Сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з’єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, Ти кличеш до тих, що люблять Тебе, Я з вами і ніхто проти вас.
(Кондак свята)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі драти і сестри!
Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших свят нашого літургійного року – Вознесіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. На перший погляд, це свято несе в собі певний парадокс. Зі свого суто людського, земного досвіду ми знаємо: коли хтось дорогий нашому серцю відходить, коли настає час розлуки, нас огортає смуток. Проте сьогоднішнє Євангеліє свідчить про абсолютно протилежне: апостоли, побачивши, як Христос віддаляється від них на небеса, повернулися до Єрусалиму «з великою радістю» (Лк. 24, 52). Що ж стало джерелом цієї непохитної радості, яка крізь тисячоліття передалася і нам з вами?
Щоб збагнути це, нам потрібно повернутися до подій, які передували цьому дню. Протягом сорока днів після Свого славного Воскресіння Спаситель не залишав Своїх учнів (пор. Ді. 1, 3). Він не просто доводив їм реальність Своєї перемоги над смертю (Лк. 24, 39-43), але й продовжував їхнє навчання, відкривав їхній розум для глибинного розуміння Священного Писання (Лк. 24, 45) та готував до великої місії – нести світло Євангелія до найвіддаленіших куточків землі (Мт. 28, 19-20; Ді. 1, 8). Крім цього, Учитель дав їм обітницю зіслати Святого Духа Утішителя (Йо. 14, 16-17; Лк. 24, 49), Який наділить їх силою та відвагою для свідчення Істини і продовження місії Спасителя.
І ось, «сповнивши промисел щодо нас, і те, що на землі, з’єднавши з небесним» (кондак свята), Господь возноситься у славі. Він повертається до тієї предвічної слави, яку мав від віків як Єдинородний Син Божий, єдиносущний з Отцем Небесним. Однак тайна Вознесіння полягає в тому, що Христос входить у цю небесну славу не лише як Бог, але Він возноситься у нашій людській природі, яку прийняв від Пресвятої Богородиці. Це те саме тіло, яке знало людську неміч: голод, втому, біль і сльози; те саме тіло, яке було віддане на бичування, пробите цвяхами та покладене до гробу. Але тепер воно вже прославлене силою Воскресіння. Христос возноситься, несучи на Собі рани страстей як знак свідчення Божої любові до людини (пор. Йо. 3, 16). Тому Вознесіння Господнє є не відходом Христа від світу, а возвеличенням людської природи. У Христі Господі людство входить у небесну славу, а небо відтепер стає відкритим для людини, яка вірить у Воскреслого Христа.
Сучасна епоха, незважаючи на всі свої технологічні прориви, неймовірні наукові здобутки та комфорт, страждає від глибокої екзистенційної порожнечі – людина масово втрачає розуміння сенс свого життя. Ми часто відчуваємо себе загубленими піщинками у безмежному Всесвіті. Але сьогоднішнє свято дає нам чітку відповідь: наше остаточне покликання – бути поруч із Богом.
Коли ми чуємо слова Святого Письма про те, що Господь зійшов «на небо», ми не повинні мислити категоріями фізики чи астрономії. Папа Венедикт XVI у своїх богословських роздумах дуже влучно зауважував, що Вознесіння – це не космічна мандрівка до далеких зірок чи інших галактик. «Небо» у біблійному розумінні – це сам Божий вимір реальності, сфера Його абсолютної присутності, тоді як «земля» є простором людського буття. Увійшовши у цей Божественний вимір, Христос не відсторонився від нас. Навпаки, якщо раніше, під час Свого земного служіння у людській природі, Він був обмежений законами простору і часу – перебуваючи в Галилеї, Він не міг одночасно бути в Єгипті чи Римі, – то тепер, перебуваючи «на небесах», Він долає всі просторові бар'єри і стає ще ближчим до кожного із нас.
Його «відхід» насправді став новим, досконалішим способом Його близькості до нас. Саме тому у Євангелії від Йоана Спаситель каже: «Відходжу і до вас повернуся» (Йо. 14, 28). А в кінці Євангелія від Матея Він проголошує: «Дана мені всяка влада на небі й на землі» (Мт. 28, 18) і запевняє: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20).
Як саме реалізується ця присутність тут і зараз? Як ми, люди XXI століття, можемо відчути Його поруч? Найвищим і найреальнішим проявом цієї обітниці є Таїнство Пресвятої Євхаристії. Логіка Божественного Боговтілення, яка почалася у Вифлеємі, досягає своєї вершини на Святому Престолі у Божественній Літургіє. Бог, який прийняв «вид слуги», сьогодні применшує Себе до хліба і вина. Він робить це для того, щоб стати духовною їжею, щоб увійти в тілесний і духовний кровообіг кожної людини, незалежно від того, в яку епоху чи в якій країні вона живе.
Господь залишається з нами в Євхаристії не лише для того, щоб стати нашою внутрішньою втіхою, але Він живить нас Собою, щоб дати нам міць протистояти всякому злу на цій землі. Приймаючи Тіло і Кров Христа, ми не маємо права залишатися байдужими до того, що відбувається навколо нас. Євхаристійна трапеза пробуджує наше сумління, загострює наше відчуття правди, добра та справедливості, і покладає на нас відповідальність за наших ближніх. Вона робить нас активними будівничими «нового творіння» вже тут, у нашому земному житті.
Сьогодні, слухаючи ці слова про небо, любов і вічність, ми з гіркотою усвідомлюємо нашу земну, дуже болючу реальність. Ми святкуємо це величне свято в умовах жорстокої, кровопролитної війни. Російський агресор приніс на нашу мирну землю руїни, смерть, біль і ріки сліз. Щодня ми бачимо, як зло намагається знищити наше право на життя, нашу гідність та свободу. Здавалося б, де в цьому мороку місце для роздумів про небесне?
Але саме зараз Вознесіння Христове набуває для нас особливого значення. Коли Спаситель вознісся, Він не залишив апостолів напризволяще перед лицем ворожого світу; Він супроводжував їх у проповідях, був поруч із мучениками, давав силу праведникам у їхніх подвигах. Так само Він не залишає нас сьогодні. У ці дні великого випробування ми просимо Господа, щоб Він вирятував нас із прірви нашого горя, щоб Його пробиті на хресті руки, якими Він благословляв своїх учнів під час Вознесіння, сьогодні захистили наших воїнів, втішили матерів, що втратили дітей, і зцілили рани нашого народу. Ми молимося, щоб Господь, Який має владу «над небом і землею», показав нам шлях до справедливого миру і перемоги світла над темрявою.
У момент Вознесіння, коли учні застигли у трепеті, два ангели звернулися до них із протверезним запитанням: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви його бачили, коли відходив на небо» (Ді. 1, 11). Ангельські слова застерігають нас від небезпеки «духовної пасивності» – бездіяльного очікування дива. Водночас свято Вознесіння є закликом до кожного з нас підняти свій погляд вище лінії буденного горизонту. «А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол. 3, 1-2).
Важливо розуміти: це не означає, що ми маємо нехтувати нашим земним життям і повсякденними обов'язками. Ангели не дарма повертають апостолів «із небес на землю» – попереду на них чекала праця. Але тепер критерієм усіх наших земних вчинків має стати вічність. Адже «небо», яке ми втратили через гріхопадіння, повернуте нам Христом. Але небо – це не просто географічна локація чи неосяжний космос. Небо – це там, де перебуває Бог. Це стан любові, де немає місця ненависті, гніву, несправедливості чи смерті.
Тому найголовніше завдання нашого життя – дозволити Богу стати Творцем цього неба всередині нашої власної душі. Вознесіння починається в людському серці: коли ми впускаємо Бога у своє життя, коли дозволяємо Його благодаті очистити нас через Святі Таїнства, ми стаємо «людьми Вознесіння».
Дорогі брати і сестри! Молячись сьогодні у цьому храмі у ваш престольний празник і вдивляючись у ваші обличчя, я відчуваю особливу радість і піднесення. Річ у тім, що цей храм є для мене дуже знаковим. Це перша церква, яку я, як єпископ, мав велику ласку освятити двадцять років тому. Для мене є надзвичайно приємно бути сьогодні разом із вами, молитися спільно з цією живою парафіяльною спільнотою і відчувати, як благодать Святого Духа, яка колись зійшла на цей храм під час освячення, продовжує діяти у вашому житті. Нехай Господь наш Ісус Христос, що у славі вознісся на небеса, перебуває поруч із кожним із вас у всі дні вашого життя. Нехай Він дарує нашій багатостраждальній Україні перемогу та справедливий мир. Нехай у ваших серцях завжди панує Його Небесне Царство. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!. Амінь!
+ Ярослав
21 травня 2026 року Божого,
с. Завадка
- Владика Ярослав відвідав громаду с. Завадка з нагоди 20-ліття освячення місцевого храму [фото]
- Владика Ярослав: У життєвому подвизі Дрогобицьких священномучеників ми можемо зауважити, наскільки важливим є мати «очі віри» [фото]
- Проповідь у неділю Сліпородженого (2026)
- У Народному домі відбулося вшанування пам’яті владики Юліана Вороновського [фото]
- «Пастир, який жив життям свого народу», — Блаженніший Святослав з нагоди 90-річчя від дня народження владики Юліана Вороновського [фото]
