Під час проповіді (див. повний текст проповіді) владика Ярослав звернув увагу на значення різдвяного літургійного часу в традиції Східної Церкви, яка запрошує вірних вдивлятися у постаті тих, хто був найближче до новонародженого Спасителя. «Церква не поспішає відходити від таїнства Воплочення Божого Сина, але затримується біля ясел, вдивляючись у тих осіб, хто був найближче до новонародженого Спасителя. Вже наступного дня після Різдва Ісуса ми соборно прославляли Пресвяту Богородицю, через Яку Бог увійшов у людську історію. А неділя після Різдва звертає наш погляд на осіб, які стали частиною цієї історії: святого Йосифа Обручника, царя Давида та Якова, брата Господнього по плоті», – підкреслив єпископ.
Окремо архиєрей зосередився на постаті святого Йосифа Обручника як прикладі мовчазної, але глибокої довіри до Бога. «Йосиф живе не за логікою страху чи самозбереження, а довірою до Бога. Довідавшись про вагітність Марії, він приймає рішення, яке, з людського погляду, виглядає правильним і справедливим: відпустити її, не наражаючи на осуд. Євангелист називає це плодом його праведності (Мт. 1, 19). Проте Бог відкриває перед ним значно більше. Через ангела Господь вводить Йосифа у тайну, яка перевищує людське розуміння і запрошує його не відступити», – наголосив владика Ярослав.
Продовжуючи роздуми, єпископ звернув увагу на біблійне значення давидового походження Йосифа, через яке Ісус Христос входить у людську історію як спадкоємець Божих обітниць. «Євангелист Матей невипадково у родоводі згадує Давида, адже в ньому зосереджені всі сподівання Ізраїля. Давид не був ідеальним, Біблія відверто описує його упадоки та помилки, але він залишився взірцем “людини за серцем Божим” через своє вміння щиро каятися та безмежно любити свого Творця… через Обручника Йосифа Ісус входить у спадкоємство Давида і сповнює дані йому Богом обітниці», – пояснив проповідник.
Вшановуючи святого апостола Якова, брата Господнього, владика Ярослав підкреслив, що справжня близькість із Христом вимірюється вірністю Божому Слову. «Ставши першим єпископом Єрусалима та головуючи на першому Апостольському соборі, Яків показав нам, що справжня спорідненість із Христом полягає у вірності Його Слову. Його послання, яке ми знаходимо у Новому Завіті, закликає нас до живої віри, яка проявляється у ділах милосердя», – наголосив архиєрей.
Переходячи до євангельських подій втечі Святої Родини до Єгипту, які описує євангелист Матей (2, 13-23), єпископ звернув увагу на драматизм перших кроків земного життя Спасителя. «Євангельське читання неділі після Різдва Христового розгортає перед нами драматичне полотно перших кроків земного життя нашого Спасителя, де переплітаються людська жорстокість і божественна опіка. Ми стаємо свідками трьох ключових моментів: вимушеної втечі до Єгипту, скорботного перебування на чужині та символічного повернення Пресвятої Родини додому», – зазначив владика Ярослав.
Особливий акцент проповідник зробив на темі Божої вірності посеред людської жорстокості, зокрема у трагедії вифлеємських немовлят, яка залишається голосом болю кожної епохи. «Євангелист Матей дивиться і на цю трагічну подію у світлі Писання. Коли пророк Єремія бачив зруйнування Єрусалиму і храму, виселення Божого народу у Вавилон, то згадав Рахиль, жінку Якова, матір цього народу і образно висловив як вона, вже будучи похованою у гробі, що біля Вифлеєму, плаче над ізраїльським народом, тобто над своїми дітьми (Єр. 31,15). Цей плач є голосом кожної епохи, де невинність стає жертвою тиранії», – підкреслив єпископ.
Звертаючись до сучасних обставин, владика Ярослав наголосив на особливій близькості Христа до українського народу в час війни та випробувань. «Сьогодні ми відчуваємо Його особливу близькість, адже Христос нині співстраждає з Україною. Він присутній у кожному холодному окопі, у кожному зболеному серці матері, у кожному домі, що чекає на повернення рідних. Його світло розсіює темряву зневіри, бо Божа правда є вічною, а зло – тимчасове, яке неминуче завершиться поразкою. Саме в єдності з Христом ми знаходимо ту силу, яка дозволяє нам не просто виживати, а мужньо протистояти ворогу», – сказав архиєрей.
Завершуючи проповідь, єпископ підсумував духовні плоди Ювілейного року надії, закликавши вірних не залишати здобуті плоди в минулому, а нести їх у новий етап життя. «Упродовж цього року ми вчилися бути “паломниками надії”, які не просто чекають на зміни, а самі стають зміною, несучи світло Христове своїм ближнім, нашим воїнам, пораненим і знедоленим. І хоча сьогодні ми символічно завершуємо Ювілею рік Надії, однак Божа благодать не має кордонів і термінів. Ми не залишаємо надію в минулому, а беремо її з собою як найцінніший скарб у Новий 2026 рік Божий та в наше життя», – підсумував владика Ярослав.
Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії
ФОТОРЕПОРТАЖ
- Проповідь на неділю після Різдва Христового (2025)
- Владика Ярослав у Самборі урочисто завершив Ювілейний рік надії [фото]
- Слово на Собор Пресвятої Богородиці (2025)
- Владика Ярослав: Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає [фото]
- У реколекційно-просвітницькому центрі «Еммануїл» відбулися передріздвяні реколекції для молоді
