Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2026)

Преосвященнішим і преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви   Богомудрі жінки з миром слідом за Тобою поспішалиі Тебе, як померлого, зі сльозами шукали;поклонились же, радіючи, живому Боговіі Пасху таємну Твоїм учням, Христе, благовістили.Пісня 7 канону Пасхи Христос воскрес!   Дорогі в Христі! Сьогодні, коли зі світанком сходить сонце і являє своє пасхальне світло, Церква запрошує нас вирушити в мандрівку разом із жінками-мироносицями. Вони прямують до гробу – туди, де були свідками поховання Ісуса Христа: «День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса» (Лк. 23, 54–55). Піснею-молитвою пасхальної утрені Церква підкреслює особливий поспіх. Христа поквапом зняли з хреста, нашвидкуруч поховали без належних почестей, які віддають навіть звичайній людині: «Повернувшись [додому], вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали» (Лк. 23, 56). І ось жінки знову поспішають: «А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували, й застали камінь, відкочений від гробниці. Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса» (Лк. 24, 1–3). Слова канону утрені підтверджують, що вони поспішали не так до гробу, як за Христом.   Богомудрі жінки з миром слідом за Тобою поспішали… Жінки-учениці йшли за Вчителем від самого початку Його проповіді в Галилеї. Сам Христос приводить їх туди, куди вони ніколи не сподівалися дійти. Їх спонукає любов і милосердя до Зневаженого і Померлого. Ті, що ходили за Христом, уважно слухали Його повчання, були свідками різних знаків –чуд і зцілень, тепер стають богомудрими мироносицями. Це також наш шлях учнівства Христового, який ми в особливий спосіб проходили впродовж Великого посту. Хоча Христос попередив своїх учнів про те, що має статися: зрада, арешт, несправедливе засудження, жорстокі знущання і смерть на хресті –жінки-мироносиці не були готові ні до жахіття страстей, ні до зустрічі з воскреслим Господом. Вони приходять до гробу з невимовним болем серця та криком душі.   … і Тебе, як померлого, зі сльозами шукали… Подібно до жінок-мироносиць, наш народ прийшов до цієї пасхальної миті зі скорботою у серці. Ми переживаємо щораз глибший біль і щораз більшу втому від цієї святотатської війни. Багато жінок України, вирушаючи у свою пасхальну мандрівку за Христом, спішать до могил наших Героїв і невинних жертв ворожих атак. Але особливо ця пасхальна туга за Христом волає до Господа устами родин зниклих безвісти й тих, хто не зміг поховати своїх загиблих. Одна мати поділилася зі мною своїм горем: «Моя доня навіки залишилася під руїнами Азовсталі в Маріуполі. Коли ж я зможу її поховати?!». З гірким сумом ми шукаємо тіла наших загиблих. Але ми віримо у воскреслого Спасителя! Віримо, що всім нашим покійним Христос, який сьогодні переможно виходить із гробу, дарує життя і воскресіння. Цю істину підтверджують жінки-мироносиці, яких Він приводить до зустрічі не з померлим, а з живим Богом. Вони стають першими свідками воскреслого Господа Ісуса. Лише почувши від ангела, що Він воскрес, і поклонившись, радіючи живому Богові, вони зможуть таємну Пасху благовістити Христовим учням (пор. Мт. 28, 5–8).   … поклонились же, радіючи, живому Богові… До пасхального поспіху мироносиць тепер спонукає вже не прагнення доповнити ритуал похорону, а радість від пережитої зустрічі із живим Богом! Вони несуть звістку про Воскресіння Христове, бо самі пройшли разом із Христом від Його розп’яття, смерті й поховання – до Його воскресіння. Справжня духовна радість Пасхи випливає не з виконання щорічного ритуалу. Вона народжується з особистого досвіду того, що Христос живий. Він і нині присутній у своєму Воскресінні посеред своєї Церкви. Саме сьогодні Церква поспішає передати кожному з нас радість зустрічі з Воскреслим, запрошує нас разом з усім Божим народом поклонитися, радіючи, живому Богові й таємну Пасху благовістити всім людям. Бо Христос воскрес! Ми зустрічаємо живого Бога – нашого воскреслого Спасителя –у Таїнствах Христової Церкви. Із часів раннього християнства саме в пасхальну ніч Церква народжувала в Таїнстві Хрещення нових християн. До цієї зустрічі з живим Богом ми готувалися сорокаденним постом і сьогодні приступаємо до Святого Причастя Тіла і Крові нашого Спасителя, несучи Йому, як запашне миро, наше оновлене покаянням, постом і молитвою християнське життя ‒ щоденне свідчення нашої віри. Бути християнином в наш час означає вірити у воскресіння, ділитися радістю особистої зустрічі з Христом, благовістити всім таїнственну Пасху Христову. Ось що означає промовити сьогодні до кожного, кого зустрінемо, цей пасхальний привіт: «Христос воскрес!» –і гучно та переконливо відповісти: «Воістину воскрес!».   І Пасху таємну Твоїм учням, Христе, благовістили! Пасха – це момент переміни! Ми чуємо, як жінки, сповнені болю, шукали Померлого, але натомість знайшли радість Воскреслого. Саме сьогодні, у цій таїнственній зустрічі з воскреслим Господом у спільноті Церкви, силою і діянням Святого Духа сльози перетворюються на радість. Важливо зауважити, що Христос не усуває плач жінок, не відбирає в них сліз, а перемінює їх. Він перетворює їхній смуток на простір зустрічі, що стає джерелом тієї радості, якої ніхто нас не може позбавити. Про це Христос провіщав апостолам на Тайній вечері, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться… Оце й ви нині в журбі. Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Ів. 16, 20–22). У цьому й полягає таїнственність Пасхи Христової: ця радість серця не гасне, а оновлюється з покоління в покоління для тих, хто її приймає і нею ділиться. Ми святкуємо Пасху, а отже, віримо в перемогу життя над смертю. Ми віримо, що і наш смуток обернеться на радість, бо «Христос воістину воскрес!». Попри те, що кожного дня «зі сходу» прилітають смертоносні ракети та дрони, уже бачимо, що над ними сяє небесним сяйвом пасхальне сонце, яке несе в собі запоруку перемоги і підставу нашої надії на повне визволення та відродження нашого народу. Це світло стане для нас джерелом сили і витривалості: у праці над гідним вшануванням наших полеглих Героїв; у поверненні до рідних домівок наших полонених; у визволенні незаконно утримуваних, насильно депортованих і викрадених українських дітей; у віднайденні зниклих безвісти та у зціленні наших тілесних і душевних ран і травм, бо «Христос воістину воскрес!». Із вірою в Христа воскреслого та силою Його святого Воскресіння ми будемо відбудовувати все зруйноване, повертати на рідні землі та гуртувати розпорошених по світу синів і дочок України, бо «Христос воістину воскрес!». Дорогі в Христі браття і сестри! Дозвольте привітати кожного з вас у цей світлий день, що його створив Господь. Радіймо і веселімося в ньому! Сьогодні перемога живого Бога є нашою перемогою, бо незважаючи на лихі дні, спричинені силами темряви, Божа любов, життя і радість залишаються непереможними. Ми самі є свідками цього. Насамперед прагну звернутися до наших воїнів та всіх, хто захищає Україну, а також до їхніх рідних. Від імені нашої Церкви висловлюю вам глибоку вдячність, що виявляєте стійкість і незламність духу. Бажаю вам великодньої радості, перемоги і миру. Родинам загиблих і зниклих безвісти хочу втерти сльози та скріпити вас пасхальною вірою і надією на те, що воскреслий Господь обіймає ваших рідних своєю любов’ю і нагороджує вічним життям кожну жертву, принесену з любові до свого народу та до ближнього. Вітаю всіх, хто зараз лікує свої рани – фізичні чи духовні. Віддаю вас у люблячі руки небесного Цілителя – воскреслого Христа, який на своєму тілі носить рани як знак безмежної любові, у якій і ви берете участь, дорогі брати і сестри. Вітаю наших лікарів, медсестер, реабілітологів і капеланів. Супроводжую їхні зусилля щоденною молитвою. Ділюся пасхальною радістю з усіма працівниками та волонтерами цивільної інфраструктури: енергопостачання, транспорту, освіти, медицини. Вітаю нашу владу та всіх, хто невпинно працює, щоб зберегти людське життя і людську гідність, державну незалежність і цілісність. Особливим чином вітаю всі наші родини – домашні Церкви, щоб у родинному колі ви разом відчули пасхальну радість і мир: батьки з дітьми, молодь і старші. Хай воскреслий Господь буде в центрі вашого родинного життя, щоб ви, поклонившись з радістю живому Богові, могли благовістити іншим про Його вірну і всепереможну любов. Передаю пасхальні вітання і дякую тим, хто в Україні та на поселеннях продовжує підтримувати матеріально й морально своїх потребуючих та стражденних сестер і братів. Вітаю і благословляю наших душпастирів, військових, медичних та академічних капеланів, а також наше монашество, особливо у прифронтовій зоні та зоні бойових дій. Обіймаю вас усіх – тих, хто святкує вдома, і тих, хто перебуває далеко від рідної домівки. Зичу вам веселих і благословенних Великодніх свят, щирого ділення великоднім кошиком, смачного свяченого яйця та пишних крашанок. Нехай наші традиційні гаївки сповнять ваші серця веселістю та відчуттям Божого миру.   Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у свято Благовіщення Пресвятої Богородиціта в день Блаженного священномученика Омеляна Ковча,25 березня 2026 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав від імені духовенства й вірних єпархії привітав Блаженнішого Святослава з 15-ю річницею сходження на Патріарший престіл

27 березня 2026 р. Б. виповнюється 15 років з дня інтронізації на патріарший престіл Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. З цієї нагоди Главу і Отця УГКЦ привітав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2025)

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,в Україні та на поселеннях у світі сущим І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите,що лежатиме в яслах (Лк. 2, 12).  Христос народився! Славімо Його!Дорогі в Христі!   Сьогодні вся Вселенна вітає народженого між нами Спасителя: ангели співають, пастушки поклоняються, царі зі звіздою подорожують. Мир Божий сходить до розгубленого й заклопотаного людства, що отримує світло надії, яке сяє над цілим світом з убогого Вифлеєму!  Різдво – це свято наближення Бога – Ісуса-Творця, «через якого все постало» – до людини, свого сотворіння. Яке незбагненне таїнство! Слово Боже втілюється у свій образ: Бог стає людиною, створеною на Його образ і подобу. Він стає одним із нас, живе поруч, поділяє все наше, бере на себе людські немочі й терпіння, щоб ми могли відчути Його безустанну близькість і жити в радісній свідомості, що в кожну мить «з нами Бог!». У Різдві Христовому безмежний Бог обмежує себе, Всемогутній входить у неміч новонародженої дитини. «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина…» (Флп. 2, 6–7). Бог Отець через свого Сина в людському тілі жертвує себе людині силою благодаті Святого Духа. Та саме це Божественне самообмеження відкриває нам двері до Божої безмежності в любові та силі. Через нього людині дарується доступ до повноти життя в Христі: і до повноти людської гідності та величі, і до повноти причастя вічності. Бо, як навчає апостол Павло, наш люблячий Отець, даруючи нам Ісуса, забажав, «щоб уся повнота перебувала в Ньому» (Кол. 1, 19). Приходячи до нас у вигляді слуги, Господь занурюється в темряву людської байдужості та ненависті, у біль і страждання кожного: дитини й старця, полоненого під тортурами, тата й мами, які плачуть над утраченою дитиною. Як Дитя, Він плаче разом із родинами, що втратили близьких від російських ракет, і втирає сльози тим, хто позбувся всього – рідних, майна, міста чи села. Однак занурюється Він у нашу темряву, щоб стати нашим Світлом і там, де зло сіє смерть, відкрити небо, аби ті, що плачуть, могли разом із пастушками почути провіщення радості від ангела, який каже нам цієї різдвяної ночі: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 10–12). Святкувати Різдво означає прийняти радість, що приходить не від людей, а від Бога; не від землі, а з неба; не від людського успіху, а від Божественної самопожертви заради нашого спасіння. Для нас нині святкувати Різдво – це стати також здатними до самообмеження, щоб відкрити у своєму серці (своєму домі та своїй парафії) місце для Ісуса з Марією та Йосифом. Самопожертва в ім’я любові до Бога і ближнього приносить небесну радість, бо ми створюємо простір життя і порятунку для тих, кому жорстокість війни загрожує раною чи смертю. Радість народжується в тому, що ми стаємо співучасниками захисту й збереження людського життя – передусім найслабших і найменш захищених серед нас. Якщо сьогодні шукаєш знаку, сигналу та вказівника, де знайти радість, почуй ангельські слова: «І ось вам знак: ви знайдете дитя…». Щоб ця радість не минула нас, пожертвуймо чимось своїм задля немочі ближнього! Як пастушки, вийдімо із «зони комфорту», поспішімо до сучасного Вифлеєму, який, можливо, недалеко від нас: серед немічних та вразливих у нашому будинку, місті чи селі. Завітаймо до них, шукаючи тієї радості й ділячись тим, що самі вже отримали. Тоді наша коляда стане всемогутньою, стрепене темряву на землі та відкриє небеса для Божого світла серед нас. Сьогодні святкувати Різдво в Україні – це водночас виклик і християнський подвиг! Ворог людського роду намагається занурити нас у холод і темряву, – темряву не лише фізичну, позбавляючи електроенергії та тепла, а й у темряву розпачу, зневіри, маніпуляцій і торгування долею нашого народу в порожніх спробах умиротворити злочинця. Те, що відбувається щоночі в українських містах і селах, виходить далеко поза межі розуміння війни в цивілізованому світі. Перед нами – не просто війна, а навмисне, систематичне, сплановане й технологічно забезпечене масове вбивство невинних: жінок, старців, дітей, яких ворог щоночі спалює живцем у власних домівках ракетами та дронами. Сьогодні Україна подібна до тієї заплаканої матерi, про яку говорить пророк: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Єр. 31, 15). Та серед цієї темряви пробивається небесне світло Христа. Тож святкуймо сміливо й радісно, бо святкувати Різдво в Україні – це перемагати! А на поселеннях – це стояти, огортати своїх сестер і братів в Україні молитвою й розділяти перемогу. Поміж нами, в Україні і на поселенням, народився наш Спас – Христос! Нас хочуть занурити в темряву і холод, а ми зігріваємо й освітлюємо одне одного відкритими серцями, у яких для Дитятка Ісуса знайшлося так багато місця! У самообмеженні та самопожертві, навіть серед виснаження і втоми, ми навчилися відновлювати сили і стійкість вірою в те, що «з нами Бог». Його неміч нас зміцнює, а вбогість збагачує! Наш багатий християнський досвід віри сьогодні може збагатити й звеселити цілий світ: Возвеселімся всі разом нині: Христос родився в бідній яскині! Посліднім віком став чоловіком, Всі утішайтесь на землі. Та щоб святкувати Різдво щодня, кожен має зробити власний вибір. Один із наших бойових командирів сказав до кожного українця: «Війна не закінчиться без тебе!». Так і сьогодні – різдвяна самопожертва потребує участі кожного згідно з покликанням та відповідальністю. Різдвяна радість не прийде без тебе, сину чи доню нашої Церкви і нашого народу, хоч би де ти жив і що робив. Кожен мусить зробити свій вибір в ім’я Життя—Дитятка Ісуса, що народився між нами в бідній печері, у яслах на сіні! У цей світлий день Різдва Христового вітаю кожного з вас теплом Божої безустанної близькості. Обіймаю тих, хто далеко від рідної землі, кого війна розлучила з найріднішими, дружин, які чекають повернення з фронту своїх чоловіків, і дітей, які моляться, щоб тато якнайшвидше повернувся додому. Особливо вітаю наших діточок, які вже поспішають зі співом прадавніх колядок до наших домівок, щоб нести різдвяні віншування! Нехай ці маленькі благовісники перемоги України не йдуть від нас із порожніми руками! З глибокою вдячністю в серці вітаю наших військових, волонтерів, медиків, енергетиків і рятувальників. Ви є носіями надії, невтомно захищаючи, підтримуючи та зберігаючи життя нашого багатостраждального люду. Вітаю тих, хто на фронті, на окупованих територіях, у лікарнях. Особливо засилаю різдвяні вітання і побажання усякого гаразду тим, хто втратив домівку, і тим, хто дав прихисток – фізичний і духовний – потребуючим, в Україні чи за кордоном. Бажаю, щоб ви відчули бодай крихту домашнього затишку та різдвяної радості. З Різдвом Христовим обіймаю тих, хто оплакує втрату загиблих і зниклих безвісти, тих, хто опікується пораненими в лікарнях, і тих, хто трудиться над поверненням полонених і насильно депортованих. Від щирого серця уділяю всім вам батьківське благословення і бажаю кожному, від наймолодшого до найстаршого, радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року. Оновімо нашу здатність світити й зігрівати одне одного різдвяним світлом, колядою та молитвою. Тоді жодна темрява й холоднеча нас ніколи не подолає! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,6 грудня 2025 року Божого Детальніше...

«В єдності сила народу»: Пастирський лист Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні з нагоди Різдвяного посту

Дорогі брати і сестри в Христі Ісусі! У благословенну пору Різдвяного посту наші серця наповнюються очікуванням не лише святкового тепла, а й духовного оновлення. Бо Різдво — не просто згадка про народження Спасителя. Це запрошення прийняти Його в наше життя. Це нагода оновити віру, зміцнити надію та розпалити любов, здатну змінювати світ. Ми живемо в час великого випробування. На наших очах руйнується глобальний порядок, знищуються засади людського буття, побудовані на праві та справедливості. Право сили, як у темні століття минулого, знову витісняє силу права. Україна перебуває у вирі війни. Це війна екзистенційна, бо стосується українського вибору: бути вільними, жити в правді, вибудовувати життя на цінностях, що відповідають Божій волі. Це зіткнення цивілізацій, бо світ поділився на тих, хто прагне свободи, і тих, хто обирає темряву й насильство. На дванадцятому році війни та четвертому році її всеохопної фази ми відчуваємо втому, але не поразку. Цей час «передсвітанкових сутінків» ставить перед нами непростий виклик — чи здатні ми мобілізувати всі ресурси для звитяги в цій боротьбі. Досвід показує: здатні! Однак маємо глибше замислитися над місією, визначеною нам Божим провидінням, над словами Ісуса Христа: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Йдеться не про одноразовий вчинок, а про тривалу готовність формувати і захищати спільноту друзів як серед співвітчизників, так і серед інших народів. Справжня сила народу народжується у внутрішній дисципліні. Самообмеження та самоконтроль — духовна доблесть, що формує відповідальне суспільство. Піст, молитва, милосердя до потребуючих, відмова від надмірностей і від спокуси егоїзму є школою свободи. Той, хто вміє володіти собою і здатний на свідому самопожертву, заслуговує на перемогу. Бо вона починається з уміння долати власні пристрасті, з готовності поставити благо спільноти вище за особистий комфорт. Самоконтроль є запорукою того, що жертва буде не випадковим поривом, а свідомим і тривалим свідченням любові. У темряві сучасності пам’ятаймо: Господь Ісус Христос уже показав шлях до перемоги. Він народився в убогих умовах, відмовився від слави світу, щоб подарувати спасіння. Його народження було відмовою від небесної величі заради служіння людям; Його життя — дорогою самопожертви; Його смерть на хресті — найвищим виявом любові, яка перемагає зло. Простування шляхом Христа є єдиним певним шляхом до перемоги. Справжню перемогу Україні принесуть не втручання союзників чи дипломатичні зусилля. Вона народиться тоді, коли кожен із нас складе посильну жертву — часу, сил, здібностей, зручностей, а за потреби й життя. Бо лише через особисте самообмеження ми створимо спільний ресурс, здатний стати непереможною силою. Запорукою нашої перемоги має бути очищення суспільства від корупції, апатії, інерції радянських моделей керування державою, армією, економікою. Роботу антикорупційних органів має доповнювати непримиренне ставлення кожного до будь-яких проявів хабарництва й розкрадання суспільної власності. Апостол Павло писав: «… Майте на увазі користь не власну, а радше інших» (Флп. 2, 4). Спитаймо себе: чи дотримуємося ми цієї настанови? Чи готові ми відмовитися від особистої вигоди, щоб служити Україні, ближньому, а через це — Богові? Чи виховуємо власним прикладом дітей та онуків до суспільного служіння, до захисту правди й свободи? Перемога України — це не лише політична чи військова мета. Від неї залежить духовна перемога світла над темрявою, правди над брехнею, любові над ненавистю. І вона можлива лише тоді, коли ми будемо готові долучитися до неї власною жертвою. Вона стане реальністю, коли ми збережемо єдність народу як необхідну умову досягнення мети. «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», — звучить сьогодні наша давня молитва. Хай приклад Ісуса Христа буде для нас дороговказом. Бо лише через самопожертву народжується справжня перемога. У час великого випробування Господь закликає нас бути готовими діяти, щоб захистити свободу і гідність народу. Хай кожен день посту стане кроком до внутрішнього очищення, до глибшого розуміння Божої волі. Хай молитва буде нашим щитом, а добрі справи — мечем, яким ми захищаємо правду. Бо боротьба за Україну — це боротьба за майбутнє народу, за його покликання бути прикладом для світу у протистоянні темряві. Хай зустріч із новонародженим Спасителем світу обдарує нас усвідомленням того, що ми — народ, здатний здійснити свою велику місії. Хай світло вифлеємської зірки осяває нам шлях до перемоги — зовнішньої і внутрішньої, — до перемоги, про неминучість якої звіщає світові воплочений Христос — джерело сили, що оновлює нас і всю землю. І нехай милосердний Господь благословляє нас на це служіння перемозі! Від імені Архиєрейського Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви в Україні † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого всехвального апостола Андрія Первозваного, 30 листопада 2025 року Божого   Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним цей Пастирський лист після кожної Божественної Літургії в неділю, 7 грудня цього року. Детальніше...

«В надії витривала, в любові сильна» (пор. Рим. 12, 12): українська родина в час війни. Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2025 року

Послання Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви 2025 рокудо духовенства, монашества та мирян УГКЦ,до сімей в Україні та на поселенняхі всіх людей доброї волі Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе,доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість,терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно…А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалости (Кол. 3, 12–14). Дорогі в Христі! Зібравшись як паломники надії на цьогорічному Синоді Єпископів УГКЦ в Римі, ми присвятили особливу увагу темі «Душпастирство родин в умовах війни». Невипадково питання сім’ї розглядалося в контексті Року надії, бо християнська сім’я покликана бути привілейованим місцем зростання у вірі, святості й любові, тобто «домашньою Церквою», де в атмосфері віри, молитви й родинного тепла батько і мати зі своїми дітьми плекають християнську надію як для щасливого і богоугодного життя тут, на землі, так і для одержання обіцянки майбутніх благ. «На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних» (I Тим. 4, 10). Говорити про надію в нинішніх умовах війни нелегко. Перед кожною родиною постають сьогодні серйозні виклики — як в Україні, так і на поселеннях. Ми живемо у світі, який не лише не вміє захистити та належно оцінити особливе покликання сім’ї, а й створює численні перепони для її повноцінного розвитку. А ракети підступного ворога навмисно націлені на українську сім’ю — атакують міста і села, руйнують цивільну інфраструктуру, знищують лікарні, школи, дитячі садки та житлові будинки. Серед викликів, які ви, напевно, зауважили або й самі, можливо, пережили у власному житті — розлука, відчуження, втрата близької людини, фінансова нестабільність, постійне відчуття небезпеки, проблеми з фізичним здоров’ям, а також різного роду психологічні травми, спричинені війною. У щоденній молитві ми заносимо всі ці болі і страждання українського народу, а передусім — наших родин, до престолу Всевишнього у твердій надії на Його неминучу поміч, порятунок, захист і спасіння. Усі ми — єпископи, священники, богопосвячені особи й миряни — уболіваємо над станом сімей, члени яких воюють у Збройних силах України, сімей ветеранів, загиблих, поранених або зниклих безвісти, а також тих, хто залишається на окупованих територіях або в районах інтенсивних бойових дій. Кожен із нас відкриває своє серце до тих, хто був змушений покинути свою домівку — переселенців як на території України, так і за її межами. Ми стараємося якимось чином простягнути руку допомоги потребуючим родинам. Багато хто з нас із вдячністю прийняв таку підтримку від інших. За останні три роки війни ми здобули значний практичний пастирський досвід у служінні родинам. Цей досвід також включає плідну співпрацю з фахівцями із психічного здоров’я, які є активними членами нашої Церкви, працюють у сфері загальнолюдської формації в наших навчальних закладах і розуміють потребу як духовного супроводу, так і професійної терапії. Наші монастирі стали для багатьох оазами духовного зцілення, підтримки і укріплення родинних та міжособистісних стосунків. Особливо цінуємо посвятне служіння наших душпастирів, які, часто досвідчуючи різні травми й сімейні труднощі, не полишають щоденної вірної праці задля підтримки пастви як «зранені цілителі», спроможні у Христі Ісусі співчувати болям інших, бо й самі їх переживають у власному житті (пор. Євр. 4, 15; 5, 2). Ми прагнемо, щоб парафії були місцями зцілення та духовної й гуманітарної підтримки для родин — через участь у спільній молитві й Таїнствах Церкви, а також через ініціативи на зразок груп взаємодопомоги, де люди з подібним досвідом можуть ділитися одне з одним і відчувати людське співчуття та розуміння. Передусім йдеться про допомогу особам, які втратили рідних і чиї болі ніхто не є спроможний зрозуміти, якщо сам не пережив подібну втрату. Заохочуємо кожну парафіяльну спільноту стати середовищем, яке формує молодь і наречених до сімейного життя та підтримує християнські родини в їхньому покликанні творити «домашню Церкву». Разом із нашими родинами прагнемо продовжувати паломництво в єдності й солідарності, зі спільним почуттям надії та посланництва. Наш праведний митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському листі «Про християнську родину» (1900 р.) підкреслював, що християнське розуміння родини — це наука, «від якої залежить і на якій спирається майбутність цілого людства». А ісповідник віри патріарх Йосиф у своєму «Заповіті» писав: «Батьки, християнська родина — це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх зросту і сили! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано — оновіть в українському народі справжню християнську родину, як незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!». Пригадуємо ці слова наших світочів християнської віри, щоб ще раз звернути увагу на основну правду, яку ви самі розумієте і відчуваєте: християнська родина — це перша школа віри, молитви і служіння ближньому, це перша спільнота, де діти пізнають «надію, до якої нас кличе Господь», це перше «місце зустрічі з живим Христом». Батьки — це перші ікони Божої любові й доброти для своїх дітей. Яке ж це велике і достойне покликання, яка ж це свята відповідальність: що Господь Бог обирає саме батьків, щоб об’явити Себе Своїм дітям! А ця відповідальність вимагає від батьків того, до чого закликає Святіший Отець Лев XIV: «Отож заохочую Вас бути прикладом послідовності для ваших дітей, поводячись так, як ви бажаєте, щоб вони поводилися, виховуючи їх до свободи через послух, завжди бачачи в них добро і знаходячи способи його примноження. А ви, діти, будьте вдячні своїм батькам: сказати „дякую“ — за дар життя і за все, що щодня з ним дарується, — це перший спосіб вшанувати батька і матір (пор. Вих. 20, 12). І нарешті, вам, дорогі дідусі, бабусі й люди похилого віку, доручаю піклуватися про тих, кого ви любите, з мудрістю та співчуттям, зі смиренням і терпеливістю, які приходять з віком». Дорогі батьки, дозвольте в особливий спосіб подякувати вам за всі ваші зусилля і сказати: «Не бійтеся!». Ми дякуємо вам за любов до ваших дітей, за недоспані ночі, за велику жертовність, за терпеливість, за живе свідчення віри й надії, за спільну в родині молитву, за вашу участь у житті Церкви разом з дітьми. Отож не бійтеся народжувати й виховувати дітей Божих, що є живим свідченням надії, яку ви покладаєте на Господа неба і землі, та насінням для зростання і постійного оновлення Його Церкви й нашого народу. Прийнявши дар природного життя через ваших батьків і дар надприродного життя, у якому ви народилися з води і Духа у Святих Таїнствах Церкви Христової, не бійтеся передавати ці дари наступному поколінню. Світ сьогодні так потребує того, що папа Франциск називав «Євангелієм сім’ї» — спільнот, де на виклики відповідають в атмосфері радості та взаємної підтримки в любові, де Євангеліє любові проповідують світові не словами, а ділами любові й милосердя, де людська душа піднімається в молитві до свого Господа з піднесеними руками та відкритим серцем. Не бійтеся, бо все, що необхідне вам для цього священного завдання, уже покладене у вас — дією Святого Духа і благословенням, яке ви отримали в день вашого вінчання. Тоді ваша Церква-мати передала вам дар цього Духа любові, прикликаючи Його на вас словами: «Прийди невидимим Твоїм пришестям і благослови подружжя це, і дай слугам Твоїм оцим життя мирне, довгі літа, доброчесність, любов взаємну в мирній єдності, рід довговічний, у дітях утіху і нев’янучий вінець слави. Сподоби їх бачити дітей своїх, охорони ложе їх від небезпек. І дай їм від роси небесної з висот і від достатку земного, наповни їх доми пшеницею, вином і оливою, і всяким добром, щоб вони подавали потребуючим» (Чин вінчання). Те, що Господь сказав своїм апостолам перед вознесінням, стосується також кожної християнської сім’ї: «Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді. 1, 8). Дорогі отці-душпастирі, ви — наші найближчі співпрацівники в Христовому винограднику, і часто виконуєте своє служіння за підтримки дружин та дітей. Хай парафії, у яких ви служите, будуть справжнім родинним домом, спільнотою спільнот, місцем, де кожна сім’я знайде підтримку, де кожна особа — від дитини до старця — буде огорнута Божою любов’ю й людською турботою. Хай Божа любов виявляється у кожному вашому слові та благословенному почині, а парафія стане простором, де кожна сім’я зможе зачерпнути живої води з криниці Божої благодаті та євангельської науки для втілення усього, до чого її кличе Господь. Сприяйте родинним рухам у нашій Церкві, надаючи їм належний духовний супровід і наставляючи їх крокувати «дорогою Церкви». Будьте благословенні благодаттю рукоположення та, якщо ви одружені, благодаттю Святого Таїнства Подружжя, яке отримали. Дякуємо вам за відданість, дух безкорисної самопожертви й ревне служіння. Дорогі в Христі! Серед найцінніших дарів, які Господь нам дарує, є час — невідновний ресурс, що приходить в одну мить і назавжди відходить у минуле. Його не можна повернути чи замінити. І все ж, як часто членам родини бракує часу одне для одного! Бажаючи й надалі розвивати душпастирство родини в нашій Церкві, закликаємо отців-душпастирів звертати більшу увагу на цю важливу ділянку служіння. Нагадуємо нашим вірним про необхідність спільної молитви, яка відновлює, очищує і зміцнює стосунки з Богом і членів сім’ї між собою. Важливо також цінувати час, проведений у ніжному спілкуванні чоловіка і дружини, у турботливій любові батьків до дітей, в уважності до осіб похилого віку й тих, хто має особливі потреби в наших родинах — зокрема поранених, стражденних, травмованих війною. Використаймо цей безцінний дар часу, щоб бути близькими до Бога і одне до одного, творячи спільноту паломників надії: батьки — між собою та з дітьми, сім’ї — зі сім’ями, духовенство й миряни — у парафіяльних спільнотах, парафії — в єпархіальній єдності, богопосвячені спільноти — на служінні Церкві, і всі ми разом — як одна духовна родина, Христова Церква. Нехай у цій спільноті дітей Божих кожна сім’я відчує наше розуміння, нашу підтримку, вдячність і близькість: ваша Церква завжди з вами! Благословення всемогутнього Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай зійде на наш народ, на кожну нашу родину й перебуває з усіма нами завжди! Від імені Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого преподобномученика Дометія,7 серпня 2025 року Божого Детальніше...

Блаженніший Святослав у Дрогобичі: Коли хтось хоче від’єднати українську культуру від її християнського коріння, той нічого не знає, ані про те коріння, ані про культуру [фото]

23 квітня у м. Дрогобич відбулось освячення оновленого іконостасу і храму святого великомученика Юрія, яке звершив Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви. Відтак на подвірї поруч з храмом Блаженніший Святослав відслужив Божественну Літургію у співслужінні владики Теодоро, митрополита Тернопільсько-Зборівського, владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Тараса, єпископа Стрийського, владики Миколая, єпископа-помічника Івано-Франківської архиєпархії, а також чисельного духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь у богослужінні взяли представники міської та обласної влади, громадськість міста, гості з-за кордону. Детальніше...

Слово Блаженнішого Святослава з нагоди освячення відновленого іконостасу і храму св. великомученика Юрія у Дрогобичі (2025)

Преосвященніший владико митрополите Теодоре, боголюбиві наші владики Ярославе, Миколаю, Тарасе, всесвітліші, преподобні, всечесні отці, достойні представники органів державної влади різного рівня, народні депутати місцевого самоврядування, дорога молоде, якої так сьогодні тут багато, наші діти, дорогий наш славний Дрогобиче, дорогі у Христі брати і сестри, Христос Воскрес! Видно, що сьогодні Дрогобич святкує, видно, що тут є свято. Дрогобич святкує Пасху Господню! Ми сьогодні особливо відчуваємо в усіх тих наших народних звичаях, через нашу прабатьківську духовість і молитву, ми сьогодні розуміємо, що святкувати Пасху означає бути причасником Воскресіння Христового. Пасху святкувати означає не тільки здалека споглядати, не тільки згадувати про те, як колись Христос воскрес із мертвих, але бути учасником того дійства, таїнства страждання, смерті і Його воскресіння сьогодні. Сьогодні у тому святі, тут у підніжжі цього древнього святого храму ми відчуваємо, як сила воскреслого Христа пульсує в тілі, в жилах, в серці нашого народу упродовж віків. Ми знаємо, що початком причастя Пасхи Христової є наше хрещення, яке звершується у миропомазанні і сповняється у таїнстві причастя, Євхаристії. У тих таїнствах це воскресіння Христове, наче зерно, сіється, закладається у серце, у глибину кожної людської особи, яка приступає до тих таїнств. Святкувати Пасху означає відкрити у собі силу Христового Воскресіння, яке в мені сьогодні надає мені нові надлюдські здатності, сили і можливості. Той народ, який відчуває в собі пульсування сили Воскреслого Христа, є непереможний. Але особливо сила Воскресіння Христового стає явною в особі мучеників Христової Церкви, бо мученик — це свідок. Але свідок чого? Свідок воскресіння. Мученик — це той, що перед обличчям мучителя свідчить про те, що після смерті є воскресіння. Він тої смерті не боїться, бо вона є вже переможена в нашому Воскреслому Спасителеві. Мученик завжди в момент свого мучеництва перемагає мучителя. Це таке дивне таїнство пасхальне, яке виявляється в цей момент. Мучитель думає, що коли він вбиває християнина, тоді він показує свою над ним силу і владу. Один із найбільших злочинців ХХ ст. казав: «Єсть человек — єсть проблема. Немає людини — немає проблеми». Але правда є цілком іншою: в момент мучеництва кров мученика стає тою силою, яка нищить, вбиває всю смертоносну силу, яку в собі носить мучитель. У момент мучеництва вони наче міняються місцями. Той, хто думав, що він перемагає, вбиваючи, стає переможеним силою воскресіння, яке несе в собі отой свідок — мученик Христовий. Тому сьогодні з особливою радістю ми святкуємо пам’ять великомученика, переможця і чудотворця Юрія. Давайте сьогодні вслухаємося, що він сьогодні хоче до нас сказати. Найперше, його ім’я є дуже промовистим. Постать великомученика Юрія для сьогодні є посланням ранньої Церкви. Ми знаємо, що він, двадцятилітній юнак-воїн, мав відвагу відкрито протиставитись імператору Діоклетіану. Цікаво, що він помер мученицькою смертю в день Пасхи у 303 році. Збереглись унікальні акти його мучеництва, де та розмова між Георгієм і Діоклетіаном є дуже подібною до діалогу між Христом і Пилатом. Христос тоді каже: Я прийшов, щоби свідчити істині. А Пилат каже: А що таке істина? І розмова обривається, бо істина є не щось, але хтось. Так само і Георгій каже Діоклетіанові: Я прийшов, щоб свідчити. А він тому своєму тисяцькому, тому що Георгій у римському війську був начальником тисячі війська, питає: Звідки в тебе ця мужність? А Георгій каже: Я прийшов, щоб свідчити істину. І ця правда дає мені силу бути мужнім. Слово "Георгій" означає дослівно "землероб", той, що плекає зерно. А "геургія", те діло плекання, у постаті Георгія набирає цілком іншого пасхального значення. Він, як той мученик, виплекав у собі найперше зародок воскресіння, яке він як християнин отримав у тайні хрещення, миропомазання і Євхаристії. В його мучеництві той зародок воскресіння став силою правди, яка найбільшому мучителеві християн римському імператору посвідчила істину і перемогла. Ви собі уявіть: він помер у 303 році. За десять років Костянтин Великий видасть Міланський едикт, який стане імператорським визнанням перемоги християнства над державною римською релігією. Є ще друга дуже важлива риса свідоцтва св. Юрія Переможця. Він нам каже сьогодні: «Для того, щоб перемогти ворога людського роду, треба бути не тільки краще озброєним від нього, треба бути духовно і морально вищим, сильнішим від того змія». На всіх іконах Юрія зображують як змієборця. Це момент сутички привселюдної з імператором, коли своєю силою і відвагою Юрій переміг цього прадавнього змія. Той змій по сьогодні вбиває і нищить на теренах нашої багатостраждальної української землі. А ми його перемагаємо тою самою силою, яка діяла, виявилась і перемогла в постаті великомученика, і тому ми звемо його чудотворцем. Така іронія. Можна обв’язуватись будь-якими стрічками, називаючи їх георгіївськими, але якщо ти носій смерті, а не воскресіння, ти ніколи не можеш перемогти. Про таких георгіївських воїнів зла, проявів дракона, у сьогоднішній час сказав би дуже влучно апостол Павло: «Образ благочестя зберегли, але сили його відреклися» (2 Тим. 3, 5). І третє послання, яке сьогодні для нас хоче сказати великомученик, побідоносець і чудотворець Юрій. Християни, ті, які вірять в Христа, страждаючого, померлого і воскреслого, завжди культивуючи у собі зародок воскресіння, творять культуру. Недаремно ті слова є однокореневі: культивувати і культура. Кожен культурний чоловік і жінка не просто знають добрі правила етикету, ні. Вони плекають те вічне життя, яке носять у собі. Тому ми, український народ, недаремно називаємось народом пасхальної культури. І сьогодні ця подія освячення цього іконостасу, якому майже 400 років, у цьому храмі, збудованому на честь великомученика побідоносця Юрія наприкінці XV — на початку XVI століття. Тут нам Юрій каже: «Ви сьогодні є спадкоємцями великої культури, великої культурної спадщини. Вона вся повстала завдяки тому, що наші прабатьки, діди і прадіди носили у собі зародок воскресіння і вічного життя». І це є джерелом надії українського народу, нашої невмирущості. Тому що над пасхальним народом, пасхальною культурою жоден носій смерті в усі часи не має ніколи влади. Не за ним є останнє слово перемоги, але за нами. Тому сьогодні той самий Юрій нам каже: «Коли хтось хоче від’єднати українську культуру від її християнського коріння, той нічого не знає, ані про те коріння, ані про культуру». Ба навіть більше: культивуючи зародок воскресіння у культурі, ми завжди його звершуємо. Він розквітає в культі Божому. Те, що ми зараз звершуємо, культура має своє коріння в зародку воскресіння, а розквітає, коли ми прославляємо Бога, коли це все є одним із видів нашої прослави воскреслого Христа-Спасителя. Тому сьогодні ми дякуємо, що те, що чуємо про великомученика Юрія, не є про минуле, це є про наше сьогодення. Більше того, це є світло надії на наше майбутнє, бо ми сьогодні з вами носимо у собі воскреслого Спасителя. Ми сьогодні творимо нашу християнську культуру III-го тисячоліття, продовжуючи спадок наших батьків. І ми з вами вміємо молитися, ми вміємо все те, що отримали, відкрити до вічності у нашому пасхальному паломництві. Сьогодні дозвольте мені подякувати усім тим, які розвивають християнську культуру нашого народу. Більше того, вміють зберегти скарб наших батьків. Бо культурний народ не тільки сьогодні вміє творити зразки сучасної культури, але вміє не розтратити, не розбазарити, не знищити той спадок, який отримав від своїх попередників. Тому сьогодні мені так хочеться згадати праведного митрополита Андрея Шептицького, який дбав про цей храм і опікувався ним, який завдяки своїй особливій місії, збираючи скарби нашої культури, заснував Національний музей у Львові. Без Андрея Шептицького, мабуть, сьогодні ми б не мали того скарбу, яким втішаємось в цих днях. Можемо сказати, що цей храм і цей іконостас є документом і паспортом нашої європейської культури, культури найвищого європейського зразка. Тому так приємно, що на сьогоднішньому святі є гості з-за кордону. Коли хтось сьогодні каже, що ми не розуміємо українців, ми скажемо словами Євангелія: «Прийди і подивися» (Йо. 1, 46). Цей храм і ці ікони самі промовлять до тих, хто хоче пізнати наше серце, нашу історію і наше майбутнє. Я хочу сердечно подякувати усім реставраторам, музейним працівникам. Саме сьогоднішнє свято є святом нашого культурного сьогодення. Тому що ми сьогодні всі разом, держава і громада, Церква і наші фахівці культури, мистецтва, ті, які вміють реставрувати і зберігати ці пам'ятки, сьогодні працюємо, ідемо разом у цій нашій особливій місії. Ми сьогодні просимо: Великомучениче побідоносцю Юріє, дай нам сьогодні сили, сили перемогти, як ти свого часу переміг. Благослови наше військо. Дай нам силу, силу правди, яка б у нас і через нас могла подолати і перемогти зло. Тут, на цьому подвір'ї, у червні 1941 року був проголошений акт відновлення нашої державності. Тому де, як не тут, сьогодні всі разом ми хочемо молитися за нашу Україну, українську державу. Не дати її нікому, не дати нікому торгувати її волею, свободою, суверенітетом і незалежністю. Ми сьогодні просимо: Святий Великомучениче, між нами і разом з нами, допоможи нам бути гідними спадкоємцями і свідками віри наших батьків, носіями нашої культури і справжніми молільниками, християнами третього тисячоліття, які сьогодні кажуть на цілий світ: «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!» + Святослав 23 квітня 2025 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2025)

Високопреосвященним і преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Той, хто юнаків із печі визволив,ставши людиною, терпить, як смертний,і стражданням зодягає смертне красою нетління,єдиний благословенний отців Бог і препрославлений.Пісня 7 канону Пасхи Христос воскрес! Дорогі в Христі! Пасха Христова – свято переміни людини і всесвіту, перетворення смутку на радість, перемоги добра над злом і життя над смертю. Жінки-мироносиці зі сльозами рано-вранці спішать до гробу, щоб помазати тіло розп’ятого і похованого Спасителя. Але замість мертвого Вчителя зустрічають світлого ангела, який сповіщає їм про воскреслого і живого Христа. Вони приходять сумні, щоб помазати похованого миром, а відходять помазані єлеєм радості: «Чому шукаєте живого між мертвими? Його нема тут, Він воскрес!» (Лк. 24, 5-6). Того, кого вчора вони бачили між мертвими, сьогодні ангел наказує їм шукати серед живих у воскресінні! Сльози смутку і миро для померлого раптово перетворюються на сльози радості і помазання для проголошення найбільшої в історії людства Благовісті: Він воскрес! Дивовижне таїнство, яке охопило мироносиць, стає дійсністю для кожного з нас. Сьогодні ми зустрічаємо воскреслого Господа, який переможно виходить із гробу і випроваджує з гробів усіх відвіку спочилих. Христос воскресає в людському тілі, і кожна людина воскресає з Ним. Порожній гріб стає місцем наповнення наших сердець невимовною радістю, бо нині воскреслий Господь веде нас із собою в радість вічного життя в Бозі. Той, хто юнаків із печі визволив, ставши людиною, терпить, як смертний… Того недільного ранку жінки-мироносиці та всі учні, що на їхній голос побігли до порожнього гробу Спасителя, ще несли у своїх серцях передучорашній день жаху і розпачу, коли бачили Христа зневаженим, скатованим і мертвим на хресті. Якою ж болючою була для них субота після розп’яття – день страху, збентеження, сумнівів, втраченої надії на Вчителя, – день, коли не було жодного знака чи слова від Бога. Проте вже наступного ранку світлий благовісник Воскресіння, наче пронизуючи поглядом вічності життєвий і духовний досвід людства, каже всім Христовим учням: «Його нема тут!». Піснеспіви, якими Церква нині зустрічає Спасителя, що переможно виходить із гробу, вказують нам на те, що, святкуючи Пасху, ми не маємо дивитися лише в минуле. І нас, що пережили понад три роки повномасштабної війни в Україні, той самий ангел закликає шукати і бачити присутність Ісуса в Його воскресінні там, де Він є, – у нашому пасхальному «сьогодні». Пасхальне таїнство страждання, смерті і воскресіння Господа розкриває найглибший зміст духовного досвіду, який сьогодні переживає наш народ. Допомагаючи нам побачити між нами стражденного і воскреслого Ісуса, Мелітон Сардійський, наче підсумовуючи пасхальний досвід переслідуваних християн ІІ століття в Малій Азії, каже: «[Христос є тим] хто взяв на себе страждання всіх. Його було вбито в постаті Авеля, зв’язано Йому ноги в постаті Ісаака. Він був чужинцем у Якові і Його було продано в Йосифові… Він воплотився в лоні Діви, був повішений на хресті, похований у землі і, воскреснувши з мертвих, вийшов на висоти небесні… Він воскрес із мертвих і воскресив (із собою) усе людство із безодні гробу» (Гомілія на Пасху, 65–67). Ось чому ми нині співаємо, що наш Спаситель є «той, хто юнаків із печі визволив, ставши людиною, терпить, як смертний». Той самий Господь, який колись зійшов у полум’я вавилонської печі, щоб урятувати трьох вірних батьківській вірі юнаків від безбожного веління мучителя, бере на себе всі несправедливі терпіння і переслідування біблійної та людської історії. Він є той, хто сьогодні страждає в тілі України! Це Його вбивають у наших дівчатах і хлопцях на фронті. Це Його продовжують катувати в наших полонених. Це Його викрадають у дітях, яких продають у російську неволю. Це Він поранений у наших героях і плаче очима нашим матерів, дітей і сиріт, які втратили синів, чоловіків і батьків. Це Його гонять і принижують у різних країнах Європи і світу в наших емігрантах і біженцях, які рятують своїх дітей від війни та дбають про майбутнє нашого народу. Це Він, наш Спаситель, є сьогодні не тільки з нами, а й у нас. Він поділяє наш біль і наші терпіння, бо нас бачить, знає і відчуває в самому собі, страждає нашими ранами у власному тілі. Тому ми, українці, нині можемо сказати разом із апостолом Павлом, що нашими стражданнями доповнюємо в нашому тілі «те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква» (Кол. 1, 24). Саме тому Христова Церква завжди стоїть поруч із стражденними, бо в них перебуває сам Господь, який, ставши людиною, терпить, як смертний, і на своєму воскреслому тілі носить наші сьогоднішні рани! … І стражданням зодягає смертне красою нетління… Цього світлого дня Христового Воскресіння ми ясно бачимо, що наш Спаситель не лише страждає в тілі та ранах України, а й воскресає у нас! Це Він, переможно розбиваючи кайдани, не порушивши гробних печатей, виходить зі смерті, не зазнавши тління. Це Він зодягає те, що смертне, саме страждання кожного з нас, красою та силою безсмертя і нетління. Ми сьогодні, особливо в цей пасхальний час нашої Церкви і рідного народу, знаємо із власного християнського досвіду, набутого серед жахіть війни, що життя і воскресіння Ісуса Христа пульсує в наших жилах. Святкуючи Пасху, ми через наші страждання в Господі зодягаємося красою нетління. Саме пульсування сили Воскреслого в тілі нашої Церкви, досвід і усвідомлення того, що ми вже сьогодні починаємо бути причасниками Його Божественного життя в нашому смертному тілі є джерелом нашої християнської надії. Святкуючи Великдень, ми хочемо бути свідками Воскресіння Христового і промовити на весь світ: «Христос воскрес – воістину воскрес»! У це велике свято прагнемо засвідчити силу надії для України, засяявши нею на весь світ. Україна є тепер осередком глобальних змін. Тому з таким трепетом люди в усьому світі чекають на свідчення надії з України. Цю надію ми вже маємо, черпаємо її у воскреслому Спасителеві й ділимося нею з усім людством. Сьогодні в Україні надія, як краса нетління, що через страждання зодягає всіх нас, має різні світлі обличчя. Її можна побачити і зустріти серед нашого народу. Надія сяє на обличчях захисників України, які вже одинадцятий рік поспіль показують, що російського загарбника, який чисельно більший за нас, можна і потрібно зупинити. Надія сяє на обличчях медиків і рятувальників, які після кожної ракетної атаки невтомно рятують життя похилих віком, дорослих і дітей. Надія сяє на обличчях люблячих батьків, наставників і вчителів, які серед жахіть війни, часто ціною власного життя, виховують дітей, вчать їх віри в Бога та всього, що добре, справедливе і вічне. Надія сяє на обличчях молодих українців, на плечі яких тягар військового лихоліття ліг найбільшим хрестом і які, попри все, не припиняють кохати і мріяти, створювати сім’ї і народжувати дітей, підкорювати вершини знань і жертвувати за волю Батьківщини найціннішим, навіть власним життям і здоров’ям. Цього року, який Папа Франциск проголосив ювілейним, запрошуючи нас стати паломниками надії, сміливо ділімося нашою вірою у воскреслого Спасителя з усім світом! Не біймося говорити правду про нашу боротьбу, про мир і справедливість, за які ми змагаємося і які будуємо щодня! Не вагаймося протистояти неправді, бо насильство і смерть постійно намагається оправдати себе, вдаючись до очорнення і брехні! У відповідь на темряву, яку поширює ворог світу цього, сяймо світлом надії серед розгубленого і наляканого людства. До цього нас заохочує Апостол народів: «… Хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 2–5). … Єдиний благословенний отців Бог і препрославлений Цього радісного і світлого дня ми благословляємо і прославляємо нашого Творця і Спасителя, як це робили наші попередники-предки у вірі з роду в рід. Підносимо молитву подяки Господу Богу нашому, розп’ятому і воскреслому спасіння нашого ради. Складаємо Йому подяку за дар віри, надії та любові, який Він постійно вкладає в наші серця; дякуємо навіть за випробування, які Він нам посилає, щоб ми могли виявити Його любов і доброту до тих, хто страждає. Дорогі в Христі браття і сестри! Дозвольте й мені подякувати вам від щирого серця та привітати вас зі святом перемоги добра над злом, світла над темрявою, надії над зневірою, правди над брехнею. Знаю, що кожний із вас на своєму місці робить внесок у цю перемогу—і дрібними, і великими ділами. Наш ворог намагається нищити все те, чого не може загарбати, прагне вигубити тих, кого не може опанувати і поневолити. Тому кожна його смертоносна ракета і кожний дрон є тільки знаком його слабості й неминучої поразки. Бо в Христі воскреслому ми непереможні! Слово пасхальної надії сьогодні скеровую до всіх, хто фізично, матеріально, морально постраждав від цієї війни, — військових і цивільних українців. Вітаю з Воскресінням Христовим наших воїнів-героїв, які відважно дивляться в обличчя смерті, з любові захищаючи тих, хто стоїть за їхніми плечима. Запевняю вас у безнастанній молитві за вас і ваших рідних. Вітаю наших поранених на полі бою, жертва яких є дуже цінною для нас. Молитовно супроводжую ваше тілесне і духовне зцілення. Вітаю тих, хто перебуває у ворожому полоні чи проживає на окупованих територіях. Будьте певні, що ми про вас не забуваємо, бо ви нам завжди дорогі й рідні. Вітаю українців, у яких воює на фронті чоловік чи дружина, син чи дочка, брат чи сестра, тато чи мама. Обіймаю тих, хто за останній рік втратив рідних чи близьких або в кого були зниклі безвісти. Розділяю ваш біль і вашу тривогу та в молитві поручаю вашу втрату безмежному і життєдайному Божому милосердю. Вітаю тих, хто бореться за перемогу, забезпечуючи життєдіяльність і критичну інфраструктуру наших міст і сіл. Вітаю наших волонтерів, громадських активістів та всіх небайдужих людей доброї волі. Вітаю державних провідників і дипломатів, супроводжуючи молитвою їхні зусилля задля досягнення справедливого миру. Усіх біженців, переселенців, тих, які перебувають далеко від дому, вітаю з днем пасхальної радості та перемоги. Передаю вам тепло обіймів вашої Церкви-матері. Передаю пасхальні вітання і дякую тим, хто в Україні та на поселеннях відкрив своє серце, щоб підтримати матеріально й морально своїх потребуючих і стражденних сестер і братів. Вітаю і благословляю наших душпастирів, військових, медичних та академічних капеланів, наше монашество, особливо у прифронтовій зоні та зоні бойових дій. Обіймаю всіх: дітей, дорослих і похилих віком, чоловіків і жінок—і зичу вам, щоб, ділячись свяченим нашого великоднього кошика, ви відчули присутність Бога надії, який дарує нам радість і мир. Щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у 5-ту неділю Великого посту, у день Преподобної Марії Єгипетської,Переставлення святого Методія, учителя слов’янського,6 квітня 2025 року Божого Детальніше...

Відбулась подячна Літургія за довголітнє служіння владики Григорія Комара в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії [фото]

13 квітня, у свято Входу Господнього в Єрусалим, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич, відбулась подячна Архиєрейська Літургія за довголітнє служіння у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії владики Григорія Комара, якого нещодавно призначено Апостольським адміністратором Екзархату в Італії. Подячне богослужіння очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія та чисельного духовенства єпархії. Богослужіння супроводжував Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України «Верховина». Детальніше...

Блаженніший Святослав освятить у Дрогобичі оновлений храм святого Юрія

Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, відвідає Дрогобич з архипастирським візитом з нагоди освячення оновленого храму та відреставрованого іконостасу церкви святого Юра. Подія відбудеться 23 квітня 2025 року. Запрошуємо мешканців та гостей міста до участі в історичній події. Про деталі події буде повідомлено згодом. Детальніше...