SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

Заява Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо необхідності захисту традиційних сімейних цінностей українського народу

16 вересня 2021
Злободенні виклики сучасності, які постали перед нашим багатостраждальним народом, змушують нас ще і ще підносити голос на його захист, - на захист самої основи нашого буття, нашої ідентичності, традиції та культури. У всі віки нашого національного буття основою суспільного укладу народу була сім’я (родина). Всупереч різним тиранічним і тоталітарним системам, які владарювали на наших теренах, родина слугувала тим осередком свободи і любові, що не дав занепасти національній свідомості, мові, культурі, релігії та добрим традиціям. Створена і благословлена Всевишнім, ця перша людська спільнота й надалі виконує свою величну місію – бути основним місцем, де нуртує, розвивається і процвітає людське життя в усій його особистій, родинній і національній множинності та красі. На превеликий жаль, у ХХІ столітті перед українською родиною постали виклики нової гендерної ідеології тоталітарного типу, що загрожує самому існуванню сім’ї як союзу плідної і вірної любові між чоловіком і жінкою, та нівелює всі позитивні здобутки сімейного укладу життя нашого народу, цінностей, які розвивалися на основі юдеохристиянського передання впродовж тисячоліть. До них належать: рівність у гідності та унікальність і особливість покликання чоловіка та жінки, виховання стосунків до здатності укладати подружжя та сприймати дар народження нового життя, пошана до гідності кожної людини і захист людського життя від зачаття до природної смерті, родинна солідарність і взаємодопомога поколінь, шанобливе ставлення до батьків і старших осіб, повага до прав дитини, неприпустимість домашнього насильства та цькування тощо. Ми всі стаємо свідками того, як сьогодні всіляко намагаються очорнити все, що стосується виплеканих століттями сімейних цінностей українського народу, називаючи їх стереотипами, прирівнюючи стать лише до соціальної ролі, чого, на переконання новітніх ідеологів, треба позбутися. Ми бачимо щоразу чіткіше протиставлення традиційних сімейних і європейських цінностей, що є нічим іншим, як цинічною підміною понять і спланованою атакою на європейський вибір нашого народу. У різних містах України дедалі частіше організовуються публічні провокації проти суспільної моралі, які, найімовірніше, є складовою систематичного нищення морального здоров’я нашого народу. Ці заходи - частина стратегії, що має на меті поступово нав’язати нам таке сприйняття людської статевості та сімейного життя, яке ніколи не було притаманними Україні. При цьому навіть лунають погрози кримінального переслідування інакомислячих. Стоячи перед лицем цих новітніх небезпек, ми застерігаємо всіх віруючих людей від будь-яких насильницьких дій і використання мови ненависті для обстоювання наших переконань. Натомість закликаємо: активно користуймося своїми громадянськими правами і, як законослухняні люди у вільній країні, подаваймо приклади зразкового родинного життя, популяризуючи тим самим його красу та божественну досконалість і захоплюючи сучасну людину свідченням радості родинного життя та сяйвом життєвої мудрості цілих поколінь. Ми відчуваємо біль у серцях багатьох вірних синів і дочок України і просимо засвідчити свої переконання в найбільш відповідний і відповідальний спосіб - звершуючи від п’ятниці, 17 вересня, до неділі, 19 вересня (включно), молитву за збереження сім’ї та України. Віримо, що Господь почує наш молитовний заклик і ця гібридна атака проти сім’ї буде зупинена. Наприкінці цього місяця ми, члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, проведемо засідання на Рівненщині – у краї, що особливо прославився плеканням сімейних цінностей, яким це засідання і буде присвячене. Ми плануємо розробити пропозиції та практичні кроки щодо покращення державної сімейної політики, утвердження традиційних сімейних цінностей і їх захисту з боку віруючих людей. Просимо про молитви також за успіх цієї справи. + СВЯТОСЛАВ Головуючий у Всеукраїнській раді Церков і релігійних організацій,Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви,Верховний Архиєпископ Києво-Галицький 14 вересня 2021 рокуКиїв Детальніше...

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ щодо запобігання домашньому насильству та утвердження традиційних сімейних цінностей в Україні

02 червня 2021
Христос воскрес! Дорогі в Христі брати і сестри! В основі кожного суспільства лежить сім’я. За задумом Творця, сім’я - це спільнота любові чоловіка і жінки, плодом якої є діти. Господь, як люблячий Батько, прагне, щоб кожна людина прийшла в цей світ у лоні своєї сім’ї, родини, де її чекають і люблять. Лише в такій первинній спільноті любові нове людське життя може знайти необхідне середовище для свого повноцінного розвитку. Християнська родина, ведена та зігріта благодаттю Святого Духа, покликана бути першою і найважливішою школою любові до Бога і ближнього, у якій поважають старших, а життя сприймають як Божий дар від зачаття до природної смерті. Дитина потребує цієї життєдайної спільноти, у якій вона навчається від своїх рідних приймати любов і дарувати її своїм ближнім, творити власну сім’ю і родину, що спільно прославлятиме Бога. З великим болем ми змушені ствердити, що впродовж останнього року, у час пандемії, в Україні, як і в усьому світі, простежується різке зростання домашнього насильства, від якого потерпають насамперед жінки і діти, але також чоловіки. Обставини вимушених карантинних обмежень, з одного боку, оголили найглибші рани сучасної родини, а з іншого - вкотре виявили важливість сім’ї як домашньої Церкви, у якій її члени діляться своєю вірою, разом у молитві стоять перед Божим обличчям, беруть - навіть онлайн - живу участь у богослужіннях і ведуть християнське життя відповідно до новітніх обставин. Для одних карантин став нагодою більше бути в сім’ї і з сім’єю та плекати родинну спільноту, а для інших - одкровенням, що їхня сім’я має глибокі рани, які потребують зцілення Духом Божої любові. Апостол Павло у натхненному Богом Посланні до ефесян подає нам дієві засоби порятунку і зцілення від сімейних проблем: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї… Жінка нехай поважає чоловіка… Коріться один одному у Христовім острасі… Дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в ім'я Господа нашого Ісуса Христа» (пор. Еф. 5, 20-33). Ці слова Апостола народів відкривають нам глибинний зміст християнської родини як ікони любові та вірності самого Христа стосовно Його святої Церкви. Домашнє насильство є великим лихом, яке руйнує родину. Воно заперечує саму суть сім’ї як первинної спільноти любові. Таке насилля глибоко зневажає гідність християнського подружжя як установленого Христом Святого Таїнства Церкви і принижує гідність чоловіка та жінки, збиваючи з їхніх голів покладені в день Таїнства Вінчання вінці слави та честі, які Господь їм у цей день дарував. Насильство в родині є наслідком гріха, а також глибоких особистих психологічних і душевних травм сучасної людини. Святе Письмо описує як перший акт сімейного насильства вбивство Каїном свого брата Авеля, спричинене гріхом заздрості (пор. Бут. 4, 1-16). Домашнє насильство сьогодні стає аргументом тих, які творять різні новітні ідеології, щоби поборювати та руйнувати інституцію сім’ї як первинної клітини суспільства. Акцентуючи на хибних уявленнях про нерівність чоловіка та жінки в так званих патріархальних культурах, висвітлюють традиційні сімейні цінності як небезпечні для життя і здоров’я сучасної людини, а сім’ю висміюють як першопричину всякого насильства, вважаючи її не середовищем любові, а первинним місцем розпалювання ненависті та завдання фізичних і психологічних ран. Рани від насилля в родині можливо і потрібно вигоювати в лоні спільноти Христової Церкви, у Святих Таїнствах якої присутня цілюща благодать Святого Духа. Турбуючись про своїх дітей, Церква-мати здійснює це завдання через душпастирську опіку. Церква відчуває сьогодні за свій душпастирський обов’язок захистити та підтримати сім’ю як Богом установлену спільноту взаємної любові та вірності чоловіка і жінки, які відкриті до народження та виховання дітей. Усвідомивши всю небезпеку домашнього насильства для життя наших вірних, ми повинні визначити подолання цього лиха одним із пріоритетів нашого душпастирства родини. Це є великим викликом для всіх співробітників душпастирів на цій ниві - церковних та мирянських спільнот, організацій та ініціатив - стати добрими порадниками та лікарями для родин, бо не лише неустанна проповідь та освячення через Таїнства, а й практичне служіння зраненим сім’ям має бути серед першочергових завдань доброго пастиря та мирянського апостольства. Належне підготування наречених до Таїнства Подружжя, тематичні зустрічі зі школярами та молоддю про любов і подружні взаємини, супровід молодих пар, опіка над сім’ями в кризі – це неповний перелік того, що потрібно активно здійснювати священникам і мирянам у себе в парафіях. Святість родини – один з основних показників ефективності душпастирства. Домашнє насильство набирає щоразу нових форм. Окрім фізичного, йдеться про моральне, економічне, соціальне, сексуальне та інше насилля. Саме наші душпастирі повинні бути першими, хто спішить на допомогу вірянам, яких спіткало таке лихо. Наші парафіяльні спільноти мають стати осередками слухання та підтримки жертв насильства і середовищем любові, де зранені душі можуть знайти розуміння, пораду та підтримку, а також зцілитися від завданого насиллям болю. Не лише Церква має тримати сім’ю та її святість в особливому полі зору. Турбота про родини мусить стати одним із головних завдань служіння Української Держави. Мова йде не про втручання в сімейні справи, а про створення належних і гідних умов, за яких родини почувалися б вільними в забезпеченні власних потреб та інтересів і могли б із певністю покладатися на власні сили та Боже благословення у своєму житті. Для цього вся система державної влади в Україні повинна повернутися обличчям до родини, що є для країни спільнотою, у якій народжуються нові громадяни, творці внутрішнього валового продукту, платники податків і, власне, будівничі цієї країни і держави. Держава теж має обов’язок дбати про моральне здоров’я свого народу, суттєвим елементом якого є виховання молоді до довготривалих сімейних стосунків, поваги до відповідального батьківства й материнства та святості людського життя. Для успішного подолання домашнього насильства важливим є поглиблення співпраці в цій сфері з неурядовим та урядовим сектором, тому пропонуємо активізувати залучення релігійної спільноти до забезпечення прав дітей і сімей, боротьби з цим лихом і стосовно жінок, і стосовно чоловіків, а особливо – стосовно дітей, та інших членів родини задля зміцнення моральних засад суспільства та спільного блага нашої дорогої Вітчизни. Тому звертаємося до державної влади України з проханням про поновне створення її центрального органу, який був би відповідальним за формування сімейної політики в Україні та став би добрим партнером Церквам і релігійним організаціям у служінні сім’ям. Наша Церква готова внести власну лепту в розробку та реалізацію національної просімейної політики - від тематичних компонентів у шкільних програмах до соціального супроводу - задля добра і святості українських сімей. Стоячи перед обличчям Матері Божої, прославленої в Її Зарваницькій іконі, молимося за наші родини, благаємо нашого Господа, щоби силою і діянням Святого Духа злив свою Божественну любов на кожну рану того, хто постраждав від домашнього насилля, та благословив нашу Церкву і наш народ будувати новітню культуру життя і любові! Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду ЄпископівКиєво-Галицького Верховного Архиєпископства † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого священномученика Патрикія, єпископа Пруського, і тих, що з ним,1 червня 2021 року Божого  Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю Сліпонародженого, 6 червня цього року. Детальніше...

Владика Ярослав і владика Григорій привітали Блаженнішого Святослава з Днем його уродин

05 травня 2021
5 травня Блаженніший Святослав сповнюється 51 рік. Владики, священники, монашество та миряни Самбірсько-Дрогобицької єпархії приєднуються до всіх привітань та побажань, які линуть на адресу Глави й Отця УГКЦ з нагоди Дня його уродин. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2021)

30 квітня 2021
Високопреосвященним і преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви Христос воскрес! Приступім зі свічками до Христа, що виходить із гробу,Немов ідучи назустріч Женихові,І радісно усі прославляймо Пасху Божу спасительну.Пісня 5 Канону Воскресної утрені Дорогі в Христі! Сьогодні серце веселиться, душа радується, ноги спішать до храму, руки піднімаються до Господа, гучний спів лунає з наших уст, бо днесь – празник над празниками і торжество торжеств: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!». Немов дим, який вітер розвіює, і немов віск, який зникає при вогні (пор. Пс. 67, 2-3), так сьогодні всі наші болі, турботи, сумніви і страхи розпливаються і втрачають силу над нами. «Цей день учинив Господь, радіймо і веселімся в ньому!» (Пс. 117, 24). Приступім… до Христа, що виходить із гробу… Ми йдемо назустріч Тому, хто виходить із гробу, переживши страшні знущання, муки і смерть. Воскреснувши, Христос переходить від смерті до життя. Він виходить із тісноти обмеженого і вузького гробу, закритого каменем і запечатаного печаттю. Христос проходить повз сторожу, поставлену за наказом Пилата. Прославлене воскресле тіло Спасителя не може бути вдержане ні часом, ні простором земного людського буття, як молимося в анафорі Літургії святого Василія Великого: «Він розрішив болізні смертні, і воскрес у третій день, і путь простелив усякій плоті воскресенням з мертвих, бо неможливо було, щоб тління держало начальника жизні». Христос розпочав нову Пасху Божу, бо не Мойсей, а Богочоловік виводить людину — не з єгипетської неволі, а від смерті до життя і від землі до небес. Воскресна утреня змальовує цей пасхальний рух, цей новозавітний вихід як хід Жениха із весільної світлиці. Цей образ нам відомий! Вже у Страсний тиждень Церква готувала нас до приходу Христа-Жениха: «Браття, полюбімо Жениха, і прикрасім свої світильники чеснотами й правдивою вірою, щоб, як мудрі Господні діви, були ми готовими ввійти з ним до весільної світлиці. Жених бо, як Бог, обдаровує всіх нетлінним вінком» (Великий вівторок, Утреня, Посні сідальні). І ось тут гріб перетворюється на світлицю, похоронні обряди в Христовому Воскресінні перемінюються на радість зустрічі Жениха, який усуває смуток, звершує час очікування і запрошує нас на пасхальну трапезу Небесного Царства. Із Воскресінням Христовим ми стаємо причасниками життя вічного – не спостерігачами, а дійсними учасниками життя дітей Божих! Приступімо зі свічками… немов ідучи назустріч Женихові! Останній рік ми прожили немов у гробі за «замкненими дверима» карантинних обмежень, які періодично посилювалися. Наші храми та монастирі в деяких країнах світу справді були зачиненими для богомільників заради безпеки і здоров’я як духовенства і богопосвячених осіб, так і мирян. Але сьогодні Пасхальна утреня допомагає нам сприймати ці обмеження як стан очікування виходу та воскреслого Христа, Жениха, на якого чекають і чувають серед ночі весільні гості (пор. Мт. 25, 1-13). І ось ми відчуваємо, що цей час настає! Наближається Жених, який сповіщає нам, що вихід розпочався. Пробивається світло надії, що з Божою допомогою ми зможемо вийти із цього всесвітнього «затвору», повернутися з віртуального світу в простір наших храмів і громад, щоб разом молитися «єдиним серцем і єдиними устами» в Божій спільноті. Та для цього дуже важливо, щоб у нас не погас світич Воскресіння - як світло віри, надії та любові.  Назустріч воскреслому Христові ми несемо цієї пасхальної ночі наші світичі віри! Ми навчилися навіть в умовах жорсткого карантину практикувати нашу віру, відрізняти її зміст від форми вияву. Хоча ми мусили змінювати наші практики і звички, але не послабили нашого стосунку віри з Господом Богом, тієї віри, яка освітлювала наше життя молитвою та щоденним слуханням Божого Слова, участю у Божественній Літургії в різний спосіб, прагненням Причастя Тіла і Крові нашого Спасителя. Світич віри в нас не погас! Ми несемо сьогодні світичі нашої надії! Черпаючи сили з нашої віри, ми плекали сподівання, що зможемо перетривати і пережити ці складні часи. Християнська надія давала нам силу жити далі, навчитися культури здорового способу життя в новітніх обставинах. Ми світили світлом нашої віри й надії на воскресіння навіть тоді, коли оплакували наших померлих. Коли світ розгубився і втрачав орієнтири, світоч християнської надії допоміг нам знайти вихід, прямувати назустріч Женихові, який сьогодні радісно і переможно виходить із гробу! Ми зустрічаємо воскреслого Христа, несучи наші світичі діяльної любові до Бога і ближнього. Як у мудрих дів з євангельської притчі (пор. Мт. 25, 1-13), ця пандемічна ніч очікування на прихід Жениха заряджала наші світильники ділами милосердя і служіння ближньому. Ми зрозуміли, що зможемо знайти вихід у складних обставинах життя лише тоді, коли творитимемо справжні й живі християнські спільноти взаємодопомоги і жертовного служіння одне одному. Світич любові до ближнього в нас не згас і в цю пасхальну ніч дозволив нам вийти назустріч воскреслому Христові! І радісно усі прославляймо Пасху Божу спасительну Христа, що виходить із гробу, ми славимо радісно, як весняна пташка, що з відлигою починає співати гучніше й веселіше і не змовкає навіть тоді, коли відчуває, що гілка під нею гойдається - знає-бо, що має крила віри, надії та любові! Погляньмо на тіло Христове, вкрите ранами звірячого бичування, без віддиху і без життя. Воно розіп’яте і поховане, здавалося б, безповоротно і навіки. Проте Дух Божий оживляє це розбите людське тіло, яке в сяйві Божої слави виходить нам назустріч і простеляє нам дорогу до вічності. Це те спасіння, яке ми сьогодні оспівуємо: «Сину Божий, що життя даєш всьому світу, ради чого ввесь світ славить Тебе». Отож, якщо в нас створюється враження, що людство немовби замучене до смерті пандемією, - а наш народ терпить це зло враз із жахіттями війни, котра триває вже восьмий рік, - то глядімо на Жениха, який виходить із гробу живий і весь у світлі, і не сумніваймося ні на мить, що й нас чекає світле воскресіння, що і ми силою та діянням Святого Духа є дійсними причасниками того Воскресіння, яке сьогодні святкуємо! Дорогі в Христі браття і сестри! У цей світлий, радісний день вітаю всіх вас із Пасхою Господньою. Особливо в цей Рік святого Йосифа Обручника вітаю наших чоловіків-батьків. Бажаю вам, щоб ви були світлом віри, надії та любові для своїх сімей, прикладом та іконою Божої любові, вірності, відваги, творчості, працьовитості, терпеливості, відкритості для своїх любих дружин і діточок. Христос - це єдина ікона Бога Отця, але діти, виростаючи, творять собі Його образ на основі сімейного досвіду і прикладу свого тата. Вітаю тих, хто в цей час пандемії почувається самотнім і покинутим. Пам’ятайте: коли ви молитеся, то воскреслий Господь завжди є з вами і силою християнської молитви ви об’єднані з усією спільнотою Його Церкви. Ви не самі! Вітаю всіх хворих і немічних, а також медпрацівників та ваших рідних і близьких, які вами опікуються. У це свято перемоги життя над смертю прошу вас: дорожіть даром життя, а тілесне терпіння обіймайте в молитві як жертву, бо це «приємний запах духовний» для Господа. Нашим військовим і тим, що перебувають на окупованих територіях та в Криму, засилаю свій щирий пасхальний привіт і запевнення в молитвах, щоб воскреслий Господь кріпив ваш дух і зберіг вас живими та здоровими. Усе духовенство, усіх богопосвячених та мирян в Україні та на поселеннях обіймаю батьківською любов’ю і щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого преподобного ісповідника Теофана Сигріанського,Святого Григорія Двоєслова, папи Римського,і Блаженного священномученика Омеляна Ковча,25 (12) березня 2021 року Божого Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до молоді на Квітну неділю (2021)

17 квітня 2021
Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях! Вербна неділя, свято Господнього входу в Єрусалим — це той день, коли Церква з винятковою увагою огортає вас своїми думками і молитвами. Наша традиція молитовного спілкування є надзвичайно важливим досвідом особливо зараз, коли, у зв'язку з карантинними обмеженнями і соціальним дистанціюванням, ми мусимо докладати ще більше зусиль, щоб зберігати наші стосунки живими і міцними. COVID-19 завдав удару всім: старшим і молодим, родинам і спільнотам – тому Церква бажає бути поруч із кожною людиною. Однак зокрема ми хочемо супроводжувати молодих людей, які зростають і формуються в цей час величезних викликів і випробувань. Якщо вам зараз двадцять один рік, то третина вашого життя пройшла огорнена мороком війни на Сході України, а останні півтора року ви переживаєте глобальну пандемію, якої світ не знав уже століття. Додаймо ще політичну поляризацію, економічні негаразди в багатьох країнах нашого проживання та особисту турбулентність, яка притаманна кожній молодій людині, – отримаємо заплутаний клубок, а часом майже вибухову суміш. Проте Христова Благовість запевняє нас, що в події, яку згадуємо сьогодні, незважаючи на те що вона відбулася дві тисячі років тому, є чимало тонких відповідей на виклики сучасності. Що ж ми святкуємо і заново переживаємо цього дня? Після трьох років проповідування і навчання в різних куточках Ізраїлю, зцілень, чудес і конфліктів з учителями закону, Ісус разом із учнями йде до Єрусалиму, щоб там святкувати Пасху. Така практика — святкувати Пасху в храмовому місті — була для тогочасного Божого народу духовною подією року! Уявімо собі тогочасний Єрусалим — столицю країни, велике місто, море прочан з усього світу, римські легіонери, купці й торговці, кожен із яких намагається знайти собі роль і місце. Схоже на наш глобалізований світ, чи не так? І тут з’являється Ісус. Він щойно воскресив Лазаря, багато мешканців і паломників Його добре знають завдяки проповідям, зціленням і чудам, які Він учинив раніше, а тому новина про Його появу миттю облітає місто, і люди виходять Його зустріти. Кого вони зустрічають? В’їзд Христа в Єрусалим називають тріумфальним, царським. На це вказують різні знаки — пальмове гілля, яке в стародавньому світі вважалося символом перемоги; ослятко, яке для юдеїв уособлювало здійснення пророцтв про Месію, що прийде визволити народ від поневолення; натовп, який вітає Христа вигуками «Осанна!» і називає царем. У біблійному сенсі цар Ізраїлю — це той, хто створює і захищає простір життя для свого люду і є посередником між Богом і Його народом. Тобто через царя Бог постійно творить, животворить свій народ і ним опікується. На час подій, про які чуємо, царя вже немає багато століть — полон змінився на поневолення, повстання зазнають поразок, народ звикає до щоразу нових загарбників, починає співпрацювати з ними, щоб вижити. Та юдеї не втрачають надії, очікують царя-воїна, який визволить народ, припинить римське панування, поверне минулу славу і дасть достаток. Що ж, зрештою, відбувається? Цар таки приходить, але Він інший, аніж сподівалися тоді юдеї і уявляємо сьогодні ми. Приходить не посередник, а сам Господь, не завойовник, а Бог-Творець і Спаситель, який захотів стати слугою для свого створіння. Він дарує перемогу, але нікого не поневолює. У Його обозі немає полонених, трофеї ж отримують усі. Він захоплює, але не країну, місто чи трон, як цього боялися римляни та юдейська верхівка, а серця людей, — захоплює собою, приваблює власним прикладом, зворушує своїм Словом, кличе йти за Ним! Куди, куди йде Христос і кличе інших? Єрусалимські археологи відтворили Господній шлях через Єрусалим. Вони стверджують, що Він входив у місто через південні ворота при Силоамській купелі, місце, відоме також як «Нижнє місто». Там збиралися знедолені, бідні, хворі та каліки, позбавлені шансу на життя і навіть можливості піднятися на Храмову гору та принести жертву, щоб святкувати, як усі. Він іде до упослідженого, відкиненого народу, щоб відкрити йому простір життя і здоров’я та дарувати Пасху. Саме ці люди першими – разом із захопленою та зворушеною молоддю – вітають Його як Спасителя і Месію. Вислів «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» мовою сучасної людини можна перекласти як «Благословенний той, хто дає мені шанс, можливість піднятися з дна, куди мене закинуло життя, віднайти себе в цьому великому чужому мегаполісі». Божественна сила Христа проявляється в тому, що Він робить для цих людей можливим неможливе — зцілює тих, кому тогочасне лікарське мистецтво не здатне допомогти, дозволяє відчути себе гідними в очах Божих тим, кого суспільство і навіть священнослужителі принижують чи відкидають, а через воскрешення Лазаря показує, що має владу повертати життя тим, хто не має надії і сили жити. Христос дає шанс усім! Дивний цей Цар! Він не забирає життя в опонентів, а навпаки — віддає своє життя. Адже фінальною точкою тріумфального в’їзду Христа в Єрусалим є Голгота, а Його троном – хрест. Звідти Він царює не лише над Юдеєю, як глузливо написали римські воїни, а над усім світом, звідти перемагає не земних ворогів, а гріх і саму смерть. Цар, якого сьогодні вітаємо вербовими галузками, нічого в нас не забирає, а все нам подає і віддає. Дарує і захищає «життєвий простір» для всіх, здійснює всі мрії сучасної молодої людини. Він не просто відкриває сенс життя, як великий учитель чи пророк, а дає його, як може лише Бог. Саме про цю Божу силу і владу — зцілювати і давати життя — так важливо пам’ятати сьогодні, коли наш світ тремтить через пандемію, що зробила нас заручниками страху. Вірус немилосердно вбиває і калічить — мабуть, у кожного є друзі, родичі чи знайомі, які стали його жертвами. Крім того, він поцілив у саме серце людських стосунків — сьогодні інша людина в нашій людській уяві являє собою не таїну і можливість, а небезпеку і загрозу. Коронавірусний світ вже змінив наші рефлекси та звички. Людство вже понад рік живе в режимі самозбереження. Незнайомці в громадському транспорті чи супермаркеті не можуть обмінятися випадковими усмішками, а друзі стримуються від спонтанних обіймів підтримки та приязні. Захищаючи своїх старших родичів від хвороби, ми мимовільно розширюємо межі їхньої самотності. Не сумніваймося, світ визволиться з полону пандемії! Ми, християни, віримо, що порятунок приходить від Бога. Проте Він делікатно діє через розум, серце і руки людини, надавши їй усі необхідні засоби. Наші ближні – це не лише небезпека, а й порятунок. Йдеться про лікарів, які відчайдушно борються за кожне життя; про волонтерів, які купують апарати штучного дихання та кисневі концентратори; про доброчинців, які допомагають коштами і продуктами; про тих, які, дотримуючись правил, зберігають людяність; про наших ближніх і друзів, які, попри всі обмеження, супроводжують нас своїми зичливими думками, щирою молитвою, щоденною послугою. Пандемія вчить нас не боятися, а навпаки – розуміти, що ми, незважаючи на свою крихкість, все ж таки сильні. Однак ми ще не повністю усвідомлюємо, наскільки зранені теперішнім досвідом і наскільки глибока ця глобальна травма. Коронавірус оголив і загострив емоційні та соціальні проблеми в багатьох людей. Ми знімемо маски – та чи зможемо довіряти? Чи не буде нашим автоматичним рефлексом замкнути домівку і серце перед болем іншого, лишень пробіжить тінь страху, що він може бути загрозою? На ці запитання немає готових відповідей. Дорогі молоді люди, саме разом із вами Церква їх шукатиме і намагатиметься гоїти рани сучасної людини, спричинені пандемією та іншими викликами й проблемами, які увиразнила глобальна хвороба. Людство потребує Цілителя. Лише Він здатний нас захопити, зворушити, наповнити змістом, дати відчуття, що ми спроможні і цей шторм пережити. Господь стишує бурю і водночас вчить нас веслувати. «Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослиці» (Ів. 12, 15; пор. Зах. 9, 9).Дорога українська молоде, разом з усім світом ти переживаєш так багато труднощів! Можливо, через пандемію і карантин хтось втратив роботу чи студентський підробіток, хтось не зміг вступити до омріяного університету чи поїхати вчитися за кордон, хтось змушений повністю змінити свої плани чи поставити мрії на паузу, хтось раптово втратив рідних і друзів... Проте не біймося, у час цих викликів наш Цар, наш Господь є поруч із нами, так само як Він був разом із Марією та Мартою, коли вони оплакували свого брата Лазаря, чи з відкинутими біля Силоамської купелі. Він там, де біль, страх і відчай, щоб загоювати рани, заспокоювати, обнадіювати та творити простір життя. Господь Бог є лідером і провідником, який не принижує і не захоплює силою, а дає відчуття гідності та окрилює. Тому, шукаючи земних авторитетів і вчителів, звертайте увагу на тих, у кому є щось Христове, хто не лякається болю, натомість старається його полегшувати, хто не панує, а служить, хто кличе за собою, приваблюючи власним прикладом, а не поневолює. І самі будьте такими. Нехай Господь у сьогоднішньому святі захопить і зворушить наші серця, поведе за собою та дасть силу заспівати: «Осанна во вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!». Благословення Господнє на вас!   †СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святої Матрони, що в Солуні, 9 квітня 2021 року Божого    Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 25 квітня цього року. Детальніше...

Владика Ярослав Приріз до Глави УГКЦ на похороні матері: «Сьогодні дякуємо Богові за ту, яка передавала Вам камертон богоспілкування»

13 квітня 2021
Наприкінці заупокійної Божественної Літургії за новопереставлену Віру Шевчук, матір Глави УГКЦ, яку сьогодні, 13 квітня 2021 року, похоронили у Стрию, владика Ярослав Приріз виголосив слово від імені Синоду Єпископів УГКЦ. Детальніше...

Владики Самбірсько-Дрогобицької єпархії склали співчуття Блаженнішому Святославу з приводу смерті його матері

12 квітня 2021
12 квітня 2021 року після важкої недуги відійшла до Дому Небесного Отця пані Віра Шевчук, мама Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ. Від імені духовенства й мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії співчуття Блаженнішому Святославу склали владика Ярослав і владика Григорій.   Детальніше...

Владика Ярослав і владика Григорій від імені духовенства й вірних єпархії привітали Блаженнішого Святослава з 10-ю річницею сходження на Патріарший престіл

25 березня 2021
27 березня виповнюється 10 років з дня інтронізації на патріарший престіл УГКЦ Блаженнішого Святослава. З цієї нагоди Главу і Отця УГКЦ привітали архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

«Перед нами святий обов’язок – зробити все, щоб пам’ять про жертв Голодомору не згасла», – Глава УГКЦ в окремому листі

19 лютого 2021
Перед усіма нами сьогодні є особливе завдання – спільними зусиллями й особистими посильними внесками підтримати створення Музею Голодомору. Він має стати всенародним місцем пошани та молитви, місцем правди, в якому ми зможемо зібрати по крупинках і зберегти пам'ять про тих, кого намагалися витерти з історії нашого народу і нашої землі. На цьому наголосив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у листі до духовенства, монашества та мирян про підтримку створення Музею Голодомору. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2021)

03 січня 2021
Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,в Україні та на поселеннях у світі сущим   Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,що задля вас став бідним, бувши багатим,щоб ви його вбожеством розбагатіли.2 Кор. 8, 9 Христос народився! Славімо Його! Дорогі в Христі! Важко повірити, наскільки змінилося наше життя від останньої коляди минулого року до першого «Бог предвічний» цьогорічної різдвяної ночі. Упродовж 2020 року всі ми немовби були перенесені в інший світ—світ страху та непевності перед невідомим. Та незважаючи на обмеження, випробування і людські втрати через пандемію коронавірусу, ми разом, як Церква, у своїх родинах, парафіях, громадах і країнах не перестали бути носіями доброї новини надії, любові та радості. Тож цього року з нагоди Різдва Христового маємо в особливий спосіб засвідчити перед іншими про «велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11). Таїнство Різдва Христового – це радість приходу Божого Сина у світ, сповнений бідою, болем і стражданням людини. Він залишає небесну славу, щоби ввійти в людську неміч усіх часів, культур і народів. Христос-Бог стає не просто людиною, а людиною вбогою, людиною, яка страждає від початку свого земного життя. Предвічний Бог входить у людську історію і переживає людський голод та холод, біль та хвороби, ворожість та байдужість суспільства. Новонароджений Бог-Безхатченко – яка це дивна суперечність, яка це дивна божественна убогість! Всемогутній Бог стає бідним, щоби нас збагатити. Цар всесвіту покладений «у біднім вертепі, в ясла на сіні», щоб нам простелити шлях до небесних осель. Вдивляючись у це таїнство, св. Григорій Богослов каже: «Той хто збагачує, став убогим; прийняв бо убогість моєї плоті, щоб я став багатим в Його божестві.» (Oratio 45, 9). Прийшов Господь, який своїми ранами зцілює наші рани, нашу слабкість, нашу біду. І Він залишається з роду в рід нашим Еммануїлом, що означає «з нами — Бог», у наших потребах, болях і стражданнях. Присутність воплоченого Бога в людській історії і в нашому житті є нашою безнастанною та невід’ємною радістю, як у день Різдва Христового, так і в усі дні нашого життя. Вживаючи в побутовому спілкуванні якесь слово, ми зазвичай не замислюємося над його походженням і значенням. Мова розвивається стихійно і стрімко – ми забуваємо, звідки це слово виринуло, розминаємося з його глибиною. Так є із поняттям «убогий», яке вказує на бідну людину. Однак, якщо подивимося, як це слово утворене, то зрозуміємо, що «у-Богий» – це людина через яку Господь до нас приходить, особа яка є «у Бога», тобто під особливою опікою Всевишнього. Христос учить нас, що фізично вбогі та вбогі духом, або покірні, є щасливі – блаженні, бо саме їм належить Царство Небесне (пор. Лк. 6, 20). Для вбогого останньою надією, опорою і спасінням є лише Бог. Його доля завжди лежить у Божих руках. А Господь особливо чутливий до того, як ми ставимося до Його вбогих, себто до потребуючих, знедолених, безхатченків, голодних, самотніх, вдів і сиріт. Хто зневажає вбогих – зневажає свого Творця. Кривдити таких людей – значить чинити гріх, який кличе до неба про помсту! Цього року Синод єпископів нашої Церкви зосередив увагу вірних саме на обличчі сучасної бідності. Заохочую вас дослухатися до Синодального послання під назвою «Залишиться вам одне – те, що ви дали вбогому!» та розглянути його у світлі вифлеємської зорі, споглядаючи обличчя новонародженого Спасителя. Боже Дитя присутнє в кожній потребуючій людині, яка стукає до нашого серця, як Йосиф стукав у двері заїздів у Вифлеємі. Тоді до цього міста Давида спішили мудреці зі Сходу, щоби принести Цареві віків, що народився як мале дитя у вертепі, ладан, золото і миро. Сьогодні немовля Ісус присутній у хворих, немічних, самотніх, опущених, які чекають, щоби їм хтось допоміг, приніс дари – золоте, тепле слово, ладан християнського братерства і миро невідкладної допомоги, яка їм необхідна.Хто простягає руку вбогому – той багатіє в Бога і стає причасником вічних благ самого Творця! Ми святкуємо Різдво в умовах всесвітнього болю людини, спричиненого пандемією коронавірусу. Усіх наслідків і облич цієї біди ми ще вповні не збагнули і не усвідомили. Не відомо, які зміни чекають нас у сфері економіки, суспільно-громадського та церковного життя... Але ми вже зрозуміли, що вірус не цікавиться ні нашим місцем проживання, ні нашим достатком чи соціальним статусом. Усі ми однаково перебуваємо в небезпеці захворювання, а новітня загроза вбогості торкає всі закутки світу. Усі ми однаково потребуємо такої допомоги і сили, яка виходить за межі людських можливостей і сил. Тому Різдво Христове є для нас світлом надії та радості серед теперішньої темряви страху і розгубленості, і кожен із нас має бути відкритий для Божої благодаті, яка виливається на нас постійно, навіть у найтяжчі часи. Святкувати Різдво в час пандемії – це просвічувати тих, хто в темряві, як це сповістив пророк Ісая: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло» (Іс. 9, 2; пор. Мт. 4, 16). Якщо нам дозволено зустрічатися, – звичайно, із дотриманням дистанції, – хай наша радість буде всім явна в наших очах. Носімо захисні маски, якщо потрібно, але не даймо, щоб вони приглушили спів наших традиційних колядок. Святкуймо, хто як може. Оспівуймо народження Спасителя в межах можливого, аби навіть у цій пандемії через нас передавалася найважливіша істина людської історії, що ми не самотні та покинуті, бо «З нами – Бог»! Принесімо сьогодні разом до Вифлеєма в дар новонародженому Спасу нашу власну убогість і рани сучасного людства та просімо Його про багатство Божої мудрості для подолання цієї хвороби, про багатство Божої сили, щоби впоратися з її наслідками для суспільства, життя і здоров’я кожної людини, а передовсім – просімо про багатство Його любові, яка єдина здатна відновити наш стривожений світ і дарувати йому надію, безпеку та радість. Не втеча від страждання, яке нависає сьогодні над всіма нами, а солідарність і близькість із тими, хто є в потребі, співучасть у болю та тривозі дасть нам можливість тішитися і по-справжньому святкувати цьогорічне Різдво. Тож спішімо до цьогорічного вертепу, де у яслах на сіні спочиває наш Спаситель, і разом із пастирями та мудрецями заспіваймо: Бог предвічний народився! Прийшов днесь із небес, Щоб спасти люд свій ввесь, І утішив вся! Дорогі брати і сестри! Незважаючи на нашу вбогість і неміч, сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Із Різдвом Христовим щиро вітаю вас усіх: від Києва до Лондона, від Буенос-Айреса до Мельбурна, від Вінніпега до Зеленого Клину, – хто сьогодні святкує в колі родини і хто тримається на певній відстані від рідних, щоб нікого не наражати на небезпеку, хто має змогу зайти до храму на святкову Службу і хто ще вдома єднається у спільній молитві через соціальні мережі. Особливо вітаю всіх медичних працівників, які, незважаючи на реальну небезпеку для себе і своїх близьких, невтомно і жертовно дарують свій час та свої таланти задля здоров’я інших. Обіймаю тих, хто страждає від тілесних і душевних ран. Посилаю слово потіхи тим, які цього року втратили рідних і близьких і яким особливо важко в цей Святий вечір сідати до столу. Єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу і рідний народ, ризикуючи своїм життям не тільки перед загрозою підступних снайперських куль, а й мікроскопічного ворога-вірусу, який наступив на нас і завдає нам додаткового терпіння і тривоги. Нехай всемилостивий Господь, який у своїй безконечній любові завітав до нашої вбогості, наповнить серця кожного і кожної з вас, дорогі брати і сестри, Своїм миром, Своєю благодаттю і надією! Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,13 грудня 2020 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 17

banner

Архів
^ Догори