Владика Ярослав освятив відреставрований дерев'яний храм XVII століття у с. Ісаї на Турківщині [фото]

У неділю, 9 листопада, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, освятив відреставрований храм святого Архистратига Михаїла у селі Ісаї Турківського деканату. Цей храм є пам’яткою національного значення і разом із дзвіницею утворює єдиний архітектурно-мистецький комплекс. Архиєреєві співслужили адміністратор парафії о. Іван Злупко, протосинкел єпархії о. Роман Андрійовський, декан Турківський о. Тарас Більо та інші священнослужителі. Детальніше...

Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Слово Боже благовістує нам притчу про багача й убогого Лазаря. Апостол Лука представляє нам дві абсолютно протилежні життєві траєкторії. З одного боку – чоловік, ім'я якого Євангеліє не зберегло, бо його ідентичність була цілковито поглинута його майном, пишним одягом, його щоденними бенкетами та безтурботною самодостатністю. Цей вельможа жив у полоні ілюзії, що матеріальні статки можуть бути непорушною основою його життя, гарантією спокійного завтрашнього дня. З іншого боку, біля воріт цього ж багача, лежав нещасний, «увесь у струпах» чоловік на ім’я Лазар, по-єврейськи «Ель Ацар», означає «Бог допомагає». У цьому імені вже міститься ключ до розуміння всієї євангельської розповіді, адже цей убогий не міг покластися ні на людську допомогу, ні на власні сили, його єдиною і справжньою надією було непохитне уповання на Господа. Їхнє життя було суцільним контрастом, проте була одна річ, яка зрівняла їх, одна подія, яка прийшла неминуче і розірвала ідеологію суспільного поділу на категорії – це смерть. Перед цією великою межею земне багатство, звання і слава стають порохом. Саме момент переходу у вічність виявляє найпотаємніші думки серця і те, на чому насправді ґрунтувалося життя. І тут Божа справедливість розставила все на свої місця. Той, хто будував своє життя на тлінному, минущому багатстві, той, хто в усьому покладався лише на себе, потрапив у безодню вічних страждань, «терплячи тяжкі муки» (Лк. 16, 23). А той, хто, незважаючи на зневаги, нещастя і хвороби, покладав свою надію на Господа, був перенесений ангелами «на лоно Авраама» (Лк. 16, 22). Головний гріх того заможного чоловіка полягав не стільки в його багатстві, скільки в духовній сліпоті. Після смерті він просить батька Авраама, щоб Лазар послужив йому, а потім просить послати Лазаря до братів, щоб вони уникли його помилок. Але відповідь, яку він почув від Авраама, була недвозначною: «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк. 16, 29). І далі: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, хоча б і хто воскрес з мертвих, не повірять» (Лк. 16, 30). Це означає, що Божа воля була і є відкритою для нас постійно. Бог промовляє до нас через Писання, Таїнства, через голос нашого сумління і, що найважливіше, через «знедолених лазарів». До нас звертається Божий заклик відкритися на потреби тих, хто є найбільш нужденним, бо місія самого Христа полягала в тому, щоб «нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк. 4, 18). Це не просто заклик до благодійності, а вимога християнської любові, бо у страждаючому ближньому ми бачимо образ Бога, і через допомогу їм ми служимо Самому Христу (пор. Мт. 25, 40). Дорогі у Христі, сьогодні у вашому храмі ми також урочисто святкуємо свято архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. Це добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Насамперед, наш Символ віри навчає, що Бог є Творцем усього видимого і невидимого. До невидимого світу, світу небесного, належать безтілесні істоти – ангели. Вони були створені Богом раніше за землю, і як перші творіння, були створені світлими, адже сам Господь є Світлом. Їхнє існування не було спричинене Божою потребою, адже Всевишній не відчуває нестатку, але виключно Його безмежною любов’ю та благістю. Ангели були створені розумними і, що найважливіше, наділені свобідною волею, цим найвищим даром Божої любові. Свобода вибору означає можливість вирішити: чи служити Богові і виконувати Його волю, чи відвернутися від Нього. На жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Частина ангельського воїнства, очолена тим, хто був найбільш світлоносним – Люцифером, збунтувалася проти Бога. Це був свідомий, остаточний і гордовитий вибір на користь власного «я» замість беззастережного служіння Творцеві. Цей бунт перетворився на війну на небі, про яку згадується у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). І в цей вирішальний момент архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. Сам Господь наш Ісус Христос пізніше підтвердив цю подію, сказавши своїм учням: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Це падіння було реальністю, яка передувала Його земному служінню і стало причиною зла, яке ми бачимо сьогодні навколо нас. Звісно, не всі ангели впали. Ті, що зберегли вірність, складають безмежний ангельський хор, який, безнастанно перебуває перед Богом, прославляючи Його, але водночас служачи і нам. Слово «ангел» означає «посланець» або «вістун», і протягом усієї історії спасіння Бог посилав їх, аби показати Свою волю до людини. Вони є нашими помічниками і заступниками. Український народ від початків свого християнства завжди шукав заступництва архистратига Михаїла, про що свідчать численні храми, споруджені на його честь, і те, що його образ був присутній на багатьох гербах, а наша столиця і досі має його своїм покровителем. Він є небесним заступником нашого війська. Під час Божественної Літургії ми віримо, що нам співслужать ангельські чини, які разом з нами прославляють Божу доброту. Крім того, кожен християнин отримує свого ангела-хоронителя у Тайні Хрещення – світлого помічника, який перебуває поруч упродовж усього земного життя, допомагаючи нам у духовній боротьбі та наставляючи на праведний шлях до небесної батьківщини. Отож, сьогоднішє свято нагадує нам, що наша боротьба є боротьбою не лише проти тіла і крові, а «проти начальств, проти властей, проти правителів цього світу темряви» (Еф. 6, 12), – як навчає апостол Павло. Впалі ангели постійно намагаються нашкодити людині, спокушаючи її до гріха, щоб відвернути від Бога. Їхня стратегія підступна: спочатку вони приховують потворність зла, представляючи його як привабливе задоволення чи легкий шлях, а коли гріх вчинено, вони сіють у душі відчай і зневіру, щоб людина втратила надію на навернення. Тому кожен із нас покликаний протистояти злу, стаючи на захист правди і справедливості. Гріх багача, його сліпота і жорстокосердя, є прямою ознакою того, що він піддався впливу впалих ангелів. Сатана прагне відвернути людину від Бога, і що може бути ефективнішим відверненням, ніж повне занурення у власне самозадоволення, у культ матеріальної самодостатності, що блокує будь-яке милосердя? Багач дозволив тлінному і дочасному стати основою свого життя, і це стало його особистим бунтом проти Божого порядку. Він проігнорував Слово, яке закликало його до справедливості, і проявив гординю, яка є коренем зла, що скинуло Люцифера з небес. Його нерозкаяна гріховність і байдужість до Лазаря біля власних воріт – це не просто соціальний проступок, а свідоме протистояння Божій волі. Натомість, убогість може стати чеснотою, духовною дорогою до справжнього, невичерпного скарбу на небі, але лише тоді, коли вона наповнена упованням на Бога, як у випадку з Лазарем. Матеріальна убогість сама по собі не є метою, але вона може стати способом наслідування Христа, який, будучи багатим, став заради нас убогим. Це шлях, обраний апостолами і всіма святими, яких ми вшановуємо як переможців. Вони розуміли, що правдиве багатство – це віра і любов, а не майно, яке перетворюється на прах. Сьогодні перед нами стоїть важливе завдання. В умовах, коли наша рідна земля, Україна, бореться за свою цілісність, соборність та саме право на існування проти агресора, ми бачимо наочне проявлення цієї космічної боротьби добра і зла. Господь покладає на нас особливу місію: бути голосом стражденного народу, молитися і боротися кожен згідно свого покликання. Війна – це кривава рана, нанесена злом, і ці рани ми бачимо в очах наших поранених воїнів, у жінок, дітей і літніх людях, які переживають окупацію і страждання. Коли ракети і бомби падають на голови наших співвітчизників, вони ранять також і Бога, і ці Його рани видимі в наших співвітчизниках. Наша молитва, наше уповання на Господню поміч є тією силою, якою стоїть наша держава. Вираження небесної боротьби знаходить своє втілення у святинях, присвячених нашому небесному воїну, зокрема в унікальній церкві святого архистратига Михаїла в селі Ісаї, яка є пам’яткою національного значення, перлиною українського дерев’яного будівництва на Бойківщині, збудованою в далекому 1663 році теслею Іллею Пантелеймоном. Цей тризрубний, триверхий храм, що зберіг свій первісний вигляд, є видимим свідченням нашої глибокої, неперервної історії та непохитної віри. Архітектура цього храму є справжнім богослов’ям. Її центральний об’єм, квадратний у плані, переходить у високий восьмерик, а потім через залом – у менший восьмерик, який увінчаний восьмигранною банею. Кожен цей рівень, що здіймається до неба, символізує наш духовний шлях, сходження від земного до небесного. Складність конструкції вказує на багатогранність церковного життя та про те, що кожен елемент у храмі має своє призначення і значення. Ця старовинна перлина Бойківщини є архітектурним вираженням усієї нашої віри. Навіть сьогодні її триверхий, тризрубний силует, що несе на собі відбиток форм, співзвучних із церквою Святого Юра в Дрогобичі, свідчить про глибоке коріння української духовності. Кожен елемент храму говорить про нашу богословську спадщину. Стінопис Василя Чайки перетворив внутрішній простір на живу розповідь: він показує нам небесне воїнство, очолене архистратигом Михаїлом, що закликає до боротьби з силами зла, і одночасно виставляє на огляд сцену Притчі про багача та Лазаря, щоб постійно нагадувати про смертельну небезпеку духовної сліпоти. Цей храм є видимим свідченням нашого права на існування і вираженням нашої незламної віри, яка робить його гідним вічного збереження і визнання у Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Він є духовним компасом, що завжди вказує на справжні, неминущі цінності. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Діви Марії, архистратига Михаїла і всіх безтілесних небесних сил, які безнастанно служать Йому, наділить нас мудрістю, щоб ми слухали Боже Слово і жили ним. Нехай Господь дарує нам милосердя, щоб ми бачили Його в наших ближніх, особливо в убогих і стражденних, і щоб наше служіння було справжнім «квіттям чеснот» перед Ним. Нехай Отець Небесний пошле допомогу нашому воїнству і дарує перемогу добра над злом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 09 листопада 2025 року Божого, с. Ісаї Детальніше...

Владика Ярослав: Поки в наших храмах лунає молитва, доти стоятиме Україна [фото]

8 листопада, на свято святого Архистратига Михаїла та інших безтілесних сил, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з нагоди 25-ліття храму відвідав з пастирським візитом парафію св. Архистратига Михаїла у с. Зоротовичі Добромильського деканату і освятив новий престіл. Архиєреєві співслужили адміністратор храму о. Роман Кобетяк, протосинкел єпархії о. Роман Андрійовський, декан Добромильський о. Павло Коляса, духівник Львівської духовної семінарії о. Андрій Стасів та інші священнослужителі. Детальніше...

Проповідь з нагоди Собору святого Архистратига Михаїла та інших безтілесних сил (2025)

  Ось я посилаю ангела мого перед тобою, щоб стеріг тебе в дорозі і привів тебе до того місця, що я приготував.Вих.23, 20 Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! «Прийдіть, отже, христолюбиві вірні, на це свято та, взявши квіття чеснот, з чистими думками й добрим сумлінням пошануймо ангельський хор, що безнастанно перебуває перед Богом», – такими словами стихира Вечірні закликає нас святкувати нинішнє свято – архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. У ньому ми вшановуємо ангелів і архангелів, які прославляють Бога і служать Йому, а також є помічниками людей. Від початків християнства на нашій землі український народ шукав заступництва архистратига Михаїла і чесних безплотних небесних сил. Про це свідчать численні храми, споруджені на їхню честь. Ікону архистратига Михаїла зображали на багатьох гербах. Наша столиця і багато українських міст мають його як покровителя. Архангел Михаїл є союзником українського війська. В наших щоденних молитвах ми взиваємо: «Святі ангели й архангели, моліть Бога за нас». Нинішнє свято – добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Слово «ангел» з грецької означає «посланець, вістун». Бог у різних моментах історії спасіння послуговується ангелами, щоб принести свою вістку до людини, об’явити їй свою волю. Ангели стоять перед обличчям Божим і безнастанно прославляють Бога, але вони також сповіщають Божу волю людині, відкривають Божий задум про спасіння тоді, коли Господь їх посилає. Бог є Творцем неба і землі, всього видимого і невидимого. Так ми сповідуємо у Символі віри. Видиме творіння – це світ земний, а невидиме – світ небесний, до якого належать ангели. Коли Бог закладав підвалини землі, то ангели уже прославляли Творця. Це означає, що ангели були створені раніше, ніж земля. Створений був, насамперед, невидимий світ, про який сказано, що це «небо». Ангели є першими Божими творіннями й у своїй природі були створені світлими. Бог є Світлом. І це світло ангели отримували від Бога. Бог не створив ангелів з необхідності, бо Він не відчував нестатку. Він створив ангелів виключно зі Своєї любові і благості та для того, щоби вони як творіння розумні розділяли Боже блаженство. Ангели – це Божі творіння, безплотні, тобто не мають тіла як люди, але мають розум і свобідну волю, як і кожна людська особа. А мати свобідну волю – означає мати можливість вибору: служити Богові і сповняти Його волю чи ні. Тому, на жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Про це написано у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). Частина ангелів на чолі зі світлоносним ангелом (Люцифером) збунтувалася проти Бога, але архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. У цьому імені «Хто як Бог» немає якогось риторичного чи філософського запитання, це – клич, заклик до боротьби із злими силами. В євангельському читанні сьогоднішнього свята про цю подію розповідає Христос: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Ці слова наш Господь говорить до тих 72-ох учнів, яких Він посилав на проповідь у міста, в які сам мав прийти. Учні, повернувшись, раділи, що біси, оці впалі ангели, коряться їм силою Христового імені, проте Христос їм говорить, що правдивою причиною їхньої радості має бути те, що їхні імена записані на небі. Сьогоднішнє свято дає нам відповідь на питання, чому у світі так багато зла? Бунт проти Бога цих ангелів був свідомий, а вибір їх остаточний. Вони були скинені з неба і тепер намагаються шкодити людині, щоб відвернути її від Бога, спокусити до гріха. Спокушаючи людину, диявол завжди приховує потворність гріха, зло намагається представити як щось приємне для людини. А коли людина вчинить гріх, то намагається посіяти у ній відчай і зневіру, щоб вона перебувала у гріху і не наверталася до Бога. Щодня ми ведемо боротьбу зі злом, яке має корінь у злобі тих впалих ангелів. Усі ми під проводом архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил покликані протистояти злу. Як архистратиг Михаїл маємо стати на захисті правди, добра, справедливості. Ми покликані до боротьби з гріхом, який є причиною всякого зла як в особистому, так і суспільному вимірі. У тижневому колі богослужінь кожен понеділок присвячений почитанню і молитві до ангелів. «Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас, покровом крил духовної вашої слави…», - співаємо у наших богослужбових текстах. За боротьбу ангелів зі злом називаємо їх небесним воїнством. У нашій земній боротьбі зі злом ми потребуємо повсякчасної допомоги небесних сил. «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах», – навчає апостол Павло (Еф.6,12). Добрих ангелів є надзвичайно багато: «Я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престолу… і було… їх – множини множин і тисячі тисяч», - читаємо у Книзі Одкровення (пор.Одкр. 5, 11). Про це говорить й Ісус Христос в Оливному городі, коли Його зрадив Юда, а апостол Петро вихопив меч і відтяв слузі первосвященника вухо: «Чи гадаєш, що я не міг би просити Отця мого і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?» (Мт. 26,53). Під час Божественної Літургії нам також співслужать ангели. На Малому вході з Євангелієм священник молиться: «Вчини із входом нашим, щоб був входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять твою доброту». На Великому вході ми молимося: «Ми херувимів тайно являючи…», а далі: «Щоб і царя всіх ми прийняли, що його в славі невидимо супроводять ангельські чини». На Літургії ж Напередосвячених дарів у Великому пості молимося: «Нині сили небесні з нами невидимо служать…». Перед самим освяченням чесних Дарів вустами священника дякуємо Господеві за цю службу, яку Він з рук наших зволив прийняти: «…хоч і стоять перед тобою тисячі архангелів, десятки тисяч ангелів, херувими і серафими…». Крім служіння Богові, ангели також радо служать людям. Ми віримо, що кожна людина має свого ангела хоронителя, котрий опікується нею, допомагає в духовній боротьбі, наставляє на праведний шлях. Господь Ісус Христос говорить: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (пор. Мт. 18, 10). Тому нинішнє свято – особлива нагода для молитви до нашого ангела-хоронителя, який повсякчасно чуває над нами. У Святій Тайні Хрещення, яку ми отримали, священнослужитель промовляє молитви екзорцизму, тобто вигнання злого духа, який може скриватися у серці людини, а також просить Бога дати їй ангела світлого, який би охороняв від усяких ворожих диявольських підступів. Так християнин отримує ангела-хоронителя, який перебуває поруч з нами упродовж усього земного життя, допомагаючи у мандрівці до небесної батьківщини. Сьогоднішнє свято також навчає, що кожен з нас повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх, посланцем Божого милосердя, вісником та виконавцем Його волі. Воно пригадує нам, що тут, на землі, ми є воїнством небесним, покликаним до утвердження Божого Царства, до захисту істини та справедливості, вбогих та переслідуваних, до боротьби зі злом. Святкуючи 25 – літній ювілей вашого храму та його оновлення, маємо добру нагоду подякувати Богові за всі ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали. Це також час подяки всім, хто впродовж цих років підтримував і продовжує підтримувати зусилля громади у розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання й дбають про духовний розвиток спільноти. Поки ми зберігаємо храм живим нашою активною участю у богослужіннях, поки підносимо руки до неба у молитві, доти стоятиме Україна і світло Христове не згасне серед темряви війни у нашому народі. Сьогодні ж у молитвах просімо Господа, щоб Він за заступництвом архистратига Михаїла і безтілесних сил послав допомогу українському воїнству, яке захищає наш народ від російської збройної агресії, даючи перемогу добра над злом, світла над темрявою, свободи над рабством. Нехай святий Михаїл буде і для нас постійним прикладом та могутнім захисником, щоб ми успішно протистояли всяким злим підступам та спокусам. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 08 листопада 2025 року Божого,с. Зоротовичі   Детальніше...

Владика Ярослав зустрівся із головами єпархіальних комісій [фото]

У вівторок, 4 листопада 2025 року, в єпархіальному управлінні у Дрогобичі відбулося засідання голів єпархіальних комісій Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Під час зустрічі було підбито підсумки діяльності за минулий рік: обговорено здобутки у сферах катехизації, душпастирства молоді та родини, а також у справах шкільництва й мирян. Учасники ділилися досвідом, представляли практичні напрацювання та окреслювали виклики, що постають у сучасних умовах служіння. Детальніше...

Владика Ярослав зустрівся з монашеством Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

03 листопада відбувся з’їзд богопосвячених осіб із чернечих спільнот, які діють на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Понад двадцять ченців і черниць зібралися в монастирі святих апостолів Петра і Павла у Дрогобичі, щоб спільно помолитися, поспілкуватися та обговорити актуальні виклики монашого життя. Детальніше...

Владика Ярослав освятив оновлений храм у с. Смеречка на Старосамбірщині [фото]

02 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію святих апостолів Петра і Павла в селі Смеречка на Старосамбірщині. У співслужінні о. Миколая Лутчака, адміністратора парафії, та священників Старосамбірського деканату єпископ очолив Архиєрейську Літургію та освятив оновлений храм. Детальніше...

Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже - це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання. Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова – Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро для кожної людини яка покликана Богом до життя вічного. Перші рядки Євангелії св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс. 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр. 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48). Слово Боже – «живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного", воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12). Воно є "силою Божою на спасіння кожному, хто вірує» (Рим 1,16). Це – "слово життя" (Флп 2,16), "слово примирення" (2 Кор 5,19), як твердить апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс. 55,10 – 11). Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в храмі чи на особистій молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця. Ісус у Господній молитві закликає всіх молитися: «Нехай прийде Царство Твоє» (пор. Мт. 6,11; Лк 11,2). Притча про сіяча голосить, що Царство Боже стає реальністю вже у вченні Ісуса, і одночасно вказує на безмежну кількість плодів, які складають велике благо Царства, що об'являться при кінці часів. Не всі зерна дадуть плід. Це залежить від того, якою буде відповідь на запрошення, як буде прийняте зерно Слова Божого. Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священнослужителя до вірних: «Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся у Слово, яке промовляє до мене Господь. Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, аби тільки воно не принесло жодного плоду в нашому житті. Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає закритися від світських перешкод і спокус диявола. Щоб чути Слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, – каже Ісус, – і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих хтось Його слухав називав: «Блаженні ті, що слухають…». Словами сьогоднішньої притчі Господь також хоче нам сказати, наскільки важливим є ґрунт, тобто людське серце, у сприйманні Слова Божого. Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь вглиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує кожного дня і кожної години. Плід завжди приноситься у терпінні (пор. Лк. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не готова пожертвувати чимось своїм заради іншого, вона не зможе приносити плоди добра. У притчі про сівача, Ісус, згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як ми це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими ділами? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, то чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову були посіяні. Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита. У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя? Дорогі у Христі! Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Господь прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч, як каже псалмоспівець: «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Cьогодні коли переживаємо важкий час війни агресора московії, уповаймо на Божу поміч, на Божу благодать, і вірмо, що той, хто тримається міцно Бога, Його Слова, хто намагається жити в Божій любові чинячи добро, для своїх ближніх, своєї Батьківщини захищаючи її, є непереможений. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Бо як каже святий Йоан Богослов: «І ось та перемога, яка перемогла світ: віра наша» (пор. 1Йо. 5,4). Нехай Господь за молитвами Пресвятої Богородиці дарує нам цю перемогу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 02 листопада 2025 року Божого,с. Смеречка Детальніше...

Владика Ярослав привітав Дрогобицький педагогічний університет з 85-літнім ювілеєм

30 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, щоб привітати університетську спільноту з нагоди 85-літнього ювілею закладу. У своєму слові єпископ поділився роздумами про покликання педагога та значення освіти у сучасному світі. Детальніше...

Слово з нагоди 85-ліття Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка

  Слава Ісусу ХристуВельмишановна п. Ректор, достойні представники влади, високоповажні професоре, викладачі, дорогі студенти! Сьогодні я прибув до Дрогобицького педуніверситету, щоб від щирого серця привітати увесь ваш колектив з 85-літнім ювілеєм від заснування. Ваш університет відзначає не просто знакову річницю, а славетний шлях розвитку, досягнень і безцінного внеску у вищу освіту України та її майбутнє. Це також чудова нагода не лише згадати численні наукові здобутки, цілу плеяду видатних викладачів і випускників, діячів мистецтва й науки, а й окреслити сміливі плани на майбутнє. Ваш університет є не просто науково-педагогічною інституцією — він виконує важливу національно-культурну та громадсько-просвітницьку місію. У нинішніх нелегких суспільно-політичних умовах, коли Українська держава утверджується у важкій боротьбі з рашистським агресором, ми покликані особливо зосередити увагу на важливості духовних підвалин в сучасному житті країни. Йдеться про розвиток християнської духовності та виховання нового покоління, здатного нести національно-державотворчу місію нашого народу. Сьогодні ця спадщина набуває особливої актуальності. У добу, коли штучний інтелект здатен швидко передавати інформацію, як ніколи потрібні ті, хто вміє передавати духовність, мудрість, людяність і знання. У цьому полягає ваша безцінна місія. Бо хто такий педагог, як не той, хто допомагає іншому відкрити в собі людську гідність — Божий образ? Ви стоїте на передовій духовного фронту — не зі зброєю, а зі словом, прикладом, наукою й добром. Тому сьогоднішнє свято — це день вдячності тим, хто творив і творить цю велику справу. Хочу також згадати про плідну співпрацю, яка вже багато років єднає Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Української Греко-Католицької Церкви з нашим Дрогобицьким педуніверситетом. Ми вдячні за спільні зустрічі і проєкти, що збагачують обидва середовища. Адже Церква й університет мають спільну мету — служити людині, виховувати її, відкривати шлях до повноти життя. Бо освіта без духовності втрачає душу, а віра без знань — глибину. Тому наші інституції мають стояти поруч, підтримуючи одна одну. Протягом 85 років Дрогобицький університет виховував педагогів, які несли у світ не лише знання, а й дух любові, жертовності та людяності. І сьогодні вам є чим пишатися. За цими роками стоїть праця сотень викладачів, тисяч випускників і безліч учнів, які завдяки вам отримали не лише освіту, а й життєву мудрість і натхнення. Кожен ювілей — це передусім час подяки. Дякуємо Богові за всіх, хто стояв біля витоків університету, хто розвивав його у складні часи. Дякуємо тим, хто сьогодні з любов’ю творить цей простір науки, взаємоповаги й духовного пошуку. Окрема вдячність тим, чия праця непомітна, але така необхідна — бібліотекарям, працівникам, технічному персоналу. Та ювілей — це також погляд у майбутнє. Воно залежить від того, наскільки ми зуміємо поєднати традицію з новаторством, духовність із наукою. У час цифрових технологій і штучного інтелекту вчитель має залишатися тим, хто бачить у кожному студенті людину, а не «споживача освітніх послуг». Адже жоден алгоритм не здатен замінити живе слово, теплий погляд і щире серце. Бажаю, щоб Дрогобицький педуніверситет і надалі був місцем, де молодь навчається не лише професії, а й людяності; де викладач є прикладом не лише компетентності, а й шляхетності; де слово «педагог» звучить шанобливо й свято. Висловлюю глибоку подяку й шану всьому колективу університету та зичу нових успіхів у плеканні молодої надії нашої держави. Нехай натхнення й жага творчого пошуку будуть вашими вірними супутниками, життя — багатогранним і плідним, а шлях до професійного зростання — успішним. Переконаний, що ви й надалі зберігатимете та примножуватимете добрі традиції своєї альма-матер, сприятимете розвитку наукової думки й робитимете вагомий внесок у розбудову української вищої школи. З Божим благословенням сердечно бажаю вам широких і щасливих творчих доріг, оптимізму, віри у здійснення всіх добрих задумів, здоров’я, мирного неба й плідної праці в ім’я розквіту України та її майбутнього.   + Ярослав 30 жовтня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...