У Самборі освятили християнський дитсадок Святого Миколая [відео&фото]

1 жовтня в м. Самборі відбулось освячення дитячого садочку Святого Миколая, засновником якого є Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ. Чин освячення здійснили: владика Володимир (митрополит Івано-Франківський), папський нунцій архиєпископ Вісвальдас Кульбокас, владики Ярослав (єпископ Самбірсько-Дрогобицький), владика Григорій (єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії), у співслужіні священиків єпархії. Участь в події взяли представники місцевої влади, меценати, батьки і діти. Детальніше...

Проповідь з нагоди відкриття та посвячення садочка в м. Самборі (2023)

«Пустіть дітей! Не бороніть їмприходити до мене!»(Мт. 19, 24) Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Кожному з нас відомі ці слова Христові, які нам передає євангелист Матей. Мабуть, родичі цих дітей бачили чуда, які чинив Господь, а тому захотіли, щоб Він поблагословив також їхній найбільший скарб – дітей. Учні Христові, зауваживши, що Він і так має багато справ, напевно, хотіли вберегти Його від надмірних клопотів, а тому не допускали дітей до Учителя. Однак наш Господь дбає про всіх – і про поважного сотника та голову синагоги, і про найменшу дитину. Хоча вони й малі, проте завжди в Його думках. Він звертає на них увагу та ставить у приклад для дорослих (Мк. 10, 13−16). «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене!» (Мт. 19, 24), – каже Господь. Ці слова Христові засвідчують, наскільки важливо бути біля Бога з самого малку. Багато чого можна досягнути, наставляючи дітей у вірі. Про це потрібно пам'ятати й намагатися привести їх до Христа вже з ранніх літ − познайомити з Біблією, молитися за них, навчати молитов, виховувати особистим християнським прикладом. Таке піклування про дітей – не лише дбання про їхнє спасіння. Це також запорука нашого майбутнього – наших родин, міста й держави загалом. Людина, яка змалку перебуває з Господом, зростає у благодатній атмосфері, закладає надійний фундамент особистого й суспільного майбутнього. Вихована на християнських моральних цінностях, вона стає не тільки добрим і побожним християнином, але й відповідальним громадянином. Саме тому Церква закликає дбати про належне виховання дітей з раннього віку. Тому й ті, які хочуть знищити здорові моральні основи суспільства, насамперед намагаються викорінити Бога й духовні цінності з дитячої душі. У цьому ми переконуємося на прикладі історії. Тоталітарні режими прагнуть оволодіти умом і серцем людини, починаючи від молодих літ, тому відривають дитину від здорової родини – коріння, з якого вона черпає та розвиває моральні цінності. Натомість навіть в Україні спостерігаємо, як у дитсадочках, школах і вищих навчальних закладах силоміць навʼязують тоталітарні ідеологеми, які суперечать християнським засадам. На жаль, після падіння безбожного радянського режиму і 30 років незалежності зараз активно пропагують атеїстичну лівацьку ідеологію гендеру, а з наших шкіл витісняють, наприклад, християнську етику. Сьогодні в м. Самборі ми освятили церковний дошкільний заклад для найменших діток − тих, які найбільше потребують тепла, любові, уваги, усього того, що треба людині, щоб жити й розвиватися. Думаю, що Ісус − наш Господь, Який захотів бути дитиною, сьогодні особливо відчуває Себе шанованим тут, бо діти будуть приходити до Нього. Вірю, що дирекція й вихователі намагатимуться створити якнайкращі умови, щоб діти розвивали не тільки тіло, інтелект і психічну сферу, але й безсмертного духа, тобто виховувалися повноцінно людина. Сподіваємося, що так закладемо надійні основи для здорового майбутнього української нації. Маємо бути впевненими, що ці зусилля не будуть марними. Насіння, посіяне в дитинстві, часто сходить довгий час, але це благородна справа. Це інвестиції в майбутнє! Блаженний той народ і Церква, які піклуються про своїх маленьких членів так само, як і про дорослих! Безперечно, благословення Боже спочине на них! Ми сьогодні як Церква, як народ, як держава змушені жити в умовах війни, і знаємо, що зараз одним із основних напрямів душпастирського служіння Церкви є соціальне служіння, яке сприймаємо як богослуження поза храмом, бо служачи найменшим − тим, які цього найбільше потребують, служимо самому Богові: «Істино кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили», – каже Господь (пор. Мт. 25, 41). Тому сьогодні я вдячний усім, хто повірив у наш задум, підтримав нашу ініціативу заснування цього дошкільного закладу, допомагав її реалізовувати. Це й міська влада, і жертводавці, без яких ми не увінчали б наші зусилля цим урочистим освяченням і відкриттям. Також дякую батькам і родичам дітей, які привели їх сюди. Нехай Господь благословить усіх і воздасть сторицею на многі і благії літа! + Ярослав 1 жовтня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Григорій: Свято Покрова відкриває нам Пречисту Діву як ту, до якої не тільки інші моляться, але й вона сама молиться з нами і за нас [відео&фото]

1 жовтня в м. Самборі, у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, відбулось урочисте богослужіння з нагоди храмового свята. Богослужіння очолив владика Володимир, митрополит Івано-Франківський, у співслужінні архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса, папського нунція, владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, священиків єпархії. Участь у богослужінні взяли чисельні вірні, а також представники місцевої влади. Перед початком Літургії відбулось освячення іконостасу, спорудженого в одному з бічних вівтарів. Детальніше...

Cлово з нагоди освячення пам’ятника митрополиту Володимиру Стернюку (2023)

Слава Ісусу Христу!Дорогі брати і сестри!  Вступ. У ХХ столітті наша Церква і народ пережили дві світові війни, німецьку та більшовицьку окупації, переслідування та катування за власну національність та віру. Радянський окупаційний режим намагався викорінити нашу Церкву із суспільства. Духовенство УГКЦ зазнало жорстоких переслідувань, заслань у далекі сибірські табори та жахливих репресій. Незважаючи на всі переслідування, серед духовенства та вірних маємо безліч прикладів героїчної вірності своїй Церкві, традиціям та народу. Одним із таких прикладів є митрополит Володимир Стернюк, котрий своєю боротьбою та наполегливою працею увійшов в історію як добрий пастир своєї Церкви. Пам’ятник, який ми сьогодні освятили, повинен нагадувати нам про велику духовну спадщину митрополита і бути стимулом для всіх нас у наслідуванні його прикладу у власному житті. Цей ієрарх завдяки своєму незламному духу та наполегливій праці на добро своїх вірних у нелегкий час став ключовою особою та чимало спричинився до збереження Церкви у катакомбах та її виходу з підпілля. Сам владика на схилі літ так описав кредо власного життя й служіння: «Бог не вимагає від людини більше, ніж вона здатна зробити в межах людських можливостей. Бог благословляє ті труди і терпіння, що приносять людям спасіння душ. Я стараюсь працювати, як можу, і надалі благословлятиму народ на добрі діла». В цих мудрих словах митрополита ми відкриваємо велике та незвичайне сприйняття Бога та Його відношення до нас, людей. Вони нагадують нам, що Бог – люблячий Отець, який завжди розуміє наші обмеження і можливості. Він не вимагає від нас неможливого, а благословляє і надихає нас для того, щоб ми працювали в довірі до Божого провидіння навіть «поза» межами своїх здібностей і можливостей. При цій нагоді спробуймо коротко пригадати основні віхи його життя і душпастирського служіння. Дитинство і родина. Володимир Стернюк народився 12 лютого 1907 року у м. Пустомити, неподалік Львова. Його батько був парохом цього міста. У сім’ї Стернюків було четверо дітей. Старша сестра владики стала дружиною одного з засновників «Пласту» — Северина Левицького. Брат Євстахій був священиком і служив у м. Львові. Він не підписав перехід на московське православ’я, за що був засланий на 25 років у Сибір. Ще одна сестра, Ірина, емігрувала за кордон. Володимир розпочав навчання як учень народної школи в рідному місті Пустомити, потім впродовж 4-ох років ходив до академічної гімназії у Львові. У 14 років вирішив поїхати на навчання до Бельгії, під опіку отців-редемптористів. Служіння монахів – редемптористів  було своєрідною відповіддю на тогочасні виклики атеїстичних, антиклерикальних ідей, які набували популярності на початку ХХ століття. Також головною працею отців були душпастирські місії, парафіяльні реколекції, виховання молоді, духовне просвітництво, заснування молитовних спільнот, організація навчальних закладів, де здобували освіту юнаки, та інше. Серед таких здібних учнів був і Володимир Стернюк. Священниче служіння. У 1925 році Володимир вступив до новіціяту Чину Найсвятішого Ізбавителя і розпочав паралельне навчання у двох бельгійських університетах. Там він вивчив французьку мову, знання якої йому в майбутньому дуже знадобилося. 21 серпня 1931 року Володимира Стернюка висвятив на священика єпископ Василь Ладика. Наступного року о. Володимир закінчив богословські студії і повернувся до України, щоб провадити місії на Галичині та Волині. У 1933-1935 роках він здійснював служіння у м. Тернополі. Політичні обставини для УГКЦ були доволі складними у цей період: розвал Австроугорщини, змагання за власну незалежну державу, українсько-польська війна, утворення польської держави, тощо. У той час Греко-Католицька Церква була представником та голосом українського народу, тому до священиків було багато претензій з боку польського керівництва. Водночас, отці редемптористи прагнули створювати місійні осередки на Волині, щоб не обмежуватися служінням тільки у Галичині. Монахам вдалося створити декілька центрів, зокрема — в м. Ковелі (Волинська область), де певний час перебував о. Володимир під керівництвом співбрата по Чину блаженного єпископа Миколая Чарнецького. До 1937 року молодий отець служив на Волині, а відтак переїхав до м. Станіславова (сьогодні Івано-Франківськ). Тут він трудився із тогочасним ігуменом Станіславівського монастиря ЧНІ о. Василем Величковським, який пізніше висвятить о. Володимира на єпископа. В роки німецької окупації о. Стернюк душпастирює у м. Львові. У 1944 році у Львові прибувають більшовицькі війська. Це поставило перед Згромадженням монахів-редемптористів питання: «Як бути далі?», оскільки церковна ієрархія на чолі з Патріархом Йосифом була заарештована, а так звана «ініціативна група» готувала Львівський псевдособор. Греко-католицькі священики, які не підписували «возз’єднання» з РПЦ, піддавалися гонінням. Проте, жоден монах зі Згромадження редемптористів не підписав перехід на московське православ’я, маючи за взірець жертовних ісповідників віри — Василя Величковського та Миколая Чарнецького, сьогодні проголошених блаженними. Сам о. Володимир дуже гостро, упереджено і критично, ставився до процесу возз’єднання з РПЦ. Він був серед тих, які за ініціативою блаженного Климентія Шептицького, написали листа до заступника голови Ради Народних Комісарів більшовицького режиму В. Молотова з проханням звільнити ієрархію УГКЦ та засудити діяльність т.зв. «ініціативної групи». Коли о. Володимир відмовився підписати співпрацю з безбожною радянською владою, йому заборонили будь-яку священичу діяльність, а 18 червня 1947 року його заарештували за підозрою у співпраці з «підпільними антирадянськими групами», нелегальну душпастирську діяльність серед УПА та населення. На допиті о. Володимир Стернюк не підтвердив жодне із звинувачень. У 1952 році, після ув’язнення, він повертається до Львова, де постає перед зовсім іншою реальністю. Йому треба шукати житло та засоби для проживання. Короткий час він жив у рідних Пустомитах, пізніше йому вдалося переїхати до Львова у скромне помешкання. Власне, саме в цій маленькій квартирці владика жив аж до Незалежності України. Спершу він влаштувався охоронцем до одного з львівських парків, потім за допомогою добрих людей оформився на працю санітара в лікарні. А оскільки він мав дуже добру освіту, то паралельно розпочав навчання на фельдшерських курсах. Відтак, з 1967 р. владика працює фельдшером на швидкій допомозі. Ця робота певним чином сприяла священичій діяльності. Згідно архівним документами, о. Володимира Стернюка завжди згадують як одного з найактивніших священиків підпілля, який періодично служив Божественні Літургії, звершував таїнства, катехизував дітей, тощо. Єпископська діяльність. На шляху до служіння о. Володимира Стернюка як єпископа та місцеблюстителя УГКЦ велику роль відіграв колишній ігумен отців-редемптористів Василь Величковський, якого висвятив на єпископа 4 лютого 1963 р. Патріарх Йосиф Сліпий, їдучи до Риму, в одному московських помешкань. А через рік, 2липня 1964 року владика Василь Величковський висвячує о. Володимира Стернюка на єпископа Перемиського, але з тим, що в разі смерті чи за інших непередбачуваних обставин, нововисвячений владика мав би стати місцеблюстителем престолу ГКЦ в Україні замість нього. Зрештою, так і сталося: 7серпня 1945 р. умонастирі Успіння Пресвятої Богородиці вм. Тернополі, заарештували владику Василя Величковського, вирок – найвища міра покарання через розстріл. Три місяці він чекав виконання вироку вкамері смертників, зякої щовечора виводили йрозстрілювали одного в’язня, анайого місце присилали нового. Однієї ночі «зречами навихід» викликали іо. Величковського, проте нерозстріляли, азамінили смертний вирок на10років ув’язнення вконцентраційних таборах наВоркуті. Усічні 1969року владику Василя Величковського знову звинувачено в«антирадянській пропаганді» та вдруге засудили на три роки ув’язнення утаборах суворого режиму. 27січня 1972року єпископ Василь закінчив своє друге ув’язнення, і його депортували зРадянського союзу. Таким чином з 1972 році вся відповідальність за підпільну УГКЦ перейшла до владики Володимира Стернюка. Розуміючи, що будь-який відкритий спротив тодішній політиці понесе за собою знищення, він зосередився на розбудові внутрішньої структури підпільної Церкви. Так, з його ініціативи було засновано кілька таємних семінарій, найбільші — у м. Львові та Тернополі. Владика Стернюк особисто приймав кандидатів до семінарії, часто сам приймав у них іспити, перекладав з французької мови богословську літературу для їхнього навчання. Таким чином митрополит Стернюк став тим, хто сформував цілу плеяду підпільного духовенства. Перші священики, які після легалізації УГКЦ почали відновлювати духовну семінарію у Львові, вони були його вихованцями. Випускники згадують, що митрополит був особливо вимогливим до інтелектуального та духовного вишколу. Семінаристи та священики настільки любили владику, що називали його «Татуньо». Не менш улюбленим владика Володимир був і серед мирян, які горнулися до його простоти, народності, любові до духовності та культури. Так, його часто бачили на концертах у Львівській філармонії — традиційно у вишиванці. Постать митрополита Володимира досі асоціюється в старшого покоління з відродженням УГКЦ, адже саме він був першим єпископом, який наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років представляв духовенство на світських заходах. У грудні 1989 року митрополит Володимир пише звернення «Про лад і порядок в Українській Греко-Католицькій Церкві», а наступного року скликає Собор. Навесні 1991 року, після повернення Патріарха Мирослава-Івана Любачівського в Україну, архиєпископ Володимир завершив своє служіння як місцеблюститель Глави Церкви. Спочив митрополит Володимир Стернюк 29 вересня 1997 року і похований у крипті Архикатедрального собору Святого Юра. Важливість його постаті. Життя митрополита Володимира цікаве тим, що за його біографією можна вивчити цілий період історії УГКЦ у ХХ столітті: вільне життя, переслідування, катакомбне служіння, змагання за легалізацію, вихід на волю. Його шлях від учня та гімназиста серед отців-редемптористів до ієромонаха, єпископа та Місцеблюстителя є красномовним виявом історії нашої Церкви в складний період. Ми можемо бачити виклики, які постали перед ним: як душпастирювати в підпіллі, що означає бути підпільним єпископом; як відповідати та реагувати на різні провокації проти твоєї особи та репутації Церкви; як поводити себе зі спецслужбами, які шантажують до співпраці, використовуючи неправдиві, але дуже шокуючі для громади сфальсифіковані матеріали та провокації. Радянські спецслужби намагалися владику Володимира усіляко усунути, бо хотіли на його місце поставити особу, яка була б лояльною до більшовицької влади. Хоч офіційно УГКЦ за законами Радянському союзі не існувала, проте де-факто духовенство та монашество провадили душпастирство численних мирян, які берегли віру і вірність своїй Церкві, тому радянському режимові потрібно було забезпечити негласний контроль за цією групою населення. Роздумуючи сьогодні над життям митрополита і вдивляючись у цей пам’ятник, який ми посвятили, можемо немовби побачити панораму Катакомбної Церкви, яку представляє наш блаженної пам’яті митрополит Володимир. Він здійснював служіння в дуже важких обставинах переслідування Церкви, які вимагали посиленої відповідальності за особисті рішення. Він провадив зболену підпільну катакомбну Церкву, розвивав її, за що ми йому сьогодні молитовно дякуємо і прославляємо у світлій пам’яті. Ми також дякуємо Богові за все, що митрополит Володимир зробив для нашої розпʼятої, а згодом воскреслої Церкви. Нехай його приклад буде нам за добрий взірець Людини, яка не йшла на компроміси зі своєю совістю; хай живе у пам’яті вірних велетень духа нашої Церкви, хай живе у пам’яті народу його блаженне ім’я та подвиг життя. Просімо Господа, щоб і ми йшли по життю свято, чесно і справедливо, особливо у сьогоднішній час війни, яку московія розв’язала проти України. Нехай кожен із нас служить Божій справедливості, захищаючи свій народ та цілісність нашої Держави перед російським агресором згідно зі своїм покликанням і можливостями. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 30 вересня 2023 року Божого,м. Трускавець Детальніше...

У Трускавці освятили пам'ятник митрополиту Володимиру Стернюку [фото]

30 вересня у м. Трускавець на подвір'ї храму св. пророка Іллі відбулося освячення пам'ятника митрополиту Володимиру Стернюку (1907-1997 рр.). подія розпочалась чином Архиєрейської Вечірні напередодні свята Покрова Пресвятої Богородиці, яку очолив владика Ігор, митрополит Львівський, у співслужінні високопреосвященного Вісвальдаса Кульбокаса, апостольського нунція в Україні, владики Володимира, митрополита Івано-Франківського, владики Ярослава Приріза, єпископа Самбірсько-Дрогобицкього, владики Михаїла, єпископа Сокальсько-Жовківського, владики Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владики Петра, єпископа-помічника Сокальсько-Жовківського, владики Богдана, єпископа-помічника Стрийського, та священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм в с. Новосілки-Гостинні на Самбірщині [фото]

24 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав с. Новосілки-Гостинні на Самбірщині, де освятив храм Різдва Пресвятої Богородиці. У новоосвяченому храмі єпископ відслужив Божественну Літургію в співслужінні о. Івана Заяця (декана Рудківського), о. Миколи Германовича (адміністратора парафі) і священиків Рудківського деканату. Детальніше...

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус оповідає нам притчу про таланти та їх помноження. Ісус часто розповідав притчі, оскільки пряма мова та буквальний сенс окремих Його вимог, могли відразу відштовхнути слухачів, які не бажали змінювати свої погляди. Натомість за допомогою притч Христос входив в довіру до слухачів і в ненав’язливий, але водночас дуже аргументований спосіб спонукав їх до роздумів та відповіді на Його слово. Часто теми притч були взяті зі звичайного життя, яким жили Його сучасники, а тому були близькі та зрозумілі для кожного. Слово «таланти» має багато значень. В українській мові слово «талант» означає якусь здібність, і тому часто цей уривок інтерпретується саме в такому напрямку. В історичному контексті притчі йдеться про певну грошову одиницю, яка мала на той час дуже велику вартість. Водночас талант – це не лише матеріальні речі чи різні природні дари, вміння, здібності, але й життя, дар любові, можливість творити добро при різних нагодах. Різна кількість талантів, які отримали слуги – п’ять, два і один – не означає несправедливості Бога чи меншовартості одних слуг перед іншими, а Божу щедрість. Притча пригадує про велику доброту Бога, Який обдаровує кожного з нас за нашими спроможностями і особливостями, даючи кожному можливість не тільки використати, але ще й помножити, збільшити те, що ми отримали. Кожна людина отримує з Божих рук певну «життєву інвестицію». Все, що маємо – це Божі дари. З одного боку можемо захоплюватися такою великою ціною і щедрістю нашого Творця, але з іншого подумаймо за відповідальність про отримані дари. Бог кожного обдарував тим, що йому було найбільше потрібно для його добра – спасіння, дав людині найбільший талант – Божий образ. Словами притчі про таланти Христос запрошує нас переглянути наше життя на предмет того, чи ми використовуємо всі можливості та нагоди творити добро для власного освячення і спасіння, пізнавати Божу любов у житті, наповнювати нею свою душу і ділитися зі всіма тими, хто потребують її. Із притчі бачимо, що одні слуги орудували дарами і помножили їх, а в кінцевому результаті збагатили самих себе і до них каже Господь: «Увійди в радість пана твого». Арамійське слово «радість», яке використовує тут Ісус, одночасно означає і «свято». Господар влаштував після повернення свято і віддав належне своїм кмітливим слугам. А останній слуга, «закопавши», не дбав про розвиток дарів Божих, які були йому довірені Творцем. Господь-Податель не тільки є щедрим, але ще й мудрим, бо дає кожному за його початковими здібностями. Ісус відкриває нам поведінку Бога Отця: Він дає, довіряє і помножує, залишаючись справедливим. Саме ця притча надала метафоричний сенс слову «талант» значення практичного використання дарів і здібностей, даних нам Богом. Троє слуг у сьогоднішній притчі були однаковими не лише тому, що всі отримували таланти, але й в тому, що на всіх був покладений однаковий обов’язок використовувати те, що їм було подароване. Христос сказав: «Кому багато дано, з того багато вимагається» (пор. Лк. 12:48). Наші таланти, незважаючи на те, мало їх чи багато, дані нам від Бога, перед Ним ми дамо наш останній розрахунок. Господь не судитиме нас з огляду на розмір чи кількість прибутків, Він судитиме радше за рівнем вірності, з якою ми використовували ці дари. Через те, що ми не маємо однакових талантів, і Бог не чекатиме від нас однакової відповіді. Лише в одному ми маємо бути схожі – ми маємо бути вірними. Христос представляє новий стандарт оцінювання людей. За людськими стандартами велика людина є та, яка дуже обдарована. За Божими стандартами великою є та людина, яка є вірною. Звернімо увагу на Боже Слово. Ісус не каже тому, хто мав п’ять талантів: «Через те, що ти був вірний у великому, увійди у радість свого Пана», але Він каже те, що міг сказати і до чоловіка з одним талантом: «Ти був вірний у малому і через те, що ти був вірний у малому, увійди в радість свого Пана» (пор. Мт. 25, 21). Що означає бути вірним у малому? Доволі часто можна у людському житті почути виправдання на кшталт: «Якби я мав, чим ділитись, я б обов’язково поділився», «якби в мене самого були кошти, я б їх віддав», «якби я мав такі можливості, як інші, я б ними скористався по правді», «якби я мав так багато талантів, я б їх не змарнував», «якби від мене щось залежало, я би зробив це…» і т.д. А Господь каже дуже виразно: «У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим». Якщо ми не вміємо бути вірні у малому, то як можемо осягнути велике? Якщо ми не вміємо ділитись тим малим, що маємо, то як можна нам довірити велике? Якщо ми можемо занедбати те мале, що маємо, то як не занедбаємо великого, яке потребує ще більше праці, ще більше зусиль? Іншими словами, той, хто є вірним у малому, стане великим. Той, хто виправдовує власне лінивство, звинувачує Бога - не ввійде в радість Пана свого. Бути вірним у малому, використовувати усі Богом дані таланти, служачи у правді Господеві і ближньому, означає придбати інших п’ять, чи два, чи один талант, в залежності від здібності. Помилка третього слуги в тому, що він не зрозумів намірів свого господаря і приховав свій талант, замість того щоб використовувати його, злегковажив, занедбав і закінчив тим, що вчинив неправильно. Він, ймовірно, мав вміння орудувати талантом; його просто не хвилювала доля власності господаря. Навіть найменше вкладення капіталу могло дати відсоток від заощаджень і не загрожувало б небезпекою втрати, – тобто було не менше надійним, ніж закопати дар. Фраза «ось тобі твоє» в єврейських правових документах означала «я за це більше не несу відповідальності». Лінивство, страх, хибне розуміння пана, обов’язків служіння стали загибеллю для того, кому було приготовано краще достоїнство – Боже Царство! Хоча третій слуга характеризує свого господаря як жадібного й жорсткого підприємця (пор. Мт. 25, 24), це однак не є алегоричним зображенням Бога. Бог чекає з нашого боку творчих зусиль і винагороджує використання всіх можливостей і нагод, які відкриті для нас у служінні. Якщо ми неправильно уявляємо Собі Бога як суворого і вимогливого «виконроба», то нам буде важко відповісти Йому з любов’ю і відгукнутися всім серцем. Ми повинні використовувати Його дари відповідально, але при цьому сміливо і заповзято. Дуже важливим є той факт, що дари є дані для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» - каже апостол Павло (пор. 1 Кор 12, 7). Впродовж всієї історії спасіння не існує навіть одного випадку, коли Бог вибрав би якусь людину, не підпорядковуючи цей вибір своєму планові спасіння, призначеному для всіх. Також апостол Павло говорить в сьогоднішньому апостольському читанні: «Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно. … Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (пор. 2 Кор 6, 1-2). Приймаймо Божу благодать, щоб помножувати і поширювати те добро, що було нам дано.  «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт.25, 28-29). У відношенні до духовних багатств Ісус застосував засаду: хто є багатий в Бозі, –  того Бог вчинить ще багатшим благодаттю в часі остаточного розрахунку. Хто однак не зберіг і не посідає жодних духовних скарбів, які беруться до уваги в небі – Божому Царстві (пор. Мт 6, 20), –  на Божому суді залишиться з нічим. Дорогі у Христу! Сьогодні ми освятили цей храм. Але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищенні комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі Різдва Пресвятої Богородиці, ми, подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Уважно вслухаймося в Боже Слово в кожну неділю і свято, бо воно, каже апостол, є «корисним, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (ІІ Тим. 3, 16–17). У цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойноосвяченому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує життя вічне в Христі Ісусі. Цей храм має бути сьогодні для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Дорогі в Христі! Дозвольте мені сьогодні висловити щиру вдячність усім, хто брав участь у спорудженні цього храму. Велике спасибі о. Миколаю, який тут трудився всі ці роки… Велике спасибі, церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Складаю сердечну подяку архітекторам, будівельникам, жертводавцям та усім тим, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Нехай цей храм, який ми сьогодні освятили, буде тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми зійдемо з цієї нашої «гори» молитви й застанови і  підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ у ці непрості часи війни і цілу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 24 вересня 2023 року Божого,с. Новосілки Гостинні  Детальніше...

Владика Ярослав освятив іконостас в храмі української громади в м. Феррара, в Італії

У неділю, 17 вересня, у храмі української громади м. Феррари відбулося освячення іконостасу. З цієї нагоди громаду відвідав Преосвященний Владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії, який очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Детальніше...

Владика Ярослав у Самборі: Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною [фото]

28 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У співслужінні о. Богдана Добрянського (декана Самбірського і адміністратора парафії) та місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2023)

У Різдві дівство зберегла Ти,в Успенні світа не оставила Ти, Богородице.Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.I молитвами Твоїмиізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, прославленої у Самбірській іконі, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого доблесного воїнства, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Ще декілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами світлосяйну славу Божества нашого Господа. А сьогодні, у день Успення Богородиці, мисленно ступаємо до Гетсиманії – до гробу, де було покладене Її тіло. Ця подія – таїнственна, як і таїнственними були стрижневі моменти Її земного життя, про яке розповідають нам Святе Письмо і Священне Передання. У святі Преображення ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам у Своїй Особі привідкрив Христос Спаситель. А сьогодні, у день Успення Пресвятої Богородиці, споглядаємо торжественне преображення смерти: з трагічної розлуки − у мирне переставлення й сон. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в оселі Небесного Отця. Кінець Її земного життя став переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу?Святий євангелист Лука бачить суть восхваляння Марії у вислові Єлисавети: «Щаслива Та, що повірила» (Лк. 1, 45), бо Величання Богородиці – це пісня до Бога, Який живе і діє в історії, це гимн віри та любови, що лине з серця Діви Марії. Вона жила зі зразковою довірою і зберігала в глибині серця слова Бога до Свого народу, обіцянки, дані Аврааму, Ісааку та Якову, творячи їх суттю Своєї молитви. Слово Боже у Величанні стало словом Марії, світильником на Її шляху. Завдяки повній посвяті і ревній вірі Вона удостоїлася вмістити у Своїй утробі Слово Боже, що сталося плоттю. Марія в очікуванні народження Ісуса − це новозавітний Ковчег Божий, який носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і повної радости. Тому Йоан Предтеча, зрадівши, «танцював» в утробі Єлисавети під час відвідин Пречистої Діви Марії, адже й цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Марія − «візит» Бога, який дарує радість. Це відчула Єлисавета і, сповнена Святим Духом, викликнула голосом сильним: «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого…?» (Лк. 1, 43). Також у Євангелії вміщені слова Богородиці, якими Вона пророчо передбачає цю перспективу прослави: «Ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1, 48). Це пророцтво поширюється на всю історію Церкви. Воно вказує на те, що слава Пресвятої Діви Марії тісно пов'язана з тим фактом, що Вона погодилася стати Божим знаряддям у спасінні світу й породити Ісуса Христа. Отже, застановімся, яке значення для нашого життя має Успення Пресвятої Богородиці? Перша відповідь: в Успенні ми бачимо, що Бог гарантує людині оселю в Себе (пор. Йо. 14, 2); Бог є домівкою людини, у Бозі є місце для людини. Марія, з'єднуючись із Богом, не віддаляється від нас, не відходить в невідому галактику. Тому той, хто прямує життєвими шляхами до Бога, наближається й до Неї. Богородиця, поєднана з Богом, має таке велике серце, що воно здатне прийняти все творіння. І Вона засвідчує це Своїми чудесними ділами по всій землі, у чудотворних іконах та відпустових місцях. Богомати поруч, Вона слухає нас, Вона допомагає, Вона близька до кожного з нас. Дорогі у Христі, від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши 1036 року войовничі орди печенігів, у подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії − Премудрости Божої, а над Золотими воротами − храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, у якому весь український народ було віддано під Покров Божої Матері. Відтоді й надалі Пресвяту Богородицю любить і з особливою набожністю вшановує наш український люд. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору, після жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу. На вихід із безнадії нам вказує ікона Матері Божої, прославлена у Самбірській чудотворній іконі. Як свідчать перекази та дослідники її зараховують до найдавніших українських ікон, що походять із XII–XIII ст. Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці належить до ряду богородичних ікон «умиління». Старослов’янське слово «умиління» вміщає в себе значення кількох сучасних слів: «скорботи», «милосердя» і «любові». На ній дитятко Ісус притуляється своїм обличчям до Богоматері. Однією рукою легеньким рухом повертає обличчя Богородиці до молільника, а другою рукою привідкриває Її мантію і в той спосіб немовби повторює слова, сказані на Голготі до свого улюбленого учня Йоана: «Ось Мати твоя», – а сьогодні ці слова нашого Господа линуть до всіх нас у скорботі засмучених війною, яку розпочала проти нашого народу московія. Пресвята Богородиця охороняє християн від відчаю та допомагає їм сказати «так» життю, незважаючи на присутність смерті, яку несе війна. Сьогодні ми відзначаємо 95-ту річницю коронації чудотворної ікони Самбірської Богородиці. Для того щоб більше осмислити значущість цієї річниці, згадаємо історичний контекст коронаційної події. 95 років тому, у 1928 році, Папа Римський Пій XI коронував Самбірську ікону Папською короною. Урочистий акт коронації звершив владика Йосафат Коциловський у свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня того ж року. Коронація ікони здійснюється тільки після визнання цієї ікони чудотворною, коли після ретельного дослідження звітується про численні чуда, пов'язані з даною іконою. Згадуючи 95-ту річницю коронації, ми цим виражаємо наше поклоніння та шанування Матері Божої і Її особливе місце в нашому житті та в нашому народі. Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає своїх вірних у їхній боротьбі зі злом, бо «Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла», – співаємо ми в нашій побожній пісні. Ось чому і сьогодні, у дуже скорботний час війни, ми молимось перед Самбірською чудотворною іконою про Її заступництво. Бо людський рід знає Її як помічницю покривджених, надію зневірених, убогих заступницю, засмучених утіху, недужих зцілення, грішних спасіння, всіх християн покров і прибіжище. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, відзначаючи 95-ту річницю коронації, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Просимо, щоб Пресвята Богородиця захистила нас, наших воїнів, покривджених від війни, Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькости Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь + Ярослав 28 серпня 2023 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь з нагоди відкриття та посвячення садочка в м. Самборі (2023)

Cлово з нагоди освячення пам’ятника митрополиту Володимиру Стернюку (2023)

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2023)

Проповідь з нагоди Преображення Господа нашого Ісуса Христа (2023)

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2023)

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь на п’яту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь на Різдво Йоана Хрестителя (2023)

Проповідь на четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь на Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь в Неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2023)

Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2023)

Проповідь на неділею Розслабленого (2023)

Проповідь на свято Великомученика Юрія Побідоносця

Проповідь на неділю Мироносиць (2023)

Проповідь на Томину неділю (2023)

Проповідь у Світлий Вівторок (2023)

Проповідь у Світлий Понеділок (2023)

Великоднє послання владики Ярослава (2023)

Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2023)

Проповідь у четверту неділя Великого посту (2023)

Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2023)

Проповідь у другу неділю посту (2023)

Послання з нагоди 30-річчя Самбірсько-Дрогобицької єпархії (2023)

Проповідь у Першу неділю посту – Неділю православ’я (2023)

Проповідь у Неділю Сиропусну (2023)

Проповідь у М'ясопусну неділю (2023)

Проповідь на неділю про Блудного сина (2023)

Проповідь на тридцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

Проповідь на неділю після Богоявленням (2023)

Проповідь на Богоявлення (2023)

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2022)

Різдвяне послання Владики Ярослава (2023)

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2022)

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на двадцять третю неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь з нагоди свята Покрову Пресвятої Богородиці (2022)

Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2022)

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2022)

Проповідь на тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2022)

Проповідь на День Незалежності Української Держави (2022)

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2022)

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Вітальний лист з нагоди 70-го ювілею Митрополита Ігоря (2022)

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь на Неділю Всіх святих (2022)

Слово з нагоди відкриття єпархіального медіа-центру "Благовість" (2022)

Проповідь на Зіслання Святого Духа (2022)

Проповідь в Неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2022)

Проповідь на Вознесіння Господнє (2022)

Проповідь на Томину неділю (2022)

Великоднє послання владики Ярослава (2022)

Проповідь на Квітну неділю (2022)

Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (2022)

Проповідь у четверту неділя Великого посту (2022)

Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2022)

Проповідь в 2-у неділю Великого посту (2022)

Проповідь в 1-шу неділю Великого посту (2022)

Проповідь в День молитви за мир в Україні (2022)

Розпорядження щодо поведінки духовенства в теперішній ситуації військового вторгнення Росії в Україну

Проповідь на неділю про Блудного сина (2022)

Проповідь з нагоди 295-ліття з дня об’явлення та 25-ліття обрітення Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (2022)

Проповідь на неділю митаря і фарисея (2022)

Проповідь на тридцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Розпорядження стосовно молитовних заходів за справедливий мир в Україні

Проповідь на найменування Господа нашого Ісуса Христа (2022)

Різдвяне послання владики Ярослава (2022)

Розпорядження в справі діяльності рухів та груп на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Слово з нагоди вшанування пам'яті 77-ої річниці переставлення праведного митрополита Андрея Шептицького в Архикатедральному Соборі святого Юра у Львові (2021)

Проповідь з нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці (2021)

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2021)

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2021)

Звернення з нагоди 30-ої річниці відновлення Незалежності України (2021)

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Проповідь під час прощі на Українській Кальварії (2021)

Проповідь на третю неділю після Зіслання Святого Духа (2021)

Проповідь з нагоди освячення храму святого апостола і євангелиста Йоана Богослова (2021)

Проповідь на неділю Мироносиць (2021)

Великоднє послання владики Ярослава (2021)

Проповідь на Квітну неділю (2021)

Слово владики Ярослава Приріза в імені Синоду Єпископів УГКЦ на похороні Віри Шевчук

Проповідь на неділю про Блудного сина (2021)

Проповідь на Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (2021)

Проповідь на найменування Господа нашого Ісуса Христа

Різдвяне послання владики Ярослава (2021)

Проповідь на двадцять восьму неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь на двадцять шосту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь на двадцять четверту неділю після Зіслання Святого Духа

Слово на відкритті VII-ї сесії Єпархіального Собору

Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь з нагоди Дня Незалежності Української Держави (24.08.2020)

Проповідь на десяту неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Проповідь з нагоди освячення храму Пресвятої Тройці у с. Задністря

Проповідь з нагоди Єпархіальної прощі до с. Биличі (2020)

Проповідь на неділю Святих Отців І Нікейського Собору (2020)

Проповідь на Вознесіння ГНІХ (2020)

Проповідь в Неділю Сліпонародженого (2020)

Проповідь на Неділю Самарянки (2020)

Проповідь на неділю Розслабленого (2020)

Проповідь на неділю Мироносиць (2020)

Проповідь на Томину неділю (2020)

Проповідь у Великий четвер (2020)

Великоднє послання владики Ярослава (2020)

Молитовний чин про заступництво Пресвятої Богородиці над українським народом

Звернення владики Ярослава до духовенства, монашества і вірних  Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

Проповідь у Хрестопоклонну неділю

Проповідь у Першу неділю посту - Неділю православ’я

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Шоста Академічна школа з педіатрії»

Проповідь у Неділю Сиропусну

Проповідь у М’ясопусну неділю

Звернення до духовенства щодо вшанування Героїв Небесної Сотні

Проповідь у Неділю про Блудного сина

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана (2020)

Проповідь у Неділю перед Різдвом (2020)

Проповідь на 28-му неділю після Зіслання Святого Духа

Різдвяне послання владики Ярослава (2020)

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2019)

Пастирське звернення до духовенства, монашества і мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії з нагоди 30-ї річниці виходу з підпілля та легалізації УГКЦ

Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь на вісімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа

Проповідь з нагоди свята Покрова Пресвятої Богородиці (2019)

Проповідь на сімнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2019)

Проповідь на шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2019)

Проповідь у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2019)

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2019)

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2019)

Слово з нагоди Дня Незалежності (2019)

Слово у 9-у неділю після П'ятидесятниці (2019)

Слово у 8-му неділю після П'ятидесятниці (2019)

Проповідь з нагоди освячення храму Св. Пророка Іллі (2019)

Проповідь в день Cв. Пророка Іллі (2019)

Проповідь з нагоди празника св. Апостолів Петра і Павла (2019)

Проповідь з нагоди тридцятої річниці виходу УГКЦ з катакомб (с.Биличі, Неділя всіх святих, 23.06.2019 р. Б.)

Проповідь з нагоди парафіяльного празника та 10-ліття храму в с. Долинівка, Тухольківського деканату (2019)

Слово з нагоди 15 років від заснування Всецерковного реабілітаційноого центру «Назарет»

Великоднє послання владики Ярослава (2019)

Проповідь в 1-шу неділю Великого посту - Неділю православ’я (2019)

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Четверта Академічна школа з педіатрії»

Неділя 31-ша по Зісланні Святого Духа (2019)

Проповідь у свято Собору св. Івана Хрестителя (2019)

Різдвяне послання владики Ярослава (2019)

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Трускавецькому деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Лішнянському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті

Проповідь у свято Покрова Пресвятої Богородиці (2018)

Проповідь на неділю після Воздвиження

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Сколівському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Славському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Судововишнянському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті

Слово з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в м. Рудки

Проповідь владики Ярослава в Неділю Всіх Святих Українського Народу (2018)

Проповідь з нагоди прощі у Грушові (2018)

Проповідь на Божественній Літургії з нагоди святкування 25-літнього Ювілею Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у Дрогобицькому деканаті

Великоднє послання владики Ярослава (2018)

Декрет проголошення Ювілейного року з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Різдвяне послання владики Ярослава (2018)

Вступне слово на відкритті науково-практичної конференції «Виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України»

Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка

Великоднє послання владики Ярослава (2017)

Проповідь владики Ярослава в Другу неділю Великого посту (2017)

Різдвяне послання владики Ярослава (2017)

Проповідь на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди 20-річчя Дрогобицької духовної семінарії

Місія Дрогобицької духовної семінарії

Пасхальне послання владики Ярослава (2016)

Проповідь на першу неділю Великого Посту (2016)

Слово з нагоди зустріч з воїнами та волонтерами - «Дрогобич-SOS - допомога армії»

Слово з нагоди святкування 202- річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

Слово з нагоди вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні (2016)

Проповідь владики Ярослава в Навечір'я Різдва Христового (2016)

Слово владики Ярослава в Неділю перед Різдвом (2016)

Різдвяне послання владики Ярослава (2016)

Слово з нагоди відкриття Ювілейного року Божого Милосердя в Катедральному храмі

Декрет про проголошення Ювілейного року Божого милосердя в Самбірсько-Дрогобицькій Єпархії УГКЦ та затвердження плану заходів щодо його відзначення

Молитва за захисників України у свято Покрова Пресвятої Богородиці

Слово з нагоди 150-ліття з дня народження митрополита Андрея Шептицького

Проповідь на свято св. Володимира Великого

Вступне слово на академії в Старому Самборі присвяченій Митрополиту Андрею (Шептицькому)

Слово на святкуванні Днів Європи у м. Дрогобичі

Слово у Світлий понеділок (2015)

Пасхальне послання владики Ярослава (2015)

Слово з нагоди святкування 201- річниці від дня народження Т.Г. Шевченка

Вступне слово на відкритті заходів з нагоди 200-тої річниці від дня народження о. Михайла Вербицького

Слово владики Ярослава в ІІ-у річницю смерті владики Юліана (Вороновського)

Різдвяне послання владики Ярослава (2015)

Післясоборове пастирське послання Преосвященного Владики Ярослава до духовенства, монашества та мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ

Пастирське звернення до вірних Самбірсько–Дрогобицької єпархії з нагоди 25-річниці легалізації УГКЦ

Слово з нагоди відкриття Року пам'яті митрополита Андрея Шептицького

Вітальне слово з нагоди відкриття Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Проповідь з нагоди Преображення Господнього

Великоднє послання владики Ярослава (Приріза)

З приводу геройської смерті блаженної пам'яті

Пастирське послання з нагоди скликання Єпархіального собору

Пастирське звернення Преосвященного владики Ярослава з приводу суттєвого загострення суспільно-політичної ситуації

Проповідь на свято первомученика та архидиякона Степана

Проповідь в Навечір'я Різдва Христового (2014)

Різдвяне послання владики Ярослава (2014)

Звернення щодо подій на "Євромайдані"

Проповідь на Божественній літургії з нагоди освячення каплиці у монастирі Сестер-Служебниць

Проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці

Слово владики Ярослава на початок навчального 2013/14 року Божого

Проповідь на празник Успення Пресвятої Богородиці у Самборі

Привітальне слово учасникам конференції "Християнське виховання - то справа любові"

Проповідь на свято св. Володимира Великого

Проповідь на Неділю всіх святих українського народу

Проповідь на Божественній літургії під час загальноєпархіальної Прощі до с. Билич

Слово з нагоди освячення єпархіального центру «Карітас»

Подячне слово на Архиєрейській Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Владика Ярослав в інтерв’ю газеті «Експрес»: «Якщо людина глибоко пізнала Бога, то вона готова розділити цей досвід з іншими»

Проповідь з нагоди освячення храму Воскресіння Христового

Великоднє послання преосвященного владики Ярослава (Приріза)

Слово на похороні Владики Юліяна в Уневі

Слово владики Ярослава на Богоявлення Господнє

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького [аудіо]

Звернення владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького, щодо підтримки благочинної акції «Різдвяна свічка»

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Роль Університету та Церкви у вихованні сучасної молоді»

Слово з нагоди 50-річного ювілею музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Проповідь владики Ярослава з нагоди 625-річниці м. Борислава

Слово владики Ярослава з нагоди благословення початку навчального 2012/2013 року

Проповідь владики Ярослава на празник Успення Пресвятої Богородиці

Звернення з приводу загострення суспільно-політичної ситуації в Україні через намагання впровадити в життя законопроект «Про засади державної мовної політики»

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) на тему соціального служіння Церкви

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди вручення дипломів випускникам Дрогобицької духовної семінарії

Слово з нагоди 120-ї річниці з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

Проповідь владики Ярослава з нагоди прощі у с. Грушів на Дрогобиччині

Звернення до молоді Преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького

Великоднє послання "Воскрес Ісус із гробу"

Проповідь владики Ярослава у третю неділю Великого посту (2012)

Проповідь владики Ярослава у другу неділю Великого посту (2012)

Християнська керигма: актуальність проповідницького служіння у Церкві

Проповідь владики Ярослава у першу неділю Великого посту (2012)

Слово владики Ярослава (Приріза) у Сиропусну неділю

Інтерв'ю владики Ярослава (Приріза) для газети "Коловорот"

Різдвяне послання владики Ярослава (Приріза)

Подячне слово владики Ярослава (Приріза) під час його інтронізації на престіл Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні його інтронізації для часопису "Наш Собор"

Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) напередодні інтронізації для часопису "Слово"

Передмова до монографії про о. Маркіяна Шашкевича

Проповідь на Різдво Івана Хрестителя

Проповідь з нагоди освячення храму блаж. Миколая Чарнецького у с. Ваньовичі на Самбірщині

Проповідь в урочищі Саліна у 70-ту річницю трагедії

Проповідь в Неділю Всіх святих під час прощі у Биличах

Проповідь під час завершення навчального року 2010/11 у Дрогобицькі духовній семінарії

Проповідь в неділю Святих Отців І Нікейського Собору

Звернення до учасників конференції «Перспективи розвитку української ікони в ХХІ столітті. Богослов’я і пошук образу»

Привітальне слово на європейському фестивалю хорів «Культура і духовність – багатство Європи» в Трускавці

Проповідь у неділю Жінок-Мироносиць під час прощі у Грушеві

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди 75-літнього ювілею владики Юліяна

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Любомира під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

Привітальне слово владики Ярослава до Блаженнішого Святослава під час святкування 75-літнього ювілею владики Юліяна

Слово на завершення Хресної дороги у м.Самборі

Слово на початок Хресної дороги у м.Самборі

Владика Ярослав (Приріз). Привітальне слово до учасників єпархіальної конференції монашества

Владика Ярослав (Приріз): "Сьогодні важливо є відроджувати історичну пам'ять, відбудовувати храми, але найважливішим є відновити людину"

"Христос входить у Єрусалим, а це - символ нашого серця," - проповідь владики Ярослава на свято Входу Господнього у Єрусалим

Проповідь на празник Входу Господнього у Єрусалим

Проповідь у Другу неділю Великого Посту

Проповідь у Першу неділю Великого Посту

Спогади про владику Івана Хому

Митрополит Андрей Шептицький – душпастир свого народу

Слово з нагоди 50-літнього ювілею українського Екзархату в Німеччині (м. Мюнхен, Німеччина)

Місія Східної Католицької Церкви в житті Вселенської Церкви і в модерному світі (доповідь на міжнародній коференції у м. Гамінг, Австрія)

Слово владики Ярослава (Приріза) до учасників наукової конференції з нагоди 85-ої річниці з дня заснування УБНТ

Інтерв’ю владики Ярослава (Приріза) газеті «Франкова криниця Підгір’я»

Звернення владики Ярослава (Приріза) до молоді на всеукраїнській конференції "Молодь у Церкві ІІІ тисячоліття: Рік після Собору"

Представлення Документа Собору монашества УГКЦ «Ідентичність монашества в покликанні і служінні»

Проповідь владики Ярослава (Приріза) на прощі у с. Биличі

Слово на урочистій академії з нагоди ювілеї 200-ліття кафедрального храму Пресвятої Трійці м. Дрогобича

Слово на конференції у м. Трускавець, присвяченій 150-річчю від Дня народження І. Франка

На шляху до Емауса (звернення до молоді Синодальної комісії у справах молоді УГКЦ)

Владика Ярослав Приріз дав інтерв'ю Ватиканському радіо

Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) під час відкриття навчального року у Дрогобицькій Духовній Семінарії

Проповідь владики Ярослава (Приріза) на празник Успення Пресвятої Богородиці у м. Самборі

Богословський вимір душпастирства молоді (доповідь на IV Сесії Патріаршого Собору УГКЦ «Молодь у Церкві ІІІ Тисячоліття»)

Проповідь владики Ярослава (Приріза) під час загальноєпархіяльної прощі до с. Зарваниця

Привітальне слово владики Ярослава (Приріза) з нагоди зустрічі Патріарха УГКЦ із жертводавцями Патріаршого Собору

Подячне слово владики після хіротонії

«Сповнити Божу волю – це мета мого життя» (інтерв’ю для часопису "Слово" напередодні єпископської хіротонії)

«Кожен член монашої спільноти повинен стати людиною відповідно до Божого задуму» (інтерв'ю для офіційного сайту УГКЦ після завершення конференції монашества УГКЦ „Покликання і формація”)