Великоднє послання владики Ярослава (2023)

Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги його,і нехай тікають від лиця його ті, що ненавидять його(Пс. 67,2) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Цей вислів є не тільки християнським привітанням у пасхальний період, але й радісною вісткою, яка від апостольських часів уже багато століть проголошує, що звершилося спасіння світу, неправда і зло – минущі, гріх і смерть не панують безконечно, а людина має перспективу вічного життя в Бозі. Упродовж майже двотисячолітньої християнської історії ці слова втішили незліченну кількість людей, чимало осіб привели до віри, сповнили надією спасіння. І нині вони звучать у наших храмах і домівках, на вулиці й місці нашої праці чи навчання, осяяючи все Божественним світлом, проганяючи скорботу і смуток, нагадуючи про торжество життя над смертю і правди над брехнею. Промовляючи їх, ми віримо, що якщо воскрес Христос, то воскресне й кожен, хто вірує в Нього, адже Він пообіцяв: «Хто в Мене вірує, той, навіть і вмерши, житиме» (Йо. 11, 25). Чудесна подія Христового Воскресіння дарувала світові нову, світлу сторінку людського буття на землі. Вона відбулася в певний момент історії на околиці Єрусалима, але змінила життя всього людства й кожного з нас, де й коли б ми не проживали. Христова Пасха стала центром і непохитною основою християнської віри, бо, за словами апостола Павла, «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (І Кор. 15, 14). І хоч нам доводиться бачити, як смерть забирає наших дорогих і близьких, ми віримо і знаємо, що людина, яка в земному житті йде за Христом, не вмирає, а продовжує жити у Христі навіть після своєї земної кончини. Як каже св. Йоан Золотоустий: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – і життя вільно пливе» (Огласительне слово на Пасху). Святкуючи Пасху Христову, ми не просто згадуємо історичну подію, а переживаємо своє духовне оновлення та зміцнюємо нашу надію. Воскресіння Христове є не тільки серцевиною віри, воно становить суть життя й поведінки християнина. Господь наш Ісус Христос не лише звершив справу нашого спасіння, але й надихнув нас до боротьби з гріхом і злом в особистому, родинному та суспільному житті. Через Заповіді, старозавітних пророків і праведників, а накінець через особисту присутність і повчання Господь вказав нам шлях до спасіння й чеснотливого життя. Євангелист Йоан у пасхальному євангельському читанні благовістить нам: «У Ньому було життя, і життя було – світло людей» (Йо. 1, 4). Ісус Христос дарує перспективу вічного життя кожній людині, просвітлюючи її світлом істини. Ситуація, яку спостерігаємо в теперішньому світі, коли люди із зіпсованим сумлінням намагаються проголосити нормою зло і гріх, а матеріалістична споживацька ідеологія витісняє християнські ідеали, щораз більше переконує нас у тому, що нехтування духовними цінностями несе занепад і руїну. Без Бога не може бути правдивого миру та гармонійного розвитку. За таких обставин пам’ятаймо, що на нас, християн, покладена особлива відповідальність. Ми маємо жити й діяти так, щоб свідчити про Христове Воскресіння через любов до ближнього, милосердя, сповнення євангельських заповідей. Дорогі у Христі! Сьогодні вкрай важливо поглянути на все те, що відбувається довкола нас, у світлі пасхального досвіду. За Божим Провидінням, нашому поколінню доводиться жити в дуже непрості часи. Зараз українці переживають свій Страсний тиждень, тож є і юди, що зраджують, є ті, які заперечують наше існування, провадять на Голготу й розпинають, чимало є тих, які не наважуються підтримати й відсторонюються, проте знаходяться й такі, як Симеон Киринейський, що допомагають нести наш хрест – знамено перемоги і свободи… Уже декілька років наш боголюбивий український народ досвідчує жахіття російської збройної агресії. Гинуть наші рідні і близькі, зруйновано наші міста і села, нас переповнюють гіркі емоції через ріки сліз і крові… Терплячи й борючись, пам'ятаймо, що в такі моменти не тільки ми стаємо близькими до Христа, але й Він перебуває поруч із нами, підтримуючи й додаючи нам сили. Він молиться разом з нами аж до кривавого поту, коли нам страшно, молиться до Отця Небесного, щоб зберіг нас, доручає нас опіці Своєї Матері − Вона пережила смерть Свого Сина, тому вміє потішити нас у жалобі та скорботі. У ситуаціях, коли стикаємося з несправедливістю, злом і болем, які, здавалося б, повністю поглинають світ довкола, не маємо права зневірюватись і впадати у розпач. Ми знаємо, що після темряви ночі Христових страждань і смерті настав світлосяйний світанок Його тріумфального Воскресіння. Перемога Христа над смертю підтверджує, що труднощі, терпіння, зло, хрест, Голгота не є остаточними, бо в цій боротьбі, яка приносить багато страждань і ран, ми також бачимо найбільшу любов, яка освячує тих, що віддають своє життя за друзів, – дітей вільної України (пор. Йо. 15, 13). Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8). Тому віруємо, що після важкого періоду випробувань неодмінно настане торжество добра і правди. Упевненості додає нам не лише євангельське свідчення, але й приклади з нашої історії. 1035 років тому наш народ прийняв Свято-Володимирове Хрещення і, за словом апостола, «у Христа зодягнувся» (Гал. 3, 27). Відтоді християнська віра стала наріжним каменем українського родинного, громадського й національного життя. Як і Христос, упродовж століть наш народ зазнавав своєї Голготи, але крізь терни катакомб продовжував прямувати до світла воскресіння, памʼятаючи Його слова: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я-бо подолав світ» (Йо. 16, 33). Багато з нас ще є свідками того, що й у ХХ ст. тоталітарний атеїстичний режим репресіями й голодоморами не зумів знищити українську християнську душу. Ми вдячні Богові за даровану нам на початку 90-х рр. ХХ ст. свободу, завдяки якій ми знову можемо вільно розбудовувати своє життя на основі Божих Заповідей. Цьому активно сприяють духовенство, монашество та миряни нашої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, яка цього року відзначає 30-ті роковини від свого заснування, саме тоді Українська Греко-Католицька Церква отримала змогу відновити свої церковні структури після довгих років переслідування безбожним комуністичним режимом. Сьогодні, маючи за плечима дорогоцінний, хоч у багатьох випадках болісний досвід минулого, ми з християнською надією споглядаємо в майбутнє, твердо вірячи, що «Господь народові Своєму дасть силу, Господь благословить народ Свій миром» (Пс. 29, 11). І цьому не здатні перешкодити ні агресивні дії новітнього рашистського режиму, ні підступні намагання інших тоталітарних необільшовицьких ідеологій, які прагнуть вихолостити християнські моральні цінності з нашого суспільного й державного життя. Дорогі у Христі! Вітаю всіх вас зі світлим празником Воскресіння Христового! Особливо вітаю наше звитяжне й доблесне воїнство, волонтерів, медиків і всіх тих, хто вимолює та виборює перемогу України. Вітаю тих наших співгромадян, які через війну були змушені покинути свої помешкання, а може, і втратили їх. Допоможімо їм пережити радість Христового Воскресіння. Лину думкою до домівок тих, хто оплакує загибель своїх рідних: хай Воскреслий Спаситель приведе їх до вічного блаженства, а живим дарує Свою розраду й пасхальну надію на воскресіння. Нехай невечірнє світло Христової Пасхи освячує життєвий шлях кожного з нас, наповнюючи серця любовʼю до Бога і ближніх, і дарує надію, що Господь ніколи не залишить нас без Своєї допомоги. Нехай жодна скорбота і тривога не затьмарює та не применшує нашої пасхальної радості. Донесімо її засмученим і знедоленим, усім тим, хто потребує нашої уваги й підтримки. Нехай радість Христового Воскресіння стане для кожного з нас джерелом християнської надії, яка вказує безпечний шлях серед темряви труднощів і випробувань. Нехай пасхальне світло Христа освітить наші сумніви та зробить нас учасниками Його вічної перемоги. Бажаємо, щоб Милість Божа сподобила нас ще довгі роки зустрічати це світле Великоднє свято й радісно вітати один одного словами пасхальної благовісті: ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! +Ярослав,єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі, при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю, 19 березня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Таїнство Благовіщення має превелике значення, бо з нього починається Новий Завіт, починається наше спасіння [фото]

7 квітня, у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію храму Успення Пресвятої Богородиці в м. Стебник. У співслужінні о. Володимира Лужецького, адміністратора парафії, владика Ярослав відслужив Божественну Літургію. Детальніше...

Владика Ярослав: Ідімо дорогою духовного вдосконалення разом з Ісусом, навіть якщо вона здається нам важкою і тернистою

2 квітня, в 5-ту неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на п’яту неділю Великого Посту (2023)

«Не знаєте, чого просите»(Мк. 10,38). Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Ми поступово наближаємося до завершального акорду Великої Чотиридесятниці – Страсного тижня, коли розважатимемо, як Господь наш Ісус Христос прийняв відкупительні страждання і смерть. Тому сьогодні Церква через євангельське читання спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму, на ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до цього святого міста. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких Йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але цього разу це була дорога, наприкінці якої на Спасителя чекали хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель. Тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову: «Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне» (Мк. 10, 33). Учні, напевне, боялися, слухаючи слова Христа про смерть, яка очікувала на Нього в Єрусалимі. Незважаючи на очікування прийдешнього Царства Божого, вони усвідомлювали небезпеку відвідин цього святого міста, бо існувало єврейське передання про страшну війну, яка повинна вибухнути перед остаточним встановленням Царства Месії. Ісус іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе всю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають, та не чують. Не чують, бо думають, що якщо Він творив такі великі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма видимими ворогами юдейського народу, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество. Так, в Єрусалимі відбудеться найбільше чудо – справжня перемога та славне торжество, але станеться це інакше ніж про це думали та мріяли Христові учні та сучасники. Ми з вами, дорогі брати і сестри у Христі, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму. І не тільки зараз, під час Великого посту, але впродовж цілого нашого життя, яке є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму – до Царства Божого. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Не біймося ступати дорогою духовного вдосконалення разом з Ісусом, навіть якщо нам здається, що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви, а світлом воскресіння, знаком надії і символом незбагненної любові Бога до людини. Євангельський епізод п'ятої неділі Великого посту говорить нам і про те, що люди у своїй земній мандрівці до Небесного Єрусалиму дуже часто дивляться на світ виключно по-своєму, шукаючи свого інтересу і користі. Сьогоднішнє євангельське читання згадує нам про апостолів Якова та Івана, котрі, почувши про те, що Христос прямує до Єрусалиму, де має звершити важливу місію, просять про вигідне для себе місце. Науку про царство Боже Яків та Іван сприймали в земному розумінні і просили Ісуса про особливе місце в цьому царстві, бажаючи сидіти праворуч і ліворуч Нього. Прохання братів було не тільки занадто претензійним, але й недоречним. Вони висловили цю просьбу тоді, коли Ісус йшов до Єрусалиму, щоб прийняти муки. Господь, із сумом подивившись на синів Заведея, сказав: «Не знаєте, чого просите» (Мр.10,38). І пояснив: щоб увійти у Царство Боже, спочатку треба випити чашу терпінь. Ці слова Спасителя звернені не лише до цих двох апостолів та їх товаришів, а й до кожної людини, яка прагне бути спасенною. Улюблені, чи не поводимось і ми, як апостоли Яків та Іван? Як часто ми просимо в Бога не того, що дійсно потрібне й корисне для нашого спасіння, а того, що ми самі вважаємо необхідним для себе в житті. Апостол Яків після воскресіння Ісуса Христа докоряє нам за такі нерозважні бажання, котрі ми висловлюємо в наших молитвах, кажучи: «Просите і не одержуєте, тому що просите не на добро, а щоб ужити на свої примхи» (Як. 4,3). Можливо, і до нас сьогодні у відповідь на деякі наші молитви Ісус повторює: «Не знаєте, чого просите» (Мр.10,38). Гріх звеличування, гордості, зарозумілості  – великий гріх для віруючої людини. Ось чому у молитві преподобного Єфрема Сиріна, якою ми молимось під час Великого Посту, серед інших прохань, звертаємось до Господа, щоб Він визволив нас від духа любоначальства і дарував нам дух смиренномудрості та бачення наших провин. Це дуже потрібно для вилікування ран наших гріхів. Тільки наслідуючи Христове смирення і несучи свій життєвий хрест з Христом, ми разом з Ним будемо здатні пережити наші випробування, терпіння, зустріти смерть і воскреснути у Його славі. Нажаль, часто стається, що людина є надто закохана в себе й у свої постанови та прагнення. Вона має свої чіткі плани і хоче примусити Бога виконувати їх, ніби повторюючи у молитві слова цих двох Христових учнів: «Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросимо» (Мр.10,35). Вона бажає отримати все і одразу, не затрачаючи для цього особливих зусиль. Водночас, приклад земного життя і діяльності Ісуса навчає нас іншого способу мислення. Він прийшов не для того, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох. Пам'ятаймо, що земні інтереси, які часто стають основою наших молитов, проминають. Вони часто є важливими, але не повинні визначати суть нашого життя. Настане відміряний нам Господом час, і ми залишимо всі земні речі, а з нами залишаться тільки набуті духовні якості, з якими і станемо перед Богом. Ціллю нашого життя є осягнути спасіння. Сьогоднішній наш час, попри те, що позначений тривогою та непевністю, також є часом сприятливим, щоб наблизитись до Бога, щоб увійти помислами глибше у таїнство Пасхи – таїнство переходу від смерті до життя. Важливо вміти використати цей час і день спасіння, який є саме сьогодні (пор. 2 Кор. 6, 2). Навіть коли ми самотні, чи перебуваємо наодинці, пам’ятаймо, що у наших серцях завжди має залишатися місце для Бога і для ближніх (2 Кор. 6, 11-13). Сьогодні Бог кличе усіх нас виразніше Його почути. А для цього потрібно зупинитись і віддати себе молитві, читанню Слова Божого, служінню ближнім, зокрема самотнім і стражденним. Про це також повчають нас великі вчителі аскетичного життя. Цю і попередню недiлi Великого посту Церква присвячує двом великим вчителям християнського аскетичного, духовного життя: четверту – преподобному Йоану Лiствичнику, а п’яту – преподобній Марiї Єгипетській. Ці подвижники продемонстрували, в чому полягає духовне життя. На прикладі Марії Єгипетської бачимо, що воно розпочинається з радикального навернення до Бога, з відкинення грішного життя та духовного подвигу і самозречення. Святого Йоана Церква називає Ліствичником, бо він є автором «Ліствиці духовної» – гарного підручника для провадження християнського життя, з якого ми дізнаємося, що духовне життя – процес, який полягає у поступовому духовному вдосконаленні, яке щабель за щаблем підносить людину до небесних висот. Великий піст, в якому перебуваємо, є для нас доброю нагодою застосовувати на практиці поради цих двох великих подвижників духовного життя. Тому навчімось на прикладі сьогоднішньої євангельської розповіді та святих угодників Божих просити в Отця Небесного найперше всього того, що служить для слави Божої та нашої духовної користі, покладімо всю нашу надію на Господа нашого Ісуса Христа, Котрий «поніс наші немочі і наші болі та Його ранами ми зцілені (пор. Іс. 53,4-5). Дорогі у Христі, за Божим Провидінням, нашому поколінню доводиться жити в дуже непрості часи. Зараз українці переживають свій Страсний тиждень і національну Голготу, окупант заперечує наше існування, проте цивілізований світ солідарний з нами, і як Симеон Киринейський, допомагають нести наш хрест – знамено перемоги і свободи… Уже декілька років наш боголюбивий український народ досвідчує жахіття збройної агресії московії. Гинуть наші рідні і близькі, зруйновано наші міста і села, нас переповнюють гіркі емоції через ріки сліз і крові… Терплячи й борючись, пам'ятаймо, що в такі моменти не тільки ми стаємо близькими до Христа, але й Він перебуває поруч із нами, підтримуючи й додаючи нам сили. Він молиться разом з нами аж до кривавого поту, коли нам страшно, молиться до Отця Небесного, щоб зберіг нас, доручає нас опіці Своєї Матері − Вона пережила смерть Свого Сина, тому вміє потішити нас у жалобі та скорботі. У ситуаціях, коли стикаємося з несправедливістю, злом і болем, які, здавалося б, повністю поглинають світ довкола, не маємо права зневірюватись і впадати у розпач. Ми знаємо, що після темряви ночі Христових страждань і смерті настав світлосяйний світанок Його тріумфального Воскресіння. Перемога Христа над смертю підтверджує, що труднощі, терпіння, зло, хрест, Голгота не є остаточними, бо в цій боротьбі, яка приносить багато страждань і ран, ми також бачимо найбільшу любов, яка освячує тих, що віддають своє життя за друзів, – дітей вільної України (пор. Йо. 15, 13). Тож разом з апостолом Павлом сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4, 8). Тому віруємо, що після важкого періоду випробувань неодмінно настане торжество добра і правди. Нехай Господня десниця заступається над нами у трудних моментах нашого життя за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх святих, яких видала українська земля. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,2 квітня 2023 року Божого Детальніше...

Духовенство і вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії вітають владику Ярослава з 60-літнім ювілеєм

30 березня 2023 року Божого владиці Ярославу, єпископу Самбірсько-Дрогобицькому, виповнюється 60 років життя. Духовенство і вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії вітають свого Пастиря і духовного Батька. Детальніше...

Владика Ярослав: Віра починається із зустрічі з Богом, особистого молитовного зв'язку з Ним на рівні власної гідності, душі, розуму і тіла

26 березня, в 4-ту неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у четверту неділя Великого посту (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати  і сестри! У сьогоднішньому Євангельському читанні Ісус Христос адресує нам дуже важливе життєве повчання, коли говорить батькові хворого юнака: «Все можливе тому, хто вірує». Тим самим наш Спаситель підкреслює необхідність віри для духовного життя у Бозі і з Богом, тому що без неї немає зв’язку з єдиним джерелом життя і духовної сили – з Господом. Вірую в Бога… але що це є віра?Це запитання стає загадковим, навіть якщо перед тим ми мали враження, що це розуміємо. Перш за все, очевидно, що віра є чимось іншим від знання, щонайменше від знання в звичайному сенсі цього слова. Коли я кажу: «Вірую в Бога», це ствердження вимагає вибору, рішення; інакше кажучи, вимагає дуже особистої участі цілої моєї істоти. Таким чином слово віра позначає різні речі. Її первинна суть – довір’я, вторинна – вірність... Віра – пізнання Бога через безнастанне та необмежене довір’я до Його Особи і вірність до Нього, завдяки чому ми спроможні сказати що-небудь про Господа. Для нас важливим є таке правильне розуміння і наповненість цього слова. Віра – спрямування людського довір’я не до чогось, а до Когось. Як приклад віри до Особи, у Святому Письмі змальований Авраам – батько всіх віруючих, котрий виражає свою вірність не до того, що Бог говорить, а до Того, Хто говорить (пор. Буття 12, 1). Під вірою патріарха розуміємо необмежене, повне, спокійне довір’я до Господа, Його Особи. Сам Христос запитує апостолів у сенсі віри: «Що ви думаєте про Мене?» - отже, не про Його слова чи вчення, а про Нього особисто. Те, що мільйони людей вважають християнське світосприйняття найбільш переконливим і вірять у це, не є вірою, доки немає зустрічі з Богом, особистого молитовного зв’язку з Ним на рівні власної гідності, душі, розуму і тіла. Отже, під вірою слід розуміти довір’я, вірність передусім до Особи Бога, Живого Господа, і лише згодом – до тез чи правд, які Всевишнім були об’явлені. Коли ми повністю й безмежно довіримося Йому, тоді, як харизму, отримаємо незмінну переконаність у навчанні про Бога, нас і світ, яке походить від Пресвятої Трійці. Щодо віри як Христової науки, то митрополит Андрей Шептицький у пастирському посланні під назвою «Правдива віра» ототожнює віру з «Божим Провідником». Він називає її «святою вірою», тобто наукою, «яку приніс нам Христос із неба на цей світ, - яку лишив між людьми, щоб за її поміччю показати їм дорогу до Отця, Сина і Св. Духа». «Божого Провідника» можна знайти там, де «... він із наказу та волі Ісуса Христа знаходиться, - у Святій Церкві». Тут Митрополит має на увазі глибокодуховний, внутрішньонасичений, споконвічний обряд, благочестя, сукупність ритуальних дій, які становлять адекватну людську відповідь Богові під час Богослужінь. Ця відповідь породжує досвід душевної віри: «Свята віра – то наче ланцюг, що в’яже християнина з Богом і до Нього його тягне. Цей ланцюг тримається розуму, а він держиться ланцюга через те, що знає Божу науку». Бачимо, що Митрополит Андрей вказує на важливість укріплення і постійного плекання цієї душевної віри. Першим середником укріплення віри є безпосереднє звернення до Бога з просьбою, щоб Він скріпив нашу віру. Йдеться про щиру і витривалу молитву. Адже протягом нашого життя ми часто досвідчуємо ситуацію св. Петра, котрий йшов по морю, але в певному моменті, побачивши довкола себе розбурхані хвилі, затратив з очей Господа і почав потопати. Так і нам, коли відчуваємо, що життєві обставини поглинають нас, затоплюючи в морі сумнівів і страху, треба молитовно кликати разом з Петром: «Господи, рятуй мене; Господи, поможи моєму невірству, укріпи мою віру!» Саме молитва не лише укріпляє віру, але також охороняє її тоді, коли диявол намагається засіяти у нашому серці зневіру і сумніви. В житіях святих часто зустрічаємо описи подібних спокус і випробувань у вірі. Це часто називається «темрявою віри», коли людина посеред сумніву, тривоги і збентеження останніми зусиллями волі кличе з глибини душі: «Боже мій, я вірю, що Ти є, всупереч всьому тому, що бачу і досвідчую довкола, вірю, що Ти живий і дієш в моєму житті і не допустиш, щоб я загинув в морі розпуки і зневіри». І другий середник укріплення віри, можливо найбільш діяльний, – це переконання на власному досвіді щодо правдивості того, в що віруємо. Завдяки частій, уважній та зосередженій молитві у Святому Дусі досвідчуємо особисту зустріч із Богом. Таке пережиття Його діяння у власному житті є не лише необхідною умовою зростання у вірі, але також і свідченням про цю віру іншим. Святе Писання постійно звертає увагу на особисте досвідне переконання. Апостол Тома повірив, бо сам «діткнув» ран Спасителя і переконався, що Він – не примара і не галюцинація. Учень повірив своєму досвідові. Ми не маємо можливості фізичного контакту з Богом, але можемо торкнутися Його в духовний спосіб: пережити особисту зустріч з ним у зосередженій молитві і в життєвих випробуваннях та терпінні, досвідчити Його силу і Його мир, через низпослання яких Господь навідується до нас у всі часи і обставини. Таке пізнання Христа веде нас до духовного бажання всецілого єднання з Ним аж до замешкання Його в нашому серці через доторкання до Нього у Пресвятій Євхаристії. Через її прийняття ми покликані «спробувати і побачити, який добрий Господь», отримуючи благодать для уподібнення до нашого Спасителя. Адже Він тут є реально присутній, а не лише символічно! Також Савло, пізніший апостол Павло, теж молитовно досвідчив особистої зустрічі з Христом, і то неодноразово. Це були глибоко-містичні пережиття, які спершу навернули Савла з дороги гріха, а потім укріпили його для відважного визнання Ісуса Христа серед євреїв і поган. Молитовно-таїнственна зустріч з Спасителем зумовила дуже сильний вплив на нього, і ніщо вже не могло захитати чи знеохотити його віру – ані насмішки, ані каменування, ані смерть. Усе це надихнуло апостола незабутньо сказати для всіх нас: «Віра – впевненість у речах невидимих» (Євр. 11, 1) Подібне трапилося і з сліпородженим (пор. Йо. 9,1-41). Пережите духовне і фізичне оздоровлення, тобто особистий молитовний досвід, викликали в колишньому незрячому віру в Сина Божого, і якої ніхто не міг зламати: ані родина, ані оточення, ані навіть засліплені духовні провідники єврейського народу. Однак, повстає ряд запитань: як можна пережити таке досвідчення зустрічі з Богом? Як можна набратися досвіду близькості Бога і правдивості віри? На ці запитання дає відповідь сам Христос: «Моя наука – не моя, а Того, Хто послав Мене. Якщо хтось бажає Його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи Я промовляю сам від себе» (Йо. 7, 16-17). Тобто, щоб пересвідчитися на власному досвіді у достовірності науки, яку містить слово Боже і яку навчає нас Церква, немає іншого способу, як лише почати жити цією наукою, впроваджуючи її принципи в своє життя. Святе Письмо – це не підручник з психології чи біології, це книга Життя, і щоб переконатися у правдивості віри, треба почати жити цією наукою віри. Якщо нам радять певний курс лікування, то, звичайно, можна прийняти ці поради на віру, але щоб вона була ще міцнішою, треба самому впровадити ці ради у життя. Коли зробимо цей крок назустріч Господеві, то немає сумніву, що Бог уділить нам великого світла на пізнання ще глибше правд віри, і цей досвід буде неначе цемент, який скріплятиме і гартуватиме нашу віру. Щодо цього Ісаак Сирін говорить так: «За збереження заповідей розум удостоюється благодаті таїнственного споглядання і одкровення духовного знання». Не забуваймо також, що ми віруємо, спираючись на авторитет Самого Бога, Який об’являється, і Який не може ні помилятися, ні «ввести нас в оману». Віра – людська чеснота, що означає насамперед особисте пригорнення до Бога, визнання усієї Правди, Яку Він об’явив. Добре й праведно повністю довіритись Господу й абсолютно вірити в те, що Всевишній говорить. Вірі властиве бажання віруючого краще знати Того, на Кого він поклав своє довір’я, і краще зрозуміти, що було об’явлено.Справді, об’явлені Господом правди можуть видатися незрозумілими для людського розуму й досвіду, проте, як стверджує святий Тома Аквінський: «Впевненість, яку дає Боже світло, є більшою від тієї, яку дає світло природного розуму». Звершення Євхаристії – це час таїнственного приходу Господа до свого вибраного народу в Божий храм. А цикл молитов Божественної Літургії та решти богослужінь Церкви – унікальна можливість для нас так необхідної для нас розмови з Богом, під час якої можемо висловити наші найглибші прагнення, які пов’язані з нашою вірою. Благаймо Господа, щоб Він укріпив нас своєю благодаттю, щоб ми могли не лише самі через віру щораз сильніше єднатися з Ним, але також, щоб зуміли відважно давати свідоцтво нашої віри в нашому оточенні. Дорогі брати і сестри. Окупант, який ступив на нашу землю і хоче нас поневолити так само, як злий дух обезсилював бідного хлопця. Однак Бог ніколи не залишить за злом останнє слово, тому ми сьогодні як народ, подібно до цього батька юнака, приходимо до нашого Спасителя і кажемо Йому: допоможи нам, бо ніхто у світі не може зупинити війни в Україні, ні дипломати, ані могутні світу цього. А Ісус Христос питає нас: чи ти віриш, що Я можу це зробити? Чи ти віриш у перемогу України? Нам так важливо усвідомлювати, що перемога України буде виявом Божої сили через віру і боротьбу українського народу. Тому нам сьогодні Христос каже: «Все можливе тому, хто вірує» (Мр. 9, 23). Скажімо сьогодні разом з євангельським батьком: Господи, віруємо, але допоможи нашому невірству. В цей період Великого посту та загально національної Голготи, яку спричинив нам каїн – московит, покладімо всю нашу надію на Господа нашого Ісуса Христа, Котрий «поніс наші немочі і наші болі та Його ранами ми зцілені (пор. Іс. 53,4-5). Перед своїми стражданнями і смертю на хресті, наш Господь підбадьорював Своїх учнів щодо страху і замішання: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо. 16,33). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 26 березня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Наш народ переживає свій Страсний Тиждень – загальнонаціональну Голготу

19 березня, в Хрестопоклонну неділю, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Детальніше...

Проповідь у Хрестопоклонну неділю (2023)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Триває наша великопосна мандрівка до світлого празника Христового Воскресіння. У третю неділю Великого Посту, яку називаємо Хрестопоклонною, свята Мати Церква пропонує нам споглядати та покланятися живоносному древу Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ми скріпилися ним та відважно прямували далі до мети – Христової Пасхи. Сьогодні Животворящий Хрест є для нас нагадуванням, що Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного (пор.Йо.3,16-17). Приймаючи цю любов, можемо змінити себе і світ. У ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Якщо уважно вчитаємось у богослужбові тексти, якими молимось впродовж Великого посту, то зауважимо, що у них поступово проходить вся історія людського роду – від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи, за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, Який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення, любові і спасіння. Вже минув рік від широкомасштабної російської збройної агресії супроти України. Зараз наш народ переживає свій Страсний Тиждень – загально національну Голготу, яку спричинив нам каїн – московит, щоб перешкодити нам осягнути духовну і національну мету – вільну, квітучу, соборну Українську державу. Щодня агресор забирає життя та калічить мирних людей та воїнів, спричинює масштабні руйнування наших міст і сіл. Потерпають мільйони людей, втративши домівку, рідних і близьких. Нова і широкомасштабна російська військова агресія супроти України продовжує серію агресивних і жорстоких дій супроти українців, і нинішній світ нарешті починає усвідомлювати, що московитський режим загрожує не лише українському народові, але й цілому світові. Лише один Господь знає скільки часу триватимуть ці страждання нашого народу, але ми віримо, що Бог виведе нас до славного воскресіння – духовного і національного. Попри всі виклики й жорстокість, які приносить із собою війна, перед її обличчям наш народ об’єднався, став монолітом і поруч зі своїм звитяжним військом відстоює свою свободу. Таким чином для нас нової та актуальної значимості набуває наполегливе запрошення Ісуса взяти кожному свій «хрест» і слідувати за Ним з покорою та довірою до Бога (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Глибокі богословським змістом піснеспіви і моління, та й взагалі особлива покаянна атмосфера Великого посту, вчать нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу, в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб долати зло в собі. Для цього потрібно проаналізувати та переосмислити власні діла, слова і помисли. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. Мудрість Хреста відрізняється від людської мудрості і сили, бо «нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили», – каже апостол Павло (пор. І Кор 1, 25). Також наша історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо сьогодні, під час війни, пам’ятаючи, що сила Божа здійснюється в упованні на Господа. Хрест є не тільки символ і знак любові та милосердя… Це також і вічне питання: чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Споглядаючи світ навколо нас, зауважуємо страждання, хвороби, війну, смерть. Чому існують ці випробування? – Часто ставимо собі такі питання, коли бачимо на власні очі вмираючих дітей, коли спостерігаємо, як гинуть невинні люди внаслідок агресивних політичних інтриг каїна-московита. Питаємося про сенс страждання, коли відчуваємо в серці біль, спричинений непрощенням собі чи ближньому; коли не можемо визволитися від страхів, неспокою, хвилювання. Питаємось про сенс страждань, коли нас несправедливо оскаржують, обмовляють, коли нас не розуміють, коли оклевечують нас, коли почуваємося відкиненими і нікому не потрібними. Знову і знову ставимо собі оте одне питання: Чому Бог, Милосердний і Добрий Батько, погодився з людським стражданням? Але чи справді Бог погодився зі стражданнями людини? На перших сторінках Біблії, яку у Великому пості ми читаємо під час наших богослужінь, а потім осмислюємо у літургійних текстах, ми знаходимо розповідь про те, що Бог сотворив усе дуже добрим (пор. Буття 1), а отже, не міг сотворити страждання. Звертаючись до третього розділу Книги Буття, читаємо про гріх перших прародичів і про нещастя людського роду, які були з цим пов’язані. Таким чином ми мусимо сказати собі дуже виразно, що Бог не створив страждання і смерть. Страждання є злом і як зло походить від гріха. Кожне страждання починається у «раю» людського серця – мого власного серця. Кожен гріх спроваджує страждання не тільки безпосередньо на грішника, але й на все його оточення. Знаємо, що Єва, як тільки піддалась спокусі сатани, відразу ж запропонувала овоч своєї спокуси Адамові. Люди часто «годують» одне одного стражданнями своїх гріхів, страждання є наслідком гріха. Однак, чи Бог погодився на такий стан справ? Чи погодився на те, щоб сотворений Ним світ був спотворений людським гріхом і стражданням? Виразну відповідь знаходимо вже в самому описі упадку перших родичів, коли Бог заповідає остаточну перемогу над сатаною, а отже над самим злом і стражданням (пор. Бут.3,15). Христос поборює наші страждання і терпіння, приймаючи їх на себе на хресті. Страсті Христові, Його Хрест і Його рани є джерелом Божої сили, котра перемагає діяння сатани. Таким чином те, що було найбільшою зброєю сатани – гріх, страждання, смерть – стає місцем особливого досвіду Божої сили і Божого милосердя. А, отже, навіть страждання і смерть не є позбавленими сенсу, коли є сприйняті як спасенний план Бога щодо нас. Тому не кажімо, що Бог посилає на людину страждання. Він не є творцем зла, але його переможцем. Можемо з певністю сказати, що для Бога немає не виліковних недуг, непередбачених обставин. Історія спасіння Старого Завіту показує нам прообраз виходу зі страждань (пор. Чис. 21, 4-9). Коли вибраний народ, вийшовши з Єгипту, у пустині почав нарікати на Мойсея і на Бога. Карою за цей гріх стали смертоносні змії, від яких люди почали масово вмирати. Тоді Мойсей відважно у молитві до Бога заступається за свій народ. Господь наказує йому зробити мідяного змія і поставити людям перед очі як знак їхнього гріха для того, щоб, дивлячись на нього, людина усвідомила і зрозуміла свій гріх. Особа, яка, розкаявшись, споглядала на мідяного змія, не вмирала. Отці Церкви і дослідники Священного Писання говорять, що цей піднесений мідяний змій у пустелі є прообразом Христового розп’яття хресної жертви Ісуса Христа. Як у Старому Завіті ізраїльтяни споглядали на мідяного змія і залишалися при житті, так кожен, хто з вірою буде споглядати на Розп’ятого Господа, визнаючи свої гріхи, буде жити вічним життям. Адже за словами апостола Петра: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости» (1 Пт. 2,24). Розп’ятий на хресті Господь поставив нам перед очі всяку людську злобу і гріх, щоб ми відвернулися від гріха і жили для Бога. На хресті Бог виявляє до нас свою любов і своє милосердя. З любові Він піднявся з гробу і сказав: «Я воскресіння і життя; хто вірує у мене не помре, а матиме життя вічне» (Йо. 11,26). Пресвята Богородиця беручи участь у драмі біля Хреста Ісуса є вся пронизана великим стражданням. Бо ж це не тільки присутність Матері біля Сина, що помирає, але це також і свідчення віри і надії в Того, Хто, здається, «втратив» все. Мати вибрала свідомо слідувати за своїм Сином до моменту найбільшого болю; на відміну від учнів, які розбіглися, Вона йшла на Голготу аж до Розп'яття, щоб виявити свою повну посвяту, свою віру і свою любов. Сьогодні до цього Її страждання приєднується український народ, особливо українські діти, матері, літні люди які гинуть від бомб, розстрілів, від голоду, спраги та холоду, в темряві та  постійному страху. Цю війну як геноцид каїна – московита, не можна пояснити, бо життя людини святе для нас усіх, і вбивати безборонне невинне людське життя є великим гріхом святотацтва, отже, це не що інше, як дія антихриста і ним опанованих біснуватих слуг. Тому неустанно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб прийняла під свою особливу опіку наших хоробрих воїнів, захисників Батьківщини, зберігаючи їх неушкодженими перед усіма ворожими наступами. Молімося за свободу і незалежність, соборність і цілісність нашої Батьківщини, бо молитва має велику силу. Нехай Господь вчинить наш народ непереможним і від всякої ворожої пропаганди та нападу нездоланним та дарує перемогу над супротивниками на землі, на морі і в повітрі. До кінця нашого життя оберігай нас Господи перед вічним засудом, щоб ми, спасенні через Твоїм страсті, смерть і воскресіння, завжди віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Єдиному у Святій Тройці Богові Отцю, і Сину і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь! + Ярослав м. Дрогобич,19 березня 2023 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Не визнаючи наші гріхи, ми закриваємо собі дорогу до спасіння

12 березня, у Другу неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...