SDE

Проповідь з нагоди тридцятої річниці виходу УГКЦ з катакомб (с.Биличі, Неділя всіх святих, 23.06.2019 р. Б.)

25 червня 2019
Друк E-mail

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліші і всечесніші отці, дорогі прочани, улюблені в Христі брати і сестри!

DSC09845Вітаю всіх Вас тут, у стіп цього чудотворного джерела Божої Матері, до котрого ми сьогодні прибули з ближчих і дальших куточків нашої єпархії, а також із інших міст і сіл України.
Сьогодні свята Церква святкує Неділю всіх святих. Ще минулої неділі ми торжественно спогадували і духовно переживали Зіслання Святого Духа на апостолів. Тоді Третя Божа Особа − Дух Святий − своїм зішестям із переляканих рибалок учинив відважних проповідників і свідків Слова Божого, які поширили вістку про воскреслого Ісуса Христа по всій землі. Від Зіслання Святого Духа на апостолів започаткувалася діяльна історія Христової Церкви. Ця Церква не походить із волі людини, із її роздумів, умінь чи організаційних здібностей, бо інакше вона вже давно згасла б, як проминає кожна людська річ. Церква є ділом Божим – Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Святим Духом вона заснована як Церква всіх народів – вселенська, тобто католицька; вона обіймає весь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога.
Сьогодні ми святкуємо Неділю всіх святих, і свята Церква, почитаючи та ставлячи на перше місце після П’ятидесятниці, всіх святих як плоди Святого Духа, нагадує і про наше з Вами покликання прямувати до обожествлення, тобто уподібнюватись до свого Творця. Своїм життям безліч святих і праведників показують, що святість не є недосяжним ідеалом, зарезервованим для групки вибранців, але що вона є покликанням кожного із нас. Тому кожен християнин є покликаний до святості. Свята Церква урочисто святкує пам’ять усіх святих, щоб надихнути нас уподібнюватися до них, щоб наслідувати їхній спосіб життя, засвоювати їхню твердість у виконанні Божих заповідей, їхню ревність в очищенні себе від усякої скверни плоті й духа… Христос зіслав Церкві Святого Духа і Його дари, щоб кожен міг користати з них і приносити щедрі плоди свого покаяння і навернення.
Сьогодні також тут, на відпустовому місці в Биличах, з глибини серця дякуємо Богові за сьогоднішній день, за усіх вас дорогі брати і сестри, священнослужителі, монахи і монахині, улюблені молільники. Дякуємо за вашу міцну віру, за вашу любов до Бога та до УГКЦ. Нагодою для цього благодарення є 30-та річниця виходу нашої Церкви з катакомб, завдяки чому ми маємо можливість відкрито звершувати богослужіння, вести душпастирське служіння у різних сферах, вільно проповідувати Слово Боже. Ми дякуємо Богові за тих, хто на своїх плечах виніс із катакомб зранене церковне тіло – за мужніх єпископів, безстрашних священиків, молитовних ченців та черниць, відважних мирян, котрі з любові до Бога, Церкви та України поклали життя у далеких просторах Сибіру та Казахстану. Ми вдячні Господеві за тих, котрі були страчені у в’язницях, замордовані у селах та містах в Україні та поза нею. Дякуємо Богові за тисячі мучеників, що прийняли жорстоку смерть з любові до Нього та Його Святої Церкви. Дякуємо Всевишньому за тих духовних осіб та вірних мирян, котрі плекали у своїх серцях глибоку віру, бездоганне життя та прихильність до своєї, Української Греко-Католицької Церкви. За тих, що вірили, молилися, страждали, хоч були загнані у підпілля, але дочекалися, перемогли Божою силою і світло з темряви засяяло й опромінило душі та лиця тих, хто довіряв Богові й очікував на його святу відповідь. Схилімо сьогодні свої голови на знак вдячності Господу за Його велике милосердя до нас та помолімося за тих, хто поклав своє життя з любові до Бога та ближніх.
Сьогодні, коли святкуємо тридцяті роковини виходу нашої Церкви з катакомб, хочу наголосити на тому, що наша свята Церква була і залишається не тільки духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, але і школою українського патріотизму та національної свідомості. Вона вчила і вчить любити свій народ, для нього віддано працювати, плекаючи свою духовну та національну гідність.
Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розпливлися в чужому морю – все це завдячуємо передусім УГКЦ.
Аналіз історії нашої Церкви приводить нас до висновків, які надзвичайно важко заперечити чи проігнорувати. Наша Церква викликала пробудження до духовної й національної свідомості українців, стала на захист української мови, як найважливішої національної ознаки, започаткувала національну школу, створила передумови для появи української патріотичної інтелігенції. Можна ствердити, що ціла історія Української Греко-Католицької Церкви, від Святоволодимирового Хрещення і до сьогодні, – це боротьба за духовну й національну самобутність, відродження нашого народу. Результат її діяльності – це збереження української духовності й національної ідентичності мільйонами українців в Україні та на поселеннях сущих.
У теперішній ситуації наша Церква намагається заповнити духовну порожнечу спричинену довголітнім пануванням атеїстичної та матеріалістичної ідеології, стати справжнім духовним провідником нашого суспільства. Свою роль вона бачить в утвердженні гідності людини та в боротьбі з усіма проявами деморалізації суспільного життя. Наша Церква не тільки цікавиться різними проявами національно-громадського життя, а й заохочує своїх вірних до активної участі у вирішенні суспільних завдань. Тут варто згадати рішення та ініціативи Синоду єпископів УГКЦ, пастирські звернення та послання Глави нашої Церкви блаженної пам’яті Патріарха Любомира, його святості Патріарха Святослава відносно тих чи інших соціальних проблем. І це не дивно, бо ще митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському посланні «Як будувати рідну хату» зазначав, що Церква завжди відіграватиме важливу роль у будівництві Батьківщини, оскільки немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви, в якій діє сила Божа. То вона, на переконання Великого Митрополита, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина.
Церква, дбаючи про розвиток національного буття українського народу та його добробут, вказує на необхідні для цього умови та повчає нас словами великого Пастиря митрополита Андрея Шептицького, які є надзвичайно актуальними в теперішній ситуації різноманітних політичних протистоянь: «Усі, хто почуваються українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності й усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово й ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а мурашиною працею, залізними зусиллями і трудами других”.
Дорогі в Христі! Сьогодні, стоячи тут, на відпустовому чудотворному місці у Биличах, усильно благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі. Ми благаємо у Неї, щоб на нашій українській землі настав мир, бо вже кілька років через війну з російським агресором відчуваємо смуток і біль, загибель і скалічення наших близьких і знайомих. Ми молимо, щоб Мати Божа розрадила вдів, витерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги пораненим, непереможною силою зміцнила наших воїнів і захистила боголюбивий український народ.
Бажаю Вам, дорогі у Христі паломники, щоб усі ми повернулися до наших домівок із серцем, оживленим вогнем святої віри, із серцем, повним великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, але й ділами. Отож, відійдемо з цього відпустового місця і продовжуймо наше земне паломництво дорогою досконалості, дорогою любові і святості. Відходьмо з глибоким переконанням, що Богородиця йде разом з нами, покриваючи нас своїм омофором. Просімо в Неї зростання у любові: до ближніх, до рідної землі і до батьківщини України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

 

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою

stsambir2

Архів
^ Догори