Коли ми йдемо до когось на день народження, то думаємо, що побажати цій особі, що їй подарувати. Ми в ці дні святкуємо день народження Церкви. Це наше спільне свято, свято кожного християнина. Що я з цієї нагоди подарую собі?
Подивімося на початок, на свідоцтво про народження Церкви, бо до цього часу ще не було Церкви як такої. Було, правда, певне коло учнів, але вони після Воскресіння були в сумнівах, перестрашені. З цього ніколи б не вийшло Церкви, зеніт якої відбувся у день П’ятидесятниці. Тому для апостолів важливо було зустріти Воскреслого, який повторює «Мир вам», бо бачить їхню непевність. Воскреслий Ісус має також рани, які означають, що терпіння, а навіть смерть не можуть нас від’єднати від Божої любові. Відтоді апостоли вже були сильні. Ми як діти Нового Завіту і люди 21 століття маємо теж усі підстави бути сильними, незважаючи на виклики сьогодення.
В час П’ятидесятниці ми є запрошені разом з апостолами і Богородицею піти на прощу до єрусалимської горниці (світлиці).
Горниця рівнозначна до материнського лона, з якого народжується Церква. У цій зародковій клітині перших учнів, які моляться, визріває щось нове, що заволодіє невдовзі цілим світом.
Святого Духа тяжко зрозуміти людським розумом, багато хто вважає, що Він – щось недосяжне, абстрактне. Багато людей не можуть собі з цим порадити. Ми не можемо нашим людським розумом зрозуміти також Святу Тройцю. Тоді переходимо на дорогу віри, використовуючи певну символіку. Ця символіка наближує нас до великої таємниці.
Віддавна Біблія змальовує Духа Божого подихом, диханням та бурею. Треба сприйняти реально різноманітні порухи вітру. Він лагідно колише травами, але пам’ятаймо, що він здатний перекидати дерева з корінням, пошматувати землю непохитною силою. Святий Дух може гладити мене ніжним дотиком подуву вітру. Серед сильної бурі вітер провіває мене наскрізь, стріпує з мене усе присипане порохом. Він здатний мене розрухати і погнати вперед, так що я не в силі оборонитись, протистояти бурі. Святий Дух відчутний в моєму диханні. Дихаючи, я вбираю в себе не лише кисень, а й Божого Життєдайного Духа. Тим самим я вдихаю Його любов, яка пронизує мене наскрізь.
Другий образ, через який зображена П’ятидесятниця в Діяннях Апостолів, є образ вогню. В такий спосіб невидиме стає видимим. Вогонь очищує і відновлює, він має властивість випалювати все недосконале. Наприклад, золото очищується у вогні, усі шлаки спалюються, щоб залишилося тільки чисте золото. Святий Дух і в нас бажає попалити все, що перешкоджає життю.
У нас міститься гнів, присутнє невдоволення і багато інших немочей. Вони заважають нам у житті. Ми нездатні прийняти розумні рішення, якщо вони затьмарені страхом чи почуттями меншовартості. І ми потребуємо того вогню Святого Духа, який випалить все затьмарене і непотрібне, щоб жити чистим серцем.
Вогонь також є образом життєвості. Якщо людина має вогненний погляд і випромінює добро, позитив, радість, то ці іскри переходять і на інших людей. Неможливо від них ухилитися. Проте крім зігріваючого вогню є також і нищівний вогонь. Тоді ми відчуваємо в такій людині зло і непередбачуваність. Багато людей почуваються сьогодні порожніми і вигорілими, цей синдром можна назвати «емоційним згорянням». Така людина забуває зберігати і підтримувати внутрішній вогонь, тобто духовне життя. В такому випадку залишається у серці лише попіл. Ми святкуємо П’ятидесятницю для того, щоб горіти вогнем, біля якого грітимуться і інші, радітимуть і віднайдуть власну життєвість. Люди люблять збиратися довкола ватри, де вогонь має таку об’єднуючу роль.
Вогонь Святого Духа спалив у апостолів страх і непевність, вони почали мужньо проповідувати. Цілий світ став адресатом Доброї Новини, бо присутні люди почули свої рідні мови. Цей образ нагадує нам про змішання мов, як нам розповідає книга Буття. На початку усі люди розмовляли однією мовою: «Уся земля мала одну мову й одні слова» (Бут. 11,1). Та людьми опанувала гордість і почуття величі, вони вирішили збудувати вавилонську вежу, яка сягала б аж до неба. Тоді були помішані їхні мови, щоб не розуміли одне одного (пор. Бут. 11, 7). Коли одна людина не розуміє, що інша має на увазі чи говорить, тоді неможливо творити будь-яке спільне діло. А коли люди розмовляють «однією мовою», щось їх об’єднує, то можна робити великі спільні справи. П’ятидесятниця є відповіддю Бога на вавилонське змішання мов. Бог хотів би, щоб люди говорили спільною мовою і творили щось стійке, тобто Церкву, яка існує в різних культурах і народах, творячи одну спільну християнську родину. Вже не мало місце питання, чому жив і помер Ісус Христос, чи Він відкупив всіх чи лише вибраних.
Також і сьогодні хочеться бажати Церкві такої ревності захоплення. В цей спосіб ці побажання скеровуємо і до нас самих, бо ми є членами Церкви. З цієї нагоди питаймо себе особисто: Чим наповнене моє серце? Бо християнські свята не є лише згадкою історичних подій, але також зверненням до конкретного актуального часу і життя.
П’ятидесятниця – це празник відкритих дверей, це свято свіжого повітря. Свіже повітря, кисень необхідний не лише для легень, але й для життя цілого людського організму.
Сьогодні святкуємо свято Святої Тройці. Кожне свято протягом року зображує чи пригадує якусь подію. Сьогодні ми стоїмо не перед подією, а схиляємо голови перед таємницею. Бог показується не в світлі свого діяння, а глибині власної таємниці. Церква плекає віру в Святу Трійцю. Хоча в історії Церкви були єресі чи секти, які це заперечують, їх не бракує і зараз. Для цього відбувалися Вселенські Собори, для цього було написано Символ Віри, який нас провадить. Де людський розум виходить на свої межі тоді починається стежина віри. Письменник GrahamGreene казав, щоб не відважувався б вірити в такого Бога, якого можна до кінця зрозуміти.
Є знане пояснення св. Кирилом, апостолом слов’ян, Святої Тройці на прикладі створіння, зокрема сонця: бачимо на небі вогняне коло, яке випромінює світло і теплоту. Сонячне коло – це образ Бога Отця. Коло не має ні початку ні кінця – так і Бог є безконечний і безначальний. Проміння світла є образом Божого Сина. Від сонячного кола народжується промінь світла і ніколи його не покидає, так від Бога вічно народжується і ніколи не відділяється Син Божий. Теплота, яка виходить від сонця і променя, - це образ Святого Духа, що предвічно від Отця (і Сина) ісходить. Отже сонячне коло, світло і теплота не три, а одне сонце, так і три Божі особи Пресвятої Тройці – це один істинний Бог.
Щодо нашої віри в Святу Тройцю є різні можливості:
- Ми можемо засумніватися, зайти до власного дому, тісно закрити вікна і двері пізнання.
- Може бути байдужа віра: «А може так і є»
- Відповідь у вигляді подяки і радості за Святу Тройцю – спільноту любові.
Нехай сьогодні на цій Святій Літургії лине молитва прослави Отця і Сина і Святого Духа, бо так часто згадуємо цю спільноту Божих осіб. В цьому часі робимо знак хреста. Але чи робимо це з належною повагою чи радше механічно? Хочемо над тим задуматися. Нехай мудрість, яка є першим даром Святого Духа, провадить нас! Це буде великим подарунком з нагоди дня народження.
+ Володимир
20 червня 2016 року Божого
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих
- Владика Ярослав: Тільки з Богом можемо мати повноту життя
- Владика Ярослав: Зустріч Ісуса та жінки-ханаанянки - це символічна зустріч двох світів
- Владика Ярослав: Хто є вірним у малому, стане великим
- Владика Ярослав: Любов є джерелом Божої Премудрості
