SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Цього дня світ дізнався ім’я Божого Сина

16 січня 2020
14 січня, у свято Обрізання Господнього і св. Василія Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Ми радіємо разом з усім створінням, вихваляючи Боже Дитятко

13 січня 2020
12 січня, у неділю по Різдві Христовому, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана (2020)

10 січня 2020
Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Упродовж оцих радісних святкових днів ми в різний спосіб звеличуємо ту подію, яка хоч і сталась вже понад дві тисячі років тому, проте світло її Вифлеємської Зірки, яка усьому світу звістила про прихід нашого Спасителя, продовжує сіяти скрізь віки, повертаючи нам надію, скріплюючи нашу віру та закликаючи нас свідчити у цьому світі про любов і радість у Христі. І вже віддавна, відколи Світло Христової Істини просвітило і українські землі, наш боголюбивий та працьовитий нарід оспівує та величає Світле Різдво Христове в колядках, якими ми взаємно вітаємось в цих днях. Ці колядки – неначе скарбниця народної мудрості та Євангелії простих людей, висловлене у віршах пісень. Вони звеличують свято, нагадують нам про його зміст, але і повчають нас, закликаючи наші серця вчинити яслами для Божого Дитятка, зігріти його любов’ю та милосердям до наших ближніх та всіх потребуючих, бо саме через них Він приходить до нас. У колядках переспівується Євангеліє, вони нам розповідають про вбогу родину, якій не знайшлося місця в заїзді, та про прості ясла, які приймають величного Царя. У колядках ми чуємо про Великого та Всемогутнього Бога, який став немічним та беззахисним дитятком, щоб кожен з нас зміг його обійняти та зігріти; про Святу Родину, в якій народився Спаситель; чуємо і про мудреців зі Сходу, які слідуючи за зіркою, прийшли поклонитись Божому Синові та принесли йому дари. Однак протягом різдвяних свят згадуємо і про сумні, трагічні події. Чуємо про невинно вбитих вифлиємських дітей, що стали жертвами страху та злоби іродової, а їх смерть – пророцтвом про смерть Христову. Сьогодні ж згадуємо про первомученика й архидиякона Степана, що загинув, бо свідчив про Того, кого відкинули „будівничі” Ізраїля. Але його мучеництво, як і смерть невинних дітей, у дивний та незбагненний спосіб стають свідченням перемоги Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини – над оманою. Варто наголосити, що празник святого Первомученика Стефана недаремно поміщений після світлого празника Різдва Христового. Господь і Бог наш у своєму Різдві став людиною, аби віддати своє життя за всіх людей, заради свідчення їм іншого, богоподібного, християнського життя. А святий Стефан, ставши першим Христовим мучеником, подібно до Нього, робить Богу те, що Господь зробив для кожного з нас: свідомо й добровільно віддає своє життя за Господа, свідчачи правдивого Бога, Того, який відкрився людям у Христі. Життя святого Стефана – свідчення мученицького, справжнього християнського життя, яким так нехтує і яке спрощує, від якого не відчуває божественної радості більшість сучасних людей. Він проповідував Бога словом, щохвилинним своїм життям, підкріплюючи істинність своєї постави знаменнями і чудесами. Великому божественному успіху його проповіді спротивилась ненависть єврейських законовчителів, гріховними пристрастями закритих на справжнього, відкритого Христом Бога. Хитрістю, лукавством та неправдивими свідченнями вони змалювали перед суддями фальшивий образ первомученика як зневажника Бога і його пророка Мойсея. Однак своїм богословським роздумування над стосунками Бога і людини протягом старозавітної історії святий Стефан демаскує усю духовну верхівку суспільства, привселюдно викриваючи заглушену нею в совісті правду про постійний опір єврейських законовчителів Богові та вбивства ними посланих Ним пророків. Звичайно, такій Христовій переслідуваній правді про людську історію та злодіяння не могло бути місця в свідомості наставників народу. Закриваючи свої вуха, вони відвели Стефана за місто, де жорстоко каменували. Чи в змозі ми збагнути всю внутрішню напругу, страшну внутрішню духовну боротьбу, яку відчув цей мученик під час терпінь, страждань і смерти? Це не миттєва реакція, це – багаторічна праця над собою, правдиве розуміння свого покликання, викристалізувана віра і вірність їй аж до смерти. Завдяки цим божественно людським чеснотам, святий Стефан волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Вороги Бога побили його камінням на смерть, а він був свідомий, за що і за Кого вмирає – за Христа та Його святе Євангеліє. А Христос не забарився нагородити тих, хто з любов'ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив свого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Його мученицька смерть, яка, згідно з Писанням, була немов сон, стала переходом у щасливість цього Царства перебування з Богом і його святими. Тому, сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: "Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога" (Ді 7, 56). А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Сьогодні звертаємо увагу на мучеництво святого Стефана, яке було плодом мучеництва усіх старозавітних праведників, святого пророка і Предтечі Івана Хрестителя, вифлеємських дітей, Самого воплоченого Бога. Так євангельські події пригадують нам про трагічні та сумні сторінки історії спасіння, але також і нашої історії: ми згадуємо про мільйони померлих від голоду в плодючому „Домі Хліба” Європи, тобто в Україні; про тисячі відомих і невідомих свідків Христової Істини в роки переслідування нашої Церкви і народу. Вони стали жертвами того людиноненависницького „Ірода” – радянського комунізму, що відкидав Бога, намагаючись збудувати своє царство, і тому боявся віри та духу нашого народу, старався знищити не тільки тіло, але й зламати боголюбиву душу... Але саме мучеництво та смерть дітей нашого народу, наших батьків, братів та сестер перемогла це безбожне царство і стало свідченням того, що для тих, хто в Христі, хто в Його любові та істині, уже немає смерті, немає поразки, „бо з нами Бог!”. Кров первомученика Стефана у Божому всевідаючому Промислі стала насінням для тодішнього юнака-фарисея Савла, якого всі ми знаємо як апостола Павла. Духовно зрісши спочатку від гріха – схвалення цього вбивства – до правдивої віри, він став Христовим учнем й одним з найуспішніших проповідників Євангелія. Таким чином, Церква запрошує сьогодні подібно кожного з нас стати духовними учнями святого Стефана. Церква-Мати подає нам до наслідування приклад того, як є важливо для кожного з нас у кожен момент нашого життя духовно й фізично боротися і терпіти за Христа, щоб Його берегти в нашому серці перед ворогом нашого спасіння, напливом гріховних бажань, лихих задумів та вчинків. Тому весь цикл різдвяних свят є таким світлим та радісним. Адже вони нагадують нам, дуже часто зневіреним та розчарованим, про ту історичну подію, яка є завдатком нашого спасення, свідченням тої любові Бога, який забажав замешкати поміж нас, бути з нами. Тож задумаймося над тими колядками, повірмо Євангелію, яке вони переповідають, пам’ятаймо про наше покликання свідчити про Христа не тільки зараз, колядками, але постійно – нашим щоденним життям. Тож через сьогоднішню літургійну молитву дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри, яку заохочує нас Церква розважати та свідчити. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві – божественно-людській спільноті мучеників та ісповідників, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними її членами та їхніми послідовниками. А первомученик Стефан, разом із сонмом усіх святих Української землі, нехай молять милостивого Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,9 січня 2020 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Мучеництво св. Стефана свідчить про перемогу Христового Воскресіння над смертю, світла над темрявою, істини над оманою

10 січня 2020
9 січня, у день святого первомученика Стефана, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

У свято Собору Пресвятої Богородиці владика Ярослав молився у Прокатедральному соборі [фото]

10 січня 2020
8 січня, в свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав храм Різдва Пресвятої Богородиці у м. Самбір, де очолив святкове богослужіння. Єпископу співслужив о. Богдан Добрянський (декан Самбірський) та священики парафії. Детальніше...

З колядою до владик [фото]

10 січня 2020
7 січня, у день Різдва Христового, працівники єпархіального управління, голови єпархіальних комісій, духовенство катедрального собору, ректорат та викладачі Дрогобицької духовної семінарії разом зі своїми родинами привітали із різдвяними святами владику Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та владику Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав: У Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми знайшли нетлінний скарб [фото]

07 січня 2020
7 січня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав: Божа Любов і Сила зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась

05 січня 2020
5 січня, у неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у Неділю перед Різдвом (2020)

05 січня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!  Цими днями Церква поступово готує нас до великого свята літургійного року – Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Це приготування розпочали ми з Вами ще місяць тому - передріздвяним постом Пилипівкою. Згодом, починаючи від свята Введення у храм Пречистої Діви Марії, ми під час наших богослужінь співали: «Христос народжується – славте;  Христос з небес – зустрічайте;  Христос на землі – підносьтеся!» (Ірмос 1 пісні Канону Різдва Христового). Ще минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї неділі згадуємо пам’ять Святих Отців. Сьогоднішній день – Неділя перед Різдвом Христовим –є черговим етапом підготовки до святкування спомину про цю величну подію в історії спасіння, якою починається Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт – це була угода вірності між Богом і Божим народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягаря гріха: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо їх схильнiсть до зла перемагає добро. Цю людську трагедію Святий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?» (Рим. 7, 24). Ці слова є криком усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Тому найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. Ось чому у сьогоднішньому Апостолі читаємо свідчення про цю віру великих Отців Старого Завіту, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).   У сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому родоводі ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді Бог відвертався від народу, але коли народ виявляв знаки покаяння, Бог і надалі продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадаємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. Подібне нам може здаватися й у ті моменти, коли ми переживаємо важкі часи, наприклад, в нашому суспільно-політичному житті в Україні і світі. Нам може здаватись, що зло вже заполонило все і добру ніколи не вдасться перемогти. Проте, навчені Біблією, маємо пам’ятати, що перемоги зла – примарні і локальні, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця і Він завжди допоможе нам! Старозавітній щлях вірності Бога Своїй обітниці, даній людському родові, завершився народженням Христа. Таким чином розпочинається нова епоха, яку ми називаємо Новим заповітом. Це початок нового духовного родоводу - не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа! Новий заповіт – це не скасування Старого, а його сповнення. Вірність між Богом і людиною не втрачає своєї великої сили і поширюється тепер на всіх, хто прийме цю вірність через Ісуса Христа. Християни часто думають про Ісуса виключно як про історичного діяча минулого; чи як про того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Як сильно ми потребуємо «Бога з нами» у ці дні безладу, тьми і суперечок. У Євангелії від Івана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі ноші. Ісус приходить до людей, щоб здійснилась більша єдність між Богом і людиною. Саме Він в собі поєднав Божу і людську природу. У Ньому Боже з людським з’єдналось. Він розширив рамки вибраного Божого народу і вийшов за межі єврейської національності, щоб усі, хто увірує, отримав спасіння. Саме про це ми згадуємо щороку і щороку дякуємо за цей прихід Спасителя. Вічний Бог народився і замешкав між нами! Чи може бути більший вияв Його близькості? Один відомий хірург схиляє голову і молиться перед кожною операцією. Побачивши одного разу це, здивований журналіст запитав його: «Ви завжди молитесь перед операцією?» Лікар з усмішкою відповів: «Завжди. Тому що я ніколи не знаю, що мене чекає, і коли маю передати скальпель Великому Лікарю та просити Його продовжити. Багато разів у моїй практиці було так, коли я був на грані моїх людських можливостей, і Бог брав “усе у свої руки”». Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він сам – наш Господь Ісусу Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Більше, ніж будь-що інше, це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог!  З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. З нами при смерті – аби ми були впевненими. Так, з нами навіки після смерті – у місці, де “око не бачило, вухо не чуло, не спадало ніколи людині на думку, що Бог приготував для тих, кого Він любить” (І Кор.2,9). Дорогі в Христі! Ставаймо свідками присутності Живого Бога в нашому житті частіше, ніж раз на рік. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і діяльності: там, де працюємо, живемо, відпочиваємо тощо. По-особливому переживаючи Божу присутність під час Різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» - каже Господь (пор. Отк. 3.20-21). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,5 січня 2020 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві

30 грудня 2019
29 грудня, у неділю Святих Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 91
^ Догори