SDE

Проповідь на Божественній Літургії з нагоди святкування 25-літнього Ювілею Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ у Дрогобицькому деканаті

11 квітня 2018
Друк E-mail

Христос Воскрес!

Дорогі у Христі!

Дозвольте привітати Вас у цей другий день Великодніх свят, у Світлий понеділок, коли ми продовжуємо святкувати Христову Пасху. Дух Воскреслого Христа перебуває серед нас, і це сповнює нас невимовної радості. Пасха – центральна подія в історії спасіння, звідки ми черпаємо наснаги і для нашого особистого шляху духовного вдосконалення, і для місії великої Христової спільноти, яку ми називаємо Церквою. Бо пише апостол Павло у своєму листі до Коринтян: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша …» (1 Кор. 15, 15.). Всі ми, християни, є свідками воскреслого Христа – Його Воскресінням надихаємося, Його Воскресіння проповідуємо. Тому слова «Христос воскрес!», які ми традиційно промовляємо у великодній час, є не просто християнським привітанням, а нашою проповіддю, яку ми несемо у світ - і до тих, хто далекий від Христа, бо ніколи не чув про нього, і до тих, хто знав Його, але чомусь відпав від Його спасительного стада, і до наших ближніх, скріплюючи їх на дусі в нелегких хвилинах – бо для всіх Воскрес Христос і кожному прагне подарувати плоди свого Воскресіння.

Вчора ми на Божественній Літургії розпочали, а сьогодні продовжуємо читати новий цикл читання Апостола – Діяння апостольські. Їх Автором є св. Лука, який також написав одне з чотирьох Євангелій. Таким чином його розповідь ніби поділена на дві частини. У першій, Євангелії, він розповідає про життя Ісуса Христа і про його відкупительне діло, а у другій – про життя і діяльність ранньохристиянської спільноти Христових Учнів – Церкви як Тіла Христового. Таким чином Церква після воскресіння і вознесіння Христа на небо продовжує на землі Його спасительну місію, долучаючи людей до дарованого Ним відкуплення. Церква – це не просто якась архітектурна споруда чи адміністративна структура, а, насамперед, жива спільнота Христових послідовників, яка актуалізується навколо Його євхаристійної трапези. Ми всі творимо Церкву, коли збираємось навколо Божого Престолу у храмі. Ми належимо до Христової Церкви, коли перебуваємо разом зі спадкоємцями Христових апостолів, найближчих свідків Його Воскресіння. Наслідниками Спільноти Дванадцятьох є Єпископи на чолі з наслідником Апостола Петра – папою Римським. Це йому Христо доручив провадити корабель Церкви бурхливим морем людської історії, з’явившись після Свого Воскресіння і звертаючись до Нього: «Паси мої ягнята! Паси мої вівці» (пор. Йо.21, 15-17). Наслідник Апостола Петра є видимим знаком єдності Христової Церкви. Якщо перебуваємо з ним, то перебуваємо у кораблі Христової Церкви і нам не страшні бурхливі хвилі цього світу.

З сьогоднішнього апостольського читання дізнаємося, що особливу роль у Церкві апостол Петро продовжує виконувати одразу ж після Христового Воскресіння і Вознесіння. Саме він очолює вибори нового апостола на заміну Юди, який став нерозкаяним зрадником і загинув, долучивши до інших своїх проступків ще й страшний гріх самогубства. На св. апостолі Петрі спочиває особливе Христове благовоління, який каже: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 22,31-32). Петро провадив Христове стадо і скріплював християн у вірі тоді, продовжує він це робити і сьогодні.

З сьогоднішнього читання Діянь апостольських для нас цікавими є такі слова апостола Петра: «Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрищення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, - щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння» (Ді 1,21-22)». Таким чином новий апостол Матій, а також всі наступники апостолів – єпископи - з часів цієї першохристиянської спільноти і аж по сьогодні є «свідками Христового воскресіння». Стоячи у цьому величному храмі Воскресіння ГНІХ, 5-річчя освячення якого ми сьогодні святкуємо, також і ми виконуємо це велике покликання – свідчити про Воскресіння Христове. Це і є найважливішою місію єпископа, яку він звершує у своїй єпархії, яку називаємо місцевою Церквою. З цим свідченням Христові слуги прямують крізь століття аж до краю землі, наражаючись на нерозуміння, насмішки, обмови, переслідування і мучеництво. Ще апостол Павло так вказував на глибинну причину свого арешту, який завершився його мученицькою смертю: «За воскресіння мертвих стою на суді сьогодні перед вами!» (пор. Ді 24,21). Ще зовсім недавно й багато вірних нашої Церкви склали це свідчення ціною власного життя, свободи чи добробуту під час переслідувань безбожним радянським режимом. Проте УГКЦ встояла, бо збудована на Петровій скелі, а тому ворота пекельні її не подолають (пор. Мт.16,18). Цей храм Воскресіння ГНІХ символізує воскресіння нашої Церкви у Дрогобичі на поч. 90-их рр.

Свідчити про Христове воскресіння не означає лише розповідати про нього як про давноминулу подію, хоча й це є дуже корисним, бо впродовж історії не бракувало тих, які марно намагалися поставити під сумнів оце свідчення апостолів – починаючи від перших століть Христової ери і дотепер. Свідчити про це значить проповідувати його як подію, яка безпосередньо торкається кожного з нас, відкриваючи перспективи нового життя у Господі, бо «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що у своїм великім милосерді відродив нас до живої надії через воскресіння Ісуса Христа з мертвих» (пор. І Пт 1,3). Свідчити про Христове воскресіння означає дарувати непохитну і перевірену досвідом надію на перемогу добра і правди над злом і брехнею у нашому земному житті. Свідчити про це значить відкривати людині перспективи її власного воскресіння у Господі. Саме це сповнює нас справжньою радістю. Свято Пасхи і є таким величним та торжественним, бо торкається долі кожного з нас.

Дорогі у Христі! Сьогоднішнє читання з Діянь апостольських розповідає нам про маленьку спільноту Христових учнів. Євангелист Лука розповідає у Діяннях, що тоді Церква нараховувала якихось 120 Христових послідовників. З тих пір вона поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду якоїсь окремої культури, народу і місцевості. Завдячуємо ми цьому численним свідкам Христового Воскресіння, які в певний момент історії прийшли й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо вже 1030 річницю Хрещення ним Руси-України.

Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, яка цього року відзначає свій маленький ювілей, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви – Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. 25 років – досить невеликий відлік часу на тлі історії світу, але для нас він дуже важливий, адже в історії спасіння людини кожна мить має свою вагу. За цей період нам вдалося здійснити чимало, щоб проповідь Воскреслого Христа з катакомб, де з огляду через переслідування комуністичним режимом перебувала наша Церква, зазвучала у численних повернутих і новозбудованих (як оцей величний храм Воскресіння ГНІХ) храмах, у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях... За ці 25 років зроблено чимало, адже на теренах 6 адміністративних районів Львівської області (Дрогобицький, Мостиський, Самбірський, Сколівський, Старосамбірський, Турківський), на яких простягається Самбірсько-Дрогобицька єпархія, ми маємо 230 парафій із 420 громадами, поділених на 20 деканатів, в яких душпастирюють понад 280 священнослужителів.

Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цьому році споминаємо п’яті роковини переставлення першого правлячого архиєрея нашої єпархії – владики Юліяна. Його геройське свідчення віри в часи переслідувань, надзвичайна пастирська ревність, коли наша Церква поставала з попелища катакомб, велика любов до Бога і свого народу стали тими наріжними каменями, які Боже Провидіння поклало у фундаменти новоствореної єпархії, запевняючи їй динамічний зріст і розвиток. У цей ювілейний рік, споглядаючи на постать блаженної пам’яті владики Юліяна та інших ісповідників віри, приймімо до серця навчання св. апостола Павла, який закликає: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7).

Тому я сьогодні хочу подякувати за усі труди на благо нашої місцевої Церкви усім мирянам, монашеству і духовенству Дрогобицького деканату, в якому ми сьогодні маємо ці ювілейні святкування. Саме завдяки Вам з двох храмів з кількома священиками (до п’ять осіб) на початку 90-их років ХХ ст. ми розрослися у Дрогобичі до 18 храмів з майже 40-ма священнослужителями. І це не суха статистика – за цим стоїть інтенсивне духовне життя на наших парафіях, які є справжнім місцем зустрічі людини з Живим Воскреслим Господом. Хочу усім нам побажати не зупинятися на досягнутому, а продовжувати наполегливо душпастирювати, бо, будьмо певні, навіть у нашому місті ще багато є тих, хто потребують зустріти нас - свідків Христового Воскресіння, щоб стати живими членами церковного Тіла Христового. Ми вдячні Богові, бо за ці 25 років – виросло ціле нове покоління вірних нашої Церкви, які вже це роблять і продовжуватимуть цю місію у майбутньому.

Ще раз щиро вітаю всіх з цими трьома урочистостями, які так промислительно випали на нинішній день – з Христовою Пасхою, з деканальними святкуваннями 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і відзначенням 5-річчя посвячення храму Воскресіння ГНІХ у Дрогобичі. Нехай Господь благословить вас усіх і допомагає нам звершувати велику місію свідчення Христового Воскресіння і так розбудовувати Його Святу Церкву. На цьому шляху робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, абиукраїнський народ, об’єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай супроводжує нас у цій подорожі «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа». Амінь.

+ Ярослав

храм Воскресіння ГНІХ,
9 квітня 2018 роко Божого,
Світлий Понеділок

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою
Архів
^ Догори