Звертаючись до новоствореної громади вірних, владика Ярослав зазначив, що поклоніння Богу завжди пов’язане з особливим місцем. «У конкретний спосіб зустрічаємося з таким розумінням в історії вибраного ізраїльського народу, яка стала першим етапом історії спасіння та приготуванням до Нового заповіту», — сказав єпископ. Зокрема, Святе Письмо Старого Завіту згадує про виокремлення патріархами місць, на яких Бог являвся їм: «І спорудив він [Авраам] там жертовник Господеві, що з’явивсь йому» (Бут. 12, 7). На цьому місці й молився Авраам Богові (див. Бут. 12, 8). У Святому Письмі згадується також і про те, як патріарх Яків назвав місце об’явлення Бога «домом Божим» (Бут. 28,17). На тому місці він поставив святий камінь (жертовник).
У часи Мойсея, за словами проповідника, святим місцем зустрічі з Богом стала «Скинія завіту», яку спорудили за Божим велінням: «Нехай вони мені спорудять святиню, щоб я міг жити посеред них» (Вих. 25, 8). «Це було після того, як Господь явився Мойсею на Синайській горі. Цей храм був переносний. Він мав вигляд намету, і тому його можна було складати й переносити з одного місця на інше. Скинія завіту була місцем, де збирався народ, а Бог промовляв до нього», — додав владика Ярослав.
Відтак у добу ізраїльських царів Скинію Завіту було замінено будівлею Храму, спорудженого царем Соломоном у Єрусалимі на горі Сіон в 1017 р. до Р. Х. за зразком Скинії, але в значно більших розмірах. «Після повернення юдеїв з вавилонського полону вони побудували в Єрусалимі новий храм на місці першого, зруйнованого Навуходоносором. Храм мав три частини: притвор, „святе“ й „святеє святих“. У ньому знаходився ковчег Завіту зі скрижалями, посудиною з манною та жезлом Арона», — пояснив єпископ. У цьому храмі, за законом Мойсея, приносилися жертви Богові, він був видимим знаком перебування Бога зі Своїм народом.
Далі владика Ярослав зазначив, що Єрусалимський храм був прообразом Христа — справжнього «місця» зустрічі Бога і людини. Таким же «місцем» стала і Церква Христова — спільнота вірних: «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом» (2 Кор. 6,16). «Місце, де спільнота Церкви „на спомин“ Христа (Лк. 22,19) збирається для „ламання хліба“ (Ді. 2,42) — служіння Євхаристії, є християнським храмом», — наголосив єпископ.
За словами св. Августина, серце людини залишатиметься неспокійним доти, поки не спочине в Бозі. «Ця відвічна туга створіння, людини за своїм Творцем і виростала у будівництво храмів. Людина шукала близькості з Богом. Храми будувалися з потреби святості», — наголосив єпископ. Архиєрей додав, що перебування у храмі — це особливий спосіб змінення, переінакшення людини, він є принципово іншим, тому і може передати нам цю святість. «Також храм є не тільки спогадом, даниною втраченому минулому, храм — буття людини з Богом, він є також прообразом майбутніх Нового неба і Нової землі», — сказав у підсумку владика Ярослав.
Після завершення богослужіння владика Ярослав подякував о. Володимиру Козаку, новоствореній громаді вірних і жертводавцям за турботу про зведення нового храму.
Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії
ФОТОРЕПОРТАЖ
- Різдвяне послання владики Ярослава (2024)
- Владика Ярослав: Кожне запрошення від Бога є актом любові та милосердя, що руйнує будь-які бар'єри
- Проповідь на двадцять п’яту неділю після Зіслання Святого Духа – неділя Праотців (2024)
- Проповідь на двадцять другу неділю після Зіслання Святого Духа
- У с. Медвежа на Дрогобиччині понад 1000 днів триває цілодобове молитовне стояння за перемогу і справедливий мир [фото]
