного Єрусалиму, до його вічної слави. Провідницею нашого земного життєвого паломництва є Пресвята Богородиця, яка вказує нам на Ісуса, як на Правдиву Дорогу Правду і Життя (Ів. 14, 6). Материнській опіці Пречистої Діви віддаю кожного з Вас тут присутніх, щоб ви могли з вірою пройти цей шлях земного паломництва, готові виконати все, чого буде очікувати від нас Господь. Нехай Божа Мати залишається з вами,  вашими родинами та з нашим народом й провадить нас до життя вічного. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!  Амінь. Слава Ісусу Христу!22 червня 2008 року БожогоВладика Ярослав (Приріз)Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький Детальніше...

Після завершення візиту «Ad limina Apostolorum» греко-католицьких єпископів з України, який тривав від 28 січня до 2 лютого 2008 року, владика Ярослав Приріз, ЧНІ, Єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, дав інтерв’ю для Радіо Ватикану.Прослухати інтерв'ю в аудіо-форматі ви можете на вебсторінці  "Ватиканського радіо". Детальніше...

- Преподобний отче Ярославе, розкажіть будь ласка коротко про свій шлях до священства. Що спонукало вас стати на шлях служіння Богові у переслідуваній Церкві?- Свій шлях до священства я б умовно розділив на два етапи. Перший етап розпочався ще у юному віці. До нашої родини часто приходили священики і служили святу Літургію, провадили катехитичні науки. Це дало мені змогу особисто з ними зустрічатися і спілкуватися. Під час підготовки до першої сповіді я висловив бажання стати священиком. Це бажання було ще зовсім незріле, можливо, навіть спонтанне. Священик, який готував мене до сповіді й пережив її зі мною сказав: «Сину, для того щоб бути добрим священиком, потрібно в тому наміренні багато молитися”. Його слова, щодо мого бажання, глибоко запали мені в душу. І з цього часу розпочалася моя духовна мандрівка до мети священства. Вже тоді молячись, я просив Божого благословення стати священиком Церкви, яка була переслідувана і „незаконна” у більшовицької влади.Подальші підтримування зв'язків зі священиками вже у зрілому віці надали мені можливість познайомитися ближче і глибше з підпільною УГКЦ. Визначальною була зустріч з отцями редемптористами, а саме ієрм. Миколаєм Куцем, ієрм. Володимиром Мицаком, ієрм. Михайлом Волошином, о. Степаном Яворським, та іншими. Ці отці розказали мені більше про переслідувану Церкву, про підпільну семінарію. Захопили мене своєю духовністю, простотою, душпастирською активністю, жертвенністю. Це породило в мені певний виклик, як бути далі. Перед мною постала дилема чи залишитися в стані мирянина, чи посвятити себе Богові, пошуку розп'ятої правди, так реальної в моєму народі. Треба було прийняти рішення. Важкість полягала у тому, що я не міг поділитися з своїми рідними, близькими мені людьми, які могли б мене вислухати, дати пораду. В той час особливу роль відіграли слова мого першого духівника і глибока застанова над тим, про що я молився протягом багатьох років. Спілкуючись з отцями редемптористами, а пізніше по їх рекомендації з Митрополитом Володимиром Стернюком, владикою Филимоном Курчабою, які для мене стали духовними батьками й учителями, я постановив стати семінаристом переслідуваної Церкви. Про це рішення мої батьки не повинні були знати у зв'язку з тим, що існувала свого роду заборона говорити про юридичну чи ієрархічну структуру Церкви.Якщо говорити про те, що спонукало мене стати священиком, то я б процитував слова Христові з Євангелії від Йоана 8, 32: „Пізнайте правду і правда визволить вас”. Коли я був юнаком, правда в нашому народі була переслідувана, вивезена на Сибір, розп'ята. Одне мені говори в школі, а інше мені говорили вдома, вчили читати між рядками, пізнавати те, про що не говорилося. І тому служіння правді, служіння Богові, для мене було особливим покликанням. Я вважав, що священик у своєму служінні може багато допомогти своєму поневоленому народові. Він може подати йому ключ до свободи, а тим ключем, однозначно, є Христос. Тому служіння священика є подати народові Христа, аби народ переживши Його воскресіння воскрес сам у духовному і національному сенсі.- Яку роль відіграли ваші батьки у вашому покликанні стати священиком?- Роль батьків у моєму покликані була засадничою, я б навіть сказав, фундаментальною. Адже завдяки їм я пізнав Бога, що згодом дало мені можливість виявити бажання служити Йому і прагнути до звершення мого бажання. Я свідомий того, що багато дітей були позбавлені зустрічі з Богом через страх батьків перед тодішнім режимом. Насамперед, я щиро вдячний батькам, що вони не позбавили мене цього великого дару, що вони практичним своїм життям проповідували мені свою віру в Бога.Пам'ятаю, що після моєї розмови з вищезгаданим священиком-сповідником, я підійшов до своєї матері і з радістю та захопленням сказав їй, що маю намір стати священиком. У відповідь вона обняла мене і, заплакавши, сказала: “Молися сину в цьому наміренні і я теж буду молитися” Це була свого роду підтримка мого ще зовсім раннього рішення. Будучи семінаристом, через певні обставини, я був змушеним зізнатися своїй матері, що я вже навчаюся у підпільній семінарії. Вона не намагалася переконати мене залишити навчання бо це небезпечно, а із зрозумінням вислухала і підтримала мене. Я глибоко вдячний їй за згоду з моїм рішенням.- Як віднеслися ваші батьки та рідні до вашого вступу до семінарії? Чи не боялися за вас?- Досить довгий час про моє навчання у підпільній семінарії не знали навіть мої батьки. Однак вони відчували певну зміну у моєму житті, виникали запитання де я так часто їжджу. Мама дізналася швидше про моє навчання, а батько і брати дізналися про це після дияконських свячень. Владики і отці, які були переслідувані, просили, щоб про це знало якомога менше людей. Це стосувалося не тільки кандидата до священства. Для прикладу, навіть не всі монахи Студити знали про те, що ієромонах Юліан Вороновський є владикою, пригадую коли ми приготовлялись до свячень Митрополит Володимир Стернюк сказав нам, що за ним дуже слідкують і нас буде святити інший владика. У день свячень прибув до нас владика Михаїл Сабрига, і сказав нам, що ми перші знаємо що він єпископ. В ті непевні часи, характерною ознакою була таємничість, конспірація. Багато моїх знайомих і родичів підозрювали, що щось тут не те. Дехто навіть насмілювався запитувати, чи я не є членом якоїсь секти, мовляв, поведінка твоя якась надто не така, як у всіх твоїх ровесників. Майже вся найближча родина дізналася про те, що я є священиком, коли бачили мене у фелоні за престолом на моїй першій Літургії, яку я служив у звичайній хаті у 1988 році. Думаю, що найбільше неспокою, болю і хвилювання зазнала моя мама, яка знала, що її син готується стати священиком переслідуваної Церкви. Пам'ятаю, як я їхав на підпільні відправи чи навчання ще до свячень, то вона проводжала мене словами „Не знаю сину чи побачу тебе знову.” Ці слова досить промовисто говорили про стан її душі.- Чи ставили ви перед собою якусь мету, коли вирішили стати священиком? Чи досягнули її?- Одинока мета, яка стояла переді мною - це з Божою поміччю приготуватися до того моменту, коли єпископ через своїх професорів покличе мене і запитає про готовність прийняти тайну Священства. Оскільки то були часи переслідування, ніхто не був певний чи зможемо ми дійти до того дня. Отже моєю метою було, щоб Господь допоміг мені гідно приготуватися через науку і духовне життя, прийняти цю Святу Тайну, а вже опісля цього гідно служити Богові і своєму народові будучи священиком на парафії, чи студентом на богословських студіях. Про це я молився і просив Бога, щоб Господь допоміг мені пережити ті труднощі і випробовування. Досягання цієї мети відбувається через щоденну клопітку працю.- Як ви вважаєте, на які напрямки душпастирства необхідно звернути духовенству найбільшу увагу у наш час?- Священнослужителі мають перш за все проповідувати Христа, Боже Царство і любов Божу до людей через літургійне життя і власну досконалість. Знаємо, що священик у своєму служінні представляє Христа. Подібно, як Христос прийшов у цей світ, аби відновити нас і подарувати нам через свої страждання, смерть і воскресіння, втрачену святість, так і кожен священик має ревно працювати над відновленням святості у доручених йому людях. Стараннями священика участь мирян у богослужіннях має бути більш активною, адже Євхаристійне сопричастя є початком і основою духовного зростання християн.Поза своєю літургійною діяльністю надзвичайно важливою є сьогодні місійна праця, неустанне голошення Доброї новини. Потрібно нам сьогодні йти до людей. В першу чергу до тих, хто не може прийти до храму, а саме до хворих, інвалідів, до забутих суспільством людей. Ми маємо постаратися зробити все можливе аби вони теж могли стати членами містичного Тіла Христового. Також потрібно йти до тих, хто ще не відчув потреби у спілкуванні з Богом і до тих, хто зневірився в цьому житті, з доброю новиною – пригадуючи, що Христос любить нас, шукає і чекає на нас. Проблема алкоголізму є досить гострою у наші дні. Важливим є зрозуміти, що ці люди перш за все потребують нашої допомоги і молитви. Важливою є праця з молоддю. Адже велика кількість дітей сьогодні позбавлені батьківської чи материнської опіки і виховання через відому причину – заробітчанство. На мою думку це є найбільш поширенні і важливі проблеми, над вирішенням яких варто працювати у кожній парафії. Хоча будь-яка інша добра ініціатива буде схвально прийнята єпархіальним урядом.- На які напрямки душпастирства ви, як єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, звернете увагу передусім?- Я б хотів приділити особливу увагу наголошенню святості духовенства і мирян. Священнослужителі зобов'язанні до досконалості, тому що через дар священства у своєму служінні вони представляють самого Христа. Душпастир мав би бути духовним отцем до якого могла б приступити кожна людина. Дуже легко є відбудувати зруйновані храми, але значно важче є відновити в собі нерукотворний храм. Щоб відновити в собі храм Божий, людина має почути добру новину. Між почутим Божим словом і Євхаристією є той шлях, де людина мала б відновлювати своє життя, відповідати на пропоноване Боже слово, змінювати своє життя, ставати інакшою. Богослужіння – це є місце виховання християнина. Це є момент, коли переживається таїнственна зустріч Бога і людини її - преображення. Коли змінюється людина – змінюється суспільство, стає кращим, досконалішим.Іншими напрямками є проповідування Євангелія, душпастирство молоді, плекання і розвиток східної богословсько-літургійної традиції та старання про єдність Церкви. Також хочу звернути особливу увагу на приготування кандидатів до священства і в рамках цього дбати за єпархіальну семінарію, її науково-літературну базу, підготовку викладачів, професорів. Ще одна інституція, яка мала б мати постійний розвиток – це Катехитичний інститут, щоб якомога більше число мирян могло там навчатися.- Яке місце за рівнем розвитку займає Самбірсько-Дрогобицька єпархія серед єпархій УГКЦ? В чому переваги і недоліки?- Вважаю недоцільним є говорити про якесь місце у розвитку серед єпархій. Знаємо, що деякі єпархії існували з самого початку. Наша єпархія була створена 13 років тому, а деякі виникли зовсім недавно, наприклад, Стрийська єпархія. Тому, відповідно, вони мають різний ступінь розвитку. Можемо наголосити, що у нашій єпархії богословський вишкіл діє вже досить тривалий час і це є певною перевагою. Дрогобицький Катехитичний інститут був заснований 1994 року. За ці роки існування значна кількість людей отримала богословську освіту і одержала право працювати у школі чи на парафії. Це, однозначно, сприяло поширенні Євангельської правди. Духовна семінарія діє з 1996 року. Порівняно велика кількість семінаристів продовжили свої студії закордоном і здобувши вищі богословські ступені, тепер працюють у нашій єпархії. Маємо досить добрий викладацький потенціал, який можемо залучати для наукових праць і досліджень, що вкрай є потрібне нашій Церкві. В нашій Духовній семінарії навчалися вихідці з Росії і Білорусії. Декілька наших семінаристів поїхали служити до Казахстану і Сибіру. Виховавши цих семінаристів, ми змогли надати священиків потребуючим людям поза Україною.Впродовж всіх цих років непогано є розвинений молодіжний рух. Досить відомий дитячий хор „Відлуння”, в скарбниці якого є і міжнародні нагороди. Також маємо реалізовані деякі унікальні проекти у нашій єпархії. Наприклад, осередок „Назарет” був створений для праці з людьми залежними від алкоголю і наркотиків. Попри це все ми радо можемо переймати те, що успішно працює в інших єпархіях.- Чи ставите ви, як єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, перед собою якісь цілі?- Сповнити Божу волю – це мета мого життя, у благодаті сповнити Його післанництво; бути добрим знаряддям у Божих руках, бути голосом Слова, розпізнавати Бога у знаках часу, готувати Йому „прямі стежки” до людського серця, щоб Господь возвеличився…Розмовляв Сергій ПАЛАМАРЧУК Джерело: часопис "Слово", № 3(28) с. 31-33 Детальніше...

- Отче Ярославе, просимо Вас як керівника секретаріату Собору монашества УГКЦ пояснити, що таке Собор монашества і конференція монашества?- Собор монашества УГКЦ є реалізацією заклику Блаженнішого Патріарха Любомира та Синоду Єпископів до оживлення духовного життя і місії монаших спільнот у нашій Церкві. Після виходу нашої Церкви з підпілля, монаші спільноти відразу розпочали відбудовувати свої зруйновані монастирі, тобто створювати умови для свого відродження і розвитку. На мою думку, цей період тривав до 2000 року.Тепер Блаженніший Любомир разом зі Синодом єпископів УГКЦ в дусі Вселенської Церкви звернулися до монашества із закликом до духовного оновлення і кращого згуртування. У нашій Церкві є різні чернечі спільноти: вони відрізняються зокрема за кількістю членів. На зустрічі Рад вищих настоятелів Блаженніший Любомир запропонував започаткувати проект спільних зустрічей чернецтва. Це було втілено у формуванні вищих монаших рад чоловічих та жіночих монастирів. Блаженніший також створив Патріаршу комісію у справах монашества, яка виконує роль посередника між Блаженнішим і радами вищих настоятелів чернецтва.Цей Собор монашества є першим в історії нашої Церкви. Собор монашества Української Греко-Католицької Церкви – це зібрання представників усіх чернечих інститутів УГКЦ, метою якого є збереження та оновлення духовної, літургійної та богословської спадщини, координація апостольської діяльності, вироблення спільної стратегії формації, обмін інформацією, а також розв'язання інших важливих питань. Собор виконує дорадчу функцію при Главі УГКЦ та Синоді Єпископів щодо співпраці з чернечими інститутами, насамперед щодо організації апостольської діяльності. Він приймає рішення, які, шануючи автономію кожного чернечого інституту, підкреслюють їхню солідарність у справах загального добра. Діяльність Собору визначають загальне та партикулярне право УГКЦ, рішення рад вищих настоятелів чинів і згромаджень УГКЦ, статут і прийнятий відповідно до статуту регламент. Собор скликають на основі письмового декрету motu proprio Глави УГКЦ (часто на пропозицію рад вищих настоятелів).Програма Конференції монашества і Собору монашества становить одне ціле. Мета конференції – представити, розкрити та підготувати тематику для Собору монашества. На сесіях Собору доповідачі розвивають представлені теми у світлі учительського уряду Церкви, науки Отців Церкви і традиції Помісної Церкви, а після того делегати Собору від монаших спільнот додатково їх дискутують. Результатом роботи членів Собору є документ (обговорений попередньо в монаших спільнотах), який відтак надсилають Баженнішому Любомирові (він повинен його представити на Синоді єпископів). Цей документ набирає юридичної сили після затвердження на Синоді і проголошення Главою Церкви. Своїм декретом про скликання Собору Глава УГКЦ визначає його тему, місце та час проведення. Блаженніший та єпископи беруть безпосередню участь в роботі Собору, наголошуючи на тих питаннях, які вони вважають першочерговими. Саме це відбулося на першій сесії Собору монашества нашої Церкви: Блаженніший Любомир звернувся до монашества з питаннями "хто ми є?" і "де ми є?". (Йшлося про те, що монашество має усвідомити свою ідентичність, тобто ким воно сьогодні, і зрозуміти своє посланництво.)- Ви сказали, що Собор монашества відбувається вперше в історії нашої Церкви. Чи відомо Вам про якісь аналоги соборів монашества в історії Вселенської Церкви?- Наскільки мені відомо, чогось подібного ще не було. УКатолицькій Церкві проходять різні конференції чернецтва, зібрання вищих настоятелів чинів та згромаджень, крім того, на Синоди Єпископів та Собори Церкви часто запрошують вищих настоятелів. Зібрання монашества на Соборі відбувається вперше і у Вселенській Церкві загалом, і в нашій зокрема.- Ви є учасником конференцій та Собору від 2003 року. Як відомо, Собор монашества УГКЦ завершиться аж у 2008 році. Чому так довго він триватиме?- Собор є тривалим процесом, оскільки після закінчення конференції монаші спільноти обговорюють порушені теми та випрацьовують свої програми на наступну сесію Собору. Наприклад, перша сесія Собору монашества "Ідентичність монашого покликання і служіння" мала на меті відкрити біблійно-богословське розуміння ідентичності східного монашества, відображення її в історії Церкви, виховання в контексті богослужіння та вияву у щоденному житті. На цій сесії доповідачі немовби накреслили ікону монашої ідентичності, в основу якої лягли певні традиційні лінії, а саме: таїнство Пресвятої Тройці, таїнство воплочення Сина Божого та Його земної присутності, проповідування та спасаючих діянь, таїнство Церкви як містичного Тіла Христового. Після цієї сесії по монаших спільнотах було проведено цілу низку реколекцій. Це означає, що упродовж року люди раз-у-раз зверталися до цієї тематики і глибше вивчали її на спільних зустрічах і конференціях. Я вважаю, що це дало можливість чернечим спільнотам – і кожній зокрема, і в сопричасті з іншими – відкривати своє покликання і служіння, відповідати на нагальні потреби часу та формувати богословську думку нашої помісної Церкви,- Цьогорічна конференція мала назву "Покликання і формація". Чому були обрані саме ці дві теми?- Перша сесія Собору монашества мала завдання накреслити основні лінії ікони монашої ідентичності, які базувалися на трьох основних темах (монаша ідентичність, заснована в Пресвятій Трійці; монаша ідентичність, сформована в Христі; монаша ідентичність, що виявляється в Церкві через Святого Духа). Для того, щоб наповнити цю ікону барвами, треба було звернутися до її практичного змісту.Зважаючи на це, ми поставили перед собою завдання розглянути питання виховання монаха, відкрити його ідентичність. Для цього потрібно було осмислити фундаментальні аспекти процесу виховання богопосвячених осіб у світлі вчительського уряду Церкви та історичного досвіду східного монашества, застановитися над різними вимірами виховного процесу: загальнолюдським, інтелектуальним, спільнотним, апостольським, а також над соціальними аспектами формування покликання. Питання формації є сьогодні одним із пріоритетних для інститутів богопосвяченого життя. Підготовчі документи Синоду Єпископів, присвячені богопосвяченому життю, виразно наголошують на важливості виховання монашества. Ця думка звучить також і в директивах чернечої формації, про це свідчить історія монашества: воно було найсильнішим тоді, коли в нього були сильні вчителі подвижницького життя, здатні привести людину до її особистої злуки з Христом, до преображення у Христі (що і є метою формаційного процесу).Мету формації можна осягнути лише тоді, коли в її основі буде повернення до Христа. Формація повинна спиратися не стільки на новітні педагогічні і психологічні підходи, скільки на духовність. Сила оновлення – у Христі і в Його Євангелії. Осердя формації – це євангелізація життя, тобто зусилля, спрямовані на те, щоб Євангеліє у його найрадикальнішому вияві стало першим і єдиним критерієм монашого життя.Відтак мусимо переосмислити і переглянути своє уявлення про формацію. Насамперед конче потрібно змінити своє ставлення до неї, усвідомити реальну важливість цього процесу, і це усвідомлення має бути у всіх членів монаших спільнот. Не достатньо змінити формаційні структури, опрацювати нові навчальні плани та підготувати людей. Передусім треба плекати дух формації: кожен член спільноти повинен розуміти, що він є в монастирі для того, щоб стати людиною відповідно до Божого задуму. Тому належить створювати у спільнотах таку атмосферу, яка б спонукала до праці над собою, до безперервного поступу. Формація буде плідною лише тоді, коли стане щоденним досвідом, способом життя аж до його звершення. Саме тому тема формації стала центральною на цій конференції і буде такою на наступній сесії Собору.Відсутність формації або її неефективність унеможливлюють особисту посвяту Богові. Тому вона мусить бути першим і найважливішим завданням кожного чину та згромадження. Однак слід усвідомлювати й те, що у формації немає готових рецептів. Це зустріч двох осіб, людини і Бога, а тому у своїй найглибшій сутності вона завжди буде таїнством, яке слід оточити молитвою і довір'ям до Божого Провидіння.- Які ще події мають відбутися в рамках Собору монашества УГКЦ?- Наступним етапом нашої діяльності буде друга сесія Собору монашества 2006 року. З першої конференції та першої сесії Собору монашества ми маємо друковані матеріали, які поширюємо серед наших спільнот. Найближчим часом вийдуть друком матеріали також другої конференції, що дасть нагоду для їх ширшого вивчення у монаших спільнотах. Матеріали на тему виховання будуть мати практичне застосування на різних етапах монашої формації. Вважаю, що вони будуть корисні як для вихователів, так і для осіб, які розпізнають дорогу богопосвяченого життя. Тему виховання (роль настоятеля в процесі виховання, духовний провід монаших осіб, різні етапи монашої формації) буде обговорено і на другій сесії Собору монашества. Актуальним є також питання професійної підготовки вихователів та богословська освіта монашества.Наступна, третя, конференцію і третя сесію Собору монашества буде присвячена посланництву, тобто душпастирству. Отже, поглянувши на концепцію конференцій та сесій Собору монашества, побачимо, що вона має літургійно-богословський вимір:Проскомидія : « Жертвоприношення для Господа і Церкви»(історичний та біблійно-богословський вимір монашої ідентичності).Анамнез: «Спомин – повернення до Святого Письма та передання – щоб іти вперед»Особисте преображення у Христа - подвижництво від образу до подоби Божої, що реалізується через фундаментальні аспекти процесу виховання богопосвяченої особи у світлі вчительського уряду Церкви та історичного досвіду східного монашества.Епіклеза: «Послаництво та служіння - між спомином та очікуванням».Розмовляв о. Ігор Яців Джерело: сайт УГКЦ   Детальніше...