Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розплилися в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу УГКЦ. У сьогоднішньому Євангелії від Матея ми довідуємося про оздоровлення Ісусом розслабленого у місті Капернаумі. А євангелист Марко доповнює цей епізод ще іншими цікавими деталями. Він розповідає, що розслабленого несли четверо осіб, котрі для того, щоб врятувати свого товариша проявили надзвичайну второпність. Отож, щоб внести хворого до вщерть наповненого дому, де навчав Христос, вони розкривають стелю і через неї опускають його до стіп Спасителя, як останньої їхньої надії (пор. Мк 2,4).             Хоч ми не знаємо про цих осіб, хто вони були, чи друзі чи просто знайомі, однак бачимо те, як високо Ісус оцінив їхню віру, через що навіть прощає гріхи розслабленому, називає його лагідно сином, оздоровлюючи його як духовно, так і фізично. З того явно бачимо, яку велику силу має віра і молитва «посередників» перед Господом, тобто тих, які просять за когось. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліпленні своїми болями, зневірені та розчаровані. Проте наша молитва та свідоцтво нашого життя,якщо ми наполегливі,приведуть їх до Христа, і Він вчинить з ними по нашій вірі. Євангеліє прямо не говорить, які гріхи вчинив розслаблений, однак ми щиро подивляємо співчуття цих чотирьох осіб, які несли його, майже мертвого, на ношах до Ісуса. Можливо вони, пройшовши вже довгий шлях, залишили свої сім’ї, щоденні турботи тільки для того, щоб помогти своєму ближньому у його горі. Як дуже і ми сьогодні потребуємо такого духу спільноти, солідарності, братерства у наших парафіях, у наших церквах, у нашому суспільстві, у нашій державі, яка переживає підступні і жорстокі напади північного агресора. Отого духу, котрий би допоміг відродити нашу Церкву, історію, культуру, традиції та високо підніс би духовність нашого народу, зокрема, - відчуття відповідальності усіх християн, як духовенства, так і мирян за свою Церкву та одні за одних. Нам ще так багато треба вчитися від цієї правдивої спільноти первісної Церкви, про котру читаємо в Діяннях апостольських, що «громада вірних мала одне серце і одну душу» (пор. Ді. 4.32). Вражаючим фактом є, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Віра є джерелом чудес, сопричастям з Богом, скарбницею благ. Віра є сміливістю супроти неможливого, вона уводить нас у сопричастя з Богом, для Якого нема нічого неможливого (пор. Лк 1, 37). Незважаючи на те, чи приймає людина, чи ні той факт, що вона сотворена Богом, Бог має до неї батьківські відчуття, називає її «сином» чи «дочкою». Батьківська любов Бога є водночас джерелом прощення. «Твої гріхи відпускаються», - каже Ісус. Бог віддаляє від нас наші упадки, про які ми постійно згадуємо, віддаляє від нас усе негативне що ми зробили і що носимо у собі коли каємось. Прийняти прощення є найвеличнішою людською дією, яка робить нас тими, ким ми є, – улюбленими дітьми Божими. Однак, той, кому прощено, той має прощати. А хто не прощає, той ще не прийняв прощення (Мт 6, 12; 18, 35) і не знає Господа (Єр 31, 34). Гріх руйнує відносини людини з Богом, які можуть, проте, бути відновлені у прощенні. Кожен з нас носить у собі свої «розслабленості». Деколи розслабленість паралізує нас так, що не можемо ходити. Деколи ми пориваємося вийти зі стану розслабленості, відчайдушно намагаємося встати з ложа гріха, прагнемо відчувати себе живими. І тоді Ісус з Назарету, бачивши нашу віру чи віру тих, хто просить за нас, віддаляє від нас нашу розслабленість, наш гріх. А деколи ми зовсім не бачимо своєї розслабленості і, звісно, не намагаємося від неї звільнитися, або навпаки, добре бачимо і розуміємо розслабленість свого духа, але не готові почути: «Встань і ходи!». Нам здається, що це занадто складно, що це не для нас, адже і так, у розслабленому стані, можемо існувати. Христос каже кожному з нас: «Прощаються тобі твої гріхи. Встань і ходи!». Але не кожен з нас це чує. Чує лише той, хто вважає себе грішником і розслабленим. Не чує той, хто вважає себе праведним і здоровим… Тому покликання Церкви – нести світові визволення через свідоцтво прощення і нового життя, яке з нього розпочинається.Ніколи не забуваймо, що Церква – це місце зустрічі з Богом, де ми пізнаємо Його превелику любов до нас, а також вчимося і самі виявляти любов та сприйняття інших. Спільна молитва має бути для всіх нас надзвичайно важливою. Пам’ятаючи слова Христа, котрий сказав, що там, де двоє, або троє зібрані в Його ім’я, там Він посеред них, ми не можемо собі позволити злегковажити спільною Літургією в Церкві, особливо в неділі та свята. Також життєдайними є для нас святі Тайни Сповіді та Євхаристії. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення, наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Ці слова, які Господь Ісус сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”, вони можуть прозвучати і до нас, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, паралізованих відносин з ближніми і піти в нове життя миру і здоров’я. Пам’ятаймо, що мета життя кожної людини полягає у з’єднанні з Христом. Тільки така зустріч несе у собі силу відродження наших душ, воскресіння любові до Бога, самих себе і до наших ближніх. У Христі ми дійсно свобідні, правдиво щасливі. Тоді ми і справді навчимося не іти сліпо за примарними ідеалами цього світу, що так часто полонюють людські серця через різні середники впливу, різного роду узалежнення. Стараймося відверто відкидати все, що є недобре у суспільстві. Відважно відмовляймося від всього, що принижує гідність та покликання людської особи. Неухильно дотримуймося християнських принципів: навіть, якщо багато ідуть на компроміси зі злом, ми маємо цінувати життя, будувати своє щастя на Божій основі, приготовляти собі, своїм рідним та ближнім життя вічне, а для того нам потрібно бути собою, слухати голосу Господа. Ось чому, любі брати і сестри, наука про розслабленого у Капернаумі звернена сьогодні до кожного з нас – щоб здоровий глузд життя постав над культом гріха та смерті, а це можливо через Боже чудо в кожному серці, у глибині кожної душі. Особливо тоді, коли щодня старатимемося зустріти Христа, навертаючись на правдиву дорогу Божих заповідей та християнських чеснот, тоді зможемо бути правдивою підпорою в будуванні справжньої Церкви, тобто правдивої спільноти віруючих людей у Христі Господі. Нехай допомагає нам у цьому Господь, а Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь! + Ярослав 8 липня 2018 року Божогосмт. Східниця Детальніше...

У Підбузькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

8 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Східниця на Дрогобиччині. Цього дня духовенство й вірні Підбузького деканату святкували також 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Василя Штокала, декана підбузького та адміністратора парафії, і священиків підбузького деканату. Детальніше...

Слово з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в м. Рудки

Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Церква – Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому карпатському краї, святкує 25 років від заснування Самбірсько-Дрогобицька Єпархія. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Церква насамперед є таїнством Воскреслого Господа і празник П’ятидесятниці який ми недавно святкували є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів творить з цієї спільноти Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду - окремої культури, народу і місцевості. Христовій благовісті завдячуємо і ми свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій скромний ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Сьогодні у своїй подячній молитві ми прибули до цілющого джерела нашої Церкви у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії – до Рудківської Богоматері. Це паломницьке місце є одним із тих численних місць, де її материнський омофор особливо відчутно торкається кожного з нас, нашої Церкви і загалом усього багатостраждального українського народу. Боже Слово, яке ми чуємо сьогодні у п’яту неділю по Зісланні Святого Духа, об’являє нам Ісуса Христа, Який повертає гідність людині. Євангелист Матей розповідає нам про подію, що відбулася з протилежного боку Галилейського моря, у Гадаринському краю, цю території переважно заселювали поганам, включаючи багато єврейського населення. Присутність свиней, ще чіткіше підкреслює поганський характер регіону, оскільки євреї свиней не тримали. Відтак, через ці географічні вказівки, Матей наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20). Ключем до розуміння сьогоднішньої Євангельської події є слова святого Григорія Нісського: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність». Щоразу, коли людина потрапляє в руки зла, вона втрачає гідність. Але Бог є джерелом гідності людини. Він Той, Хто дає цю гідність. І щоразу, коли людина потрапляє в руки злого або коли догоджає своїм найнижчим пристрастям, вона потрапляє в рабство гріха, втрачає подобу Божу в собі. Якщо людина дає себе в руки ненависті, то її поведінка стає не людською. І саме Господь Бог є Той, Хто в людини не забирає її гідність і свободу, а навпаки – дає, оберігає і є її джерелом. Застановімося у світлі цього Євангельського читання на Божій присутності. Ісус Христос приходить до нас, як Він тоді прийшов до цього Гадаринського краю. Так і сьогодні, в тій хвилині, в тій Службі Божій, у Святих Тайнах, Він приходить до кожного з нас. І та Божа присутність справді зможе змінити все те, чим ми живемо, чим поневолені, якщо поставимо Ісуса Христа у центрі свого життя. Якщо Він стане в центрі нашого життя, то ми станемо вільні від зла, ненависті, вільні від того, що нас поневолює. Але ми мусимо Його впустити в наше особисте життя, в нашу землю, наше серце, наші думки, у наше життя. Сьогодні ми, на відміну від гадаринців, просимо нашого Господа: не хочемо, щоб Ти покинув наш край, перебувай серед нас, визволи нас від війни, чвар і поділів, виведи нас із гробів, у які нас знову ворог хоче замкнути. Дай нам свободу сповідувати Тебе як єдиного істинного Бога й бути лише Твоїм єдиним, неподільним Божим людом, єдиною нацією, єдиним українським народом. + Ярослав м. Рудки1 липня 2018 року Божого Детальніше...

У Рудках вшанували чудотворну ікону і відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

1 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію Пресвятої Євхаристії м. Рудки на Самбірщині. Цього дня Церква почитає Пресвяту Богородицю, прославлену в Рудківській чудотворній іконі. Крім того, у цей день духовенство й вірні Рудківського деканату святкували також 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Івана Заяця, декана рудківського, о. Богдана Ванівського, адміністратора парафії, та священиків Рудківського деканату. Детальніше...

У Висоцькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

24 червня, у Неділю Всіх святих Українського народу, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Матків на Турківщині. Цього дня у Висоцькому деканаті відбулись святкування з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Крім того, вірні с. Матків святкували 180-ліття храму Собору Пресвятої Богородиці, який є внесений до спадщини ЮНЕСКО. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава в Неділю Всіх Святих Українського Народу (2018)

Неділя Всіх Святих Українського Народу Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесні отці, улюблені в Христі брати і сестри! У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П’ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн. Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали  людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви... Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було їх багато серед нашого народу, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Праведний Митрополит Андрей (Шептицький) та Слуга Божий Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію. Святі української землі, пам’ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг - віру зберегли» (пор. ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: "Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі... Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодаті, це життя Божої любові й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святості" (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу! Дорогі у Христі, ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш», - читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: "Це ж саме воля Божа — святість ваша" (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі…. Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Тому є благородно подякувати тим, завдяки кому за цих чверть століття було відновлено Христову Церкву на наших землях.  Церква насамперед є таїнством Воскреслого Господа і празник П’ятидесятниці який ми недавно святкували є днем народження Церкви. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів творить з цієї спільноти Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду - окремої культури, народу і місцевості. Завдячуємо і ми свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій маленький ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Нехай їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов'язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі. Детальніше...

На Турківщині відсвяткували 30-ліття виходу УГКЦ з підпілля [фото]

15 червня, у день празника Христа-Чоловіколюбця, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Дністрик Дубовий на Турківщині. Цього дня парафіяльна громада святкувала 30-літній ювілей події, коли в 1988 році з нагоди 1000-літнього ювілею Русі-України священики УГКЦ вперше на Турківщині відслужили привселюдну Божественну Літургію. Детальніше...

Владика Ярослав уділив священичі свячення

17 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Дмитру Фокіну. Детальніше...

14 випускників Дрогобицької семінарії отримали нижчі свячення

16 червня, розпочався новий етап в житті випускників Дрогобицької Духовної Cемінарії 2018 року Божого. У цей день 14 студентів отримали дипломи та нижчі свячення. З цієї нагоди Архиєрейську Божественну Літургію відслужив преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні священнослужителів ректорату, викладачів, а також рідних і близьких випускників. Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись священичі свячення

10 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Миколаю Маху. Детальніше...