У Дрогобичі відкрили барельєф митрополита Андрея Шептицького [фото]

12 жовтня на фасаді головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, освятив барельєф митрополита Андрея Шептицького.   Детальніше...

Вступне слово на відкритті науково-практичної конференції «Виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України»

Вельмишановна пані Ректор,Високодостойні професори, викладачі,Всесвітліші та всечесніші отці,Дорогі студенти, шановні учасники нашої науково-практичної конференції. Я радий вітати організаторів, доповідачів та учасників конференції про виховні ідеї митрополита Андрея Шептицького в освітньому просторі сучасної України. Хотілося б, щоб вона не лише була доброю нагодою для зустрічі однодумців, але й послужила поштовхом для нових і, надіюсь, плідних досліджень великої спадщини цього українського Мойсея. «У кожній праці і в кожнім слові я шукаю лише добра для народу, зглядом котрого почуваюся до важних і святих для мене обов’язків», - писав митрополит Андрей. Ці слова можна назвати гаслом усіх його ініціатив і трудів. І це його великий нам заповіт. Митрополит був людиною глибокої культури, мудрого слова, широких поглядів, сильної волі та сміливої дії. Він промовляв і надалі продовжує промовляти до людей усім своїм життям. Для нас він –  пастир, богослов, вихователь, проповідник, святитель, будівничий, меценат, дипломат та святий учитель віри. Перелік зробленого ним ніколи не буде вичерпним. Митрополит Андрей – приклад для всіх нас, як можна вірно і жертовно служити Божому народові. Він не лише кермував Церквою – він розвивав цілу християнську цивілізацію Галичини, привносячи християнські цінності в такі суспільні сфери, як освіта, наука, мистецтво, охорона здоров’я, законодавство тощо. І всюди він діяв справді як Слуга Божий. Митрополит Андрей був не лише духівником, а й великим просвітителем і натхненником українства та його культури. Він був переконаний, що день волі українського народу прийде, тому передав духовним своїм дітям прозорий план «Як будувати Рідну Хату». Це послання стало дороговказом духовно-культурного розвитку української нації. Особливий акцент у ньому Митрополит робить саме на виховній функції Церкви, але, вважаю, що всі ці поради і настанови відносяться і до родини, і до освітніх закладів. Послання «Як будувати Рідну Хату» подає вказівки, як вийти із важкого становища, як морально оздоровити націю. У цій праці, написаній у грудні 1941 року, можна знайти розв'язки й ліки на різні проблеми й труднощі, що їх сьогодні переживає Україна. Мудрість та практичні організаторські здібності Митрополита Шептицького яскраво проявили себе у його словах та діях щодо освіти. Він був системною людиною і справді намагався будувати систему - чи то кооперативів, чи то освітніх, чи то культурних установ. Закладав сиротинці, школи, народні доми і читальні, професійні школи, малі семінарії, наукові товариства, зрештою заснував Греко-католицьку богословську академію, яка від дня заснування розумілася ним і її ректором о. Йосифом Сліпим як майбутній український університет. Він вмів бачити талант та завжди шукав способи його підтримати, завдяки його меценатству сотні українських дітей та молоді змогли навчатися і закладати основу майбутньої української інтелігенції. Така тактика дозволила йому виховати більше 200 семінаристів закордоном, які пізніше допомагали йому як священнослужителі у душпастирській та науковій праці у митрополії. Він засновував чоловічі та жіночі гімназії, підтримував їх фінансово. Митрополит допомагав не лише талановитим студентам, але загалом прагнув підвищити рівень освіченості населення. Якщо зібрати разом усі його ініціативи - освітні і господарчі, то стає зрозумілим, що ці сорок років його зусиль сьогодні назвали б дивом і великим проривом. Життя Митрополита також вчить нас великої довіри до Бога. У часі своєї кончини він бачив, як тоталітарна система руйнувала все те, що він так віддано будував все своє життя, але пройшло 50 років і ми бачимо, що всього не зруйнувала, ми відбудовуємо націю на закладеному ним фундаменті. Велику роль Митрополит приділяв Церкві та її суспільно виховній та освітньої ролі, тому як його спадкоємці, ми почуваємося відповідальними розвивати цей спадок. «Церква відіграє важну роль у будівництві Батьківщини, про це не можна сумніватися... Церква виховує народи, вона вщіплює в душу дитини ті християнські чесноти, які роблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина», - писав Митрополит Андрей. Якщо повернутися до теми конференції, то я певний, що ми дізнаємося багато ще нової інформації і відкриттів у галузі просвітництва Праведного Митрополита, однак, що може їх об’єднати? У пастирських посланнях та інших працях Андрея Шептицького знаходимо чимало висловів про правдиву мудрість. Мабуть, мудрість і є однією з його фундаментальних виховних ідей. Розповідають, що коли після 18-річної каторги в Сибіру ісповідник віри митрополит Йосиф Сліпий прибув у 1963 р. до Рима, то у своїх розмовах зі співробітниками часто посилався на мудрість свого великого попередника. Не раз ставав він посеред коридору, ставлячи собі самому запитання: «А що в цьому випадку зробив би покійний митрополит Шептицький?» Думка слуги Божого Андрея, його всеохопна мудрість були для Патріарха Йосифа найбільшим скарбом для будування майбутнього Церкви і для вирішення проблем своїх буднів. Тому розмова українців із Митрополитом Шептицьким не припиняється ніколи. Міняються епохи, та він незмінно промовляє до нас Божою мудрістю та обставинами свого життя – промовляє так, ніби є нашим сучасником. Поставмо й ми собі це питання: а що порадив би нам Митрополит Андрей Шептицький, якби був між нами сьогодні? Освячений барельєф на фасаді університету уприсутнює Праведного Митрополита Андрея Шептицького у нашому Дрогобицькому університеті, нехай він буде для всіх, хто навчає і навчається у ньому, порадником мудрості і заступником у Господі.   Детальніше...

У Дрогобичі відсвяткували 15-ліття академічного душпастирства [фото]

12 жовтня в Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобич Архиєрейською Літургією розпочались святкування 15-ліття душпастирства академічної молоді в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Олега Кекоша, відповідального за академічне душпастирство, капеланів вищих навчальних закладів Дрогобича, а також академічних капеланів Львова й Тернополя. На Літургії був присутній ректорат Дрогобицького педуніверситету на чолі з ректорем проф. Надією Скотною. Молитву супроводжував Дрогобицький камерний хор "Легенда". Детальніше...

Проповідь з нагоди 15-ліття академічного капелянського служіння в Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім. Івана Франка

Дорогі у Христі! Ми щойно прослухали з Вами євангельську розповідь про обрання Христом 12-ох апостолів. У ній хочеться звернути вашу ласкаву увагу на три аспекти. По-перше, Євангелист Лука розповідає нам, що перш ніж обрати мужів, яким буде доручена проповідь Євангелія по всьому світі, тобто надзвичайно важливе завдання, Христос піднімається на гору, щоб помолитися. Це дуже важливий знак для нас. Христос вчить молитви найперше власним життям і прикладом. Його зв'язок з Отцем постійно проявляється як у публічній діяльності, так і в особистому довірливому спілкуванні з Ним. Гора у біблійній традиції – символ духовного подвигу, адже щоб зійти на неї, необхідні певні зусилля. Гора – піднімається над земною поверхнею, і це – говорить нам, що у молитві нам слід піднятися над земною метушнею, як співаємо на Божественній Літургії – «всяку нині житейську відложім печаль». Молитва – розмова з Богом. Перед тим, як «розмовляти з Богом», необхідно звершити певний духовний труд, зосередитися, зібратися з думками, віддалитися від того, що може бути перешкодою для стояння перед Богом. Без цього духовного приготування наша молитва не відбудеться і залишатиметься егоїстичним монологом, ніколи не досягне рівня діалогу з Тим, Хто, як наш Небесний Отець, найкраще знає, що нам найбільше потрібно. Те, що Христос молиться перед обранням апостолів вчить нас, що перед прийняттям важливих рішень, готуючись до виконання вагомих завдань, слід помолитись, щоб Бог своєю благодаттю скріпив наші скромні людські зусилля. Це добре усвідомлював наш український народ, виразивши це у відомій приказці: «Без Бога – ані до порога!». Тому ми зранку молимося і просимо Божого благословення на день, який нам належить прожити. Стаючи до роботи, прикликаємо Божу допомогу. В складних життєвих ситуаціях просимо поради і просвічення у Господа. У 1513 році Мікеланджело Буонаротті завершив фрески, які є окрасою Сикстинської каплиці у Ватикані. У чудовій сцені сотворення життєдайний палець Бога простягається і майже – але не зовсім – торкається простягнутого пальця напівлежачого Адама. Молитва є саме тим, що заповнює цю прогалину між цими двома пальцями. Адже Бог у Сикстинській метафорі є творча, життєдайна, спасаюча, відкуплююча рука, яка вічно простягається до нас, а історія спасіння є історією того, як підносилися наші руки (або відмовлялися підноситися) у безконечному прийнятті цього дару та благодаренні за нього. Другий момент, на який хочеться звернути увагу у сьогоднішньому євангельському читанні, це те, кого кличе Христос до важливої місії – бути Господніми апостолами, тобто посланцями. У ті часи, знаємо, існували визначні школи, які готували фахових промовців і мислителів. Здавалося б, саме їх вартувало б вибрати для проповіді Христового Євангелія. Проте Господь обирає простих і бідних людей, рибаків. І вони після невеликого періоду часу перебування з Ним, зодягнувшись силою з висоти у Зісланні Святого Духа, з провінційної Юдеї поширили Добру новину по всьому світі. Завдяки їх діяльності і посвяті Церква Христова зі спільноти кількох десятків найближчих послідовників Христа виросла у понад мільярдний Божий люд, що проживає на всіх земних континентах. «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних» (1Кор.1,27). Сталося справжнє Боже чудо. Євангеліє проповідується не завдяки матеріальним ресурсам та майстерності людських зусиль, а завдяки Божій силі. Її, як це демонструє історія, не можливо заарештувати, ув’язнити, переслідувати, вбити… Вона завжди переможе. Чого це може навчити нас? – Якщо покладатимемось на Бога, то нам під силу навіть, здавалося б, нездійсненні речі. І це не лише у євангельській проповіді, але й у нашому повсякденному житті. З Божою допомогою прості рибаки, навчені Христом, змінили світ. З Божою допомогою і ми здатні ступати на нові рівні існування, сягати нових обріїв. Третій аспект, який зауважуємо, це – згадка про Юду Іскаріотського. Невже Всевідучий Господь не знав, що серед тих, кого Він вибрав, виявиться той, хто його зрадить? Хіба Бог не знав, що Адам, якого Він створив, згрішить, а його потомки розіпнуть Його? Очевидно, що знав. І тим не менше Він робить це, бо безмежно довіряє кожній людині. Перед кожним Він розкриває перспективи стати іншим, змінитися, стати кращим, навіть коли увесь земний досвід підказує нам, що це неможливо. Звичайно, не всі оправдовують оцю довіру Бога, і в цьому трагедія людини, і це завдає болю Богові. Але для багатьох це відкриває неймовірний шанс, завдяки якому і людина спасається, і небо радіє. Як каже Євангелист Матей, «Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло. Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.» (Мт. 18,11-14). І скільки ж то таких прикладів ми знаходимо в людській історії, коли грішник «був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.» (пор. Лк.15,24)! Пам’ятаймо про цю безмежну Божу довіру до нас! Дорогі у Христі! Євхаристія з грецької мови – «благодаріння», «подяка». Цією Божественною Літургією ми благодаримо Бога за 15 років започаткування капеланського служіння в нашому Дрогобицькому Педагогічному Університеті ім.. Івана Франка. Ми дякуємо Богові, Який благословив це добре діло. Ми також дякуємо усім людям доброї волі, завдяки яким воно починалося і триває. Насамперед, це – провід Університету, який 15 р. тому побачив перспективи цієї тоді незвичної справи. Незвичної для пострадянської України, синів і дочок якої до того кількадесят років переконували, що людину слід ізолювати від Бога і Церкви. Але справи потрібної, як в цьому віками переконався весь цивілізований світ, а зараз поступово, хоч і такими невпевненими кроками, повертається наша держава, запроваджуючи капеланське служіння в навчальних закладах, у війську, медичних установах, у в’язниці тощо. Ми сьогодні радіємо, що академічний капелан присутній на кафедрах Дрогобицького Університету, бо знаємо, що там він уприсутнює найважливішу кафедру – Кафедру Божої Премудрості, без якої неможливий повноцінний розвиток людської особи. Двохтисячолітня християнська антропологія трихотомічно розглядає людину як дух-душу-тіло. Чи допустимо перешкоджати росту якогось члена людського тіла, наприклад, руки чи ноги, чи будь якого іншого? Чи буде готовою до самостійного життя така людина? – Напевне, що ні! Так само і комплексний підхід до освіти та виховання людини не може обмежуватися лише її тілом і душею, а нехтувати її духом. Один з найбільших учених минулого ХХ ст. Альберт Ейнштейн стверджував: «Людство без релігії перебувало б у варварському стані свого розвитку… Релігія, мистецтво і наука – це три вітки одного дерева. Усі ці устремління спрямовані до облагороджування життя людини, до того, щоб вивести індивідуум зі сфери суто фізичного існування у сферу свободи». Дух людини має виховуватись у Дусі Божому, Святому! Створена на Божий образ людина може розвинути свої здібності, таланти й потенціал тільки у Бозі. Духовність породжує шляхетність, допомагає кожній людині стати людиною, а нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності цивілізації, тому християнські аргументи залишаються найвагомішими. Для того, щоб виховати здорову, культурну спільноту людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі. Християнське виховання виправдало себе у світовій педагогіці. Завданням українського академічного капелана є подбати, щоб паростки молодих поколінь защеплювались на цьому надійному стовбурі світових традицій, до яких наш народ прищепив Св. Володимир Великий у 988 р.Б. Добре, що теперішній провід нашого Університету це усвідомлює. Сподіваюся, що сьогоднішні урочистості дадуть ще більший поштовх розвитку академічного капеланства. Кожен ювілей – нагода поглянути у минуле, проаналізувати його і зробити висновки для майбутнього. Нехай таким буде і наш невеликий 15-літній ювілей капеланства в Дрогобицькому Університеті. Дякуймо Богові за досягнуте, розширюймо наші плани на майбутнє, шукаймо людей, які б допомогли нам їх реалізувати, та просімо Господа, щоб посилав на це наше служіння і труди Своє щедре благословення. Детальніше...

Владика Ярослав: Усі ми потребуємо глибини: глибини людськості, глибини правдивої віри, глибини автентичності, глибини отриманого дару покликання і харизми

8 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Завершились реколекції для священиків єпархії

5 жовтня подячним молебнем до Пресвятої Богородиці завершились реколекції для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії, які провів о. Юрій Щурко, завідувач кафедри біблійних наук Українського католицького університету. Детальніше...

Владика Ярослав: Хрест – це вічно живий символ безконечної любові Бога до грішної людини

27 вересня, у свято Воздвиження чесного і животворящого Хреста, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький,  відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Тройці м. Дрогобич. Детальніше...

У с. Лавочне на Сколівщині освячено новозбудований храм [фото&відео]

24 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит на парафію с. Лавочне на Сколівщині. Після того, як архиєрея привітала місцева молодь, розпочався чин освячення новозбудованого храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Опісля владика відслужив урочисту Літургію в новому храмі. Йому співслужив о. Андрій Петришин (декан славський), о. Олег Вереснюк (адміністратор парафії), о. Юрій Щурко (викладач УКУ) і священики славського і рудківського деканатів. Детальніше...

Греко-католицькому садочку "Ангелятко" виповнилось 10 років [фото]

22 вересня у м. Дрогобич, в храмі святих мучениць Віри, Надії й Любові й матері їх Софії, відбулась Архиєрейська Літургія з нагоди 10-літнього ювілею греко-католицького садочку «Ангелятко». Богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Тараса Гарасимчука (пароха парафії Пресвятої Трійці), о. Івана Гнатіва (адміністратора храму), о. Ростислава Мелеха, о. Юрія Завійського (сотрудників парафії Пресвятої Трійці) і о. Ярослава Копичина. Літургію супроводжував хор сестер Згромадження Святого Йосифа Обручника. Участь в молитві взяли вихователі, вихованці, випускники дошкільного закладу, а також їх батьки й доброчинці. Детальніше...

Владика Ярослав освятив після оновлення храм у м. Хирів на Старосамбірщині [фото]

21 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію м. Хирів на Старосамбірщині. Перед початком Святої Літургії єпископ освятив оновлений храм. Детальніше...